Рішення
від 17.06.2024 по справі 910/15609/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.06.2024Справа № 910/15609/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

До 1. Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30)

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕП ГРУП" (03062, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, буд. 12 М)

про визнання договору недійсним.

Представники учасників справи:

Від позивача: Трунов Ю.А.;

Від відповідача-1: Ненахов О.О.

Від відповідача-2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" (далі-відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕП ГРУП" (далі-відповідач-2) про визнання недійсним договору поруки № Т 09.07.2019 І 7350 від 22.08.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 ОСОБА_1 відмолено у відкритті провадження у відкритті провадження у справі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 у справі №910/15609/23, а справу передано на розгляд Господарському суду міста Києва.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду справу №910/15609/23 передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою Господарського сулу міста Києва від 19.02.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

23.02.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено клопотання про витребування доказів та клопотання про призначення експертизи.

Ухвалою Господарського сулу міста Києва від 26.02.2024 прийнято до розгляду справу №910/15609/23, вирішено здійснювати розгляд справи за привалами загального позовного провадження, в порядку статті 81 ГПК України витребувано у Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" оригінали Договору поруки № Т 09.07.2019 І 7350 від 22.08.2019 та анкети поручителя-фізичної особи від 12.09.2018, підготовче засідання призначено на 25.03.2024.

11.03.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

22.03.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

22.03.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшли заперечення на клопотання представника позивача про призначення експертизи.

Представник відповідача-2 у підготовче засідання 25.03.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник позивача у підготовчому засіданні 25.03.2024 заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Представник відповідача-1 у підготовчому засіданні 25.03.2024 поклався на розсуд суду щодо розгляду усного клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання.

Суд у підготовчому засіданні 25.03.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення усного клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання. Підготовче засідання відкладено на 15.04.2024.

15.04.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про перенесення слухання справи.

Представник позивача у підготовче засідання 15.04.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою від 25.03.2024 про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача-2 у підготовче засідання 15.04.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, конверт з ухвалою суду про відкладення підготовчого засідання від 25.03.2024 повернувся до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Представник відповідача-1 у підготовчому засіданні 15.04.2024 заперечив проти клопотання представника позивача про перенесення слухання справи.

Суд у підготовчому засіданні 15.04.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про перенесення слухання справи, у зв`язку з необґрунтованістю та безпідставністю.

Представник відповідача-1 у підготовчому засіданні 15.04.2024 заперечив щодо клопотань представника позивача про витребування доказів та про призначення експертизи.

Суд у підготовчому засіданні 15.04.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотань представника позивача про витребування доказів та про призначення експертизи у зв`язку з необґрунтованістю і безпідставністю.

Ухвалою Господарського сулу міста Києва від 15.04.2024 відкладено підготовче засідання на 24.04.2024.

22.04.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

Представник відповідача-2 у підготовче засідання 24.04.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, конверт з ухвалою суду про відкладення підготовчого засідання від 15.04.2024 повернувся до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Представник позивача у підготовчому засіданні 24.04.2024 заявив усне клопотання про витребування доказів.

Представник відповідача-1 у підготовчому засіданні 24.04.2024 заперечив проти усного клопотання представника позивача про витребування доказів.

Суд у підготовчому засіданні 24.04.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні усного клопотання представника позивача про витребування доказів у зв`язку з необґрунтованістю та безпідставністю.

Ухвалою Господарського сулу міста Києва від 24.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.05.2024.

24.05.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського сулу міста Києва від 27.05.2024 задоволено заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Представник відповідача-2 у судове засідання 27.05.2024. не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник позивача у судовому засіданні 27.05.2024 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні 27.05.2024 заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою Господарського сулу міста Києва від 27.05.2024 оголошено перерву по розгляду справи по суті до 17.06.2024.

Представник відповідача-2 у судове засідання 17.06.2024. не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно приписів ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 17.06.2024 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, -

ВСТАНОВИВ:

22 серпня 2019 року між Акціонерним товариством «ТАСКОМБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЕП ГРУП» (Відповідач-2) було укладено заяву-договір № ID 6811922 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «ТАКОМБАНК» (продукт «Кредит на розвиток бізнесу») (надалі також - «Кредитний договір»), відповідно до умов якого, Банк надав Позичальнику кредит у сумі 500 000 (п`ятсот тисяч) гривень 00 копійок із терміном погашення не пізніше 22.08.2021 року, а Позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі відповідно до умов цього

Договору.

22.08.2019 року в якості забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором між Акціонерним товариством «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 , було укладено договір поруки № Т 09.07.2019 І 7350.

Представник позивача, звертаюсь до суду з вимогою про визнання недійсним договору поруки, зазначив, що з листопада 2020 року на адресу ОСОБА_1 , як поручителя, надходили претензії від відповідача-1 про погашення заборгованості за кредитним договором, яка становить 377 848,76 грн. Крім того, позивач страждує, що анкету поручителя фізичної особи від 12.08.2019 власноруч не підписувала та не надавали згоди на укладення договору № Т 09.07.2019 І 7350 від 22.08.2019 від імені ОСОБА_1 .

Представник позивача зазначив, що ухвалою слідчого судді зобов`язано посадових осіб Деснянським УП ГУНП у м.Києві внести відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення, передбаченого ст.ст.358, 190 України, на підставі заяви ОСОБА_1 від 07.11.2021, у відповідності до ст. 214 КПК України.

У відзиві на позовну заяву представник АТ "ТАСКОМБАНК" заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на те, що позивач неодноразово звертався до судів з тим самим предметом та підставами, але не повідомив даному складу суду про наявність таких судових проваджень; представник відповідача долучив до відзиву копію договору поруки, який підписано сторонами шляхом накладення електронно-цифрового підпису, а саме: підписувач-1: ОСОБА_1 та підписувач-2 Силкін Дмитро Сергійович (керівник кредитного центру Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК»).

Крім того, представник відповідача посилається на абз. 2 ч. 1 ст. 639 та ст. 652 ЦК України зазначаючи, що договір, який укладено з урахуванням норм чинного законодавства, може бути в електронній формі та є тикам, що укладений у письмовому вигляді.

Також, у запереченнях на клопотання про призначення судової експертизи, представник банку долучив до матеріалів персональні документи ОСОБА_3 , підписані КЕП на ресурсі https://paperless.com.ua, а саме: анкету поручителя-фізичної особи ОСОБА_3 , паспорт громадянина України, картку платника податків та довідку про реєстрацію місця проживання.

Представник позивача у відповіді на відзив не погоджується з доводами представника відповідача щодо ненадання позивачем інформації про результати судових справ, які стосуються договору поруки, зазначає про відсутність на спірному договорі та анкеті, які долучені банком на CD-диску, засвідчувального електронного підпису, наданого Центральним засвідчувальним органом виконавчої влади. Також, представник позивача заперечує проти аргументів відповідача відносно форми укладення правочину та підписання позивачем договору поруки електронно-цифровим підписом.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частиною 2 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї статті).

Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини 1 статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання

У силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду: від 9 вересня 2020 року в справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 7 жовтня 2020 року в справі № 127/33824/19.

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору. Наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/ припинення прав взагалі).

В Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює, встановлює, припиняє, зумовлює переходу чи набуття) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Тлумачення частини першої статті 203 Цивільного кодексу України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому.

Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 Цивільного кодексу України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства.

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення статей 215, 216 Цивільного кодексу України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

ОСОБА_1 , звертаючи до суду із вимогою про визнання недійсним договору поруки № Т 09.07.2019 І 7350 від 22.08.2019, стверджує що анкету поручителя фізичної особи від 12.08.2019 власноруч не підписувала та не надавали згоди на укладення від імені ОСОБА_1 вказаного правочину.

У свою чергу, представник відповідача, спростовуючи заявлені позовні вимоги, долучив до матеріалів справи протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, назва файлу з підписом: Підписаний_Порука ОСОБА_1. Pdf, результат перевірки підпису: підпис створено та перевірено успішно, цілісність даних підтверджено, підписував-1: ОСОБА_1 , час підпису 22.08.2019, сертифікат виданий АЦКС АТ КБ «Приватбанк».

Відповідно до абзацу 2 статті 1 Закону України "Про електронний цифровий підпис" (у редакції чинній, на момент укладення оспорюваного правочину) електронний цифровий підпис - це вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до п. 27 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» (чинний на момент розгляду справи) кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, що створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Пунктом 59 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» (чинний на момент розгляду справи) удосконалений електронний підпис, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, - удосконалений електронний підпис, що створюється з використанням кваліфікованого сертифіката електронного підпису, виданого кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг та не містить відомостей про те, що особистий ключ зберігається в засобі кваліфікованого електронного підпису.

Статтею 17-1 вище вищевказаного Закону перебачені вимоги до удосконалених електронних підписів та печаток. Удосконалений електронний підпис чи печатка повинні відповідати таким вимогам:

бути однозначно пов`язаним (пов`язаною) з підписувачем або створювачем електронної печатки;

надавати можливість ідентифікувати підписувача або створювача електронної печатки;

створюватися з використанням особистого ключа, який підписувач або створювач електронної печатки може з високим рівнем достовірності використовувати під власним одноосібним контролем;

бути пов`язаним (пов`язаною) з електронними даними, на які накладено удосконалений електронний підпис чи печатку, таким чином, щоб будь-яка наступна зміна таких даних могла бути виявлена (ч.1 ст. 17-1 ).

Відповідно до частин 5-6 статті 18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» (чинний на момент розгляду справи) електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та не розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки. Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Частиною 7 статті 23 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» передбачено, що правочин, вчинений в електронній формі, може бути визнаний судом недійсним у разі, якщо під час його вчинення використовувався кваліфікований електронний підпис чи печатка, кваліфікований сертифікат якого (якої) не містить відомостей, передбачених частиною другою цієї статті, або містить недостовірні відомості.

Підпунктами 11, 12 пункту 2 статті Положенням про використання електронного підпису та електронної печатки визначено, удосконалена електронна печатка, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронної печатки (далі - електронна печатка з кваліфікованим сертифікатом), - удосконалена електронна печатка, створена з використанням кваліфікованого сертифіката електронної печатки, у якому є позначка, що цей сертифікат сформовано як кваліфікований для використання електронної печатки, та немає відомостей про те, що особистий ключ зберігається в засобі кваліфікованого електронного підпису чи печатки; УЕП, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису (далі - УЕП з кваліфікованим сертифікатом), - УЕП, створений з використанням кваліфікованого сертифіката електронного підпису, у якому немає відомостей про те, що особистий ключ зберігається в засобі кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

Вимоги цього Положення поширюються на суб`єктів електронної взаємодії ЕП є обов`язковим реквізитом електронного документа. Вимоги цього Положення щодо використання ЕП не можуть тлумачитися суб`єктами електронної взаємодії як такі, що обмежують права суб`єктів електронної взаємодії вчиняти правочини у вигляді паперових документів (змінювати, доповнювати або припиняти дію електронних документів паперовими документами чи в іншій не забороненій законодавством України формі і навпаки) чи в усній формі, якщо законом не встановлено обов`язок вчиняти правочин у письмовій формі (пункти 4-6).

Установи та їх клієнти під час вчинення правочинів у вигляді електронних документів мають право використовувати УЕП на підставі договору з урахуванням вимог пункту 17 розділу II цього Положення.

Відповідно до пункту 17 Положення, використання УЕП, удосконаленої електронної печатки та простого ЕП здійснюється на підставі договору між установою і клієнтом / контрагентом установи або установою і особою, що має намір стати клієнтом / контрагентом установи. Договір укладається в письмовій формі після проведення ідентифікації та верифікації відповідно до вимог законодавства України клієнта / контрагента установи чи особи, що має намір стати клієнтом / контрагентом установи:

1) у формі паперового документа з власноручними підписами сторін або

2) як електронний документ із КЕП сторін, або

3) як електронний документ з УЕП із кваліфікованим сертифікатом клієнта / контрагента установи та КЕП уповноваженого представника установи, або

4) як електронний документ із ЦВП фізичної особи, визначеної в абзацах першому, третьому пункту 33 розділу IV цього Положення, та КЕП уповноваженого представника установи, з дотриманням вимог розділу IV цього Положення щодо використання ЦВП, або

5) як електронний документ із використанням будь-яких видів ЕП, щодо яких між клієнтом / контрагентом установи та установою вже укладено договір відповідно до вимог одного з підпунктів 1-4 пункту 17 розділу II цього Положення.

Договір про використання УЕП, удосконаленої електронної печатки та простого ЕП має містити умови та порядок (процедуру) визнання установою і клієнтом / контрагентом установи правочинів у вигляді електронних документів із використанням УЕП, удосконаленої електронної печатки або простого ЕП відповідно.

Доводи позивача про необізнаність щодо наявності спірного правочину та можливі його наслідки, судом до уваги не приймаються, враховуючи той факт, що на момент укладання спірного договору поруки, позивач - ОСОБА_1 була керівником та кінцевим бенефіціарним власником (контролером) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕП ГРУП", що підтверджується повним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 22.08.2019.

У свою чергу, приписами статті 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що договір поруки є електронним документом, який підписаний ОСОБА_1 з використанням кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису з посиленим сертифікатом відкритого ключа Акредитованого центру сертифікації ключів АТ КБ "ПриватБанк" та керівником кредитного центру Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» з використанням кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису з посиленим сертифікатом відкритого ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ІДД ДФС.

Суд не приймає до уваги доводи представника позивача про відсутність засвідчувального електронного підпису на договорі поруки та анкеті, які долучені банком на CD-диску, у зв`язку з тим, що вказана підстава жодним чином не підтверджує заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору недійсним договору поруки.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов до висновку, що виходячи з предмета позову, а саме: визнання недійсним договору поруки, з урахуванням норм статті 203, 207, 215 Цивільного кодексу України визначальне значення має обставина щодо підписання електронним цифровим підписом саме оспорюваного договору, що свідчить про його вчинення.

Посилання позивача на наявність ухвали слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 18.11.2021 у справі №754/17224/21, якою зобов`язано посадових осіб Деснянським УП ГУНП у м. Києві внести відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення, передбаченого ст.ст.358, 190 України, на підставі заяви ОСОБА_1 від 07.11.2021, у відповідності до ст. 214 КПК України, судом до уваги не приймається виходячи з наступного.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту заволодіння його особистим ЕЦП та використання його в шахрайський спосіб іншою особою для підписання договору поруки з метою отримання кредитних коштів.

При цьому, імперативними приписами частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 ГПК України).

Однак, всупереч вищевказаним приписам чинного законодавства, обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, на підтвердження факту засудження осіб за дії, спрямовані на несанкціоноване заволодіння та використання електронного цифрового підпису позивача, матеріалів справи не містять.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведені підстави недійсності договору № Т 09.07.2019 І 7350 від 22.08.2019 належними та допустимим доказами.

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають до застосування правила частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилом статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з приписами статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За правилами частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд був зобов`язаний власні процесуальні дії належним чином обґрунтувати (мотивувати), враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, при цьому обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов`язковим за таких обставин та за таких умов.

Згідно із частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10.02.2010).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені ст. ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складно та підписано: 16.07.2024.

Суддя М.Є.Літвінова

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення17.06.2024
Оприлюднено22.07.2024
Номер документу120484530
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Визнання договорів (правочинів) недійсними банківської діяльності кредитування забезпечення виконання зобов’язання

Судовий реєстр по справі —910/15609/23

Постанова від 02.10.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Кропивна Л.В.

Рішення від 17.06.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Літвінова М.Є.

Ухвала від 27.05.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Літвінова М.Є.

Ухвала від 27.05.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Літвінова М.Є.

Ухвала від 24.04.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Літвінова М.Є.

Ухвала від 15.04.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Літвінова М.Є.

Ухвала від 25.03.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Літвінова М.Є.

Ухвала від 26.02.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Літвінова М.Є.

Ухвала від 19.02.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Літвінова М.Є.

Постанова від 16.01.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Барсук М.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні