ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
10.07.2024Справа № 910/3624/24
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал»
третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2
третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3
про припинення трудових відносин та вчинення дій
Представники учасників справи:
від позивача: ОСОБА_4 ;
від відповідача: не з`явився;
від третьої особи 1: не з`явився;
від третьої особи 2: не з`явився.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
25.03.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» про припинення трудових та корпоративних відносин та вчинення дій.
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що відповідачем не було виконано вимоги трудового законодавства та не здійснено дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення позивача з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал», чим було порушено його охоронювані законом права.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 01.04.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 відкрито провадження у справі №910/3624/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.05.2024, залучено до участі у справі третю особу 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1 - ОСОБА_2 , встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
У підготовчому засіданні 15.05.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 05.06.2024.
05.06.2024 позивачем подано заяву про зімну предмета позову, в якій позивач також просив суд залучити ОСОБА_3 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
У підготовчому засіданні 05.06.2024 судом було прийнято до розгляду заяву позивач про зімну предмета позову, постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 , продовжено підготовче провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 19.06.2024.
У підготовчому засіданні 19.06.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 10.07.2024.
У судове засідання 10.07.2024 з`явився представник позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представники відповідача та третіх осіб у судове засідання 10.07.2024 не з`явились, про призначене судове засідання були повідомлені належним чином в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористався.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У судовому засіданні 10.07.2024 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до п. 23.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» управління товариством здійснюють його органи: загальні збори учасників та виконавчий орган.
Відповідно до п.п. 7 п. 25.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» до компетенції загальних зборів учасників належить обрання та припинення повноважень одноосібного виконавчого органу.
Згідно з п. 31.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства.
Директор обирається загальними зборами учасників (п. 31.4 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал»).
ОСОБА_1 обрано на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал», які були проведені 27.09.2021 та прийняті рішення на яких оформлені Протоколом №27/09/21 від 27.09.2021.
Наказом №1/09-21 від 28.09.2021 ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал».
18.03.2022 ОСОБА_1 подав заяву про звільнення його з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» за власним бажанням (аналогічна заява була подана позивачем повторно 20.03.2023 та 20.01.2024).
Крім того, 23.03.2023 позивач направив учасникам Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» повідомлення про скликання загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» з порядком денним про припинення його повноважень як директора та обрання нового виконавчого органу.
Аналогічного змісту повідомлення було направлено позивачем учасникам Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» 01.02.2024.
Згідно з п. 27.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства.
Виконавчий орган скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства (п. 27.5 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал»).
Відповідно до п. 29.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» рішення загальних зборів учасників приймаються відкритим або заочним голосуванням.
Відповідно до п. 29.2 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» рішення загальних зборів учасників з усіх питань приймаються одностайно (100% голосів) всіма учасниками товариства, які мають право голосу з відповідних питань.
Однак, учасники Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» не з`явились за вказаним місцем та у вказаний час, з огляду на що загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» не відбулись, про що було складено Акт від 09.02.2024.
За таких обставин позивач просить суд (з урахуванням заяви про зміну предмета позову):
1) припинити корпоративні та трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» з моменту набрання законної сили судовим рішенням;
2) призначити тимчасовим виконувачем обов`язків директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» ОСОБА_3 .
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.05.2020 по справі № 910/7164/19, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка на її думку порушує її права й охоронювані законом інтереси.
За загальним правилом створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників або в окремих випадках - наглядової ради товариства. Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.
Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв`язку з укладенням в установленому порядку з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).
Водночас в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
Позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством. Вказана позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20.
Згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом з тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18.
Частиною першою статті 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників є вищим органом товариства.
Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (ч. 1 статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не визначено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.
Згідно з ч. 1-3 статті 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Частиною тринадцятою статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.
Статтею 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, зокрема, з ініціативи виконавчого органу товариства (пункт 1 цієї статті).
Порядок скликання загальних зборів учасників товариства визначено статтею 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», частина перша якої передбачає, що загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників.
У постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 зазначено, що підлягають положення частин другої - п`ятої та одинадцятої статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», за змістом яких виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Виконавчий орган товариства зобов`язаний надати учасникам товариства можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного на загальних зборах учасників. Виконавчий орган товариства забезпечує належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства у робочий час, якщо інший порядок не передбачений статутом товариства.
Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 дійшла висновку про те, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків (частина тринадцята статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 Цивільного кодексу України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, директор мав дотриматись вимог статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та Статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства в робочий час.
Відповідно до частин 2, 3 статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» із повідомленням про скликання загальних зборів учасників товариства з порядком денним про припинення його повноважень як директора та обрання нового виконавчого органу.
Отже, позивачем були вчинені всі необхідні, передбачені законодавством та залежні від нього дії для звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал».
Суд зазначає, що Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має 1) не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й 2) за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.
У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд від 24.12.2019 у постанові по справі №758/1861/18.
За таких обставин, суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» в частині позовних вимог про припинення корпоративних та трудових відносин між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» з моменту набрання законної сили судовим рішенням.
Що стосується позовних вимог про призначення тимчасовим виконувачем обов`язків директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» ОСОБА_3 , суд зазначає, що метою звернення особи до суду у порядку будь-якої юрисдикції є захист її порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Визначення предмета і підстав позову належить виключно позивачеві.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України, частини першої статті 55 Конституції України слід розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього рішення Конституційного Суду України).
Тобто, Конституція України гарантує кожному право на судовий розгляд спору за виключенням випадків, у яких законом прямо встановлено обов`язковий порядок досудового врегулювання. Такий порядок поширюється і на захист прав юридичних осіб.
У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи як звернутися до суду, так і право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
При зверненні до практики ЄСПЛ (справа «Марченко М. В. проти України») у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя, можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.
У пункті 52 рішення «Меньшакова проти України» (Menshakova v. Ukraine, заява № 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia, заява № 48778/99, пункт 25, ЄСПЛ 2002-ІІ).
Отже, стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, повинен бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
З матеріалів справи вбачається, що наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» №3-к від 04.06.2024 ОСОБА_3 призначено на посаду заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал».
18.06.2024 до Господарського суду міста Києва від ОСОБА_3 надійшли письмові пояснення, в яких третя особа повідомила, що він дійсно займає посаду заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» та не заперечує бути тимчасово виконувачем обов`язків директора товариства.
Суд зазначає, що позовні вимоги у вказаній частині позивач обґрунтовує правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20.
Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 зазначено, що беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників Товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону № 2275-VIII) з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків (частина тринадцята статті 39 Закону № 2275-VIII), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII, підпункт «є» пункту 8.5 Статуту).
При цьому Директор мав дотриматись вимог статті 32 Закону № 2275-VIII та Статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників Товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням Товариства в робочий час.
Однак, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 не викладено висновок про те, що суд наділений повноваженнями призначити своїм рішенням будь-яку особу виконувачем обов`язків директора товариства.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Суд зазначає, що під час вирішення спорів слід враховувати, що прийняття рішення про призначення будь-якої особи виконувачем обов`язків директора товариства віднесено законом до виключної компетенції відповідних органів такого товариства, а не суду. Призначення саме судом виконувачем обов`язків директора товариства є втручанням у господарську діяльність товариства, а тому суд не має права брати на себе функції органів управління товариством.
До того ж, в окремій думці до постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 зазначено, що якщо директор виконав усі вимоги, які Закон № 2275-VIII і статут товариства висувають до порядку скликання і проведення загальних зборів учасників, однак питання про припинення його повноважень загальними зборами не вирішено з незалежних від нього причин (зокрема, через відсутність кворуму чи кандидатури нового директора або недосягнення повноважним складом загальних зборів згоди щодо його призначення), директор, якого позбавлено можливості припинити свої повноваження, може звернутись до суду з вимогою про припинення таких повноважень на майбутнє, що відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України. У разі задоволення такого позову його повноваження як одноосібного виконавчого органу товариства припиняються з моменту набрання судовим рішенням законної сили.
За наведених вище обставин, суд відмовляє у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» в частині позовних вимог про призначення тимчасовим виконувачем обов`язків директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» ОСОБА_3 .
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Припинити корпоративні та трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» (03035, м. Київ, вул. Сурикова, буд. 3, корпус 8Б; ідентифікаційний код: 44524627) з моменту набрання законної сили судовим рішенням.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста капітал» (03035, м. Київ, вул. Сурикова, буд. 3, корпус 8Б; ідентифікаційний код: 44524627) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписано 15.07.2024.
Суддя О.М. Спичак
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 10.07.2024 |
Оприлюднено | 16.07.2024 |
Номер документу | 120367528 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Спичак О.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні