ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/15051/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ємця А. А. - головуючого, Бенедисюка І. М., Жайворонок Т. Є.,
за участю секретаря судового засідання Рєзнік А. В.,
представників учасників справи:
позивача - Лунгул Л. А.,
відповідача - Руденко В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра Аутдор»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 (колегія суддів: Сітайло Л. Г. - головуючий, Коротун О. М., Корсак В. А.) у справі
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра Аутдор»
про стягнення 1 297 181,99 грн та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1 Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - Залізниця) в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Філія) звернулося до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра Аутдор» (далі - Товариство), в якій просило: стягнути заборгованість у розмірі 1 297 181,99 грн, з яких 643 144,00 грн - основна заборгованість, 410 197,99 грн - штрафні санкції за прострочення оплати за договором, 243 840,00 грн - штраф за недемонтаж рекламних конструкцій; зобов`язати Товариство звільнити об`єкти Філії від рекламних конструкцій Товариства, які розміщувалися згідно з договором про надання рекламних послуг від 28.04.2015 № ОД/ДН-1-15-288д-НЮ (далі - Договір)
1.2 Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1 Господарський суд міста Києва рішенням від 01.02.2024 (суддя Павленко Є. В.) позов задовольнив частково: зобов`язав Товариство звільнити об`єкти Філії від рекламних конструкцій, які розміщувались згідно з Договором, шляхом їх демонтажу. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
2.2 Рішення мотивоване тим, що укладений сторонами Договір припинив свою дію з 01 липня 2021 року у зв`язку із закінченням терміну, на який його було укладено, а тому після 30.06.2021 у відповідача відсутній обов`язок із внесення плати за Договором, а отже вимога позивача про стягнення з Товариства основного боргу за надані послуги саме за вказаним правочином є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Також суд дійшов висновку про відмову в задоволенні похідної вимоги щодо стягнення пені, нарахованої на основну заборгованість, і про відсутність підстав для стягнення неустойки за недемонтаж рекламних конструкцій. Водночас місцевий господарський суд виснував, що на час розгляду цієї справи відсутні будь-які правові підстави для розміщення на об`єктах та території позивача рекламних конструкцій відповідача, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині звільнення об`єктів Філії від рекламних конструкцій Товариства шляхом демонтажу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
2.3 Північний апеляційний господарський суд постановою від 30.01.2024: рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 скасував в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства на користь відповідача 643 144,00 грн основної заборгованості та ухвалив в цій частині нове рішення, яким позов задовольнив; стягнув з Товариства на користь Залізниці в особі Філії 643 144,00 грн основної заборгованості; в іншій частині зазначене рішення Господарського суду міста Києва залишив без змін.
2.4 Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач та відповідач у цій справі уклали договір про надання послуг у спрощений спосіб, шляхом направлення рахунків на оплату та підписання між сторонами актів наданих послуг. При цьому відповідач у жодній заяві по суті не заперечив обставину надання позивачем послуг за цими актами та їх прийняття замовником. За таких обставин суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 643 144,00 грн.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція учасників справи
3.1 Товариство, не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду в частині задоволених позовних вимог, у касаційній скарзі просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 скасувати, а рішення суду першої інстанції від 01.02.2024 - залишити в силі.
3.2 Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відповідач посилається на порушення апеляційним судом статей 14, 237 та частини 1 статті 269 ГПК України і зазначає про неврахування цим судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21 та від 13.11.2020 у справі № 904/920/19.
3.3 Також відповідач вважає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування частини 5 статті 269 ГПК України, що є підставою для касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
3.4 Позивач у відзиві на касаційну скаргу відповідача заперечує викладені в ній доводи і просить у задоволенні касаційної скарги Товариства відмовити, а оскаржувану постанову - залишити без змін.
4. Мотивувальна частина
4.1 Суди попередніх інстанцій встановили, що Залізниця в особі її Філії (виконавець) та Товариство (замовник) уклали Договір, за умовами якого виконавець приймає на себе зобов`язання надати відповідачу послуги з тимчасового розміщення на території та / або об`єктах Залізниці спеціальних рекламних конструкцій замовника з можливістю подальшого експонування рекламоносіїв (далі - послуги), а замовник зобов`язується прийняти й оплачувати ці послуги.
4.2 Згідно з пунктом 1.2 Договору адресна програма, тип спеціальних рекламних конструкцій, термін їх розміщення та вартість послуг визначаються у додаткових угодах до цього договору, які є невід`ємними його частинами.
4.3 За змістом пунктів 2.1.1, 2.1.5 Договору виконавець зобов`язується: надавати замовнику послуги на території та об`єктах Залізниці відповідно до умов цього правочину та додатків до нього; надавати відповідачу акти наданих послуг.
4.4 Відповідно до пунктів 2.2.12, 2.2.15 Договору замовник зобов`язується: щомісяця приймати надані послуги шляхом підписання акта наданих послуг та сплачувати їх; протягом двох тижнів після дати закінчення періоду проведення рекламної кампанії або припинення Договору або відповідної додаткової угоди демонтувати рекламну конструкцію власними силами у присутності представників виконавця згідно з проєктною документацією, дотриманням норм техніки безпеки, електробезпеки, пожежної безпеки та санітарних норм за наявності відповідної ліцензії або залучати для розміщення на підставі договору особу, яка має таку ліцензію. Демонтаж рекламної конструкції посвідчується відповідним актом, складеним сторонами.
4.5 У пунктах 3.1, 3.3 (у редакції додаткової угоди № 4 від 17.12.2015), пункті 3.4 Договору сторони передбачили, що: вартість послуг виконавця та порядок їх оплати визначається відповідно до додаткових угод, що є невід`ємною частиною цього Договору; оплата послуг проводиться замовником щомісячно на умовах 100 % передплати шляхом перерахування коштів виконавцю протягом 3-х банківських днів до початку місяця, за який здійснюється оплата; початком надання послуг вважається дата початку періоду проведення рекламної кампанії, яка визначена сторонами у додатковій угоді. Закінченням надання таких послуг є дата закінчення періоду проведення рекламної кампанії. Відсутність на спеціальних рекламних конструкціях реклами протягом періоду надання послуг не є підставою для звільнення Товариства від оплати послуг або перерахунку їх вартості.
4.6 За умовами пунктів 4.5, 4.8 Договору встановлено: при порушенні термінів оплати послуг виконавця, які обумовлені додатками до Договору, Товариство несе відповідальність у формі сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожний день прострочення. Пеня за прострочення оплати за договором нараховується за весь період прострочення; у випадку невиконання замовником свого обов`язку, передбаченого пунктом 2.2.15 цього правочину щодо демонтажу рекламної конструкції, останній зобов`язаний сплатити виконавцю неустойку в розмірі 200 % вартості послуг, передбаченої додатковою угодою на розміщення цієї конструкції, за кожний місяць розміщення конструкції понад період проведення рекламної компанії або з моменту припинення дії додаткової угоди.
4.7 Договір набирає сили з 01.05.2015 та діє до 30.04.2016. Договір може бути пролонгований за погодженням сторін шляхом укладання додаткової угоди (пункти 6.1, 6.2 Договору).
4.8 Також суди встановили, що надалі сторони продовжували строк дії Договору в порядку, визначеному пунктом 6.2 вказаного правочину, шляхом укладання додаткових угод: від 17.12.2015 № 4 (пролонговано строк дії договору до 30.06.2016), від 30.06.2016 № 5 (пролонговано строк дії договору до 31.07.2016 включно), від 31.07.2016 № 6 (пролонговано строк дії договору до 31.12.2016 включно), від 20.12.2016 № 7 (пролонговано строк дії договору до 30.04.2017 включно), від 28.04.2017 № 8 (пролонговано строк дії договору до 31.12.2017 включно), від 29.12.2017 № 9 (пролонговано строк дії договору до 31.03.2018 включно), від 20.03.2018 № 10 (пролонговано строк дії договору до 30.06.2018 включно), від 27.06.2018 № 11 (пролонговано строк дії договору до 31.12.2018 включно), від 01.03.2019 № 12 (пролонговано строк дії договору до 30.04.2019 включно), від 10.05.2019 № 15 (пролонговано строк дії договору до 30.06.2019), від 10.09.2019 № 16 (пролонговано строк дії договору до 31.12.2019 включно), від 30.12.2020 № 17 (пролонговано строк дії договору до 31.12.2020 включно) та від 08.04.2021 № 18 (пролонговано строк дії договору до 30.06.2021 включно).
4.9 На виконання умов Договору та укладеної до нього додаткової угоди від 08.04.2021 № 18 позивач надавав Товариству послуги з тимчасового розміщення на території та об`єктах залізничного транспорту Філії 18-ти рекламних конструкцій.
4.10 Позивач стверджує, що після закінчення строку дії Договору з 30.06.2021 до 30.04.2023 він продовжував надавати відповідні послуги Товариству та направляв на адресу останнього рахунки на оплату наданих послуг: від 10.06.2021 № 1652/899 на суму 45 508,00 грн; від 15.07.2021 № 1731/899 на суму 45 835,00 грн; від 09.08.2021 № 1824/899 на суму 45 835,00 грн; від 20.09.2021 № 1926/899 на суму 45 835,00 грн; від 20.10.2021 № 2017/899 на суму 46 995,00 грн; від 19.11.2021 № 2112/899 на суму 46 995,00 грн; від 13.12.2021 № 2191/899 на суму 46 995,00 грн; від 17.01.2022 № 2294/899 на суму 48 088,00 грн; від 18.02.2022 № 2389/899 на суму 48 088,00 грн; від 21.03.2022 № 2445/899 на суму 48 088,00 грн; від 26.04.2022 № 2510/899 на суму 48 088,00 грн; від 20.05.2022 № 2547/899 на суму 48 088,00 грн; від 21.06.2022 № 2593/899 на суму 48 088,00 грн; від 18.07.2022 № 2035/899 на суму 48 088,00 грн; від 18.08.2022 № 2696/899 на суму 48 088,00 грн; від 19.09.2022 № 2738/899 на суму 48 088,00 грн; від 19.10.2022 № 2781/899 на суму 48 088,00 грн; від 17.11.2022 № 2820 на суму 48 088,00 грн; від 22.12.2022 № 2866/899 на суму 48 088,00 грн; від 24.01.2023 № 22/899 на суму 48 088,00 грн; від 16.02.2023 № 59/899 на суму 48 088,00 грн; від 16.03.2023 № 106/899 на суму 48 088,00 грн.
4.11 При цьому в матеріалах справи наявні належним чином підписані сторонами акти наданих у вказаний період рекламних послуг: від 31.07.2021 на суму 45 508,00 грн; від 31.08.2021 на суму 45 835,00 грн; від 30.09.2021 на суму 45 835,00 грн; від 31.10.2021 на суму 46 995,00 грн; від 30.11.2021 на суму 46 995,00 грн; від 31.12.2021 на суму 46 995,00 грн; від 31.03.2022 на суму 48 088,00 грн; від 30.04.2022 на суму 48 088,00 грн; від 31.05.2022 на суму 48 088,00 грн; від 30.06.2022 на суму 48 088,00 грн; від 31.07.2022 на суму 48 088,00 грн; від 31.08.2022 на суму 48 088,00 грн; від 30.09.2022 на суму 48 088,00 грн; від 31.10.2022 на суму 48 088,0 грн; від 30.11.2022 на суму 48 088,00 грн; від 31.12.2022 на суму 48 088,00 грн; від 21.01.2023 на суму 48 088,00 грн; від 28.02.2023 на суму 48 088,00 грн; від 31.03.2023 на суму 48 088,00 грн; від 30.04.2023 на суму 48 088,00 грн.
4.12 За таких обставин позивач, посилаючись на те що відповідач виставлені рахунки оплатив не у повному обсязі, у зв`язку з чим у Товариства виникла заборгованість за надані послуги у розмірі 643 144,00 грн, звернувся до суду з позовом у цій справі.
4.13 Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що укладений сторонами Договір припинив свою дію з 01 липня 2021 року у зв`язку із закінченням терміну, на який його було укладено, а отже після 30.06.2021 у відповідача відсутній обов`язок з внесення плати за Договором, а тому вимога позивача про стягнення з Товариства основного боргу за надані послуги за вказаним правочином є безпідставною.
4.14 Водночас суд апеляційної інстанції встановив, що акти наданих послуг від 31.07.2021 на суму 45 508,00 грн; від 31.08.2021 на суму 45 835,00 грн; від 30.09.2021 на суму 45 835,00 грн; від 31.10.2021 на суму 46 995,00 грн; від 30.11.2021 на суму 46 995,00 грн; від 31.12.2021 на суму 46 995,00 грн; від 31.03.2022 на суму 48 088,00 грн; від 30.04.2022 на суму 48 088,00 грн; від 31.05.2022 на суму 48 088,00 грн; від 30.06.2022 на суму 48 088,00 грн; від 31.07.2022 на суму 48 088,00 грн; від 31.08.2022 на суму 48 088,00 грн; від 30.09.2022 на суму 48 088,00 грн; від 31.10.2022 на суму 48 088,0 грн; від 30.11.2022 на суму 48 088,00 грн; від 31.12.2022 на суму 48 088,00 грн; від 21.01.2023 на суму 48 088,00 грн; від 28.02.2023 на суму 48 088,00 грн; від 31.03.2023 на суму 48 088,00 грн; від 30.04.2023 на суму 48 088,00 грн є доказом прийняття позивачем пропозиції відповідача на укладання договору про надання послуг у спрощений спосіб у порядку частини 1 статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Ці акти містять назву документа, дату складання, назву підприємства замовника та виконавця, від імені яких складено документ, зміст та обсяг господарської операції, прізвище, ім`я, по батькові та особисті підписи уповноважених осіб, а також відтиски печаток сторін.
4.15 При цьому представник відповідача у жодній заяві по суті не заперечив обставини надання позивачем послуг за цими актами та їх прийняття замовником.
4.16 Отже, виставлення рахунків, надання послуг та підписання сторонами наведених актів надання послуг за висновком апеляційного господарського суду є конклюдентними діями, спрямованими на виникнення між Залізницею та Товариством договірних правовідносин за новим договором про надання послуг, укладеним між сторонами у спрощений спосіб.
4.17 За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу за надані послуги у розмірі 643 144,00 грн.
4.18 Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.19 Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 ГПК України).
4.20 Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою Товариства є оскаржувана постанова в частині задоволених позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 643 144,00 грн.
4.21 Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на порушення апеляційним судом статей 14, 237 та частини 1 статті 269 ГПК України і зазначає про неврахування цим судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21 та від 13.11.2020 у справі № 904/920/19.
4.22 Згідно з пунктами 2, 5 частини 3 статті 2 ГПК України одними з основних засад (принципів) господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та диспозитивність.
4.23 Відповідно до статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
4.24 У частинах 1, 3 статті 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
4.25 Відповідно до частини 2 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
4.26 Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.
4.27 Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та, порушуючи принцип диспозитивності, самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
4.28 Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.
4.29 Як встановили суди попередніх інстанцій та убачається зі змісту позовної заяви, позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги покликався на те, що відповідач не виконав умови Договору, зокрема, в частині оплати наданих позивачем послуг з тимчасового розміщення на території та/або об`єктах Філії рекламних конструкцій.
4.30 Із змісту позовної заяви убачається, що позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилався, зокрема, на положення статей 173, 193 ГК України.
4.31 Як було зазначено, суд апеляційної інстанції, реалізуючи свої процесуальні повноваження, при здійсненні оцінки спірних правовідносин та наданих сторонами доказів встановив, що між сторонами виникли правовідносини з надання рекламних послуг і позивач належними доказами підтвердив факт надання таких послуг на суму, заявлену до стягнення як основний борг. При цьому відповідач не заперечив обставини надання позивачем послуг за актами наданих рекламних послуг та їх прийняття замовником (відповідачем).
4.32 Відповідно до правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 та від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
4.33 З огляду на викладене суд апеляційної інстанції розглянув вказані позовні вимоги з урахуванням принципу диспозитивності, вирішивши питання, про яке йшлося у позовній заяві, - стягнення заборгованості за надані послуги.
4.34 Водночас колегія суддів зазначає, що жодної неузгодженості з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, щодо принципу диспозитивності немає, оскільки у наведеній справі ці висновки стосувалися заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, однак у справі, що розглядається, № 910/15051/23 відповідного процесуального питання не виникало.
4.35 Що стосується посилань відповідача на висновок Верховного Суду у справі № 904/920/19, то у цій справі учасник товариства, якому належить 50 % статутного капіталу, звернувся до суду з позовом до цього товариства та іншого учасника останнього (який був генеральним директором) про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства щодо передачі в іпотеку нерухомого майна товариства та укладення іпотечного договору, а також про визнання недійсними двох іпотечних договорів, укладених між учасником товариства (генеральним директором), від імені якого діяла фізична особа (як іпотекодержатель), та товариством в особі генерального директора (як іпотекодавцем).
4.36 У зазначеній справі Верховний Суд погодився з доводами товариства про відсутність порушень корпоративних прав позивача при укладенні спірних іпотечних договорів, оскільки підписання виконавчим органом договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасників. При цьому Суд виснував, що відсутність порушення спірними договорами прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови у позові, тому Верховний Суд зазначив про відсутність підстав надавати оцінку дійсності спірних договорів.
4.37 Однак у справі, що розглядається, не вирішувалося питання ні щодо корпоративних прав учасника товариства, ні щодо визнання правочину недійсним, а тому висновок у вказаній справі, на який скаржник послався, виокремивши його із контексту судового рішення, у даному випадку не є релевантним.
4.38 Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшли підтвердження під час касаційного провадження.
4.39 Щодо оскарження судового рішення з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.
4.40 Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4.41 Аргументуючи підставу касаційного оскарження, передбачену в пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник, зокрема, зазначає про відсутність висновку щодо застосування частини 5 статті 269 ГПК України у подібних правовідносинах.
4.42 Згідно з частиною 5 статті 269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
4.43 Так, у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 46/603 зазначено, що норми процесуального права, зокрема, положення статті 269 ГПК України, є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів.
4.44 Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, у чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права) та відсутності такого висновку.
4.45 За результатами касаційного перегляду Суд не встановив порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваної постанови.
4.46 Колегія суддів також враховує, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто на відміну від повноважень законодавчої гілки влади до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
4.47 Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
4.48 Проте у касаційній скарзі відсутнє мотивоване обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування вказаної норми, а викладені в скарзі доводи стосуються переважно заперечення обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, та зводяться до їх переоцінки, що разом з тим не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини 2 статті 300 ГПК України.
4.49 Враховуючи викладене, наведена відповідачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, у зазначеній частині не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судового рішення з такої підстави.
4.50 Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником та які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
4.51 Колегія суддів бере до уваги доводи Залізниці, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, яка узгоджується з викладеним у цій постанові.
4.52 Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
4.53 З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову - без змін.
4.54 Згідно з приписами статті 129 ГПК України судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра Аутдор» залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 у справі № 910/15051/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий А. Ємець
Судді І. Бенедисюк
Т. Жайворонок
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 16.07.2024 |
Оприлюднено | 19.07.2024 |
Номер документу | 120453303 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Ємець А.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні