Рішення

від 15.07.2024 по справі 320/874/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2024 року № 320/874/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області (далі відповідач, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області) з вимогою визнати протиправним та скасувати рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області від 15.06.2022 про відміну рішення ГУ ДМС України у м. Києві від 23.02.2015 про встановлення належності до громадянства України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 вказану позовну заяву залишено без руху.

На адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 відкрито спрощене позовне провадження у адміністративній справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

На обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що 15.06.2022 ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області протиправно прийнято рішення про відміну рішення ГУ ДМС України від 23.02.2015 про встановлення належності до громадянства України відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_1 . Зазначив, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення, відповідачем зазначено те, що позивачем під час подання заяви про встановлення належності до громадянства України не подано документального підтвердження, що він станом на 24.08.1991 не досяг повноліття, також, справа не містить документів про те, що позивач належить до категорії осіб, до яких застосовується положення підпунктів «а», «б» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 № 215, (чи він був дитиною громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 рік).

На думку позивача дане рішення є протиправним, прийнятим на підставі недопустимих доказів, без врахування принципу пропорційності та правової визначеності, оскільки рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29.10.2008 по справі №2-О/964/08, ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01.04.2014 по справі №320/1891/14-ц встановлено, що позивач постійно проживав на території України у м. Марганці Дніпропетровської області та у м. Мелітополі Запорізької області в період часу з грудня 1989 року і по теперішній час, тобто по 29.10.2008 (факт визначено дату на час прийняття рішення).

Наголосив на тому, що він 7 років (з 23.02.2015 по 15.06.2022) вів свою життєдіяльність, як громадянин України, набував прав та зобов`язань, укладав правочини, вчиняв юридичні факти тощо.

Станом день звернення із цим позовом відповідачем не здійснено жодних дій щодо повідомлення позивача про здійснення повторної перевірки документів, не відображено повноту перевірки поданих раніше документів, що стали підставою для встановлення належності до громадянства України, зокрема чим порушено виконання норм чинного законодавства.

Тому, позивач вважає, що відповідачем не дотримано принципи правової визначеності та пропорційності, оскільки останнім фактично проведена перевірка та, в подальшому, відміна раніше прийнятого рішення за відсутності для цього законних підстав.

Відповідач подав до суд відзивав на позовну заяву, у якому проти позову заперечував. Вказав, що при проведенні перевірки ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області встановило, що позивач станом на 24.08.1991 року був неповнолітнім, у зв`язку з чим, під час подання позивачем заяви про встановлення належності до громадянства України ним не було подано документального підтвердження, що заявник станом на 24.08.1991 не досяг повноліття, також, справа не містить документів про те, що позивач належить до категорії осіб, до яких застосовується положення підпунктів «а», «б» пункту 7 Порядку № 215.

Також зауважив щодо довідки, яка була видана 04.03.2011 посольством Республіки Вірменії в Україні відносно позивача про те, що даних відносно останнього в комп`ютерному архіві автоматизованого комплекса паспортної системи паспортно-візового управління та в архіві державного реєстру населення Республіки Вірменії не вбачається. Проте, на думку відповідача, дана довідка не може свідчити про те, що позивача не було документовано паспортом громадянина Республіки Вірменія, адже вона свідчить лише про те, що в базі даних не має інформації.

Таким чином, стверджує, що провадження за заявою про встановлення належності до громадянства України та прийняття рішення про встановлення належності до громадянства України позивачу здійснено з порушенням законодавства України про громадянство (в матеріалах справи відсутня копія свідоцтва про народження позивача, результативна частина рішення суду не містить інформації, що позивач постійно проживав в неповнолітньому віці разом із законним представником на території України станом на 24.08.1991 року).

Відповідач вважає, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області правомірно прийнято оскаржуване рішення, яким відмінено рішення ГУ ДМС України в м. Києві від 23.02.2015 про встановлення належності до громадянства України позивачем відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 2235-ІІІ, як таке, що не відповідаєм вимогам законодавства. У зв`язку з вищевказаним паспорт громадянина України та паспорти громадянина України для виїзду за кордон, які належали позивачу, було визнано недійсними.

Стверджує, що викладене вище підтверджує те, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області не допущено протиправних дій чи бездіяльності по відношенню до позивача.

Позивач подав до суду додаткові пояснення по справі №320/874/24, у яких вказав, що він працює та постійно проживає на території України, та бажає й надалі проживати на території України, будучи її громадянином. Крім того, відзначив, що він не є громадянином будь-якої іншої країни.

Зауважив, що у зв`язку із прийняттям відповідачем оскаржуваного рішення, паспорт громадянина України та паспорти громадянина України для виїзду за кордон, які належали позивачу, визнані недійсними.

Таким чином, позивач вважає, що відповідач прийнявши оскаржуване рішення з мотивів, які не враховують баланс інтересів публічних і приватних, адже з огляду на тривалість користування з дати отримання позивачем паспорта громадянина України, отримання на підставі цього ж паспорта відповідних документів, то позбавлення такого документа має більш несприятливі для позивача наслідки та не мають законних обґрунтувань в демократичному суспільстві.

На думку позивача, оскаржуване рішення становить втручання відповідачем у право позивача на повагу до особистого життя та не відповідає принципу пропорційності рішення суб`єкта владних повноважень, тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Позивач також наголосив на тому, що юридичний факт постійного проживання позивача в неповнолітньому віці станом на 24.08.1991 однозначно вже встановлено судом, а твердження відповідача, що позивачем не надано належного підтвердження зазначеного вище - є незаконними та безпідставними.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 23.12.2014 звернувся до ГУ ДМС України в м. Києві із заявою про встановлення належності до громадянства України на підставі пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 2235-ІІІ.

На підтвердження свого постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 рік позивач надав рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області № 2-о-964-08 від 29.10.2008.

Згодом позивач надав ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області у справі №320/1891/14-ц від 01.04.2014, в якій прописано, що: « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживав на території України в АДРЕСА_1 в період часу з грудня 1989 року і по теперішній час, тобто по 29.10.2008».

Надалі, що і не заперечується сторонами, на основі вищевказаного рішення суду ГУ ДМС України в м. Києві від 23.02.2015 прийняло рішення відносно позивача про встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 2235-ІІІ.

Згодом позивача було документовано паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 та паспортами громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 10.03.2015, строк дії до 10.03.2025, орган, що видав 8027; серії НОМЕР_3 , виданий 28.08.2017, строк дії до 28.08.2027, орган, що видав 8037.

У подальшому, 14.06.2022 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надійшов лист №4743/55/03-2022 від Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, в якому просили здійснити перевірку законності підстав набуття громадянства України позивачем; паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Дніпровським РВ ГУДМС України в м. Києві від 27.02.2015 та у разі наявності підстав вжити заходів щодо скасування рішення.

На підставі вищевказаного ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області проведено перевірку та підготовлено висновок про відміну рішення ГУ ДМС України в м. Києві від 23.02.2015 про встановлення належності до громадянства України позивачу.

Вказане рішення прийняте з тих підстав, що при проведенні перевірки ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області встановило, що позивач станом на 24.08.1991 був неповнолітнім та під час подання позивачем заяви про встановлення належності до громадянства України ним не було подано документального підтвердження, що заявник станом на 24.08.1991 не досяг повноліття, також, справа не містить документів про те, що позивач належить до категорії осіб, до яких застосовується положення підпунктів «а», «б» пункту 7 Порядку № 215 (чи він був дитиною громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 рік).

Зокрема у оскаржуваному рішенні відповідач вказав, що провадження за заявою про встановлення належності до громадянства України та прийняття рішення про встановлення належності до громадянства України позивачу здійснено з порушенням законодавства України про громадянство, оскільки в матеріалах справи відсутня копія свідоцтва про народження позивача, результативна частина рішення суду не містить інформації, що позивач постійно проживав в неповнолітньому віці разом із законним представником на території України станом на 24.08.1991 року.

Позивач вважаючи оскаржуване рішення протиправним та таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 4 Конституції України визначено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III (далі - Закон № 2235-III).

За визначенням, що міститься у ст. 1 Закону № 2235-III громадянство України - це правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках.

Належність до громадянства України визначено статтею 3 Закону № 2235-III.

Пункт 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 2235-III встановлює, що громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону № 2235-III особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

На виконання п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону № 2235-III центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, здійснює повноваження щодо встановлення належності до громадянства України відповідно до статті 3 цього Закону.

Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України відповідно до Закону України "Про громадянство України" визначає Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 (в редакції Указу Президента України від 27.06.2006 № 588/2006)(далі - Порядок № 215).

Керуючись пунктами 1 та 2 розділу І Порядку № 215 для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку.

У випадках, передбачених законодавством України, за подання заяви та інших документів з питань громадянства сплачується державне мито або консульський збір, документ про сплату якого подається разом із заявами та іншими документами з питань громадянства.

Заяви з питань громадянства оформлюються, зокрема, про встановлення та оформлення належності до громадянства України особою, яка проживає на території України, - на ім`я керівника територіального органу Державної міграційної служби України за місцем проживання особи.

Розділом II Порядку №215 визначено документи, що подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України.

За приписами пунктів 8, 10 розділу II Порядку № 215 для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:

а) заяву про встановлення належності до громадянства України;

б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);

в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Для встановлення відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону належності до громадянства України особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них) або іншим її законним представником, подає:

а) заяву про встановлення належності до громадянства України;

б) копію свідоцтва про народження;

в) один із таких документів:

- довідку, що підтверджує факт постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;

- довідку, що підтверджує факт постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника, з якими особа в неповнолітньому віці постійно проживала, або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;

- документ, що підтверджує факт перебування особи в неповнолітньому віці на вихованні у державному дитячому закладі України за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року;

- копії паспортів батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника - громадян колишнього СРСР з відміткою про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року. У разі відсутності у батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про те, що за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року ця особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР і відповідно постійно проживала, проживала на території України (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);

- судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факту її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;

- судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого законного представника, з яким особа в неповнолітньому віці постійно проживала на території України, або факту їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

Якщо документи про встановлення належності до громадянства України подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року була неповнолітньою та проживала в Україні не з батьками (одним із них), а з іншим законним представником, подається також копія документа про встановлення опіки чи піклування.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 23.12.2014 звернувся до ГУ ДМС України в м. Києві із заявою про встановлення належності до громадянства України на підставі пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 2235-ІІІ.

На підтвердження свого постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 рік позивач надав міграційній службі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області № 2-о-964-08 від 29.10.2008 та ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області у справі №320/1891/14-ц від 01.04.2014, якою роз`яснено рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області № 2-о-964-08 від 29.10.2008, та зазначено, що правильно читати так: «Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживав на території України в АДРЕСА_1 в період часу з грудня 1989 року і по теперішній час, тобто по 29.10.2008».

Керуючись пунктами 89, 90 розділу IV Порядку № 215 територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого подано документи щодо встановлення або оформлення належності до громадянства України, перевіряє відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України.

Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів повертає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою.

Подані заявником належно оформлені документи не пізніш як у двотижневий строк з дня їх надходження надсилаються до територіального органу Державної міграційної служби України.

Територіальний орган Державної міграційної служби України перевіряє відповідність оформлення документів щодо встановлення або оформлення належності до громадянства України вимогам законодавства України та підтвердження ними наявності фактів, з якими Закон пов`язує належність особи до громадянства України.

Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, зазначені документи повертаються до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником. Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у тижневий строк з дня повернення документів надсилає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою.

Якщо документи оформлені належним чином і підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов`язує належність особи до громадянства України, керівник територіального органу Державної міграційної служби України або його заступник приймає рішення про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України.

Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов`язує належність особи до громадянства України, керівник територіального органу Державної міграційної служби України або його заступник приймає вмотивоване рішення про відмову в задоволенні клопотання про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України.

Рішення про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України або про відмову в задоволенні клопотання про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів надсилається до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником.

Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником, не пізніш як у тижневий строк з дня надходження відповідного рішення повідомляє про нього заявника у письмовій формі. У разі прийняття рішення про відмову в задоволенні клопотання про встановлення або оформлення належності особи до громадянства України заявникові у письмовій формі повідомляються причини відмови.

Таким чином, у разі, якщо під час перевірки встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів повертає їх заявникові для усунення недоліків.

Так, на підставі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області №2-о-964-08 від 29.10.2008 та ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області у справі №320/1891/14-ц від 01.04.2014, ГУ ДМС України в м. Києві від 23.02.2015 прийняло рішення відносно позивача про встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 2235-ІІІ.

У подальшому, позивача документовано паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 та паспортами громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 10.03.2015, строк дії до 10.03.2025, орган, що видав 8027; серії FH № 644715, виданий 28.08.2017, строк дії до 28.08.2027, орган, що видав 8037.

Судом встановлено, що 14.06.2022 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надійшов лист №4743/55/03-2022 від Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, в якому просили здійснити перевірку законності підстав набуття громадянства України позивачем; паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Дніпровським РВ ГУДМС України в м. Києві від 27.02.2015 та у разі наявності підстав вжити заходів щодо скасування рішення.

На підставі вищевказаного ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області проведено перевірку та підготовлено висновок про відміну рішення ГУ ДМС України в м. Києві від 23.02.2015 про встановлення належності до громадянства України позивачу, у зв`язку з тим, що при проведенні перевірки ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області встановило, що позивач станом на 24.08.1991 був неповнолітнім та під час подання позивачем заяви про встановлення належності до громадянства України ним не було подано документального підтвердження, що заявник станом на 24.08.1991 не досяг повноліття, також, справа не містить документів про те, що позивач належить до категорії осіб, до яких застосовується положення підпунктів «а», «б» пункту 7 Порядку № 215 (чи він був дитиною громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 рік).

Також, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву стверджує, що довідка, яка була видана 04.03.2011 посольством Республіки Вірменії в Україні відносно позивача про те, що даних відносно останнього в комп`ютерному архіві автоматизованого комплекса паспортної системи паспортно-візового управління та в архіві державного реєстру населення Республіки Вірменії не вбачається, то дана довідка не може свідчити про те, що позивача не було документовано паспортом громадянина Республіки Вірменія, адже вона свідчить лише про те, що в базі даних не має інформації.

Суд враховує, що подана позивачем заява про встановлення належності до громадянства України з доданими до неї документами була перевірена фахівцями відповідача, за результатами розгляду яких відповідачем прийнято рішення про встановлення належності до громадянства України відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №2235-III, а отримавши паспорт громадянина України позивач надалі добросовісно вважав, що ним додержано вимоги закону щодо підстав набуття громадянства України.

Конституційний Суд України у Рішенні № 7-рп/2009 від 16.04.2009 висловив правову позицію, відповідно до якої, рішення суб`єкта владних повноважень повинні бути гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 2040/5642/18.

На думку суду, відповідачем в порушення принципу пропорційності прийнято спірне рішення, яке не містить в собі легітимну мету, яка необхідна в демократичному суспільстві, як про це наголошує практика Європейського Суд з прав людини у справі «Барнік проти Росії» (заява № 55565/00).

Згідно вказаної позиції «необхідність в демократичному суспільстві» вимагає, щоб застосований засіб обмеження переслідував легітимну мету та щоб втручання в право не було більше тієї міри, яка необхідна для її досягнення. Іншими словами, цей тест, що як правило, називається тестом пропорційності, вимагає, щоб обмежувальний засіб був належним (відповідним) для виконання передбачених захисних функцій.

Також суд враховує, що відповідачем здійснена перевірка стосовно позивача та скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України майже через дев`ять років після виконання позивачем всіх взятих на себе обов`язків, передбачених законодавством про громадянство України, та отримання паспорта громадянина України, що порушує принципи правової визначеності та пропорційності.

В рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі «Рисовський проти України» Суд зазначив, що потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини у справі «Бартік проти Росії» (Bartik v. Russia), заява № 55565/00, пункт 46, «необхідності в демократичному суспільстві» вимагає, щоб застосований засіб обмеження переслідував легітимну мету та щоб втручання в право не було більше тієї міри, яка необхідна для її досягнення. Іншими словами, цей тест, що, як правило, називається тестом пропорційності, вимагає, щоб обмежувальний засіб був належним (відповідним) для виконання передбачених захисних функцій.

У справі Салов проти України від 06 вересня 2005 р. (заява № 65518/01) ЄСПЛ зауважує, що однією з вимог, яка постає з вислову «передбачений законом», є передбачуваність відповідних заходів. Та чи інша норма не може вважатися «законом», якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість (за необхідності й за належної правової допомоги) передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що позивач при оформлені набуття громадянства України виконав всі взяті на себе обов`язки, зокрема, на підтвердження свого постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 рік надав рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області № 2-о-964-08 від 29.10.2008 та ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області у справі №320/1891/14-ц від 01.04.2014, які відповідач прийняв від позивача та документував останнього паспортом громадянина України. В подальшому правові підстави для здійснення відповідачем перевірки обставин набуття громадянства позивачем були відсутні. Однак, не зважаючи на це, відповідач прийняв оскаржуване рішення, яке не містить в собі легітимну мету, майже через дев`ять років, в розріз з принципом правової визначеності та пропорційності чим порушив права та законні очікування позивача, оскільки останній набув громадянство України на підставі правдивих відомостей, справжніх документів, поданих у належній формі, без наміру приховати будь-яку інформацію.

Внаслідок протиправного рішення відповідача наразі фактично позивач є апатридом, тобто особою, яка втратила громадянство не по своїй волі, з вини відповідача чим порушено Конституцію України та Європейську конвенцію про громадянство.

Так, відповідно до ст. 25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Згідно до ст. 4 Європейської конвенції про громадянство правила кожної держави-учасниці, які стосуються громадянства, ґрунтуються на таких принципах: a) кожна особа має право на громадянство; b) без громадянства слід уникати; c) жодна особа не може бути безпідставно позбавлена громадянства.

У подібній справі № 2040/5642/18 від 24.04.2019 Верховний Суд зазначив, що скасування рішення про оформлення набуття громадянства потребує наявності достатніх та належних доказів щодо встановлення факту подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.11.2018 по справі №820/1293/16.

При цьому, жодних доказів на підтвердження обставин, які могли б бути розцінені судом як свідоме подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів відповідачем до суду не надано.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що спірне рішення відповідача є необґрунтованим та протиправним, і тому підлягає скасуванню.

Крім того, судом враховується те, що відповідач прийнявши оскаржуване рішення з мотивів, які не враховують баланс інтересів публічних і приватних, адже з огляду на тривалість користування з дати отримання позивачем паспорта громадянина України, отримання на підставі цього ж паспорта відповідних документів, то позбавлення такого документа має більш несприятливі для позивача наслідки та не мають законних обґрунтувань в демократичному суспільстві.

Суд також враховує те, що ОСОБА_1 є власником та засновником, зареєстрованого в Україні ТОВ «ІБК ВЕРТИКАЛЬ», що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Також, ОСОБА_1 є засновником та керівником благодійної організації «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД САРГІСА САРГСЯНА» (код ЄДРПОУ 45118926, юридична адреса: 08133, Україна, Бучанський р-н, Київська обл., місто Вишневе, вулиця Чорновола, будинок, 33), яка заснована 14.06.2023 та займається надання соціальної допомоги переселенцям, Збройним Силам України, постраждалим від збройної агресії російської федерації тощо.

Позивач займається волонтерською діяльністю в межах якої ним передано десятки автомобілів для Національної гвардії України, для ракетних військ України, реанімобілі для військових госпіталів та для обласних військових адміністрації, зокрема Житомирської та Хмельницької областей, що підтверджується численними фотографіями та постами у різних соціальних мережах. Крім того, ОСОБА_1 постійно проводить благодійні вечори та аукціони направлені на збір коштів для дітей-переселенців, Збройних Сил України таких, як: благодійни вечір в м. Афін (Грецька Республіка) в межах якого було зібрано 1,7 млн грн; благодійний вечір "Ukrainians for Ukraine" в межах якого було зібрано понад 2 млн грн; благодійний аукціон у м. Житомир, де було зібрано 1,3 млн грн та ін.

Крім того, позивач є волонтером Спілки підприємців теле- та кіноіндустрії, про що свідчить посвідчення №287. Так, в період 2021-2023 років ОСОБА_1 зробив свій внесок для реалізації показу документального фільму американського актора і режисера ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який розповідає про повномасштабне вторгнення росії в Україну «Суперсила» (англ. Superpower) по всьому світу.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 має нагороди та відзнаки, зокрема: Подяку Посольства України в Грецькій Республіці за підписом Посла України ОСОБА_4 - за активну громадську позицію та внесок у волонтерську діяльність в рамках організації благодійних заходів, направлених на допомогу Україні; Подяку Житомирської обласної державної адміністрації за підписом голови - Віталія Бунечко за багаторічну сумлінну працю, особистий внесок у забезпечення розвитку дорожнього господарства в області, високий професіоналізм.

Суд вважає, що ст.8 Конвенції по суті має захищати особу від свавільного втручання суб`єкта владних повноважень у здійснення ним своїх прав.

Згідно ч.2 ст.8 Конвенції таке втручання має бути «передбачено законом» і виправдане необхідністю досягнення законної мети чи цілі (рішення Європейського суду від 23.03.2006 у справі «Вітело проти Італії» (Vitiello c. Italie) скарга №77962/01).

Отже, оскаржуване рішення становить втручання відповідачем у право позивача на повагу до особистого життя, не відповідає принципу пропорційності рішення суб`єкта владних повноважень, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Згідно абзацу 2 ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно до ч.ч. 1-2 ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідач як суб`єкти владних повноважень не довів суду правомірності своїх дій та прийнятого рішення.

За наведених обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Понесені позивачем судові витрати у розмірі 1073,60 грн., які підтверджуються квитанцією, яка наявна в матеріалах справи, підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати висновок Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області від 15.06.2022 про відміну рішення ГУ ДМС в м. Києві від 23.02.2015 про встановлення належності до громадянства України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

4. Стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.