Постанова

від 18.07.2024 по справі 910/201/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2024 р. Справа№ 910/201/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024

у справі № 910/201/23 (суддя Мандриченка О.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Таскомбанк"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес солюшн груп"

2. ОСОБА_1

про стягнення 168 486,18 грн

В С Т А Н О В И В :

У січні 2023 року Акціонерне товариство "Таскомбанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес солюшн груп" (відповідач 1) та ОСОБА_1 (відповідач-2) про солідарне стягнення 168 486,18 грн.

Позов мотивовано тим, що позивачем було виконано свої зобов`язання за кредитним договором та перераховано на рахунок відповідача-1 кредитні кошти в сумі 500 000,00 грн, натомість відповідач-1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором виконав неналежним чином, кредитні кошти позивачу в повному обсязі не повернув, а також не сплатив інші передбачені умовами кредитного договору платежі, внаслідок чого у відповідача-1 утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 124 997,00 грн, заборгованість по відсоткам - 0,05 грн та заборгованість по комісії - 43 489,13 грн.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес солюшн груп" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Таскомбанк" 124 997 грн 00 коп заборгованості по тілу кредиту, 43 489 грн 13 коп. заборгованості по комісії, 0 (нуль) грн 05 (п`ять) коп. заборгованості по відсотках за користування кредитом та 2 527 грн 29 коп. витрат по сплаті судового збору.

Суд виходив з того, що банк звертався до позичальника та поручителя з повідомленнями-вимогами від 17.06.2022 про сплату заборгованості за кредитним договором, проте відповідачами такі вимоги залишені без відповіді та задоволення. Перевіривши надані позивачем розрахунки сум заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісією, суд встановив їх правильність, арифметичну вірність та відповідність умовам договору і положенням чинного законодавства України, у зв`язку з чим задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цією ухвалою суду, відповідач-2 - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та закрити провадження у справі.

Також, в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

- як вірно встановив суд першої інстанції, відповідач-2 дійсно є фізичною особою і не є підприємцем, а тому, на думку апелянта, суд порушив приписи ст. 20 ГПК України, відповідно до якої господарські суди не повинні розглядати справи у спорах про правочини, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

- викладені в оскарженому рішенні докази не відповідають дійсності, адже ОСОБА_1 (відповідач-2) 28.07.2019 прибув до США за туристичною візою і з того часу перебуває в цій країні, що підтверджується фотодокументами, доданими до апеляційної скарги;

- ОСОБА_1 (відповідач-2) не має ніякого відношення до укладеного кредитного договору між позивачем та відповідачем-1 та ніколи не був поручителем в цій справі;

- ОСОБА_1 (відповідач-2) дійсно до моменту виїзду за кордон мав певні бізнес-зв`язки з ТОВ "Бізнес солюшн груп", але перед виїздом з України він припинив всі зв`язки з цим товариством, що підтверджується витягом з реєстру цього Товариства;

- з метою встановлення істини у цьому спорі вважаю за необхідне проведення судово-почеркознавчої експертизи договору поруки.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2024 цю апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ч. 3 ст. 260 ГПК України у зв`язку з пропуском строку на апеляційне оскарження. Роз`яснено скаржнику його право на усунення недоліків протягом п`яти днів з дня вручення цієї ухвали.

24.04.2024 до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, в якій останній виклав клопотання про поновлення строку.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 поновлено ОСОБА_1 пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі №910/201/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі №910/201/23. Закінчено проведення підготовчих дій. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено позивачу право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 27.11.2023. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 27.11.2023. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 15.04.2024. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі №910/201/23 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку.

Розгляд клопотань та заяв учасників справи

До апеляційної скарги скаржником додано додаткові докази, а саме: дозвіл на проживання «Permanent resident United States Of America»; посвідчення водія - «USA. California. Driver License»; податкова декларація - «U.S. Individual Income Tax Return»; дозвіл на роботу - «Petition for a nonimmigrant of worker»; віза до США (строк дії з 08.07.2016-20.07.2026); інформаційна довідка прикордонно-митної служби США форми І-94 - «U.S. Customs and Border Protection»; посадкові білети на літак міжнародної німецької авіакомпанії «Lufthansa».

Відповідно до частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у цьому випадку - відповідача-2).

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Подаючи відповідні докази до суду апеляційної інстанції, відповідач-2 зазначає, що він перебував за межами України, про розгляд справи не знав, а тому не мав можливості подати ці докази до суду першої інстанції.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції вважає клопотання апелянта про наявність причин неможливості подати означені докази до суду першої інстанції достатньо обґрунтованим, тому, в порядку частини 3 статті 269 ГПК України, дійшла висновку прийняти ці докази.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач та відповідач-1 не скористались своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надали суду письмового відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Про розгляд справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах міститься відповідні докази.

Зокрема, залучено судом до справи довідку про доставку електронного документа до електронного кабінету позивача.

Відповідач-1 процесуальні документи суду направлялись поштовим зв`язком. Зокрема, поштове повідомлення про вручення відповідачу-1 ухвали суду про відкриття апеляційного провадження, направлене на його адресу: АДРЕСА_1 повернуто на адресу суду з відміткою - «адресат відсутній».

З огляду на вимоги 120 ГПК України, в також вищенаведене, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

При цьому, суд апеляційної інстанції також звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішеннях у справі "Пономарьов проти України" та у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", згідно з якою сторони в розумні "інтервали часу" мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції були здійснені всі необхідні заходи щодо повідомлення відповідача-1 про розгляд справи, відтак, він вважається таким, що повідомлений належним чином.

Отже, суд апеляційної інстанції з метою дотримання процесуальних строків розгляду заяви дійшов висновку про здійснення розгляду справи за наявними матеріалами справи.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Між Акціонерним товариством "Таскомбанк" (далі також - позивач, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес солюшн груп" (далі також - відповідач 1, позичальник, клієнт) укладено заяву-договір про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (далі також - Правила обслуговування) (продукт "Кредит на розвиток бізнесу") від 02.12.2019 № ID7381629 (далі - Заява-договору), відповідно до предмету якого за умови наявності вільних коштів банк зобов`язується надати позичальнику кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим Договором, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі відповідно до умов цього договору (п. 1.1 Заяви-договору).

Відповідно до п. 1.2 Заяви-договору, кредит надається у формі зарахування грошових коштів у сумі кредиту на поточний рахунок позичальника IBAN № НОМЕР_1 , відкритий у АТ "Таскомбанк", з цільовим використанням: на поповнення обігових коштів; придбання основних засобів; рефінансування кредиту іншого банку.

У Розділі 2 Заяви-договору сторони погодили умови надання кредиту, а саме: розмір кредиту: 500 000,00 грн.; розмір процентної ставки за користування кредитом: 0,0001 % річних; розмір комісійної винагороди: 1,75 % від суми виданого кредиту (щомісячно); термін і порядок погашення кредиту: згідно з графіком погашення кредиту, зазначеним в додатку № 1 до цього договору; строк кредиту: 36 місяців з дати укладення договору.

За умовами пунктів 3.1, 3.2 Заяви-договору, позичальник забезпечує наявність на своєму поточному рахунку грошових коштів у сумі, необхідній для сплати щомісячних платежів згідно за графіком погашення кредиту. Остаточне погашення кредиту позичальник повинен здійснити не пізніше терміну, зазначеному в п. 2.6 цього договору.

У пункті 4.1 Заяви-договору сторони погодили, що цей договір, Правила обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" та Цінові параметри продукту є Кредитним договором.

Згідно з п. 4.3 Заяви-договору, дата його підписання шляхом накладення електронних підписів обох сторін вважається датою укладення договору.

У додатку № 1 до Заяви-договору сторони погодили графік погашення кредиту.

За змістом пункту 18.1.13 Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (далі - Правила) при укладанні договорів та угод, або вчинення інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до цих правил (у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк "ТАС24/БІЗНЕС", або у формі обміну паперовою/електронною інформацією, або в будь якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів та угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

Відповідно до п. 18.2.23.8. Правил обслуговування, Банк, незалежно від настання строків виконання зобов`язань Клієнтом за цим Договором, має право вимагати дострокового повернення суми Кредиту, сплати процентів та винагород, право Банку на отримання яких передбачено цим Договором, при настанні умов, передбачених п. 18.2.2.2.5 цього договору, або порушення клієнтом вимог у частині цільового використання кредитних коштів.

Відповідно до п. 18.2.2.2.5 Правил обслуговування, клієнт доручає банку списувати кошти з усіх своїх поточних рахунків у валюті кредиту для виконання зобов`язань з погашення кредиту, сплати комісії за його використання, а також з усіх своїх поточних рахунків у гривні для виконання зобов`язань з погашення штрафів та неустойки, в межах сум, що підлягають сплаті Банку, при настанні строку здійснення платежу згідно з заявою (здійснювати договірне списання). Списання грошових коштів здійснюється відповідно до встановленого порядку, при цьому оформлюється меморіальний ордер. У разі відсутності на поточних рахунках клієнта суми коштів достатньої для оплати чергового платежу за кредитом, клієнт доручає банку встановити овердрафт на поточний рахунок на суму, необхідну для сплати чергового платежу або використати кошти надані банком згідно та у порядку зазначеному в розділі 18.1 цих правил.

02.12.2019 між Акціонерним товариством "Таскомбанк" (далі також - кредитор) та ОСОБА_1 (далі також - поручитель) було укладено договір поруки № Т 09.07.2019 І 8132 (далі - договір поруки), у відповідності до п. 1.1 якого поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором, на засадах солідарного боржника, за виконання в повному обсязі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес солюшн груп" (далі - боржник) зобов`язань, що виникли або можуть виникнути в майбутньому на підставі Заяви-договору № 7381629 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу") від 02.12.2019, що укладений між кредитором та боржником, зі всіма можливими змінами та доповненнями до нього, включаючи також ті, що можуть бути укладені в майбутньому (далі - кредитний договір).

Згідно з п. 1.2 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником усіх зобов`язань за Кредитним договором, в тому числі: повернути кредитору кредит у розмірі 500 000,00 грн. у терміни (строки), визначені кредитним договором (пп. 1.2.1 п. 1.2 договору поруки); щомісячно сплачувати кредитору проценти за користування кредитом в розмірі 0,0001% річних з урахуванням порядку та розміру їх зміни згідно з умовами кредитного договору, та в строки, що встановлені кредитним договором (пп. 1.2.2 п. 1.2 договору поруки); щомісячно сплачувати комісію за управління кредитом в розмірі 1,75% від суми виданого кредиту в порядку, встановленому кредитним договором (пп. 1.2.3 п. 1.2 договору поруки); сплатити кредитору неустойку, пеню, штрафи, та понад суму неустойки, пені, штрафів відшкодувати збитки, заподіяні кредитору невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов`язань за кредитним договором (пп. 1.2.4 п. 1.2 договору поруки); у випадках, передбачених кредитним договором та/або законодавством України, з дати пред`явлення відповідної вимоги достроково (до настання термінів або строків повернення/сплати, зазначених вище у цьому пункті), повернути кредитору кредит, сплатити проценти за користування ним і виконати інші обов`язки, що виникають із Кредитного договору (пп. 1.2.5 п. 1.2 договору поруки); інших грошових зобов`язань, що виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому, в тому числі збільшення грошових зобов`язань, які передбачені умовами кредитного договору (пп. 1.2.6 п. 1.2 договору поруки).

За умовами пункту 2.1 договору поруки. у випадку невиконання або прострочення виконання боржником зобов`язань, що випливають із кредитного договору, поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник в тому ж обсязі, що й боржник.

Передбачена п. 2.1 цього договору відповідальність поручителя наступає у випадку, якщо боржник порушить зобов`язання та/або допустить прострочення виконання будь-якого із зобов`язань, зазначених у пунктах 1.2, 1.3 цього договору (п. 2.2 договору поруки).

Відповідно до п. 5.2 договору поруки, порука за цим договором припиняється, якщо кредитор протягом 3 (трьох) років від дня настання строку повернення кредиту не пред`явить вимоги до поручителя.

З огляду на неналежне виконання відповідачами взятих на себе зобов`язань за кредитним договором та договором поруки, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитом у розмірі 124 997,00 грн, заборгованість по відсоткам - 0,05 грн та заборгованість по комісії - 43 489,13 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з частиною 2 статті 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань.

Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов`язання.

Частиною 2 статті 1054 Цивільного кодексу України унормовано, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (статті 1046-1053 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у відповідача-1 наявна заборгованість перед банком за кредитним договором від 02.12.2019 №ID7381629, а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 124 997,00 грн, заборгованість по відсоткам - 0,05 грн та заборгованість по комісії - 43 489,13 грн.

Також, 02.12.2019 між банком та ОСОБА_1 (відповідач-2) укладено договір поруки №Т 09.07.2019 І 8132 для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором.

Пунктом 1.1. цього договору поруки встановлено, що поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором, на засадах солідарного боржника, за виконання в повному обсязі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес солюшн груп" (далі - боржник) зобов`язань, що виникли або можуть виникнути в майбутньому на підставі Заяви-договору № 7381629 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу") від 02.12.2019, що укладений між кредитором та боржником, зі всіма можливими змінами та доповненнями до нього, включаючи також ті, що можуть бути укладені в майбутньому (далі - кредитний договір).

За статтею 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно із статтею 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Апелянт, який є поручителем за договором поруки №Т 09.07.2019 І 8132 від 02.12.2019, стверджує, що він не має ніякого відношення до цього договору поруки, оскільки 28.07.2019 він виїхав до США та на даний час перебуває на території США, та перед виїздом до США припинив всі зв`язки з Товариством (відповідачем-1).

На підтвердження наведених обставин, апелянт долучив до апеляційної скарги копії наступних документів:

- дозвіл на проживання «Permanent resident United States Of America»;

- посвідчення водія - «USA. California. Driver License»;

- податкова декларація - «U.S. Individual Income Tax Return»;

- дозвіл на роботу - «Petition for a nonimmigrant of worker»;

- віза до США (строк дії з 08.07.2016-20.07.2026);

- інформаційна довідка прикордонно-митної служби США форми І-94 - «U.S. Customs and Border Protection»;

- посадкові білети на літак міжнародної німецької авіакомпанії «Lufthansa».

Дослідивши подані документи, колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність у скаржника - ОСОБА_1 дозволу на проживання в США та візи до США не може свідчити про те, що він постійно знаходився за межами України та не міг продовжувати відносини з Товариством.

Інформаційна довідка прикордонно-митної служби США форми І-94 (U.S. Customs and Border Protection) видається особі при в`їзді до США та вказує на період часу, на який цій особі дозволено перебувати на території США.

З цієї довідки, доданої скаржником до апеляційної скарги, вбачається, що ОСОБА_1 мав право легально, як турист, перебувати на території США до 27.01.2020. Інформації про виїзд з країни не зазначено, що позбавляє суд апеляційної інстанції пересвідчитись у тому, що апелянт не виїжджав із США пізніше. Водночас, позовну заяву у цій справі подано 29.12.2022.

Інші додані скаржником документи не підтверджують, що 28.07.2019 апелянт - ОСОБА_1 прибув до США за туристичною візою і з того часу перебуває в цій країні.

Окрім викладеного, колегією суддів встановлено, що під час підписання між Акціонерним товариством "Таскомбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес солюшн груп" заяви-договору про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" від 02.12.2019 №ID7381629 від особи позичальника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес солюшн груп" в межах своїх повноважень угоду уклав директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес солюшн груп" - апелянт у справі - ОСОБА_2 , який у подальшому виступив поручителем по цьому договору.

Заява-договір про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" від 02.12.2019 № ID7381629 та договір поруки від 02.12.2019 №Т09.07.2019 І 8132 підписані за допомогою КЕП на ресурсі paperiess.com, що підтверджено інформаційними довідками про перевірку електронного кваліфікованого підпису (а.с.10-19, т. 1).

Зазначені обставини апелянтом під час апеляційного перегляду справи не спростовані, відтак, довід апелянта про те, що він не має ніякого відношення до спірного договору поруки та не підписував його спростовуються матеріалами справи. Зазначені договори могли бути підписані за допомогою КЕП дистанційно.

Враховуючи зазначені обставини, оскільки підписання заяви-договору про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" та договір поруки від 02.12.2019 № Т 09.07.2019 І 8132 здійснено за допомогою КЕП, то відсутні підстави проведення судово-почеркознавчої експертизи договору поруки. Отже суд може встановити обставини, які входять до предмета доказування у цьому спорі, та вирішити спір на підставі поданих сторонами доказів.

Посилання скаржника на те, що він, як поручитель за спірним договором про надання кредиту, перед виїздом з України припинив відносини з Товариством також не знайшли свого підтвердження. Витяг з реєстру Товариства, на який посилається апелянт, колегія не враховує, оскільки ним також не підтверджуються доводи апелянта про припинення відносин з Товариством.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

В контексті наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом належними засобами доказування не було доведено відсутності у нього, як поручителя зобов`язань перед кредитором. Тож суд першої інстанції вірно виснував про наявність правових підстав для задоволення позову у цій справі.

Щодо твердження апелянта про те, що відповідач-2 є фізичною особою і не є підприємцем, а тому в порядку ст. 20 ГПК України господарські суди не повинні розглядати справи у спорах про правочини, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.

Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та

2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці.

За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до положень статей 553, 554, 626 ЦК України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто договір поруки укладається кредитором і поручителем для забезпечення виконання боржником основного зобов`язання.

Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.

Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18, від 19.03.2019 у справі №904/2526/18, від 19.03.2019 у справі № 904/2538/18.

У справах № 904/2538/18, № 904/2526/18 Велика Палата Верховного Суду також додатково звернула увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, Банк звернувся до господарського суду з позовом до боржника, який є юридичною особою та фізичної особи, як поручителя за договорами поруки, що укладений на забезпечення зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи.

Тобто, після задоволення заяви Банку до ТОВ "Бізнес солюшн груп", між позивачем та відповідачем-2 - фізичною особою залишився не вирішений по суті спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором (договором поруки), сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України. (Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2024 у справі №910/15184/21).

Відтак твердження скаржника про закриття провадження у справі в частині позовних вимог Акціонерного товариства "Таскомбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 02.12.2019 №ID7381629 є необґрунтованими та не відповідають наведеним вище нормам процесуального права та висновкам Верховного Суду.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, судове рішення відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись Главою 1 Розділу ІV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі № 910/201/23 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков