Рішення

від 17.07.2024 по справі 500/3467/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/3467/24

17 липня 2024 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мандзія О.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області (далі позивач, ТУ ДСА у Тернопільській області) звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області (далі відповідач), в якій просить: визнати протиправним та скасувати п.3 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області від 16.01.2024 №131908-14/202-2024 в частині забезпечення відшкодування на користь державного бюджету збитків на загальну суму 1 317 603,21 грн., заподіяних внаслідок нарахування та виплати доплат до посадових окладів суддям, які не здійснювали правосуддя, в тому числі з врахуванням норм ст.16, 22 Цивільного кодексу України, ст.130-136 Кодексу законів про працю України.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Управлінням Західного офісу Держаудистслужби в Тернопільській області за результатами проведення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ТУ ДСА у Тернопільській області за період з 01.01.2021 по 30.06.2023, складено акт від 28.12.2023 № 131908- 23/2. Позивачем отримано вимогу про усунення порушень законодавства, складену відповідачем за №131908-14/202-2024 від 16.01.2024. Відповідачем зазначається, що суддям, які не здійснювали правосуддя, у зв`язку з припиненням повноважень судді із закінченням строку на який його було призначено, продовжувалася виплата суддівської винагороди в розмірі посадового окладу судді із доплатами, що є порушенням ч.10 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII).

Водночас, Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч.3, 10 ст.133 Закону №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VІІІ, зокрема, за яким суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Відтак доплата суддям, які не здійснювали правосуддя протягом 2021-2023 роки, нараховувалась та виплачувалась ТУ ДСА у Тернопільській області відповідно до наказів голів судів правомірно, згідно діючого законодавства, а висновки відповідача про наявність матеріальної шкоди та неефективне використання коштів та, відповідно, вимога про необхідність відшкодування завданої матеріальної шкоди внаслідок нарахування та виплати доплати за вислугу років суддям, які не здійснювали правосуддя, є наслідком неправильного застосування норм законодавства, яке визначає правовий статус суддів та порядок їх забезпечення.

За таких обставин, позивач вважає протиправним п.3 вимоги в частині відшкодування на користь державного бюджету збитків на загальну суму 1 317 603,21 грн, заподіяних внаслідок нарахування та виплати доплат до посадових окладів суддям, які не здійснювали правосуддя, в тому числі з врахуванням норм ст.16,22 Цивільного кодексу України, ст.130-136 Кодексу законів про працю України, що і зумовило звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 04.06.2024 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

На виконання вимог вказаної ухвали, Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області подано до суду відзив. Заперечуючи проти позову, відповідач, посилаючись на Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, вказує, що у переліку підстав при яких суддя, що не здійснює правосуддя, має право на отримання доплат до посадового окладу, відсутня така підстава як нездійснення правосуддя суддею, призначеного на посаду строком на п`ять років, у зв`язку із закінченням строку на який його було призначено суддею. Водночас положення ч. 10 ст. 135 Закону № 1402-VIII, відповідно до якої суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу, не визнавалися неконституційними.

Результати проведення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ТУ ДСА у Тернопільській області за період з 01.01.2021 по 30.06.2023 відображено в акті від 28.12.2023 №131908-23/2, у якому зафіксовано фінансові порушення, які на час закінчення ревізії не усунуті. Зокрема, ревізією встановлено, що у штатах місцевих судів Тернопільської області рахувалися судді, в яких закінчився п`ятирічний термін призначення і щодо яких не прийнято рішень про їх призначення безстроково або звільнення у відповідності до норм чинного законодавства. У 2021 році кількість суддів, які обіймали посаду суддів, але не здійснювали правосуддя у зв`язку із закінченням строку повноважень становила 3 штатних одиниць, у 2022 році 2 штатні одиниці, станом на 30.06.2023 2 штатні одиниці. Повноваження із здійснення правосуддя таких суддів припиняються з наступного дня після закінчення строку, на який їх було призначено. Підстави для припинення трудових відносин із такими суддями відсутні. Займаючи штатні посади вищевказані судді отримували суддівську винагороду, фактично не здійснюючи повноважень із правосуддя.

На думку відповідача, задокументовані порушення щодо виплат суддям, які не здійснюють правосуддя, суддівської винагороди в розмірі посадового окладу із доплатами, не стосуються випадків нездійснення правосуддя суддею, які застосував у рішенні Конституційний Суд України відносно Закону №1402-VIII. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.

Судом встановлено, що відповідно до п.8.16 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на III квартал 2023 року, з 29.09.2023 по 21.12.2023, Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області проведено ревізію окремих питань фінансово - господарської діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області за період з 01.01.2021 по 30.06.2023.

Результати ревізії відображено в акті від 28.12.2023 №131908-23/2, у якому зафіксовано, що у штатах місцевих судів Тернопільської області рахувалися судді, в яких закінчився п`ятирічний термін призначення і щодо яких не прийнято рішень про їх призначення безстроково або звільнення у відповідності до норм чинного законодавства.

У 2021 році кількість суддів, які обіймали посаду суддів, але не здійснювали правосуддя у зв`язку із закінченням строку повноважень становила 3 штатних одиниці, у 2022 році - 2 штатні одиниці, станом на 30.06.2023 - 2 штатні одиниці.

Як встановлено ревізією, повноваження із здійснення правосуддя таких суддів припиняються з наступного дня після закінчення строку, на який їх було призначено. Підстави для припинення трудових відносин із такими суддями відсутні. Займаючи штатні посади вищевказані судді отримували суддівську винагороду, фактично не здійснюючи повноважень із правосуддя.

ТУ ДСА України у Тернопільській області суддям, які не здійснювали правосуддя в зв`язку з припиненням повноважень судді із закінченням строку, на який його було призначено, виплачувалася суддівська винагорода в розмірі посадового окладу судді із доплатами, чим порушено норми ч.10 ст.135 Закону №1402-VIII.

В період з 01.01.2021 по 30.06.2023 на виплату суддівської винагороди суддям, які не здійснюють правосуддя в зв`язку із закінченням строку, на який їх призначено, з державного бюджету використано коштів в сумі 5 018 788,8 грн., зокрема на зайві нарахування та виплати доплат до посадових окладів в сумі 1 259 432,22 грн. (в тому числі нарахування на оплату праці 198 639,88 грн.) та як наслідок зайві нарахування та виплати компенсацій за не використані відпустки та додаткової відпустки на загальну суму 58 170,99 грн., чим завдано державному бюджету збитків на загальну суму 1 317 603,21 гривень.

Акт ревізії підписано із запереченнями 02.01.2024, які не підтвердились.

Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області направлено ТУ ДСА України у Тернопільській області вимоги в листі від 16.01.2024 №131908-14/202-2024 "Про усунення порушень законодавства", а саме згідно з п.3 вказаної вимоги: забезпечити відшкодування на користь державного бюджету збитків на загальну суму 1 317 603,21 грн, заподіяних внаслідок нарахування та виплати доплат до посадових окладів суддям, які не здійснювали правосуддя, в тому числі з врахуванням норм ст.16, 22 Цивільного кодексу України, ст.130-136 Кодексу законів про працю України.

Не погодившись із таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 №2939-ХІІ (далі Закон №2939-ХІІ) здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (орган державного фінансового контролю).

Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю. Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (п.1, 7 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2939-ХІІ головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі (ч.2 ст.2 Закону №2939-ХІІ).

За змістом п.1, 7, 10 ч.1 ст.10 Закону №2939-XII органу державного фінансового контролю надається право перевіряти у підконтрольних установах грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред`являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550 затверджено Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами (далі Порядок №550).

Інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб (п.2 Порядку № 550).

У п.3 Порядку № 550 міститься визначення поняття: акт ревізії - документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення до акта ревізії (за їх наявності) та висновки до них є невід`ємною частиною акта.

Згідно з п. 35 Порядку №550 результати ревізії оформляються актом, який повинен мати наскрізну нумерацію сторінок. На першому аркуші акта ревізії, який оформляється на бланку органу державного фінансового контролю, зазначається назва документа (акт), дата і номер, місце складення (назва міста, села чи селища).

У міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи органу державного фінансового контролю, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об`єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому (п.45 Порядку №550).

За приписами п.46 Порядку №550 якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, та у разі надходження заперечень до нього - не пізніше ніж 10 робочих днів після надсилання висновків на такі заперечення об`єкту контролю надсилається вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що ревізія є формою державного фінансового контролю, здійснення якого належить до повноважень Держаудитслужби та її територіальних органів. За результатами ревізії складається акт і в разі виявлення порушень законодавства та їх неусунення під час ревізії вимога щодо усунення виявлених порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Разом з тим, вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки (зокрема обов`язки) для свого адресата, відтак наділена рисами правового акта індивідуальної дії (з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься), і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

Спірна вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом і в силу закону є обов`язковою до виконання підконтрольною установою, якому вона адресована.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 у справі №820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата указала, що такий висновок був сформульований Верховним Судом України у постанові від 23.02.2016 по справі №818/1857/14, і Велика Палата не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.

Суд зазначає, що та обставина, що законодавство прямо передбачає порядок реалізації окремо взятого завдання чи функції контролюючого органу (зокрема стягнення збитків у судовому порядку на підставі п.10 ч.1 ст.10 Закону №2939-XII, з чим кореспондується п.50 Порядку №550, жодним чином не відміняє і не спростовує того, що всі рішення, дії чи бездіяльність органів державного фінансового контролю, прийняті або здійснені при реалізації ними їхніх владних управлінських функцій, можуть бути окремим предметом судового розгляду при поданні відповідного адміністративного позову. За своєю правовою природою реалізація контролюючим органом компетенції в частині пред`явлення обов`язкових до виконання вимог і в частині здійснення процедури стягнення заподіяних збитків передбачає наявність різних, окремих, незалежних процедур.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 12.05.2022 у справі №620/4169/20, від 22.12.2022 у справі №826/13003/17, від 09.03.2023 у справі №500/2489/21, від 21.03.2022 у справі №560/4370/22, від 29.03.2023 у справі №160/17775/21.

Надаючи оцінку наслідкам проведеної ревізії позивача у вигляді п.3 вимоги, сформульованої в листі від 16.01.2024 №131908-14/202-2024 "Про усунення порушень законодавства", суд виходить з наступного.

Під час ревізії не усунуто порушення, яке за позицією відповідача полягає у тому, що суддям, які не здійснювали правосуддя в зв`язку з припиненням повноважень судді із закінченням строку, на який його було призначено, продовжувалася виплата суддівської винагороди в розмірі посадового окладу судді із доплатами, що є порушенням ч.10 ст.135 Закону №1402-VIII. Загальна сума видатків на доплати таким суддям склала 1 259 432,22 грн. (в тому числі нарахування на оплату праці 198 639,88 грн.) та як наслідок на зайві нарахування та виплати компенсацій за не використані відпустки та додаткової відпустки на загальну суму 58 170,99 грн., чим завдано державному бюджету збитків на загальну суму 1 317 603,21 грн.

Як встановлено ревізією, у штатах місцевих судів Тернопільської області рахувалися судді, в яких закінчився п`ятирічний термін призначення і щодо яких не прийнято рішень про їх призначення безстроково або звільнення у відповідності до норм чинного законодавства

Суть спору, зокрема, зводиться до того, чи мав позивач правові підстави для нарахування та виплати суддям доплати за вислугу років у період, за який судді не здійснювали правосуддя через закінчення повноважень судді та не завершення процедури проходження кваліфікаційного оцінювання.

Частиною 1 ст.135 Закону №1402-VIII встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

В силу ч.2 ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до ч.5 ст. 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу (ч.10 ст.135 Закону №1402-VIII ).

За змістом п.17 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв`язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п.20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (Закон № 1401-VIII), оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.

Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Згідно з п.22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII (чинного до 01 січня 2020 року) право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Пункт 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII (чинного до 01 січня 2020 року) передбачає, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

За змістом пп. 16 п.1 розділу I Закону України від 16.10.2019 №193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" (далі - Закон №193-IX) виключено пункти 22 і 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII.

Відповідно до ч.1-3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI (далі Закон № 2453-VI, в редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд") суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Згідно з ч.5, 7 ст.133 Закону № 2453-VI суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Частина 10 ст.133 Закону №2453-VI передбачає, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 (справа №1-7/2018(4062/15)) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч.3, 10 ст.133 Закону №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VІІІ, зокрема, за яким суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Зі змісту пп.3.4 Рішення Конституційного Суду України слідує, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється Законом № 2453-VI у редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VІІІ, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначається Законом № 1402-VIII.

Крім того, Рішенням Конституційного Суду України встановлено, що випадки нездійснення правосуддя поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом №1402-VIII нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).

Конституційний Суд України зробив висновок, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення ч.10 ст.133 Закону №2453-VI у редакції № 192-VІІІ, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

Суд зазначає, що застосований законодавцем у положенні ч.10 ст.133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VІІІ підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та помірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

Отже, суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15).

Рада суддів України у рішенні від 03.09.2021 № 35 наголосила, що будь-які обмеження виплат доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018. В контексті питання виплати доплат таким суддям, дії Територіальних управлінь ДСА, судів, які здійснюють функції розпорядників бюджетних коштів, щодо припинення виплати доплат (а також намагання повернути вже виплачені доплати) суддям, що не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, так само як і висновки щодо відсутності підстав для виплати доплат до посадового окладу таким суддям, здійснені органами Державної аудиторської служби України під час проведення ревізій фінансово-господарської діяльності ТУ ДСА України в різних областях та судах, свідчать про порушення гарантій незалежності суддів у виді матеріального забезпечення, що впливає на незалежність судді, та є протиправними та недопустимими. Крім того, припинення виплат зазначених вище доплат у 2021 році свідчить про порушення принципу "юридичної визначеності" та принципу "належного урядування".

Аналогічна позиція щодо необхідності здійснення доплат суддям, які не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, була викладена і в рішенні Ради суддів України від 19.04.2019 №21.

Суд зазначає, що положення ч.10 ст.133 Закону №2453-VI у редакції Закону від 12.02.2015 №192-VІІІ, які Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 за №11-р/2018 визнані неконституційними, були тотожними за змістом положенням ч.10. ст.135 Закону №1402-VIII.

Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 у справі № 120/1655/21-а прийшов до висновку, що з набранням чинності законами № 1401-VIII, № 1402-VIII призначення на посаду судді (вперше) здійснюється безстроково, водночас призначення на посаду судді безстроково суддів, яких до того було призначено на посади в межах п`ятирічного строку (відповідно до раніше чинного правового регулювання цих правовідносин), поставлено у залежність від результатів кваліфікаційного оцінювання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у вказаній постанові необхідним у даній категорії справи є з`ясування обставин, які зумовили припинення виплати суддям надбавок до посадового окладу: зупинення щодо кваліфікаційного оцінювання й відсторонення на цій підставі від здійснення правосуддя (відповідно до ч.5 ст.86 Закону № 1402-VIII); закінчення п`ятирічного строку повноважень на посаді судді чи поява іншої обставини, з якою Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 пов`язує неконституційність позбавлення надбавок до посадового окладу судді).

З матеріалів справи видно, що наказом в.о. голови Кременецького районного суду Тернопільської області від 07.07.2022 №44-к установлено ОСОБА_1 щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 % посадового окладу.

Наказом в.о. голови Кременецького районного суду Тернопільської області від 18.08.2023 №48-к установлено ОСОБА_1 щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу.

Наказом голови Козівського районного суду Тернопільської області від 30.11.2018 №110-к установлено ОСОБА_2 щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 % посадового окладу з 05.08.2018 та у розмірі 20 % посадового окладу з 01.12.2018.

Наказом голови Козівського районного суду Тернопільської області від 14.12.2021 №74-К установлено ОСОБА_2 щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 % посадового окладу.

Наказом голови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31.05.2019 №144-к установлено ОСОБА_3 щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу.

Наказом голови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06.03.2020 №60-к установлено ОСОБА_3 доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15 % посадового окладу судді.

Наказом голови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29.10.2020 №281-к установлено ОСОБА_4 щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу.

При цьому, рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 01.02.2018 № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема зазначених суддів місцевих загальних судів Тернопільської області.

Однак, у зв`язку з прийняттям Закону № 193-ІХ повноваження складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинились, починаючи з 07.11.2019 та кваліфікаційне оцінювання щодо таких не завершено через обставини, які від них не залежали, та не обумовлені їх поведінкою.

Враховуючи викладене, а також беручи до уваги приписи ст.147, 151-2 Конституції України щодо обов`язковості рішень Конституційного Суду України, суд констатує, що судді місцевих загальних судів Тернопільської області отримували доплати за вислугу років у періоди, коли вони не здійснювали правосуддя саме з незалежних від них причин та обставин, а тому нарахування і виплата таким суддям протягом спірного періоду доплати здійснена правомірно, а висновки відповідача про наявність матеріальної шкоди та неефективне використання коштів та, відповідно, вимога про необхідність відшкодування завданої матеріальної шкоди внаслідок нарахування та виплати доплати суддям, які не здійснювали правосуддя, є наслідком неправильного застосування норм законодавства, яке визначає правовий статус суддів та порядок їх забезпечення.

Також суд враховує рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справах №500/814/24 від 11.04.2024 року та № 500/749/24 від 09.04.2024 року в яких вказано, що висновки зазначені у листі-вимозі Управління Західного офісу Держаудитслужби у Тернопільській області від 16.01.2024 №131908-14/202-2024 "Про усунення порушень законодавства" про зайве нарахування та виплату доплати за стаж роботи позивачу, не відповідають вимогам вказаних вище нормативно-правових актів та рішенню Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що зазначене у світлі обов`язкового характеру спірної вимоги забезпечити відшкодування на користь державного бюджету збитків на загальну суму 1 317 603,21 грн., заподіяних внаслідок нарахування та виплати доплат до посадових окладів суддям, які не здійснювали правосуддя, в тому числі з врахуванням норм ст.16, 22 Цивільного кодексу України, ст.130-136 Кодексу законів про працю України, сформовано без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та не відповідає критеріям, які встановлені ч.2 ст.2 КАС України, що є підставою для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування п.3 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області, викладеної в листі від 16.01.2024 №131908-14/202-2024 "Про усунення порушень законодавства".

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатні беззаперечні докази на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності, згідно з вимог ч.2 ст.19 Конституції України, ч.2 ст.2 КАС України, оскаржуваного висновку, а відтак такий підлягає скасуванню.

Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати п.3 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області, викладеної в листі від 16.01.2024 №131908-14/202-2024 "Про усунення порушень законодавства".

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 липня 2024 року.

Реквізити учасників справи:

позивач: - Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області (місце проживання: вул.Грушевського, 6, м.Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ: 26198838);

відповідач: - Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області (місцезнаходження: вул.Грушевського, 8, м.Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46021, код ЄДРПОУ: 40913637).

Головуючий суддяМандзій О.П.