Постанова

від 02.07.2024 по справі 521/22036/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4461/24

Справа № 521/22036/23

Головуючий у першій інстанції Бобуйок І.А.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2024 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на боці позивача: ОСОБА_3 , Кривоозерський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Бобуйок І.А. 08 лютого 2024 року у м. Одеса, -

встановила:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив: визнати позивача батьком малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; виключити відомості про батька, ОСОБА_2 з актового запису №94 від 20 грудня 2017 року про народження дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати Кривоозерський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни до актового запису №94 від 20 грудня 2017 року про народження дитини - ОСОБА_4 , виключивши відомості про ОСОБА_2 як батька дитини та, відповідно, записати батьком дитини ОСОБА_1 ; змінити прізвище та по-батькові дитини, записавши ОСОБА_5 , ім`я, дату народження та відомості про народження дитини не змінювати; визнати ОСОБА_1 батьком малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; виключити відомості про батька, ОСОБА_2 , з актового запису №8 від 15 січня 2021 року про народження дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов`язати Кривоозерський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни до актового запису №8 від 15 січня 2021 року про народження дитини - ОСОБА_6 , виключивши відомості про ОСОБА_2 як батька дитини та, відповідно, записати батьком дитини ОСОБА_1 ; змінити прізвище та по-батькові дитини, записавши ОСОБА_7 , ім`я, дату народження та відомості про народження дитини не змінювати; судові витрати залишити за позивачем.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що жоден нормативно-правовий акт не зобов`язує суд витребувати такий доказ, як результат судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи у справі. На думку апелянта, доводи позовної заяви підтверджуються судовими рішеннями про розірвання шлюбу, письмовими поясненнями ОСОБА_3 та свідків.

Сторони про розгляд справи на 02 липня 2024 рокубули сповіщені належним чином, у судове засідання з`явилися ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 жовтня 2011 року, відповідач ОСОБА_2 та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , зареєстрували шлюб у виконавчому комітеті Іллічівської сільської ради Совєтського району Автономної Республіки Крим, актовий запис №09.

У період шлюбу ОСОБА_3 з відповідачем, у ОСОБА_3 народилась донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Кривоозерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис №94, серії НОМЕР_1 , де у графі «батько» вказано: ОСОБА_2 .

Крім того, у період шлюбу ОСОБА_3 з відповідачем, у ОСОБА_3 народилась донька ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Кривоозерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис №8, серії НОМЕР_2 , де у графі «батько» вказано: ОСОБА_2 .

При народженні дітей запис про батька було зроблено у відповідності до ч. 2 ст. 122 СК України, оскільки ОСОБА_3 була у зареєстрованому шлюбі з відповідачем.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 10 жовтня 2018 року, яке набрало законної 12 листопада 2018 року, встановлено факт, що 12 серпня 2014 року на тимчасово окупованій території України було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , якій після розірвання шлюбу було змінено прізвище на « ОСОБА_9 ».

27 січня 2021 року Деснянським районним судом м. Києва було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_10

23 червня 2022 року між позивачем та ОСОБА_11 було зареєстровано шлюб у Кривоозерському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №53, після реєстрації шлюбу прізвище ОСОБА_11 записано як « ОСОБА_12 ».

Позивач стверджував, що фактичні шлюбні відносини у позивача та ОСОБА_3 (проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу) розпочалися з 2015 року, а тому позивач вважає себе рідним батьком дітей ОСОБА_3 .

Кривоозерським районним відділом ДРАЦС було відмовлено позивачу в реєстрації акту цивільного стану, про розірвання шлюбу та реєстрації позивача батьком дітей, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом.

Статтею 51 Конституції України, ч. 2, 3 ст. 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини.

Згідно ст. 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст. ст. 122 та 125 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Частиною 1 ст. 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно з ч. 1, 2, 4 ст. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнано за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 цього Кодексу.

Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

Тобто, при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі ч. 2 ст. 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Згідно вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі докази мають відповідати критеріям достатності, допустимості, належності і достовірності, визначених ст. 77-80 ЦПК України.

Нормами ст. 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.

Судом правильно враховано, що 19 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «М. Т. проти України» («M.T. v. Ukraine», заява № 950/17), у якому звернув увагу, що стосовно спорів про батьківство, ініційованих ймовірними біологічними батьками, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду в цій сфері, біологічний батько не повинен повністю виключатись з життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини (див. рішення від 22 березня 2012 року у справі «Каутзор проти Німеччини» («Kautzor v. Germany»,заява № 23338/09), та від 22 березня 2012 року у справі «Аренс проти Німеччини» («Ahrens v. Germany», заява № 45071/09, § 74)

За загальним правилом, саме висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Калачова проти Росії» від 07 травня 2009 року, заява № 3451/05).

У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц вказано, що експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази. Об`єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо.

У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №591/6441/14-ц (провадження №61-6030св18) зазначено, що підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.

Колегія суддів погоджується із доводами суду першої інстанції про те, що у даному випадку, у справі не призначалась судово-генетична або судово-імунологічна експертиза для встановлення біологічного батьківства позивача відносно дітей, не подавалась заява про допит свідків, не надано жодних належних та допустимих доказів кровного споріднення (батьківства) позивача з дітьми, і саме по собі не проживання ОСОБА_3 із відповідачем з 12 серпня 2014 року не можуть бути єдиним необхідним доказом батьківства позивача відносно.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із недоведеністю фактичних обставин справи.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що жоден нормативно-правовий акт не зобов`язує суд витребувати такий доказ, як результат судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи у справі, колегія суддів вважає необгрунтованими, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Диспозиція ст. ст. 76-89 ЦПК України не обмежує сторін у поданні лише письмових доказів на підтвердження факту батьківства. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 76 ЦПК України).

Виходячи із змісту цієї норми закону, кровна спорідненість може бути доведена чи спростована лише в результаті проведення судово-генетичної експертизи.

Аналогічна думка висловлена і в п. 9 постанови Пленуму ВСУ від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» де зазначено: «коли ухилення сторони у справі щодо визнання батьківства від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів, тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до ст. 146 ЦПК може визнати факт, для з`ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто із сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза)».

Отже, виходячи зі змісту цього закону на осіб, які беруть участь у справі, покладаються певні обов`язки, при недотриманні яких можуть наступити несприятливі наслідки.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року в справі № 562/1155/18 (провадження № 61- 11709св19).

Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 07 травня 2009 року в справі «КАLАСНЕVА v. RUSSIА», заява №3451/05, §34, зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

Таким чином, висновок судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте, його необхідно оцінювати з урахуванням положень ч. 2, 3 ст. 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

На підставі ст. 3 Європейської конвенції про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом, від 15 жовтня 1975 року, ратифікованої Україною 14 січня 2009 року, встановлено, що батьківство стосовно кожної дитини, народженої поза шлюбом, може бути підтверджене або встановлене шляхом добровільного визнання або за рішенням суду.

У рішенні, ухваленому 13 липня 2006 року у справі «Яггі проти Швейцари, Європейський суд з прав людини постановив, що мало місце порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке виявилося у відмові проведення аналізу ДНК останків можливого батька заявника.

При цьому, суд зазначив, що людина, котра намагається встановити своє походження, реалізує життєвий інтерес, який захищається Конвенцією. Цей інтерес полягає в отриманні правдивої інформації, котра може допомагати встановити факт, що торкається важливого аспекту її особистої ідентичності.

У даному випадку, колегія суддів погоджується із доводами суду першої інстанції про те, що жоден із наданих позивачем доказів - судові рішення про розірвання шлюбу, письмові пояснення ОСОБА_13 та свідків, не можуть достеменно встановити факт того, що батьком дітей є саме ОСОБА_1 .

Відтак, у даному випадку, для з`ясування обставин, що мають суттєве значення для справи, необхідним є висновок судово молекулярно-генетичної експертизи, клопотання про проведення якої позивачем у суді першої інстанцій не заявлялось.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку про те, що доводи позивача є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2024 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 11 липня 2024 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе