Постанова

від 01.07.2024 по справі 910/215/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2024 р. Справа№ 910/215/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Кропивної Л.В.

при секретарі судового засідання Гуменюк І.О.,

за участю представників:

від позивача - Слюсар Т.В.,

від відповідача - Пархоменко О.О.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП ІНТА" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 у справі №910/215/24 (суддя Чебикіна С.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "ПРОМЗВ`ЯЗОК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП ІНТА" про стягнення 571 986, 47 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "ПРОМЗВ`ЯЗОК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП ІНТА" про стягнення 571 986, 47 грн., з яких 397 200,00 грн. основного боргу, 130 708,15 грн. інфляційних втрат, 25 105, 22 грн. 3% річних та 18 973,10 грн. штрафу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем було перераховано відповідачу попередню оплату, однак виготовлення та передачу товар останній у встановлений договором строк, не здійснив.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 у справі №910/215/24 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 397 200 (триста дев`яносто сім тисяч двісті) грн. 00 коп. основного боргу, 130 708 (сто тридцять тисяч сімсот вісім) грн. 15 коп. інфляційних втрат, 25 105 (двадцять п`ять тисяч сто п`ять) грн. 22 коп. 3% річних, 18 973 (вісімнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят три) грн.10 коп. штрафу, 6863 (шість тисяч вісімсот шістдесят три) грн. 84 коп. судового збору та 7000 (сім тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Місцевий господарський суд з посиланням на положення ч. 2 ст. 693 ЦК України дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з тим, що відповідач не виконав належним чином взятих на себе зобов`язань з виготовлення та передачі товару у власність позивача.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на відсутність порушення відповідачем зобов`язань з передачі товару.

До апеляційної скарги апелянтом додано додаткові докази (лист від 21.08.2023 №11 з доказами його направлення).

В силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, а також приписах статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов`язком суду.

Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 80 цього Кодексу, чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 3 вказаної статті відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Згідно частини 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частина 5 цієї статті визначає, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заперечення, мають бути подані відповідачем одночасно з поданням відзиву, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена відповідачем до суду та належним чином обґрунтована.

Згідно з приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апелянт, обґрунтовуючи неможливість подання наведених доказів до суду першої інстанції, вказав, що участі у розгляді справи не брав, судових повідомлень не отримував.

Стосовно вказаного колегія суддів зазначає наступне.

Так, дана справа розглядалася судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвала суду від 08.01.2024 про відкриття провадження у даній справі була направлена на адресу офіційного місцезнаходження відповідача.

Така ж сама адреса вказана відповідачем і в апеляційній скарзі.

Наведена ухвала повернулася до суду першої інстанції з відміткою органу поштового зв`язку про відсутність адресата за вказаною адресою.

Відповідно до частин 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Крім цього, колегією суддів враховуються висновки Великої Палати Верховного Суду наведені в ухвалі від 05.10.2023 у справі № 9901/218/21 про те, що до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Враховуючи наведене, слід зазначити, що посилання скаржника на неотримання судових повідомлень не можуть бути поважною причиною неподання доказів до суду першої інстанції, оскільки сам лише факт не отримання відповідачем кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Отже, надані скаржником додаткові докази не приймаються колегією суддів.

В судовому засіданні представник апелянта - відповідача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.

20 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "ПРОМЗВ`ЯЗОК" (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП ІНТА" (Виконавець) укладено договір №210720-02 індивідуального замовлення, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання з виготовлення і поставки обладнання, вказаного у таблиці, протягом не більше 70 банківських днів після надходження суми, обумовленої в п. 2 цього Договору на розрахунковий рахунок Виконавця і підписання Технічного завдання.

Згідно таблиці виготовленню і поставці підлягало наступне обладнання: лінія фасування в банки з кришками "Твіст-Офф" (надалі - обладнання) в кількості 1-ї штуки за ціною 512000,00 грн без ПДВ, ПДВ 20% -102400,00 грн., всього - 614 400,00 грн. Загальна сума до сплати: шістсот чотирнадцять тисяч чотириста гривень 00 коп. (пункт 1 Договору).

Замовник гарантує передоплату 50% суми, вказаної в Договорі, в строк до 30 липня 2021 року, в противному випадку п.1 підлягає перегляду (пункт 2 Договору).

Замовник зобов`язується здійснити кінцевий розрахунок по цьому договору, приймання та отримання готової продукції не пізніше семи днів після закінчення строку виконання робіт. Про таке закінчення виконання робіт Виконавець повинен письмово повідомити Замовника (пункт 3 Договору).

Згідно п. 4 договору відвантаження обладнання здійснюється після 100 % оплати.

Наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями від 06.08.2021 року №121, №122, №123, №124 та від 22.10.2021 року №166 підтверджується факт того, що позивачем на виконання умов Договору сплачено на рахунок відповідача 397 200,00 грн. попередньої оплати.

Підставами позову у даній справі позивачем визначено обставини невиконання відповідачем зобов`язання по виготовленню та передачі обладнання у строк, встановлений договором.

Місцевий господарський суд, пославшись на положення частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, вказав, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання з виготовлення та передачі товару у власність позивача.

При цьому, судом не було встановлено строку, в який таке зобов`язання відповідач повинен був виконати.

Колегія суддів не погоджується із висновками, наведеними в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

За своєю правовою природою правочин, укладений між сторонами є договором купівлі-продажу, а не підряду, як помилково вважає апелянт.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі - продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України).

Отже, оскільки предметом укладеного між сторонами правочину є товар (обладнання), яке буде виготовлено продавцем у майбутньому, то за своєю правовою природою він є саме договором купівлі-продажу.

Згідно зі статтями 662, 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За умовами п. 1 Договору Виконавець приймає на себе зобов`язання з виготовлення і поставки обладнання, вказаного у таблиці, протягом не більше 70 банківських днів після надходження суми, обумовленої в п. 2 цього Договору на розрахунковий рахунок Виконавця і підписання Технічного завдання.

Замовник гарантує передоплату 50% суми, вказаної в Договорі, в строк до 30 липня 2021 року, в противному випадку п.1 підлягає перегляду (пункт 2 Договору).

Як підтверджено матеріалами справи, позивачем сплачено на користь відповідача грошові кошти в сумі 397 200,00 грн.

В свою чергу, згідно п. 4 договору відвантаження обладнання здійснюється після 100 % оплати.

Як слідує з аналізу наведених пунктів 1 та 4 договору виконавець (відповідач у справі) зобов`язався виготовити обладнання протягом не більше 70 банківських днів після надходження суми, обумовленої в п. 2 цього Договору та здійснити його відвантаження після 100 % оплати.

Слід зазначити, що сам позивач у претензії відповідачу від 05.08.2022 (а.с. 21) вказав про зобов`язання виконавця виготовити обладнання не більше 70 банківських днів після передоплати у 50 %, та при цьому, вимагав повідомити про закінчення виготовлення обладнання для доплати за нього і відвантаження зі складу відповідача.

Отже, обов`язок відповідача передати (відвантажити) товар позивачу пов`язано зі сплатою останнім 100 % ціни обладнання.

Саме після настання наведеної обставини у відповідача виникає обов`язок з передачі товару позивачу.

Згідно п. 1 договору ціна обладнання складає 614 400 грн.

В свою чергу, позивачем оплачено лише 397 200,00 грн.

Враховуючи наведене, відповідачем не було допущено порушення зобов`язання з передачі товару позивачу, оскільки такий обов`язок виникає лише після отримання 100 % ціни обладнання, чого в даному випадку не відбулося.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, послався на положення ч. 2 ст. 693 ЦК України.

Слід зазначити, що вимоги позивача також обґрунтовані посиланням на наведену норму.

Колегія суддів вважає, що наведена норма за існуючих на день подачі позову обставин не може бути правовою підставою для задоволення позову, враховуючи наступне.

Частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред`явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

У даному випадку, відсутнє порушення строку передання товару, як передумова вимоги про повернення коштів відповідно до положень ч. 2 ст. 693 ЦК України.

Таким чином, підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України відсутні.

Стосовно односторонньої відмови позивача від прийняття виконання зобов`язання за договором, слід зазначити наступне.

Так, позивач у претензії від 14.08.2023 №1408-1, посилаючись на порушення відповідачем строків поставки, збройну агресію, а також втрату інтересу до виконання зобов`язання, вказав про відмову від прийняття виконання зобов`язання за договором.

Наведене, при цьому, мотивоване посиланням на статті 610, 611, 612 ЦК України.

Згідно п. 1 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків (частини 1, 3 ст. 612 ЦК України).

Отже, умовами застосування односторонньої відмови від зобов`язання є допущення боржником прострочення виконання зобов`язання.

Як встановлено судом, у даному випадку, відсутнє порушення відповідачем строку передання товару, оскільки такий обов`язок виникає лише після отримання 100 % ціни обладнання, чого в даному випадку не відбулося.

Крім цього, колегія суддів вказує, що збройна агресія не є підставою для односторонньої відмови позивача від прийняття виконання зобов`язання за договором.

Таким чином, одностороння відмова позивача від прийняття виконання зобов`язання за договором є необґрунтованою.

Враховуючи необґрунтованість вимог про стягнення попередньої оплати в сумі 130 708,15 грн., похідні вимоги про стягнення інфляційних втрат, 25 105, 22 грн. 3% річних та 18 973,10 грн. штрафу також не підлягають задоволенню.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об`єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП ІНТА" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 у справі №910/215/24 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 у справі №910/215/24 про задоволення позову скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "ПРОМЗВ`ЯЗОК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП ІНТА" про стягнення 571 986, 47 грн. відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "ПРОМЗВ`ЯЗОК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП ІНТА" 10 295, 76 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови (враховуючи перебування у відпустці судді Пономаренко Є.Ю. з 08.07.2024 по 10.07.2024 та судді Руденко з 08.07.2024 по 12.07.2024) складено: 15.07.2024 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

Л.В. Кропивна