Постанова

від 16.07.2024 по справі 183/2669/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5997/24 Справа № 183/2669/23 Суддя у 1-й інстанції - Городецький Д. І. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Барильської А.П.,

суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.

за участю секретаря судового засідання: Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Губиниська селищна рада, Виконавчий комітет Новомосковської міської ради про визначення місця проживання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з, уточненим 30 червня 2023 року, позовом до ОСОБА_2 , треті особи - Губиниська селищна рада, Виконавчий комітет Новомосковської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування позову посилався на те, що з 08 листопада 2002 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .. Під час перебування у шлюбі в них народилися доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сімейні стосунки були припинені у червні 2021 року, рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області 27 лютого 2023 року шлюб розірвано. Ними було прийнято рішення, що молодша дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишиться проживати з ним, а старша з відповідачкою, крім того, між ними вирішено питання стосовно утримання дітей, під час прийняття зазначеного рішення враховувалася думка та інтереси дітей. З червня 2021 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно проживала разом з ним в будинку по АДРЕСА_1 , зазначений будинок був побудований у період шлюбу з відповідачкою, він сумлінно дотримується батьківських обов`язків щодо дитини, забезпечує її матеріально, піклується про навчання, розвиток, стан здоров`я дитини. У березні 2022 року ОСОБА_5 разом з дочкою - ОСОБА_3 виїхали за кордон в евакуацію. У червні 2022 року, повернувшись до України, відповідачка запросила молодшу дочку проживати до себе та почала чинити йому перешкоди в спілкуванні з дочкою, також, почала тиснути та наполягати на переїзді дитини за кордон, тому просив суд ухвалити рішення, яким визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання батька - ОСОБА_1 , стягнути судові витрати.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не врахував, що після того як його стосунки з відповідачкою припинилися, що в подальшому призвело до розлучення, донька ОСОБА_6 проживала із ним, він повністю нею опікувався та займався її вихованням. Після повернення відповідачки із за кордону у 2022 році вона хотіла забрати доньку та вивезти за кордон, чинила моральний тиск та сварки.

Відзив на апеляційну скаргу надано не було.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що 08 листопада 2002 року відділом реєстрації актів громадянського стану Новомосковського міського управління юстиції зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_7 , актовий запис № 375, після реєстрації шлюбу ОСОБА_7 . присвоєне прізвище ОСОБА_7 .

Позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 є батьками дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно акту від лютого 2023 року, складеного депутатом Губиниської селищної ради у присутності сусідів, ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , 2010 року народження не зареєстровані, але проживають з 2022 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно акту від лютого 2023 року, складеного депутатом Губиниської селищної ради у присутності сусідів, ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , 2010 року народження не зареєстровані, але проживають з 2015 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2023 року, шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірвано.

12 вересня 2023 року ОСОБА_2 оформила нотаріально посвідчену заяву про те, що цією заявою надає згоду ОСОБА_1 на проживання в належному їй будинку по АДРЕСА_1 . Також надає згоду на проживання її малолітньої дочки ОСОБА_4 , 2010 року народження разом з батьком ОСОБА_1 у належному їй житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі, надає згоду на те, щоб ОСОБА_1 у разі потреби, звертався з дитиною до медичних закладів, супроводжував дитину до школи, відвідував разом з дитиною місця для відпочинку та розвитку дітей, спортивні секції, тощо, вирішувати інші питання, які на його думку будуть необхідними та доцільними для комфортного проживання дитини поряд з ним.

22 вересня 2023 року ПН Новомосковського РНО Кібець Л.Г. видане свідоцтво про право власності, відповідно до якого ОСОБА_2 і ОСОБА_1 належать, кожному, по 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на майно, набуте колишнім подружжям за час шлюбу, спільне сумісне майно колишнього подружжя, право на яке в указаній частині посвідчується цим свідоцтвом, складається з житлового будинку загальною площею 112,9 кв.м., житловою площею 77,4 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

11 січня 2024 року рішенням виконавчого комітету Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 06 «Про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » затверджено висновок про доцільність місця проживання малолітньої дитини разом з батьком - ОСОБА_1 .

У висновку від 11січня 2024 року № 115 орган опіки та піклування зазначає, що місце проживання позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 визначене у м. Новомосковську. Дитина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно акту від лютого 2022 року, складеного депутатом Губиниської селищної ради у присутності сусідів, ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , 2010 року народження не зареєстровані, але проживають з 2015 року за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно наданих документів та витягу, будинок за вищевказаною адресою належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві приватної власності у розмірі по 1/2 частки. Згідно листа Служби у справах дітей виконавчого комітету Новомосковської міської ради, здійснити перевірку умов проживання за місцем реєстрації відповідача ОСОБА_2 не виявилося можливим. Службі у справах дітей Губиниської селищної ради зв`язатися з матір`ю дитини не вдалося, оскільки остання не відповідає на телефонні дзвінки, також, лист на її адресу повернувся буз вручення. Зі слів батька, дитина проживає з ним тривалий час, мати багато подорожує, перебуває у відрядженнях, періодично приїздить до доньки, але за місцем свого проживання дитину не забирає, йому не відомо місце перебування колишньої дружини, проте, надав нотаріально засвідчену заяву матері щодо надання згоди на проживання дитини разом з батьком. Згідно інформації ліцею № 6 м. Новомосковська, батько та матір підтримують зв`язок з класним керівником, мати дитини приймає участь у вихованні дитини, але часто знаходиться у відрядженнях. Орган опіки та піклування Губиниської селищної ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини разом з батьком - ОСОБА_1 .

В судовому засіданні ОСОБА_4 , стосовно якої визначається питання місця проживання пояснила, що проживала разом з батьками та сестрою у АДРЕСА_3 . Потім у 2021 році батьки посварилися та вона стала проживати з батьком в будинку по АДРЕСА_1 . Рік вона не пам`ятає, мама і сестра ОСОБА_10 поїхали до Швейцарії, її сестра там навчається. Мама хотіла, щоб вона також виїхала за кордон, але вона не захотіла, сказала, що бажає жити з батьком. Вона часто спілкується з мамою і сестрою по телефону, її мати не запрошувала постійно жити з нею.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що підстави для визначення місця проживання дитини з позивачем не доведені та судом не встановлені. Так, за спільною згодою позивача та відповідача, як батьків дитини, та самою дитиною визначене місце проживання останньої, а також те, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження його порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свобод чи інтересів та інтересів та права дитини, а саме, доказів того, що між ним і колишньою дружиною виникли суперечки стосовно місця проживання дитини, що відповідач не погоджується на проживання дитини з батьком, вчиняє будь-які дії, які перешкоджають цьому.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, у зв`язку з наступним.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до вимог статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно зі статтею 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.

Відповідно до частини 4, частини 6 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Частиною 1 статті 161 СК України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частиною 4 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Частиною 5 вказаної статті передбачено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у матеріалах даної справи наявний відповідний висновок, втім суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Згідно з вимогами статті 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Згідно із пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно із частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.

Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів ; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.

Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц).

Так, під час дослідження матеріалів справи, колегія суддів прийшла до висновку про те, що подання позову про визначення місця проживання неповнолітньої доньки разом з батьком включає встановлення юридичного факту самостійного виховання дитини батьком без участі матері, що не виключає того, що в даному випадку позивач намагається використати приватно-правовий інструментарій для здійснення спроби звільнення від конституційного обов`язку, передбаченого статтею 65 Конституції України, як то беззаперечне визнання відповідачем позовних вимог, що не є притаманним для цієї категорії спорів.

Вказаний висновок повністю узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23, провадження № 61-17583св23

Колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21) зроблено висновок, що «при визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесів вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини. Колегія суддів зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів».

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку у цій справі про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом з батьком, встановивши відсутність спору щодо місця проживання дитини,надання відповідачем нотаріально засвідченої згоди на проживання дитини разом з батьком, та факт того, що позивачем не доведено наявності порушення його прав та прав дитини.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (ч. 1 ст. 161 СК України) втім з матеріалів даної справи вбачається, що згода між батьками досягнута, та доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

По суті аргументи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо вирішення спору, однак колегія суддів звертає увагу, що вони спростовуються матеріалами справи, наведеними нормами права та встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 17 липня 2024 року.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: Е.Л. Демченко

М.О. Макаров