Постанова

від 12.07.2024 по справі 420/18047/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/18047/23Головуючий в 1 інстанції: Скупінська О.В.

Дата і місце ухвалення: 10.10.2023 р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів: Федусика А.Г.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року у справі № 420/18047/23 за адміністративним позовом Виконувача обов`язків керівника Біляївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Служби у справах дітей Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області до Управління освіти, культури, сім`ї Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2023 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Виконувача обов`язків керівника Біляївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Служби у справах дітей Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області до Управління освіти, культури, сім`ї Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління освіти, культури, сім`ї Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області щодо ненарахування та невиплати випускникам загальноосвітніх навчальних закладів комунальної форми власності Дачненської сільської територіальної громади Одеського району Одеської області, які мали статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, одноразової грошової допомоги у розмірі 6 прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, передбаченої ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»;

- зобов`язати Управління освіти, культури, сім`ї Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області нарахувати та виплатити випускникам загальноосвітніх навчальних закладів комунальної форми власності Дачненської сільської територіальної громади Одеського району Одеської області, а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , одноразову грошову допомогу у розмірі 6 прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, передбачену ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», з розміру, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права.

В поданій апеляційній скарзі апелянт зазначив, що існує обґрунтована наявність законодавчого та процесуального права на звернення до суду з даним позовом в інтересах держави на захист прав дітей щодо отримання грошової допомоги, встановлена бездіяльність відповідача по справі, що завдає шкоду державі у сфері охорони дитинства, а не тільки окремо взятої дитини, так як порушує засади державної політики у цій сфері, що ґрунтується на забезпеченні найкращих інтересів дитини, і має на меті забезпечення належної реалізації органом місцевого самоврядування та його виконавчими органами своїх повноважень у сфері захисту дітей. Така ситуація реально створює загрозу порушення суспільних інтересів та інтересів держави у сфері охорони дитинства щодо реалізації в повному обсязі завдань і заходів державної політики з питань соціально-правового захисту дітей - мешканців територіальної громади. Таким чином, прокурор вважає, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, неправильно тлумачив норми ст.ст. 46, 52, 131-1 Конституції України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 4, 5, 8, 25 Закону України «Про охорону дитинства». Апелянт вказує, що прокурором при зверненні із зазначеним позовом до суду вірно визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах - Службу у справах дітей Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області, який тривалий час бездіяв і самостійно не здійснив ніяких заходів із врегулювання даного питання. Апелянт зазначає, що обов`язок Служби у справах дітей щодо соціального захисту дітей-сиріт шляхом звернення до суду з позовами чітко визначений, як нормами законодавчих актів, так і Положенням структурного підрозділу. Апелянт посилається на те, що держава здійснює захист прав дітей, у тому числі через діяльність служб у справах дітей, які безпосередньо забезпечують реалізацію на території відповідних рад державної політики з питань захисту прав дітей. При цьому передбачено, що безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, покладається на служби у справах дітей, зокрема, виконавчих органів міських, сільських, селищних рад об`єднаних територіальних громад. Таким чином, на думку апелянта, єдиним органом, який уповноважений здійснювати заходи щодо реалізації державної політики з питань соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на території Дачненської територіальної громади є саме Служба у справах дітей Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області. Однак, Службою стан соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, належним чином не досліджувався, і, як наслідок, інтереси пільгової категорії дітей залишились незахищеними, заяви до суду в інтересах указаної вище категорії дітей про нарахування та виплату сум одноразової допомоги не подавались. Служба у справах дітей Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області не вживала і не планувала вживати заходи, спрямовані на поновлення вже порушених прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування щодо нарахування та виплати їм одноразової грошової допомоги по закінченню навчального закладу, що вказує на бездіяльність Служби. На думку апелянта, ненарахування та невиплата всім випускникам з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, одноразової грошової допомоги, гарантованої Законом, по закінченню навчального закладу, засвідчує про системну протиправну бездіяльність відповідача, як суб`єкта владних повноважень, в частині невжиття заходів з охорони дитинства щодо проведення державної політики, спрямованої на надання дітям пільг, які гарантуються, забезпечуються та охороняються державою. Виходячи з викладено, апелянт вважає, що оскаржувана бездіяльність відповідача завдає шкоду інтересам держави у сфері охорони дитинства, а не окремо взятої дитини, так як порушує засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини і має на меті забезпечення належної реалізації органом місцевого самоврядування та його виконавчими органами своїх повноважень у сфері захисту прав дітей. Інтереси держави охоплюють інтереси мешканців територіальної громади у сфері охорона дитинства, а обов`язок Служби у справах дітей щодо захисту інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є безумовним та не залежить від наявності звернень про невиплату грошової допомоги. Функції з питань захисту прав дітей, крім Служби у справах дітей, не може виконувати будь-який інший орган, оскільки законодавчо не наділений такими повноваженнями. Таким чином, апелянт вважає, що прокурором обґрунтовано подано позов до суду, оскільки у даному випадку наявний інтерес держави, який полягає у необхідності забезпечення реалізації соціальної гарантії для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та наявний саме той виключний випадок, на який вказує Основний Закон, за якого прокурор зобов`язаний вжити заходів представницького характеру. Зважаючи на зазначене, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про задоволення позову.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

В ході апеляційного розгляду справи прокурором заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до перегляду справи № 340/11/23 в касаційному порядку Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.

Досліджуючи вказане клопотання, колегією суддів встановлено, що станом на момент подання клопотання прокурором про зупинення провадження у даній справі в ЄДРСР були відсутні рішення щодо прийняття до розгляду Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справи № 340/11/23, що виключало можливість застосування положень п. 5 ч. 1 ст. 236 КАС України, згідно якого, суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.

Поряд з цим, колегією суддів встановлено, що Верховним Судом ухвалено рішення у справі № 340/11/23, яке набрало законної сили, а тому, відпали підстави для зупинення провадження у даній справі.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 23.03.2023 року керівником Біляївської окружної прокуратури був направлений лист Дачненському сільському голові ОСОБА_4 , в якому зазначено, що з метою встановлення наявності підстав для захисту інтересів держави у сфері охорони дитинства, керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», до Біляївської окружної прокуратури необхідно надати наступну інформацію:

- перелік осіб, які у 2021-2022 р.р. закінчили загальноосвітні навчальні заклади (9-ті та 11-ті класи) комунальної форми власності з числа дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування;

- перелік осіб, кому нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 6 прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, передбаченої ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»;

- у разі ненарахування та невиплати вказаної одноразової грошової допомоги вказати підстави.

На вказаний лист, Дачненська сільська рада Одеського району Одеської області надала лист-відповідь від 31.03.2023 року № 02-25/438, в якій зазначено, що на території Дачненської територіальної громади відсутні заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в яких діти сироти знаходяться на повному державному забезпеченні.

До зазначеного листа-відповіді додано перелік осіб, які у 2021-2022 р.р. закінчили навчальні заклади, в якому наведені наступні особи, зокрема: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сирота, 11 клас, Дачненський ліцей № 1, рік випуску 2021; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позбавлений батьківського піклування, 11 клас, Дачненський ліцей № 1, рік випуску 2021; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сирота, 9 клас, Єгорівський ліцей, рік випуску 2022.

11.05.2023 року Виконувач обов`язків керівника Біляївської окружної прокуратури направив на адресу Управління освіти, культури, сім`ї Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області лист, в якому зазначено, що з метою встановлення наявності підстав для захисту інтересів держави у сфері охорони дитинства, керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Біляївську окружну прокуратуру необхідно повідомити про підстави невиплати випускникам загальноосвітніх навчальних закладів (9-тих та 11-тих класів) з числа дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування одноразової грошової допомоги у розмірі 6 прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, передбаченої ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

На зазначений лист Управління освіти, культури, сім`ї Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області надало відповідь від 12.05.2023 року № 147-01-13, в якій зазначено, що діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, - випускники на момент закінчення закладів освіти даного управління не досягли 18-річного віку. Вікові категорії учнів закладів освіти Дачненської ТГ з 6-ти до 17 років. Закладів освіти, в яких діти знаходяться на повному державному забезпеченні (школи-інтернати) на території даної громади відсутні. Управлінням освіти, культури, сім`ї Дачненської сільської ради передбачена та здійснюється одноразова виплата дітям сиротам та позбавленим батьківського піклування по досягненні 18-річного віку на підставі подання служби у справах дітей Дачненської сільської ради.

На лист Виконувача обов`язків керівника Біляївської окружної прокуратури від 09.06.2023 року щодо надання документів, які підтверджують статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, наведеному у цьому листі списку учнів, Управління освіти, культури, сім`ї Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області листом від 13.06.2023 року повідомила прокуратуру, що на первинному обліку перебуває ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зняті з обліку у зв`язку з досягненням повноліття. Також, до вказаного листа додані документи щодо статусу дітей сиріт та позбавлених батьківського піклування.

Виконувач обов`язків керівника Біляївської окружної прокуратури вважає, що Управління освіти, культури, сім`ї Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області допустило протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - випускникам загальноосвітніх навчальних закладів комунальної форми власності Дачненської сільської територіальної громади Одеського району Одеської області, які мали статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, одноразової грошової допомоги у розмірі 6 прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, передбаченої ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Виконувач обов`язків керівника Біляївської окружної прокуратури посилається на те, що Служба у справах дітей Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області не вжила та не планує вживати заходів спрямованих на поновлення порушених прав вказаних вище дітей-сиріт та дітей, позбавлених піклування щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги по закінченню ними навчального закладу, що вказує на її бездіяльність, а тому, окружна прокуратура звертається до суду шляхом подання позовної заяви в її інтересах до Управління освіти, культури, сім`ї Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області з метою виплати одноразової грошової допомоги по закінченню навчального закладу дітям, із числа пільгових категорій.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що у межах цієї справи прокурор звернувся не в інтересах невизначеного кола мешканців територіальної громади або певної категорії мешканців територіальної громади, а в інтересах трьох осіб певної категорії, а саме ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що не можна вважати зверненням до суду з вимогами в інтересах держави, тому прокурор є неналежним позивачем у цій справі.

Суд першої інстанції зазначив, що саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 КК України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Суд першої інстанції вказав на те, що прокурором не надано жодних доказів неналежного виконання своїх повноважень державним органом, як і доказів звернення прокурора для вжиття таких заходів, оскільки у своєму зверненні прокурор не вимагав та не спонукав орган до вчинення будь-яких дій, а лише просив надати інформацію, зокрема, чи вживались та/або будуть вживатись відповідні заходи, прокурором не надано доказів, що у відношенні відповідальних осіб такого суб`єкта владних повноважень проводяться службові розслідування, наявні відкриті кримінальні провадження, вироки суду, докази накладення дисциплінарних стягнень чи будь-які інші докази притягнення певних осіб до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання їх службових обов`язків.

Суд першої інстанції послався на те, що з установлених судовим розглядом справи обставин і наявних у ній матеріалів не вбачається того, що прокурор дотримався встановленого законом порядку звернення до суду й виконав передбачений абзацом третім частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок попередньо, до звернення до суду, повідомити про це вказаних у позові, у тому числі неповнолітніх осіб, їх законних представників.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурор, зазначаючи у своєму позові про необхідність захисту інтересів держави, не навів належних обґрунтувань стосовно того, у чому саме полягає порушення або загроза порушення таких інтересів і які саме інтереси держави, сумісні з вказаними у даному рішенні критеріями, підлягають судовому захисту.

Враховуючи встановлені судом обставини щодо не доведеності прокурором наявності підстав для звернення до суду в інтересах держави в особі Служби у справах дітей Одеської міської ради, суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволенні позову прокурора слід відмовити.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, з яких виходив останній вирішуючи справу, з огляду на викладене.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3-5 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства (далі КАС України) передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Згідно ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII (далі Закон № 1697-VII), представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю медіа, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина або представництва інтересів держави у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження:

1) звертатися до суду з позовом (заявою, поданням);

2) вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження;

3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи;

4) брати участь у розгляді справи;

5) подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом;

6) брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді;

7) з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.

У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

З метою виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості в межах своєї компетенції прокурор у порядку, визначеному законодавством, має прямий доступ до автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, держателем (адміністратором) яких є державні органи або органи місцевого самоврядування.

Для визначення вартості активів з ознаками необґрунтованості в межах своєї компетенції прокурор може залучати на добровільній основі, у тому числі на договірних засадах, кваліфікованих спеціалістів та експертів, у тому числі іноземців, з будь-яких установ, організацій, контрольних і фінансових органів.

З урахуванням положень законодавства, яке регламентує порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді (стаття 131-1 Конституції України, стаття 23 Закону № 1697-VII, стаття 53 КАС України), виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

При цьому, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

(2) у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту чи робить це неналежно.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.02.2019 року у справі № 826/13768/16 та від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18.

Стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

У даній справі прокурор просить визнати протиправною бездіяльність Управління освіти, культури, сім`ї Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області щодо ненарахування та невиплати випускникам загальноосвітніх навчальних закладів комунальної форми власності Дачненської сільської територіальної громади Одеського району Одеської області, які мали статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, одноразової грошової допомоги у розмірі 6 прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, передбаченої ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

Прокурор посилається на те, що Служба у справах дітей Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області не вжила та не планує вживати заходів спрямованих на поновлення порушених прав вказаних вище дітей-сиріт та дітей, позбавлених піклування щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги по закінченню ними навчального закладу, що вказує на її бездіяльність, а тому, окружна прокуратура звертається до суду шляхом подання позовної заяви в її інтересах до Управління освіти, культури, сім`ї Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області з метою виплати одноразової грошової допомоги по закінченню навчального закладу дітям, із числа пільгових категорій.

Вирішуючи питання наявності у прокурора права на звернення до суду з позовом в порядку процесуального представництва в суді інтересів держави в особі Служби у справах дітей Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області для захисту інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у зв`язку із неналежним виконанням Управлінням освіти, культури, сім`ї Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області вимог статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» щодо ненарахування та невиплати випускникам навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, одноразової грошової допомоги упродовж 2021 та 2022 років, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 52 Конституції України визначає, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

У статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист. Право на соціальний захист - це передбачені законодавством, гарантовані державою певні можливості людини отримати від держави, а також інших суб`єктів, які діють за уповноваженням або дозволом держави, на умовах і в порядку, передбаченому законодавством, а також договором, матеріальне забезпечення, матеріальну підтримку та соціальні послуги у разі настання соціальних ризиків.

Пунктом 6 частини першої статті 92 Основного Закону України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства.

У Преамбулі Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім того, у частині другій статті 24 Хартії основних прав Європейського Союзу (ЄС) від 07.12.2000 року зазначено, що при здійсненні будь-яких дій по відношенню до дітей, як з боку органів державної влади, так і з боку приватних установ, вищі інтереси дитини повинні розглядатися як пріоритетні.

У Керівних принципах Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 17.11.2010 року закріплено, що держави-члени повинні гарантувати ефективне здійснення прав дітей, щоб їх найкращі інтереси мали першочергову увагу у всьому, що стосується або зачіпає їх інтереси.

Найкращі інтереси всіх дітей, які беруть участь в тій же процедурі або справі, мають бути окремо оцінені та збалансовані з метою узгодження можливого конфлікту інтересів дітей. У той час як судові органи мають кінцеву компетентність і відповідальність за прийняття остаточного рішення, держави-члени повинні, при необхідності, направити спільні зусилля на створення міждисциплінарних підходів з метою оцінки найкращих інтересів дітей під час процедури, пов`язаної з ними.

Також зазначається, що всі фахівці, які працюють з дітьми і для дітей, повинні отримувати необхідну міждисциплінарну підготовку з питань прав і потреб дітей різних вікових груп, а також щодо процедур, які адаптовані до них.

Отже, відповідно до міжнародних стандартів соціальне забезпечення включає також право на державну підтримку сім`ї, материнства й дитинства, утримання і виховання за державні кошти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Закон України від 26.04.2001 № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Статтею 1 Закону № 2402-III передбачено, що забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

Згідно зі статтями 5, 8 Закону № 2402-III, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують: проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми, вирішення інших питань у цій сфері; розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, соціального захисту, а також позашкільних навчальних закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх матеріально-технічної бази; вирішення питань щодо забезпечення прав дітей, встановлення опіки і піклування, створення інших, передбачених законодавством, умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей; організацію безкоштовного харчування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних і інклюзивних класах, та учнів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям»; можуть забезпечувати пільговий проїзд учнів, вихованців, студентів до місця навчання і додому у порядку та розмірах, визначених органами місцевого самоврядування, та передбачати на це відповідні видатки з місцевих бюджетів; вирішення питань про надання пільг та державної допомоги дітям та сім`ям з дітьми відповідно до законодавства; контроль за дотриманням в ігрових залах, комп`ютерних клубах, відеотеках, дискотеках, інших розважальних закладах та громадських місцях правопорядку та етичних норм стосовно дітей; вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їх компетенції законодавством України.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Зі змісту вищенаведених правових норм видно, що обов`язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні в межах визначених законом повноважень умов для комфортного та безпечного життя дитини, отримання освіти, соціального захисту, всебічного розвитку тощо, у тому числі шляхом створення у своїй структурі відповідних органів, які безпосередньо здійснюють вказані повноваження. При цьому особливий захист гарантується дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 року у справі № 822/3692/17, від 15.10.2019 року у справі № 810/3894/17, від 05.11.2019 року у справі № 804/4585/18, від 11.08.2020 року у справі № 810/2903/18, від 28.01.2021 року у справі № 380/3398/20 та від 20.07.2021 року у справі № 480/3093/20.

Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 № 2342-IV (далі Закон № 2342-IV) визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, молоді із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Згідно з визначеннями, наведеними в статті 1 Закону № 2342-IV статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування - це визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування.

Одним із основних принципів державної політики в частині соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, згідно зі статтею 3 Закону № 2342-IV, є захист прав і інтересів таких дітей, а також забезпечення соціально-правових гарантій.

Відповідно до статті 4 Закону № 2342-IV заходи соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа гарантуються, забезпечуються та охороняються державою та встановлюються на рівні, не меншому за встановлений прожитковий мінімум для осіб відповідного віку.

Таким чином, одноразова грошова допомога є соціальною гарантією державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Повноваження щодо виплати зазначеної допомоги державою делеговані навчальним закладам, у яких навчаються конкретні діти-сироти чи діти, позбавлені батьківського піклування.

Згідно з частинами першою-третьою та дев`ятою статті 8 Закону № 2342-IV держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа. Розмір допомоги та утримання таких дітей не можуть бути нижчими за встановлені мінімальні стандарти, що забезпечують кожній дитині рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку на рівні, не нижчому за встановлений прожитковий мінімум для таких осіб. Право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком до вісімнадцяти років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при продовженні навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів.

Державні соціальні стандарти, нормативи споживання, нормативи забезпечення є однаковими для всіх дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа незалежно від форми їх влаштування та утримання.

Таким чином, усі діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, незалежно від форми їх утримання та виховання, гарантовано перебувають на повному державному утриманні.

Мінімальний розмір одноразової грошової допомоги, яка виплачується випускникам, визначений статтею 8 Закону № 2342-IV.

Згідно з частиною сьомою статті 8 цього Закону випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу або відповідної установи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.

Вказаною нормою зазначеного Закону чітко врегульовано розмір одноразової грошової допомоги випускникам навчального закладу, незалежно від подальшого працевлаштування або продовження навчання, а тому сам факт випуску з навчального закладу є підставою для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів, встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права у спірних відносинах наведений у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 303/5849/16-а, від 26.05.2020 року у справі № 303/5848/16-а та від 28.01.2021 року у справі № 164/1907/16-а.

Аналіз наведених вище норм права дає підстави стверджувати про те, що невід`ємною складовою державної соціальної політики є забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, яка спрямована на захист прав та інтересів таких дітей, утвердження рівних можливостей цих дітей з іншими категоріями осіб у сфері освіти, охорони здоров`я та інших соціальних сферах, зокрема шляхом створення умов для повноцінного та всебічного розвитку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечення їх благополуччя через відповідні механізми запроваджені державою.

Реалізація державної політики у сфері захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування сприяє створенню здорового та освіченого населення, протидії безпритульності, зниженню соціальної нерівності та напруги, що в цілому позитивно впливає на соціально-економічний розвиток держави. До того ж Україна, як держава, яка взяла на себе зобов`язання виконувати міжнародні та національні стандарти у галузі захисту прав дітей (зокрема, ратифікувавши Конвенцію про права дитини від 20.11.1989), зобов`язана утверджувати принцип забезпечення найкращих інтересів дитини в усіх сферах та галузях суспільного життя, особливо у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування як соціально вразливої категорії населення.

Зазначене свідчить про те, що захист прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування як сукупності інтересів невизначеного, широкого кола осіб, є невід`ємною частиною інтересів держави з огляду на її гуманітарні, моральні, соціально-економічні та правові обов`язки перед своїми громадянами, та повинен здійснюватися насамперед профільними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Згідно із преамбулою до Закону України від 24.01.1995 року № 20/95-ВР «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» (далі - Закон № 20/95-ВР) виходячи з Конституції України та Конвенції ООН про права дитини цей Закон визначає правові основи діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку.

Так, відповідно до частини першої статті 1 Закону № 20/95-ВР здійснення соціального захисту дітей і профілактики серед них правопорушень покладається в межах визначеної компетенції на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері сім`ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері сім`ї та дітей, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім`ї та дітей, відповідні структурні підрозділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад.

Згідно зі статтею 4 Закону № 20/95-ВР та Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866 (далі - Порядок № 866), на служби у справах дітей покладається безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Служба у справах дітей бере участь у здійсненні заходів щодо соціального захисту і захисту прав та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і несе відповідальність за їх дотримання, а також координує здійснення таких заходів, зокрема стосовно соціального захисту дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб із їх числа.

Прокурор вважає, що уповноваженим здійснювати заходи щодо реалізації державної політики з питань соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на території Дачненської територіальної громади є Служба у справах дітей Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області, яка, відповідні повноваження щодо захисту інтересів соціально незахищеної категорії дітей в частині спірного питання не здійснювала, що зумовило звернення прокурора до суду в інтересах держави саме в особі Служби у справах дітей.

В свою чергу, відповідно до статті 25 Закону № 2342-IV порядок відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа, у тому числі на харчування, одяг, взуття, м`який інвентар на одну фізичну особу, здійснення грошових виплат при працевлаштуванні та вступі до навчального закладу, а також інших виплат, передбачених цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до державних соціальних стандартів.

Статтею 39-9 цього ж Закону визначено, що порядок відшкодування витрат на виплату допомоги випускникам закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, повне державне забезпечення відповідно до статті 8 цього Закону при працевлаштуванні та вступі до навчального закладу відповідно до норм забезпечення випускників закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Отже, повноваження щодо виплати зазначеної допомоги державою делеговані навчальним закладам, у яких навчаються діти-сироти чи діти, позбавлені батьківського піклування.

Згідно Положення про Управління освіти, культури, сім`ї Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області, яке затверджено рішенням Дачненської сільської ради № 22-VIII від 15.01.2021 року, Управлення утворено сільською радою, входить до її складу і забезпечує виконання покладених на управління завдань, є підзвітним і підконтрольним, підпорядкованим сільській раді та її виконавчому комітету, сільському голові, зокрема, затверджує кошторис та приймає фінансовий звіт закладів освіти, культури у випадках та порядку, визначених законодавством, здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю закладів освіти.

Таким чином, на території Дачненської територіальної громади повноваження щодо розпорядження коштами, призначеними для виплати одноразової грошової допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування - випускникам 9-11 класів, наділений Управління освіти.

Такі висновки узгоджуються із правовим висновком, викладеним у постановах Верховного суду від 05.06.2019 року у справі №158/1684/16-а, від 28.01.2021 року у справі № 164/1907/16-а.

У цій справі прокурор вважає, що процесуальне представництво ним інтересів держави обумовлено тим, що належний орган - Служба у справах дітей Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області належним чином не захищає інтереси держави у сфері охорони дитинства щодо реалізації у повному обсязі завдань і заходів державної політики з питань соціально-правового захисту дітей - жителів відповідної територіальної громади шляхом звернення до суду з позовом до Управління освіти, культури, сім`ї Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області, як розпорядника бюджетних коштів на забезпечення діяльності тих навчальних закладів, де проходили навчання діти - сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які вказані прокурором у позовній заяві, у зв`язку із невиплатою після закінчення ними навчального закладу одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону № 2342-IV.

Водночас, колегія суддів зазначає, що адміністративне судочинство покликано, насамперед, захистити фізичних та юридичних осіб від порушень суб`єктів владних повноважень, а не одних органів влади від інших.

Так, згідно із частиною першою статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

При цьому, положення частини другої статті 46 КАС України визначають, що позивачем в адміністративній справі можуть бути окрім громадян України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), також і суб`єкти владних повноважень.

За загальним правилом, визначеним у частині четвертій статті 46 КАС України, суб`єкт владних повноважень виступає відповідачем в адміністративній справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом, оскільки, як було зазначено вище, метою вирішення спору у сфері публічно-правових відносин є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В свою чергу, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання;

3) про затримання іноземця або особи без громадянства;

4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом (частина п`ята статті 46 КАС України).

Справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів визначені у частині першій статті 19 КАС України, змістом якої встановлено ті виключні випадки за яких суб`єкту владних повноважень надається право на звернення із позовом до адміністративного суду:

- у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень (пункт 3 частини першої статті 19 КАС України);

- спори, що виникають з приводу укладення, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (пункт 4 частини першої статті 19 КАС України);

- у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом (пункт 5 частини першої статті 19 КАС України).

Зі змісту наведених законодавчих норм видно, що суб`єктом владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спору, що виник з приводу укладення, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів, а також коли право звернення до суду надано такому суб`єкту законом.

При цьому, спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом умовно можна поділити на ті, що прямо передбачені положеннями КАС України (частина п`ята статті 46) та прямо передбачені спеціальним законодавством, яким визначаються повноваження (компетенції) такого суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним управлінських функцій.

Таким чином, за загальним правилом один орган державної влади (його посадова чи службова особа) не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої, що суперечитиме меті адміністративного судочинства в цілому. В усіх інших випадках органи державної влади можуть вирішувати спори між собою в рамках існуючих адміністративних процедур.

Винятком є компетенційний спір. Втім, хоча формально цей спір вирішується у позовному провадженні, по суті це не є спором про право. Натомість у такому судовому процесі суд дає тлумачення законодавства, роз`яснюючи межі компетенції органів.

При цьому під компетенційним спором слід розуміти спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.

Вирішення судом так званого «компетенційного» спору між суб`єктами владних повноважень у широкому розумінні спрямоване саме на захист прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, оскільки сприяє досягненню юридичної визначеності у відносинах між особами приватного права та органами державної влади (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2020 року у справі № 815/6347/17).

Для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень як позивач повинен відповідати основним умовам, а саме: такий суб`єкт має бути наділений повноваженнями для звернення до суду.

Отже, можливість звернення суб`єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов`язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом: 1) прямо передбачено КАС України (частина п`ята статті 46); 2) прямо передбачено спеціальним законом.

Спеціальним законодавством, яким регулюються правові основи діяльності органів і служб у справах дітей, на які покладається здійснення соціального захисту не передбачено права такої служби на оскарження в судовому порядку рішень, дій (бездіяльності) іншого суб`єкта владних повноважень, якому державою делеговано функцію розпорядника бюджетних коштів на забезпечення діяльності тих навчальних закладів, де проходили навчання діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які вказані прокурором у позовній заяві, у зв`язку із невиплатою після закінчення ними навчального закладу одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону № 2342-IV.

В свою чергу, колегія суддів звертає увагу на існування парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захистом прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі, який здійснюється Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та розширення Законом № 1697-VII відповідної компетенції Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, оскільки за європейськими стандартами омбудсмен розглядається як набагато кращий інститут для представництва інтересів громадян, ніж прокуратура.

За правилами частини другої статті 53 КАС України з метою захисту прав і свобод людини і громадянина у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини може особисто або через свого представника звертатися до адміністративного суду з позовом, брати участь у розгляді справ за його позовом (заявою), а також на будь-якій стадії розгляду вступати у справу, провадження в якій відкрито за позовами (заявами) інших осіб, подавати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, у тому числі у справі, провадження в якій відкрито за позовом (заявою) іншої особи. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини повинен обґрунтувати адміністративному суду неможливість особи самостійно здійснювати захист своїх інтересів. Невиконання Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини вимог щодо надання зазначеного обґрунтування має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Органи та особи, які визначені у статті 53 цього Кодексу і звертаються до адміністративного суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права й обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права закінчувати справу примиренням (частина перша статті 54 КАС України).

Зміст поданої прокурором позовної заяви в інтересах держави в порядку представництва Служби у справах дітей Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області зводиться до необхідності захисту індивідуально виражених прав та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які ним вказані у позовній заяві та які, на його переконання, незаконно були позбавлені наданих державою гарантій у сфері соціального захисту у зв`язку із невиплатою після закінчення ними навчального закладу одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону № 2342-IV.

Інтерес держави у сфері охорони дитинства - це публічний інтерес в широкому його розумінні (тобто інтерес щодо чітко невизначеного широкого кола осіб), натомість індивідуально виражені права чи інтереси конкретних осіб не можуть захищатись прокурором в обраний ним спосіб шляхом представництва інтересів держави, оскільки публічний інтерес складається з інтересів держави, її органів і посадових осіб, а також інтересів суспільства, тоді як приватний інтерес це завжди інтерес окремої особи.

При цьому, обґрунтування пред`явленого прокурором позову в порядку представництва не дозволяє стверджувати про те, що у цьому випадку звернення до суду спрямоване на захист інтересів невизначеного, широкого кола осіб, наприклад територіальної громади, окремої групи (частини) суспільства, інших суб`єктів, інтереси яких збігаються з державними і потребують захисту саме у обраний прокурором спосіб, оскільки прокурор звернувся до суду з цим позовом на захист прав та інтересів конкретних фізичних осіб -дітей, які ним вказані у позовній заяві та які, на його переконання, незаконно були позбавлені наданих державою гарантій у сфері соціального захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у зв`язку із невиплатою після закінчення ними навчального закладу одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону № 2342-IV.

Тож, обраний прокурором спосіб звернення до суду з посиланням на перший виключний випадок (якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження) не спрямований на захист інтересів держави у сфері охорони дитинства у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а направлений на захист охоронюваного законом інтересу конкретно визначених осіб, у спосіб фактично надання правничої допомоги таким особам, що не узгоджується із Конституцією України та європейськими стандартами в частині повноважень, якими наділений прокурор щодо представництва прокурором інтересів держави в суді та свідчить про намагання прокурора повернутись до так званого «загального нагляду» (нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина; нагляд за додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами).

Крім того, з метою забезпечення представництва інтересів громадян у суді і водночас зменшення повноважень прокурора у цій сфері Законом № 1697-VII передбачено посилення ролі інституту безоплатної правової допомоги шляхом внесення змін до Закону України від 02.06.2011 № 3460-VI «Про безоплатну правову допомогу», за правилами якого право на безоплатну вторинну правничу допомогу згідно з цим Законом та іншими законами мають у тому числі діти-сироти чи діти, позбавлені батьківського піклування.

При цьому, статтею 131-1 Основного Закону України до повноважень прокурора з виконання покладених на прокуратуру функцій не віднесено функцію представництва інтересів громадянина.

Водночас, оскільки на прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України, залишення у частині другій статті 23 Закону № 1697-VII норми, якою передбачено можливість прокурора здійснювати представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист, вступає у прямий конфлікт із положеннями Основного Закону України щодо функцій прокуратури.

Висновки суду у даній справі відповідають правовим позиціям Верховного Суду, які викладені в постановах від 18.11.2021 року у справі № 140/4953/20, від 07.08.2023 року у справі № 120/2940/23, від 11.10.2023 року у справі № 120/6160/23 та від 31.10.2023 року у справі № 480/1729/23, у яких зазначено про те, що прокурор, звертаючись із позовом до суду на захист прав та інтересів фізичних осіб, які ним вказані у позовній заяві та які, на його переконання, незаконно були позбавлені наданих державою гарантій у сфері захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, фактично звертається не в інтересах держави, а в інтересах громадянина.

Колегія суддів також враховує, що питання про те, чи є порушенням інтересів держави невиконання уповноваженим органом місцевого самоврядування повноважень у сфері соціального забезпечення дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей-сиріт (структурним підрозділом Служби у справах дітей), та відповідно про можливість представництва прокурором інтересів держави у суді у спорах, пов`язаних з охороною дитинства, а саме у правовідносинах щодо соціальних прав дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які мають право на виплату їм одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 8 Закону № 2342-IV, вирішувалось Верховним Судом в постанові від 19 березня 2024 року у справі № 340/11/23.

В постанові від 19 березня 2024 року у справі № 340/11/23 Верховний Суд дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб звернення до суду з посиланням на перший виключний випадок (якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження) не спрямований на захист інтересів держави у сфері охорони дитинства у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а направлений на захист охоронюваного законом інтересу конкретно визначених осіб, у спосіб фактично надання правничої допомоги таким особам, що не узгоджується із Конституцією України та європейськими стандартами в частині повноважень, якими наділений прокурор щодо представництва прокурором інтересів держави в суді та свідчить про намагання прокурора повернутись до так званого «загального нагляду» (нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина; нагляд за додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами).

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29 березня 2024 року у справі № 320/2609/23, від 10 квітня 2024 року у справі № 560/12043/23.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта та погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурор у цій справі не виконав вимоги законодавства щодо обґрунтування наявності підстав для представництва та не дотримався встановленого процесуальним законодавством порядку звернення до суду.

Водночас, колегія суддів зазначає, що перевірка права прокурора на звернення до адміністративного суду передує розгляду питання щодо правомірності рішень (дій, бездіяльності) відповідача, що оскаржуються (розгляду справи по суті).

Однак, встановлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті.

Відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, у розумінні пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України, має наслідком повернення позовної заяви позивачеві.

Проте, такі процесуальні дії суд може вчиняти лише на стадії відкриття провадження.

В свою чергу, якщо відповідні обставини виявлено на стадії судового розгляду або після ухвалення судового рішення, то процесуальним наслідком відсутності підстав для здійснення представництва інтересів держави є залишення позовної заяви без розгляду (пункт 1 частини першої статті 240 КАС України).

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 19 березня 2024 року у справі № 340/11/23.

Суд першої інстанції не дотримався наведених вимог процесуального законодавства та встановивши відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави помилково відмовив у задоволенні позову.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, судове рішення підлягає скасуванню із залишенням без розгляду заявленого позову на підставі п. 1 ч. 1 ст. 240 КАС України.

Керуючись ст.ст. 123, 240, 262, 263, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року скасувати.

Адміністративний позов Виконувача обов`язків керівника Біляївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Служби у справах дітей Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області до Управління освіти, культури, сім`ї Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії залишити без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач: А.В. Бойко

Судді: А.Г. Федусик

О.А. Шевчук