Постанова

від 20.12.2024 по справі 500/3467/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/3467/24 пров. № А/857/20233/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Судової-Хомюк Н.М.,

суддів:Іщук Л.П., Сеника Р.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року у справі №500/3467/24 за адміністративним позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,

суддя в 1-й інстанції Мандзій О.П.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення 17 липня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області (далі також позивач, ТУ ДСА у Тернопільській області) звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області (далі також відповідач), в якій просило суд:

- визнати протиправним та скасувати п.3 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області від 16.01.2024 №131908-14/202-2024 в частині забезпечення відшкодування на користь державного бюджету збитків на загальну суму 1 317 603,21 грн., заподіяних внаслідок нарахування та виплати доплат до посадових окладів суддям, які не здійснювали правосуддя, в тому числі з врахуванням норм ст.16, 22 Цивільного кодексу України, ст.130-136 Кодексу законів про працю України.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Управлінням Західного офісу Держаудистслужби в Тернопільській області за результатами проведення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ТУ ДСА у Тернопільській області за період з 01.01.2021 по 30.06.2023, складено акт від 28.12.2023 № 131908- 23/2. Позивачем отримано вимогу про усунення порушень законодавства, складену відповідачем за №131908-14/202-2024 від 16.01.2024. Відповідачем зазначається, що суддям, які не здійснювали правосуддя, у зв`язку з припиненням повноважень судді із закінченням строку на який його було призначено, продовжувалася виплата суддівської винагороди в розмірі посадового окладу судді із доплатами, що є порушенням ч.10 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII).

Водночас вказує, що Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч.3, 10 ст.133 Закону №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VІІІ, зокрема, за яким суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Відтак доплата суддям, які не здійснювали правосуддя протягом 2021-2023 роки, нараховувалась та виплачувалась ТУ ДСА у Тернопільській області відповідно до наказів голів судів правомірно, згідно діючого законодавства, а висновки відповідача про наявність матеріальної шкоди та неефективне використання коштів та, відповідно, вимога про необхідність відшкодування завданої матеріальної шкоди внаслідок нарахування та виплати доплати за вислугу років суддям, які не здійснювали правосуддя, є наслідком неправильного застосування норм законодавства, яке визначає правовий статус суддів та порядок їх забезпечення.

За таких обставин, позивач вважає протиправним п.3 вимоги в частині відшкодування на користь державного бюджету збитків на загальну суму 1 317 603,21 грн, заподіяних внаслідок нарахування та виплати доплат до посадових окладів суддям, які не здійснювали правосуддя, в тому числі з врахуванням норм ст.16,22 Цивільного кодексу України, ст.130-136 Кодексу законів про працю України, що і зумовило звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано п.3 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області, викладеної в листі від 16.01.2024 №131908-14/202-2024 «Про усунення порушень законодавства».

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що у переліку підстав при яких суддя, що не здійснює правосуддя, має право на отримання доплат до посадового окладу, відсутня така підстава як нездійснення правосуддя суддею, призначеного на посаду строком на п`ять років, у зв`язку із закінченням строку на який його було призначено суддею. Водночас положення ч. 10 ст. 135 Закону № 1402-VIII, відповідно до якої суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу, не визнавалися неконституційними.

Вказує, що в період з 01.01.2021 по 30.06.2023 на виплату суддівської винагороди суддям, які не здійснюють правосуддя в зв`язку із закінченням строку, на який їх призначено, з державного бюджету використано коштів в сумі 5 018 788,8 грн., зокрема на зайві нарахування та виплати доплат до посадових окладів в сумі 1 259 432,22 грн. (в тому числі нарахування на оплату праці 198 639,88 грн.) та як наслідок зайві нарахування та виплати компенсацій за не використані відпустки та додаткової відпустки на загальну суму 58 170,99 грн., чим завдано державному бюджету збитків на загальну суму 1 317 603,21 гривень.

Просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15).

Звертає увагу суду, що рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 01.02.2018 № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема зазначених суддів місцевих загальних судів Тернопільської області. Однак, у зв`язку з прийняттям Закону № 193-ІХ повноваження складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинились, починаючи з 07.11.2019 та кваліфікаційне оцінювання щодо таких не завершено через обставини, які від них не залежали, та не обумовлені їх поведінкою.

Просить у задоволенні апеляційної скарги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області відмовити, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року залишити без змін.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.

У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до п.8.16 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на III квартал 2023 року, з 29.09.2023 по 21.12.2023, Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області проведено ревізію окремих питань фінансово - господарської діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області за період з 01.01.2021 по 30.06.2023.

Результати ревізії відображено в акті від 28.12.2023 №131908-23/2, у якому зафіксовано, що у штатах місцевих судів Тернопільської області рахувалися судді, в яких закінчився п`ятирічний термін призначення і щодо яких не прийнято рішень про їх призначення безстроково або звільнення у відповідності до норм чинного законодавства.

У 2021 році кількість суддів, які обіймали посаду суддів, але не здійснювали правосуддя у зв`язку із закінченням строку повноважень становила 3 штатних одиниці, у 2022 році - 2 штатні одиниці, станом на 30.06.2023 - 2 штатні одиниці.

Як встановлено ревізією, повноваження із здійснення правосуддя таких суддів припиняються з наступного дня після закінчення строку, на який їх було призначено. Підстави для припинення трудових відносин із такими суддями відсутні. Займаючи штатні посади вищевказані судді отримували суддівську винагороду, фактично не здійснюючи повноважень із правосуддя.

ТУ ДСА України у Тернопільській області суддям, які не здійснювали правосуддя в зв`язку з припиненням повноважень судді із закінченням строку, на який його було призначено, виплачувалася суддівська винагорода в розмірі посадового окладу судді із доплатами, чим порушено норми ч.10 ст.135 Закону №1402-VIII.

В період з 01.01.2021 по 30.06.2023 на виплату суддівської винагороди суддям, які не здійснюють правосуддя в зв`язку із закінченням строку, на який їх призначено, з державного бюджету використано коштів в сумі 5 018 788,8 грн., зокрема на зайві нарахування та виплати доплат до посадових окладів в сумі 1 259 432,22 грн. (в тому числі нарахування на оплату праці 198 639,88 грн.) та як наслідок зайві нарахування та виплати компенсацій за не використані відпустки та додаткової відпустки на загальну суму 58 170,99 грн., чим завдано державному бюджету збитків на загальну суму 1 317 603,21 гривень.

Акт ревізії підписано із запереченнями 02.01.2024.

Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області направлено ТУ ДСА України у Тернопільській області вимоги в листі від 16.01.2024 №131908-14/202-2024 «Про усунення порушень законодавства», а саме згідно з п.3 вказаної вимоги: забезпечити відшкодування на користь державного бюджету збитків на загальну суму 1 317 603,21 грн, заподіяних внаслідок нарахування та виплати доплат до посадових окладів суддям, які не здійснювали правосуддя, в тому числі з врахуванням норм ст.16, 22 Цивільного кодексу України, ст.130-136 Кодексу законів про працю України.

Не погодившись із таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зазначене у світлі обов`язкового характеру спірної вимоги забезпечити відшкодування на користь державного бюджету збитків на загальну суму 1 317 603,21 грн., заподіяних внаслідок нарахування та виплати доплат до посадових окладів суддям, які не здійснювали правосуддя, в тому числі з врахуванням норм ст.16, 22 Цивільного кодексу України, ст.130-136 Кодексу законів про працю України, сформовано без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та не відповідає критеріям, які встановлені ч.2 ст.2 КАС України, що є підставою для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування п.3 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області, викладеної в листі від 16.01.2024 №131908-14/202-2024 «Про усунення порушень законодавства».

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Головні завдання, функції та правові засади діяльності органів державного фінансового контролю визначено Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 № 2939-XII (із змінами), Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43 та статтею 113 Бюджетного кодексу України.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі. Відповідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 р. № 2939-XII (із змінами) інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 р. № 2939-XII, орган державного фінансового контролю: розробляє пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 р. № 2939-XII (із змінами), органу державного фінансового контролю надається право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Згідно з пп. 9 п. 4 Положення № 43, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів: застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550 затверджено Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами (далі Порядок №550).

Інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб (п.2 Порядку № 550).

За результатами ревізії складається акт і в разі виявлення порушень законодавства та їх неусунення під час ревізії вимога щодо усунення виявлених порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Надаючи оцінку наслідкам проведеної ревізії позивача у вигляді п.3 вимоги, сформульованої в листі від 16.01.2024 №131908-14/202-2024 «Про усунення порушень законодавства», суд виходить з наступного.

Під час ревізії не усунуто порушення, яке за позицією відповідача полягає у тому, що суддям, які не здійснювали правосуддя в зв`язку з припиненням повноважень судді із закінченням строку, на який його було призначено, продовжувалася виплата суддівської винагороди в розмірі посадового окладу судді із доплатами, що є порушенням ч.10 ст.135 Закону №1402-VIII. Загальна сума видатків на доплати таким суддям склала 1 259 432,22 грн. (в тому числі нарахування на оплату праці 198 639,88 грн.) та як наслідок на зайві нарахування та виплати компенсацій за не використані відпустки та додаткової відпустки на загальну суму 58 170,99 грн., чим завдано державному бюджету збитків на загальну суму 1 317 603,21 грн.

Як встановлено ревізією, у штатах місцевих судів Тернопільської області рахувалися судді, в яких закінчився п`ятирічний термін призначення і щодо яких не прийнято рішень про їх призначення безстроково або звільнення у відповідності до норм чинного законодавства.

Суть спору, зокрема, зводиться до того, чи мав позивач правові підстави для нарахування та виплати суддям доплати за вислугу років у період, за який судді не здійснювали правосуддя через закінчення повноважень судді та не завершення процедури проходження кваліфікаційного оцінювання.

Згідно статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання суддів.

Статтею 98 Кодексу законів про працю України встановлено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно - правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Відповідно до статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402) суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.

Статтею 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Згідно частини п`ятої статті 48 Закону №1402 незалежність судді забезпечується, зокрема, окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

При цьому частинами шостою-сьомою статті 48 Закону №1402 передбачено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об`єднання зобов`язані поважати незалежність судді і не посягати на неї. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Так, статтею 133 Закону України від 07.07.2010 №2453 «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №2453) встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за, зокрема, вислугу років.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Згідно з частиною десятою статті 133 Закону №2453 суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Водночас, Конституційний Суд України 04 грудня 2018 року ухвалив рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини десятої статті 133 Закону № 2453.

Пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суд України від 04 грудня 2018 року (Справа № 1-7/2018(4062/15) № 11-р/2018) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453 у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу».

Так Конституційний Суд України визначив, що якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, а позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону України від 12.02.2015 № 192 є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

Статтею 151 Конституції України встановлено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Згідно з частиною першою статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційний Суд України у рішенні від 08.06.2016 №4-рп/2016 зауважує, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені». Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України).

Разом з цим, відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно- правовими актами.

Частиною десятою статті 135 Закону №1402 встановлено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Пунктом 2 розділу XII Закону №1402 визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів», крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Так, пунктом 23 розділу XII Закону № 1402-VIII, яким регулюються питання оплати праці суддів, установлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 7 липня 2010 року № 245З-VI «Про судоустрій і статус суддів».

Як вже зазначалось, пунктом 2 рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453 у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме: частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду; частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації; частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Апеляційний суд враховує рішення Конституційного Суду України №1-2/2013 від 03.06.2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.2, абз.2 п.2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), в якому Конституційний Суд України вказав, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці.

Щодо посилань апелянта, що у переліку підстав при яких суддя, що не здійснює правосуддя, має право на отримання доплат до посадового окладу, відсутня така підстава як нездійснення правосуддя суддею, призначеного на посаду строком на п`ять років, у зв`язку із закінченням строку на який його було призначено суддею, колегія суддів зазначає наступне.

Рада суддів України у рішенні від 03.09.2021 № 35 наголосила, що будь-які обмеження виплат доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018. В контексті питання виплати доплат таким суддям, дії Територіальних управлінь ДСА, судів, які здійснюють функції розпорядників бюджетних коштів, щодо припинення виплати доплат (а також намагання повернути вже виплачені доплати) суддям, що не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, так само як і висновки щодо відсутності підстав для виплати доплат до посадового окладу таким суддям, здійснені органами Державної аудиторської служби України під час проведення ревізій фінансово-господарської діяльності ТУ ДСА України в різних областях та судах, свідчать про порушення гарантій незалежності суддів у виді матеріального забезпечення, що впливає на незалежність судді, та є протиправними та недопустимими. Крім того, припинення виплат зазначених вище доплат у 2021 році свідчить про порушення принципу «юридичної визначеності» та принципу «належного урядування».

Крім цього, Рада суддів України зазначила, що сам по собі факт, що у рішенні Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 не наведені усі випадки, коли суддя не здійснює правосуддя (наприклад виплата винагороди суддям, повноваження яких припинились, виплата винагороди суддям, які не здійснюють правосуддя через не приведення їх до присяги тощо) не дає підстав вважати, що дане рішення Конституційного Суду України не може бути застосовним до них.

Аналогічна позиція щодо необхідності здійснення доплат суддям, які не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, була викладена і в рішенні Ради суддів України від 19.04.2019 №21.

Отже, суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15).

Також на підтвердження характеру обставин, через які судді не здійснювали правосуддя варто зазначити, що рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 01.02.2018 № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема зазначених суддів місцевих загальних судів Тернопільської області.

Однак, у зв`язку з прийняттям Закону № 193-ІХ повноваження складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинились, починаючи з 07.11.2019, тобто кваліфікаційне оцінювання щодо таких не завершено через обставини, які від них не залежали, та не обумовлені їх поведінкою.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимога щодо забезпечення відшкодування на користь державного бюджету збитків на загальну суму 1 317 603,21 грн., заподіяних внаслідок нарахування та виплати доплат до посадових окладів суддям, які не здійснювали правосуддя сформована без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та не відповідає критеріям, які встановлені ч.2 ст.2 КАС України, що є підставою для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування п.3 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області, викладеної в листі від 16.01.2024 №131908-14/202-2024 «Про усунення порушень законодавства».

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року у справі №500/3467/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Л. П. Іщук Р. П. Сеник