Рішення

від 19.06.2024 по справі 466/835/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/835/24

Провадження № 2/466/1050/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2024 року м.Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі : головуючого - судді Донченко Ю.В.

за участі секретаря Сирватка Н.В.

Справа №466/835/24

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, треті особи - ОСОБА_2 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Злагода-3» про набуття права власності за набувальною давністю,-

в с т а н о в и в:

Позивач через свого представника- адвоката Решоту В.В. звернувся до суду з позовною заявою до Львівської міської ради, треті особи - ОСОБА_2 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Злагода-3», в якому просив визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 , а також стягнути з відповідача судові витрати.

Свою вимогу мотивував тим, що 29 травня 1987 року Виконавчим комітетом Львівської міської Ради народних депутатів видано ордер №1056 на житлове приміщення в будинку житлово- будівельного кооперативу 53 ОСОБА_3 з сім`єю із 2 чоловік на право зайняття житлового приміщення із житловою площею 17,0 кв. м., яке складається із 1 кімнати в окремій квартирі за адресою 700-річчя Львова. Згідно з ордером № 1056 на житлове приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу 53, квартира АДРЕСА_2 та передана для проживання на підставі рішення загальних зборів (зборів уповноважених) житлово-будівельного кооперативу, затвердженого 05.04.1987 року рішенням виконавчого комітету Львівської міської Ради народних депутатів від 22 травня 1987 р. № 260. З 1987 року у зазначеній квартирі проживала сім`я із трьох осіб: ОСОБА_3 (батько), ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 (мати), ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_1 (син), ІНФОРМАЦІЯ_3 . Даний факт підтверджується Будинковою книгою для прописки громадян, проживаючих у будинку АДРЕСА_3 . Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 помер, однак син померлого ОСОБА_3 , ОСОБА_1 з дня свого народження, після смерті батька і до сьогодні зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_1 . Однак, ані позивач, ані його покійний батько право власності на квартиру так і не оформили. Станом на момент подачі позовної заяви, право власності на квартиру АДРЕСА_4 не зареєстровано у встановленому законом порядку. Для уникнення правової невизначеності та забезпечення реалізації всіх правомочностей власника квартири щодо володіння, користування та розпорядження нею, позивач і звертається у суд з позовом про визнання за ним права власності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2024 р. вищезазначену справу передано до розгляду судді Донченко Ю.В.

Ухвалою судді від 22.02.2024 року прийнято до розгляду дану позовну заяву та справу призначено до підготовчого судового засідання в порядку загального позовного провадження.

06.03.2024 року від третьої особи ОСОБА_2 , одночасно матері позивача на адресу суду надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що вона позов підтримує, вказавши те, що позивач успадкував би дану квартиру, якби його батько до смерті оформив документи на дану квартиру.

10.03.2024 року через систему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення від представника третьої особи- ОСББ «Злагода», в яких зазначено, що не заперечує щодо задоволення позову.

Ухвалою судді від 01.05.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

В судове засідання 19.06.2024 року представник позивача- адвокат Решота В.В. не з`явився, на адресу суду за Вх.№16796 від 19.06.2024 скерував заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, заявлені позовні вимоги підтримав, просив такі задовольнити.

Представник відповідача - ЛМР Шагай О.О. в судове засідання 19.06.2024 року не з`явилася, однак від представника ЛМР Г.Пайонкевич на адресу суду за Вх. №ЕП3813 від 05.06.2024 скеровано заяву про розгляд справи у їх відсутності, в якій не заперечують проти задоволення позовних вимог.

Треті особи на адресу суду скерували заяви про розгляд справи у їх відсутності.

Дослідивши обставини справи, оглянувши заяви представника позивача, представника відповідача, третіх осіб, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги і вони знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, суд приймає вказане визнання позову, оскільки такі дії відповідача не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому, відповідно до вимог ст. 206 ЦПК України, суд вважає, що вказані позовні вимоги є цілком доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному обсязі.

Згідно ст.13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача, стосовно якої він просить ухвалити рішення, у матеріальному розумінні - це певна річ (об`єкт), щодо якої виник спір.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов`язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі докозам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до п. 11 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ст. ст. 1217, 1218, ЦК України спадщина здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1, ч.5. ст. 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину, яка незалежно від часу прийняття належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

З гідно з положеннями ст. 1277 ЦК ( 435-15 ) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз`яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Судом встановлено що, ОСОБА_1 з дня свого народження та після смерті батька зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади та довідкою про реєстрацію місця проживання особи (а.с.13-14).

29 травня 1987 року Виконавчим комітетом Львівської міської Ради народних депутатів видано ордер №1056 на житлове приміщення в будинку житлово- будівельного кооперативу 53 ОСОБА_3 з сім`єю із 2 чоловік на право зайняття житлового приміщення із житловою площею 17,0 кв. м., яке складається із 1 кімнати в окремій квартирі за адресою 700-річчя Львова (а.с.22).

З 1987 року у квартирі АДРЕСА_2 проживала сім`я із трьох осіб: ОСОБА_3 (батько), ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 (мати), ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_1 (син), ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Будинковою книгою для прописки громадян, проживаючих у будинку АДРЕСА_3 (а.с.19-21).

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер батько позивача- ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.17).

Станом на момент подачі позовної заяви право власності на квартиру АДРЕСА_4 не зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджується Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 361451230зазначено, що не зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 (а.с.18).

На день смерті ОСОБА_3 залишилося його майно, а саме: квартира за адресою: АДРЕСА_5 , якою він з 1987 року добросовісно, відкрито та безпосередньо володів, утримував її в належному стані ,сплачував комунальні послуги, але не визнав право власності на нерухоме майно за набувальною давністю. Позивач ОСОБА_1 проживає в зазначеній квартирі з 1987 року, продовжує добросовісно, відкрито та безпосередньо володіти даним нерухомим майном. Наразі, позивач не може вільно розпоряджатися квартирою, оскільки не визнане право власності на нерухоме майно.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, у своєму листі №24- 150/0/4-13 від 28.01.2013 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» прийшов до висновку, що виходячи зі змісту ст. 344 ЦК, обставинами, які мають значення для справи, і які повинен довести позивач, є такі: майно може бути об`єктом надувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.

Щодо можливості бути об`єктом набувальної давності: вказана будівля, щодо якої позивач заявляє свої права, є об`єктом цивільного обороту, не є самочинно збудованим нерухомим майном, доказом чого є наявність цивільного правочину щодо придбання її частини.

Верховний Суд України в Постанові від 6.09.2018р., по справі № 205/1178/16-ц, прийшов до висновку, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отримання ОСОБА_3 та членами його сім`ї ОСОБА_4 , ОСОБА_1 у володіння вказаного нерухомого майна відбулося за його власним волевиявленням. Добросовісність при житті ОСОБА_3 , а після його смерті ОСОБА_1 володіння та використання майна в цілому, а зокрема і його частини щодо якої заявлені вимоги, юридичному доведенню не підлягає, оскільки витікає з наявних у позивачів прав власника в розумінні ст.ст.357; 358 Цивільного кодексу України. Так, керуючись наданим позивачу правом володіння майном, ОСОБА_1 здійснював володіння ним добросовісно, утримуючи його в належному стані.

Відкритість володіння означає, що воно є очевидним для усіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним, але це не означає, що володілець зобов`язаний спеціально інформувати оточуючих про своє володіння річчю.

Володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Приховування володільцем свого володіння майном є порушенням цієї вимоги.

Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом усього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК України).

Постійне володіння ОСОБА_1 вказаним нерухомим майном доводиться сукупністю вищезазначених фактів, та доказами постійної участі позивача з 1987 року в підтриманні вказаного нерухомого майна в належному стані.

Щодо відсутності інших осіб, які претендують на дане майно: відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомості про реєстрацію права власності на вищевказаний об`єкт до зазначеного державного реєстру не внесені.

Львівська міська рада, як орган місцевого самоврядування (Відповідач по справі), до цього часу не заявляє жодних прав на вказане нерухоме майно, не здійснювала та не здійснює жодних перешкод у його користуванні ним як річчю, фактично визнаючи наявність заявленого ним права.

Щодо відсутності титулу (підстави) у позивача: володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке немає власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого, його власнику було відмовлено. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року по справі № 296/6949/17.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Тобто, виключено набуття права власності на майно, яке знаходиться у володінні власника і ніколи не вибувало з його володіння. Вказана позиція, висловлена Верховним судом в постанові № 175/4741/16 від 29 березня 2018 року, та Постанові, від 06.09.2018р., по справі № 205/1178/16-ц.

Таким чином, особа, що має бажання набути у власність майно за набувальною давністю має володіти майном без правової підстави, добросовісно і відкрито володіти майном протягом встановленого строку, крім цього майно має бути не виключене із цивільного обороту.

Чинне цивільне законодавство не надає ОСОБА_1 жодного іншого законного способу набуття права на власність на зазначену частку нерухомого майна, окрім, як звернення до суду. Відсутність правових підстав володіння вказаною квартирою підтверджується вище викладеними доказами та обґрунтуваннями. Позивачі не укладали жодних угод протягом всього строку володіння вказаним нерухомим майном, які б надавали позивачам титул користувача чи власника об`єкту нерухомості у зв`язку з відсутністю жодної інформації щодо існуючих прав третіх осіб на зазначену частку в майні.

Згідно ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб`єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.

Згідно Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК). (п. 9 Постанови).

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Відповідно до положень пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.

При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю. (п. 11 Постанови).

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. (п. 13 Постанови).

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Відповідно до п.9 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно є підставою для державної реєстрації прав.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Пайн Велів Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Аналогічні положення містяться у ч.1 ст.15 ЦК України та ст.3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст.4 ЦПК).

Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 добросовісно володіє чужим майном, суд вважає за можливе визнати за ними право власності за набувальною давністю.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, із врахуванням визнання відповідачем позову, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ч. 4 ст. 3, ч.3 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ст.55 Конституції України, ст.ст.15,16,321,328,344 ЦК України, п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, роз`ясненнями, що викладені в Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових справ», ст.ст.4,11,12,13,49,76-80,81,83,197,200,206,247,259,206,263-265,272-273 ЦПК України, ЗУ "Про судовий збір" суд, -

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Львівської міської ради, треті особи - ОСОБА_2 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Злагода-3» про набуття права власності за набувальною давністю - задоволити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 968,96 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_6 ;

Відповідач: Львівська міська рада, ЄДРПОУ: 04055896, юотдична адреса: м.Львів, пл.Ринок, 1;

Третя особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: невідомий, адреса проживання: АДРЕСА_6 ;

Третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Злагода-3», ЄДРПОУ: 20851510, адреса: м.Львів, просп.В.Чорновола, 45.

Текст рішення складено та підписано 19 червня 2024 року.

Суддя Ю. В. Донченко