Постанова

від 05.12.2024 по справі 120/9403/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/9403/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало П.І.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

05 грудня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправною відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (на особливий період), оформлену протоколом від 13.06.2024 за № 3 та повідомленням від 14.06.2024 за №3/2985, та зобов`язання відповідача оформити позивачу таку відстрочку на підставі положень п.9 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Одночасно з позовною заявою представником позивача подано клопотання про забезпечення позову ОСОБА_1 шляхом заборони третьому відділу Вінницького РТЦК вчиняти дії щодо переміщення позивача до військової частини (навчального центру) з метою проходження військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили рішенням суду за відповідним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.07.2024 відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в особі третього відділу) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позивач, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та постановити нову ухвалу, якою вжити заходи забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що якщо Позивача буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки/бронювання від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Згідно вимог ч. 1 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Суд зазначає, що у даній справі характер спірних правовідносин не вимагає проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Окрім того, оскільки позивачем не заявлено клопотання про розгляд справи за його участі, то з урахуванням вимог ст. 312 КАС України справу належить розглядати у порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.

Звернувшись до суду з заявою про забезпечення позову, заявник фактично лише вказує на дії, які можуть бути вчинені в майбутньому та які, на його думку, можуть ускладнити виконання рішення суду, однак не наводить жодних фактів на підтвердження того, що для прав або інтересів позивача у спірних правовідносинах існує реальна загроза, що відповідач чи треті особи умисно діють недобросовісно на шкоду таким права або інтересам і що ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, на захист яких буде подано адміністративний позов, є неможливим без вжиття заходів забезпечення позову.

Колегія суддів за результатами перегляду ухвали суду першої інстанції, зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Разом з тим ч. 2 ст. 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідно до вимог п. 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятий Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Надаючи оцінку викладеному, суд дійшов висновку, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Отже, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні.

Відповідно до вимог чинного законодавства, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Зокрема, положеннями ч. 2 ст. 151 КАС України регламентовано, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими, репутаційними, службовими та професійними наслідками.

Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Верховний Суд у постанові від 06.12.2022 у справі №140/8745/21 зауважив, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про ймовірність ускладнень, пов`язаних з виконанням рішення суду, або про очевидні ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень у адміністративному провадженні.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача.

Самі ж заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.

При цьому, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Разом з тим, суд не вправі вживати заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивачем зазначено, що необхідним є вжиття заходів адміністративного позову з підстав, передбачених частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), оскільки у разі якщо ОСОБА_1 буде призвано на військову службу під час мобілізації, в особливий період, то він набуде нового юридичного статусу "військовослужбовця", що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також виконання рішення суду, якщо таке буде прийняте на користь позивача. Крім того, позивач зайнятий постійним доглядом за своєю важкохворою матір`ю, а тому його можлива мобілізація матиме для неї негативні наслідки.

Надаючи оцінку обставинам, викладеним в заяві про забезпечення позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що звернувшись до суду з заявою про забезпечення позову, заявник фактично лише вказує на дії, які можуть бути вчинені в майбутньому та які, на його думку, можуть ускладнити виконання рішення суду, однак не наводить жодних фактів на підтвердження того, що для прав або інтересів позивача у спірних правовідносинах існує реальна загроза, що відповідач чи треті особи умисно діють недобросовісно на шкоду таким права або інтересам і що ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, на захист яких буде подано адміністративний позов, є неможливим без вжиття заходів забезпечення позову.

Виходячи із завдання адміністративного судочинства та цілей, які спрямовані на вжиття заходів забезпечення позову, суд вважає, що заявником не наведено обґрунтованих підстав, які б вказували на існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі.

В свою чергу, сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Таким чином обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Водночас слід вказати, що рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

При вирішенні заяви позивача про забезпечення позову суд зазначає, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.

При цьому, підстави вважати, що відмова ІНФОРМАЦІЯ_3 у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації має очевидні ознаки протиправності, на даний час відсутні, оскільки такі обставини підлягають з`ясуванню саме в ході розгляду адміністративної справи з урахуванням усіх належних та допустимих доказів, які учасники справи надають суду.

Подання позовної заяви, предметом якої є дії відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову не може слугувати беззаперечним доказом того, що такі дії суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

Водночас ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.

Так само в матеріалах справи відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

До того ж, навіть якщо виходити із припущень заявника щодо негативних наслідків для ОСОБА_1 у вигляді призову на військову службу під час мобілізації, то суд не погоджується із твердженнями представника позивача про незворотність таких наслідків, адже положеннями ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (ч.3, ч.12) передбачено можливість звільнення військовослужбовців з військової служби, в тому числі під час дії воєнного стану, через сімейні обставини, зокрема, у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Щодо доводів заявника на існування загрози для забезпечення догляду за хворою матір`ю позивача, то такі обґрунтовуються мобілізацією позивача як доконаним фактом, що, однак, з матеріалів справи не вбачається. Крім того, на думку суду, позивач помилково вважає, що у даному випадку лише він може здійснювати відповідний догляд, хоча за нормами чинного законодавства відповідний догляд може здійснюватися іншими особами (рідними, близькими, надавачами соціальних послуг тощо).

Також суд зауважує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (див. постанову Верховного Суду від 03.05.2023 у справі №640/15534/22).

Тому фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності прийняття Вінницьким РТЦК рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.

Таким чином враховуючи, що заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.