Рішення

від 12.07.2024 по справі 340/2389/24

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/2389/24

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправної бездіяльності, а також зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України: щодо не визначення з 01 січня 2024 року фонду грошового забезпечення для виплати в 2024 році матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань; щодо не проведення засідання комісії для розгляду рапорту ОСОБА_1 для виплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань у 2024 році; щодо не надання ОСОБА_1 матеріальної допомоги за 2024 рік для вирішення соціально -побутових питань, у зв`язку із його хворобою;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України визначити на 2024 рік фонд грошового забезпечення для виплати в 2024 році матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, і після цього розглянути рапорт ОСОБА_1 та надати йому матеріальну допомогу за 2024 рік для вирішення соціально - побутових питань у розмірі його місячного грошового забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. 22 січня 2024 до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України подано рапорт про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань. 16 лютого 2024 року позивача звільнено з військової служби. Згідно наказу від 16 лютого 2024 року матеріальну допомогу за 2024 рік не виплачено. Позивач вважає, що має право на виплату матеріальної допомоги на для вирішення соціально - побутових питань за 2024 рік, що слугувало підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 22.04.2024 року у справі відкрито провадження та призначено її до розгляду у прядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.23).

Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву згідно якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зважаючи на те, що розмір матеріальної допомоги визначається комісією на підставі інформації, наданої фінансовим відділенням (службою) Військової частини про затверджений фонд грошового забезпечення та можливість проведення виплати. Отриманні Військовою частиною обсяги видатків та асигнувань у січні та лютому 2024 року не містили коштів, призначених для виплати військовослужбовцям Військової частини матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Так, протягом січня квітня 2024 року жодної виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань не здійснено. виплата даної матеріальної допомоги є правом роботодавця, а не обов`язком. При цьому дана виплата не може здійснюватись у разі відсутності певних бюджетних асигнувань, так як такі виплати будуть вважатись нецільовим використанням бюджетних коштів. виплата даної допомоги позивачу після його звільнення є неможливою, так як на її нарахування мають право виключно військовослужбовці, а не особи, котрі звільнені з військової служби. На момент надходження до Військової частини відповідних фінансових асигнувань позивач вже є звільненим з військової служби, а тому його рапорт не розглядатиметься. Також, представник відповідача звертає увагу суду на пропуск позивачем звернення до суду із даним позовом (а.с.24-26).

Представником позивача подано до суду відповідь на відзив, у якій повністю не погоджується з доводами відповідача, підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити у повному обсязі (а.с.30-32).

Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

22 січня 2024 року ОСОБА_1 подав до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України рапорт про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань (а.с.11).

Згідно наказу від 16 лютого 2024 року №39 із позивачем припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України, виключено позивача зі списків особового складу військової частини та звільнено з військової служби у запас (а.с.10).

Також, цим наказом встановлено виплатити ОСОБА_1 :

- премію за особистий внесок у загальні результати служби за період з 01 по 16 лютого 2024 року в розмірі 420 відсотків посадового окладу;

- надбавку за особливості проходження служби в розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01 по 16 лютого 2024 року;

- грошову компенсацію за невикористані 41 календарний день щорічної основної відпустки за 2023 рік;

- грошову компенсацію за невикористані 4 календарні дні щорічної основної відпустки за 2024 рік.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального Захисту" та відповідно до пункту 5 розділу ХХХІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 №200 виплатити грошову компенсацію за невикористані 98 календарних днів додаткової відпустки за 2018 - 2024 роки.

Допомога для оздоровлення за 2024 рік виплачена. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік не виплачувалась.

Звернувшись до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік позивач отримав відповідь у якій зазначено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС від 15.03.2018 № 200, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року за № 405/31857, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є необов`язковою виплатою та виплачується в кожному випадку окремо за умови наявності фонду грошового забезпечення для виплати даного виду допомоги, на підставі рішення внутрішньо-перевірочної комісії, яке оформлюється протоколом та затверджується командиром військової частини. З 1 січня 2024 року і до цього часу фонд грошового забезпечення для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не визначений. Засідання комісії щодо розгляду рапортів для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2024 році не проводилось, тому рішення щодо розгляду Вашого рапорту на виплату даної допомоги не приймалось (а.с.12-14).

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Щодо строку звернення до суду із даним позовом.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Надаючи оцінку доводам дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з того, що спір щодо ненарахування та невиплати матеріальної допомоги є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, неодноразово наголошував, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 16.02.2024 року № 39 із позивачем припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено позивача зі списків особового складу військової частини (а.с.10).

Із вказаного наказу позивач міг дізнатись про ненарахування йому матеріальної допомоги за 2024 рік.

Доказів ознайомлення позивача із наказом від 16.02.2024 року № 39 суду не надано.

Отже, достеменно, про ненарахування та невиплату матеріальної допомоги позивач міг дізнатись з листа від 13.03.2024 року №69/13/1-664 (а.с.14).

Позивач звернувся до суду з позовом 12 квітня 2024 року (штамп пошти), а тому строк звернення до суду, визначений ст.233 КЗпП України, ним не пропущено.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов`язані з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п`ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов`язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо.

Частинами першою-другою статті 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу (далі - Закон № 2232-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон №2011-ХІІ) визначені основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей.

За приписами статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частинами першої-четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

В силу ст.19 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі - Постанова №704) встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 5 Постанови №704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право, серед іншого, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 1 розділу ХХIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі Порядок №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 7 розділу ХХIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Під час виплати зазначеної допомоги військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання цієї допомоги звільнені від посад, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми займаними посадами.

При вирішенні даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену, у тому числі, в постанові від 21.11.2018 у справі №824/166/15-а, відповідно до якої держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.

Згідно п.9 розділу ХХIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Позивач у період проходження військової служби, до звільнення, звернувся з рапортом до відповідача щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік.

Отже позивач виконав усі необхідні дії з метою отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, зокрема, подав за підпорядкуванням рапорт про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціальнопобутових питань, у зв`язку із хворобою та надав відповідні докази, однак відповідачем протиправно не було розглянуто рапорт та не здійснено нарахування та виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Нарахування та виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям Національної гвардії України здійснюється відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС України № 200 від 15.03.2018 (далі Інструкція 200).

Згідно розділу ХХ Інструкції 200 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за рішенням командира військової частини надається в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі військової частини, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із чинним законодавством України на день звернення.

Розмір матеріальної допомоги визначається комісією на підставі інформації, наданої фінансовим відділенням (службою) військової частини про затверджений фонд грошового забезпечення та можливість проведення виплати. Склад комісії затверджується наказом командира військової частини.

Матеріальна допомога надається на підставі рапорту в кожному конкретному випадку.

Рішення комісії оформлюється протоколом, який затверджується командиром військової частини, і разом з рапортами військовослужбовців передається до фінансового підрозділу для виплати матеріальної допомоги.

Матеріальна допомога військовослужбовцям надається за місцем штатної служби.

Листом від 30.04.2024 року №150 військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України повідомляє, що відповідно до наказу на даний час виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не здійснювалась, оскільки кошти для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не надходили, надходження коштів планується протягом року (а.с.27).

Судом встановлено, що відповідно до наказу №1185 від 19.12.2023 року на підставі вимог керівних документів щодо створення та організації роботи в частинах Національної гвардії України внутрішньо-перевірочних комісій: наказу МВС від 10.10.2004 №1177, наказу МВС від 15.03.2018 №200, директиви командувача Національної гвардії України від 28.05.2019 №11 та наказу командувача Національної гвардії України від 05.11.2021 №515, з метою об`єктивної та якісної оцінки підстав для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у військовій частині НОМЕР_1 створено внутрішньо перевірочну комісію.

Отже, враховуючи, що рапорт про надання позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань поданий під час проходження ним військової служби суд доходить висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання відповідної матеріальної допомоги після надходження відповідних бюджетних асигнувань.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 р. №548-ХІV унормовано, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

У розумінні пп.2.1.6 пп.2.1 п.2 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 р. №124 (далі за текстом - Інструкція з діловодства) рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Згідно з пп.3.11.6 пп.3.11 п.3 Інструкції з діловодства документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.

Суд враховує, що звернення позивача з відповідним рапортом породжує у відповідача обов`язок розглянути такий рапорт та прийняти, за наслідками такого розгляду, відповідне рішення.

Беручи до уваги, що відповідачем не надано доказів розгляду рапорту ОСОБА_1 від 22.01.2024, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність.

Враховуючи вище викладене, оскільки відповідач належним чином не розглянув рапорт позивача та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що полягає у нерозгляді рапорту ОСОБА_1 від 22.01.2024 р. про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань та зобов`язання вчинити дії та розглянути рапорт.

Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору та не поніс судових витрат, у зв`язку з чим суд не стягує судові витрати із відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.139, 246, 255, 292-297, 325, 382 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправної бездіяльності, а також зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 22.01.2024 року про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань у 2024 році.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України розглянути рапорт ОСОБА_1 від 22.01.2024 року про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань у 2024 році.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. КАРМАЗИНА