Постанова
від 10.07.2024 по справі 509/5734/21
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД


П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2024 рокум. ОдесаСправа № 509/5734/21м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №6

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Колоколова С.І.,

Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання Полінецька В.С.,

за участю представників учасників судового процесу:

від прокуратури: Бондаревський О.М.; за посвідченням;

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

від відповідача-3: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства Вадлен

на рішення Господарського суду Одеської області

від 17 квітня 2024 року (повний текст складено 18.04.2024)

у справі №509/5734/21

за позовом: Керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Овідіопольської селищної ради Одеської області

до відповідача-1 - Головного управління Держгеокадастру в Одеській області

відповідача -2 - ОСОБА_1

відповідача-3 - Фермерського господарства Вадлен

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації, -

суддя суду першої інстанції: Литвинова В.В.,

місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29 Господарський суд Одеської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 10.07.2024, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2021 року керівник Чорноморської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Овідіопольської селищної ради Одеської області (далі - позивач, Селищна рада) звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області із позовною заявою до Головного управління (ГУ) Держгеокадастру в Одеській області (далі відповідач-1, Держгеокадастр), ОСОБА_1 (далі відповідач-2) та Фермерського господарства Вадлен (далі відповідач-3, ФГ «Вадлен»), в якій просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Одеській області №15-9941/13-17-сг від 08.09.2017 Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду із зміною цільового призначення;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №179/57-17-ДО зі всіма додатковими угодами, укладений 29.12.2017 між ГУ Держгеокадастром в Одеській області та ОСОБА_1 , щодо земельної ділянки для ведення фермерського господарства, площею - 44,00 га., (кадастровий номер 5123782500:01:001:0331), розташованої на території Овідіопольського району Одеської області, Миколаївської сільської ради (за межами населених пунктів), строком на 7 років;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за № 28839546 від 07.11.2018 з одночасним припиненням права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5123782500:01:001:0331 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1201281851245) за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 );

- визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, площею - 44,00 га., (кадастровий номер 5123782500:01:001:0331), розташованої на території Овідіопольського району Одеської області, Миколаївської сільської ради (за межами населених пунктів) строком на 6 років, укладений 06.01.2017 між ОСОБА_1 та ФГ Вадлен;

- скасувати державну реєстрацію права суборенди земельної ділянки та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за №30223251 від 05.02.2019 з одночасним припиненням права суборенди на земельну ділянку з кадастровим номером 5123782500:01:001:0331 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1201281851245) за ФГ Вадлен (ЄДРПОУ 40175026);

- застосувати наслідки недійсності договору оренди земельної ділянки від 01.03.2012 та суборенди від 06.01.2017, а саме: - ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) та ФГ Вадлен (ЄДРПОУ 40175026), повернувши у комунальну власність державі в особі Овідіопольської селищної ради Одеської області (ЄДРПОУ 04379172), земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 5123782500:01:001:0331, площею - 44,0 га., розташовану на території Овідіопольського району Одеської області, Миколаївської сільської ради (за межами населених пунктів).

Позовна заява обґрунтовується тим, що всупереч вимогам земельного законодавства ГУ Держгеокадастру в Одеській області видало наказ від 08.09.2017 №15-9941/13-17-сг, згідно з яким було незаконно передано ОСОБА_1 у користування (оренду) земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 44,0000 га (кадастровий номер 5123782500:01:001:0331) без проведення земельних торгів (аукціону), оскільки до моменту видачі оспорюваного наказу та укладення оспорюваних договорів відповідачу-2 вже передавались в оренду на неконкурентних засадах земельні ділянки для ведення фермерського господарства, яке було зареєстровано 14.12.2015. Вказаному фермерському господарству (ФГ «Вадлен»), засновником якого є сам ОСОБА_1 , останній спірну земельну ділянку передав в суборенду.

При цьому прокурор зазначає, що вищевикладене було ним встановлено в ході моніторингу даних Публічної кадастрової карти України та подальшому вивченні питання щодо правомірності передачі Держгеокадастром у користування ОСОБА_1 земельних ділянок, розташованих на території Одеського району, для ведення фермерського господарства.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 17.10.2022 у справі №509/5734/21 позовні вимоги задоволені повністю.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.11.2023 у даній справі вказане рішення було скасовано на підставі ч. 1 ст. 377 Цивільного процесуального кодексу України; провадження у справі закрито на підставі п.1 ч. 1 ст. 255 вказаного кодексу з огляду на те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.12.2023 справу №509/5734/21 передано за підсудністю до Господарського суду Одеської області.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.04.2024 у справі №509/5734/21 (суддя Литвинова В.В.) позов задоволено в повному обсязі. Також з відповідачів в рівних частинах (по 4 540,00 грн.) стягнуто на користь Одеської обласної прокуратури судовий збір за подання позовної заяви.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 спірну земельну ділянку отримав із земель сільськогосподарського призначення як громадянину України на підставі договору оренди землі від 29.12.2017, укладеного між ним, як фізичною особою, та Держгеокадастром, для створення фермерського господарства, проте передав земельну ділянку в суборенду ФГ Вадлен, засновником якого є сам. При цьому, при передачі земельної ділянки для ведення фермерського господарства в суборенду, відповідач-2 як фізична особа порушив вимоги ст. 14 Закону України Про фермерське господарство з огляду на те, що лише фермерське господарство, як юридична особа має право передавати земельні ділянку в суборенду. З боку Держгеокадастру як розпорядника спірної землі державної власності договір суборенди не перевірявся та не погоджувався, а також останнім не перевірено, кому конкретно буде передаватися спірна земля в суборенду, для яких цілей, на яких умовах, на який строк, тощо. Враховуючи вказане, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 навмисно і штучно уникнув процедури земельних торгів (аукціону), проведення яких було прямо встановлено ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин). Не зважаючи на факт використання спірної земельної ділянки ФГ «Вадлен», останнє із заявою про надання земельної ділянки на земельних торгах не зверталась, їй ділянка не виділялись та в установленому порядку не передавалась.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що на час видачі спірного наказу Держгеокадастру про затвердження землевпорядної документації з ч. 2 ст. 143 Земельного кодексу України було виключено положення щодо передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, а тому, відповідачами Держгеокадастр, всупереч вимогам ст.ст. 122, 123, 124, 134, 150, 186, 186-1 Земельного кодексу України, ст.ст. 7, 8, 14 Закону України Про фермерське господарство (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) прийняв наказ від 08.09.2017 №15-9941/13-17-СГ, яким було незаконно передано ОСОБА_1 у користування спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства на території Миколаївської сільської ради, а в подальшому відповідачем-2 як фізичною особою, незаконно передано зазначену земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення в суборенду ФГ Вадлен, засновником якого він є.

Суд вказав, що Договір оренди земельної ділянки, укладений між Держгеокадастром та ОСОБА_1 , а також Договір суборенди землі, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Вадлен», є незаконними та підлягають визнанню недійсними. Відповідно, рішення про державну реєстрацію Договору оренди, прийняте Точилівською сільською радою Ананьївського району Одеської області від 14.11.2018, та про державну реєстрацію Договору суборенди від 11.02.2019, прийняте Державним підприємством «Центр обслуговування громадян» Одеської області, також підлягають скасуванню.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фермерське господарство Вадлен звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2024 у справі №509/5734/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Овідіопольської селищної ради Одеської області про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договорів оренди, суборенди земельної ділянки та скасування державної реєстрації відмовити в повному обсязі.

Апелянт вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції неправильно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги ФГ Вадлен зазначає, зокрема, що відповідно до абз. 16 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України у редакції, що діяла до 03.04.2016, земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі їх передачі громадянам для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва тощо, не підлягали продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). Законом України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» №1012-VIII від 18.02.2016 абз. 16 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України було викладено у новій редакції, згідно якій з останнього були виключені положення про можливість передачі без проведення земельних торгів в орендне користування земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва. Вказаний закон набрав чинності з 03.04.2016. Поряд з цим, частиною 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» передбачено, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, що виключаються цим Законом.

Враховуючи те, що Наказ Головного управління Держземагентства в Одеській області №15-1414/14-14-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» прийнятий був прийнятий 17.10.2014 (тобто задовго до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів»), то приймаючи наказ від 08.09.2017 №15-9941/13-17-СГ, ГУ Держгеокадастру в Одеській області діяло в межах повноважень, визначених законом, та у відповідності до вимог Земельного кодексу України.

Отже, за твердженням апелянта, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки цим положенням по відношенню до оскаржуваного наказу та зробив передчасні висновки про його незаконність.

Водночас відповідач-3 наполягає на тому, що положеннями Земельного кодексу України та Закону України «Про фермерське господарство» не встановлено обмежень щодо кількості земельних ділянок, які можуть бути передані в оренду для ведення фермерського господарства. Відтак, пряма заборона щодо можливості надання громадянину для ведення фермерського господарства декількох окремих, відособлених земельних ділянок, чи обмежень щодо загальної площі земельних ділянок, які надаються для здійснення фермерського господарства, відсутні.

Посилаючись на вимоги ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство», апелянт погоджується з тим, що передумовою створення фермерського господарства є отримання у власність або у користування земельної ділянки, відведеної для цієї мети. Водночас, ФГ Вадлен наголошує на тому, що час, протягом якого має бути створено фермерське господарство з моменту отримання земельної ділянки, законодавчо не встановлений.

Крім того, за твердженням апелянта, законодавець не обмежує громадян України в праві створити не одне, а декілька фермерських господарств.

Вказане вище, на переконання скаржника, свідчить про відсутність у діях відповідачів порушень вимог законодавства, будь-яких порушень інтересів держави у спірних правовідносинах, суперечність дій відповідачів моральним засадам суспільства.

Водночас ФГ Вадлен звертає увагу на те, що підставою визнання недійсним договору оренди від 29.12.2017 суд першої інстанції зазначив незаконність наказу Головного управління Держземагенства в Одеській області, на підставі якого даний договір був укладений. При цьому, як зазначалось вище, поза увагою суду першої інстанції залишились приписи перехідних положень Земельного кодексу України, які передбачають можливість закінчення процедури оформлення оренди земельної ділянки, якщо заява про її передачу була подана до 03.04.2016.

З огляду на вказане та з посиланням на вимоги ст.ст. 203, 204, 215 Цивільного кодексу України, апелянт зауважує, що оскільки наказ від 08.09.2017 №15-9941/13-17-СГбув виданий в межах повноважень Держгеокадастру та на підставі чинного законодавства, а прокурором не наведено та належними доказами не підтверджено, що договір оренди від 29.12.2017 не відповідає вимогам цивільного законодавства або порушує чиї-небудь права чи охоронювані законом інтереси, у суду першої інстанції були відсутні будь-які законні підстави для задоволення вимоги про визнання недійсним договору оренди від 29.12.2017.

Разом з цим апелянт переконаний у тому, що висновки суду першої інстанції про порушення ОСОБА_1 вимог ст. 14 Закону України «Про фермерське господарство» шляхом передачі у якості фізичної особи земельної ділянки в суборенду, не ґрунтуються на нормах права та матеріалах справи, оскільки договором оренди від 29.12.2017 орендодавець наділив саме ОСОБА_1 правом на передачу орендованої земельної ділянки або її частини іншій особі в суборенду за умови забезпечення використання її за цільовим призначенням та умовам договору оренди (п. 8.3.4 Договору оренди від 29.12.2017).

Доказів того, що договір суборенди від 29.01.2019 укладено без дотримання вимог чинного законодавства або порушує будь-чиї права прокурором також не надано, у зв`язку з чим (враховуючи, що договір суборенди є похідним від договору оренди від 29.12.2017), у суду першої інстанції були відсутні будь-які правові підстави для визнання його недійсним.

З огляду на все вищевикладене, апелянт вказує, що ураховуючи правомірність наказу №15-9941/13-17-СГ від 08.09.2017, договору оренди від 29.12.2017 і договору суборенди від 29.12.2019, та недоведеність позивачем підстав для їх скасування, вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права оренди та права суборенди земельної ділянки задоволенню також не підлягають. Як не підлягає задоволенню і вимога про застосовування наслідків недійсності правочину шляхом повернення земельної ділянки, як є похідною від основної вимоги про скасування наказу №15-9941/13-17-СГ від 08.09.2017 та про визнання недійсними договору оренди земельної ділянки від 29.12.2017 та суборенди від 29.01.2019.

Окремо скаржник зазначив, що судовий збір за розгляд даної справи з боку ФГ «Вадлен» та ОСОБА_1 був компенсований ще після розгляду справи в Овідіопольському районному суді Одеської області 16.12.2022, що підтверджується постановами про закінчення виконавчих проваджень. Однак, суд першої інстанції не з`ясував чи наявні за таких умов законні підстави для стягнення з відповідачів судових витрат, понесених прокуратурою при подачі позовної заяви.

05.06.2024 ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Колоколова С.І., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ Вадлен на рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2024 у справі №509/5734/21 та призначено її розгляд на 10.07.2024 о 12:00 год.

13.06.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній не погоджується з її доводами, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, у зв`язку з чим просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зокрема, прокурор звертає увагу на те, що за положеннями Закону України «Про фермерське господарство», обов`язковою умовою отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства є державна реєстрація фермерського господарства, а тому не створення на даний час відповідачем-2 нового фермерського господарства свідчить лише про намір отримати спірну земельну ділянку для збільшення (розширення) вже існуючого ФГ «Вадлен», уникнувши при цьому процедури земельних торгів (аукціону), що передбачені ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на той час).

Посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №619/1680/17-ц та від 15.01.2020 у справі №698/119/18, прокурор вказує, що після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа на конкурентних засадах, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства.

За доводами прокурора, у даному випадку рішення суб`єкта владних повноважень про передачу земельної ділянки у користування є порушенням інтересів держави, адже недодержання вимог законодавства при відповідній передачі, порушує встановлений порядок раціонального розпорядження земельними ділянками.

Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини (п. 71 справа «Рисовський проти України», заява №29979/04), прокурор зауважує, що неналежне урядування веде до санкціонування неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечить загальним інтересам, а тому звернення прокурора до суду відповідає законній меті, оскільки спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо передачі земельної ділянки в користування, яке становить власність територіальної громади.

Таким чином, прокурор переконаний, що принцип справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та правами окремої особи не порушується, а відтак - позов прокуратури по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном.

26.06.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив від ГУ Держгеокадастру в Одеській області.

У даному відзиві відповідач-1 не погоджується з рішенням суду першої інстанції, оскільки вважає, що судом не проаналізовано належним чином матеріали справи та всі обставини.

Так, посилаючись на приписи Земельного кодексу України, Держгеокадастр вказує, що клопотання гр. ОСОБА_1 за вх. №А-10816/0/1-14 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 49 років, орієнтовною площею 44 га, для ведення фермерського господарства, надійшло 17.09.2014. До вказаного клопотання було додано графічні матеріали та копії документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

За результатами розгляду вказаного клопотання, Держгеокадастром було видано наказ від 17.10.2014 №15-1414/14-14-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою». В подальшому, відповідний проект земелеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 погоджено в установленому законом порядку, про що свідчить висновок Відділу Держгеокадастру в Овідіопольському районі Одеської області від 16.06.2016 №505/41-16. На підставі цього, до відповідача-1 08.08.2017 надійшла заява гр. ОСОБА_1 про затвердження вказаного проекту землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду. За результатами розгляду вказаного клопотання, Держгеокадастром видано наказ від 08.09.2017 №15-9941/13-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду із зміною цільового призначення», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 7 років та надано гр. ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку площею 44,00 га строком на 7 років, в тому числі ріллі 44,00 га (кадастровий номер 5123782500:01:001:0331), із земель сільськогосподарського призначення державної власності із зміною цільового призначення для ведення фермерського господарства (землі сільськогосподарського призначення), розташовану на території Миколаївської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту).

При цьому, Держгеокадастр, як і апелянт, наполягає на тому, що судом першої інстанції не досліджено положення п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів», відповідно до якого фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів.

З огляду на викладене, відповідач-1 наполягає на тому, що враховуючи одержання гр. ОСОБА_1 в установленому порядку дозвілу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на підставі наказу Головного управління Держземагентства в Одеській області від 17.10.2014 №15-1414/14-14-СГ, тобто до набрання чинності вказаним Законом (03.04.2016), він мав право на отримання такої земельної ділянки без проведення земельних торгів.

Таким чином, на переконання відповідача-1, під час видання спірного наказу від 08.09.2017 №15-9941/13-17-СГ Держгеокадастр діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, чинним на момент видання цього наказу, а тому позовна вимога щодо визнання незаконним та скасування наказу від 08.09.2017 №15-9941/13-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду із зміною цільового призначення» задоволенню не підлягає.

Також, подальше укладення спірних договору оренди землі від 29.12.2017 №179/57-17-ДО та додаткової угоди від 20.09.2018 №131/57-18-ДО до цього договору, договору суборенди земельної ділянки від 21.01.2019 №1, державна реєстрація права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5123782500:01:001:0331 та права суборенди є цілком законними.

З урахуванням зазначеного, Держгеокадастр підтримує апеляційну скаргу ФГ «Вадлен», просить її вимоги задовольнити у повному обсязі, оскаржуване рішення скасувати, та відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора.

У зв`язку із перебуванням судді-члена колегії Діброви Г.І. з 01.07.2024 по 26.07.2024 у відпустці, розпорядженням керівника апарату суду від 08.07.2024 №200 призначено повторний автоматизований розподіл справи №509/5734/21.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2024 для розгляду справи №509/5734/21 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Колоколова С.І., Принцевської Н.М.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 08.07.2024 вказана судова колегія прийняла справу №509/5734/21 до свого провадження.

У судове засідання 10.07.2024 з`явився лише представник прокуратури, який виклавши свою правову позицію по справі, заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив суд відмовити у задоволенні апеляційних вимог.

Представники Овідіопольської селищної ради Одеської області, ГУ Держгеокадастру в Одеській області, гр. ОСОБА_1 та ФГ «Вадлен» у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Судова колегія зазначає, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явились в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою та те, що матеріалів справи достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача та відповідачів.

У судовому засіданні 10.07.2024 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

З огляду на матеріали справи вбачається, що 12.09.2014 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагентства в Одеській області (нині ГУ Держгеокадастру В Одеській області) із заявою про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 49 років, орієнтованою площею 44 га для ведення фермерського господарства, яка розташована за межами населеного пункту Овідіопольського району Миколаївської сільської ради (т. 1 а.с. 27, 155, 180; т. 3 а.с. 69), яка була зареєстрована 17.09.2014 за №19.10816/0/1 (т. 3 а.с. 69).

Наказом ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 17.10.2014 №15-1414/14-14-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в довгострокову оренду строком на 49 років для ведення фермерського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 44,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Миколаївської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту) (т. 1 а.с. 88, 174; т. 3 а.с. 58).

Наказом ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 08.09.2017 №15-9941/13-17-СГ затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 в оренду строком на 7 років земельну ділянку площею 44,00 га (кадастровий номер 5123782500:01:001:0331) із земель сільськогосподарського призначення державної власності із зміною цільового призначення для ведення фермерського господарства, розташовану в межах території Миколаївської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту) (т. 1 а.с. 31, 188; т. 3 а.с. 57).

Річний розмір орендної плати за користування зазначеною земельною ділянкою на правах оренди встановлено на рівні 12% від нормативної грошової оцінки.

На підставі зазначених наказів ГУ Держгеокадастру в Одеській області 29.12.2017 між ГУ Держгеокадастру в Одеській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди №179/57-17-ДО земельної ділянки (кадастровий номер 5123782500:01:001:0331) загальною площею 44,00 га строком на 7 років для ведення фермерського господарства (т. 1 а.с. 32-41).

За пунктами 3.2, 8.3.4, 14.2 вказаного договору право оренди земельної ділянки виникає у орендаря з моменту державної реєстрації останнього; орендар має право передавати орендовану земельну ділянку в суборенду; земельна ділянка вважається переданою орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди.

Договір пройшов державну реєстрацію із внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 09.11.2018 реєстратором Точилівської сільської ради Ананьївського району Одеської області (а.с. 31-41,49-54).

В подальшому, ОСОБА_1 уклав договір суборенди вищезазначеної ділянки (кадастровий номер 5123782500:01:001:0331) з ФГ Вадлен на строк 6 років, що зареєстрований 21.01.2019 державним реєстратором Центр обслуговування громадян Одеської області (т. 1 а.с. 45-52).

Разом з цим, судом першої інстанції встановлено та не заперечується учасниками справи, що 14.12.2015 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 створили Фермерське господарство Вадлен (відповідач-3) (код ЄДРПОУ 40175026) (т. 1 а.с. 55).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (т. 1 а.с. 24-25), 21.10.2014 відбулась реєстрація земельної ділянки площею 47,3963 га за кадастровим номером 5123781600:01:001:0451, цільове призначення для ведення фермерського господарства. Земельна ділянка розташована за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Йосипівка.

Також, місцевим господарським судом встановлено та не спростовано відповідачами, що Наказом ГУ Держземагентства в Одеській області від 30.06.2015 №15-308/214-15-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у користування було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 47,3963 га в довгострокову оренду терміном на 49 років для ведення фермерського господарства Андронакі Вадиму Леонідовичу за адресою: ділянка №2 на масиві № 40 на території Йосипівської (нині Маяківської) сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів), кадастровий номер 5123781600:01:001:0451.

На підставі цього наказу між ГУ Держгеокадастру в Одеській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) 30.06.2015 укладено договір оренди №5 земельної ділянки за кадастровим номером 5123781600:01:001:0451 строком на 49 років, а також зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди земельної ділянки № 11463708 від 29.09.2015. (т. 1 а.с. 24-25).

Таким чином, отримуючи для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 44,00 га (кадастровий номер 5123782500:01:001:0331) на підставі Наказу Держгеокадастру від 08.09.2017 №15-9941/13-17-СГ, ОСОБА_1 не повідомив уповноважений орган (а останній не перевірив) про отриману вже раніше для ведення фермерського господарства в довгострокову оренду земельну ділянку площею 47,3963 га (кадастровий номер 5123781600:01:001:0451) на підставі наказу Держгеокадастру від 30.06.2015 №15-308/214-15-СГ.

Як стверджує прокурор, ОСОБА_1 від ГУ Держгеокадастру в Одеській області отримав земельну ділянку державної власності площею 44,00 га з кадастровим номером 5123782500:01:001:0331 поза конкурсом, тобто незаконно, оскільки на момент прийняття ГУ Держгеокадастру в Одеській області наказу від 08.09.2017 №15-9941/13-17-СГ Андронакі В.Л. вже мав у користуванні земельну ділянку, яку отримував для ведення фермерського господарства, та з метою її використання вже створив ФГ Вадлен. Саме цьому фермерському господарству Андронакі В.Л. передав в суборенду спірну земельну ділянку, чим фактично штучно розширив вже існуюче фермерське господарство.

Відповідно до Наказу від 11.12.2020 №62-ОТГ ГУ Держгеокадастру в Одеській області «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та Акту приймання-передачі від 11.12.2020 Овідіопольській селищній раді передано у комунальну власність спірну земельну ділянку з кадастровим номером 5123782500:01:001:0331 (т. 1 а.с. 184 з врахуванням зворотн. стор., т. 3 а.с. 59-65).

Отже, розпорядником спірної земельної ділянки є Овідіопольська селищна рада Одеського району Одеської області.

Наведене стало підставою для звернення прокурора в особі Овідіопольської селищної ради Одеської області до Господарського суду Одеської області із відповідним позовом.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Перед тим, як переглядати оскаржуване рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог, судова колегія наголошує про необхідність дослідження підставності представництва прокурором інтересів держави в особі Овідіопольської селищної ради Одеської області, з огляду на те, що хоча вказане і не є доводами апеляційної скарги, проте перевірка права на позов (що має місце у даному випадку), лежить не в площині диспозитивності судового процесу (доводів учасника спору, які має розглянути суд в тому випадку, якщо сторона оскаржує судове рішення), а в площині обов`язків суду з розгляду справи та встановлення всіх обставин справи і належного розгляду спору судом, оскільки відповідно до ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Тобто обов`язком суду під час розгляду справи є встановлення того чи правильно прокурором обрано особу, в інтересах держави в особі якої він звертається до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

За змістом ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті, за якою прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

У розумінні наведених положень прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч.2 ст. 129 Конституції України).

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 року під поняттям орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник, у кожному конкретному випадку, самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

При цьому, «нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію наведено в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18).

Велика Палата Верховного Суду 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У позовній заяві прокурор вказує на те, що порушення інтересу держави у спірних правовідносинах відбулося внаслідок ігнорування відповідачами встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів, що підриває авторитет держави в особі органів виконавчої влади, які уповноважені на виконання функцій держави та реалізації державної політики на конкретній території.

За приписами ст. ст. 13, 14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, яка перебуває під особливою охороною держави, в зв`язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Таким чином, в основі інтересу держави (національного, суспільного інтересу) лежить потреба у здійсненні дій, спрямованих на охорону землі як національного багатства.

Положеннями ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України.

Водночас інтерес держави (національний, суспільний інтерес) у вказаній сфері суспільних відносин полягає у дотриманні розпорядником та суб`єктом господарювання відповідно конституційних обов`язків здійснювати повноваження щодо реалізації прав на землю Українського народу та користуватися природними об`єктами права власності народу виключно відповідно до вимог Закону.

В силу положень ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10.09.2014 № 442 утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру - реорганізовано Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення.

Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) (п. 1 Положення про державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 (далі Положення).

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, в тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах; за проведенням землеустрою; виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (п. 4 Положення).

Проте, судова колегія враховує, що у даному випадку підставою для представництва інтересів держави прокурором, на його думку, є порушення інтересів держави, яке полягає у недотриманні Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування відповідачу-2 спірної земельної ділянки, без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону).

Звернення прокурора з позовом, спрямоване на припинення незаконної діяльності органу виконавчої влади та зміцнення авторитету держави, а також відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників, оскільки прийняття незаконних рішень органами виконавчої влади порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та негативно впливає на зміцнення їх авторитету у суспільстві.

Отже, одна й та сама особа (орган) не може бути одночасно позивачем та відповідачем за цим позовом, оскільки це суперечить вимогам цивільного законодавства.

Водночас, станом на час звернення прокурора до суду з даним позовом, право власності на спірну земельну ділянку (кадастровий номер 5123782500:01:001:0331) зареєстровано за територіальною громадою в особі Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області на підставі, зокрема, наказу ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 11.12.2020 №62-ОТГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 11.12.2020.

Таким чином, Овідіопольська селищна рада Одеського району Одеської області є розпорядником спірної земельної ділянки, а тому є уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За матеріалами справи, Чорноморською окружною прокуратурою листом від 16.09.2021 у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" запропоновано Овідіопольській селищній раді самостійно вжити заходи щодо усунення виявлених порушень, про що повідомити окружну прокуратуру (т. 1 а.с. 64-65).

З огляду на матеріали справи вбачається, що вказаний лист прокуратури залишився з боку Овідіопольської селищної ради без реагування.

На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Чорноморська окружна прокуратура листом від 19.10.2021 повідомила Овідіопольську селищну раду щодо звернення до господарського суду в її інтересах із позовом (т. 1 а.с. 66-67).

Зважаючи на те, що орган місцевого самоврядування не здійснює належний захист порушених інтересів держави, керівник Чорноморської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах Овідіопольської селищної ради.

Щодо суті спору.

Відносно аргументів апелянта про хибність висновків суду першої інстанції щодо визнання незаконним та скасування наказу Держгеокадастру, судова колегія зазначає наступне.

Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" в редакціях, що діяли на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом ст. 31 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Положеннями ст. 124 ЗК України унормовано, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Частинами 2, 3 ст. 134 Земельного кодексу України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу.

Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства (ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України).

Апеляційний суд зазначає, що стаття 123 Земельного кодексу України регулює загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Так, відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу, що визначено такою нормою, може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку; забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із ст. 151 цього Кодексу.

У цьому контексті судова колегія вважає за необхідне наголосити на тому, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за своєю правовою природою є ненормативним індивідуальним актом застосування норм права (правозастосовчим актом індивідуальної дії), який за юридичними наслідками відноситься до правоконстатуючих актів (констатує факт надання згоди), є виконаним в силу самого факту його прийняття.

Дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл здійснити певні дії на землі, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати земельну ділянку, яку особа бажає отримати у майбутньому в оренду.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №826/5735/16, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність ( у даному випадку в оренду), а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування.

Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №380/624/16-ц викладено правову позицію, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом (аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 23.05.2023 у справі №912/688/22, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20 тощо).

Розпорядження про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним з підготовчих етапів і обов`язковою передумовою до розгляду уповноваженим органом державної влади або органу місцевого самоврядування питання щодо передачі землі в оренду для зацікавленої особи і зовсім не гарантує їй подальше отримання землі в оренду (постанови Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі №815/5987/14, Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №766/6141/16-а, від 08.04.2021 у справі №707/727/19).

Більш того, судова колегія звертає увагу на те, що якщо наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою не реалізується замовником протягом тривалого часу, то такий дозвіл не є перешкодою з боку уповноваженого органу у наданні аналогічного дозволу іншим особам, з метою ефективного використання в подальшому такої земельної ділянки (аналогічна позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 02.04.2019 у справі №825/644/16).

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (ст. 2 цього Закону).

У спірних правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.04.2019 року у справі №525/1225/15-ц).

Згідно із частиною 1 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Приписами ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Таким чином, спеціальний Закон - Закону України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених ст. 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст. 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального по відношенню до ст. 123 Земельного кодексу України.

Відтак, заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною 1 ст. 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постановах від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, від 05.10.2022 у справі №922/1830/19).

У даному випадку в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що звертаючись до органу державної влади із заявою про отримання земельної ділянки з кадастровим номером 5123782500:01:001:0331 в оренду, ОСОБА_1 обґрунтував розмір земельної ділянки, яку він просив передати йому в оренду, з урахуванням можливості її обробітку; також відсутні докази того, що відповідачем-2 надавались пояснення та докази щодо перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

Таким чином, Держгеокадастром не досліджено та не надано оцінки заяві ОСОБА_1 , щодо наміру отримати спірну земельну ділянку в оренду для ведення фермерського господарства, що є порушенням вимог ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство».

Разом з тим, судова колегія зауважує, що право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, мають тільки громадяни України, які відповідно до Закону України "Про фермерське господарство" можуть його створити. Після державної реєстрації фермерське господарство як юридична особа має право на отримання земельних ділянок на конкурентних засадах у порядку, визначеному законом.

Статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Таким чином, особливості надання земельних ділянок для фермерського господарства полягають у тому, що така земельна ділянка може бути надана на пільгових умовах, поза межами загального порядку, який передбачає таке набуття прав лише на конкурентних засадах, виключно фізичній особі. При цьому, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, оскільки саме надання (передача) фізичній особі відповідних земельних ділянок є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 та постановах Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 905/5/21, від 16.01.2024 у справі № 908/1445/20, від 10.01.2024 у справі №922/1130/23.

В силу положень ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство", які цілком узгоджуються з положеннями ст. 31 Земельного кодексу України, землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Отже, з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства громадянин може використати один раз.

Про це зазначила и Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц. Крім того, у даній постанові Верховний Суд конкретизував, що додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Так, відповідно до положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як фізична особа - громадянин України із метою створення фермерського господарства. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц та постановах Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 908/1445/20, від 05.12.2023 у справі № 927/84/19, від 21.11.2023 у справі № 908/423/20.

Враховуючи вказане, судова колегія критично ставиться до доводів апелянта про те, що у законодавстві України (на час виникнення спірних правовідносин) не встановлено обмеження щодо кількості земельних ділянок, які можуть бути безоплатно передані в оренду для ведення фермерського господарства.

На підтвердження наведеного, апеляційний суд вважає за доцільне звернутись до позиції Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, перевіряючи висновки господарських судів попередніх інстанцій, зазначила таке:

9.26. Обмежившись посиланням на відсутність прямої заборони на отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарство повторно, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, а тому в кожному конкретному випадку орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника з метою недопущення зловживання громадянином такими пільговими умовами".

Отже, аргументи апелянта щодо відсутності прямої заборони на отримання повторно громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарство не можуть бути враховані судом, у тому числі, з урахуванням висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду від 05.12.2023 у справі №927/89/19, від 05.12.2023 у справі №927/85/19, від 05.12.2023 у справі №927/84/19, згідно з якими землі фермерського господарства мають особливий режим і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, при цьому недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами є об`єктом перевірки в кожному конкретному випадку відповідним органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування, а в разі переданого на судовий розгляд спору - судом.

Водночас висновок про те, що право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати лише один раз, є усталеним у судовій практиці Верховного Суду та викладений у постановах від 29.01.2020 у справі №927/83/19, від 07.03.2023 у справі №908/1447/20, від 18.03.2023 у справі №911/14/20, від 07.06.2023 у справі №922/3737/19, від 05.12.2023 у справах №927/84/19, №927/85/19, №927/89/19, від 09.08.2023 у справі №922/1832/19, від 10.01.2024 у справі №922/1130/23, від 16.01.2024 у справі №615/986/20, від 09.04.2024 у справі №629/6198/21 тощо.

З матеріалів цієї справи вбачається, що до моменту прийняття спірного наказу Держгеокадастру від 08.09.2017 №15-9941/13-17-СГ та укладення 29.12.2017 спірного договору оренди №179/57-17-ДО з ОСОБА_1 , останнім вже було здійснено державну реєстрацію юридичної особи - ФГ «Вадлен», ідентифікаційний код 40175026, засновником та співвласником якого є ОСОБА_1 , що вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно убачається, що державна реєстрація (14.12.2015) ФГ "Вадлен» відбулась на підставі договору оренди землі від 30.06.2015 №5, укладеного між ГУ Держгеокадастру в Одеській області та ОСОБА_1 , за яким надано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 5123781600:01:001:0451 строком на 49 років.

Враховуючи, що ОСОБА_1 є одним із співвласників ФГ "Вадлен», судова колегія вважає за необхідне зазначити, що доказів того, що земельна ділянка з кадастровим номером 5123781600:01:001:0451 була отримана для створення фермерського господарства 14.12.2015 іншім співвласником ОСОБА_2 , у матеріалах справи не міститься.

Навпаки, відповідачами не спростовується встановлений судом першої інстанції факт того, що Наказом ГУ Держземагентства в Одеській області від 30.06.2015 №15-308/214-15-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у користування було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5123781600:01:001:0451 загальною площею 47,3963 га в довгострокову оренду терміном на 49 років для ведення фермерського господарства саме ОСОБА_1 .

Таким чином, ОСОБА_1 до моменту прийняття спірного наказу Держгеокадастру від 08.09.2017 №15-9941/13-17-СГ вже реалізував право, надане статями 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" та статтями 121, 123, 134 Земельного кодексу України. Відтак, надання йому в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі після реєстрації ФГ "Вадлен" суперечить зазначеним вище правовим нормам.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №524/1225/15-ц.

Судова колегія зауважує, що можливість передачі земельних ділянок державної та комунальної форми власності для ведення фермерського господарства юридичним особам, тобто після створення громадянином фермерського господарства та його державної реєстрації, відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство», без проведення земельних торгів, діючим законодавством України як на момент прийняття оспорюваного рішення, так і на даний час, не передбачена.

Таким чином, передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення фермерського господарства та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення земельного банку вже існуючого фермерського господарства.

Вказане зазначено у правових висновках Верховного Суду, викладених у постановах від 16.10.2019 у справі №365/65/16-ц, від 14.11.2018 у справі №314/3 881/15-ц, від 23.05.2018 у справі №389/29/17-ц та від 22.05.2019 у справі №366/2648/16-ц.

Доводи апелянта відносно того, що законодавець не обмежує громадян України в праві створити не одне, а декілька фермерських господарств, судова колегія не враховує, з огляду на те, що отримавши на підставі спірного наказу Держгеокадастру від 08.09.2017 №15-9941/13-17-СГ земельну ділянку, ОСОБА_1 не мав мети створення нового фермерського господарства, оскільки після укладання спірного Договору оренди від 29.12.2017 №179/57-17-ДО ОСОБА_1 не створив фермерське господарство, а передав спірну земельну ділянку в суборенду вже існуючому ФГ «Вадлен», згідно з Договором суборенди від 21.01.2019, чим розширив земельний банк цього підприємства, бенефіціарним власником якого він є.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що отримання спірної земельної ділянки в оренду з метою ведення фермерського господарства, яке відбулося без проведення земельних торгів, суперечить вимогам статей 124, 134 Земельного кодексу України, оскільки на час прийняття спірного наказу від 08.09.2017 №15-9941/13-17-СГ та укладення Договору оренди від 29.12.2017 №179/57-17-ДО ФГ «Вадлен», засновником якого є ОСОБА_1 , вже набуло статусу юридичної особи, оскільки було зареєстровано 14.12.2015.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що офіційні тексти зазначених вище нормативно-правових актів є публічними та загальнодоступними, у зв`язку з чим набувач землі не мав перешкод у доступі до законодавства, міг і повинен був знати про те, що громадянин може набути земельну ділянку державної форми власності для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів лише один раз, а тому вона вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність поведінки особи під час набуття права користування спірними земельними ділянками під обґрунтований сумнів.

Таким чином, набувач спірних земельних ділянок не міг законно набути право користування ними. Натомість він набув зазначене право в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного, однак юридичне оформлення права користування землею стало можливим у результаті прийняття органом державної влади низки рішень, які не є такими. Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №917/1416/19.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Одеській області №15-9941/13-17-сг від 08.09.2017 є правомірними.

Щодо заперечення апелянта про визнання недійсним договору оренди землі від 29.12.2017 №179/57-17-ДО, слід зазначити на таке.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтями 210 - 211 Земельного кодексу України встановлено, що наслідком укладення угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною.

За змістом частин 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ст. 216 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно із ч. 2 ст. 16 вказаного Закону укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Правовими підставами для виникнення права оренди у ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку є наказ ГУ Держгеокадастру в Одеській області від від 08.09.2017 №15-9941/13-17-СГ.

Враховуючи те, що вказаний наказ є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв`язку зі встановленням факту порушення, передбаченої Земельним Кодексом України та Законом України «Про фермерське господарство», процедури отримання ОСОБА_1 у користування (оренду) земельної ділянки з кадастровим номером 5123782500:01:001:0331, правочин спірний Договір оренди землі від 29.12.2017 №179/57-17-ДО, укладений на підставі вищевказаного наказу, підлягає визнанню недійсними, як такий, що укладений з порушенням вимог статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відтак, апеляційна колегія зазначає, що висновок суду першої інстанції про задоволення вимог прокурора щодо визнання недійсним Договору оренди землі від 29.12.2017 №179/57-17-ДО, який укладений на підставі незаконного наказу ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 08.09.2017 №15-9941/13-17-СГ, є правильним.

Щодо тверджень апелянта у даному контексті про те, що суд першої інстанції не дослідив приписи перехідних положень Земельного кодексу України, які передбачають можливість закінчення процедури оформлення оренди земельної ділянки, якщо заява про її передачу була подана до 03.04.2016, то апеляційна колегія зазначає, що вказане посилання не впливає на встановлені судом обставини незаконності повторного отримання відповідачем-2 земельної ділянки станом на той час, коли ОСОБА_1 вже було зареєстровано фермерське господарство, у зв`язку з попереднім отриманням останнім іншої земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Разом з цим, судова колегія вважає за доцільне зазначити наступне.

Дійсно, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів», який набув чинності з 03.04.2016, земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Однак, положеннями п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» визначено, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями ч. 2 ст. 134 ЗК України, що виключаються цим Законом.

Таким чином, фізичні та юридичні особи, які до набрання чинності цим Законом, у встановленому земельним законом порядку отримали дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів.

Але, як зазначалось вище, сама заява ОСОБА_1 від 03.04.2016 не відповідала вимогам, встановленим ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», що не було враховано Держгеокадастром; по-друге, наданий в подальшому Держгеокадастром дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (наказ від 17.10.2014 №15-1414/14-14-СГ) не означав позитивного вирішення питання про надання земельної ділянки в оренду у майбутньому, оскільки надання відповідного дозволу є лише одним з підготовчих етапів і обов`язковою передумовою до подальшого розгляду уповноваженим органом державної влади або органу місцевого самоврядування питання щодо передачі землі в оренду для зацікавленої особи, але, зовсім не гарантує їй обов`язкове отримання землі в оренду.

Щодо решти позовних вимог про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки за №28839546 від 07.11.2018 з одночасним припиненням права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5123782500:01:001:0331; визнання недійсним договору суборенди вказаної земельної ділянки від 06.01.2017, укладеному між між ОСОБА_1 та ФГ Вадлен; скасування державної реєстрації права суборенди земельної ділянки, то апеляційна колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду, що вони є похідними від позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі, а отже правомірними, доведеними та обґрунтованими.

Щодо вимоги прокурора про повернення земельних ділянок, судова колегія зазначає таке.

Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Оскільки Договір оренди земельної ділянки від 29.12.2017 №179/57-17-ДО та Договір суборенди земельної ділянки від 06.01.2017 підлягають визнанню недійсними, обґрунтованою та правомірною є вимога прокурора про повернення земельної ділянки.

Щодо зауваження апелянта про нез`ясування судом першої інстанції підстав для стягнення з відповідачів судових витрат, понесених прокуратурою при подачі позовної заяви.

Так, апелянт вказує, що ФГ «Вадлен» та ОСОБА_1 вже компенсували прокуратурі судовий збір за розгляд даної справи після її розгляду в Овідіопольському районному суді Одеської області 16.12.2022, що підтверджується постановами про закінчення виконавчих проваджень.

Насамперед судова колегія звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження компенсації прокуратурі відповідачами судових витрат за подання позову після розгляду справи №509/5734/21 в Овідіопольському районному суді Одеської області. Відповідні постанови про закінчення виконавчих проваджень, на які посилається апелянт, долучені останнім лише до його апеляційної скарги.

Водночас, як сам зазначає апелянт, відшкодування витрат зі сплати судового збору на користь прокуратури було здійснено ФГ «Вадлен» та ОСОБА_1 за результатом винесення рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17.10.2022 у справі №509/5734/21 на стадії виконавчого провадження, шляхом стягнення з відповідача-2 та відповідача-3 відповідних коштів державним виконавцем.

Разом з цим, як зазначалось вище, в подальшому рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17.10.2022 у справі №509/5734/21 було скасовано ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.11.2023 у даній справі; провадження у справі закрито; справа направлена до розгляду суду господарської юрисдикції.

Якщо скасувавши рішення, суд апеляційної інстанції закриває провадження у справі, то він вирішує питання про поворот виконання рішення (п.1 ч. 1 ст. 444 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 5 ст. 444 Цивільного процесуального кодексу України, питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони.

До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем (ч. 6 ст. 444 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 171 Цивільного процесуального кодексу України в ухвалі про скасування судового наказу суд за клопотанням боржника вирішує питання про поворот виконання судового наказу в порядку встановленому статтею 444 цього Кодексу.

Поворот виконання - це спосіб захисту прав боржника, який полягає у поверненні йому стягувачем всього одержаного за скасованим рішенням.

Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом, відповідно до ст. 444 Цивільного процесуального кодексу України, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Таким чином, вищевказані апеляційні аргументи відповідача-3 є безпідставними, оскільки у даному випадку ФГ «Вадлен» та ОСОБА_1 мають звернутись до суду цивільної юрисдикції для вирішення питання відносно стягнутих з них судових витрат.

Зважаючи на наведене, судова колегія зазначає, що наведені ФГ «Вадлен» в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення і ухвалення нового рішення, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не відповідають вимогам законодавства.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та постановлено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення останнього без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Господарського суду Одеської області від 17.04.2024 у справі №509/5734/21 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст складений та підписаний 15.07.2024.

Головуючий суддяСавицький Я.Ф.

СуддяКолоколов С.І.

СуддяПринцевська Н.М.

СудПівденно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення10.07.2024
Оприлюднено16.07.2024
Номер документу120366247
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку

Судовий реєстр по справі —509/5734/21

Постанова від 10.07.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Савицький Я.Ф.

Ухвала від 08.07.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Савицький Я.Ф.

Ухвала від 05.06.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Савицький Я.Ф.

Ухвала від 21.05.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Савицький Я.Ф.

Ухвала від 13.05.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Савицький Я.Ф.

Рішення від 17.04.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Литвинова В.В.

Ухвала від 27.03.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Литвинова В.В.

Ухвала від 27.03.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Литвинова В.В.

Ухвала від 21.02.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Литвинова В.В.

Ухвала від 24.01.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Литвинова В.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні