Постанова

від 16.07.2024 по справі 589/1187/23

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2024 року м.Суми

Справа №589/1187/23

Номер провадження 22-ц/816/1063/24

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство хімічних продуктів»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство хімічних продуктів» на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 29 січня 2024 року в складі судді Євдокімової О.П., ухваленого в м. Шостка, повний текст якого складено 02 лютого 2024 року, -

в с т а н о в и в :

01 березня 20,23 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство хімічних продуктів» (далі ТОВ «НВПХП») про скасування п. 1 наказу т.в.о. директора товариства № 32-к від 31 січня 2023 року про звільнення з посади старшого наукового співробітника технологічної лабораторії, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуваним наказом заявника притягнуто до дисциплінарної відповідальності та звільнено з посади 31 січня 2023 року за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених Правилами внутрішнього трудового розпорядку. Вважає своє звільнення незаконним, таким що відбулось без погодження із профспілковим комітетом та з порушеннями трудового законодавства.

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 29 січня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано п.1 наказу т.в.о. директора ТОВ «НВПХП» № 32-к від 31.01.2023 року про звільнення ОСОБА_1 - старшого наукового співробітника технологічної лабораторії, на підставі ст.ст. 147-149, п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого наукового співробітника технологічної лабораторії ТОВ «НВПХП» з дати звільнення, а саме 31 січня 2023 року.

Стягнуто з ТОВ «НВПХП» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 55274,35 грн.

Стягнуто з ТОВ «НВПХП» на користь держави судовий збір у розмірі 1992,40 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі допущене до негайного виконання.

В апеляційній скарзі ТОВ «НВПХП» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем пропущено місячний строк на звернення до суду, оскільки строк почався 01 лютого 2023 року, а не з 01 березня 2023 року як помилково вважав суд першої інстанції. Також вказує, що позивачем не доведено мету його прибуття на контрольно-пропускний пункт з наміром потрапити до відділу кадрів, про такий намір позивач не попередив працівників охорони. Суд не дав оцінку доказам, які містять ознаки мобінгу та розпалювання національної ворожнечі і ненависті зі сторони позивача по відношенню до працівників товариства. Звертає увагу суду на неповноважний склад профкому та відсутність кворуму у прийнятті рішення, яке оформлене протоколом та не обґрунтоване.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалити в цій частині нове судове рішення про стягнення 336787,90 грн. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що дійсно заявляв вимогу про стягнення 55274,35 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто за два місяці, проте справа розглядалась понад два місяці, а позовні вимоги заявами від 13 червня 2023 року та від 22 січня 2024 року збільшувались, проте суд вказані заяви фактично не розглянув та не вирішив питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом на день ухвалення судового рішення, тобто з лютого 2023 року по січень 2024 року у сумі 336787,90 грн.

Відзиви на апеляційні скарги не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача адвоката Страшка Є.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а у задоволенні скарги ТОВ «НВПХП» слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 05 листопада 2007 року працював в ТОВ «НВПХП», з 01 січня 2021 року позивача переведено на посаду старшого наукового співробітника технологічної лабораторії.

Протоколом зборів трудового колективу № 1 від 11 серпня 2022 року прийнято рішення застосувати до ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни заходи громадського стягнення у вигляді товариського зауваження (а.с. 40).

Наказом № 32-к від 31 січня 2023 року на підставі ст.ст. 147-149 КЗпП України, ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та звільнено з посади 31 січня 2023 року за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього Правилами внутрішнього трудового розпорядку за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 9).

Підставою звільнення у вказаному вище наказі зазначено, що 05 січня 2023 року ОСОБА_1 намагався вийти за прохідну підприємства в невстановлений для цього час, в результаті чого контролером було заблоковано вихід. Проігнорувавши дію контролера, ОСОБА_1 переліз через огородження та потрапив за прохідну, чим грубо порушив встановлені наказом директора від 27 жовтня 2016 року № 431 Правила пропускного режиму оборонного підприємства і відповідно до положень п.п. 1.2 та 1.3 Правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців, затверджених директором підприємства та узгоджених головою профкому підприємства 17 січня 2013 року.

31 січня 2023 року складно акт про відмову позивача від ознайомлення з наказом № 32-к від 31 січня 2023 року.

Згідно з п. 2.31 витягу з Правил пропускного режиму, затверджених наказом директора підприємства № 431 від 27 жовтня 2016 року, вихід працівників з території підприємства в робочий час у службових справах проводиться по звільняючим запискам (додаток 9), виданих і підписаних начальником підрозділу, або по відповідним шифрам. Звільняюча записка дійсна при пред`явленні постійної або тимчасової перепустки при виході з території підприємства, звільняюча записка здається контролеру контрольно-пропускного пункту. Якщо у звільняючій записці зазначено час повернення, вартовий контрольно-пропускного пункту робить на ньому позначку про час повернення і засвідчує своїм підписом. Звільняючі записки після зміни караулу здаються до відділу кадрів.

Судом встановлено, що вказані Правила пропускного режиму стосуються виходу працівників з території підприємства в робочий час у службових справах.

З пояснень ОСОБА_1 вбачається, що він не виходив за територію підприємства, а намагався пройти до відділу кадрів для вирішення питання про відпустку на лютий 2023 року під час повітряної тривоги. На території підприємства відсутнє належно влаштоване укриття. Відділ кадрів перебуває в одній споруді з прохідною, що є територією підприємства. Зайти до відділу кадрів не перетинаючи турнікет прохідної не можливо. В зв`язку з тим, що вахтер заблокувала турнікет, позивача безпідставно не пропускали до відділу кадрів, хоча він використав електронну перепустку, приклавши її до сканера. Потім позивач переступив через турнікет і, пояснивши охоронцю що триває повітряна тривога і він йде до відділу кадрів, охоронець погодився, проте інший охоронець повідомив, що повітряна тривога щойно закінчилась, після чого позивач переступив турнікет та пішов у зворотному напрямку. Наміру виходити за територію підприємства він не мав. Будь яких дозволів на відвідування відділу кадрів на підприємстві не передбачено.

Аналогічні пояснення ОСОБА_1 надав в своїх письмових поясненнях заступнику директора з питань режиму, кадрів і економічної безпеки (а.с. 39).

На час звільнення з роботи ОСОБА_1 був членом профспілкового органу (а.с. 10-13).

У поданні т.в.о. ТОВ «НВПХП» Щербаня В.В. на адресу профспілки № 103 к/СБ від 12 січня 2023 року відсутня інформація щодо юридичної підстави звільнення ОСОБА_1 з посиланням на норму трудового законодавства та порушені норми Правил внутрішнього трудового розпорядку. Текст подання містить виклад обставин перетину ОСОБА_1 паркану контрольно-пропускного пункту, оголошення йому товариського зауваження та неодноразове притягнення судом до адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство на території підприємства (а.с. 41).

Згідно протоколу засідання профспілкового комітету від 17 січня 2023 року № п-40 у задоволенні подання № 103к/Ск від 12 січня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 прийнято рішення відмовити, подання повернути, оскільки не вказана стаття відповідно до якої має відбутися звільнення працівника (а.с. 14).

Листом голови профспілки від 17 січня 2023 року № 16-пр керівника відповідача повідомлено, що профспілкою розглянуте подання, проте повернуто його, оскільки в поданні не вказана норма, на підставі якої позивач має бути звільненим (а.с. 16).

З доповідної записки ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_1 близько 10 год. 40 хв. намагався пройти через контрольно-пропускний пункт № 1 без дозволу на безперешкодне його проходження протягом робочого дня, а тому був затриманий. Не погодившись, позивач переступив через паркан. Після розмови з ОСОБА_3 позивач повернувся (а.с. 37).

З доповідної записки ОСОБА_4 вбачається, що близько 10 год. 40 хв. її за допомогою «кнопки» викликала ОСОБА_2 на контрольно-пропускний пункт № 1, де ОСОБА_1 вимагав від неї пропустити через контрольно-пропускний пункт без дозволу на безперешкодне його проходження протягом робочого дня, а коли його не пропустили він став ламати турнікет, а потім переступив через паркан. В зв`язку з цим було викликано охоронця ОСОБА_3 , після розмови з яким позивач повернувся (а.с. 36).

З доповідної записки ОСОБА_3 вбачається, що ОСОБА_1 близько 10 год. 40 хв. намагався пройти через контрольно-пропускний пункт № 1 без дозволу на безперешкодне його проходження протягом робочого дня, а тому був затриманий. Не погодившись з цим, позивач переступив паркан, а тому його викликали на контрольно-пропускний пункт. Після розмови з позивачем останній повернувся (а.с. 38).

Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що ОСОБА_1 порушив порядок перетину пропускного режиму, оскільки не надав пропуск про вільний його перетин, внаслідок чого свідок не випускала його з території підприємства. Щодо місця знаходження відділу кадрів, свідок пояснила, що відділ знаходиться в одній будівлі з прохідною і потрапити до нього без проходу через пропускний пункт неможливо. Після інциденту ОСОБА_1 повернувся на робоче місце. З приміщення підприємства він не виходив.

Свідок ОСОБА_3 суду пояснив, що оскільки у ОСОБА_1 не було пропуску виходу за межі території підприємства, то його намагались затримати на прохідній, але він переступив через паркан. Після бесіди з позивачем він повернувся на робоче місце. Поводив себе агресивно.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що ОСОБА_1 постійно підриває авторитет керівництва та дисципліну на оборонному підприємстві. Допускає грубі висловлювання як в адресу адміністрації підприємства так і в адресу інших колег. Внаслідок такої поведінки ОСОБА_1 було винесено товариське зауваження, однак він висновків не зробив і продовжив свою неналежну поведінку. Свідку стало відомо, що позивач, не маючи пропуску виходу за межі території підприємства, 05 січня 2023 року в робочий час намагався вийти за межі контрольно-пропускного пункту, а коли йому намагались перешкодити, то позивач переступив через паркан.. Тому було прийнято рішення щодо звільнення позивача з роботи на підставі ст.ст. 147-149 КЗпП України.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що він є головою профспілки ТОВ «НВПХП», ОСОБА_1 є членом профспілки. До профспілки надійшло подання № 103к/Ск від 12 січня 2023 року про звільнення позивача, однак у поданні не було зазначено підстави звільнення, в результаті чого профспілку було позбавлено можливості об`єктивно розглянути подання, а тому було прийнято рішення відмовити в наданні дозволу на звільнення позивача та повернуто подання для належного обґрунтування. Також свідок вказав, що керівництво підприємства здійснює тиск та мобінг відносно членів профкому та свідка особисто, а саме: безпідставно не пропускають на територію підприємства для вирішення питань пов`язаних з діяльністю профспілки та розслідувань нещасних випадків на підприємстві. Свідок вважає, що у випадку з ОСОБА_1 немає підстав для його звільнення, оскільки правила порушував не позивач, а контролери контрольно-пропускного пункту за вказівкою керівництва підприємства з помсти щодо ефективного розслідування ними нещасних випадків на підприємстві, де позивач та свідок проявляють принциповість та захищають права постраждалих працівників.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що перебіг встановленого законом місячного строку на звернення до суду для позивача почався з наступного дня після звільнення, тобто з 01 лютого 2023 року, з позовом заявник звернувся 01 березня 2023 року, а тому доводи відповідача про пропуск строку звернення до суду є безпідставними. Заслухавши свідків, дослідивши доповідні записки, місцевий суд дійшов висновку, що позивач не вчиняв вихід з території підприємства в робочий час у службових справах та не виходив з території підприємства. Доводи позивача про те, що він намагався вирішити свої питання у відділі кадрів, який знаходиться в одній будівлі з контрольно-пропускним пунктом, тобто що він переміщувався по території підприємства, відповідачем не спростовані. Разом з цим доводи відповідача про вихід позивача за межі території підприємства в робочий час не знайшли свого підтвердження. Відтак, суд вважав, що ОСОБА_1 при переміщенні по території підприємства не мав обов`язку пред`являти звільняючу записку виходу з території підприємства в робочий час у службових справах, а тому в діях позивача відсутній склад дисциплінарного проступку, який обумовлений порушенням правил пропускного режиму. Заборона на відвідування працівником відділу кадрів на підприємстві не встановлена. Крім того, з наказу про звільнення позивача вбачається, що його пояснення не були взяті до уваги, наказ не містить обґрунтування щодо визначення ступеню тяжкості вчиненого проступку, не зазначено чи заподіяна позивачем шкода, не врахована попередня робота працівника. Суд вважав застосовану міру покарання працівника у виді звільнення неадекватною до вчинених дій.

Також суд першої інстанції дав оцінку поданню профспілці про звільнення позивача, зазначивши про його необґрунтованість і фактичну незгоду профспілки на звільнення позивача.

Суду не надано жодного наказу чи розпорядження відповідача за результатами зборів трудового колективу від 11 серпня 2022 року, на яких було ухвалено застосувати до ОСОБА_1 заходи громадського стягнення у виді товариського зауваження. Відсутність наказу чи розпорядження роботодавця спростовує факт накладення на ОСОБА_1 стягнення у виді товариського зауваження та систематичність вчинення правопорушення.

Оскільки позивач не порушував без поважних причин обов`язків, покладених Правилами внутрішнього трудового розпорядку, тому законних підстав звільняти працівника роботодавець не мав.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про порушення трудових прав позивача та необхідність їх захисту шляхом визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення працівника на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З урахуванням положень ст. 147 КЗпП України звільнення за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами є заходом стягнення, що застосовується до працівника за порушення ним трудової дисципліни.

Працівник може бути звільнений з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, якщо після застосування до нього дисциплінарного стягнення, яке не втратило юридичної сили за давністю і не зняте достроково (ст. 151 КЗпП України), він знову вчинив проступок на роботі.

Таким чином, тільки правомірно накладені стягнення можуть ураховуватись і бути підставою для звільнення працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП, тому суд, вирішуючи спір, повинен надати оцінку законності накладених на працівника всіх дисциплінарних стягнень і з`ясувати, систематичне невиконання яких саме трудових обов`язків позивачем передувало його звільненню.

З роз`яснень, викладених в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9, вбачається, що за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

Сторонами не заперечується, що позивач у встановленому порядку був ознайомлений з посадовими обов`язками та відповідними інструкціями, Правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також Правилами пропускного режиму.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків, що проявилися в порушенні: правил внутрішнього трудового розпорядку; посадових інструкцій; положень, наказів та розпоряджень власника (керівника), якщо вони мають законний характер.

При визначенні діяння працівника як дисциплінарного проступку особливе значення має наявність у вчиненні цього діяння вини працівника. Наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника. В разі виникнення трудового спору наявність чи відсутність поважних причин, а отже, наявність чи відсутність вини працівника, встановлює орган, що розглядає спір.

Як правильно встановлено місцевим судом, з чим також погоджується апеляційний суд, відповідачем не спростовано, що позивач не виходив за межі території підприємства в робочий час, а прямував до відділку кадрів, приміщення якого розташоване у тій самій будівлі що і контрольно-пропускний пункт, потрапити до якого неможливо без переміщення по території підприємства та перетину пропускного пункту. Позивач територію підприємства у робочий час не залишав, а відтак ОСОБА_1 не мав обов`язку пред`являти звільняючу записку виходу з території підприємства, тобто в діях позивача відсутній склад дисциплінарного проступку.

Як слушно зауважив суд першої інстанції роботодавцем не були взяті до уваги пояснення позивача щодо причин перетину контрольно-пропускного пункту, наказ про звільнення не містить обґрунтування щодо визначення ступеню тяжкості вчиненого проступку, не зазначено чи заподіяна позивачем шкода внаслідок його дій, а застосована міра покарання за проступок дійсно є неадекватною до вчинених працівником дій.

Також суд погоджується з тим, що звільнення позивача відбулось при фактичній незгоді профспілкової організації.

Отже, вимог ч. 3 ст. 252 КЗпП України, ч. 2, ч. 3 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» при обранні стягнення за порушення трудової дисципліни у виді звільнення роботодавець не дотримався, що є окремим наслідком для визнання звільнення незаконним.

На підставі ч. 2 ст. 252 КЗпП України, ч. 6 ст. 39 і ч. 2 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» власник або уповноважений ним орган має право притягнути працівника, який є членом виборного профспілкового органу, до дисциплінарної відповідальності лише за згодою такого органу, а якщо така згода отримана не була, то лише за умови відсутності обґрунтування відмови в наданні цієї згоди, а не за обставин її неправильного обґрунтування.

Частина 1 ст. 252 КЗпП України формулює загальне положення, яке покладає на власника або уповноважений ним орган обов`язок створення для працівників підприємства, установи, організації обраних до складу виборної профспілкової організації, можливості для здійснення їхніх повноважень.

Частиною 2 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» і ч. 2 ст. 252 КЗпП України передбачено, що однією з гарантій можливості здійснення такими особами своїх повноважень є заборона притягнення їх до дисциплінарної відповідальності без попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є.

Згідно із ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.

За аналогією правило ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» слід застосувати й до передбачених ч. 2 ст. 252 КЗпП України, ч. 2 ст. 41 цього Закону випадків отримання згоди профспілкового органу на притягнення працівників членів виборних профспілкових органів до дисциплінарної відповідальності.

Проте, подання роботодавця про надання згоди на звільнення позивача є необґрунтованим та немотивованим, а тому і відповідь профспілки, крім незгоди на звільнення позивача, містила причину повернення подання його необґрунтованість.

Отже, оскільки позивач не порушував без поважних причин обов`язків, покладених Правилами внутрішнього трудового розпорядку, тому законних підстав звільняти працівника роботодавець не мав.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про скасування наказу відповідача № 32-к від 31 січня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Погоджується колегія суддів також і з рішенням суду про необхідність поновлення позивача на займаній посаді, проте в цій частині суд першої інстанції помилково поновив позивача з 31 січня 2023 року, оскільки цей день був останнім робочим днем ОСОБА_1 , а поновленню позивач підлягає з 01 лютого 2023 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В апеляційних скаргах сторони не звертають увагу на рішення суду в частині поновлення позивача з 31 січня 2023 року, а тому апеляційний суд змінює рішення суду в цій частині на підставі ч. 4 ст. 367 ЦПК України.

Вирішуючи вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції також допустив помилки.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Дійсно, як зазначив суд першої інстанції ОСОБА_1 у позові просив стягнути 55274,35 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто за два місяці. Водночас, заявою від 13 червня 2023 року, яка була подана до закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду, а також заявою від 22 січня 2024 року позовні вимоги в цій частині фактично були збільшені і заявник просив суд стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, проте суд першої інстанції вказані заяви не розглянув та не вирішив питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом на день ухвалення судового рішення, тобто з 01 лютого 2023 року по 29 січня 2024 року.

Згідно довідки про доходи № 2 від 07 лютого 2023 року заробітна плата ОСОБА_1 за грудень 2022 року склала 20558,37 грн, а за січень 2023 року - 36001,53 грн. отже, середньоденна заробітна плата становить 1285,45 грн ((20558,37 + 36001,53) : 44 робочих дні за грудень 2022 року і січень 2023 року). З 01 лютого 2023 року по 29 січня 2024 року кількість робочих днів склала 259, а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 332931,55 грн (1285,45 грн * 259 робочих днів).

Доводи апеляційної скарги ТОВ «НВПХП» щодо пропуску позивачем місячного строку на звернення до суду вже були предметом розгляду суду першої інстанції і додаткової аргументації не потребують. Решта доводів апеляційної скарги жодними доказами не підтверджені.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, оскільки заявлений розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу включає робочі дні за спірний період у кількості 262 дні, проте рішення у цій справі було ухвалене 29 січня 2024 року, тобто до розрахунку включається 259 робочих днів.

Таким чином, рішення суду в частині вирішених позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та розподілу судових витрат на підставі п. 1, п. 4 ч. 1, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підлягає зміні.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).

Таким чином, за подання позову з відповідача на користь держави підлягає стягненню 4402,91 грн (1073,60 грн + (1% від 332931,55 грн)) судового збору.

В іншій частині рішення суду слід залишити без змін, оскільки суд першої інстанції належним чином дослідив зібрані у справі докази, правильно встановив характер спірних правовідносин та фактичні обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення суду. Як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді відповідач у порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України не довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень проти позову.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство хімічних продуктів» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 29 січня 2024 року в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та розподілу судових витрат змінити.

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого наукового співробітника технологічної лабораторії Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство хімічних продуктів» з 01 лютого 2023 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство хімічних продуктів» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 лютого 2023 року по 29 січня 2024 року в сумі 332931 грн 55 коп. з наступним утримання з цієї суми податків і обов`язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство хімічних продуктів» на користь держави 4402 грн 91 коп. судового збору за подання позову.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: Ю. О. Філонова

В. Ю. Рунов