Постанова

від 11.07.2024 по справі 757/22190/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції: Остапчук Т.В.

Єдиний унікальний номер справи № 757/22190/23-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/7896/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мережко М.В.,

суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

секретар - Кролівець О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві (в режимі відеоконференції) цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №12» виконавчого органу Київської міської ради про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду та стягнення моральної шкоди,

В с т а н о в и в :

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначав, що з 02.01.2014 по 04.05.2022 працювала на посаді лікаря-кардіолога ургентного кардіологічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 12».

Позивачку 04.05.2022 було звільнено із займаної посади відповідно до наказу від 04.05.2022 № 152-к за станом здоров`я відповідно до п.2.ч.1. ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва по справі 756/4679/22-ц від 06.12.2022 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 12» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у задоволені позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 28.03.2023р., додатковою постановою від 11.04.2023р поновлено на роботі на посаді лікаря-кардіолога кардіологічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №12» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з 05 травня 2022 року

Після цього, 05.04.2023 позивачка подала заяву про звільнення 06.04.2023 без відпрацювання, в зв`язку із необхідністю догляду за хворою дитиною, згідно з медичним висновку № ХА79-К6Е8-968Е-5С52. 21.04.2023р. отримала наказ №150к про звільнення за прогул без поважних причин, п.4 ч.1 ст.40 КЗпПУ.

Позивачка вважає його незаконним, оскільки наказ про поновлення на рівнозначній посаді відсутній, не внесені записи до трудової книжки, не розглянуто заяву про звільнення.

Посилаючись на викладене позивачка просила суд:

визнати незаконним та скасувати наказ від 21.04.2023 р. №150к про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря-кардіолога кардіологічного відділення ,

поновити її на посаді лікаря-кардіолога кардіологічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 12» з 22.04.2023 р.,

стягнути середній заробіток за час невиконання рішення суду з 28.03.2023р. по дату ухвалення рішення судом,

стягнути моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

Представник відповідача проти позову заперечував, вказував, що Висновок № ХА79-К6Е8-968Е-5С52, на який посилається Позивачка, було видано на термін 01.04.2023-05.04.2023, станом на 06.04.2023 поважна причина для звільнення без відпрацювання була відсутня.

Інші причини для звільнення без відпрацювання, в заяві від 05.04.2023 Позивачка не повідомляла, в зв`язку із чим керівництвом закладу було встановлено необхідність відпрацювання двотижневого терміну від дня подання заяви про звільнення.

Позивачка не цікавилась, чи було видано наказ про звільнення. Чинним законодавством не встановлено обов`язку роботодавця в письмовому вигляді відповідати працівнику на кадрову заяву, оскільки згоду на вчинення певних дій роботодавець дає виданням певного наказу, або розпорядження. В службовій записці від 21.04.2023 про причини відсутності на робочому місці протягом трьох робочих змін, ОСОБА_1 повідомила, що була відсутня на робочому місці в зв`язку із іншою датою її поновлення на роботі та несплатою роботодавцем середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Жодне посилання про необхідність догляду за хворою дитиною в зазначеній службовій записці відсутнє. Складені службові записки завідувача кардіологічного відділення Гуменного М.В. від 10.04.2023, 15.04.2023 та 18.04.2023 про відсутність лікаря-кардіолога ОСОБА_1 на робочому місці

Тому відповідач вважає, що на підставі фактичних даних, звільнення Позивачки з займаної посади відбулось з дотримання всіх вимог чинного законодавства.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря-кардіолога кардіологічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №12» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з 21.04.2023 р. у зв`язку з прогулом без поважної причини на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, згідно з наказом №150к від 21.04.2023р

Зобов`язано Комунальне некомерційне підприємство «Київська міська клінічна лікарня № 12» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) змінити дату звільнення із «21 квітня 2023» на « 6 квітня 2023року» та змінити формулювання причини звільнення з «п.4 ст.1 ст.40 КЗпП України» на «ч.1 ст.38 КЗпП України».

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 12» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3000 грн.

В іншій частині відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року, постановити нове судове рішення, яким задовольнити її позов у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог, не розглянувши питання щодо скасування наказу наказ від 21.04.2023 р. №150к про звільнення ОСОБА_1 , при цьому ухваливши рішення про зміну причин звільнення. Вказує, що поза увагою суду залишився факт невиконання рішення Печерського районного суду м. Києва по справі 756/4679/22-ц від 06.12.2022 р.

Відповідач Комунальне некомерційне підприємство «Київська міська клінічна лікарня № 12» подав відзив на апеляційну скаргу, доводи якого повторюють доводи відзиву на позовну заяву. Просить рішення суду першої інстанції скасувати, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Представники сторін взяли участь у судових засіданнях апеляційного суду у режимі відеоконференції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 02.01.2014 по 04.05.2022 працювала на посаді лікаря-кардіолога ургентного кардіологічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 12».

Позивачку 04.05.2022 було звільнено із займаної посади згідно наказу від 04.05.2022 № 152-к за станом здоров`я відповідно до п.2.ч.1. ст. 40 КЗпП України. Не погодившись із наказом про звільнення позивачка звернулась до Печерського районного суду з позовом про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва по справі 756/4679/22-ц від 06.12.2022 за позовом ОСОБА_1 (далі-Позивач) до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 12» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у задоволені позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 28.03.2023 частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-кардіолога кардіологічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №12» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу 275555грн.70 коп., витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн.

Наказом № 126-к від 29.03.2023 ОСОБА_1 було поновлено на посаді лікаря- кардіолога кардіологічного відділення, виплачено заробітну плату з 1 квітня 2023р..

Позивачка 30.03.2023р. подала заяву про приведення наказу у відповідність до вимог законодавства.

Після цього, 05.04.2023 позивачка подала відповідачу заяву про звільнення 06.04.2023 без відпрацювання, в зв`язку із необхідністю догляду за хворою дитиною, згідно медичного висновку № ХА79-К6Е8-968Е-5С52

Відповідач 06.04.2023р. подав заяву про роз`яснення постанови Київського апеляційного суду від 28.03.2023р. Ухвалою Київського апеляційного суду від 11.04.2023р. у задоволенні заяви відмовлено.

Київським апеляційним судом прийнято додаткову постанову від 11.04.2023 р. про поновлення на роботі з 05.05.2022 р., негайне виконання в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 24 060 грн та в частині поновлення позивач на роботі.

Суд також установив, що на заяві позивачки від 05.04.2023 р. про звільнення поставлено резолюцію «заперечую, необхідним відпрацювання 14 днів, згідно чинного законодавства».

Однак, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив твердження відповідача, що чинним законодавством не встановлено обов`язку роботодавця в письмовому вигляді відповідати працівнику на кадрову заяву, оскільки згоду на вчинення певних дій роботодавець дає виданням певного наказу, або розпорядження. Судом встановлено, що на попередні заяви позивачки про відпустки вона отримувала відповіді, в т.ч. про відмову в наданні відпустки, про що вказано в Постанові КАП від 28.03.2023р. та вимогою надання підтверджуючих документів.

Відповідач надав суду копії службових записок завідувача кардіологічного відділення Гуменного М.В. від 10.04.2023, 15.04.2023 та 18.04.2023 про відсутність лікаря-кардіолога ОСОБА_1 на робочому місці, копії актів від 10.04.2023,15.04.2023,16.04.2023 та 18.04.2023 в яких встановлено відсутність ОСОБА_1 на робочому місці.

Наказом №150к від 21.04.2023р. позивачку звільнено за прогул без поважних причин згідно п.4 ч.1 ст.40 КЗпПУ.

Крім цього, 17.04.2023 р. позивачці направлено лист про надання пояснень , щодо відсутності на роботі 10.04.2023р.,15.04.2023р.

Як видно із матеріалів справи, 21.04.2023р. позивачка надала службову записку на даний лист, в якому просила повідомили про розгляд заяви про звільнення, про виконання Постанови КАС від 11.04.2023 р.

Також судом встановлено, що в наказ від 29.03.2023 р. про поновлення на роботі не внесені зміни згідно Постанови КАС від 11.04.2023 р.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік поважних причин відсутності на роботі, тому, вирішуючи це питання щодо працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази із числа передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають вину працівника.

Звільнення позивача з роботи згідно наказу №150к від 21.04.2023р за без розгляду заяви про звільнення за власним бажанням від 5.04.2023 р. суперечить вимогам закону, тому підлягає скасуванню.

Трудове законодавство надає працівникові право відкликати раніше подану заяву про звільнення за власним бажанням. При цьому, законом не передбачено обов`язкової письмової форми відкликання заяви про звільнення.

Зміст статті 38 КЗпП України свідчить про те, що у разі подання працівником заяви про звільнення за власним бажанням він має право відкликати заяву про звільнення лише протягом двотижневого строку з дати попередження роботодавця про звільнення. Якщо цей строк закінчився і подана заява про звільнення не відкликана, працівник вважається таким, що залишив роботу та підтримує вимогу про звільнення.

Першої інстанції установив, що позивачка не відкликала заяви про звільнення від 05.04.2023р., тому дійшов правильного висновку про відсутність підстави для її поновлення на роботі.

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання незаконним та скасування наказу №150к від 21.04.2023 р. про звільнення позивачки на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України та зміни формулювання підстав звільнення, вказавши формулювання звільнення - у зв`язку з розірванням трудового договору з ініціативи працівника на підставі ст.38 КЗпП України з 06.04.2023року та зобов`язання відповідача внести зміни (запис) до трудової книжки ОСОБА_1 , вказавши формулювання звільнення - у зв`язку з розірванням трудового договору з ініціативи працівника на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України.

Правильними є також висновки суду щодо вимог позивачки про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду з 28.03.2023 р.

Встановлено, що наказом від 29.03.2023 р. прийнято рішення про виплату коштів в розмірі 275 555,70 грн після отримання банківських реквізитів.

Позивачка не надала доказів про неотримання коштів на її реквізити, тому правильними є висновки суду щодо необґрунтованості позовних вимог.

Погоджується колегія суддів із висновками суду першої інстанції щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Так, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачка посилалась на те, що у зв`язку з порушенням з боку Відповідача її прав, була завдана моральна шкода, що полягає у ігноруванні прав, вимушених змінах у її життєвих і виробничих стосунках, маючи на утриманні малолітню дитину, позбавлена можливості заробляти на життя.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних права призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об`єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі. Підставою для відшкодування моральної шкоди за ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

З урахуванням обставин справи, характеру та глибини душевних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, виходячи з принципу розумності та справедливості, вказані обставини є підставою для відшкодування завданої позивачці моральної шкоди в розмірі 3000 грн. Такі висновки суду є обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги в цілому повторюють доводи позовної заяви, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди скаржника з висновком суду. Такі доводи фактично зводяться до викладення обставин справи із тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні.

Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України, суд,

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено 17 липня 2024 року.

Головуючий: М.В. Мережко

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова