Постанова

від 27.06.2024 по справі 521/1974/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4808/24

Справа № 521/1974/22

Головуючий у першій інстанції Плавич І.В.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 521/1974/22

Провадження номер: 22-ц/813/4808/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

- за участю секретаря судового засідання Губара Д.В.,

учасники справи:

- позивач ОСОБА_1 ,

- відповідач Комунальне підприємство «Міські дороги»,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 доКомунального підприємства«Міські дороги»про стягненняматеріального збитку,завданого внаслідокдорожньо-транспортноїпригоди,за апеляційною скаргою адвоката Фєдяєва Сергія Володимировича, діючого від імені ОСОБА_1 , на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Плавич І.В. 17 листопада 2022 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року адвокат Галайчук Г.С., діюча від імені ОСОБА_1 , звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просить суд стягнути з КП «Міські дороги» нараховану на підставі ст. 625 ЦК України суму коштів у розмірі - 139923,89 грн., а саме: - 3% річних у сумі - 29414 грн.; - інфляційні втрати у сумі - 110509, 89 грн..

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15.02.2016 року, близько о 18:45, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Toйота», д/номер НОМЕР_1 , по проспекту Добровольського у Суворовському районі м. Одеса, здійснила наїзд на вибоїну (провал) асфальтобетонного покриття (23 см.), яку у зв`язку із дощем не було видно.

Внаслідок наїзду на зазначену пошкоджену ділянку дороги (вибоїну), автомобіль позивачки відкинуло за межі проїзної частини і вона скоїла наїзд на вітрини торгівельних павільйонів на ринку «Добровольський», у зв`язку з чим автомобіль позивачки отримав значні механічні пошкодження.

На місце вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди були викликані співробітники поліції, що зафіксували дорожньо-транспортну пригоду, склали схему ДТП, отримали пояснення свідків та очевидців. Окрім того, працівники поліції провели обстеження ділянки вулично-шляхової мережі, здійснили заміри вибоїни, та прийшли до висновку про те, що ділянка, на якій сталося вищевказане ДТП не відповідає вимогам правил норм та стандартів України.

30.03.2016 року Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз (судовим експертом Поповим С.О.) був складений Висновок №1230 по експертному авто-технічному дослідженню обставин наїзду автомобіля «Toйота», д/номер НОМЕР_1 , на вибоїну та подальшого його виїзду за межи проїзної частини. За висновками експерта, в умовах події водій автомобіля «Toйота» був позбавлений технічної можливості запобігти події.

12.04.2016 року співробітником Національної поліції у м. Одеса був складений Протокол (серія АП2 №456001) про адміністративне правопорушення на ОСОБА_2 , який на момент події працював головним інженером КП «Міські дороги» та був відповідальним за експлуатаційний стан проїзної частини проспекту Добровольського у м. Одесі.

30 травня 2016 року Суворовським районним судом м. Одеси було винесено постанову по справі №523/6724/16-п, відповідно до якої провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 було закрито у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.

08 квітня 2016 року позивач самостійно звернувся із заявою до оцінщика ТОВ «Феміда та Немезіда», відповідно до якої оцінщиком ОСОБА_3 був проведений огляд пошкодженого транспортного засобу та визначено вартість матеріального збитку. За результатами даного огляду був складений Висновок спеціаліста №14/04/16-1 від 14.04.2016 року та розрахована загальна вартість матеріального збитку з урахуванням фізичного зносу ТЗ (0,62) 169 931,06 грн..

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2019 року по справі №523/11368/16-ц, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, стягнуто з Комунального підприємства «Міські дороги» на користь ОСОБА_1 суму матеріальної шкоди в розмірі 169 931,06 грн., суму витрат по визначенню вартості матеріальної шкоди пошкодженого автомобіля за висновком спеціаліста у розмірі 1 700,00 грн., суму витрат за зберігання автомобіля за лютий квітень 2016 року в розмірі - 480,00 грн., судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 7 000,00 грн., судові витрати за сплачений судовий збір у сумі 1 700,00 грн..

23.12.2021 року Комунальне підприємство «Міські дороги» сплатило на користь позивача суму визначену в рішенні.

Однак з 15.02.2016 року до 23.12.2021 року автомобіль ОСОБА_1 не міг експлуатуватися, а за майже 6 років, з моменту настання ДТП, значно зросли ціни на ремонт транспортного засобу.

Отже, позивачка вважає, що за період прострочення виконання зобов`язання, вона на підставі ст. 625 ЦК України має право стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні витрати (а. с. 1 6).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17.11.2022 року відмовлено у задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_1 ..

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки договірних відносин між сторонами не існувало, а обов`язок з відшкодування завданих збитків виник як деліктне зобов`язання, з вимогою про оплату певної суми (розміру завданих збитків) позивач до відповідача не зверталася, бо таких доказів суду не надано, а тому і не можуть бути нараховані відсотки за прострочення зобов`язання.

На день звернення позивачки до суду з позовом між позивачкою та відповідачем не виникло боргових зобов`язань, що виключає можливість застосування цивільно-правової відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки саме з моменту набрання законної сили рішенням суду про стягнення з відповідача на користь позивача шкоди, виникне обов`язок виконання грошового зобов`язання та можливість застосування до нього цивільно-правової відповідальності за прострочення його виконання, тому у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів, відповідно до статті 625 ЦК України необхідно відмовити (а. с. 45 48).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Адвокат Федяєв С.В., діючий від імені ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі просить заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17.11.2022 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує на те, що помилковими є висновки суду першої інстанції про неможливість нарахування штрафних санкцій за невиконання зобов`язання. У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання незалежно від його виникнення (договір чи делікт). Відповідачу було відомо про існування грошового зобов`язання з моменту складення протоколу про адміністративне правопорушення на його співробітника, тобто з 12.04.2016 року. З огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов`язання, у позивачки виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України (а. с. 53 55).

Позиція відповідача в апеляційному суді

КМ «Міські дороги» у відзиві на апеляційну скаргу просить в у її задоволенні відмовити у повному обсязі.

Вказує на те, що відповідач негайно приступив до виконання зобов`язання після його виникнення та виконав його 23.12.2021 року. Таким чином, у діях відповідача відсутня вина у простроченні виплати, відповідно і не можуть бути нараховані відсотки за прострочення виконання зобов`язання.

Оскільки відшкодування шкоди можливе і в грошовій формі, то у цьому випадку між сторонами виникло грошове зобов`язання на підставі рішення суду, так як одна сторона зобов`язана сплатити певну, визначену грошову суму стягувачу. З огляду на вказане можна зробити висновок, що з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди у боржника виникає зобов`язання сплатити точно визначений розмір шкоди, Крім того, підприємство не отримувало досудову вимогу про необхідність вжити заходів щодо невідкладного відшкодування ОСОБА_1 спричиненої шкоди, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Договір про відшкодування шкоди між позивачем та КП «Міські дороги» не укладався. Конкретизація змісту такого зобов`язання відбулась лише після того, як Одеським апеляційним судом 18.11.2021 року було винесено постанову (повний текст оприлюднено 01.12.2021 року), якою рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05.09.2019 року у справі № 523/11368/16-ц залишено в силі, а самим зазначеним рішенням стягнуто з КП «Міські дороги» на користь позивачки матеріальна шкода в сумі - 169 931,06 грн..

Отже, станом на 01.12.2021 року сума зобов`язання КП «Міські дороги» перед позивачкою не була конкретизована ні договором, ні рішенням суду, яким би було зафіксовано конкретний зміст зобов`язання про відшкодування шкоди, а саме встановлено розмір такого відшкодування.

23 грудня 2021 року КП «Міські дороги» добровільно виконало рішення суду, сплативши на користь ОСОБА_1 суму матеріальної шкоди в розмірі - 169 931, 06 грн. та інші стягнуті рішенням суду суми (а. с. 108 111).

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.04.2024 року апеляційну скаргу адвоката Федяєва С.В., діючого від імені ОСОБА_1 , залишено без руху (а. с. 79 80).

На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом було подано заяву, якою усунуто недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.05.2024року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Федяєва С.В., діючого від імені ОСОБА_1 , на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17.11.2022 року (а. с. 93 93 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.05.2024 року закінчено підготовку справи до розгляду. Справу призначено до розглядув приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с. 96).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.05.2024 року задоволено клопотання адвоката Фєдяєва Сергія Володимировича, діючого від імені ОСОБА_1 , про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (а. с. 104 105).

Адвокат Федяєв С.В., діючий від імені ОСОБА_1 , участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції не взяв, повідомив про відсутність такої можливості у зв`язку з відсутністю електропостачання. Колегія суддів враховує положення ч. 5 ст. 212 ЦПК України.

Представник КП «Міські дороги» - Полубок Н.А. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила у її задоволенні відмовити.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Федяєва С.В., діючого від імені ОСОБА_1 , не підлягає задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

15.02.2016 року, близько 18:45, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Toйота» д/номер НОМЕР_1 , по проспекту Добровольського у Суворовському районі м. Одеса, здійснила наїзд на вибоїну (провал) асфальтобетонного покриття (23см.), яку у зв`язку із дощем не було видно. Внаслідок наїзду на зазначену пошкоджену ділянку дороги (вибоїну), автомобіль позивачки відкинуло за межі проїзної частини і вона скоїла наїзд на вітрини торгівельних павільйонів на ринку «Добровольський», у зв`язку з чим автомобіль позивачки отримав значні механічні пошкодження.

30.03.2016 року Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз (судовим експертом Поповим С.О.) був складений Висновок №1230 по експертному авто-технічному дослідженню обставин наїзду автомобіля «Toйота» д/номер НОМЕР_1 на вибоїну та подальшого його виїзду за межи проїзної частини. За висновками експерта, в умовах події водій автомобіля «Toйота» був позбавлений технічної можливості запобігти події.

Враховуючи результати експертизи, 12.04.2016 року співробітником Національної поліції у м. Одеса був складений Протокол (серія АП2 №456001) про адміністративне правопорушення на ОСОБА_2 , який на момент події працював головним інженером КП «Міські дороги» та був відповідальним за експлуатаційний стан проїзної частини проспекту Добровольського у м. Одесі.

30 травня 2016 року Суворовським районним судом м. Одеси було винесено постанову по справі №523/6724/16-п, відповідно до якої провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 було закрито у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.

На підставі висновку спеціаліста №14/04/16-1 від 14.04.2016 року та розрахована загальна вартість матеріального збитку з урахуванням фізичного зносу ТЗ (0,62) 169 931,06 грн..

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2019 року по справі №523/11368/16-ц, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, стягнуто з Комунального підприємства «Міські дороги» на користь ОСОБА_1 суму матеріальної шкоди в розмірі 169 931,06 грн., суму витрат по визначенню вартості матеріальної шкоди пошкодженого автомобіля за висновком спеціаліста у розмірі 1 700,00 грн., суму витрат за зберігання автомобіля за лютий квітень 2016 року в розмірі - 480,00 грн., судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 7 000,00 грн., судові витрати за сплачений судовий збір в сумі 1 700,00 грн..

23.12.2021 року Комунальне підприємство «Міські дороги» сплатило на користь позивачки суму визначену в рішенні.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином(стаття 599 ЦК України).

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пунктах 44 та 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц зроблено висновок, що «стаття625ЦК Українирозміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги5ЦК Українипоширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ1 розділу III книги 5ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5ЦК України). Отже, устатті 625 ЦК Українивизначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення».

Звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 посилалась на невиконання КП «Міські дороги» зобов`язання з відшкодування майнової шкоди з моменту складення протоколу про адміністративне правопорушення на співробітника підприємства, тобто з 12.04.2016 року.

Аналіз положень статей 11 та 1166ЦК Українидозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкодиє завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування майнової шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

По своїй суті зобов`язання про відшкодування майнової шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди. Тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання.

Колегія суддів звертає увагу, що між ОСОБА_1 та КП «Міські дороги» договору про відшкодування майнової шкоди не укладалось.

Положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Між сторонами виникло деліктне зобов`язання, тобто відповідач протиправно і винно заподіяв шкоду позивачу його майну і зобов`язаний її відшкодувати. В силу статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що оскільки договірних відносин між сторонами не існувало, а обов`язок з відшкодування завданих збитків виник як деліктне зобов`язання, з вимогою про оплату певної суми (розміру завданих збитків) позивач до відповідача не зверталася, бо таких доказів суду не надано, а тому і не можуть бути нараховані відсотки за прострочення зобов`язання.

Обчислення 3% річних, індексу інфляції за деякими деліктними зобов`язаннями можливий від моменту пред`явлення грошової вимоги чи встановлення розміру боргового зобов`язання рішенням суду, що узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.06.2022 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 61-540св22).

Так,як встановленоматеріалами справирішенням Суворовськогорайонного судум.Одеси від05вересня 2019року посправі №523/11368/16-ц,залишеним беззмін постановоюОдеського апеляційногосуду від18листопада 2021року, стягнуто з Комунального підприємства «Міські дороги» на користь ОСОБА_1 суму матеріальної шкоди в розмірі 169 931,06 грн., суму витрат по визначенню вартості матеріальної шкоди пошкодженого автомобіля за висновком спеціаліста у розмірі 1 700,00 грн., суму витрат за зберігання автомобіля за лютий квітень 2016 року в розмірі - 480,00 грн., судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 7 000,00 грн., судові витрати за сплачений судовий збір в сумі 1 700,00 грн..

Відповідно до ст. 273 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Колегія суддів звертає увагу, що з моменту набрання рішення суду першої інстанції законної сили (18.11.2021 року) про відшкодування шкоди, у відповідача виник обов`язок з відшкодування завданої шкоди.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що обов`язок відповідача із відшкодування шкоди виник з моменту складення протоколу про адміністративне правопорушення, спростовується вищевказаним.

Крім того, 23.12.2021 року Комунальне підприємство «Міські дороги» сплатило на користь позивача суму визначену в рішенні, що не заперечується позивачем.

З огляду на вищевикладене, вірними є висновки суду, що оскільки на день звернення позивача до суду з позовом між позивачем та відповідачем не виникло боргових зобов`язань, вказане виключає можливість застосування цивільно-правової відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки саме з моменту набрання законної сили рішенням суду про стягнення з відповідача на користь позивача шкоди, виникне обов`язок виконання грошового зобов`язання та можливість застосування до нього цивільно-правової відповідальності за прострочення його виконання.

Отже, вищевказані доводи апелянта не мають наслідком скасування рішення суду першої інстанції, зводяться виключно до необхідності переоцінки доказів. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується апеляційний суд.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Фєдяєва Сергія Володимировича, діючого від імені ОСОБА_1 , є недоведеними, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «РуїзТорія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги адвоката Фєдяєва Сергія Володимировича, діючого від імені ОСОБА_1 , відсутні.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський

апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Фєдяєва Сергія Володимировича, діючого від імені ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 15 липня 2024 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе