Рішення

від 15.07.2024 по справі 916/922/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/922/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНССЕРВІС 2008" (код ЄДРПОУ 35818770, 67840, Одеська обл., Овідіопольський р-н, с. Молодіжне, вул. Залізнична, буд. 3)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "БОЛВІНБРІЗ" (код ЄДРПОУ 42066509, 29019, м. Хмельницький, вул. Нижня Берегова, буд. 42/2)

про стягнення 107173,67 грн.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНССЕРВІС 2008" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "БОЛВІНБРІЗ" про стягнення 107173,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки продукції, виготовленої на замовлення №00143 від 23.03.2023.

Ухвалою суду від 11.03.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНССЕРВІС 2008" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.

13.03.2024 Господарським судом Одеської області до відділення Укрпошти "Одеса 65119" було передано поштову кореспонденцію для її відправлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення на юридичну адресу відповідача, що зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 29019, м. Хмельницький, вул. Нижня Берегова, буд. 42/2.

18.03.2024 вищевказане поштове відправлення повернулось до суду як не вручене із довідкою поштової установи з відміткою "неправильно зазначена (відсутня) адреса".

Враховуючи, що відмітка поштової установи "неправильно зазначена (відсутня) адреса" не може вважатись належним доказом вручення судового рішення відповідно до положень ст. 242 ГПК України, суд супровідним листом 29.03.2024 повторно направив відповідачу копію ухвали про відкриття провадження у справі №916/922/24.

16.04.2024 вищевказане поштове відправлення повернулось до суду як не вручене із довідкою поштової установи з відміткою "неправильно зазначена (відсутня) адреса".

Оскільки наявність відмітки поштової установи "неправильно зазначена (відсутня) адреса" не може вважатись належним доказом вручення судового рішення відповідно до положень ст. 242 ГПК України, суд 24.04.2024 втретє направив на адресу відповідача копію ухвали про відкриття провадження у справі №916/922/24.

06.05.2024 вищевказане поштове відправлення повернулось до суду як не вручене із довідкою поштової установи з відміткою "неправильно зазначена (відсутня) адреса", а тому, з урахуванням положень ст. 242 ГПК України, суд 07.05.2024 вчетверте направив на адресу відповідача ухвалу про відкриття провадження у справі №916/922/24.

28.05.2024 вищевказане поштове відправлення повернулось до суду як не вручене із довідкою поштової установи з відміткою "неправильно зазначена (відсутня) адреса".

Оскільки наявність відмітки поштової установи "неправильно зазначена (відсутня) адреса" не може вважатись належним доказом вручення судового рішення відповідно до положень ст. 242 ГПК України, суд 31.05.2024 вп`яте направив на адресу відповідача копію ухвали про відкриття провадження у справі №916/922/24.

31.05.2024 судом постановлено окрему ухвалу відносно Акціонерного товариства "Укрпошта" у зв`язку з порушенням вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, при виконанні обов`язків із зазначення причин невручення поштових відправлень, які містять позначку "Судова повістка".

Так, копія ухвали суду про відкриття провадження у справі від 11.03.2024, що вп`яте була направлена Товариству з обмеженою відповідальністю "БОЛВІНБРІЗ" на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 24.06.2024 повернулась до суду з відміткою поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.

Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

Додатково копія ухвали суду про відкриття провадження у справі була направлена відповідачу на наявну в позовній заяві електронну пошту, а саме: bolvinbriz@ukr.net.

За наведеного суд констатує, що судом було вжито заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи, отже відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.

Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.

Таким чином, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012 року).

Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, у зв`язку з необхідністю вжиття заходів щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи, судом було здійснено розгляд справи поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, впродовж розумного строку.

У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 24.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНССЕРВІС 2008" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОЛІМЕРХІМГРУП" (нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "БОЛВІНБРІЗ") (далі - постачальник) укладено договір поставки продукції, виготовленої на замовлення №00143.

За умовами п. 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник бере на себе зобов`язання відповідно до письмових заявок покупця, наданих покупцем, і погодженою з продавцем конструкторською документацією (кресленнями), з використанням власних матеріалів, виготовити та передати покупцю запасні частини, оснастку, матеріали, обладнання, а покупець бере на себе зобов`язання на умовах, визначених цим договором, прийняти та оплатити продукцію.

Відповідно до п. 2.1. договору, найменування, кількість, ціна та загальна вартість продукції, яка передається за договором, вказуються в Специфікаціях (додатках до цього договору), які є невід`ємною частиною цього договору.

За умовами п. 2.2. договору, вартість продукції договірна і включає в себе всі витрати постачальника на виготовлення продукції та її доставку до покупця.

Згідно з п. 2.3. договору, вартість цього договору визначається як сума вартості переданої покупцю продукції за всіма специфікаціями (додатки до цього договору), які є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що при підписанні специфікацій до договору сторони погоджують технічні характеристики продукції, у тому числі перелік затверджених покупцем та погоджених продавцем креслень, за якими виготовляється продукція, та інші вимоги, необхідні для виготовлення продукції. Постачальник виготовляє продукцію згідно з погодженими сторонами технічними характеристиками і вимогами.

Відповідно до пункту 3.3. договору, постачальник зобов`язується виготовити і передати продукцію покупцю протягом терміну, зазначеному у відповідній специфікації (додатку до цього договору), яка є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 3.6. договору, сторони проводять приймання продукції у відповідності до умов та у місці, які зазначені у специфікації на дану продукцію.

Відповідно до п. 3.8. договору, поставка продукції здійснюється відповідно до умов цього договору окремими узгодженими партіями автотранспортом постачальника на умовах базису поставки EXW (Франко завод), відповідно до Міжнародних правил тлумачення товарних термінів INCOTERMS в редакції 2010 року, якщо інші умови поставки продукції не узгоджено сторонами у відповідній специфікації (додаток до цього договору), яка є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що оплата продукції проводиться покупцем у безготівковій формі в наступному порядку:

- передоплата в розмірі 70% від загальної вартості продукції згідно відповідної специфікації здійснюється покупцем впродовж 3-х (трьох) банківських днів з дати підписання сторонами відповідної специфікації;

- решта платежу 30% від вартості продукції здійснюється покупцем в строк, який зазначений у відповідній специфікації. Сторони можуть передбачити інші умови розрахунків, які вказуються у відповідній специфікації (додатку до цього договору), яка є невід`ємною частиною цього договору. У такому випадку сторони керуються умовами оплати, зазначеними у відповідній специфікації (додатку до цього договору).

Відповідно до пункту 4.2. договору, оплата продукції проводиться перерахуванням грошових коштів з рахунка покупця на рахунок постачальника відповідно до виставленого рахунку-фактури за банківськими реквізитами, вказаними в цьому договорі.

За умовами п. 4.4. договору, датою оплати за продукцію вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до умов договору та чинного законодавства України.

Згідно з п. 6.2. договору, у разі порушення термінів виготовлення і передачі продукції постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що встановлена в період порушення зобов`язання, від вартості непоставленої продукції за кожний день прострочення.

Пунктом 8.1. договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за договором, що виникли до закінчення строку його дії.

Додатком № 1 до цього договору від 24.03.2024 №00143 передбачена специфікація, в якій відображено найменування товару, кількість, ціну товару, строк поставки товару, умови поставки товару (Одеська обл., Одеський р-н, м. Чорноморськ, (Нова пошта, вул. 1-го Травня, 23) та умови розрахунків (передоплата 99120,00 грн.).

03.11.2023 відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру на оплату №ПХГ00000195, у якому також зазначено найменування, кількість та вартість товару - 99120,00 грн.

На підставі вищевказаного рахунку позивачем було перераховано на користь відповідача кошти в загальному розмірі 99120,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією від 14.11.2023 № 3716 (з призначенням платежу "Лист поліуретановий згідно рахунку №ПХГ00000195 від 03.11.2023").

У зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором, 08.01.2024 позивачем було направлено на його адресу претензію, в якій останній вимагав належним чином виконати умови укладеного між сторонами договору з поставки оплаченої позивачем продукції.

Разом з тим, претензія залишена без належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є змішаним договором - поставки та підряду.

Згідно ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За умовами ст.843 ЦК України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами.

Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Відповідно до ст.846 ЦК України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

За приписами ст.849 ЦК України, замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

У відповідності зі статтею 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За умовами ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення", вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплата до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статей 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 202 ГК України, господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи відсутність правових підстав для утримання відповідачем суми грошових коштів, сплачених позивачем в якості передоплати, а також беручи до уваги те, що відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про повернення спірної суми грошових коштів (попередньої оплати) позивачу, а також здійснення поставки товару позивачу, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача вказаної суми боргу у розмірі 99120,00 грн.

Крім цього, за неналежне виконання відповідачем умов договору позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 6960,57 грн. пені, 1093,10 грн. інфляційних втрат.

Так, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором згідно з ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Приписами ст.199 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов`язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань, визначено ч.2 ст. 546 цього Кодексу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд враховує, що згідно з пунктом 6.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до умов договору та чинного законодавства України.

За умовами пункту 6.2. договору, у разі порушення термінів виготовлення і передачі продукції постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що встановлена в період порушення зобов`язання, від вартості непоставленої продукції за кожний день прострочення.

Суд здійснив перевірку розрахунку заявлених до стягнення пені та інфляційних втрат та встановив, що його здійснено арифметично правильно.

За наведених обставин, вимоги позивача в цій частині задовольняються судом у повному обсязі.

Відповідно дост.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Так з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "БОЛВІНБРІЗ" на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНССЕРВІС 2008" підлягає стягненню 99120,00 грн. основного боргу, 6960,57 грн. пені та 1093,10 грн. інфляційних втрат.

У зв`язку із задоволенням позову, витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БОЛВІНБРІЗ" (код ЄДРПОУ 42066509, 29019, м. Хмельницький, вул. Нижня Берегова, буд. 42/2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНССЕРВІС 2008" (код ЄДРПОУ 35818770, 67840, Одеська обл., Овідіопольський р-н, с. Молодіжне, вул. Залізнична, буд. 3) - 99120 (дев`яносто дев`ять тисяч сто двадцять) грн. 00 коп. основного боргу, 6960 (шість тисяч дев`ятсот шістдесят) грн. 57 коп. пені, 1093 (одну тисячу дев`яносто три) грн. 10 коп. інфляційних втрат, 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Рішення складено і підписано 15 липня 2024 р.