Постанова

від 19.12.2024 по справі 340/2389/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 грудня 2024 року м. Дніпросправа № 340/2389/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року в адміністративній справі №340/2389/24 (головуючий суддя першої інстанції - Кармазина Т.М.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання противоправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 12.04.2024 року звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до ВЧ НОМЕР_1 НГ України, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо: не визначення з 01 січня 2024 року фонду грошового забезпечення для виплати в 2024 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; не проведення засідання комісії для розгляду його рапорту про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2024 році; не надання йому матеріальної допомоги за 2024 рік для вирішення соціально-побутових питань, у зв`язку із його хворобою;

- зобов`язати відповідача визначити на 2024 рік фонд грошового забезпечення для виплати в 2024 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, і після цього розглянути його рапорт та надати йому матеріальну допомогу за 2024 рік для вирішення соціально-побутових питань у розмірі його місячного грошового забезпечення.

В обґрунтування адміністративного позову зазначено, що позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Під час проходження служби позивач 22 січня 2024 року звернувся рапортом до командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Згідно наказу від 16 лютого 2024 року позивача звільнено з військової служби та визначено, що матеріальну допомогу за 2024 рік останньому не виплачено. Позивач вважає, що мав право на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 22.01.2024 року про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2024 році.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України розглянути рапорт ОСОБА_1 від 22.01.2024 року про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2024 році.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про залишення позовної заяви без розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що висновки суду першої інстанції суперечать положенням статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», так як Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом МВС України від 15.03.2018 року №200, дана матеріальна допомога не віднесена до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а тому даний спір не має відношення до оплати праці і повинен бути розглянутий з урахуванням вимог частини п`ятої статті 122 КАС України.

Позивач подав відзив на скаргу, в якому просив вимоги скарги залишити без задоволення.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне.

Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

22 січня 2024 року позивач подав до командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України рапорт про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (а.с.11).

Згідно наказу від 16 лютого 2024 року №39 із позивачем припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України, виключено позивача зі списків особового складу військової частини та звільнено з військової служби у запас (а.с.10).

Також цим наказом встановлено виплатити позивачу:

- премію за особистий внесок у загальні результати служби за період з 01 по 16 лютого 2024 року в розмірі 420 відсотків посадового окладу;

- надбавку за особливості проходження служби в розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01 по 16 лютого 2024 року;

- грошову компенсацію за невикористані 41 календарний день щорічної основної відпустки за 2023 рік;

- грошову компенсацію за невикористані 4 календарні дні щорічної основної відпустки за 2024 рік.

Згідно із пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального Захисту» та відповідно до пункту 5 розділу ХХХІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 року №200 виплатити грошову компенсацію за невикористані 98 календарних днів додаткової відпустки за 2018 - 2024 роки.

Допомога для оздоровлення за 2024 рік виплачена. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік не виплачувалась.

На заяву позивача щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік Військова частина повідомила, що відповідно до постанови КМУ від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС від 15.03.2018 року №200, зареєстрованої в МЮ України 05 квітня 2018 року за №405/31857, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є необов`язковою виплатою та виплачується в кожному випадку окремо за умови наявності фонду грошового забезпечення для виплати даного виду допомоги, на підставі рішення внутрішньо-перевірочної комісії, яке оформлюється протоколом та затверджується командиром військової частини. З 01 січня 2024 року і до цього часу фонд грошового забезпечення для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не визначений. Засідання комісії щодо розгляду рапортів для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2024 році не проводилось, тому рішення щодо розгляду рапорту позивача на виплату даної допомоги не приймалось (а.с.12-14).

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо нездійснення виплати суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань протиправною, позивач оскаржив таку бездіяльність до суду.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Надаючи оцінку доводам дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спір щодо не нарахування та невиплати матеріальної допомоги є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, неодноразово наголошував, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 16.02.2024 року №39 із позивачем припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено позивача зі списків особового складу військової частини (а.с.10).

Із вказаного наказу позивач міг дізнатись про не нарахування йому матеріальної допомоги за 2024 рік.

Доказів ознайомлення позивача із наказом від 16.02.2024 року №39 суду не надано.

Отже, достеменно про відсутність нарахування матеріальної допомоги позивач міг дізнатись лише з листа від 13.03.2024 року №69/13/1-664 (а.с.14).

Позивач звернувся до суду з позовом 12.04.024 року (штамп пошти), а тому строк звернення до суду, визначений статтею 233 КЗпП України, ним не пропущено.

Стосовно предмету позову апеляційний суд зазначає наступне.

Частинами першою-другою статті 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту - Закон №2232 в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною першою статті 2 Закону №2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту - Закон №2011) визначені основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей.

За приписами статті 1 Закону №2011 соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011 у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частинами першої-четвертої статті 9 Закону №2011 обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

При цьому грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Разом з тим, порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі по тексту - Постанова №704) встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 5 Постанови №704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право, серед іншого, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 1 розділу ХХIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197 (далі по тексту - Порядок №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Також до пункту 7 розділу ХХIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Під час виплати зазначеної допомоги військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання цієї допомоги звільнені від посад, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми займаними посадами.

При вирішенні даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену, у тому числі, в постанові від 21.11.2018 року у справі №824/166/15-а, відповідно до якої держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.

Згідно пункту 9 розділу ХХIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Позивач у період проходження військової служби звернувся з рапортом до відповідача щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік.

Отже, позивач виконав усі необхідні дії з метою отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, зокрема, подав за підпорядкуванням рапорт про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, у зв`язку із хворобою та надав відповідні докази, натомість відповідачем протиправно не було розглянуто рапорт та не здійснено нарахування та виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Нарахування та виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям Національної гвардії України здійснюється відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС України №200 від 15.03.2018 року (далі - Інструкція 200).

Згідно розділу ХХ Інструкції 200 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за рішенням командира військової частини надається в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі військової частини, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із чинним законодавством України на день звернення.

Розмір матеріальної допомоги визначається комісією на підставі інформації, наданої фінансовим відділенням (службою) військової частини про затверджений фонд грошового забезпечення та можливість проведення виплати. Склад комісії затверджується наказом командира військової частини.

Матеріальна допомога надається на підставі рапорту в кожному конкретному випадку.

Рішення комісії оформлюється протоколом, який затверджується командиром військової частини, і разом з рапортами військовослужбовців передається до фінансового підрозділу для виплати матеріальної допомоги, яка надається за місцем штатної служби.

Листом від 30.04.2024 року №150 військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України повідомляє, що відповідно до наказу на даний час виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не здійснювалась, оскільки кошти для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не надходили, надходження коштів планується протягом року (а.с.27).

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до наказу №1185 від 19.12.2023 року на підставі вимог керівних документів щодо створення та організації роботи в частинах Національної гвардії України внутрішньо-перевірочних комісій: наказу МВС від 10.10.2004 року №1177, наказу МВС від 15.03.2018 року №200, директиви командувача Національної гвардії України від 28.05.2019 №11 та наказу командувача Національної гвардії України від 05.11.2021 року №515, з метою об`єктивної та якісної оцінки підстав для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у Військовій частині НОМЕР_1 створено внутрішньо перевірочну комісію.

Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 року №548-ХІV унормовано, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

У розумінні пп.2.1.6 пп.2.1 п.2 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 р. №124 (далі за текстом - Інструкція з діловодства) рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Згідно із пп.3.11.6 пп.3.11 п.3 Інструкції з діловодства документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що звернення позивача з відповідним рапортом породжує у відповідача обов`язок розглянути такий рапорт та прийняти, за наслідками такого розгляду, відповідне рішення. Враховуюче викладене, відповідач, залишивши без розгляду рапорт ОСОБА_1 від 22.01.2024 року, допустив протиправну бездіяльність.

Відповідно до частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України розглянути рапорт ОСОБА_1 від 22.01.2024 року про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2024 році.

Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції в цій частині рішення суду не перевіряється.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та внесення змін до рішення суду відсутні. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки та незгоди з доказами.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року в адміністративній справі №340/2389/24 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року в адміністративній справі №340/2389/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддяІ.В. Юрко

суддяС.В. Білак

суддяС.В. Чабаненко