Постанова

від 17.07.2024 по справі 380/25387/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/25387/23 пров. № А/857/8893/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Судової-Хомюк Н.М., Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі №380/25387/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,

суддя у І інстанції Клименко О.М.,

час ухвалення рішення 12 березня 2024 року,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складення повного тексту рішення 12 березня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі апелянт 1, позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі апелянт 2, відповідач, ГУ ДМС України у Л/о), в якому із урахуванням уточненої позовної заяви від 07.11.2023, просить:

- визнати протиправною відмову ГУ ДМС у Л/о прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації;

- зобов`язати ГУ ДМС України у Л/о прийняти у ОСОБА_1 подану ним декларацію від 11.08.2023 про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації (далі - рф);

- стягнути з ГУ ДМС України у Л/о на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з судового збору та витрат на послуги адвоката.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 04.01.2022 він набув громадянство України на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України від 18.01.2001 №2235-III «Про громадянство України» (далі Закон №2235-III). На підтвердження прийнятого рішення про набуття громадянства України позивачу видано тимчасове посвідчення громадянина України від 14.01.2022 №ОТ033735 з терміном дії до 04.01.2024. Одночасно позивач зобов`язався протягом двох років припинити громадянство рф відповідно до вимог Закону №2235-III та надати документи на підтвердження припинення громадянства рф. Отже, позивач повинен припинити громадянство рф до 04.01.2024. Чинна процедура виходу з російського громадянства особами, які мають документи на право проживання в інших державах, вимагає звернення з цим питанням виключно до консульських установ рф у відповідній країні. Після отримання тимчасового посвідчення громадянина України позивач одразу ж почав збирати документи про вихід з громадянства рф. Однак записатись на прийом до посольства рф позивач не зміг, оскільки вже з січня запис на прийом не здійснювався. Крім цього, у зв`язку з початком 24.02.2022 повномасштабного збройного вторгнення рф на територію України дипломатичні відносини між Україною та рф розірвані. Відповідно, станом на сьогодні консульські установи рф на території України не функціонують. Отже, позивач з об`єктивних причин не може звернутися до уповноважених органів рф із клопотанням про припинення громадянства цієї держави. Також позивач робив спроби реалізації процедури виходу з громадянства рф і в третій країні Республіці Польщі, однак через відсутність дозволу на проживання у цій країні реалізувати таку процедуру не зміг. З метою отримання інформації щодо виходу з громадянства рф у спірній ситуації позивач також неодноразово звертався до Міністерства закордонних справ цієї держави, втім такі звернення результату не дали. Отож, наразі існує незалежна від позивача причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства, оскільки на території України припинили діяльність закордонні російські установи і фактично процедура припинення громадянства рф для тих осіб, які проживають на території України, не здійснюється. З наведеного позивач висновує, що має право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства. З огляду на це позивач звернувся до відповідача із супровідним листом, у якому виклав відповідні обставини та просив прийняти у нього декларацію про відмову від іноземного громадянства для оформлення паспорта громадянина України, однак отримав відмову.

Вважаючи зазначену відмову відповідача протиправною та такою, що порушує його права, позивач звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 позов задоволено частково; визнано протиправною відмову ГУ ДМС України у Л/о у прийнятті ОСОБА_1 декларації про відмову від громадянства російської федерації замість документа про припинення громадянства російської федерації; зобов`язано ГУ ДМС України у Л/о повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 11.08.2023 щодо подання декларації про відмову від іноземного громадянства з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

Рішення суду першої інстанції оскаржило ГУ ДМС України у Л/о, подавши на нього апеляційну скаргу (від 10.04.2024).

В апеляційній скарзі апелянт 2 зазначає, що вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, належним чином не дослідив докази та матеріали у цій справі, а також невірно застосував норми матеріального права, наслідком чого стало неправильне вирішення адміністративного спору.

Відповідач зазначає, що ним 04.01.2022 прийнято рішення про набуття ОСОБА_1 громадянства України та 14.01.2022 документовано тимчасовим посвідченням громадянина України терміном дії до 04.01.2024. Під час подання заяви про набуття громадянства України заявник разом із іншими необхідними документами подав зобов`язання протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити своє попереднє громадянство громадянство рф.

Зауважив, що позивач взяв на себе зобов`язання для завершення процедури набуття громадянства України подати не декларацію про відмову від громадянства рф, а саме документ про припинення попереднього громадянства шляхом подачі в компетентні органи країни попереднього громадянства заяви про вихід з громадянства рф з поверненням національного паспорту громадянина до уповноваженого органу цієї держави.

Разом з тим, громадяни рф не мають підстав для подання декларації про відмову від іноземного громадянства, за виключенням особливої категорії заявників згідно зі змінами внесеними Законом України від 14.12.2021 №1941-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про громадянство України» (далі Закон №1941-ІХ) щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб», який набрав чинності 19.12.2021.

Оскільки позивач не відноситься до жодної з категорій осіб, визначених Законом №1941-ІХ, відповідні підстави для подачі декларації про відмову від іноземного громадянства у ОСОБА_1 відсутні.

Серед іншого, вказано, що жодного обмеження щодо країни місця проживання особи, яка не має місця проживання на території рф та повинна виконати зобов`язання припинити іноземне громадянство, законодавством рф, не передбачено, як і не передбачено чинним законодавством України, яке регламентує процедуру набуття громадянства України.

Крім того, відсутні відомості про те, що процедура припинення громадянства рф, яка має бути врегульована відповідним законодавством саме зазначеної держави, не здійснюється чи була скасована.

Сама форма і зміст декларації про відмову від іноземного громадянства затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження зразків документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, та журналів обліку» від 16.08.2012 №715, в якій наведені підстави незалежних від особи причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства). Отже, при подачі декларації особі необхідно заповнити відповідний пункт з посиланням на конкретні причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства.

З огляду на те, що відповідач не звертався до відповідача із декларацією, заповненою і сформованою відповідно до вимог чинного законодавства, розгляд звернення позивача відповідно до Закону України «Про звернення громадян» з роз`ясненням законодавчо визначеного алгоритму дій, не є порушенням прав позивача.

Лист відповідача, з яким висловив незгоду позивач, не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, при недотриманні особою форми заяви щодо порядку звернення.

Оскільки питання припинення іноземного громадянства та процедури припинення іноземного громадянства належать до виключної компетенції уповноважених органів іноземної держави та регулюються відповідними нормативно-правовими актами іноземної держави, а отже вплинути на ситуацію щодо припинення іноземного громадянства особами, які набули громадянство України, уповноважені органи не мають правових підстав.

Апелянт 2 також зауважив, що суд не може перебирати на себе вирішення питання прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, інакше порушується принцип розподілу влади. Вказане є дискреційними повноваженнями відповідача.

Позивач не навів жодних достатніх, допустимих та належних доказів щодо існування реального негативного впливу безпосередньо на його права, свободи та інтереси, та що відповідач своїми роз`ясненнями норм чинного законодавства такі будь-яким чином порушив.

З огляду на викладене, цей позов повинен бути залишений без задоволення за безпредметністю, безпідставністю та необґрунтованістю, оскільки відповідач не приймав жодних рішень суб`єкта владних повноважень, які б тягнули за собою негативні наслідки для позивача.

Просив апеляційну скаргу задоволити, а рішення суду першої інстанції від 12.03.2024 у справі №380/25387/23 скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 у справі №380/25387/23 також оскаржив ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 .

Апелянт 1 вважає, що судом першої інстанції застосовано неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки, з його позиції, відповідач повторно розгляне звернення ОСОБА_1 та відмовить з тих же підстав, що були покладені в основу першого рішення про відмову в прийнятті декларації позивача, що не сприятиме відновленню порушеного права позивача.

Станом на сьогодні є усталеною практика щодо повторного розгляду органами ДМС декларацій про відмову від іноземного громадянства після ухвалення судом відповідного рішення і прийняття ДМС повторної відмови в прийнятті такої декларації.

Зауважує, що відповідач розглянув подану позивачем заяву по суті та дійшов висновку, що правові підстави для прийняття декларації відсутні.

Ба більше, відповідач не визнає за позивачем права на подачу декларації про відмову від іноземного громадянства.

При цьому, суд першої інстанції констатував під час розгляду справи наявність незалежних від позивача причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства та протиправність відмови міграційної служби в прийнятті декларації про відмову від громадянства рф, відтак, належним та ефективним способом відновлення порушеного права ОСОБА_1 є зобов`язання відповідача прийняти відповідну декларацію.

Крім того, вказує, що повноваження відповідача щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства не є дискреційними. Орган ДМС оцінює чи мають місце незалежні від особи причини неподання документа про припинення громадянства.

Якщо висновок позитивний орган ДМС зобов`язаний прийняти декларацію, якщо негативний відмовити.

У цій справі відповідач надав свою оцінку та дійшов негативного висновку і цей висновок визнано судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству. При цьому, позивачем дотримано усіх визначених законом умов, тому суд вправі зобов`язати відповідача прийняти певне рішення, а саме прийняти декларацію.

Отже, можна зробити висновок, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнано судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Суд першої інстанції визнав протиправною відмову ГУ ДМС України у Л/о у прийняття в ОСОБА_1 декларації про відмову від громадянства рф замість документа про припинення громадянства рф. Суд вказав, що позивач має право на подачу такої декларації.

В даному випадку є очевидним, що даний спір не буде вирішений в одному процесі саме через відмову суду зобов`язати відповідача прийняти подану позивачем декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Вважає, що рішення суду у цій справі забезпечуватиме ефективний спосіб захисту тільки в тому випадку, якщо буде містити зобов`язання відповідача прийняти декларацію.

Також сторона позивача вважає безпідставним зменшення суми компенсації витрат на послуги адвоката до 3000,00 грн. Відповідач не звертався під час розгляду справи в суді першої інстанції до суду із клопотанням про зменшення судових витрат та не доводив неспівмірності витрат на правничу допомогу, тому суд першої інстанції не міг за власною ініціативою зменшувати розмір витрат на правничу допомогу. Вважає, що розмір гонорару 10000,00 грн підтверджується матеріалами справи, є обґрунтований та має бути відшкодований повністю.

Ба більше, за правничу допомогу у суді апеляційної інстанції позивач також поніс витрати в розмірі 5000,00 грн, які слід компенсувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у цій справі, як і судовий збір за подання апеляційної скарги. Відповідні докази, долучено до матеріалів справи.

Апелянт 2 просив суд апеляційної інстанції рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 у справі №380/25387/23 змінити, виклавши резолютивну частину в редакції, як визначено у позовній заяві, зокрема, зобов`язавши відповідача прийняти декларацію ОСОБА_1 від 11.08.2023 замість документа про припинення громадянства рф, а також стягнути понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання позову, апеляційної скарги та на правову допомогу в суді першої та апеляційної інстанцій.

18.04.2024 від сторони позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Серед іншого, зазначено про те, що чинне законодавство України передбачає дві альтернативні дії, які мають бути вчинені іноземцем, який подав зобов`язання протягом двох років припинити іноземне громадянство (підданство) з моменту реєстрації громадянином України: а) подати документ про припинення громадянства іншої держави або б) подати декларацію про відмову від іноземного громадянства (тільки у випадку неможливості надання такого документа з незалежних від нього причин).

Позивач скористався другим варіантом, оскільки існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства), зокрема, нездійснення процедури припинення громадянства рф для осіб, що постійно проживають на території України.

ОСОБА_1 подає декларацію не замість зобов`язання припинити іноземне громадянство, а замість документа про припинення іноземного громадянства на тій підставі, що позивач з незалежних від нього причин не може отримати документ про припинення іноземного громадянства.

Факт підписання зобов`язання не оспорюється, позивач має велике бажання виконати це зобов`язання та припинити громадянство рф задля отримання паспорта громадянина України. Зобов`язання підписано 19.08.2021, а рішення про набуття громадянства прийнято тільки 04.01.2022, тобто менш ніж за два місяці до початку збройного вторгнення рф на територію України, розірвання дипломатичних відносин з росією та припинення функціонування російських закордонних установ на території України, що позбавило позивача можливості виконати свій обов`язок припинити громадянство рф.

Ба більше, позивач намагався реалізувати процедуру виходу з громадянства рф в третій країні в Польщі, однак відсутність дозволу на проживання на території Польщі та будь-якої іншої країни свідчить про неможливість реалізувати процедуру виходу з громадянства рф в цих країнах. Позивач також неодноразово звертався до міністерства закордонних справ рф, однак це не дало позитивних результатів.

Позивач вчинив всі залежні від нього дії для виконання свого зобов`язання припинити іноземне громадянство та єдиним можливим варіантом для нього є подача декларації про відмову від іноземного громадянства.

В апеляційній скарзі також стороною позивача аргументовано чому Законом №1941-ІХ не звужено, а розширено перелік випадків, коли особа має право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Також, вказано, що відповідач свідомо підміняє поняття «нездійснення процедури» та «існування нормативно врегульованої процедури». В даному випадку процедура нормативно врегульована (через посольство рф в Україні), але не здійснюється через припинення їх роботи, що і є незалежною від особи причиною неотримання документа про вихід з іноземного громадянства.

Серед іншого, апелянт 1 вказує, що наказом №715 від 16.08.2012 затверджено лише зразок декларації про відмову від іноземного громадянства, що означає допустимість внесення змін в ту форму декларації, яка встановлюється як зразок.

Позиція представника відповідача, що відмова ГУ ДМС України у Л/о прийняти декларацію позивача не порушує його права і не може бути оскаржена до суду не відповідає вимогам чинного законодавства.

Наголошено, що станом на сьогодні Верховною Радою України не було прийнято жодного нормативно-правового акту, яким би було вирішено питання «закінчення процедури виходу з громадянства рф після війни». Самі лише припущення та сподівання відповідача, що дане питання може бути вирішено законодавцем не можуть слугувати підставою для відмови у прийнятті декларації позивача.

Також стороною позивача наведене додаткове обґрунтування та судову практику щодо відсутності у відповідача дискреційних повноважень у цьому конкретному випадку. Своєю чергою, практику запропоновану відповідачем вважає нерелевантною.

Сторона апелянта 1 просила апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення та стягнути за рахунок асигнувань відповідача понесені позивачем судові витрати у виді судового збору та витрат на правову допомогу.

24.05.2024 від сторони апелянта 1 надійшло клопотання, у якому просила врахувати додаткові пояснення при перегляді справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог скаржників, виходячи із такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із розірванням дипломатичних зв`язків між Україною та рф та призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні, позивач позбавлений можливості отримати документ про припинення громадянства рф від дипломатичного представництва чи консульської установи вказаної країни. Також позбавлений позивач можливості подати заяву про вихід з громадянства рф до дипломатичного представництва чи консульської установи рф в іноземній державі через відсутність у нього дозволу на постійне проживання у відповідній іноземній державі.

Про вказані обставини позивач повідомив відповідача у своєму супровідному листі від 11.08.2023 та надав відповідачу відповідні докази, які ці обставини підтверджують. Утім, відповідач під час розгляду звернення позивача щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства не надав оцінку обставинам, зазначеним у цьому зверненні, а саме щодо розірвання дипломатичних зв`язків між Україною та російською федерацією та призупинення діяльності російських закордонних установ в Україні, а також неможливості реалізації позивачем свого права на звернення із заявою про вихід з іноземного громадянства через відповідні російські закордонні установи в іноземних державах.

Відсутність у чинному законодавстві України альтернатив або відповідного правового механізму вирішення подібних спірних правовідносин нівелює реалізацію права особи на оформлення припинення громадянства іноземної держави з огляду на неможливість де-факто ним скористатися, незважаючи на його проголошення де-юре, та не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими Законом №2235-ІІІ.

Водночас установлені судом обставини свідчать про те, що позивачем вчинялися усі необхідні дії з метою припинення громадянства російської федерації, однак це не призвело до відповідного правового результату з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги викладене у сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірному випадку неотримання позивачем документа про припинення громадянства російської федерації відбулося з незалежних від нього причин. З огляду на це відповідно до приписів ч. 5 ст. 8 Закону №2235-ІІІ позивач має право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства.

Зауваження відповідача про те, що позивач як докази на обґрунтування неможливості виходу з іноземного громадянства долучає скріншоти з неідентифікованою та неверифікованою інформацією, що оформлені іноземною мовою, без надання перекладу на державну мову судочинства, тому такі не можуть вважатися належними, допустимими та достатніми доказами у справі, суд першої інстанції відхилив, позаяк ці докази у сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що позивачем вчинялися усі необхідні дії з метою припинення громадянства російської редерації, однак це не призвело до відповідного правового результату з незалежних від нього причин.

Відповідач не висловлював жодних зауважень стосовно невстановленої форми поданої позивачем декларації про відмову від іноземного громадянства під час надання письмової відповіді за результатами її розгляду, тому доводи відповідача в цій частині не заслуговують на увагу.

Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відмова відповідача у прийнятті в ОСОБА_1 декларації про відмову від громадянства російської федерації замість документа про припинення громадянства російської федерації є протиправною, а позовна вимога в цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції, з урахуванням меж заявлених позовних вимог та встановлених фактичних обставин справи дійшов висновку, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути його звернення від 11.08.2023 щодо подання декларації про відмову від іноземного громадянства. Під час повторного розгляду зазначеного звернення відповідачу належить прийняти обґрунтоване рішення, що буде відповідати критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень (частина друга статті 2 КАС України) та приписам Закону №2235-ІІІ, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Позовна вимога позивача щодо зобов`язання відповідача прийняти у нього декларацію про відмову від громадянства російської федерації замість документа про припинення громадянства російської федерації задоволенню не підлягає, оскільки є передчасною.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову частково.

Крім того, поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає сума судового збору у розмірі 1073,60 грн.

З урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову та розміру судового збору, конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а також часткового задоволення позову, суд першої інстанції вважав за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 3000,00 грн.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Москва, російська федерація.

09.08.2016 позивач зареєстрував шлюб з громадянкою України ОСОБА_3 .

19.08.2021 позивач звернувся до ГУ ДМС України у Л/о із заявами №4622-000019393 та №4622-000014002 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України».

До заяв позивач долучив, зокрема, зобов`язання №4622-000001144 припинити іноземне громадянство, в якому зазначив про те, що зобов`язується протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство (підданство) російської федерації і подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства російської федерації. У разі неотримання з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства (підданства) російської федерації позивач зобов`язався подати декларацію про відмову від громадянства (підданства) російської федерації і повернути національний паспорт громадянина російської федерації до уповноваженого органу цієї держави.

04.01.2022 ГУ ДМС України у Л/о прийняло стосовно позивача позитивне рішення про оформлення набуття ним громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України».

04.01. 2022 ГУ ДМС України у Л/о видало довідку №4622-000005390 про реєстрацію особи громадянином України, за змістом якої ОСОБА_1 згідно з рішенням ГУ ДМС України у Л/о від 04.01.2022 №4 набув громадянство України на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України»; відповідно до законодавства України зазначена особа є громадянином України з 04.01.2022.

14.01.2022 ГУ ДМС України у Л/о видало позивачу тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_1 строком дії до 04.01.2024.

11.08.2023 позивач звернувся до ГУ ДМС України у Л/о із супровідним листом, в якому зазначив, що через збройну агресію російської федерації проти України діяльність консульських установ російської федерації зупинена, тому він з об`єктивних причин не може звернутися до уповноважених органів російської федерації із клопотанням про припинення громадянства російської федерації. Вказав, що звертався до консульського відділу посольства російської федерації в Польщі, де отримав відповідь про неможливість реалізувати процедуру виходу з громадянства російської федерації в Польщі через відсутність дозволу на проживання на території цієї держави. Зауважив, що в його випадку має місце нездійснення російською федерацією процедури припинення громадянства для тих громадян, які проживають на території України. Отож, наразі існує незалежна від нього причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства, оскільки на території України припинили діяльність закордонні російські установи, а можливості оформити вихід з громадянства російської федерації він не має. Зважаючи на вказане, позивач має право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства. Просив прийняти у нього такі документи, що додаються: декларація про відмову від іноземного громадянства (згідно із зразком, затвердженим наказом МВС України від 16.08.2012 №715, форма 45); копію відповіді міністерства закордонних справ російської федерації від 24.05.2023 №14219/кд-гр; скріншот листування з генеральним консульством росії у Кракові та з консульським відділом посольства росії у Польщі.

Листом ГУ ДМС України у Л/о від 06.10.2023 за №А-896/6/4601-23/4601.3.7/12325-23 позивача повідомлено, зокрема про те, що питання припинення іноземного громадянства та процедура припинення іноземного громадянства належать до виключної компетенції уповноважених органів іноземної держави та регулюються відповідними нормативно-правовими актами іноземної держави, а отже вплинути на ситуацію щодо припинення іноземного громадянства особами, які набули громадянство України, уповноважені органи України не мають правових підстав. З метою законодавчого врегулювання питання пролонгації виконання зобов`язання припинити громадянство російської федерації на період дії в Україні воєнного стану для того, щоб після скасування або припинення воєнного стану такі громадяни змогли виконати взяте на зобов`язання про припинення громадянства російської федерації 07.08.2023 внесено до Верховної Ради України відповідний проект Закону України. Також у листі зазначено про те, що 08.07.2021 рішенням ГУ ДМС у Л/о на підставі ст. 21 Закону №2235-ІІІ вже скасовувалося попереднє рішення від 12.03.2019 про оформлення позивачем набуття громадянства України у зв`язку з невиконанням поданого зобов`язання припинити іноземне громадянство.

Ураховуючи зазначене, підстави для подання декларації про відмову від іноземного громадянства відсутні.

Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідача в прийнятті у нього декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації, звернувся з цим позовом до суду.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 4 Конституції України визначено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-III (далі - Закон №2235-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону №2235-ІІІ особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону №2235-III іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Своєю чергою, зобов`язання припинити іноземне громадянство це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України (ч. 1 ст. 1 Закону №2235-III).

При цьому, за визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону №2235-ІІІ:

незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури;

декларація про відмову від іноземного громадянства документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2235-III іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.

Указом Президента України від 27.03.2001 №215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень відповідно до пунктів 117 та 119 якого у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України.

Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.

Особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 9 Закону №2235-ІІІ передбачено, що умовами прийняття до громадянства України є подання іноземцем зобов`язання припинити іноземне громадянство. Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Отже особа, яка набула громадянство України, у випадку неможливості подати документ про припинення іноземного громадянства (підданства) з незалежних від неї причин, може подати до уповноваженого органу України декларацію про відмову від іноземного громадянства.

ОСОБА_1 набув громадянство України за територіальним походженням в порядку ст. 8 Закону №2235-III та документований тимчасовим посвідченням громадянина України № НОМЕР_1 від 14.01.2022 з терміном дії до 04.01.2024.

Згідно з зобов`язанням №46220000001144 від 19.08.2021 ОСОБА_1 зобов`язався протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України припинити громадянство російської федерації і подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства російської федерації. У разі неотримання з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства (підданства) російської федерації позивач зобов`язався подати декларацію про відмову від громадянства (підданства) російської федерації і повернути національний паспорт громадянина Російської Федерації до уповноваженого органу цієї держави.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введений в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 3) та до цього часу дія воєнного стану продовжена відповідними Указами Президента України.

Листом Міністерства закордонних справ України від 13.10.2022 №72/11-612/1-81401 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, відповідно до п. 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376, що після письмового повідомлення російській стороні про рішення української сторони розірвати дипломатичні відносини, встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, здійсненим у м. Мінську 14.02.1992, зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24.02.2022р.

Згідно з ч. 3 ст. 78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України розірвано дипломатичні відносини між двома державами та припинено роботу консульських установ, що є загальновідомими обставинами.

Визнання офіційно цього факту не потребує додаткового доведення з боку позивача про наявність незалежної від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства), адже як в законодавстві України, так і в законодавстві рф відсутнє правове регулювання процедури припинення громадянства (підданства) за ініціативою особи в разі ведення воєнних дій між відповідними державами.

Письмовими доказами, долученими до матеріалів справи підтверджується, що листом від 24.05.2023 за №14219/кд-гр міністерство закордонних справ російської федерації повідомило позивача у відповідь на його звернення про те, що стосовно вирішення питання про вихід із російського громадянства він може звернутися до російських закордонних установ в країні постійного проживання (в Україні) після відновлення їх діяльності або до російської закордонної установи в іншій державі за наявності документа, який підтверджує дозвіл уповноваженого органу іноземної держави на проживання в цій державі.

Позивач також звертався до генерального консульства росії в Кракові та консульського відділу посольства росії в Польщі із заявами про вихід з громадянства російської федерації та отримав відповіді про те, що для виходу із громадянства росії необхідно подати заяву та мати дозвіл на постійне проживання на території Польщі.

За таких обставин, у зв`язку із розірванням дипломатичних зв`язків між Україною та рф та призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні, позивач позбавлений можливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації від дипломатичного представництва чи консульської установи вказаної країни. Також позбавлений позивач можливості подати заяву про вихід з громадянства російської федерації до дипломатичного представництва чи консульської установи російської федерації в іноземній державі через відсутність у нього дозволу на постійне проживання у відповідній іноземній державі.

Отже, позивач вживав заходи та вчиняв дії щодо припинення громадянства російської федерації, які з незалежних він нього причин, не мали відповідного позитивного результату.

Про вказані обставини позивач повідомив відповідача у своєму супровідному листі від 11.08.2023 та надав відповідачу відповідні докази, які ці обставини підтверджують. Однак, відповідач під час розгляду звернення позивача щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства не надав оцінку обставинам, зазначеним у цьому зверненні, а саме щодо розірвання дипломатичних зв`язків між Україною та російською федерацією та призупинення діяльності російських закордонних установ в Україні, а також неможливості реалізації позивачем свого права на звернення із заявою про вихід з іноземного громадянства через відповідні російські закордонні установи в іноземних державах.

В такому випадку законодавство України передбачає можливість подання декларації про відмову від іноземного громадянства, що і було зроблено позивачем.

Позивач мав законні очікування на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки отримати документ про припинення громадянства російської федерації через введення воєнного стану України та припинення діяльності всіх консульських установ цієї держави на території України, наразі є неможливим.

Суд першої інстанції доцільно зауважив, що відсутність у чинному законодавстві України альтернатив або відповідного правового механізму вирішення подібних спірних правовідносин нівелює реалізацію права особи на оформлення припинення громадянства іноземної держави з огляду на неможливість де-факто ним скористатися, незважаючи на його проголошення де-юре, та не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими Законом №2235-ІІІ.

Європейський Суд з прав людини, практика якого в силу приписів ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» підлягає застосуванню судами разом з Конвенцією як джерело права, у пунктах 70-71 рішення у справі «Рисовський проти України» (29979/04), аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), №33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), №48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), №21151/04, пункту 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), №10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі»). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії».

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява №32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії», заява №35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Колегія суддів зазначає, що у листі-відповіді про відмову прийняти декларацію ГУ ДМС України у Л/о від 14.09.2023 фактично процитувало норми Закону №2235-ІІІ, вказало про неможливість вплинути на ситуацію щодо припинення іноземного громадянства особами, які набули громадянство України через відсутність правових підстав, відсутність належного законодавчого врегулювання вказаного питання, повідомило про існування законопроекту «Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства , які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканості України, яким можливо буде врегульовано відповідне питання та додатково наголосило про існування рішення від 08.07.2021, яким скасовано рішення від 12.03.2019 про оформлення ОСОБА_1 набуття громадянства України у зв`язку з невиконанням поданого зобов`язання припинити іноземне громадянство. Зазначив, що підстави для подачі декларації про відмову від іноземного громадянства ОСОБА_1 відсутні.

З вказаного слідує, що відповідач незаконно відмовив в прийнятті декларації, тобто застосуванні альтернативи, передбаченої чинним законодавством.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач отримав тимчасове посвідчення громадянина України у січні 2022 року, фактично менш ніж за два місяці до початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України та припинення діяльності відповідних установ рф, проте ОСОБА_1 протягом 1,5 року вживались заходи з метою отримання від рф документу про припинення іноземного громадянства (підданства), однак такі дії не призвели до його отримання з незалежних від нього причин, тому цілком виправданим є звернення з декларацією до органу ДМС з тим, щоб до закінчення встановленого строку виконати покладені на себе зобов`язання.

Крім того, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано вірну оцінку доводам відповідача про те, що Законом №1941-ІХ, зокрема врегульовано питання можливості подання декларацій про відмову від іноземного громадянства разом із заявою про прийняття громадянства України тими категоріями осіб, які зазначені в Указі Президента України від 13.08.2019 №594, однак до жодної з вказаних категорій осіб позивач не належить, які оцінені критично; що 08.07.2021 рішенням ГУ ДМС у Л/о на підставі ст. 21 Закону №2235 вже скасовувалося попереднє рішення від 12.03.2019 про оформлення позивачем набуття громадянства України у зв`язку з невиконанням поданого зобов`язання припинити іноземне громадянство, які не взяті судом першої інстанції до уваги, оскільки згадані правовідносини не є предметом розгляду у цій справі. Ба більше, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач не висловлював жодних зауважень стосовно невстановленої форми поданої позивачем декларації про відмову від іноземного громадянства під час надання письмової відповіді за результатами її розгляду, тому доводи відповідача в цій частині не заслуговують на увагу.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність відмови відповідача у прийнятті в ОСОБА_1 , декларації про відмову від громадянства російської федерації замість документа про припинення громадянства російської федерації. Отже, позовна вимога в цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги ГУ ДМС України у Л/о таких висновків суду не спростовують.

Частиною 4 ст. 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано всіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення всіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, установлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.05.2019 у справі №826/17220/17.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, установлені законом.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №208/8402/14-а, від 29.03.2018 у справі №816/303/16, від 06.03.2019 у справі №200/11311/18-а, від 16.05.2019 у справі №818/600/17 та від 21.11.2019 у справі №344/8720/16-а.

Колегія суддів наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадські та політичні права (стаття 2).

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Суд першої інстанції під час розгляду справи констатував поважність причин неотримання позивачем документа про припинення іноземного громадянства (підданства) та протиправність відмови міграційної служби в прийнятті декларації про відмову від громадянства рф, отже, на думку колегії суддів, належним та ефективним способом поновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача прийняти відповідну декларацію.

Зважаючи на те, що судом визнано протиправною відмову ГУ ДМС України у Л/о в прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від громадянства рф, то інших варіантів поведінки, окрім як прийняти протилежне рішення, відповідач не має.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги сторони апелянта 1 , що обраний судом спосіб захисту його прав не є ефективним, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення вимог позивача у обраний ним спосіб судового захисту, який суд апеляційної інстанції вважає належним та дієвим в межах спірних правовідносин, а саме: зобов`язати ГУ ДМС України у Л/о прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства, подану ним 11.08.2023.

Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги апелянта 1 та апелянта 2 підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасування в частині позовних вимог про зобов`язання ГУ ДМС України у Л/о повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 11.08.2023 щодо подання декларації про відмову від іноземного громадянства з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні, з ухваленням у цій частині нового судового рішення про задоволення позову шляхом зобов`язання ГУ ДМС України у Л/о прийняти у ОСОБА_1 подану ним декларацію від 11.08.2023 про відмову від іноземного громадянства.

Щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає таке.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із того, що згідно із ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 6 ст. 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні з даним позовом до суду першої інстанції ОСОБА_1 сплатила 1073,60 грн. судового збору (квитанція №4974-764502724-3558 від 20.10.2023р.). У зв`язку із задоволенням позову у повному обсязі, з ГУ ДМС України у Л/о за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню 1073,60 грн. судового збору, сплаченого останнім при зверненні до суду.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статей 1, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7 ст. 134 КАС України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування колегія суддів виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження факту понесених витрат на правничу допомогу до матеріалів справи долучено (копії):

1. договір №08/09/23 про надання правової допомоги адвокатом від 08.09.2023, укладений між адвокатом Тарасенко Дар`єю Юріївною (Адвокат/Захисник) та Архипенком Дмитром Івановичем (Клієнт).

2. Додаток №1 від 19.10.2023 до Договору №08/09/23 про надання правової допомоги адвокатом від 08.09.2023, згідно з яким сторони погодили, що Гонорар адвоката за представництво інтересів Клієнта в суді першої інстанції становить 10000,00 грн; Гонорар має бути сплачений протягом 7 днів з дня підписання додатку.

3. Опис послуг, наданих адвокатом Тарасенко Д.Ю., від 20.10.2023 згідно з яким станом на 20.10.2023 адвокат надала Клієнту такі послуги: складання позовної заяви в тому числі: аналіз наявних у позивача документів 2 год.; аналіз законодавства з відповідних питань 1 год.; аналіз судової практики з відповідних питань 1,5 год.; написання безпосередньо тексту позовної заяви 2 год.; складання пакету документів до суду 1 год.

4. Рахунок-фактуру від 20.10.2023 №20/10/23 на суму оплати послуг адвоката в розмірі 10000,00 грн.

В матеріалах справи відсутні докази сплати позивачем адвокату вартості послуг за надану правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21.01.2021 у справі №280/2635/20, відповідно до якого, за положеннями КАС України відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Колегія суддів зазначає, що за вимогами процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Колегія суддів також враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, яка міститься, зокрема, у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №826/841/17 та у постанові від 28.04.2021 у справі №640/3098/20.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявлені представником позивача до відшкодування 10000,00 гривень витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення зі сторони відповідача становить надмірний тягар для нього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Таким чином, оскільки предметом розглядуваного спору, є справа незначної складності, обсяг наданих послуг, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що розмір вказаних витрат має бути зменшений з 5000,00 грн до 3000,00 грн.

Підстав для зміни чи скасування у цих частинах рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 у цій справі не встановлено.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги позивача та відповідача частково, скасування рішення від 12.03.2024 в частині зобов`язання ГУ ДМС України у Л/о повторно розглянути звернення ОСОБА_1 щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про зобов`язання відповідача прийняти відповідну декларацію.

Щодо розподілу судових витрат у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що, з врахуванням викладених вище приписів ст. 139 КАС України, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню 1609,50 грн. судового збору, сплаченого згідно квитанції №3827-7544-6785-4700 від 11.04.2024 при поданні апеляційної скарги.

Крім того, в апеляційній скарзі представник апелянта 1 просить стягнути з ГУ ДМС України у Л/о на його користь 5000,00 грн. як відшкодування понесених ним витрат на правничу допомогу на стадії апеляційного розгляду даної справи.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу до матеріалів справи долучено (копії):

- ордер про надання правничої (правової) допомоги серії ВІ №1205789 від 21.03.2024;

- додаток №2 від 21.03.2024 до договору про надання правової допомоги від 08.09.2023 №08/09/23, згідно якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання щодо представництва інтересів Клієнта в суді апеляційної інстанції при перегляді рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 по справі №380/25387/23. Гонорар адвоката за надання зазначених послуг становить 5000,00 грн.;

- опис послуг, наданих адвокатом Тарасенко Д.Ю., згідно якого адвокат надала наступні послуги: складання тексту апеляційної скарги 3 год.;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Колегія суддів оцінивши викладене у сукупності, з врахуванням викладених вище положень чинного законодавства, зазначає, що складання апеляційної скарги у даній справі не вимагало великого обсягу дослідження юридичної практики, ознайомлення із судовою практикою, здійснення будь-якого іншого аналізу, оскільки представником позивача подана не перша апеляційна скарга у аналогічних справах, а тому це не потребувало значних витрат часу, які заявлені представником позивача, як витрати на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів також враховує, що представник позивача вже представляла інтереси позивача при розгляді даної справи в суді першої інстанції, була ознайомлена з матеріалами справи та добре ознайомлена з судовою практикою у такій категорії справ.

Отже, враховуючи надані позивачем докази правничої допомоги адвоката в суді апеляційної інстанції, з урахуванням дотримання вимог співмірності та обґрунтованості розміру витрат на оплату послуг адвоката, складності виконаної адвокатом роботи, колегія суддів дійшла висновку, що співмірним розміром судових витрат пов`язаних з витратами на професійну правничу допомогу є 3000,00 грн.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що судом першої інстанції при ухвалення оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому рішення суду першої інстанції в частині відмову в позові слід скасувати та ухвалити в цій частині судове рішення, яким позов задовольнити.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимогах скасувати та прийняти нове в цій частині, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області задовольнити.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняти у ОСОБА_1 подану ним декларацію від 11.08.2023 про відмову від іноземного громадянства.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України у Львівській області (ЄДРПОУ 37831493; 79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 11) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 1609 (одна тисяча шістсот дев`ять) грн. 50 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги згідно з квитанцією №3827-7544-6785-4700 від 11.04.2024 та 3000,00 грн витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Н. М. Судова-Хомюк Т. І. Шинкар Повний текст постанови складено 17.07.2024