Ухвала

від 08.07.2024 по справі 755/8506/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/8506/24

Провадження №: 1-кп/755/1155/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд) в складі головуючої судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , та сторін кримінального провадження:прокурора ОСОБА_3 ,захисника ОСОБА_4 ,законного представника особи стосовноякої подано клопотання ОСОБА_5 , особи стосовноякої подано клопотання ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві клопотання слідчого СВ Дніпровського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_7 про застосування примусових заходів медичного характеру в кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024100040000600 відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, не працюючого, з неповною середньою освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 360 КК України, встановив :

І. ІСТОРІЯ ПРОВАДЖЕННЯ

21 лютого та 16 травня 2024 року ОСОБА_6 , у порядку ст. 276 - 278 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України, повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 360 Кримінального кодексу (далі КК) України.

У ході слідство з`ясовано, що ОСОБА_6 виявляє ознаки «Психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності з вираженими змінами особистості та когнітивними порушеннями» і за своїм психічним станом не міг і не може усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Ураховуючи такий стан ОСОБА_6 , старший слідчий СВ Дніпровського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_7 за погодженням з прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 , звернулися, у порядку ст. 292, 511 КПК, з клопотанням про застосування у відношенні нього примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 12024100040000600 у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із посиленим наглядом.

Отже, у цій ситуації, по-перше слід з`ясувати питання того чи дійсно мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення; чи вчинено його особою, у відношенні якої подано клопотання; чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності; чи не захворіла вона після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання; чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо так, то які саме, та по-друге, який запобіжний захід до особи має бути застосований у період з`ясування питань регламентованих ч. 1 ст. 513 КПК України.

ІІ. СУТЬ КЛОПОТАННЯ

У клопотанні про застосування примусових заходів медичного характеру від 16 травня 2024 року вказується, що ОСОБА_6 21 лютого 2024 року, тобто під час дії воєнного стану, у нічний час доби, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи поруч із будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , використовуючи металевий предмет, візуально схожий на лом, який мав при собі, шляхом пошкодження замка вхідних дверей, потрапив до підвального приміщення, де побачив 14 одиниць кабелів КПВ-ВП (350) 4х2х0,51 (U/UTP-cat 5E) СДПУ (Одескабель), який належить ТОВ «Санлайн.нет.юа» (ЄДРПОУ 35977267) та використовуючи заздалегідь підготовлений предмет, а саме кухонний ніж, відрізав їх частину загальною довжиною 253 метри та поклав їх у будівельний мішок, що призвело до припинення надання телекомунікаційних послуг для 14 абонентів.

Тим самим, ОСОБА_6 , позбавив абонентів можливості зв`язуватися з екстреними, аварійними, інформаційно-довідковими службами та з іншими абонентами.

В подальшому, ОСОБА_6 утримуючи при собі таємно викрадене чуже майно, яке стало об`єктом суспільно-небезпечного діяння, перебуваючи у сховищі, яке розташоване в будинку за адресою: АДРЕСА_2 направився до виходу, намагаючись покинути місце вчинення кримінального правопорушення, однак був затриманий працівниками поліції, внаслідок чого, ОСОБА_6 виконав всі дії, які вважав необхідними для доведення суспільно-небезпечного діяння до кінця, але діяння не було закінчено з причин, що не залежали від його волі.

Таким чином, сторона обвинувачення вважає, що ОСОБА_6 вчинив суспільно небезпечні діяння, які підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 185 КК України, а саме закінчений замах на таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у сховище (крадіжці), вчинене в умовах воєнного стану; передбаченого ч. 1 ст. 360 КК України, тобто умисне пошкодження телекомунікаційної мережі, що призвело до припинення надання телекомунікаційних послуг.

Водночас, нині, відповідно до висновку судово-психіатричного експерта за психічним станом на теперішній час ОСОБА_6 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом.

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_6 вчинив суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 360 КК України, але на теперішній час та під час вчинення кримінальних правопорушень він не може та не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому, в силу ч. 2 ст. 19 та ст. 94 КК України, не підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах. Тому, заявник просить застосувати відносно ОСОБА_6 примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом.

ІІІ. ПОЗИЦІЇ СТОРІН ТА ПОКАЗАННЯ

(а) аргументи учасників

Прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 клопотання підтримав з вказаних у ньому передумов.

Адвокат ОСОБА_6 - захисник ОСОБА_4 зауважив, що у ОСОБА_6 встановлено наявність як медичного критерію (хронічне психічне захворювання у виді психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності з вираженими змінами особистості та когнітивними порушеннями»), так і інтелектуальної й вольової ознак юридичного критерію (нездатність розуміти/усвідомлювати свої дії та керувати ними).

Вказані критерії підтверджують стан неосудності ОСОБА_6 . Водночас за умови його перебування у стані неосудності юридична оцінка вчиненого ним суспільно небезпечного діяння за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 185 КК, є надуманою. За правилами ст. 15 КК замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Враховуючи, що стан неосудності пов`язаний з відсутністю в особи інтелектуальної та вольової ознак, з ним несумісні наявність у свідомості особи чітко сформованих будь-яких необхідних дій направлених на доведення суспільно небезпечного діяння до кінця.

Втім в клопотанні слідчим зазначається, що [… В подальшому, ОСОБА_6 утримуючи при собі таємно викрадено чуже майно, яке стало об`єктом суспільно-небезпечного діяння, перебуваючи у сховищі, яке розташоване в будинку за адресою: АДРЕСА_2 направився до виходу, намагаючись покинути місце вчинення кримінального правопорушення, однак був затриманий працівниками поліції …

… внаслідок чого, ОСОБА_6 виконав всі дії, які вважав необхідними для доведення суспільно-небезпечного діяння до кінця, але діяння не було закінчено з причин, що не залежали від його волі. Своїми діями, ОСОБА_6 намагався завдати матеріальної шкоди тов «Санлайн.нет.юа» (ЄДРПОУ 35977267) на загальну суму 3 202, 98 гривень …].

Фактично, клопотання, всупереч дійсним обставинам, підтвердженими медичним критерієм містить наявну ознаку інтелектуально вольового моменту (виконав всі дії, які вважав необхідними для доведення суспільно небезпечного діяння до кінця, але діяння не було закінчено з причин, що не залежали від його волі ОСОБА_6 ). Відтак органом досудового слідства неправильно застосована кваліфікація статей кримінального кодексу.

Додатковим аргументом цьому є встановлення досудовим слідством мети й мотиву, як ознаки суб`єктивної сторони злочину. Клопотання містить пряме посилання на мету та мотив, які нібито були присутні під час дій ОСОБА_6 , як-то: [… під час дії воєнного стану вирішив вчинити суспільно небезпечне діяння, що поєднане з проникненням до сховища з метою подальшого збуту кабельно-провідникової продукції у вигляді лому кольорових металів ... ].

В той час, як встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) в діях неосудної особи об`єктивно є неможливим.

Законний представник особи стосовноякої подано клопотання ОСОБА_5 підтримав позицію адвоката ОСОБА_4

(б) показання

Першочергово, слід зауважити, що в ухвалі від 11 червня 2024 року про призначення судового розгляду, Суд вказав, що, згідно положень п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 03 червня 2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» (далі - Постанова), виходячи з принципу презумпції невинуватості у вчиненні злочину, а також із принципу презумпції психічного здоров`я людини (згідно з яким кожна особа вважається такою, що не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах і в порядку, передбачених зазначеним та іншими законами) слід мати на увазі, що до набрання законної сили судовим рішенням про неосудність особи і застосування до неї примусових заходів медичного характеру вона не обмежується в правах, якими наділена згідно з Конституцією і законами України.

В п. 10 цієї ж Постанови вказується, що з урахуванням п. 5 принципу 18 додатка до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 18 лютого 1992 року №46/119 «Захист осіб із психічними захворюваннями та поліпшення психіатричної допомоги» (далі - Резолюція), якими передбачено, що пацієнт і його представник мають право бути присутніми на будь-якому слуханні, брати в ньому участь та бути вислуханими, суди повинні забезпечувати участь у судовому засіданні особи, щодо якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру (за винятком випадків, коли цьому перешкоджає характер її захворювання), або ж отримувати письмову відмову в разі її небажання бути присутньою.

Тому, виходячи з принципу презумпції психічного здоров`я людини та враховуючи позицію сторони обвинувачення щодо потреби участі особи у розгляді і відсутності даних про неможливість такої участі, як і письмової відмови про її небажання бути присутньою, визначено розгляд цього клопотання провести за участю ОСОБА_6 .

При цьому, інформативність показань особи, яка страждає на психічний розлад, полягає не тільки у наданні нею відомостей про вчинене діяння, предметом допиту є дані про психічне здоров`я, здатність особи відповідати, правильно відтворювати та оцінювати інформацію, її самопочуття на різних етапах розслідування, які відіграють важливу роль у процесі доказування, встановлення психічного стану особи, її суспільної небезпечності, входять до предмета доказування.

Відповідно у ході розгляду клопотання ОСОБА_6 суду пояснив, щодо фактичних обставин, що дійсно вчиняв дій описані у клопотанні по відношенню до кабелю, а саме різав його, складав у мішок. Після чого палив та продавав метал.

Щодо клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, то ОСОБА_6 вказав, що просить «помилувати».

IV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Кримінальний кодекс України

Стаття 19. Осудність

2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру

1. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 2) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом; 3) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом; 4) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.

4. Госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов`язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги та лікування в умовах посиленого нагляду.

Закон України «Про психіатричну допомогу»

Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина […]

Стаття 1. Визначення термінів

психіатрична допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на […] лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин;

стаціонарна психіатрична допомога - психіатрична допомога, що включає в себе обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, і надається в стаціонарних умовах понад 24 години підряд.

Кримінальний процесуальний кодекс України

Стаття 513. Ухвала суду у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру

2. Визнавши доведеним, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності […], суд постановляє ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру.

3. Встановивши, що суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення не було вчинено або вчинено іншою особою, а також якщо не доведено, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення, суд постановляє ухвалу про відмову в застосуванні примусових заходів медичного характеру та закриває кримінальне провадження.

V. МОТИВИ СУДУ

Суд провівши судовий розгляд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов висновків, попри позицію та доводи сторони захисту, про установленість у справі, як дійсних, обставин наведених у клопотанні з огляду на таке.

(і) з`ясовані фактичні обставини кримінального провадження

У кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 лютого 2024 року за № 12024100040000600 є дійсним (доведеним) за наслідками його судового розгляду факт того, що ОСОБА_6 21 лютого 2024 року за адресою: АДРЕСА_2 , використовуючи металевий предмет, візуально схожий на лом, який мав при собі, шляхом пошкодження замка вхідних дверей, потрапив до підвального приміщення, де побачив 14 одиниць кабелів КПВ-ВП (350) 4х2х0,51 (U/UTP-cat 5E) СДПУ (Одескабель), який належить ТОВ «Санлайн.нет.юа» (ЄДРПОУ 35977267) та використовуючи заздалегідь підготовлений предмет, а саме кухонний ніж, відрізав їх частину загальною довжиною 253 метри та поклав їх у будівельний мішок, що призвело до припинення надання телекомунікаційних послуг для 14 абонентів. Після чого був затриманий на місці події працівниками поліції.

(іі) докази на підтвердження встановлених фактичних обставин

Вказані обставини слідують з наступного.

Відповідно до положень ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об`єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (див. постанову Верховного Суду (далі в т.ч. ККС, ВС) від 28 березня 2019 року у справі № 154/3213/16).

У той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч. 2 ст. 84 КПК).

В цій справі у ході судового розгляду встановлено, що фактичні обставини цього кримінального провадження є дійсними, а обставини з числа передбачених ч. 1 ст. 513 КПК доведеними, з огляду на сукупність таких доказів з числа регламентованих ст. 84 КПК, зокрема:

а) щодо події

Згідно:

- протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 21 лютого 2024 року ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повідомив, що 21 лютого 2024 року близько 03:41 год. за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з відсутністю інтернет з`єднання та підозрілого шуму в підвалі він здійснив виклик на лінію «102»;

- протоколу огляду місця події від 21 лютого 2024 року, в період з 05:18 по 05:31 год., було здійснено огляд підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_2 у ході якого на місці слідчої дії виявлено ОСОБА_6 .

Поруч з ним, на підлозі виявлено, зокрема, ніж, мішок у середині якого містяться частини від інтернет кабелів білого та сірого кольорів.

У ході слідчої дії також ідентифіковано навісний замок, предмет схожий на лом;

- акту огляду від 21 лютого 2024 року вбачається, що він складений у складі комісії: начальника відділу з обслуговування інформаційно-телекомунікаціної мережі ТОВ «Санлайн.нет.юа» ОСОБА_9 , оператора інформаційно-комунікаційних мереж ТОВ ОСОБА_10 , оператора інформаційно-комунікаційних мереж ТОВ ОСОБА_11 , заступника директора ТОВ ОСОБА_12 ,які прибули 21 лютого 2024 року об 09:00 год. за адресою: АДРЕСА_2 у зв`язку з обривом сигнального кабелю, що відбувся вночі після інцинденту о 3:17 год., за викликом на місце прибув Наряд НОМЕР_1 Державною служби охорони (ДСО), бо 4 під`їзд був закритий, після цього спрацювала сигналізація на поріз кабелю в 2 під`їзді, було направлено наряд туди, в підвал 2 під`їзду були відкриті двері, де було помічено правопорушення та самого правопорушника;

- протоколу слідчої дії від 21 лютого 2024 року оглянуто обрізки від інтернет кабелю вилучені у ході огляду за адресою: АДРЕСА_2 .

Встановлено, що у мішку наявні кабелі зовні схожі на кабелі одного типу, різної довжини, котрі складаються з ізольованих багатожильних, гнучких жил у власній ізоляції свого кольору. Зовні кабель має загальну ізоляцію світлого кольору.

Також, було здійснено заміри кабелів та встановлена їх загальна довжина 253 метри;

- протоколу затримання та обшуку особи від 21 лютого 2024 року слідує, що цього дня о 07:16 год. ОСОБА_6 , у присутності захисника ОСОБА_13 , затримано, у порядку п. 1 ч. 1 ст. 208 КПК, та, у період з 07:42 по 07:43 год., проведено його особистий обшук (за участю адвокат із забезпеченням відеозйомки);

- довідки ТОВ «Санлайн.нет.юа» від 19 квітня 2024 року №19042024/1 кабель КПВ-ВП (350) 4x2x0,51 (U/UTP-cat 5E) з індивідуальним маркуванням «СДПУ» марки Одесакабель, розміщений за адресою: АДРЕСА_2 та викрадений 21 лютого 2024 року, перебував на балансі ТОВ «САНЛАЙН.НЕТ.ЮА»;

b) наслідки

Згідно

- акту огляду від 21 лютого 2024 року ТОВ «Санлайн.нет.юа» при обстеженні було виявлено:пошкодження абонентської мережі в кількості 14 кабелів КПВ-ВП (U/UTP) індивідуальним маркуванням «СДПУ» марки Одескабель, внаслідок протиправних дій третіх осіб. який належить ТОВ «Санлайн.нет.юа».

Для відновлення надання електронних комунікаційних послуг необхідно виконати такі роботи: демонтаж пошкодженого кабелів;монтаж кабелів; кріплення кабелів;опресування кабелів;

- довідки ТОВ «Санлайн.нет.юа» від 21 лютого 2024 року №21022024/1 розмір матеріального збитку, завданого ТОВ «САНЛАЙН.НЕТ.ЮА» 21 лютого 2024 року внаслідок пошкодження електронної комунікаційної мережі товариства та крадіжки кабелю за адресою: АДРЕСА_2 , через що без доступу до мережі Інтернет опинилося 14 абонентів ТОВ «Санлайн.нет.юа», становить 17943,00 грн., а саме: мережевий кабель КПВ-ВП (350) 4x2x0,51 (U/UTP-catE) з індивідуальним маркуванням «СДПУ» марки Одескабель довжиною 980 м - 12 740,00 грн; аварійно-відновлювальні роботи - 5460,00 грн;

- довідки ТОВ «Санлайн.нет.юа» від 19 квітня 2024 року №19042024/3 при виплаті заробітної плати за лютий 2024 року працівнику ТОВ «САНЛАЙН.НЕТ.ЮА» оператору інформаційно-комунікаційної мережі ОСОБА_10 була врахована премія, згідно наказу № 01/03/2023-1-нагп від 01 березня 2023 року, за проведення аварійно-відновлювальних робіт внаслідок пошкодження мережі (крадіжка кабелю) 21 лютого 2024 року за адресою: АДРЕСА_2 ;

- висновку судового експерта ОСОБА_14 (свідоцтво №1886 від 09 червня 2017 року, видане на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії України) від 04 березня 2024 року №1194/24 ринкова вартість кабелю КПВ-ВП (350) 4*2*0,51 довжиною 253 м становила 3 202, 98 грн.

с) щодо стану здоров`я ОСОБА_6

- згідно довідки КНП «МЗНПД» від 05 березня 2024 року №061/32-1864 ОСОБА_6 знаходиться під наглядом у лікаря-психіатра цього КНП з 2020 року з діагнозом: «Органічне ураження головного мозку з помірними змінами особистості»;

- відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 503 від 07 травня 2024 року на період кримінального правопорушення, а саме 21 лютого 2024 року, ОСОБА_6 виявляв ознаки: «Психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності з вираженими змінами особистості та когнітивними порушеннями» (згідно з MKX-10: F 10.21, F10.71, F 10.74) і за своїм психічним станом не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.

У теперішній час ОСОБА_6 виявляє ознаки: «Психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності з вираженими змінами особистості та когнітивними порушеннями» (згідно з MKX-10: F 10.21, F10.71, F 10.74) і за своїм психічним станом не може усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Враховуючи клінічний перебіг наявних вищевказаних психічних порушень та значним порушенням критики до свого стану, а також враховуючи характер кримінальних правопорушень в скоєнні яких підозрюється, останній становить суспільну небезпеку і потребує поміщення його в спеціальний заклад для надання стаціонарної психіатричної допомоги, задля запобігання вчинення ним суспільно небезпечних діянь (відповідно до ст. 92 КК України).

Протипоказань для такого лікування у ОСОБА_6 при теперішньому клінічному психіатричному дослідженні не виявлено.

У цьому ж висновку у п. 22 в обґрунтування та пояснення даних про психічний стан особи та фактів, які встановлені та виявлені при дослідженні об`єктів експертизи вказується, що відомо, що ОСОБА_6 з дитинства відставав у психічному розвитку, не міг засвоїти програму загальноосвітньої школи, в зв`язку з чим закінчив 9 класів школи-інтернату; тривалий період часу зловживав алкогольними напоями, починаючи з 1994 року неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, відбував покарання в місцях позбавлення волі, звідки звільнився умовно-достроково в 2008 році, після чого працював на малокваліфікованих роботах (переважно вантажником на ринках) продовжував систематично алкоголізуватися.

Відомо, що в 2013 році ОСОБА_6 перебував на стаціонарній СПЕ в КМЦСПЕ. Вже тоді в структурі психопатології, яка описувалась у підекспертного судово-психіатричними експертами у ОСОБА_6 , фіксувались ознаки психічної та фізичної залежності внаслідок вживання алкоголю з вираженими змінами особистості (деградацією по алкогольному типу) з вираженими когнітивними порушеннями у вигляді вираженого зниження пам`яті, уваги, інтелекту та вираженими емоційно-вольовими порушеннями зі значним зниженням критичних здібностей.

В той період часу судово-психіатричні експерти прийшли до висновків, згідно з якими ОСОБА_6 виявляв ознаки: «Психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності з вираженою деградацією особистості та вираженими когнітивними порушеннями і за своїм психічним станом не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із посиленим наглядом».

Відомо, що 10 жовтня 2013 року Дніпровський районний суд міста Києва ухвалив застосувати щодо ОСОБА_6 примусові заходи медичного характеру в психіатричній лікарні з посиленим наглядом, після чого, починаючи з 21 листопада 2013 року перебував в Київській міській ПНЛ №3 (Київська область, Васильківський район, пгт. Глеваха), де в 2018 році за рішенням Васильківського МРС Київської області примусові заходи медичного характеру були змінені на примусове лікування у психіатричній лікарні із звичайним режимом нагляду, а в 2019 році на примусові заходи медичного характеру на надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, яке було розпочато КМПНЛ №2 в січні 2020 року.

Під час перебування в КМПНЛ №3 ОСОБА_6 оформлялась ІІ група інвалідності по психічному захворюванню.

З наданої на теперішню амбулаторну комплексну судову психолого-психіатричну експертизу медичної документації відомо, що починаючи з 2013 року у ОСОБА_6 лікарями психіатрами фіксуються та описуються виражені незворотні зміни особистості, когнітивні та емоційно-вольові порушення внаслідок органічного ураження головного мозку інтоксикаційного генезу (внаслідок хронічної алкогольної інтоксикації, в тому числі впродовж останніх 2023-2024 років).

Переважно весь час психічний стан ОСОБА_6 лікарями психіатрами розцінюється як: «Органічне ураження головного мозку інтоксикаційного генезу зі змінами особистості, помірним інтелектуально-мнестичним зниженням, стійким психоорганічним синдромом» (згідно з МКХ-10: F 07.84), на теперішній час з даним діагнозом ОСОБА_6 продовжує перебувати на Д-обліку лікаря-психіатра.

При теперішньому клінічному психіатричному дослідженні (в тому числі при патопсихологічному) ОСОБА_6 продовжує виявляти ознаки психічної та фізичної залежності внаслідок систематичного зловживання алкоголем, сам підекспертний не заперечує запої та опохмеління, ріст толерантності до вживаного алкоголю; виявляє ознаки алкогольної деградації особистості у вигляді: формальності в контакті, залежної (алкогольної) мотивації поведінки, виявляє поверхневість, легковажність, конкретність та спрощеність суджень, невелике коло інтересів, низький рівень загальноосвітніх знань та уявлень, туго рухомість та конкретність мислення, вкрай легковажне відношення до соціальних аспектів свого життя, в тому числі до своєї систематичної алкоголізації; виявляє виражені когнітивні порушення у вигляді значного зниження пам`яті та уваги, виражених емоційно-вольових розладів зі значним зниженням критичних здібностей.

З урахуванням даних анамнезу, вищезазначена симптоматика відповідає клінічним уявленням та діагностичним критеріям психічного розладу у вигляді: «Психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності з вираженими змінами особистості та когнітивними порушеннями» (згідно з МКХ-10: F 10.21, F10.71, F 10.74). Ознаки вищезазначеного психічного розладу у вигляді: «Психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності з вираженими змінами особистості та когнітивними порушеннями» (згідно з МКX-10: F 10.21, F10.71, F 10.74) мали місце у ОСОБА_6 і на період 21 лютого 2024 року.

Ступінь психічних розладів у підекспертного в той період часу мав та має на тепер такий рівень, що на період кримінального правопорушення в скоєнні якого на теперішній час підозрюється та на теперішній час останній за своїм психічним станом не міг та не може усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Враховуючи клінічний перебіг наявних у ОСОБА_6 , вищевказаних психічних порушень зі значним порушенням критики до свого стану, а також характер кримінального правопорушення, останній становить суспільну небезпеку і потребує поміщення його в спеціальний заклад для надання стаціонарної психіатричної допомоги, відповідно до ст. 92 КК України.

Протипоказань для такого лікування у ОСОБА_6 не виявлено.

Також, слід зауважити, що у цьому висновку у т.ч. відмічається експертами, що ОСОБА_6 повідомляв, що на життя заробляє збором вторсировини. Не заперечував, що 21 лютого 2024 року, у нічний час доби, за допомогою фомки, яку знайшов шляхом пошкодження вхідних дверей потрапив до підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . Перебуваючи в даному підвальному приміщенні, шляхом відрізу викрав частини кабелів й невдовзі там же був затриманий.

(ііі) оцінка наведених доказів

а. за критерієм належності та допустимості

Порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура), ? це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (див. постанову Верховного суду України від 16 березня 2017 року у справі № 671/463/15-к).

У цій справі порядок, встановлений КПК дотримано, а тому Суд визначаючись з долею доказів зауважує, що згідно з ст. 85 КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Наведені судом вище докази, згідно ст. 85, 86 КПК, є належними та допустимими.

Суд зауважує, що підстав для визнання доказів недопустимими не установлено, оскільки не було з`ясовано факту істотних фундаментальних порушень прав і свобод учасників провадження регламентованих ст. 87 КПК.

При формуванні таких висновків Суд виходив з такого.

Частина 1 статті 87 КПК передбачає, що для визнання доказу недопустимим необхідно встановити, що при його отриманні істотно порушені права і свободи людини, гарантовані Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Тоді як частина 2 цієї ж статті визначає, яке саме порушення суд має визнати істотним, істотність порушення прав і свобод у інших випадках має вирішуватися судом, виходячи з обставин порушення та їх впливу на отримання доказів.

В постанові ВС від 01 грудня 2020 року у справі № 318/292/18 вказано, що вищеназвані норми закону не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.

В постановах від 28 січня 2020 року у справі № 359/7742/17 та від 8 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к ВС зауважив, що вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК до наданих сторонами доказів, Суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.

В постанові від 8 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к ВС вказав, що суд, визнаючи доказ недопустимим відповідно до частини 2 або 3 статті 87 КПК, має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення. Якщо суд визнає доказ недопустимим з посиланням на частину 1 статті 87 КПК, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми. Крім того, суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу з точки зору ч. 1 ст. 87 КПК, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим.

В постанові від 06 липня 2021 року у справі № 720/49/19 ВС зауважив, що оцінюючи надані сторонами докази на предмет їх допустимості згідно з частиною 1 статті 87 КПК України суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що зазначені положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих в документах, що згадані у відповідній нормі. Тобто, будь-яке процесуальне порушення, допущене в ході збирання доказів, саме по собі не може бути підставою для визнання їх недопустимими. У зв`язку із цим, за наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду.

Повертаючись до обставин цієї справи Суд зауважує, що вважає такий підхід правильним, оскільки він ґрунтується на розумінні, що для прийняття рішення у справі Суд має отримати якомога більшу інформацію щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, забезпечивши сторонам можливість у змагальній процедурі перевірити та заперечити цю інформацію. Виключення доказів, які можуть мати стосунок до важливих фактів справи, є крайнім заходом, який має застосовуватися у разі, якщо іншими засобами неможливо усунути фактори, які перешкоджають забезпеченню справедливого судового розгляду.

Безумовно, істотне порушення фундаментальних прав і свобод особи не може бути терпимим у правосудді, і суди мають протистояти таким порушенням для того, щоб органи правопорядку не перетворили такі методи у звичайну практику. Водночас порушення тих чи інших численних формальностей, які регулюють порядок проведення кримінального розслідування чи окремих процесуальних дій і які жодним чином не зачіпають права і свободи особи, мають оцінюватися виходячи з балансу конкуруючих інтересів: потреби суспільства у розкритті злочину і покаранні злочинця та важливості тих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.

Як наслідок слід констатувати, що вирішуючи питання про застосування правил ст. 87 КПК до наданих сторонами доказів, Суд констатує, що в цій справі вказані стороною захисту доводи не можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими, адже вони мають місце не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.

Так, порушень вимог ст. 237 КПК під час проведення слідчих дій, які б, як указав ВС, були фундаментальними, не установлено. Зокрема, огляд підвального приміщення від 21 лютого 2024 року проведено з дотриманмя вказної статті КПК. У той час, як сприймати, цю слідчу дію, як «обшук, що проведений під виглядом огляду», про що вказує захист, передуомв не має, виходячи з фактичних обстаивн провадження та прибутття поліції на місце злочину за заявою заявника для вивчення ситуації (здійснення огляду).

У т.ч. ч. 1 ст. 237 КПК передачає, що з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів.

Покликання захисника на правові позиції ВС у справах №740/5066/15-к, 266/4000/14-к, 380/157/14-к, 640/2449/16-к, 447/1765/15-к не є релевантим, враховуючи фактичні обставини цієї справи та контекст обставин справ на, котрі поклкиаєтсья захист. Наприклад, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що вона не може формулювати свої висновки абстрактно, а лише в контексті конкретних обставин справи, яка розглядається (див. п.149 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі №522/22473/15-ц).

Доводи щодо недотримання вимог ст. 104-107 КПК стосуються питання якості формування протоколів слідчих дій (питання якості їх змісту, зазначення/не зазначення певних даних), однак не містять у собі посилань на порушення фундаментальних прав і свобод особи.

Відповідно ці докази не можуть вважатися недопустимими на підставах описаних стороною захисту, оскільки не витікають з порушень ст. 87 КПК та не враховують того, що в постанові від 15 лютого 2018 року в справі № 357/14462/14-к Верховний Суд указав, що не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону ситуація, при якій підставою для визнання доказів недопустимими виступає якість змісту документів. Більш того, в постанові від 11 квітня 2019 року в справі № 642/5974/13-к Верховний Суд зауважив, що встановлення судом недопустимості доказів або порушень вимог процесуального закону під час збирання доказів не може повністю спростовувати фактів, які в них зафіксовано.

Інші доводи захисту наведених висновків суду не спростовують, враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 31 серпня 2022 року у справі №756/10060/17.

Також слід указати, що Верховний Суд в постанові від 24 жовтня 2018 року в справі № 733/249/16-к зазначив, що після огляду предмет визнається речовим доказом і долучається до кримінальної справи мотивованою постановою (ухвалою), яким завершується формування даного виду доказу. Цією постановою створюється особливий правовий режим поводження з предметом в кримінальній справі.

Джерелом фактичних даних (відомостей) стосовно речових доказів виступає протокол огляду предмета.

У цій ситуації, джерело фактичних даних, прямо доводить собою, обставини, які у розумінні ч. 1 ст. 513 КПК підлягають з`ясуваннню в цій справі.

Щодо медичної документації в цілому, то слід вказати, що відповідно до правового висновку Об`єднаної палати ККС Верховного Суду (постанова від 27 січня 2020 року № 754/14281/17) відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, не відкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом.

У цій же постанові Об`єднана палата зазначила про те, що якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК України.

Зважаючи на статті 22, 290, 412 КПК України у їх взаємозв`язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону може бути не відкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку експерта, що потягне за собою визнання його недопустимим доказом на підставі ст. 87 цього Кодексу.

Висновки експерті відкриті захисту.

Як наслідок Суд сприймає указані письмові докази (протоколи ОМП, висновки експертиз та інші), як належні та допустимими, які у своїй сукупності доводять обставини визначені ст. 513 КПК.

Доводи про порушення права на захист, з огляду на час залучення захисника, не слідують з положень норми п. 5 ч. 2 ст. 52 КПК, адже на її виконання таке залучення (призначення) захисника відбулося, як тільки було з`ясовано фактор наявності для того обставин визначених цією статтею (п. 5 ч. 2 ст. 52 КПК), тобто після 07 травня 2024 року.

До цього, зокрема, на час затримання ОСОБА_6 користувався послугами захисника ОСОБА_13 , а тому не може йтися про неврахування обставин встановлених у ході їх вчинення на цій підставі.

Також, вище в ухвалі, в якості доказів Суд покликався на протоколи оглядів у яких ОСОБА_6 участі не обрав (тому не може йтися про підставу неврахування таких доказів, як порцушення парва на захист, бо не можливо ідентифікувати сам характер порушення, його сутність та власне істотність і наслідок), окрім огляду підвалу, але на час його вчинення жодні фактичні дані не вказували на наявність у провадженні обставин з числа п. 5 ч. 2 ст. 52 КПК України.

b. за критеріями передбаченими ст. 94 КПК України

Відповідно до ст. 94. Оцінка доказів КПК слідує, що суд здійснює таку оцінку за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, з урахуванням того, що жоден доказ не має наперед встановленої сили.

В постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17 зауважено, що законодавець в ст. 94 КПК вказує, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке є основою для прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні.

Оцінка доказів за внутрішнім переконанням віддзеркалює незалежність суду у здійсненні процесуальних функцій, оскільки за своїм змістом є впевненістю в тому, що судом надано правильну оцінку процесуальним джерелам доказів, засобам доказування і встановленим фактам, і що ухвалений із дотриманням правил ст. 94 КПК висновок щодо питань, які поставлені перед судом в кримінальному провадженні його учасниками, є правильним в контексті стандарту доведення поза розумним сумнівом винуватості (невинуватості) особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Враховуючи специфіку проваджень даного типу, то слід зауважити, що загалом прокурор надає докази учинення суспільно небезпечного діяння, має довести, що вчинено воно саме тією особою, щодо якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру тощо. Але всі ці дії здійснюються не з метою реалізації кримінальної відповідальності по відношенню до особи, а з метою забезпечення законного та обґрунтованого застосування до неї примусових заходів безпеки та соціального захисту. Дуалістична ж природа примусових заходів медичного характеру, які застосовуються, як з метою убезпечення оточення від проявів суспільно небезпечної активності хворої особи, так і переслідують гуманістичну мету реабілітації суб`єкта, який піддається медико-психіатричним заходам і має визначати функцію прокурора в цьому різновиді судового провадження.

В цій ситуації, у порядку ч. 1 ст. 92 КПК, прокурор, за наслідками розгляду провадження, довів обставини визначені ч. 1 ст. 513 цього Кодексу.

Враховуючи зазначене, Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у порядку ст. 94 КПК, приходить до висновку про повну доведеність факту вчинення ОСОБА_6 суспільно небезпечного діяння, вчиненого в стані неосудності, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 360 КК України за обставин, встановлених судом та наведених в блоці (і) розділу V цієї ухвали.

У тому числі такі висновки слідують саме з сукупності досліджених доказів судом, в т.ч. сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її на основі логічного аналізу з`ясованих даних їх сукупності та взаємозв`язку.

При формуванні такого підходу Суд ураховує, що в постанові від 07 грудня 2020 року в справі № 728/578/19 Верховний Суд указав, що чинний КПК мне містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.

Навпаки, як засвідчує судова практика, доказування тих чи інших обставин досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх, у тому числі непрямих доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) певного факту.

В цій справі даних, котрі вказані у в блоці (іі) розділу V цієї ухвали, є достатньо для аткго висновку, бо вони є вагомими та тими, котрі в своїй сукупності з іншими доказами вказаними у розділу V цього судового рішення, вказують на факт пошкодження телекомунікаційної мережі (кабелю), задля крадіжки, від дій ОСОБА_6 , що призвело до припинення надання телекомунікаційних послуг абонентам.

(іv) кваліфікація

а. кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння

В постанові від 16 січня 2023 року в справі № 761/37225/20 Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду вказала, що суспільна небезпека діяння, вчиненого в стані неосудності, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, має оцінюватись за загальними критеріями - характером і ступенем з урахуваннях всіх вищезазначених елементів, які їх визначають (характером суспільних відносин, на які діяння посягає, об`єктивними ознаками діяння, а саме місцем, часом, обстановкою, способами й засобами його вчинення, знаряддям, кількістю осіб, характером суспільно-небезпечних наслідків, інтенсивністю посягання, видом і розміром шкоди, яка заподіюється діянням охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам чи ставить їх під загрозу реального заподіяння такої шкоди).

При кримінально-правовій оцінці суспільно небезпечного діяння, вчиненого особою в стані неосудності, суд має виходити із об`єкту посягання та об`єктивної сторони вчиненого діяння з урахуванням всіх фактичних обставин і зовнішнього прояву дій особи.

Правильна кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого особою в стані неосудності, впливає на обрання виду примусових заходів медичного характеру та на правильну кваліфікацію дій особи, яка є суб`єктом кримінального правопорушення і вчинила кримінальне правопорушення спільно з неосудною особою, обрання їй правильної форми та міри кримінальної відповідальності.

В цій справі, щодо ознаки воєнного стану, то Суд враховує, що Об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 15 січня 2024 року у справі № 722/594/22 зроблено висновок щодо застосування положень ч. 4 ст. 185 КК України за кваліфікуючою ознакою «вчинення злочину в умовах воєнного або надзвичайного стану». ОП ККС дійшла висновку, що з урахуванням змін, внесених Законом України від 03 березня 2022 року № 2117-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство», норма закону України про кримінальну відповідальність, передбачена ч. 4 ст. 185 КК України, підлягає застосуванню у разі вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану. Тобто за ч. 4 ст. 185 КК України кримінальна відповідальність передбачена за вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану на території, на якій він введений.

У місті Києві на 21 лютого 2024 року діяв воєнний стан.

При цьому Суд враховує висновок Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі, викладений у постанові від 16 січня 2023 року, згідно з яким, відповідно до вимог ст. 92, 93, 94 КК та ч. 3 ст. 503, ст. 505, ч. 1 ст. 513 КПК, при розгляді кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого в стані неосудності, повинна ґрунтуватись лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій, при цьому суд має виходити із об`єкту посягання та об`єктивної сторони вчиненого діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, з урахуванням всіх фактичних обставин і зовнішнього прояву дій особи, з огляду на те, що встановлення будь-якої форми вини у діях неосудної особи об`єктивно є неможливим. Юридична оцінка такого діяння за наявності до того підстав може здійснюватися із застосуванням ст. 15 КК.

Дані про пошкодження кабелю та втрати 14 абонентами телекомунікаційних послуг через це прямо слідує з наданих постачальником цих послуг довідок та актів.

Отже, враховуючи вказані обставини в цьому провадження, Суд констатує, що ОСОБА_6 вчинив суспільно небезпечного діяння, вчинене в стані неосудності, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 185 КК України - закінчений замах на таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у сховище (крадіжці), вчинене в умовах воєнного стану; ч. 1 ст. 360 КК України - пошкодження телекомунікаційної мережі, що призвело до припинення надання телекомунікаційних послуг.

При цьому, юридична оцінка діяння за епізодом крадіжки в цій справі, враховуючи наявність до того підстав обумовлених умовами його виявлення на місці події, може здійснюватися із застосуванням ст. 15 КК.

б. про характер і причини підозри відображеної у клопотанні

В постанові від 16 січня 2023 року в справі № 761/37225/20 Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду зауважила, що відповідно до вимог статей 92, 93, 94 КК та ч. 3 ст. 503, ст. 505, ч. 1 ст. 513 КПК при розгляді кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого в стані неосудності, повинна ґрунтуватись лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій, при цьому суд має виходити із об`єкту посягання та об`єктивної сторони вчиненого діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, з урахуванням всіх фактичних обставин і зовнішнього прояву дій особи, з огляду на те, що встановлення будь-якої форми вини у діях неосудної особи об`єктивно є неможливим.

В клопотанні вказується, що [… у нічний час доби, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, тобто під час дії воєнного стану, вирішив вчинити суспільно-небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки таємного викрадення чужого майна … кабельно-провідникової продукції з метою подальшого її збуту у вигляді лому кольорових металів прибув до будинку …

В подальшому, ОСОБА_6 утримуючи при собі таємно викрадене чуже майно, яке стало об`єктом суспільно-небезпечного діяння, перебуваючи у сховищі, яке розташоване в будинку … направився до виходу, намагаючись покинути місце вчинення кримінального правопорушення, … внаслідок чого … виконав всі дії, які вважав необхідними для доведення суспільно-небезпечного діяння до кінця, але діяння не було закінчено з причин, що не залежали від його волі…

Крім цього, … вирішив вчинити суспільно-небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки пошкодження телекомунікаційної мережі …].

Суд в цьому ключі зауважує про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.

Обов`язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об`єкт кримінального правопорушення; 2) об`єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб`єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб`єкт кримінального правопорушення.

Об`єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об`єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об`єкту кримінального правопорушення.

Суб`єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність ( ч. 1 ст. 18 КК).

Згідно зі ст. 19 КК осудною визнається особа, яка під час вчинення кримінального правопорушення могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1).

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру (ч. 2).

Суб`єктивна сторона - це внутрішня сторона кримінального правопорушення, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення кримінального правопорушення. Ознаками суб`єктивної сторони, як елементу складу, є вина, мотив і мета кримінального правопорушення. Обов`язковою (необхідною) основною ознакою суб`єктивної сторони будь-якого складу кримінального правопорушення є вина особи.

Відповідно до ст. 23 КК виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ст. 24 КК).

У широкому значенні кваліфікація кримінальних правопорушень чи кримінально-правова оцінка діяння - це оцінка діяння, яке заподіяло чи могло заподіяти шкоду, та характеризується рисами кримінальної протиправності, що полягає у визначенні того, якою статтею (частиною, пунктом статті) кримінального закону, передбачене це діяння. Вона включає в себе пошук відповідної статті, обґрунтування необхідності її застосування, процесуальне закріплення висновку про те, що діяння передбачене вказаною статтею та, відповідно, що воно є (не є) кримінальним правопорушенням чи іншим діянням, передбаченим кримінальним законом.

У спрощеному (вузькому) вигляді кваліфікація кримінальних правопорушень чи кримінально-правова оцінка діяння - це встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння й ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого КК.

Особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, у стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки (відповідно вольова та інтелектуальна ознаки) не є суб`єктом кримінального правопорушення в розумінні ч. 1 ст. 18 КК і в такому випадку відсутня вина як обов`язкова основна ознака суб`єктивної сторони будь-якого складу кримінального правопорушення, а отже і суб`єктивна сторона. Зазначене є правовою підставою для юридичної оцінки дій неосудної особи не як кримінального правопорушення, а як суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК.

Кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого у стані неосудності, повинна ґрунтуватися лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій. При цьому не враховуються попередня судимість, факт вчинення раніше кримінального правопорушення, за який особу звільнено від відповідальності або покарання, факт застосування до неї примусових заходів медичного характеру.

Суспільна небезпечність як ознака кримінального правопорушення полягає в тому, що кримінальне правопорушення заподіює або створює реальну загрозу заподіяння шкоди суспільним відносинам, які є об`єктами кримінально-правової охорони. Суспільна небезпечність - внутрішня якість кримінального правопорушення, яка надає йому матеріального характеру, закріплена в законі та набуває правового значення, тобто породжує протиправність, яка є юридичним вираженням суспільної небезпечності.

У теорії кримінального права суспільна небезпечність визначається двома критеріями - характером і ступенем.

Характер суспільної небезпечності діяння як ознака кримінального правопорушення - це його якісна характеристика, обумовлена перш за все характером суспільних відносин, на які діяння посягає. Так, характер суспільної небезпечності діянь є різним, залежно від особливостей різних груп суспільних відносин, на які вони посягають, скажімо, наприклад, на основи національної безпеки чи життя та здоров`я особи.

Характер суспільної небезпечності визначається, крім того, характером діяння, його об`єктивними ознаками (показниками): місцем, часом, обстановкою, способами й засобами його вчинення, знаряддям, кількістю осіб, характером суспільно-небезпечних наслідків.

Ступінь суспільної небезпечності - кількісне вираження небезпечності діянь, яке визначається інтенсивністю посягання і, перш за все, видом та розміром (обсягом) шкоди, яка заподіюється діянням охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам чи ставить їх під загрозу реального заподіяння такої шкоди.

На ступінь суспільної небезпечності діяння суттєво впливають також спосіб його вчинення (наприклад, фізичне насильство, погроза застосування такого насильства, загально-небезпечний спосіб, обман чи зловживання довірою, зокрема зловживання службовим становищем службовою особою тощо), характером та видом засобів і знарядь, що використовуються для вчинення діяння (технічні пристрої, комп`ютери, підроблені документи, зброя (вогнепальна чи холодна) бойові припаси, вибухові речовини, наркотичні засоби, психотропні речовини тощо). Крім того, на ступінь суспільної небезпечності значною мірою впливають обстановка, час, місце вчинення діяння.

Отже, вказаний у клопотанні підхід не може бути застосований до випадку вчинення суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, особою в стані неосудності, оскільки встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) у діях неосудної особи об`єктивно є неможливим, а тому Суд виключає ці формулювання та визначає ознаки діяння відповідно до даних вказаних у п. (і) розділу V ухвали.

(v) примусові заходи медичного характеру

У рішенні ЄСПЛ від 03 вересня 2015 року в справі «Берланд проти Франції» щодо природи та мети примусової госпіталізації високий суд зауважив, що такий захід медичного характеру може бути призначений лише у випадку, коли психіатричним заключенням встановлено наявність у особи психічного розладу, що свідчить про її неосудність та становить ризик для безпеки людей чи дотримання громадського порядку. Проголошення особи неосудною з підстав наявності психічного розладу та вжиття пов`язаних з цим заходів процесуального примусу не є «покаранням» в розумінні п. 1 ст. 7 Конвенції, проте розглядається як запобіжний (превентивний) захід.

Відповідно Суд, враховуючи висновок судово-психіатричного експерта, визнає доведеним, що ОСОБА_6 вчинив вказане суспільно небезпечне діяння у стані неосудності.

Згідно ч. 2 ст. 513 КПК України імперативно визначено, що визнавши доведеним, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, суд постановляє ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру.

У відповідності до вимог ст. 19, 94 КК України до осіб, визнаних судом неосудними, залежно від характеру і тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння та ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб може бути застосована госпіталізація до психіатричних закладів зі звичайним, посиленим чи суворим наглядом або їм може бути надана у примусовому порядку амбулаторна психіатрична допомога за місцем проживання.

Згідно п. 3 наказу МОЗ України № 397 від 08 жовтня 2001 року «Про затвердження нормативно-правових документів з окремих питань щодо застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які страждають на психічні розлади» вид примусового заходу медичного характеру залежить від характеру та тяжкості психічного захворювання в особи, тяжкості вчиненого нею діяння з урахуванням її ступеня суспільної небезпечності.

З урахуванням того, що відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 03 червня 2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» визначаючи відповідно до ч. 3 -5 ст. 94 КК тип психіатричного закладу, до якого слід госпіталізувати неосудного, необхідно виходити як з його психічного стану, так із характеру вчиненого ним суспільно небезпечного діяння.

Для об`єктивної оцінки ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб (ч. 1 ст. 94 КК) суд має з урахуванням висновків експертів і характеру вчиненого цією особою суспільно небезпечного діяння, ухвалити рішення про вибраний ним вид примусових заходів медичного характеру (тип психіатричного закладу, який його здійснюватиме). При цьому в ухвалі (постанові) суду не треба наводити назву конкретного психіатричного закладу, до якого має бути госпіталізована неосудна особа, і вказувати строк застосування примусового заходу медичного характеру, проте необхідно зазначити про скасування з часу доставки (прийому) неосудного до цього закладу запобіжного заходу (якщо останній був застосований).

Отже, Cуд визнавши доведеним, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності уважає за доречне застосувати примусові заходи медичного характеру у відношенні нього.

Разом з тим, визначаючи, відповідно до ч. 3-5 ст. 94 КК, тип психіатричного закладу, до якого слід госпіталізувати неосудного, слід зауважити, що примусові заходи медичного характеру - юридична категорія, тому визначення необхідності їх застосування виходить за межі компетенції судово-психіатричного експерта.

В цьому випадку, Суд виходить як з психічного стану ОСОБА_6 , так і з характеру вчиненого ним суспільно небезпечного діяння, у світлі того, що з метою об`єктивної оцінки ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб (ч. 1 ст. 94 КК), з`ясувавши думку експертів-психіатрів щодо стану особи наведеного ними висновку №282 від 30 березня 2023 року, в поєднанні з характером вчиненого цією особою суспільно небезпечного діяння, уважає слушним застосування до ОСОБА_6 примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із посиленим наглядом.

Позаяк, в силу ч. 5 ст. 94 КК госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов`язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги та лікування в умовах посиленого нагляду.

Зокрема, слід зауважити, що дані п. 22 висновку експертизи №503 вказують, що ОСОБА_6 , який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов`язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, потребує саме тримання у закладі з надання психіатричної допомоги та лікування в умовах посиленого нагляду, тобто є дійсними ч. 5 ст. 94 КК України.

(vі) інші питання та мовити, якими керувався суд при їх вирішенні

Питання речових доказів вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.

VІ. ВИСНОВОК

Отже, у провадженні встановлено обставини визначені ч. 1 ст. 513 КПК України, ч. 5 ст. 94 КК, що вказує на слушність застосування відносно ОСОБА_6 примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із псиленим наглядом.

На підставі викладеного та керуючись статтями 19, 93, 94 Кримінального кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 03 червня 2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», Законом України «Про психіатричну допомогу», статтями 369-372, 376, 511 - 513 Кримінального процесуального кодексу України, Суд постановив :

клопотання слідчого СВ Дніпровського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_7 про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.02.2024 за № 12024100040000600, - задовольнити.

Застосувати відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із посиленим наглядом.

Речові докази: навісний замок з написом «APECS», предмет, схожий на кухонний ніж, пасатижі, предмет, схожий на лом, мобільний телефон у неробочому стані без акумуляторної батареї та без сім-карти, будівельний мішок, в якому містяться частини відрізаних інтернет проводів - знищити; два ключі, один з них магнітний - повернути власнику; два оптичних диски для лазерних систем зчитування формату «DVD-R» - залишити в матеріалах справи.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляції протягом 30 днів з дня її проголошення.

Контроль за виконанням ухвали покласти на Дніпровське УП ГУ НП у м. Києві та прокурора Дніпровської окружної прокуратури ОСОБА_3 .

Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 15:00 год. 12 .07.2024.

С у д д я ОСОБА_15