Рішення

від 06.06.2024 по справі 927/298/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

06 червня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/298/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Дубровської В. В.

За позовом: Заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури,

вул. В`ячеслава Чорновола, 50-а, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500, в інтересах держави в особі

позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях,

код ЄДРПОУ 43173325, просп. Голосіївській, 50, м. Київ, 03039

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки»,

код ЄДРПОУ 30148237, вул. Садова, б. 13, с. Білошапки, Прилуцький район, Чернігівська область, 17594

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державного підприємства «АйФіш»,

код ЄДРПОУ 44880645, вул. Конинського, 82-А, м. Київ, 04053

Предмет спору: про повернення нерухомого майна, що належить до державної власності,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Помаз В. В., представник;

від відповідача: Купрієнко О. В., адвокат;

від третьої особи: не з`явився,

за участю прокурора: Юзвак Л. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки», у якому просить суд:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки» повернути нерухоме майно, що належить до державної власності - нагульний став №2; розподільна дамба 1-2 ставу; повеневий водоскид; донний водовипуск роздільної дамби; водозабірне спорудження; огороджувальна дамба 2-гоставу; повененевий водоскид 2-го ставу; гребля Білошапки - Б.Рудка; перепускне спорудження; причал нагульного ставу №2; донний водовипуск ставу №2; нагульний став №1; скидний канал ставу №1; контурна дамба ставу №1; причал ставу №1; виросний став 132 га; зимувальний став 6 га; рибоуловлювач ставу №1, що знаходиться у с. Білошапки, Прилуцького району, Чернігівської області, Державному підприємству «АйФіш» (44880645) шляхом підписання Акта повернення з оренди орендованого майна між Орендарем та Балансоутримувачем.

Дії суду, пов`язані з розглядом справи.

Ухвалою суду від 01.04.2024 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 25.04.2024 о 10:00 та встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 01.04.2024, направлена на адресу місцезнаходження відповідача (вул. Садова, б. 13, с. Білошапки, Прилуцький район, Чернігівська область, 17594), зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та у позовній заяві, повернулась неврученою на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою». Датою проставлення у поштовій довідці такої відмітки є 12.04.2024.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі та встановлення йому строку для подання відзиву на позов, а днем вручення ухвали від 01.04.2024 є 12.04.2024.

Отже, останнім днем строку для подання відповідачем відзиву є 29.04.2024.

05.04.2024 прокурор через підсистему «Електронний суд» подав до суду заяву, у якій просить виправити описку в п. 3 прохальної частини позовної заяви, та вважати його вірним у наступній редакції: «Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки» (код ЄДРПОУ 30148237) повернути нерухоме майно, що належить до державної власності - нагульний став № 2; розподільна дамба 1-2 ставу; повеневий водоскид; донний водовипуск роздільної дамби; водозабірне спорудження; огороджувальна дамба 2-го ставу; повеневий водоскид 2-го ставу; гребля Білошапки - Б.Рудка; перепускне спорудження; причал нагульного ставу №2; донний водовипуск ставу № 2; нагульний став № 1; скидний канал ставу № 1; контурна дамба ставу № 1; причал ставу № 1; виросний став 132 га; зимувальний став 6 га; рибоуловлювач ставу № 1, що знаходиться у с. Білошапки, Прилуцького району, Чернігівської області, Регіональному відділенню Фонду державного майна Украйни по Київській, Черкаській та Чернігівській областях шляхом підписання Акта повернення з оренди орендованого майна».

У підготовчому засіданні 25.04.2024 представник відповідача подав заперечення на позов.

Суд у підготовчому засіданні 25.04.2024:

- розцінив заяву прокурора про виправлення описки як заяву про зміну предмета позову та прийняв цю заяву як таку, що подана у порядку та строк, встановлені ГПК України, а спір вирішується з її урахуванням;

- відклав вирішення питання про прийняття заперечень відповідача на позов, які за своєю суттю є відзивом на позов, до розгляду до наступного судового засідання у зв`язку з ненаданням доказів його надсилання іншим учасникам справи.

Відповідні мотиви суду викладені в ухвалі від 25.04.2024.

Ухвалою суду від 25.04.2024:

- залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне підприємство «АйФіш»;

- встановлено третій особі - Державному підприємству "АйФіш": - п`ятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи у порядку, визначеному ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України, письмових пояснень щодо позову з доданими до таких пояснень документами; - п`ятиденний строк з дня отримання відзиву на позов для подання до суду та іншим учасникам справи у порядку, визначеному ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України, письмових пояснень щодо відзиву з доданими до таких пояснень документами. Докази направлення письмових пояснень іншим учасникам справи необхідно надати суду у встановлений судом п`ятиденний строк;

- встановлено прокурору, позивачу та відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання письмових пояснень третьої особи для подання до суду та іншим учасникам справи у порядку, визначеному ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України, відповіді на такі письмові пояснення з доданими до неї документами. Докази направлення відповіді на письмові пояснення третьої особи іншим учасникам справи необхідно надати суду у встановлений судом п`ятиденний строк;

- продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів;

- відкладено підготовче засідання на 07.05.2024 на 12:00;

- повідомлено учасників справи про час та місце проведення наступного підготовчого засідання.

06.05.2024 третя особа через підсистему «Електронний суд» подала до суду письмові пояснення щодо позову.

Третя особа була належним чином повідомлена про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в її Електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС, але у підготовче засідання 07.05.2024 не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 07.05.2024 проводилось за відсутності третьої особи (її представника).

У підготовчому засіданні 07.05.2024 суд відклав вирішення питання про прийняття відзиву відповідача на позов та письмових пояснень третьої особи до розгляду до наступного судового засідання у зв`язку з ненаданням належних доказів їх надсилання іншим учасникам справи.

Прокурор заявила клопотання про долучення до матеріалів справи копії рішення Господарського суду Чернігівської області від 01.03.2024 у справі №927/1739/23, яке набрало законної сили 22.03.2024, за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях до ТОВ «Рибне господарство «Білошапки» про стягнення 66 572,10 грн.

У підготовчому засіданні 07.05.2024 суд відклав вирішення питання про прийняття до розгляду копії рішення Господарського суду Чернігівської області від 01.03.2024 у справі №927/1739/23 до наступного судового засідання у зв`язку з ненаданням прокурором доказів неможливості його подання разом з позовом.

Суд у підготовчому засіданні 07.05.2024 постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.06.2024 на 10:30.

Ухвалою суду від 07.05.2024 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання з розгляду справи по суті відбудеться 06.06.2024 о 12:00.

Третя особа була належним чином повідомлена про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в її Електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС, але у судове засідання 06.06.2024 не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання 06.06.2024 проводилось за відсутності третьої особи (її представника).

У судовому засіданні 06.06.2024 суд розглянув заяви та клопотання учасників справи, вирішення питання про прийняття яких було відкладено судом у минулих судових засіданнях.

Стосовно письмових пояснень третьої особи щодо позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 168, ч. 6 ст. 165 ГПК України до пояснень третьої особи додаються документи, що підтверджують надсилання (надання) пояснень і доданих до них доказів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

До письмових пояснень додані докази їх направлення усім учасникам справи, окрім прокурора.

У судовому засіданні прокурор підтвердила ознайомлення з цими поясненнями через систему «Електронний суд».

Відтак суд прийняв пояснення третьої особи щодо позову, як такі, що подані у порядку та строк, встановлені ГПК України та судом, а спір вирішується з їх урахуванням.

Щодо відзиву відповідача на позов.

Пунктом 2 ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до відзиву додаються документи, що підтверджують надсилання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 7 ст. 42 ГПК України якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Такий обов`язок особи направлений, насамперед, на забезпечення процесуальних прав інших учасників з метою надання їм можливості завчасно підготуватись та надати свої аргументи і заперечення щодо наведених учасником справи доводів та поданих доказів.

Недотримання такого порядку ставить іншого учасника у завідомо невигідне становище і порушує принцип справедливої рівноваги між сторонами.

Системний аналіз наведених правових норм у поєднанні із наведеними у ст. 13, 14 ГПК України принципах диспозитивності і змагальності сторін свідчить про настання для учасника справи таких негативних наслідків, як неврахування судом при вирішенні спору аргументів і доказів у разі недотримання останнім без поважних на те причин встановленого законом порядку їх подання, і ризик настання цих негативних наслідків нормами ГПК України покладається саме на таких учасників.

Як встановив суд, усі учасники справи мають зареєстровані електронні кабінети в системі «Електронний суд» в ЄСІТС, а отже відповідач повинен був направити копію відзиву до електронних кабінетів інших учасників справи та надати суду відповідні докази.

Однак доказів надсилання відзиву як в електронній, так і в паперовій формі відповідач суду не надав.

За наведених обставин, суд залишив без розгляду відзив відповідача на позов.

Щодо клопотання прокурора про долучення до матеріалів справи копії рішення Господарського суду Чернігівської області від 01.03.2024 у справі №927/1739/23.

Частинами 1, 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Прокурор зазначав, що цей позов готувався та подавався до суду до набрання рішенням Господарського суду Чернігівської області від 01.03.2024 у справі №927/1739/23 законної сили, а тому зазначене рішення не було подано разом з позовом.

Разом з тим, як встановив суд, позовна заява датована 26.03.2024, тоді як рішення суду у справі №927/1739/23 ухвалено 01.03.2024 та набрало законної сили 22.03.2024, тобто ще до подання цього позову до суду.

Оскільки прокурор не обґрунтував неможливості подання цього рішення суду разом з позовом з причин, що не залежали від нього, суд не прийняв цей доказ до розгляду.

Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 06.06.2024 представник відповідача подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №927/40/24 про розірвання договору оренди земельної ділянки водного фонду, до якого додав копію рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.05.2024 у справі №927/40/24, яке станом на 06.06.2024 не набрало законної сили.

Суд прийняв клопотання відповідача про зупинення провадження у справі і наданий ним доказ (копію рішення суду у справі №927/40/24) до розгляду.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. Провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1 - 3-1 ч. 1 ст. 227 та п. 1 ч. 1 ст. 228 цього Кодексу.

Отже, суд не може зупинити провадження у справі на стадії її розгляду по суті з підстав, визначених у п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.

За наведених обставин, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Щодо клопотання відповідача про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 .

Також у судовому засіданні 06.06.2024 представник відповідача подав до суду клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 .

Частиною 1 ст. 50 ГПК України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Оскільки клопотання про залучення до участі у справі третьої особи подане відповідачем після закінчення підготовчого провадження у справі та початку розгляду справи по суті, поважних причин неможливості його подання у встановлений ГПК України строк відповідач суду не навів, суд відмовив у задоволенні цього клопотання.

У судовому засіданні 06.06.2024 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після припинення дії договору оренди №115-16 від 12.09.2016 окремого індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності, відповідач в порушення положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та умов цього договору не повернув орендоване державне майно шляхом підписання Акта повернення з оренди орендованого майна.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки суд не прийняв відзив відповідача, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Третя особа у письмових поясненнях щодо позову підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити.

Інших заяв по суті у встановлений судом строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

12.09.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області (далі - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки» (далі - Орендар) було укладено договір оренди окремого індивідуально визначеного (нерухомого) майна №115-16 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір) (а.с. 22-25).

Відповідно до п. 1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування без права передачі в суборенду державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми: нагульний став № 2; розподільну дамбу 1-2 ставу; повеневий водоскид; донний водовипуск розподільної дамби; водозабірне спорудження; огороджувальну дамбу 2-го ставу; повеневий водоскид 2-го ставу; гребля Білошапки - Б.Рудка; перепускне спорудження; причал нагульного ставу №2; донний водовипуск ставу № 2; нагульний став № 1; скидний канал ставу № 1; контурну дамбу ставу № 1; причал ставу № 1; виросний став 132 га; зимувальний став 6 га; рибоуловлювач ставу № 1 (далі - спірне майно), що перебуває на балансі Державного підприємства «Укрриба» та знаходиться за адресою: Чернігівська область, Прилуцький район, с. Білошапки, вул. Садова, 13.

Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання цього Договору та акта приймання-передачі Майна (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 10.1 Договору цей договір укладено на 2 роки 264 дні, діє з 12.09.2016 до 02.06.2019 включно.

12.09.2016 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області ТОВ «Рибне господарство «Білошапки» підписаний акт приймання-передачі майна, відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв, в строкове платне користування майно, вказане у Договорі (а. с. 26).

16.09.2019 між Орендодавцем та Орендарем укладений договір про внесення змін до Договору, який продовжили Договір оренди терміном на 2 роки 264 дні з 03.06.2019 до 21.02.2022 (а.с 30).

25.08.2022 відбувся електронний аукціон про передачу спірного нерухомого майна , щодо якого прийнято рішення про продовження терміну дії чинного договору оренди на аукціоні, за результати якого переможцем визнано ТОВ «Рибне господарство «Білошапки» (протокол про результати електронного аукціону №LLP001-UA-20220729-18534, а.с. 32-35).

Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - Орендодавець), ТОВ «Рибне господарство «Білошапки» (далі - Орендар) та Держаним підприємством «Укрриба» (далі - Балансоутримувач) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №115-16 від 12.09.2016 (нова редакція) (а. с. 36-42).

Договір у новій редакції датований 20.09.2022 та підписаний електронними цифровими підписами представників сторін 22.09.2022 та 23.09.2022, про що свідчить протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису (а.с. 43).

За умовами п. 1.1 розділу ІІ, п. 4.1 розділу І Договору у новій редакції Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно - нагульний став № 2; розподільну дамбу 1-2 ставу; повеневий водоскид; донний водовипуск розподільної дамби; водозабірне спорудження; огороджувальна дамба 2-го ставу; повеневий водоскид 2-го ставу; греблю Білошапки - Б.Рудка; перепускне спорудження; причал нагульного ставу №2; донний водовипуск ставу № 2; нагульний став № 1; скидний канал ставу № 1; контурну дамбу ставу № 1; причал ставу № 1; виросний став 132 га; зимувальний став 6 га; рибоуловлювач ставу № 1, розташоване за адресою: Чернігівська область, Прилуцький район, с. Білошапки, вул. Садова, 13, що обліковується на балансі ДП «Укрриба».

Місячна орендна плата становить 34 985,70 грн без податку на додану вартість, крім того ПДВ 6 997,14 грн (п. 9.1 Розділу I Договору у новій редакції).

Сума забезпечувального депозиту становить розмір однієї місячної орендної плати, тобто 34 985,70 грн без ПДВ (п. 10.1 Розділу I Договору у новій редакції).

Якщо орендна плата визначена за результатами аукціону, орендна плата за січень-грудень року оренди, що настає за роком, на який припадає перший місяць оренди, визначається шляхом коригування орендної плати за перший місяць оренди на річний індекс інфляції року, на який припадає перший місяць оренди. Орендна плата за січень-грудень третього року оренди і кожного наступного календарного року оренди визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році, на річний індекс інфляції такого року (п. 3.2. Розділу II Договору у новій редакції).

Відповідно до пункту 3.3 розділу ІІ Договору у новій редакції Орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 Умов, щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди - для орендарів, які отримали майно в оренду за результатами аукціону.

Пунктом 16 Розділу I Договору у новій редакції передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% та 30%.

За умовами п. 4.1, 4.3 розділу ІІ Договору у новій редакції у разі припинення договору Орендар зобов`язаний звільнити протягом трьох робочих днів орендоване Майно від належних Орендарю речей і повернути його відповідно до акта повернення з оренди орендованого Майна в тому стані, в якому Майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо Орендарем були виконані невід`ємні поліпшення або проведено капітальний ремонт, - то разом із такими поліпшеннями/капітальним ремонтом.

Майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання Балансоутримувачем та Орендарем акта повернення з оренди орендованого Майна.

Договір набирає чинності в день його підписання сторонами, діє протягом воєнного стану та 12 місяців після припинення чи скасування воєнного стану (пункт 12.1. Розділу I Договору у новій редакції).

Пунктом 12.7.1 Розділу II Договору у новій редакції передбачено, що Договір може бути достроково припинений на вимогу Орендодавця, якщо Орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців або сумарна заборгованість з орендної плати більша, ніж плата за три місяці.

Відповідно до п. 12.8. Розділу II Договору у новій редакції про наявність однієї з підстав для дострокового припинення договору з ініціативи Орендодавця, передбачених пунктом 12.7 цього договору, Орендодавець або Балансоутримувач повідомляє Орендареві та іншій стороні договору листом. У листі повинен міститись опис порушення і вимогу про його усунення в строк не менш як 15 та не більш як 30 робочих днів з дати реєстрації листа (у строк п`яти робочих днів, якщо порушення стосується прострочення сплати орендної плати або перешкоджання у здійсненні Орендодавцем або Балансоутримувачем контролю за використанням Майна). Лист пересилається на адресу електронної пошти Орендаря і поштовим відправленням із повідомленням про вручення і описом вкладення за адресою місцезнаходження Орендаря, а також за адресою орендованого Майна.

Якщо протягом встановленого у приписі часу Орендар не усунув порушення, Орендодавець надсилає Орендарю лист, у якому повідомляє Орендареві про дострокове припинення договору на вимогу Орендодавця. У листі зазначається підстава припинення договору, посилання на вимогу про усунення порушення, а також посилання на обставини, які свідчать про те, що порушення триває після закінчення строку, відведеного для його усунення.

Договір вважається припиненим на п`ятий робочий день після надіслання Орендодавцем або Балансоутримувачем Орендарю листа про дострокове припинення цього договору. Орендодавець надсилає Орендарю лист про дострокове припинення цього договору електронною поштою, а також поштовим відправленням із повідомленням про вручення і описом вкладення за адресою місцезнаходження Орендаря, а також за адресою орендованого Майна. Дата дострокового припинення цього договору на вимогу Орендодавця встановлюється на підставі штемпеля поштового відділення на поштовому відправленні Орендодавця.

13.09.2023 Державним агентством меліорації та рибного господарства України видано наказ №338 «Про приймання-передачу державного майна до Державного підприємства «АйФіш», яким передано з балансу Державного підприємства «Укрриба» на баланс Державного підприємства «АйФіш» державного майна згідно з переліком, що додається (у тому числі спірне нерухоме майно).

Відповідно до акта приймання-передачі державного майна №2 від 10.10.2023 №2 передано в господарське відання ДП «АйФіш» гідротехнічні споруди рибогосподарських технологічних водойм, у тому числі спірне нерухоме майно (а.с. 53).

10.10.2023 ДП «Укрриба» та ДП «АйФіш» складений акт про заміну сторони у договорі оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №115-16 від 12.09.2016, відповідно до якого новим Балансоутримувачем майна за Договором є ДП «АйФіш».

Відповідні зміни щодо заміни Балансоутримувача спірного нерухомого майна на ДП «АйФіш» були внесені в текст Договору та акта приймання-передачі на підставі укладеного між сторонами договору про внесення змін до Договору, датованого 30.10.2023 (а.с. 46-48).

06.11.2023 Регіональне відділення Фонду державного майна направило Орендарю та Балансоутримувачу припис від 06.11.2023 № 50-04.03-1896 про усунення порушень виконання умов Договору оренди, у якому зазначено, що станом на 06.11.2023 борг зі сплати за оренду до державного бюджету становить 47 727,26 грн та запропоновано протягом 5 робочих днів сплатити зазначену заборгованість.

21.11.2023 Регіональне відділення Фонду державного майна направило Орендарю та Балансоутримувачу повідомлення від 21.11.2023 № 50-04.03-2014 про відмову від Договору оренди, у якому зазначено про те, що останній раз ТОВ «Рибне господарство «Білошапки» вносило орендну плату до державного бюджету 07.07.2023; станом на 21.11.2023 сума боргу зі сплати орендної плати складає 63 229,43 грн (а.с. 59).

Вказане повідомлення направлено на електронну адресу відповідача - rgbiloshapki@gmail.com, а також цінним листом з описом вкладення, який був невручений адресату та повернутий відправнику з відміткою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою», дата - 29.11.2023.

30.11.2023 Балансоутримувач направив Орендарю лист від 29.11.2023, у якому зазначено про направлення акта повернення з оренди спірного нерухомого майна у трьох примірниках з проханням їх підписати та повернути. Вказані документи не були вручені відповідачу та повернуті відправнику з відміткою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно з анкетою про стан майна і розрахунків за Договором оренди №115-16 від 12.09.2016, підписаною Орендодавцем, Балансоутримувачем та непідписаною Орендарем, заборгованість зі сплати орендної плати до держаного бюджету становить 62 714,54 грн.

Прокурор зазначає, що Договір у новій редакції припинив свою дію 28.11.2023, проте відповідач спірне нерухоме майно не повернув, акта приймання-передачі майна не підписав.

Господарський суд Чернігівської області розглядав справу №927/40/24 за позовом заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Яблунівської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки» про:

- розірвання договору оренди земельної ділянки земель водного фонду від 27.02.2003, укладеного між Прилуцькою районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки», зареєстрованого у Прилуцькому районному відділі земельних ресурсів, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 11.03.2003 №1, посвідченого державним нотаріусом Прилуцької районної державної нотаріальної контори 27.02.2003 та зареєстрованого в реєстрі за № 2-433, в редакції Договору про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки від 09.06.2004 (зареєстрованого в Прилуцькому районному відділі земельних ресурсів, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 20.07.2004 №385, посвідченого державним нотаріусом Прилуцької районної державної нотаріальної контори 09.06.2004 та зареєстрованого в реєстрі за №2-1824), яким передано у користування Товариству з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки» земельну ділянку водного фонду загальною площею 606,68 га, в тому числі водна поверхня - 417,91 га, під дамбою - 11,78 га, каналами - 37,28 га, пасовищами - 18,19 га, болотами - 121,52 га для рибогосподарських потреб;

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки» повернути Яблунівській сільській раді земельну ділянку площею 606,68 га;

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки» заборгованості зі сплати орендної плати за використання земельної ділянки водного фонду в сумі 35 590,52 грн.

Як вбачається з цього рішення суду, спір стосується саме тієї земельної ділянки, у тому числі під водоймою, на якій розміщені гідротехнічні споруди, які є об`єктом спору у справі №927/298/24.

Зазначена обставина також визнається учасниками справи.

Рішенням суду від 09.05.2024 у справі №927/40/24, яке станом на 06.06.2024 не набрало законної сили, закрито провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибне господарство «Білошапки» заборгованості зі сплати орендної плати в сумі 35 590,52 грн; в іншій частині позов задоволено повністю.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях у зв`язку із невиконанням ним своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» суб`єктом управління об`єктами державної власності є, у тому числі, Фонд державного майна України.

Пунктом 32 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» визначено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань організовують контроль за використанням орендованого державного майна.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавцями є, зокрема, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна).

Відповідно до п. 1, 3, 4.5 Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, затвердженого наказом Фонду Державного майна України від 12.08.2019 №810, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях є територіальним органом Фонду державного майна України (далі - Фонд), що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління.

Завданням регіонального відділення є реалізація повноважень Фонду, зокрема, державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Основним завданнями регіонального відділення є, зокрема, здійснення контролю у сфері передачі державного майна в оренду та користування.

З урахуванням наведеного, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, яке на місцевому рівні реалізує державну політику у сфері оренди, використання та управління об`єктами державної власності.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях з листом від 11.03.2024 №54-77-1823ВИХ-24, у якому просив повідомити про вжиті заходи щодо повернення спірного нерухомого майна, що належить до державної власності, у зв`язку із припиненням дії договору оренди.

Регіональне відділення у листі від 21.03.2024 №51-13.01-575 повідомило прокурора, що не зверталось із позовом до суду щодо повернення спірного нерухомого майна.

Відтак Регіональним відділенням особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про повернення нерухомого майна, що належить до державної власності.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Щодо суті позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічну норму містить ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України).

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).

Правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній, власності регулюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктом 1 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Частиною 3 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлено, що договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановив суд, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях як орендодавцем, ТОВ «Рибне господарство «Білошапки» як орендарем та ДП «Укрриба» як балансоутримувачем, якого надалі замінено на ДП «АйФіш», укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №115-16 від 12.09.2016 у новій редакції, за умовами якого відповідач отримав в оренду нерухоме майно, що належить до державної власності, - гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми.

Відповідно до п. 12.1 розділу І Договору він діє протягом воєнного стану та 12 місяців після припинення чи скасування воєнного стану.

Разом з тим, пунктом 12.7.1 Розділу II Договору у новій редакції передбачено, що Договір може бути достроково припинений на вимогу Орендодавця, якщо Орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців або сумарна заборгованість з орендної плати більша, ніж плата за три місяці.

Вказане положення п. 12.7.1 Розділу II Договору у новій редакції відповідає ч. 1 ст. 782 Цивільного кодексу України, відповідно до якої наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

У п. 12.8. Розділу II Договору у новій редакції міститься порядок повідомлення Орендаря про дострокове розірвання договору, який полягає у надсиланні Орендарю та Балансоутримувачу листа про наявність підстави для дострокового припинення договору з вимогою усунути у визначений строк зазначеного у ньому порушення; у разі, якщо протягом встановленого у приписі часу Орендар не усунув порушення, Орендодавець надсилає Орендарю лист, у якому повідомляє Орендареві про дострокове припинення договору на вимогу Орендодавця. Договір вважається припиненим на п`ятий робочий день після надіслання Орендодавцем або Балансоутримувачем Орендарю листа про дострокове припинення цього договору. Орендодавець надсилає Орендарю лист про дострокове припинення цього договору електронною поштою, а також поштовим відправленням із повідомленням про вручення і описом вкладення за адресою місцезнаходження Орендаря, а також за адресою орендованого Майна. Дата дострокового припинення цього договору на вимогу Орендодавця встановлюється на підставі штемпеля поштового відділення на поштовому відправленні Орендодавця.

Прокурор зазначає, що у зв`язку з порушенням відповідачем умов Договору щодо своєчасності сплати орендної плати, а саме прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців, позивач 06.11.2023 направив відповідачу припис про усунення порушення з вимогою сплатити борг у розмірі 47 727,26 грн, який не був виконаний у встановлений у ньому строк.

У зв`язку з невиконанням відповідачем вказаного припису, 21.11.2023 позивач направив відповідачу повідомлення про відмову від Договору.

Отже, прокурор вважає, що Договір у новій редакції припинив свою дію 28.11.2023, а відтак у відповідача виник обов`язок повернути спірне нерухоме майно - гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

У разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частиною 3 ст. 291 ГК України передбачено, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Тлумачення статті 651 ЦК України з урахуванням принципу розумності свідчить, що: сторони в договорі як універсальному регуляторі можуть визначити момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору; у випадку якщо сторони не встановили момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору, то з урахуванням що такий односторонній правочин відноситься до таких, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, і таким моментом має бути момент одержання іншою стороною повідомлення про відмову від договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №756/420/17 (провадження № 61-18833св21).

Щодо наявності підстав для односторонньої відмови від Договору.

У позовній заяві прокурор зазначив, що підставою для дострокового припинення позивачем Договору є прострочення відповідачем сплати орендної плати на строк більше трьох місяців.

Так, за умовами Договору у новій редакції відповідач зобов`язаний до 15 числа поточного місяця оренди сплачувати орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70/30%, розмір якої на місяць становить 41 982,84 грн з ПДВ, тобто 29 387,99 грн до державного бюджету та 12 594,85 грн Балансоутримувачу.

У приписі про усунення порушень виконання умов Договору від 06.11.2023 вказано, що заборгованість зі сплати орендної плати до державного бюджету станом на 06.11.2023 становить 47 727,26 грн.

У повідомленні про відмову від договору від 21.11.2023 зазначено, що останній раз відповідач вносив орендну плату до державного бюджету 07.07.2023, а заборгованість з її сплати станом на 21.11.2023 становить 63 229,43 грн.

В анкеті про стан майна та розрахунків за Договором міститься інформація щодо суми заборгованості зі сплати орендної плати до державного бюджету, розмір якої становить 62 714,54 грн.

Разом з тим, належних доказів, які підтверджують наявність у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати до державного бюджету та встановлюють її розмір, тобто первинних документів, прокурор суду не надав.

У позовній заяві прокурор посилався на рішення Господарського суду Чернігівської області від 01.03.2024 у справі №927/1739/23, яким стягнуто з ТОВ «Рибне господарство «Білошапки» на користь РВ Фонду держмайна 62 714,54 грн, однак цього рішення суду разом з позовом суду не надав. Лише у підготовчому засіданні 07.05.2024 прокурор заявив клопотання про долучення рішення суду у справі №927/1739/23, у задоволенні якого відмовлено судом, а зазначене рішення не прийнято судом до розгляду.

При цьому зі змісту повідомлення про відмову від договору від 21.11.2023 вбачається, що підставою для дострокового розірвання Договору є саме несплата відповідачем орендної плати більше трьох місяців, а не наявність заборгованості з орендної плати більшої ніж плата за три місяці.

До того ж, вказані суми заборгованості у приписі від 06.11.2023 (47 727,26 грн), у повідомленні від 21.11.2023 (63 229,43 грн) та в анкеті (62 714,54 грн), з огляду на розмір місячної орендної плати до державного бюджету - 29 387,99 грн з ПДВ, свідчать як про суперечливість цих відомостей, так і про відсутність заборгованості зі сплати орендної плати за три місяці підряд (3*29 387,99=88 163,97 грн), а розмір вказаної у приписі заборгованості станом на 06.11.2023 є навіть меншим ніж за два місяці.

Крім того, у повідомленні про відмову від договору від 21.11.2023 вказано про виникнення боргу з 07.07.2023, що не відповідає зазначеному розміру заборгованості станом на 21.11.2023, враховуючи період її виникнення (07.07.2023 по 21.11.2023, тобто 5 місяців, а отже загальний розмір заборгованості повинен складати 146 939,95 грн).

Відтак суд доходить висновку, що прокурор не довів наявності у позивача підстав для дострокового розірвання Договору з підстав, передбачених п. 12.7.1 Розділу II Договору у новій редакції.

Крім того, суд враховує те, що об`єктом оренди є гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про аквакультуру» гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми - об`єкти нерухомого майна державної власності (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

Згідно зі ст. 51 Водного кодексу України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

У договорі оренди водного об`єкта визначаються зобов`язання щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об`єкта, експлуатації водосховищ та ставків відповідно до встановлених для них центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства, режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 14-1 Закону України «Про аквакультуру» фізичні та юридичні особи, які орендують рибогосподарські водні об`єкти та земельні ділянки у комплексі з розташованими на них водними об`єктами (далі - фізичні та юридичні особи), вправі набувати на неконкурентних засадах, без проведення аукціону, право користування на умовах оренди гідротехнічними спорудами для цілей аквакультури, земельними ділянками, на яких розміщені такі споруди, які розташовані на цих водних об`єктах та перебувають у державній або комунальній власності чи власник яких невідомий або його неможливо встановити на підставі даних, документів та/або інформації з відповідних державних реєстрів.

Для укладення договору користування на умовах оренди гідротехнічною спорудою для цілей аквакультури державної або комунальної власності фізичні та юридичні особи подають заяву довільної форми та документ, що підтверджує право користування рибогосподарським водним об`єктом (його частиною) (копію договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, копію договору оренди водного об`єкта або інші документи, що підтверджують право користування рибогосподарським водним об`єктом (його частиною), до органу, визначеного цією частиною, в управлінні якого перебуває гідротехнічна споруда для цілей аквакультури.

За приписами ч. 1, 2, 3, 8 ст. 14-2 Закону України «Про аквакультуру» фізичні та юридичні особи, які орендують рибогосподарські технологічні водойми відповідно до договору оренди землі в комплексі з розташованими на ній водними об`єктами (далі - фізичні та юридичні особи), зобов`язані протягом шести місяців з дня укладення договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом укласти договір користування на умовах оренди гідротехнічною спорудою рибогосподарської технологічної водойми на неконкурентних засадах, без проведення аукціону.

Гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми передаються фізичним та юридичним особам за договором користування на умовах оренди гідротехнічною спорудою рибогосподарської технологічної водойми державним підприємством, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, на балансі якого знаходяться такі гідротехнічні споруди (далі - балансоутримувач), за погодженням з уповноваженим органом управління.

Для укладення договору користування на умовах оренди гідротехнічною спорудою рибогосподарської технологічної водойми фізичні та юридичні особи подають балансоутримувачу заяву довільної форми, до якої додається копія договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом або копія договору оренди водного об`єкта з копією договору оренди землі.

Строк дії договору користування на умовах оренди гідротехнічною спорудою рибогосподарської технологічної водойми не може перевищувати строк дії договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом або договору оренди водного об`єкта і договору оренди землі.

З аналізу наведених правових норм слідує, що можливості використання гідротехнічних споруд без обов`язкового отримання в установленому законодавством порядку в користування на умовах оренди земель водного фонду, зокрема і під цими об`єктами, чинним законодавством не передбачена. Таке використання гідротехнічних споруд є нерозривно пов`язаним з наявністю договору оренди земельної ділянки водного фонду під цими об`єктами.

Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки (водойми) та розташованих на ній гідротехнічних споруд, слід зробити висновок, що таке нерухоме майно слідує за земельною ділянкою, яку придбаває особа., а відтак право оренди гідротехнічними спорудами має лише особа, у користуванні якої перебуває земельна ділянка водного фонду під цими спорудами.

Іншими словами, право користування землею (під водними об`єктами) та розташованими на ній гідротехнічними спорудами, а відтак і обов`язок оплати за їх користування, може і повинні бути виключно у однієї і тієї ж особи, а розірвання договору оренди гідротехнічних споруд призводить лише до скасування юридичних підстав оплачувати користування майном саме на договірних засадах.

Таким чином, розірвати договір оренди нерухомого майна - гідротехнічних споруд, що належать до державної власності, неможливо за наявності чинного договору оренди землі водного фонду під цими спорудами.

Спірні гідротехнічні споруди знаходяться на земельній ділянці водного фонду, яка перебувала в оренді у відповідача на підставі договору оренди від 27.02.2003, розірвання якого було предметом спору у справі №927/40/24.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 09.05.2024, яке станом на 06.06.2024 не набрало законної сили, розірвано договір оренди земельної ділянки від 27.02.2003.

Отже, станом на дату направлення позивачем листа про одностороннє розірвання Договору, на дату звернення прокурора до суду із цим позовом і на дату ухвалення рішення суду у цій справі договір оренди земельної ділянки водного фонду, на якій знаходяться спірні гідротехнічні споруди, є чинним.

За змістом частин першої та другої статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, а також врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх відносин на власний розсуд і в межах, встановлених законом, тобто є актом, який встановлює обов`язкові правила для сторін договору, індивідуальним регулятором їх відносин.

Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо ці відносини регулюють імперативні норми.

Тому сторони договору не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у підпунктах 7.7-7.10 постанови від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 та пунктах 22-25 постанови від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

Умови договору, щодо яких має бути досягнута згода, не повинні суперечити законодавчо визначеним умовам, за яких такий договір може бути укладений (стаття 6 ЦК України). У протилежному випадку правочин (його окремі умови), що не відповідає закону, не створює правових наслідків, на які він спрямовувався, оскільки застосування імперативної норми закону не може залежати від волі приватних осіб.

Такі правові висновки викладені у постанові Велика Палата Верховного Суду від 06.03.2024 у справі №902/1207/22.

Отже, і проведення аукціону, і умови п. 12.7, 12.8 Договору щодо дострокового припинення Договору суперечать ст. 51 Водного кодексу України, ст. 14-1 та 14-2 Закону України «Про аквакультуру».

У частині першій статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи захисту цивільних справ та інтересів судом.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина друга статті 15 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.

Враховуючи те, що прокурор звернувся до суду із позовом 27.03.2024, тобто у період дії договору оренди земельної ділянки водного фонду, на якій знаходяться спірні гідротехнічні споруди, а також наведені вище висновки суду щодо неможливості розірвання договору оренди гідротехнічних споруд за наявності чинного договору оренди земельної ділянки під цими спорудами, обов`язок з повернення спірного нерухомого майна у відповідача не виник.

У даному випадку належним способом захисту порушеного права має бути стягнення заборгованості з орендної плати за користування гідротехнічними спорудами.

За таких обставин, суд доходить висновку, що прокурор не довів наявність у позивача порушеного права на момент звернення до суду із вимогами щодо повернення спірного нерухомого майна, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат.

Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені прокуратурою, стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

У зв`язку з перебуванням судді Шморгуна В. В. у відпустці, відповідно до ч. 4 ст. 116 ГПК України повне рішення складено 15.07.2024.

Суддя В. В. Шморгун