Рішення

від 11.07.2024 по справі 143/1127/23

ПОГРЕБИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 143/1127/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2024 року м. Погребище

Погребищенський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Сича С.М.,

за участю секретаря Затоковенко Т.О.,

розглянувши в приміщенні суду в місті Погребище Вінницького району Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області, Фермерського господарства «Ліщинецьке об`єднане» та ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі, визнання недійсним та скасування права власності на земельну ділянку, вилучення із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності та право оренди земельної ділянки, та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом,-

встановив:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області, Фермерського господарства «Ліщинецьке об`єднане» та ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі, визнання недійсним та скасування права власності на земельну ділянку, вилучення із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності та право оренди земельної ділянки, та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 .

За життя їй належало право на земельну частку (пай) із земель колективної власності КСП «Батьківщина», с.Ліщинці Погребищенського району Вінницької області, посвідчене відповідним сертифікатом, що був втрачений.

ОСОБА_4 склала заповіт, згідно із яким заповіла на користь ОСОБА_5 все своє майно, що належало їй на праві власності.

Проте, ОСОБА_5 відмовилася від спадщини, подавши відповідну заяву до нотаріального органу.

В свою чергу позивачка прийняла спадщину на підставі рішення Погребищенського районного суду Вінницької області про визначення їй додаткового строку на прийняття спадщини.

Також із заявою про прийняття спадщини до нотаріального органу звернулася ОСОБА_6 , яка є внучкою померлої ОСОБА_3 , що, на переконання позивачки, свідчить про ту обставину, що остання претендує на спадкове майно.

При зверненні позивачки до Відділу Держгеокадастру у Погребищенському районі їй стало відомо, що за життя ОСОБА_3 не одержувала державного акта на право власності на земельну ділянку, однак після її смерті вона була включена в список громадян Старостинецької сільської ради Погребищенського району Вінницької області на отримання у власність земельної ділянки площею 2,7179 га.

Крім того, державним реєстратором Погребищенської міської ради їй було повідомлено, що на даний час власником виділеної її матері ОСОБА_3 земельної ділянки площею 2,7179 га, кадастровий номер 0523487000:03:001:0110, є територіальна громада Погребищенської міської ради.

07.10.2021 року Погребищенська міська рада прийняла рішення про передачу цієї земельної ділянки в оренду ФГ «Ліщинецьке об`єднане», на підставі чого із цим фермерським господарством було укладено договір оренди землі.

02.12.2021 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено відомості про інше речове право (право оренди) ФГ «Ліщинецьке об`єднане» на згадану земельну ділянку.

Позивачка стверджує, що за вищезазначених обставин вона не має можливості оформити свої спадкові права на спірну земельну ділянку.

Посилаючись на наведене, просить:

-визнати недійсним та скасувати рішення органу місцевого самоврядування, Погребищенської міської ради, серія та номер 56-17-8/1419, виданого 07.10.2021;

- визнати недійсним Договір оренди землі, серія та номер 1419/1, укладений 07.10.2021, між орендарем, Фермерським господарством «Ліщинецьке об`єднане» та орендодавцем Погребищенською міською радою;

- визнати недійсним та скасувати право власності Погребищенської міської ради на земельну ділянку, площею 2,7179 га, кадастровий номер 0523487000:03:001:0100. Вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна інформацію щодо власника земельної ділянки - Погребищенської міської ради та відомості про право оренди земельної ділянки;

- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,7179 га, кадастровий номер 0523487000:03:001:0100, що належала ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою судді від 08.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої визначено проводити за правилами загального позовного провадження (а.с. 45, 46).

23.01.2024 через систему «Електронний суд» від представника ФГ «Ліщинецьке об`єднане» - адвоката Корченюка А.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача вказує на те, що у матеріалах справи відсутні докази звернення позивачки до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину, вимоги про визнання недійним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійним договору оренди є необґрунтованими, оскільки спірна земельна ділянка передавалася в оренду ФГ «Ліщинецьке об`єднане» у відповідності до діючого на той час законодавства як невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку, а рішення міської ради вичерпало свою дію після укладання згаданого правочину. Також стверджує, що позивачкою не наведено будь яких правових підстав для визнання недійним договору оренди землі як оспорюваного правочину. Крім того, наголошує на тому, що позивачкою пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення своїх прав вона могла дізнатися в 2007 року, прийнявши вчасно спадщину після смерті спадкодавця (а.с. 64-71).

Ухвалою суду від 26.01.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 88 - 90).

Позивачка ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася, натомість подала через канцелярію суду заяву від 26.01.2024, в якій просить справу розглянути без її участі та задовольнити позовні вимоги (а.с. 79).

Представник Погребищенської міської ради Жмурчук О.М., будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася, натомість подала через канцелярію суду заяву від 11.07.2024, в якій просить справу розглянути без її участі, позовну вимогу про визнання права власності визнає, у задоволенні іншої частини позовних вимог просить відмовити (а. с. 156).

Представник ФГ «Ліщинецьке об`єднане» - адвокат Корченюк А.В., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, проте через систему «Електронний суд» подав заяву від 11.07.2024, в якій просить справу розглянути без його участі, позовні вимоги про визнання недійсним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним договору оренди землі не визнає, в іншій частині заявлених позовних вимог покладається на розсуд суду (а. с. 157).

Відповідачка ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи (а.с. 155), в судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила.

У зв`язку із неявкою учасників справи в судове засідання в силу ч. 2ст. 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, суть спірних правовідносин, що склалися між сторонами, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно із довідкою Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 17.11.2023 № 1051/25-23 ОСОБА_3 виданий сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН №0258531, згідно із яким остання набула право на земельну частку (пай) розміром 3,12 в умовних кадастрових гектарах із земель колективної власності КСП «Батьківщина», с.Ліщинці Погребищенського району Вінницької області (а. с. 16).

20.12.2004 ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений сільським головою Старостинецької сільської ради Погребищенського району Вінницької області, зареєстрований в реєстрі за № 79, згідно із яким все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і все те, на що за законом вона матиме право, та сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН №0258531, виданий 26.12.1996, заповіла на користь своєї дочки ОСОБА_5 (а. с. 11).

Позивачка ОСОБА_1 є дочкою померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 , яка на день смерті була зареєстрована та проживала одна в АДРЕСА_1 (а. с. 8 - 10, 29).

10.09.2007 ОСОБА_5 подано до Погребищенської державної нотаріальної контори заяву від 04.06.2007, в якій вона повідомила, що відмовляється від належної їй частки спадщини, що залишилася після смерті її матері ОСОБА_3 (а. с. 101).

10.09.2007 ОСОБА_6 подано до Погребищенської державної нотаріальної контори заяву від 04.06.2007, в якій вона повідомила, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 її баба ОСОБА_3 залишила на її ім`я заповіт від 20.12.2004. На день смерті спадкодавця залишилося майно, в тому числі право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом серії ВН №0258531, виданим 26.12.1996. Просить видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вказане майно. Одночасно повідомляє, що крім неї є дочка померлої ОСОБА_5 , яка проживає в росії (а. с. 101).

Згідно із додатком № 1 до розпорядження голови Погребищенської районної державної адміністрації Вінницької області від 27.09.2007 №549 «Про затвердження протоколу розподілу земельних ділянок між власниками сертифікатів, виготовлення та видачу державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам на території Старостинецької сільської ради (с. Ліщинці)» ОСОБА_3 включена до списку громадян Старостинецької сільської ради (с. Ліщинці), яким передаються у власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) і видаються державні акти на право власності на землю, під порядковим номером - 238, номер паю 43, загальна площа 2,7179 га (а. с. 19, 21, 22).

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 07.10.2019 у справі за позовом ОСОБА_1 до Старостинецької сільської ради Погребищенського району Вінницької області про визначення додаткового строку на прийняття спадщини, що набрало законної сили 07.11.2019, позов задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк в три місяці з дня вступу рішення у законну силу для прийняття заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 (а. с. 105 - 106).

10.12.2019 ОСОБА_1 подано до Погребищенської державної нотаріальної контори заяву від 18.10.2019, в якій вона повідомила, що приймає спадщину після смерті ОСОБА_3 на підставі вищезазначеного рішення суду (а. с. 104).

Рішенням Погребищенської міської ради від 07.10.2021 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), які перебувають у користуванні ФГ «Ліщинецьке об`єднане» передано в користування на умовах оренди ФГ «Ліщинецьке об`єднане» зазначену земельну ділянку (а.с. 109, 110).

07.10.2021 року між Погребищенською міською радою, як орендодавцем, та ФГ «Ліщинецьке об`єднане», як орендарем, укладено договір оренди землі №1419/1, згідно із пунктами 1, 2, 8 якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування зазначену земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель невитребуваних земельних часток (паїв) Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області строком на 7 років з моменту укладення договору.

За змістом пункту 34 цього договору оренди землі дія договору припиняється, серед іншого, у разі державної реєстрації права власності спадкоємця на земельну ділянку, передану в оренду особою, яка управляє спадщиною, державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності (а.с. 76 - 78).

02.12.2021 державним реєстратором Брацлавської селищної ради Вінницької області Левандовською О.О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №62093300 від 07.12.2021 здійснено державну реєстрацію права власності Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області на земельну ділянку площею 2,7179 га, кадастровий номер 0523487000:03:001:0100. Підставою здійснення державної реєстрації визначено п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» №5245-VІ від 02.12.2021 (а. с. 20).

02.12.2021 державним реєстратором Брацлавської селищної ради Вінницької області Левандовською О.О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №62093300 від 07.12.2021 року здійснено державну реєстрацію іншого речового права (права оренди) ФГ «Ліщинецьке об`єднане» щодо цієї земельної ділянки (а.с.73).

Листом від 13.09.2023 № 524/01-16 завідувач Погребищенської державної нотаріальної контори повідомив позивачку, що видати свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно неможливо у зв`язку із відсутністю правоустановчих документів на земельну частку (пай) площею 2,7179 га (а. с. 15).

Вирішуючи по суті заявлені позовні вимоги, суд виходить із наступного.

У постанові Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №463/6829/21 зазначено, зо згідно із нормоюстатті 1216ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені устатті 1219 ЦК України(статті1218,1231 ЦК України).

Відповідно до частини другоїстатті 1220ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першоюстатті 1268ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першоїстатті 1296ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ятастатті 1268 ЦК України).

Частиною першоюстатті 1297ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третястатті 1296 ЦК України).

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майноє свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно доЗакону України«Про реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначенихглавою 29 ЦК України.

Суд звертає увагу на ту обставину, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 до складу спадкової маси входило право на земельну частку (пай), яке в подальшому було трансформовано відповідачем (Погребищенською міською радою) у виділену в натурі (на місцевості) земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до пунктів 16, 17Перехідних положень ЗК України громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Законом України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»визначені організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Відповідно до вимогстатті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), також є свідоцтво про право на спадщину (стаття 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»).

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) (стаття 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»).

За частиною 3 статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності.

Відповідно до частини 1 ст.79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

У постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №576/2742/18 та від 16 лютого 2022 року у справі №136/1124/19 зазначено, що чинне земельне законодавство не містить чіткого визначення поняття земельна частка (пай). Разом з тим у сфері земельних відносинзагальноприйнятим є використання поняття «земельний пай» не тільки як земельна ділянка, яка не виділена в натурі, а і як земельна ділянка, яка отримана в результаті розпаювання землі (виділення в натурі).

Із наведеного випливає, що об`єктом спадкування можуть бути сформовані земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва безвідносно до того, чи входили вони на час відкриття спадщини до складу спадкової маси як виділені в натурі (на місцевості) земельні ділянки, чи як не виділені в натурі земельні частки (паї).

З огляду на викладене слід дійти висновку, що предметом спору між сторонами є земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка була сформована унаслідок виділення в натурі (на місцевості) належної спадкодавцеві земельної частки (паю).

Звертаючись із позовом до суду, ОСОБА_1 покликалася на те, що внаслідок здійснення за Погребищенською міською радою реєстрації права власності на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно порушується її право на оформлення спадщини. При цьому вона звернула увагу суду на ту обставину, що визнання за нею права власності на земельну ділянку є основною її вимогою, а вимоги про визнання недійсним та скасування рішення Погребищенської міської ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання недійсним та скасування права власності Погребищенської міської ради є похідними.

Суд погоджується із доводами позивачки стосовно того, що наявність запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про зареєстроване право власності Погребищенської міської ради на земельну ділянку вочевидь створює їй перешкоди в оформленні спадкових прав та реалізації правомочностей щодо розпорядження належним їй майном.

Разом із цим, вирішуючи питання про належність та ефективність обраних нею способів захисту, суд виходить із того, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другоюстатті 10 ЦПК Українисуд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертоюстатті 10 ЦПК Україниі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції Українинаголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Як вбачається із матеріалів справи на підставі оспорюваного рішення Погребищенської міської ради між нею, як орендодавцем, та ФГ «Ліщинецьке об`єднане», як орендарем, було укладено договір оренди спірної земельної ділянки.

У п.8.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 року у справі №912/2797/21 зазначено, що під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом або про визнання недійсним договору), не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

З огляду на те,щорішенняоргану місцевого самоврядування уже виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення договору оренди землі, визнання недійсним та скасування такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав позивачки, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору оренди та повернення спірної земельної ділянки. А тому в задоволенні позову про визнання недійсним та скасування рішення Погребищенської міської ради від 07.10.2021 року №56-17-8/1419 слід відмовити через неефективність обраного позивачкою способу захисту своїх прав.

Вирішуючи по суті позовну вимогу про визнання недійсним договору оренди землі, суд бере до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 523/7609/17,який зводитьсядо того,що у приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

ВЦК Українизакріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третястатті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Позивачкою не наведено будь яких правових підстав, встановлених законом, на яких вона заперечує дійсність оспорюваного договору оренди землі.

В той же час, слід зауважити, що згаданий договір оренди землі був укладений за рішенням Погребищенської міської ради щодо невитребуваної частки (паю) після формування її у земельну ділянку, тобто відповідно до приписів ч.3ст.13Закону України«Про порядоквиділення внатурі (намісцевості)земельних діляноквласникам земельнихчасток (паїв)»,за змістомяких з моменту державної реєстрації права власності власників (їх спадкоємців) на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності.

Таким чином, укладення договору оренди землі не створює перешкод позивачці в оформленні її спадкових прав та здійсненні після цього правомочностей щодо володіння та розпорядження земельною ділянкою, а отже не призводить до порушення прав чи законних інтересів останньої.

З огляду на викладене у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про визнання недійним та скасування права власності Погребищенської міської ради на спірну земельну ділянку, то суд ураховує, що згідно з частиною першою статті15, частиною першою статті16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першоїстатті 316 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першоюстатті 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та другастатті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина першастатті 321 ЦК України).

Частинами першою та другоюстатті 78 ЗК Українивизначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України).

Відповідно достатті 388 ЦК Українивипадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положеннястатті 388 ЦК Українизастосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Згідно з частиною першоюстатті 388 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першійстатті 388 ЦК України.

У постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18, від 24 листопада 2021 року у справі № 761/11593/13-ц, від 11 січня 2023 року у справі №354/738/14 сформульовано правовий висновок про те, що власник з дотриманням положень статей387і388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі №461/1980/17 зазначено, що при пред`явленні віндикаційного позову такий спосіб захисту прав, як скасування державної реєстрації права, також не є належним способом захисту прав позивача.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19).

Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду(постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня вересня 2022 року у справі910/14224/20).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц).

Згідно з положеннямист.328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не забороненізаконом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає іззаконуабо незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (див., зокрема, пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту (див. постанову Верховного Суду від 20.03.2024 року у справі №134/154/20).

Із досліджених судом доказів слідує, що право власності Погребищенської міської ради та інше речове право (право оренди) ФГ «Ліщинецьке об`єднане» на спірну земельну ділянку були одночасно зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №62093300 від 07.12.2021. При цьому підставою набуття права власності Погребищенської міської ради визначено п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245-VІ від 02.12.2021.

Разом із цим, поза увагою Погребищенської міської ради, ФГ «Ліщинецьке об`єднане» та державного реєстратора залишилися положення ч. 1 ст. 30 Закону України «Про держвну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно із якими право оренди на нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки, земельні ділянки колективної власності, надані в оренду органами державної влади, органами місцевого самоврядування в порядку, визначеномустаттями 13,14-1Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", здійснюється без державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки в Державному реєстрі прав.

Крім того, суд відзначає, що норми п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245-VІ від 02.12.2021 також не могли слугувати достатньою підставою здійснення державної реєстрації права власності на згадану земельну ділянку за Погребищенською міською радою, оскільки за їх змістом з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються певні категорії земель, крім земельних ділянок приватної власності.

Всвою чергуспірна земельнаділянка єналежною позивачціна правівласності зчасу відкриттяспадщини,а отжеє «земельноюділянкою приватноївласності» врозумінні зазначеноївище нормизакону,що унеможливлюєнабуття правакомунальної власностіна неїна підставі п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» №5245-VІ від 02.12.2021.

Таким чином, суд погоджується із доводами позивачки про те, що державна реєстрація права власності на земельну ділянку за Погребищенською міською радою була здійснена за відсутності законної підстави, що призводить до порушення її прав та інтересів і вочевидь перешкоджає оформленню її спадкових прав.

В той же час, зважаючи на ті обставини, що спірне майно вибуло із володіння позивачки поза її волею, право власності на нього зареєстровано за відповідачем (Погребищенською міською радою), то належним та ефективним способом захисту її порушених прав у спірних із цим органом місцевого самоврядування правовідносинах є пред`явлення вимоги про витребування земельної ділянки із незаконного володіння цього відповідача.

Однак, з таким позовом вона не зверталася, що є самостійною та безумовною підставою для відмови у задоволенні її позовної вимоги про визнаннянедійним таскасування прававласності Погребищенськоїміської радина земельнуділянку, оскільки заявлена позовна вимога не призведе до відновлення прав позивачки.

Вирішуючи питання про обґрунтованість позовної вимоги про визнання за позивачкою права власності на земельну ділянку, суд виходить із того, що означена вимога звернута як до Погребищенської міської ради, так і до ОСОБА_2 , як спадкоємця, котра претендує на спадкове майно, а отже її вирішення також потребує з`ясування фактичних обставин і через призму застосування норм спадкового права, предметом правового регулювання яких є спірні правовідносини.

Судом встановлено, що 10.09.2007 ОСОБА_5 подано до Погребищенської державної нотаріальної контори заяву від 04.06.2007, в якій вона повідомила, що відмовляється від належної їй частки спадщини, що залишилася після смерті її матері ОСОБА_3 (а.с. 101).

В свою чергу, 10.09.2007 ОСОБА_6 подано до Погребищенської державної нотаріальної контори заяву від 04.06.2007, в якій вона повідомила, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 її баба ОСОБА_3 залишила на її ім`я заповіт від 20.12.2004. На день смерті спадкодавця залишилося майно, в тому числі право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом серії ВН №0258531, виданим 26.12.1996. Просить видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вказане майно. Одночасно повідомляє, що крім неї є дочка померлої ОСОБА_5 , яка проживає в росії (а. с. 101).

Зі змісту заяви ОСОБА_2 слід дійти висновку, що вона, вважаючи себе спадкоємцем за заповітом, фактично оспорює право позивачки на спадкування спірної земельної ділянки.

За частинами1,2ст.1223ЦК Україниправо наспадкування маютьособи,визначені узаповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261-1265цього Кодексу.

Відповідно дочастин 1,2ст.1258ЦК Україниспадкоємці зазаконом одержуютьправо наспадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановленихстаттею 1259цього Кодексу.

В силу ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За обставинами розглядуваної справи ОСОБА_5 , будучи спадкоємцем за заповітом, відмовилася від прийняття спадщини, а відомості про те, що спадкодавець ОСОБА_3 складала заповіт на користь ОСОБА_2 відсутні.

Відтак, позивачка, як спадкоємець за законом першої черги, яка прийняла спадщину, має право на успадкування спірної земельної ділянки, проте позбавлена такої можливості через відсутність правоустановчих документів на неї.

Визначаючись із належністю та ефективністю обраного позивачкою способу захисту порушеного права, суд бере до уваги, що відповідно до п.1 ч.2 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ч. 1 ст. 392 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №227/3750/19 зазначено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особаможе звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

В п. 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 обумовлено, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Зважаючи на встановлення факту оспорювання ОСОБА_2 права позивачки на спадкове майно, ураховуючи існування у ОСОБА_1 перешкод для їх оформлення у нотаріальному порядку, та з метою забезпечення повного та ефективного захисту порушеного права останньої, відсутності необхідності звернення її до суду для вжиття додаткових засобів захисту, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про визнання за нею права власності на спадкову земельну ділянку.

Суд вважає неспроможними аргументи представника ФГ «Ліщинецьке об`єднане» про пропуск позивачкою строку позовної давності для пред`явлення до суду вимоги про визнання за нею права власності, позаяк означена вимога звернута до інших відповідачів, що позбавляє можливості ФГ «Ліщинецьке об`єднане» заявляти про пропуск позивачкою строку позовної давності за цією вимогою.

Водночас, з метою усунення будь яких суперечностей під час реалізації позивачкою судового рішення про визнання за нею права власності на спадкову земельну ділянку та його різнотлумачення, суд констатує, що відповідно до пункту 9 частини першої ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

В абзаці другому ч. 3 ст. 26 Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» визначено,що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченомупунктом 1частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У пунктах123,125,128,132постанови ВеликоїПалати ВерховногоСуду від21.12.2022у справі№ 914/2350/18 (914/608/20) викладено правовий висновок, який в загальному зводиться до того, що, застосовуючи положення ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд вирішує спір про право.

Ці норми адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

Абзацом другим ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав.

Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.

При цьому, в силу наведених положень, відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд звертає увагу на те, що ухвалення рішення про визнання за позивачкою права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, не зважаючи на не пред`явлення нею вимоги до Погребищенської міської ради про витребування майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про державну реєстрацію такого права власності позивачки, та одночасно - про державну реєстрацію припинення права власності Погребищенської міської ради на відповідне нерухоме майно та припинення іншого речового права (права оренди) ФГ «Ліщинецьке об`єднане».

В позовній заяві зазначено, що ОСОБА_1 не заявляє вимоги до відповідачів про відшкодування судових витрат, а тому, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, понесені позивачкою судові витрати слід залишити за нею.

Керуючись ст. ст. 2-7, 10, 133, 141, 258, 259, 263, 268, 279 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Погребищенської міської ради Вінницького району Вінницької області, Фермерського господарства «Ліщинецьке об`єднане» та ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі, визнання недійсним та скасування права власності на земельну ділянку, вилучення із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності та право оренди земельної ділянки, та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,7179 га, кадастровий номер 0523487000:03:001:0100, що належала ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає АДРЕСА_2 ;

Відповідачі:

ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації АДРЕСА_3 ;

Погребищенська міська рада Віницького району Вінницької області, вул. Богдана Хмельницького, 110, м. Погребище, Вінницький район, Вінницька область, 22200, код ЄДРПОУ 03772654;

Фермерське господарство «Ліщинецьке об`єднане», с.Ліщинці, Вінницький район, Вінницька область, 22213, код ЄДРПОУ 34142930.

Повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня закінчення розгляду справи.

Повний текст рішення складено 17.07.2024 року.

Суддя