Постанова

від 17.07.2024 по справі 280/9427/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 липня 2024 року м. Дніпросправа № 280/9427/23

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року (суддя 1-ї інстанції Бойченко Ю.П.) в адміністративній справі №280/9427/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

09.11.2023 ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якій просила суд:

- вимогу відповідача від 12.11.2021 № Ф-57088-50 про стягнення боргу (недоїмки) в сумі 27 628,47 грн. визнати протиправною;

- вимогу відповідача від 12.11.2021 № Ф-57088-50 про стягнення боргу (недоїмки) в сумі 27 628,47 грн. скасувати.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржуваною вимогою відповідач вимагає від ОСОБА_1 сплатити єдиний внесок у загальному розмірі 27 628,47грн. Водночас, позивач господарську діяльність як фізична особа-підприємець не веде, а єдиний внесок за неї сплачує роботодавець. Крім того вказує, що відповідачем порушено процедуру прийняття зазначеної вимоги. Із посиланням на норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» просить задовольнити позов.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2021 № Ф-57088-50 в частині, якою від ОСОБА_1 вимагається сплатити єдиний внесок в сумі 23 825 (двадцять три тисячі вісімсот двадцять п`ять) гривень 93 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено та здійснено розподіл судових витрат у справі.

Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає, що відсутні жодні правові підстави для звільнення позивача від сплати єдиного внеску, оскільки остання не відноситься до осіб, які на підставі Закону №2464 звільняються від сплати єдиного внеску. Звертає увагу, що нарахування заборгованості по ЄСВ за оскаржуваною вимогою позивачу здійснено за період з 2017 року по 1 квартал 2020 року. Однак позивачем до позовної заяви не додано індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України (форма ОК-5), які б належним чином підтверджували сплату роботодавцем єдиного соціального внеску за позивача. Натомість вказує, що позивач додала до позову довідку від 31.10.2023 № 01- 06/172.02 в якій зазначено, що вона працює вчителем англійської мови/інженером з охорони праці Запорізької гімназії № 28 Запорізької міської ради Запорізької області, копію трудової книжки та Довідки про заробітну платну і інші доходи за 2021, 2022 та 2023 роки, в яких відсутня інформація про відрахування єдиного соціального внеску з заробітної плати, у зв`язку з чим не є належним доказом.

Позивач правом на подання відзиву не скористалась.

В силу приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.11.2021 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-57088-50, відповідно до якої станом на 31.10.2021 заборгованість ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) зі сплати єдиного внеску становить 27 628,47 грн., в т.ч. недоїмка 23 825,93 грн., штрафи 709,43 грн., пеня 3 093,11 грн. Вимогу контролюючим органом сформовано на підставі автоматичних нарахувань єдиного соціального внеску в інтегрованій картці платника податків позивача, а саме:

- з терміном сплати до 09.02.2018 в сумі 8448,00 грн. (нарахування здійснено одноразово за 2017 рік);

- з терміном сплати 19.04.2018 в сумі 2457,18 грн. (І квартал 2018 року);

- з терміном сплати 19.07.2018 в сумі 2457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року);

- з терміном сплати 19.10.2018 в сумі 2457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року);

- з терміном сплати 21.01.2019 в сумі 2457,18 грн. (IV квартал 2018 року);

- з терміном сплати 19.04.2019 в сумі 2754,18 грн. (І квартал 2019 року);

- з терміном сплати 19.07.2019 в сумі 2754,18 грн. (ІІ квартал 2019 року);

- з терміном сплати 21.10.2019 в сумі 2754,18 грн. (ІІІ квартал 2019 року);

- з терміном сплати 20.01.2020 в сумі 2754,18 грн. (IV квартал 2019 року).

- з терміном сплати 21.04.2020 в сумі 2078,12 грн. (січень, лютий 2020 року єдиний внесок за І квартал 2020 року).

Крім того, вимога включила нарахування на підставі рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 18.08.2020 № 0103665005, яким до позивача застосовано штраф за період з 10.02.2018 по 30.06.2020 у розмірі 709,43 грн. та нараховано пеню у розмірі 3 093,11 грн.

У вимозі враховано, що ОСОБА_1 сплачено борг в сумі 7 545,63 грн.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 533-IX, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 13.05.2020 № 591-IX, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо соціальної підтримки платників податків на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 04.12.2020 № 1072-IX нарахування позивачу єдиного внеску за період з 01.03.2020 по 31.05.2020 не здійснювалося.

18.06.2020 внесено запис про припинення підприємницької діяльності позивача.

Вважаючи протиправною вимогу про стягнення боргу (недоїмки) від 12.11.2021 № Ф-57088-50, ОСОБА_1 звернулася до суду з даною позовною заявою.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги частково дійшов висновку про протиправність нарахування позивачу єдиного внеску за період з 01.01.2017 по І квартал 2020 року є протиправним, оскільки у спірний період за позивача єдиний соціальний внесок сплачував роботодавець. Крім того, суд зауважив, що необхідність сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Предметом розгляду апеляційної скарги є перевірка правомірності винесення контролюючим органом вимоги від 12.11.2021 № Ф-57088-50 в частині, якою від позивача вимагається сплатити єдиний внесок за період з 01.01.2017 по І квартал 2020 року в сумі 23 825,93 грн.

Переглядаючи судове рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції доходить наступного висновку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464- VI).

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою підприємцем.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю «працівник» - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі.

Згідно із пунктами 2, 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення таким поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом першим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками, у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19.

Верховним Судом у цій справі сформовано наступний правовий висновок, який відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішення спору, що розглядається.

Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, при вирішенні спору підлягають дослідженню обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Як свідчать встановлені обставини справи, борг виник внаслідок несплати позивачем єдиного внеску з 01.01.2017 по І квартал 2020 року та був нарахований у сумі 23 825,93 грн.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, у спірний період позивач перебувала у трудових відносинах.

Так, згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 18.09.1985 позивач з 01.09.1996 по теперішній час працює вчителем англійської мови у Гімназії №28, яка була перейменована в Запорізьку гімназію №28 Запорізької міської ради Запорізької області (а.с. 20).

За відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) у період з 2017 по 2020 роки страхові внески за ОСОБА_1 сплачувались Центральним відділом освіти департаменту освіти і науки Запорізької міської ради код ЄДРПОУ 37611417 та Дніпропетровським регіональним центром оцінювання якості освіти код ЄДРПОУ 34512809 (а.с. 70-76).

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки у спірний період позивач у розумінні Закону №2464-VI є застрахованою особою і єдиний внесок за неї з 01.01.2017 по І квартал 2020 року нараховано та сплачено роботодавцем, нарахування їй недоїмки шляхом винесення спірної вимоги в цій частині є незаконним.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення в частині задоволених позовних вимог ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року в адміністративній справі №280/9427/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Головуючий - суддяН.І. Малиш

суддяН.П. Баранник

суддяА.А. Щербак