Постанова

від 10.07.2024 по справі 234/13636/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3841/24 Справа № 234/13636/21 Суддя у 1-й інстанції - Переверзева Л. І. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Шавкун Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 08 лютого 2022 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради, Управління Державної казначейської служби України у м.Краматорську Донецької області про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

В провадженні Краматорського міського суду Донецької області перебувала цивільна справа №234/13636/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради, Управління Державної казначейської служби України у м.Краматорську Донецької області про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 08 лютого 2022 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради, Управління Державної казначейської служби України у м. Краматорську Донецької області про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Згідно листа Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 13 січня 2023 року повідомлено, що матеріали судової справи №234/13636/21, що перебувала в провадженні Краматорського міського суду Донецької області не надходили на зберігання до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2023 року ініційовано відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі №234/13636/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради, Управління Державної казначейської служби України у м.Краматорську Донецької області про стягнення матеріальної та моральної шкоди, оскільки матеріали справи №234/13636/21 знищенні та у зв`язку з надходженням апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 08 лютого 2022 року, яку повернуто до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська для належного оформлення та ініціювання відновлення втраченого провадження відповідно до розділу ІХ ЦПК України.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2023 року відновлено втрачене судове провадження у вказаній цивільній справі - в частині наданих документів.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 28 квітня 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2024 року втрачене судове провадження у цивільній справі відновлено в частині наданих документів та тексту рішення Краматорського міського суду Донецької області від 22 вересня 2021 року.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 22 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради, Управління Державної казначейської служби України у м. Краматорську Донецької області про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що неправомірна бездіяльність УПСЗН Краматорської міської ради щодо добровільного виконання рішення суду призвело до його невиконання, що, на думку позивача, породжує у останньої право на відшкодування майнової шкоди, однак факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб УПСЗН Краматорської міської ради, на який посилається позивач як на підставу позову про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою. Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника. Невиплачені позивачеві кошти на виконання судового рішення, ухваленого на її користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів. Оскільки розмір збитків (упущеної вигоди), які позивач просила стягнути з відповідача, є недоотриманою сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судового рішення, ухваленого на її користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174ЦК України за рахунок боржника.

Також суд першої інстанції мотивував відмову у задоволенні стягнення моральної шкоди на користь позивача тим, що обов`язковими підставами відшкодування моральної шкоди, у розумінні ст. 23, 1167 ЦК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. А у випадку відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України, незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена. Позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди, понесених моральних страждань, та не доведено наявність такої шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вину останнього в її заподіянні, розрахунок грошової суми компенсації тощо. Шкода, завдана ОСОБА_1 несвоєчасним виконанням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2020 року не може бути відшкодована відповідачем, оскільки вина Управління не доведена.

Не погодившись з таким рішення суду, 19 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася в системі Електронний суд з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду, яким визнано протиправними дії УПСЗН Краматорської міської ради щодо стягнення зі ОСОБА_2 надмірно виплачених коштів в сумі 21 333,79 грн., з яких 10765,50 грн. знято з особових рахунків, 9221,50 грн. належить повернути у готівковій формі, 1346,44 належить повернути у готівковій формі, а також зобов`язано повернути на особові рахунки отримувача субсидії ОСОБА_1 безпідставно списані грошові кошти за період 01 травня 2018 року по 31 січня 2019 року у розмірі 10765,85 грн., досі є невиконаним. Заходи примусового характеру вжиті державним виконавцем не призвели до позитивного результату та за весь цей час за нею у комунальних службах рахувалась заборгованість по оплаті комунальних послуг, що мало під собою відключення оселі ОСОБА_1 від постачання цих комунальних послуг, у зв`язку із чим вона за власний рахунок сплатила заборгованість у загальному розмірі 10765,85 грн., що вважає матеріальною шкодою, завданою неправомірною бездіяльністю відповідача, як державною установою, встановленою рішеннями Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року та від 07 квітня 2021 року з оскарження відповідачем постанови державного виконавця про накладення штрафу за невиконання виконавчого листа №200/5015/20-а.

Зазначення судом першої інстанції про реальну можливість отримання позивачем коштів у процедурі виконавчого провадження, що може призвести до подвійного стягнення суми у разі задоволення цього позову, не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки виконавче провадження у відповідності до абз.2 ч.1 ст. 40 ЗУ Про виконавче провадження закінчено та не може бути розпочато знову, тому подвійне стягнення не відбудеться, враховуючи ще і те, що судове рішення носить зобов`язальний характер, а не стягнення коштів, як помилково вважав суд першої інстанції, зокрема, на користь позивача, оскільки кошти потрібно було перерахувати комунальним службам, в яких відкриті особові рахунки на ім`я позивача, що також не є недоотриманою сумою чи упущеною вигодою, як про це вказав суд першої інстанції. В даному судовому провадженні позивач намагається повернути сплачені нею кошти у рахунок заборгованості у розмірі 10765,85 грн. замість відповідача у зв`язку із невиконанням останнім судового рішення.

Також вважає, що неправомірна бездіяльність відповідача у вигляді тривалого невиконання судового рішення значно вплинуло на її психологічний стан, зокрема, у вигляді переживань за відмову у проведення ремонту у під`їзді через борги, осуд сусідів щодо наявних боргів за комунальні послуги, що позивач вважає штучними та які у неї не виникали. Також вважає, що моральні страждання вона отримала і через постійну підготовку судових процесів, на що витрачала свій час. При цьому суд першої інстанції безпідставно посилається на положення ЗУ Про гарантії держави щодо виконання судових рішень та Постанову Кабміну України №440 Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантує держава, оскільки відповідач є органом місцевого самоврядування, а не державним органом, та зазначені нормативні документи не регулюють відносин, які склались між сторонами спору.

Разом з цим зазначила. що застосування судом першої інстанції положень ст. 1174 ЦК України прямо суперечить висновку суду щодо недоведеності вини відповідача у заподіянні позивачеві шкоди як майнової, так і моральної.

11 червня 2024 року відповідач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, в системі Електронний суд подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

18 червня 2024 року ОСОБА_1 в системі Електронний суд подала відповідь на відзив, в якій зазначила, що той факт, що причини невиконання відповідачем судового рішення не поважні вже встановлені рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року з оскарження відповідачем постанови державного виконавця про накладення штрафу на відповідача за невиконання виконавчого листа №200/5015/20-а, як і встановлено те, що відповідач не вчинив жодної дії направленої на виконання судового рішення, що підтверджує неможливість виконання цього рішення на сьогодні, враховуючи, що позивач вже сплатила заборгованість по оплаті комунальних послуг замість відповідача. Просила задовольнити апеляційну скаргу у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року по справі 200/5015/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 до УПСЗН Краматорської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певнi дiї задоволено частково, визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради щодо стягнення з ОСОБА_1 надмiрно виплачених коштів в сумі 21333,79 грн, з яких 10765,50 грн знято з особових рахунків, 9221,50 грн належить повернути у готівковій формі, 1346,44 грн належить повернути у готівковій формі. Визнано неправомірними та скасовано повідомлення №316 від 31 березня 2020 року та акт №316 від 31 березня 2020 року Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради. Зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради повернути на особові рахунки отримувача субсидії ОСОБА_1 безпідставно списані грошові кошти за період 01 травня 2018 року по 31 січня 2019 року у розмірі 10765,85 грн.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року набрало законної сили 07 жовтня 2020 року року та на підставі чого судом 27 листопада 2020 року видано виконавчий лист, за примусовим виконанням якого 11 грудня 2020 року постановою державного виконавця Краматорського МВДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) відкрито виконавче провадження № 63845766. Двічі постановами державного виконавця від 26 лютого 2021 року та 22 червня 2021 року на УПСЗН Краматорської міської ради накладалися штрафи в розмірі 5100 грн на користь держави через невиконання рішення суду.

Постановою державного виконавця від 22 вересня 2021 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 200/5015/20-а від 27 листопада 2020 року було закінчено на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження». Суд першої інстанції вірно встановив, що рішення суду виконане не було, як і не виконано досі, що відповідач також не заперечує, з чим погоджується і колегія суддів.

Відповідно до статті 19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 56Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Статтею 1173ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазначені збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції, з`ясовуючи характер спірних правовідносин, вірно зазначив, що, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що неправомірна бездіяльність УПСЗН Краматорської міської ради щодо добровільного виконання рішення суду з рекомендаціями про звернення ОСОБА_1 до примусового виконання виконавчого листа, який в подальшому також не виконувався відповідачем, призвело до його повного невиконання з вини відповідача, що встановлено судовим рішенням, тому вона має право на відшкодування майнової шкоди, враховуючи сплату нею власним коштом заборгованості по комунальним послугам, яка утворилась у зв`язку з винними діями відповідача.

Проте, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та зазначив, що факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб УПСЗН Краматорської міської ради, на який посилається позивач як на підставу позову про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між невиконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.

Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника. Невиплачені позивачеві кошти на виконання рішення суду, ухваленого на її користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325св18), від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19) та від 03 червня 2020 року в справі № 642/3839/17 (провадження № 61-37856св18).

Таким чином, оскільки розмір збитків (упущеної вигоди), які позивач просила стягнути з відповідача, є недоотриманою сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судового рішення, ухваленого на її користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню в порядку положень статей 1173, 1174ЦК України за рахунок боржника.

Колегія суддів також наголошує, що на момент звернення з вказаним позовом до суду, ОСОБА_1 вже зазначала про сплату нею заборгованості по комунальним послугам у розмірі, встановленому судовим рішенням, та на рахунки комунальних служб, на які відповідач повинен був за рішенням суду повернути безготівкові кошти, тобто фактично виконала судове рішення за відповідача, чим унеможливила його виконання відповідачем у такий спосіб, який визначений рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року. Крім того, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа виданого Донецьким окружним адміністративним судом, закінчено на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», що, за вимогами зазначених положень Закону, не передбачає розпочинати виконавчою службою виконавче провадження знову за тим самим виконавчим листом, де виконавче провадження вже закінчено. Позивач не надавала доказів скасування цієї постанови державного виконавця, а навпаки зазначала про погодження з діями державної виконавчої служби з примусового виконання цього виконавчого листа, а тому, відсутні правові підстави у суду вважати, що наслідки закінчення виконавчого провадження минували та існує реальна можливість продовження примусового виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року. Натомість, колегія суддів відзначає, що позивач не втратила можливість повернути собі грошові кошти, сплачені нею на рахунки комунальних служб у зазначеному судовим рішенням розмірі в порядку полодень ст. 1212 ЦК України, які безпідставно списані відповідачем до бюджету та які досі не повернуті позивачеві у грошовому виразі, що і буде відновленням порушеного майнового права позивача.

Таким чином, колегія суддів повністю погоджується із визначенням судом першої інстанції характером спірних правовідносин, з урахуванням того, що, хоча судовим рішенням і встановлено неправомірну бездіяльність відповідача, однак, причинно-наслідкового зв`язку із з такою неправомірною бездіяльністю та особистим погашенням позивачем заборгованості комунальних послуг замість відповідача, який був зобов`язаний судом повернути кошти на рахунки цих служб, судом першої інстанції не встановлено, з чим погоджується і колегія суддів, а, відтак, і немає правових підстав для застосування положень ст. ані 1173, ані ст. 1174 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду першої інстанції, адже такі доводи апелянта дублюють обґрунтування позову позивача, про що зазначено у позовній заяві, відновленої ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2024 року, без зазначення іншого належного та прийнятного обґрунтування таких позовних вимог..

Разом з цим судом першої інстанції також вірно визначено норми матеріального права, надано правову оцінку та з`ясовано предмет позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача, з чим повністю погоджується і колегія суддів.

Так, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до підпункту 2) пункту 9 Прикінцевих таперехідних положеньБюджетного кодексуУкраїни відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, врегульований Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою КабінетуМіністрів Українивід 03серпня 2011року №845 (пункт 1 Порядку).

У пункті 3 Порядку визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

При цьому боржники в контексті пункту 2 Порядку - це визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.

Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб, яка закріплена за Державною казначейською службою України.

Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради є бюджетною установою і вправі здійснювати бюджетні платежі тільки за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом України про державний бюджет України. Невід`ємною складовою здійснення правового регулювань відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державні органів, на які покладається обов`язок виконання соціальної політики держави у цій сфері.

Управління не являється розпорядником коштів, а фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. У Рішенні від26грудня 2011року №20-рп/2011Конституційний СудУкраїни зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави. Зазначене вище знайшло своє відображення і у рішенні Конституційного Суду України № рп/2012 від 25 січня 2012 року, а отже Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району діє виключно в рамках діючого законодавства України.

Колегія суддів наголошує, що доводи апелянта про те, що вона не зверталась до суду з вимогами про стягнення коштів з відповідача, а просила лише повернення їх у безготівковій формі на рахунки комунальних служб, де утворилась заборгованість у зв`язку із винними діями відповідача, колегія суддів прийняти до уваги не може, оскільки зазначене позивачем не відповідає дійсності, враховуючи, що у своїй позовній заяві вона просила саме стягнути грошові кошти з відповідача на її користь як матеріальної, так і моральної шкоди, що неможливо без застосування відповідного Порядку виконання судових рішень про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган, та що визначається Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а також Постановою Кабінету Міністрів України №440 «Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою». Саме положеннями цих нормативно-правових актів і регулюється процес виконання судових рішень зі стягнення коштів з державних установ, які фінансуються за рахунок державних коштів, адже відповідач у даній справі не є комерційною установою та не має на своїх рахунках власних коштів, тому такі доводи колегія суддів не приймає до уваги, як такі, що є безпідставними.

Разом з цим, судом першої інстанції зазначено, що у ст.23ЦК України чітко визначено, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною другою п. 5 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від31березня 1995року №4«Про судовупрактику всправах провідшкодування моральної(немайнової)шкоди» визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи. Відсутність хоча б однієї складової виключає обов`язок по відшкодуванню шкоди.

Загальна норма матеріального право, викладена у ст. 1167 ЦК України, наголошує, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

За правилами ст.76ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ч. 1 ст.77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст.81ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу.

Обов`язковими підставами відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. А у випадку відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України, незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Судом першої інстанції вірно надано правову оцінку зазначеним нормам права та обставинам справи, де зазначено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди, понесених моральних страждань, а судом першої інстанції не встановлено наявність такої шкоди, як це передбачає ст. 1173 та ст. 1174 ЦК України, а, відтак, і не встановлено наявність причинного зв`язку між шкодою, як вважає позивач, і протиправним діянням заподіювача, тобто відповідача у справі, з чим повністю погоджується і колегія суддів.

Зважаючи на те, що позивачем не доведено, а судом не було встановлено порушення посадовими особами УПСЗН вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», Закону України Про виконавче провадження", а також Постанови Кабінету Міністрів України №440 «Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою», тому підстав передбачених законом для висновку про завдання позивачеві шкоди відповідачами, а, відтак, і для покладання на них цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди за рахунок держави, в порядку ст. 1173,1174 ЦК України, у суду першої інстанції не було, з чим повністю погоджується колегія суддів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 ..

Колегія суддів наголошує, що доводи апеляційної скарги зводяться до цитування апелянтом встановлених судом першої інстанції обставин на підставі письмових доказів, наявних в матеріалах справи, та апелянтом не зазначено жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були досліджені судом першої інстанції та чому не була надана правова оцінка. Такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, що було б підставою для застосування колегією суддів положень ст. 376 ЦПК України та скасування рішення суду першої інстанції.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Краматорськогоміського судуДонецької областівід 08лютого 2022року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна