Рішення

від 10.07.2024 по справі 161/4470/24

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/4470/24

Провадження № 2/161/2071/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2024 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :

головуючого судді Гриня О. М.,

за участюсекретаря судового засіданняЖежерун Д.А.,

представника позивача адвоката Кобилинського А.О.

в режимі відеоконференції представника відповідача адвоката Уманського С.О.

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» імені Ю.М. Білоконя», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Волинська філія Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» імені Ю.М. Білоконя» про стягнення середнього заробітку за період затримки у виплаті заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати, коштів згідно авансових платежів, суд

В С Т А Н О В И В:

06 березня 2024 року ОСОБА_2 (далі позивач, ОСОБА_2 ) звернувся в суд з позовом до Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» імені Ю. М. Білоконя (далі відповідач, ДП «Діпромісто»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Волинська філія Державного підприємства Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» імені Ю. М. Білоконя (далі третя особа, Волинська філія ДП «Діпромісто») про стягнення середнього заробітку за час затримки у виплаті заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини грошових доходів, а також заборгованість за авансовими платежами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 11 травня 2011 року по 01 червня 2021 року позивач працював на посаді директора Волинської філії ДП «Діпромісто». При звільненні з ним не був проведений повний розрахунок, а сам він не був проведений протягом значного проміжку часу.

Посилаючись на вищевикладене позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за період затримки у виплаті заробітної плати у розмірі 88764,62 грн., 22839,98 грн. компенсацію за втрату частини грошових доходів, 140106,73 грн. заборгованість згідно авансових платежів.

У письмовому відзиві відповідач позовні вимоги заперечив. Вказав, що позивач пропустив встановлений у ст.233 КЗпП України строк звернення для вирішення трудового спору.

Позивач не скористався своїм правом подати відповідь на відзив.

Третя особа письмових пояснень на позов не надала.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні заперечив та просив суд відмовити у їх задоволенні.

Представник третьої особи у судовому засіданні позов заперечила.

Заслухавши присутніх учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, з таких підстав.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що у період з 11 травня 2011 року по 01 червня 2021 року позивач працював на посаді директора Волинської філії ДП «Діпромісто». При звільненні з ним не був проведений повний розрахунок по заробітній платі, а також по заборгованості за авансовими звітами (витратами на відрядження) у розмірі 140106,73 грн (а.с.5-7).

При цьому про розмір та зміст належних до виплати сум позивач був ознайомлений 01 червня 2021 року, тобто, в день коли ознайомився з ними під підпис (а.с.8-9).

Також позивач не оспорює того факту, що повний розрахунок по заробітній платі з ним був проведений 25 жовтня 2023 року, коли на його банківську картку надійшли кошти у розмірі 109321,26 грн. (а.с.13).

Надаючи свою правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року №755/12623/19, середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Також, статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Тобто, вищенаведена компенсація також є окремим видом відповідальності роботодавця і не входить до структури заробітної плати.

Отже, на позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також про стягнення компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, не поширюються строки для звернення до суду для вирішення трудового спору пов`язаного із виплатою заробітної плати, а поширюються загальні правила КЗпП України для вирішення трудового спору.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 та постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року №204/3645/20 зазначено, що на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Отже, оскільки відповідач провів повний розрахунок з позивачем за заборгованістю по заробітній платі 25 жовтня 2023 року, а позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунки при звільненні, а також про стягнення компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, лише 06 березня 2024 року, ним пропущений строк звернення для вирішення трудового спору, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України.

При цьому будь-яких клопотань про поновлення цього строку з наведеним поважних причин його пропуску, сторона позивача суду не надала. З наявних матеріалів справи суд також не вбачає наявність таких поважних причин. У зв`язку з цим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунки при звільненні, а також про стягнення компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, який обчислюється з моменту повного розрахунку.

Що стосується вимог про стягнення заборгованості згідно авансових звітів (витрат на відрядження) суд зазначає таке.

Відповідно до п.3.15 Інструкції зі статистики заробітної плати, яка затверджена наказом Держкомстату України від 13.01.2004 N 5, витрати на відрядження: добові (у повному обсязі), вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення не належать до фонду оплати праці.

Отже, ці витрати за своєї природою не є заробітною платою, і на них теж не поширюється строк звернення до суду, які регулюють питання виплати заборгованості по заробітній платі.

В даній ситуації діють загальні правила ч.1 ст.233 КЗпП України, які передбачають трьохмісячний строк звернення працівника до суду з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, згідно п.11 розділу ІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, яка затверджена Міністерства фінансів України 13 березня 98 року №59, якщо для остаточного розрахунку за відрядження необхідно виплатити додаткові кошти, виплата (перерахування) зазначених коштів має здійснюватися до закінчення третього банківського дня після затвердження керівником звіту про використання коштів, виданих на відрядження.

Отже, законодавством чітко передбачений строк виплати витрат на відрядження три банківські дні після затвердження керівником звіту про використання коштів, виданих на відрядження. З 4-го банківського дня після затвердження такого звіту, починає свій відлік 3-х місячний строк звернення до суду, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України, про стягнення цих коштів з роботодавця.

В розглядуваній ситуації, як слідує з матеріалів справи, позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення заборгованості за витратами на відрядження за період з 2014 року по день його звільнення 01 червня 2021 року.

До суду позивач звернувся лише у березні 2024 року, тобто зі значним пропуском строку звернення до суду, який передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України, навіть з врахуванням тимчасового продовження цих строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) (п.1 Прикінцевих положень КЗпП України). Знову ж таки, клопотань про поновлення цього строку з наведенням поважних причин його пропуску, сторона позивача суду не надала, що зумовлює відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду для вирішення трудового спору.

Керуючись ст. 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» імені Ю.М. Білоконя», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Волинська філія Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» імені Ю.М. Білоконя» про стягнення середнього заробітку за період затримки у виплаті заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати, коштів згідно авансових платежів відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_1 );

Відповідач: Державне підприємство«Український державнийнауково-досліднийінститут проектуванняміст «Діпромісто»імені Ю.М.Білоконя» (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Волинська філія Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» імені Ю.М. Білоконя» (43000, м. Луцьк, вул. Кременецька, 38)

Повне рішення суду складено та підписано 15 липня 2024 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Олександр ГРИНЬ