Постанова

від 16.07.2024 по справі 320/20384/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/20384/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Губської Л.В.

Мєзєнцева Є.І.

При секретарі: Масловській К.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Акціонерне товариство «Універсал Банк» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд:

- визнати бездіяльності начальника Оболонського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) у ненадання відповіді на заяву про повернення виконавчого збору за вих. № 5595-ЮД від 22.09.2023р. та на адвокатський запит з проханням надати інформацію про результати розгляду заяви Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» про повернення виконавчого збору за вих. № 5595-ЮД від 22.09.2023р.;

- зобов`язати Оболонський відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) вчинити всі необхідні дії, щодо повернення на рахунок Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» (код ЄДРПОУ 21133352) Р/Р НОМЕР_1 відкритий в AT «УНІВЕРСАЛ БАНК», МФО 322001, безпідставно сплаченого виконавчого збору та витрат виконавчих проваджень в рамках виконавчих проваджень № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, НОМЕР_4, зокрема, але не виключно, звернутися з поданням до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, щодо повернення Акціонерному товариству «УНІВЕРСАЛ БАНК» стягнутого виконавчого збору та витрат виконавчих проваджень в рамках виконавчих проваджень № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, НОМЕР_4.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у відкритті провадження - відмовлено.

При цьому, суд першої інстанції вказав, що виконавчі провадження відкриті на виконання виконавчого листа в межах однієї цивільної справи, позивач є стороною у виконавчому провадженні - боржником, отже, суд дійшов висновку, що оскарження дій/бездіяльності державного виконавця, вчинених в межах виконавчих проваджень, відкритих на виконання судового рішення, ухваленого судом за правилами цивільної юрисдикції, повинно розглядатися судом, який видав виконавчий документ, за правилами цивільного судочинства.

Крім того, суд вказав, що правовідносини щодо отримання інформації виникли між адвокатом АТ «Універсал Банк» та державним виконавцем в межах вчинених дій виконавцем при виконанні виконавчого листа №389/1539/21, виданого 12.09.2022 Знам`янським міськрайонним судом Кіровоградської області. Отже, даний спір відноситься до юрисдикції загального місцевого суду та підлягає розгляду за правилами ЦПК України.

Також суд послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 16 січня 2019 року у справі №686/23317/13-а, згідно якої адвокатський запит не є запитом, що направлений на отримання публічної інформації, оскільки може бути спрямований не лише до суб`єктів владних повноважень, але й до будь-якої юридичної особи з метою отримання необхідної адвокату інформації для надання правової допомоги клієнту.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дану ухвалу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що імперативною нормою - ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, розглянувши та перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Так, у статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Згідно частини першої статті 287 КАС учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Таким чином, рішення, дії чи бездіяльність виконавця можуть бути оскаржені до адміністративного суду виключно у тому випадку, якщо законом не встановлений інший порядок їх оскарження.

Водночас, нормами чинного законодавства встановлені особливі правила оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця при виконанні ним судових рішень, ухвалених, зокрема, у господарських та цивільних справах.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Так, згідно статті 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що оскарження рішення, дії або бездіяльності виконавця під час примусового виконання ним рішення цивільного суду здійснюється за правилами цивільного судочинства.

Як вже зазначалося, частина перша статті 74 Закону № 1404-VIII містить правило, відповідно до якого оскарження рішення, дії чи бездіяльності виконавця щодо виконання судового рішення здійснюється до того суду, який таке рішення ухвалив (у даному випадку до цивільного суду).

Будь-яких особливостей чи винятків із наведеного правила щодо оскарження постанов про стягнення виконавчого збору, про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафу норми Закону № 1404-VIII чи будь-якого іншого законодавчого акту не містять.

Верховний Суд України у постановах від 24 лютого 2016 року у справі № 6-3077цс15, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2187цс15 висловив правовий висновок, згідно якого якщо законом установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Водночас пунктом 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Таким чином, відповідно до пункту 5 частини першої № 1404-VIII, примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови приватних виконавців про стягнення витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу, які є окремими виконавчими документами.

Як вже зазначалось, відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас, згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом, на відміну від оскарження дій державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, як це визначено у частині першій статті 74 Закону № 1404-VIII.

Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Такі висновки викладені, зокрема Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року у справі №921/16/14-г/15, у справі №127/9870/16-ц та у справі №2-01575/11, від 28 листопада 2018 року у справі №2-01575/11, від 13 березня 2019 року у справі №545/2246/15-ц, від 3 та 10 квітня 2019 року у справах №370/1288/15 та №766/740/17-ц відповідно, від 29 травня 2019 року у справі №758/8095/15-ц, від 2 жовтня 2019 року у справі №766/10138/17-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі №1940/1957/18, від 15 січня 2020 року у справі №1.380.2019.001073 та від 29 вересня 2020 року у справі №295/6656/14-ц, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 3 квітня 2019 року у справі №344/1016/18 та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у справі №160/4071/20, від 31 березня 2021 року у справі №640/18024/20.

У зв`язку із цим, колегія суддів вважає, що вимоги позивача у даному спорі, з огляду на відповідні висновки Верховного Суду, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, суд першої інстанції дійшов хибних висновків щодо того, що сам собою адвокатський запит не є запитом про надання публічної інформації, оскільки може бути адресований не лише розпорядникам публічної інформації, визначеним Законом № 2939-VI, а більш широкому колу суб`єктів.

Так, згідно абз.2 ч.2 статті 11 Закону України «Про інформацію» № 2657-XII кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

На підставі п.1 ч.1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).

В абз.1 ч.1 статті 24 Закону № 5076-VI визначено, що адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону України № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Отже, відповідач як державний орган і суб`єкт владних повноважень є розпорядником такої інформації.

Таким чином, пов`язані з розглядом відповідного запиту дії або бездіяльність Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) випливають зі здійснення публічно-владної управлінської функції. При цьому чинним законодавством не встановлено винятків, які б давали підстави для протилежного висновку щодо правової природи зазначених дій або бездіяльності, а тому спори за скаргами на них є публічно-правовими.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права та необґрунтовано дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 квітня 2020 року по справі № 826/7244/18.

Таким чином, з огляду на предмет спору та зміст позовних вимог, характер правовідносин та суб`єктний склад учасників таких правовідносин висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для розгляду цього спору за правилами цивільного судочинства є помилковим.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що позивач вірно звернувся до суду з даним позовом в порядку адміністративного судочинства.

Отже при прийнятті оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, що призвело до невірного по суті вирішення справи.

За правилами ч.3 статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Відповідно до статті 320 КАС України - підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст. ст. 312, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» - задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та оскарженню не підлягає відповідно до статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 16 липня 2024 року.

Суддя-доповідач: В.В. Файдюк

Судді: Л.В. Губська

Є.І. Мєзєнцев