Постанова

від 15.07.2024 по справі 380/15905/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/15905/23 пров. № А/857/25402/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІУМУМ Ю-ЕЙ» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року, ухвалене суддею Кузан Р.І. у м. Львові у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 380/15905/23 за адміністративним позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІУМУМ Ю-ЕЙ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

12 липня 2023 року позивач Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернувся до суду із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІУМУМ Ю-ЕЙ», у якому просив стягнути адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю в розмірі 348397,19 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 6 осіб, встановленого ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а тому відповідач відповідно до ст.20 цього закону повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції за звітний 2022 рік до 15.04.2023. У зв`язку із порушенням термінів сплати адміністративно-господарських санкцій розмір нарахованої відповідачу пені станом на 26 червня становить 18974,73 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Згідно доводів скаржника, основним видом діяльності згідно з КВЕД 52.10 «Складське господарство». Вакансії, які виникають у відповідача, є публічними. Так, відповідач публікує вакантні у нього посади, зокрема на українському провідному Web-pecypci з пошуку роботи - "Work.ua". За весь час з усіх ресурсів, де відповідач знаходив та працевлаштовував працівників згідно з трудовим законодавством, жодної необґрунтованої відмови у прийнятті інвалідів на роботу відповідач не надавав, більше того, у відповідача завжди наявний дефіцит в працівниках. Усі особи з інвалідністю, які звернулись до відповідача та погодились працювати, були працевлаштовані, а тому забезпечити середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу неможливо з об`єктивних підстав.

Також зауважує, що фактично у 2022 році у відповідача середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, становила дві особи. Крім того, відповідачем до ДПС подано коригуючий звіт (уточнюючий) за 2022 рік, де відображено про середньооблікову чисельність працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, саме дві особи, в якому зафіксовано нарахування заробітної плати застрахованим особам, звіт форми №-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». Наведеним доказам, копіям наказів про прийняття на роботу, повідомленням про прийняття на роботу, довідкам МСЕК, пенсійним посвідченням, на думку скаржника, суд першої інстанції не надав належної оцінки.

Вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПТІУМУМ Ю- ЕЙ» вжило усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, однак з об`єктивних причин забезпечити середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу не змогло. Також зазначає, що позивач не надав суду доказів безпідставної відмови відповідача особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування. Таким чином вважає, що відсутні підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.14 Закону України «Про зайнятість населення» особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", належать до категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені Законом України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон №875-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 17 вказаного Закону з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення

Статтею 8 Закону № 875-ХII встановлено, що державне управління з питань забезпечення прав осіб з інвалідністю та їх соціальної захищеності здійснюється в межах повноважень центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Тобто, законом на підприємство покладено обов`язок створити (пристосувати), атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та повідомити про це органи, перелічені в ст. 8 Закону, а ті, в свою чергу, зобов`язані направити підприємству на працевлаштування осіб з інвалідністю.

Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

При цьому порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій згідно ч.2 цієї статті тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Отже, законом передбачена відповідальність підприємств, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в ч. 1 ст. 20 Закону №875-ХII, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч.1 ст. 19 цього Закону (ч. 4 ст.20 Закону № 875-ХII).

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що середньооблікова кількість штатних працівників Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІУМУМ Ю- ЕЙ`у 2022 році становила 148 осіб. Фонд оплати праці штатних працівників за рік становить 9750904,81 грн, середньомісячна заробітна плата штатного працівника за рік - 65884,49 грн.

Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для відповідача у 2022 році становив 6 осіб (4 відсотки від середньооблікової кількості штатних працівників). Відповідачем у вказаний період працевлаштовано одну особу з інвалідністю.

Оскільки відповідач самостійно в строк до 15 квітня наступного року не сплатив адміністративно-господарські санкції, що на момент звернення до суду з адміністративним позовом спричинило порушення термінів їх сплати, роботодавцю нараховано пеню за несвоєчасну сплату таких санкцій в сумі 18974,73 грн відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону 875-ХII, Порядку нарахування пені та її сплати, розрахунку одноденного розміру пені з врахуванням ставки Національного банку України, що підтверджується розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій.

В межах спірних правовідносин при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ (в редакції до 06.11.2022) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 № 2682-IX (чинний з 06.11.2022) частину третю статті 18 Закону №875-ХІІ викладено в новій редакції: «Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».

Згідно з ч.1 ст.18-1 Закону № 875-XII особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З аналізу норм Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» слідує, що обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості. Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - Закон № 5067-VІ) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 11.08.2021 у справі № 260/557/19, відповідно до яких підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Порядок подання інформації про наявність вакансій до 07 липня 2022 року регулювався наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання». Вказаним Порядком встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, та порядок її подання.

Відповідно до пунктів 3, 5 зазначеного Порядку форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З 07 липня 2022 року набрав чинності наказ Міністерства економіки України від 12 квітня 2022 року №827-22 "Про затвердження форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання", пунктом 1.5 розділу І якого встановлено вимоги до подання звітності форми №3-ПН: вона заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/ регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, як це правильно зазначив суд першої інстанції, звітність за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" є формою інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення таких осіб на підприємство для працевлаштування.

Дійсно, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а лише передбачено, що така звітність подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі №820/1889/17, від 11 вересня 2020 року у справі №440/2010/19, від 03 серпня 2023 року у справі №120/4975/22.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).

Як вбачається із матеріалів справи, у відповідача працевлаштовано 1 особу з інвалідністю. Водночас у 2022 році не було працевлаштовано таких працівників відповідно до нормативу 6 осіб з інвалідністю.

Таким чином, колегія суддів суду апеляційної інстанції вказує, що законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для суб`єктів господарювання, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Щодо доводів скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції доводів та поданих в їх підтвердження доказів про працевлаштування у 2022 році не однієї, а двох осіб, яким встановлена у визначеному законом порядку інвалідність, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Питання, пов`язані з обліком штатних працівників, регулюються Інструкцією зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 №286, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за №1442/11722 (Інструкція № 286), дія якої згідно із пунктом 1.1 поширюється на всі юридичні особи, їх філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, а також на фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю.

Згідно з пунктом 3.2 та підпунктів 3.2.1, 3.2.2, 3.2.5 Інструкції № 286 середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору. Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з`явились або не з`явились на роботу. Середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця. Кількість штатних працівників облікового складу за вихідний, святковий і неробочий день приймається на рівні облікової кількості працівників за попередній робочий день. У випадку двох або більше вихідних чи святкових і неробочих днів підряд кількість штатних працівників облікового складу за кожний з цих днів приймається на рівні кількості працівників облікового складу за робочий день, що їм передував. При обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені у пунктах 2.4, 2.5 цієї Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв`язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункти 2.5.8 - 2.5.9 Інструкції). Облік цих категорій працівників ведеться окремо. Середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.

З матеріалів справи вбачається, що згідно наказу №512-к від 29.09.2022 позивачем прийнято на роботу особу з інвалідністю ОСОБА_1 за строковим договором на період з 03.10.2022 по 20.03.2023; згідно наказу №252-к від 07.06.2022 за строком трудовим договором прийнято на роботу особу з інвалідністю ОСОБА_2 на період з 06.06.2022 по 05.12.2022.

Таким чином за за січень - грудень 2022 року у відповідача працювало осіб з інвалідністю: січень 0 осіб; лютий 0 осіб; березень 0 осіб, квітень 0 осіб, травень 0 осіб, червень 1 особа, липень 1 особа, серпень 1 особа, вересень 1 особа, жовтень 2 особи, листопад -2 особи, грудень 2 особи.

Отже, з урахуванням приписів Інструкції №286, середньооблікова кількість штатних працівників у відповідача в 2022 році становила 1 особу: 0+0+0+0+0+1+1+1+1+2+2+2 / 12 = 1 особа.

Таким чином, враховуючи те, що середньооблікова чисельність штатних працівників у відповідача за 2022 рік складала 148 осіб, відповідач був зобов`язаний створити 6 робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Однак, як слідує, з витягу з централізованого банку даних з проблем інвалідності (ЦБІ), наданого Пенсійним фондом України Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, кількість осіб з інвалідністю у Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІУМУМ Ю- ЕЙ»у 2022 році становила 1 особу.

Ключовим при вирішенні спірних правовідносин є те, що відповідачем не подано звітів до центру зайнятості за формою № 3-ПН у спірний період або листів про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.

Відповідач, в свою чергу, не заперечує такої обставини та покликається на те, що ним вживались інші заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, шляхом розміщення оголошення щодо наявності вакансії на сайті Work.ua.

Разом з тим, судом першої інстанції правильно розцінено розміщення оголошень на вебсайтах як застосування відповідачем додаткового заходу працевлаштування осіб з інвалідністю. Слід наголосити, що відповідач зобов`язаний вживати заходи передбачені законодавством, а саме шляхом подання до державної служби зайнятості звітів за формою №3-ПН у спірний період або листів про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції апеляційний суд вважає, що відповідач не вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу у 2022 році, а тому поділяє висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення з нього адміністративно-господарських санкцій.

Оскільки відповідач до 15.04.2023 самостійно адміністративно-господарські санкції не сплатив, то позивач правомірно нарахував відповідачу пеню в сумі в сумі 18974,73 грн.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та є довільним тлумаченням норм закону.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІУМУМ Ю-ЕЙ» залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року у справі № 380/15905/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний