Ухвала

від 17.07.2024 по справі 120/9403/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

17 липня 2024 р. Справа № 120/9403/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці у письмовому провадженні заяву представника позивача про забезпечення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в особі третього відділу) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

15.07.2024 поштою до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Михальчука М.І., подана від імені та в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправною відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (на особливий період), оформлену протоколом від 13.06.2024 за № 3 та повідомленням від 14.06.2024 за № 3/2985, та зобов`язання відповідача оформити позивачу таку відстрочку на підставі положень п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Одночасно з позовною заявою представником позивача подано клопотання про забезпечення позову ОСОБА_1 шляхом заборони третьому відділу Вінницького РТЦК вчиняти дії щодо переміщення позивача до військової частини (навчального центру) з метою проходження військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили рішенням суду за відповідним позовом.

Клопотання обґрунтовується тим, що ОСОБА_1 зайнятий доглядом за ховорою матір`ю (особою з інвалідністю I (А) групи), яка за висновком медико-соціальної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного сторнного догляду. Отже, як зазначає представник позивача, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" ОСОБА_1 не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

Відтак, з метою оформлення відстрочки від мобілізації, позивач звернувся до третього відділу Вінницького РТЦК з відповідною заявою, до якої додав повний пакет необхідних підтверджуючих документів. Однак відповідач прийняв рішення, оформлене протоколом від 13.06.2024 № 3, яким у наданні ОСОБА_1 відстрочки відмовив у зв`язку з ненаданням документів, що підтверджують неможливість догляду за матір`ю іншим працездатним членом сім`ї, який зобов`язаний здійснювати догляд.

Вказану відмову позивач вважає неправомірною і такою, що суперечить вимогам законодавства, а тому вирішив оскаржити її до суду.

Поряд з цим, на думку представника позивача, необхідним є вжиття заходів адміністративного позову з підстав, передбачених частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), оскільки у разі якщо ОСОБА_1 буде призвано на військову службу під час мобілізації, в особливий період, то він набуде нового юридичного статусу "військовослужбовця", що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також виконання рішення суду, якщо таке буде прийняте на користь позивача. Крім того, позивач зайнятий постійним доглядом за своєю важкохворою матір`ю, а тому його можлива мобілізація матиме для неї негативні наслідки.

Частиною першою статті 154 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Враховуючи наведене та беручи до уваги, що матеріалів справи достатньо для вирішення відповідного процесуального питання, заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Отже, підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову можуть бути такі обставини:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду;

2) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень;

4) очевидність порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас згідно з ч. 1 ст. 151 КАС України адміністративний позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

При цьому суд, вирішуючи питання про забезпечення позову, надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Крім того, у питаннях забезпечення позову суд повинен брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших суб`єктів, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співмірність вимог заяви про забезпечення позову із заявленими позовним вимогам та обставинам справи.

За наслідками розгляду поданої заяви з урахуванням наведених у ній доводів суд доходить висновку, що заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.

Звернувшись до суду з заявою про забезпечення позову, заявник фактично лише вказує на дії, які можуть бути вчинені в майбутньому та які, на його думку, можуть ускладнити виконання рішення суду, однак не наводить жодних фактів на підтвердження того, що для прав або інтересів позивача у спірних правовідносинах існує реальна загроза, що відповідач чи треті особи умисно діють недобросовісно на шкоду таким права або інтересам і що ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, на захист яких буде подано адміністративний позов, є неможливим без вжиття заходів забезпечення позову.

Виходячи із завдання адміністративного судочинства та цілей, які спрямовані на вжиття заходів забезпечення позову, суд вважає, що заявником не наведено обґрунтованих підстав, які б вказували на існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі.

Водночас ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.

Відтак твердження заявника, визначені у заяві як обґрунтування необхідності вжиття забезпечувальних заходів, сформульовані як можливість/ймовірність, яка ґрунтується тільки на припущеннях, зокрема щодо того, що у разі з`явлення за повісткою у Вінницький РТЦК позивача буде одразу мобілізовано (хоча цьому передує вчинення низки обов`язкових дій, у тому числі проходження військовозобов`язаним ВЛК з метою визначення його придатності для проходження військової служби).

Втім, суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2019 у справі № 826/13306/18.

До того ж, навіть якщо виходити із припущень заявника щодо негативних наслідків для ОСОБА_1 у вигляді призову на військову службу під час мобілізації, то суд не погоджується із твердженнями представника позивача про незворотність таких наслідків, адже положеннями ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (ч. 3, ч. 12) передбачено можливість звільнення військовослужбовців з військової служби, в тому числі під час дії воєнного стану, через сімейні обставини, зокрема, у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Щодо доводів заявника на існування загрози для забезпечення догляду за хворою матір`ю позивача, то такі обґрунтовуються мобілізацією позивача як доконаним фактом, що, однак, з матеріалів справи не вбачається. Крім того, на думку суду, позивач помилково вважає, що у даному випадку лише він може здійснювати відповідний догляд, хоча за нормами чинного законодавства відповідний догляд може здійснюватися іншими особами (рідними, близькими, надавачами соціальних послуг тощо).

Також суд зауважує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (див. постанову Верховного Суду від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22).

Тому фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності прийняття Вінницьким РТЦК рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.

На даному ж етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваних дій та рішення суб`єкта владних повноважень. Крім того, встановлення ознак їх протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.

Водночас з матеріалів заяви суд не може дійти до переконання про очевидну протиправність спірного рішення, як передбаченої законом підстави для забезпечення адміністративного позову, яка може полягати, наприклад, у прийнятті рішення неуповноваженим суб`єктом владних повноважень, тобто таким, який апріорі немає права на ухвалення подібних рішень відповідно до закону.

Насамкінець суд звертає увагу на обраний заявником спосіб забезпечення позову, який є фактично втручанням у виключну компетенцію відповідача та передбачає встановлення йому заборони на невизначений термін вчиняти дії, на вчинення яких він уповноважений відповідно до закону з певною свобою розсуду (дискрецією).

Крім того, такий спосіб забезпечення позову не відповідає фактичним обставинам справи та існуючому на сьогодні характеру спірних правовідносин, адже полягає у забороні відповідачу вчиняти дії щодо переміщення позивача до військової частини (навчального центру) з метою проходження військової служби в Збройних Силах України, тоді як за матеріалами справи позивач не мобілізований та, відповідно, немає статусу військовослужбовця, а його виклик до третього відділу Вінницького РТЦК здійснюється для уточнення облікових даних та, при необхідності, проходження ВЛК.

Отже, судом не встановлено існування обставин для забезпечення позову, передбачених частиною другою статті 150 КАС України, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову належить відмовити.

Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в особі третього відділу) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Відповідно до положень ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

Ухвала складена та підписана суддею 17.07.2024.

Суддя Сало Павло Ігорович