Постанова

від 28.03.2024 по справі 914/3740/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2024 р. Справа №914/3740/21

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

Гриців В.М. (доповідач), Зварич О.В., Плотніцький Б.Д.

секретар судового засідання Гілевич С.Р.

арбітражний керуючий Плесканка О.В., представник кредитора ТОВ «Лендгруп» адвокат Жила В.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіг-Ант» на ухвалу Господарського суду Львівської області (суддя Артимович В.М.) від 18 вересня 2023 року у справі №914/3740/21 про банкрутство Приватного підприємства «Авіафінсервіс»

ВСТАНОВИВ:

Господарський суд Львівської області ухвалою суду від 22.12.2021 відкрив провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства «Авіафінсервіс»; визнав вимоги ініціюючого кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендгруп» в сумі 5188752,43 грн., визнав вимоги в сумі 1461669,25 грн. штрафних санкцій та пені (які не враховуються як підстава для відкриття провадження у справі про банкрутство); ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника ПП «Авіафінсервіс»; ввів процедуру розпорядження майном ПП «Авіафінсервіс»; призначив розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Плесканку О.В.; постановив оприлюднити на офіційному веб-порталі судової влади України оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство ПП «Авіафінсервіс».

Постановою Господарського суду Львівської області від 15.06.2022 вирішено припинити процедуру розпорядження майном ПП «Авіафінсервіс»; припинено повноваження арбітражного керуючого Плесканки О.В., як розпорядника майна ПП «Авіафінсервіс»; визнано ПП «Авіафінсервіс» банкрутом та відкрити ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором ПП «Авіафінсервіс» арбітражного керуючого Плесканку О.В.; оприлюднити у встановленому ч. ч. 3, 4 ст. 59 КУзПБ порядку на офіційному веб-порталі судової влади України повідомлення про визнання боржника ПП «Авіафінсервіс» банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; припинено повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном.

У вересні 2022 року на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіг-Ант» з грошовими вимогами до боржника Приватного підприємства «Авіафінсервіс» в сумі 15000000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18 вересня 2023 року у справі №914/3740/21 відмовлено ТзОВ «Гіг-Ант» в задоволенні заяви про визнання грошових вимог до боржника.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гіг-Ант» подало апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Львівської області від 18 вересня 2023 року у справі №914/3740/21.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу скаржником зазначається, що між ним та ПП «Авіафінсервіс» було укладено договір на поставку товару, який було підписано зі сторони ПП «Авіафінсервіс» та передано засобами телекомунікаційного зв`язку на електронну пошту заявника. Скаржник стверджує, що представники сторін в усній формі обговорили загальні умови поставки та конкретний обсяг і асортимент поставленого товару, у зв`язку з чим ПП «Авіафінсервіс» надало ТзОВ «Гіг-Ант» рахунок, який був оплачений скаржником.

Доводячи реальність правовідносин між сторонами щодо поставки товару скаржник також покликається на неповернення боржником отриманих коштів, складення боржником в межах спірних правовідносин податкових накладних від 24.04.2019 №22, від 25.04.2019 №23 (щодо дизельного палива) та їх реєстрацію у відповідному державному реєстрі. На підтвердження вказаних обставин скаржником долучено до апеляційної скарги копії означених накладних та скріншот (знімок екрану) із відомостями про їх реєстрацію у державному реєстрі.

Ліквідатор ПП «Авіафінсервіс» арбітражний керуючий Плесканка О.В. заперечив подану апеляційну скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та письмових міркуваннях.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 06 листопада 2023 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіг-Ант» на ухвалу Господарського суду Львівської області від 18 вересня 2023 року у справі №914/3740/21.

Суд відкладав розгляд справи, неодноразово оголошував перерви у судових засіданнях та востаннє суд призначив розгляд справи на 28 березня 2024 року.

За текстом статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.(ч.1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч.3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4). У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч.5).

Західний апеляційний господарський суд заслухав усіх присутніх у судовому засіданні представників та арбітражного керуючого Плесканку О.В., розглянув апеляційну скаргу, матеріали справи і вважає, що у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІГ-АНТ» на ухвалу Господарського суду Львівської області 18 вересня 2023 року у справі №914/3740/21 належить відмовити з таких підстав.

За визначенням статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ), грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України; кредитором, серед іншого, є юридична або фізична особа, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство юридичних осіб та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, статтями 45, 46, 47 Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідно до частини першої статті 45 КУзПБ, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів (ч. 4 ст. 45 КУзПБ).

Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів (ч. 5 ст. 45 КУзПБ).

Таким чином подана ТзОВ «Гіг-Ант» заява із грошовими вимогами до боржника ПП «Авіафінсервіс» в сумі 15 000 000,00 грн. підлягала розгляду судом згідно положень статтей 45, 47 КУзПБ.

Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (див. висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 23.09.2021 №910/866/20, від 21.10.2021 у справі №913/479/18, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20).

Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №914/1126/14, від 05.03.2019 у справі №910/3353/16, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20, від 09.06.2022 у справі №922/313/20 (922/3069/21)).

Судом встановлено, що підтверджуючи грошові вимоги до боржника заявником надано наступні докази: договір поставки від 10.04.2019 № 10/04/19; платіжні доручення № 755 від 24.04.2019 та № 762 від 25.04.2019 про перерахування на користь боржника грошових коштів в сумі 15000000 грн.; вимогу від 13.07.2021 № 99 про сплату боргу та докази її скерування на адресу боржника.

Крім цього, звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції, заявником разом зі скаргою подано до апеляційного господарського суду додаткові докази, які не були подані до суду першої інстанції, а саме: складені і зареєстровані боржником податкові накладні № 22 від 24.04.2019 на суму 12000000,00 грн. (в т. ч. ПДВ 2000000,00 грн.), та № 23 від 25.04.2019 на суму 3000000,00 грн. (в т. ч. ПДВ 500000,00 грн.); скріншот відомостей з кабінету платника податків заявника про реєстрацію боржником в ЄРПН вказаних податкових накладних.

Приписами частини другої статті 42 ГПК України унормовано, що учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до частини четвертої статті 80 ГПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Приписами частин 2, 3 статті 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - заявника).

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Проте судом апеляційної інстанції встановлено, що скаржник в апеляційній скарзі на виконання вимог частини 4 статті 80, пункту 6 частини 2 статті 258, частини 3 статті 269 ГПК України взагалі не заявляв про долучення додаткових доказів, не наводив їх переліку, не обґрунтовував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів у встановлений строк, як і не доводив неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Таким чином, заявник не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, а отже не вчинив відповідної процесуальної дії, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки додатковим доказам.

При цьому, та обставина, що вказані додаткові докази отримано заявником з власного кабінету платника податків, свідчить про наявність в нього цих доказів протягом розгляду справи в суді першої інстанції, а отже, відсутні підстави для висновку про неможливість їх подання заявником до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Крім цього, колегія суддів вважає, що не приймаючи до уваги при розгляді заяви з грошовими вимогами до боржника договір поставки від 10.04.2019 № 10/04/19, поданий заявником в копії, суд першої інстанції діяв у відповідності з приписами ч. 6 ст. 91 ГПК України

Так, відповідно до частиною шостої статті 91 ГПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Колегією суддів враховується те, що учасники справи ставили під сумнів відповідність поданої заявником копії договору поставки оригіналу та за їх клопотанням оригінал цього доказу витребовувався судом першої інстанції.

Зважаючи на те, що заявником не було подано оригіналу договору поставки від 10.04.2019 № 10/04/19, такий доказ не повинен братися судом до уваги.

Враховуючи цей факт, а також відсутність підстав для прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів, поданих заявником разом з апеляційною скаргою, колегія суддів констатує, що грошові вимоги до боржника підтверджені лише платіжними дорученнями про перерахунок грошових коштів в сумі 15000000,00 грн. При цьому, колегією суддів також констатується факт відсутності рахунку від 24.04.2019, що визначений в цих платіжних дорученнях як призначення платежу.

Відмовляючи в задоволенні заявлених кредиторських вимог до боржника місцевий суд зазначав, що перерахунок скаржником грошових коштів в сумі 15000000,00 грн. відбувся за відсутності в нього обов`язку для сплати коштів на користь боржника. Відтак, суд вважав, що вимагаючи згодом повернення коштів, добровільно сплачених на користь боржника за відсутності обов`язку для такої сплати, скаржник поводився суперечливо, а тому безпідставно набуті боржником грошові кошти не підлягають поверненню на підставі ст. 1215 ЦК України.

Разом з тим, колегія суддів вважає помилковим застосування судом першої інстанції у спірних правовідносинах норм ст. 1215 ЦК України, оскільки у відповідності до вказаної норми не підлягає поверненню безпідставно набуті:1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;2) інше майно, якщо це встановлено законом.

При цьому така підстава неповернення безпідставно набутих коштів, визначена п. 1 ч. 1 вказаної статті застосовується лише у відносинах пов`язаних з перерахуванням коштів юридичними особами на користь фізичних осіб. Також такою нормою права визначено правову природу таких коштів, яка полягає, в тому, що фізична особа має існувати за рахунок вказаних коштів (заробітна палата, інший вид доходу чи соціальні виплати).

Посилання суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду, зокрема від 11.01.2023 у справі № 548/741/21 та від 04.08.2021 у справі №185/446/18, колегія суддів вважає безпідставним, так як у вказаних справах висновки були зроблені за інших предметів і підстав позовів та, відповідно, встановлено інші фактичні обставини, а отже, правовідносини не є подібними у порівняні зі справою, яка переглядається апеляційним господарським судом.

Водночас, з огляду на порядок розподілу між сторонами обов`язків щодо доказування у межах здійснення судочинства та враховуючи встановлені у цій справі обставини, колегія суддів приходить до висновку про недоведення заявником заборгованості боржника за договором поставки на заявлену у цій справі суму кредиторських вимог, проте з інших підстав.

Так, судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду послідовно зазначається, що використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про банкрутство.

Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 у справі №910/4510/20).

Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: - перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; - при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; - під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч. 1 ст. 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №910/14923/20).

Враховуючи мотивовані сумніви учасників у справі про банкрутство (ТОВ Лендгруп (кредитора), арбітражного керуючого) щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладався обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог.

Перевіряючи підстави виникнення та характер грошових вимог судом встановлено, що ТОВ ГІГ-АНТ (заявник) протягом 24-25 квітня 2019 року перерахувало на рахунок боржника № 26006010040109, відкритий в АБ Південний, грошові кошти в загальному розмірі 15000000,00 грн. (підтверджується наявними в матеріалах справи платіжним дорученням № 755 від 24.04.2019 на суму 12000000,00 грн. та платіжним дорученням № 762 від 25.04.2019 на суму3000000,00 грн.).

Також встановлено, що грошові кошти в сумі 15000000,00 грн., які протягом 24-25 квітня 2019 року надійшли боржникові від ТзОВ ГІГ-АНТ, були ним в повному обсязі перераховані одним платежем від 25 квітня 2019 року на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АВТОТЕХСЕРВІС(код ЄДРПОУ23588912).

Заперечуючи проти визнання судом заявлених грошових вимог арбітражним керуючим стверджувалося про їх фіктивний характер, оскільки перерахунок ТзОВ ГІГ-АНТ грошових коштів в сумі 15000000,00 грн. здійснювався за відсутності в товариства зобов`язань перед боржником і поза розумними економічними причинами, окрім як з метою отримання заявником, з використанням боржника, податкової вигоди (штучного формування валових витрат та податкового кредиту).

При цьому відзначав, що вказані грошові кошти фактично не перебували в розпорядженні боржника, так як в день їх надходження були ним скеровані в повному обсязі на користь ТзОВ АВТОТЕХСЕРВІС, що контролювалося фізичною особою, яка пов`язана з кінцевим бенефіціаром ТзОВ ГІГ-АНТ.

З метою доказування пов`язаності контролерів (бенефіціарів) ТзОВ ГІГ-АНТ та ТзОВ АВТОТЕХСЕРВІС ліквідатором боржника подано до суду апеляційної інстанції ряд відомостей щодо цих юридичних осіб (керівного складу, складу учасників, місць реєстрації тощо), отриманих з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які не подавалися ним до суду першої інстанції.

Розглядаючи можливість дослідження та оцінки цих доказів на стадії апеляційного розгляду через призму приписів ч. 3 ст. 269 ГПК України, колегія суддів допускає їх дослідження та оцінку з огляду на таке.

Так, подані ліквідатором боржника до суду апеляційної інстанції додаткові докази є відомостями з офіційних джерел, зокрема, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тобто, така інформація вважається загальнодоступною та є загальновідомою, а тому не потребує доказування.

Додатково колегія суддів зауважує про можливість суду з власної ініціативи звернутися до публічних даних, що підтверджується також позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, де Велика Палата зауважила, що загальнодоступні відомості є загальновідомими, а тому не потребують доказування.

Аналогічні за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 925/221/21

В результаті дослідження та оцінки вказаних відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань колегією суддів встановлено, що ТзОВ АВТОТЕХСЕРВІС є суб`єктом господарювання, який як і ТзОВ ГІГ-АНТ, зареєстрований в м. Тернопіль(адреса реєстрації ТзОВ Автотехсервіс: 46003, місто Тернопіль, вулиця За Рудкою, будинок 33, офіс 40, тоді як адреса реєстрації ТзОВ ГІГ-АНТ: 46010, місто Тернопіль, вулиця Текстильна, будинок 24а).

Учасником ТзОВ ГІГ-АНТ значиться (значився на момент перерахунку грошових коштів) ОСОБА_1 (90% частки в статутному фонді товариства),який також значиться (значився на момент перерахунку грошових коштів) як керівник та засновник громадської організації Ліга підприємців Українська справа (ЄДРПОУ 38535479, адреса реєстрації: 46010, місто Тернопіль, вулиця Текстильна, будинок 24а).

В свою чергу, до складу учасників (членів)ГО Ліга підприємців Українська справа входить (входило на момент перерахунку грошових коштів), зокрема, ТзОВ АВТОТЕХСЕРВІС, яке контролюється ОСОБА_2 (100% частки в статутному фонді цього товариства).

При цьому, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають (перебували на момент перерахунку грошових коштів) на керівних посадах ГО Ліга підприємців Українська справа, так як ОСОБА_1 є (був) головою правління цієї організації, а ОСОБА_2 членом правління.

За означеного колегією суддів констатується, що протягом 24-25 квітня 2019 року відбувався рух грошових коштів на суму 15000000,00 грн. за участю боржника, а також двох суб`єктів господарювання (ТзОВ ГІГ-АНТ та ТзОВ АВТОТЕХСЕРВІС), які контролювалися пов`язаними між собою фізичними особами ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ).

В результаті цих фінансових операцій грошові кошти в сумі 15000000,00 грн., які протягом 24-25 квітня 2019 року відправлялися ТзОВ ГІГ-АНТ на користь боржника за відсутності перед ним зобов`язань та розумної економічної причини, були в повному обсязі перераховані останнім25 квітня 2019 року на користь ТзОВ АВТОТЕХСЕРВІС.

До висновку про відсутність розумної економічної причини для перерахунку ТзОВ ГІГ-АНТ грошових коштів на користь боржника, колегія суддів приходить з огляду на наступне.

Так, кваліфікуючою ознакою будь-якої господарської діяльності є отримання доходу, що кореспондує з вимогою відносно наявності під час здійснення господарської діяльності розумної економічної причини (ділової мети), тобто розумна економічна причина (ділова мета) має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності суб`єкта господарювання.

Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) його активів (їх вартості),а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому(постанови Верховного Суду від 19 квітня 2019 року у справі №803/236/15-а, від 21 жовтня 2019 року у справі № 0540/7843/18-а, від 23 березня 2023 року у справі № 826/23657/15).

В наданих суду письмових поясненнях скаржником зазначалося, за відсутності будь-яких підтверджуючих доказів, що перераховані грошові кошти в розмірі 15000000,00 грн. були авансом за придбання в боржника дизельного палива об`ємом 625000 (шістсот двадцять п`ять тисяч) літрів.

Досліджуючи наявність розумної економічної причини (ділової мети) в такій господарській операції колегією суддів відзначається, що основним видом діяльності ТзОВ ГІГ-АНТ є неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами(код КВЕД 46.39); матеріали справи не містять доказів зайняття товариством діяльністю з торгівлі пальним.

Крім цього, скаржником не наведено будь-яких обґрунтованих доводів відносно економічної та ділової доцільності для придбання 625000 літрів дизельного палива саме в боржника, який не є виробником цього продукту, а не безпосередньо в ТзОВ АВТОТЕХСЕРВІС(кінцевого отримувача грошових коштів), основним видом діяльності якого є роздрібна торгівля пальним (код КВЕД 47.30).

Колегією суддів відзначається, що важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: баланс імовірностей (balance of probabilities) або перевага доказів (preponderance of the evidence); наявність чітких та переконливих доказів (clear and convincing evidence); поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні, яким внесено зміни до ГПК України, зокрема змінено назву статті 79 ГПК з Достатність доказів на нову Вірогідність доказів, викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес новий стандарт доказування вірогідності доказів.

Стандарт доказування вірогідності доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20)).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Застосовуючи цей стандарт доказування колегія суддів, відповідно до свого внутрішнього переконання, приходить до висновку, що більш вірогідною видається стверджувана ліквідатором обставина про рух, транзитом через боржника, грошових коштів в сумі 15000000,00 грн. між суб`єктами господарювання (ТзОВ ГІГ-АНТ та ТОВ АВТОТЕХСЕРВІС), які контролюються пов`язаними особами ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), за відсутності для скаржника іншої вигоди (економічної мети) ніж отримання податкових пільг (формування валових витрат та податкового кредиту).

При цьому, менш вірогідним є твердження скаржника про перерахунок боржникові цих грошових коштів в межах здійснення звичайної господарської діяльності (авансування поставки боржником 625000 літрів дизельного палива), так як з викладених вище мотивів скаржником не доведено підстав, а також розумної економічної причини (ділової мети) для такого перерахунку.

До висновку про більшу вірогідність стверджувальної ліквідатором боржника обставини (обставин) колегія суддів приходить також у зв`язку з тим, що в змагальному процесі скаржник використовує концепцію негативного доказу, яка сама по собі порушує принцип змагальності, оскільки допускає можливість вважати доведеним його твердження через відсутність спростування цього твердження іншими учасниками справи (арбітражним керуючим, кредиторами).

У цій справі скаржник обмежується виключно тим, що обставина відсутності заборгованості боржника не може вважатися доведеною, через ненадання ліквідатором доказів на спростування інформації щодо відповідної заборгованості перед скаржником (концепція негативного доказу).

Колегія суддів звертає увагу на недопустимість цього підходу, оскільки в такому випадку принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21), пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 (провадження № 12-57гс21)).

Враховуючи вищевикладене колегією суддів констатується, що в даному випадку скаржником не виконано покладеного на нього обов`язку щодо підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення заявлених кредиторських вимог до боржника та їх характеру, у зв`язку з чим приходить до висновку про відсутність підстав для їх визнання.

Суд вважає, що протилежний підхід за даних фактичних обставин створив би загрозу визнання у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, що порушило б його права, а також права кредиторів у цій справі з обґрунтованими грошовими вимогами.

Таким чином доводи скаржника про наявність підстав для скасування ухвали місцевого суду про відмову у визнанні заявлених ним кредиторських вимог до боржника не знайшли свого правового та матеріального підтвердження, не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

У рішенні у справі "Сутяжник проти Росії" (заява № 8269/02) від 23.07.2009, Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише з підстав порушення незначних правил при розгляді та задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки.

За означеного, враховуючи, що помилковий висновок місцевого суду стосовно правової підстави для відмови у визнанні заявлених ТзОВ ГІГ-АНТ кредиторських вимог не призвів до ухвалення неправильного рішення у справі, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін з підстав, наведених в цій постанові.

Дійшовши висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги та залишення без змін оскаржуваного судового рішення, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями129, 269, 270, 271, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 18 вересня 2023 року у справі №914/3740/21 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіг-Ант» без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 09 липня 2024 року.

СуддяВ.М. Гриців

Суддя О.В. Зварич

Суддя Б.Д. Плотніцький