Постанова

від 19.11.2024 по справі 161/4470/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/4470/24 Головуючий у 1 інстанції: Гринь О. М. Провадження № 22-ц/802/1039/24 Доповідач: Шевчук Л. Я.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Шевчук Л. Я.,

суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,

секретар с/з Черняк О. В.,

з участю:

представника відповідача - ОСОБА_1 ,

представника третьої особи - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» імені Ю. М. Білоконя», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Волинська філія Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» імені Ю. М. Білоконя», про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати, заборгованості згідно авансових платежів, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 , поданою його представником ОСОБА_4 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 липня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року ОСОБА_3 звернувся в суд із зазначеним позовом, який обґрунтував тим, що у період з 11 травня 2011 року по 01 червня 2021 року він працював у відповідача на посаді директора Волинської філії Державного підприємства «Діпромісто». При звільненні з роботи роботодавець не виплатив всі належні йому суми.

Покликаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просив суд стягнути з відповідача у свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 88 764,62 грн, 22 839,98 грн - компенсації за втрату частини грошових доходів, 140 106,73 грн заборгованості за авансовими платежами.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 липня 2024 року у цій справі у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, позивач ОСОБА_3 в особі свого представника - адвоката Кобилинського А. О. подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні представник відповідача та представник третьої особи апеляційну скаргу заперечили, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з?явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час і місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу у їх відсутності.

Заслухавши пояснення представника відповідача, представника третьої особи та дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем пропущений тримісячний строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Такі висновки суду відповідають встановленими обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону.

Судом за матеріалами справи встановлено, що у період з 11 травня 2011 року по 01 червня 2021 року позивач працював у відповідача на посаді директора Волинської філії Державного підприємства «Діпромісто» (а. с. 5).

На підставі наказу від 01 червня 2021 року ОСОБА_3 був звільнений з посади директора Волинської філії Державного підприємства «Діпромісто» за угодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України з виплатою заробітної плати у розмірі 164 396,28 грн та коштів за авансовими платежами у розмірі 140 106,73 грн (а. с. 6, 7).

При звільненні з роботи позивачу не були виплачені всі належні йому суми при звільненні.

Судом також встановлено, що позивачу 25 жовтня 2023 року були виплачені належні йому суми при звільненні у розмірі 109 321,26 грн (а. с. 13).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 зроблено висновок про те, що середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Тобто зазначена компенсація також є окремим видом відповідальності роботодавця і не входить до структури заробітної плати.

Отже, на позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також про стягнення компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, не поширюються строки для звернення до суду для вирішення трудового спору, пов`язаного із виплатою заробітної плати, а поширюються загальні правила КЗпП України для звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

На вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Такі висновки зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 та у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 204/3645/20.

З врахуванням того, що відповідач виплатив позивачу належні йому суми при звільненні 25 жовтня 2023 року, то встановлений законом строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору закінчився 25 січня 2023 року.

Натомість ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за втрату частини грошових доходів 06 березня 2024 року, тобто з пропуском встановленого законом, а саме частиною 1 статті 233 КЗпП України, тримісячного строку для звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору.

При цьому будь-яких клопотань про поновлення цього строку з наведенням поважних причин його пропуску сторона позивача суду не надала. З наявних матеріалів справи суд також не вбачає наявність таких поважних причин.

Колегія суддів також погоджується з висновками місцевого суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з відповідача заборгованості за авансовими звітами (витрат на відрядження) з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Відповідно до пункту 3.15 Інструкції зі статистики заробітної плати, яка затверджена наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, витрати на відрядження: добові (у повному обсязі), вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення - не належать до фонду оплати праці.

Отже, ці витрати за своєї природою не є заробітною платою і на них теж не поширюється строк звернення до суду, які регулюють питання виплати заборгованості по заробітній платі.

При цьому згідно з пунктом 11 розділу ІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, яка затверджена Міністерством фінансів України 13 березня 1998 року № 59, якщо для остаточного розрахунку за відрядження необхідно виплатити додаткові кошти, виплата (перерахування) зазначених коштів має здійснюватися до закінчення третього банківського дня після затвердження керівником звіту про використання коштів, виданих на відрядження.

Отже, законодавством чітко передбачений строк виплати витрат на відрядження - три банківські дні після затвердження керівником звіту про використання коштів, виданих на відрядження. З 4-го банківського дня після затвердження такого звіту починає свій відлік тримісячний строк для звернення до суду за вирішенням спору щодо стягнення з роботодавця зазначених коштів, що передбачено частиною 1 статті 233 КЗпП України.

В розглядуваній ситуації, як слідує з матеріалів справи, позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення заборгованості за витратами на відрядження за період з 2014 року по день його звільнення 01 червня 2021 року.

До суду позивач звернувся лише у березні 2024 року, тобто зі значним пропуском строку звернення до суду за вирішенням трудового спору навіть з врахуванням тимчасового продовження цих строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) (пункт 1 Прикінцевих положень КЗпП України). Знову ж таки клопотань про поновлення цього строку з наведенням поважних причин його пропуску сторона позивача суду не подала.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на правильність рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 , поданою його представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 липня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді