Рішення

від 28.06.2024 по справі 191/2553/23

СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 191/2553/23

Провадження № 2/191/637/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2024 року м. Синельникове Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Прижигалінської Т.В.

за участю секретаря Силкіної О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа : Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою та державної реєстрації земельної ділянки , -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа : Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою та державної реєстрації земельної ділянки.

В обґрунтування своїх позовних вимог представник позивача зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га, розташованої на території Вільненської сільської ради, Синельниківського район, Дніпропетровської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю ІІ-ДП № 072329 від 13.12.2002 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 16. Під час життя, а саме 19.07.2021 року ОСОБА_4 склав заповіт, в якому на випадок своєї смерті зробив наступне розпорядження : усе належне йому майно, яке буде належати йому на день смерті, і взагалі все те, що буде належати йому за законом та що відповідно до законодавства України може бути успадкованим, у повному обсязі, без будь-яких винятків, заповів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказаний заповіт посвідчений ОСОБА_5 , приватним нотаріусом Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області та зареєстровано в реєстрі за № 396. Вказаний заповіт не відмінявся та новий не складався. Інші спадкоємці та спадкоємці, які у відповідності до ст. 1241 ЦК України мали б обов`язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_4 , відсутні.

У відповідності до ст. 1269, 1270 ЦК України позивач подав до Другої Синельниківської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 68109931 від 14.01.2022 року.

Для отримання свідоцтва про право на спадщину позивачу необхідно було розробити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж вищезазначеної земельної ділянки в натурі (на місцевості) та присвоїти їй кадастровий номер. Під час виготовлення вказаних документів позивач отримав рішення державного кадастрового реєстратора № РВ-3500085932023 про відмову у внесені відомостей (зміни до них) до Державного земельного кадастру з підстави, що мається перетин з земельною ділянкою кадастровий номер 1224881 100:01:001:0033. Тобто це означає, що при відновлені меж земельної ділянки, яка належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності на землю ІІ-ДП № 072329 від 13.12.2002 року було виявлено, що мається перетин з земельною ділянкою кадастровий номер 1224881100:01:001:0033, яка згідно інформації з Державного земельного кадастру рахується за ОСОБА_3 .

На адвокатський запит від відділу № 8 управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області отримано копії державних актів, що належать ОСОБА_3 та технічна документація із землеустрою щодо складання вказаних актів.

Відповідно Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою ІІ-ДП №003671 від 27.12.2001 року ОСОБА_3 на підставі 20 сесії II скликання Вільненської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 20.09.2001 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1085, отримала в постійне користування земельну ділянку розміром 2.000 га, яка розташована на території Вільненської сільської ради для ведення особистого підсобного господарства. 24.01.2007 року щодо вказаної земельної ділянки виготовлений проект землеустрою та земельній ділянці присвоєний кадастровий номер 1224881 100:01:001:0033.

В подальшому, на підставі розпорядження голови Синельниківської райдержадміністрації від 23.04.2008 року № 230-р-08 ОСОБА_3 передана у власність земельна ділянка площею 2.000 га для ведення особистого підсобного господарства, замість тієї яка раніше їй була надана у постійне користування із земель державної власності на території Вільненської сільської ради, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку Серія ЯЖ № 849987 від 05.10.2010 року. Вказаній земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 1224881100:01:001:0081.

Таким чином при виготовлені державного акту на право приватної власності на земельну ділянку Серія ЯЖ № 849987 від 05.10.2010 року відбулася зміна конфігурації, місця знаходження та кадастрового номеру земельної ділянки, яка передана у власність ОСОБА_3 в порівняні з тією, яка знаходилася у неї в користуванні, при цьому кадастровий номер 1224881100:01:001:0033 не скасований, внаслідок чого в Національній кадастровій системі за ОСОБА_3 рахується дві земельні ділянки з кадастровими номерами 1224881100:01:001:0033 - земельна ділянка, право власності на яку оформляється позивачем та 1224881100:01:001:0081 - земельна ділянка належить ОСОБА_3 .

Факт зміни конфігурації та місця знаходження земельної ділянки, яка передана ОСОБА_3 у власність в порівняні з тією яка знаходилася у неї в користуванні підтверджується матеріалами технічних документацій, а саме: проектом відведення земельної ділянки переданої у користування: актом про передачу та прийому земельної ділянки в натурі ОСОБА_3 : кадастровим планом земельної ділянки яка передана ОСОБА_3 у власність.

Згідно ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунень будь - яких порушень його прав на землю, захист прав на земельну ділянку здійснюється шляхом визнання прав застосування інших, передбачених законом, способів.

У зв`язку з цим, представник позивача просить визнати недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ІІ-ДП № 003671 від 27.12.2001 року, виданий ОСОБА_3 на підставі 20 сесії II скликання Вільненської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 20.09.2001 року та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1085, скасувавши державну реєстрацію земельної ділянки за ОСОБА_3 з кадастровим номером 1224881100:01:001:0033.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнали повністю та не заперечували проти їх задоволення.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов наступного висновку.

Згідно ч. 3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З копії державного акту на право приватної власності на землю Серії ІІ-ДП №072329 вбачається, що ОСОБА_4 на підставі розпорядження голови Синельниківської райдержадміністрації №645-р від 08.10.2002 року була передана у приватну власність земельна ділянка площею 2,00 гектарів, яка розташована на території Вільненської сільської ради та призначена для ведення особистого селянського господарства. Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №16.

Згідно копії свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 , ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

20.07.2021 року ОСОБА_4 склав заповіт, згідно якого усе своє майно, яке буде належати йому на день смерті, заповідав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лівінською Л.М. та зареєстрований в реєстрі за №396.

Рішенням державного кадастрового реєстратора Відділу №1 Управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області №РВ-3500085932023 від 04.05.2023 року ОСОБА_1 було відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з наступних підстав : електронний документ не відповідає установленим вимогам, про що зазначено в протоколі проведення перевірки електронного листа; розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. Рекомендовано врахувати наступну помилку : Перетин ділянок 1224881100601:001:0033; площа співпадає на 98.6789.

Згідно Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 1224881100601:001:0033 площею 2 га, яка розташована за адресою : Дніпропетровська область. Синельниківський район, Вільненська сільська рада, на праві приватної власності належить ОСОБА_3 .

Розпорядженням голови районної державної адміністрації від 23.04.2008 року ОСОБА_3 була надана у власність земельна ділянка площею 2,0 га. Для ведення особистого селянського господарства, яка раніше була надана у постійне користування, із земель державної власності на території Вільненської сільської ради.

З копії державного акту Серії ІІ-ДП №003671, вбачається, що ОСОБА_3 на підставі рішення 20 сесії ІІ скликання Вільненської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 20.09.2001 року №172-20/ІІ передана у постійне користування земельна ділянка площею 2,000 га., яка розташована на території Вільненської сільської ради та призначена для ведення особистого підсобного господарства.

Згідно копії державного акту Серії ЯЖ №849987, ОСОБА_3 на підставі розпорядження голови Синельниківської райдержадміністрації від 23.04.2008 року №230-р-08 є власником земельної ділянки площею 2,000 га., яка розташована за адресою : Дніпропетровська область, Синельниківський район, Вільненська сільська рада та призначена для ведення особистого селянського господарства. Кадастровий номер зазначеної земельної ділянки : 1224881100:01:001:0081.

Статтею 41 Конституції Українита ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася відповідно доЗакону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року № 475\97-ВР, якими закріплено принцип непорушності права приватної власності, що означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч.1 ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст.91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Згідно зіст. 152 ЗК Українивласник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьоюстатті 152 ЗК Українишляхом в тому числі визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

При розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції (зокрема, про відмову в передачі земельної ділянки у власність чи користування, у продажі земельної ділянки, в наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо), суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним. (п.7Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»).

Відповідно до ч. 1, 2ст. 116 ЗК Українигромадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 5 ст.116 ЗК України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 125 ЗК Українипередбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із частиною третьоюстатті 152 ЗК Українизахист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно дост. 126 Земельного кодексу Україниправо власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Відповідно до ч.1 , 2ст. 158 ЗК Україниземельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

У пункті 7постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьоюстатті 152 ЗК Українишляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 911/2701/17 (провадження № 12-258гс18) вказано, що частиною п`ятоюстатті 116 ЗК Україниунормовано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Земельні ділянки формуються як об`єкти цивільних прав: власності, постійного користування, оренди відповідно до закону, і припинення прав щодо цих об`єктів також має відбуватись виключно у відповідності до закону».

Відповідно до ч.1ст. 92 ЗК Україниправо постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ч.2ст.95 ЗК України, порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 вказав, щостаття 92 Земельного кодексу Українине обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.

За таких підстав, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Відповідно до ст.141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є : а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначенихстаттею 120-1цього Кодексу; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е)набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами); и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначенихстаттею 120-1цього Кодексу.

Відповідно дост.152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Виходячи з аналізу зазначених норм, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбаченихст.141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначенихст.141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею лише в порядку, з підстав і за умов, передбаченихстаттями 140 - 149 ЗК України.

Відповідно до висновку Конституційного Суду України, викладеного в рішенні від 22.09.2005р. №5-рп/2005, громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом.

Відповідно до ч.3ст.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до роз`яснень, зазначених в п.11Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» №7 від 16.04.2004р., розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.

Згідно з ч.1ст.21 ЦК Українисуд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до вимогст.155 Земельного кодексу Україниу разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ч.2, ч.5ст.158 ЗК Українивиключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Відповідно достатті 396 ЦК Україниособа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положеньглави 29 цього Кодексу.

Стаття 393 ЦК Українипередбачає, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом недійсним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 3статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»регламентовано, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цьогоЗакону.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 23.06.2020р. у справі №922/2589/19, за змістом частини 3статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», виконанню підлягають виключно судові рішення:

1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не входить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Відповідно до частин першої, шостоїстатті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з частиною 1статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частина 1статті 77 ЦПК Українивизначає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, суд вважає наявність фактів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги встановленою, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, як законно обґрунтовані, підтверджені документально та визнані відповідачем.

Крім того, згідно ч.1,2ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються : у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до ч.1ст.142 ЦПК Україниу разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки позивачем при зверненні до суду був сплачений судовий збір в розмірі 1073,60 грн., то у відповідності до вимогст.142 ЦПК Українисуд вважає необхідним повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що відповідно становить 536,80 грн., а також враховуючи приписист.141 ЦПК України- здійснити стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в розмірі 536,80 грн., що відповідає пропорційному розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та ст. Конституції України, ст.ст.21,393,396 ЦК України, ст.ст. 91,92,95,116,141,152,155,158 ЗК України, п.11Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» №7 від 16.04.2004 р., ст.ст.2,26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», керуючись ст.ст.10,19,76,77,81,89,141,142, 259,263-265,268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ІІ-ДП №003671 від 27.12.2001 року, виданий ОСОБА_3 на підставі 20 сесії ІІ скликання Вільненської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 20.09.2001 року та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за №1085, скасувавши державну реєстрацію земельної ділянки за ОСОБА_3 з кадастровим номером 1224881100:001:0033.

Стягнути з ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Вільне Синельниківського району Дніпропетровської області, РНОКПП : НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП : НОМЕР_3 , судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 536 ( п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.

Повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП : НОМЕР_3 , з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви згідно квитанції № ПН237 від 08.06.2023 року в розмірі 536 ( п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 08 липня 2024 року.

Суддя Т. В. Прижигалінська