Рішення

від 19.07.2024 по справі 910/5277/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.07.2024Справа № 910/5277/24

За позовом Керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області (Житомирська область, м. Бердичів) в інтересах держави в особі:

1. Державної екологічної Інспекції Поліського округу (м. Житомир)

2. Гришковецької селищної ради (Житомирська обл., Бердичівський р-н, смт. Гришківці)

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ) в особі Регіональної філії "Південно-західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ)

про стягнення 742 091,93 грн,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Без виклику представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Державної екологічної Інспекції Поліського округу та Гришковецької селищної ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 742 091,93 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу незаконною порубкою лісу на території користування лісокористувача - Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" в особі виробничого підрозділу Жмеринської дистанції захисних лісонасаджень, на території Гришковецької територіальної громади Бердичівського району Житомирської області, за фактом чого у провадженні СВ Бердичівського РВП ГУНП в Житомирській області перебувало кримінальне провадження № 12018060050000441 від 30.03.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, порушеного за заявою майстра лісу Жмеринської дистанції захисних лісонасаджень Регіональної філії "Південно-західна залізниця" AT "Українська залізниця" щодо незаконної порубки 64 сироростучих дерев дуба та 1 дерева породи ясен в захисних лісонасадженнях виробничого підрозділу Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" по напрямку Житомир-Бердичів, перегону Кодня-Рея (прив`язка до залізничної колії: ліва сторона колії від км. 113-730 м. до км. 114-200 м., квартал № 3, виділ №75).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, заяв і клопотань.

24.05.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким Залізниця проти позову повністю заперечує з огляду на його безпідставність та необґрунтованість.

03.06.2024 від прокуратури надійшла відповідь на відзив.

13.06.2024 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Бердичівською окружною прокуратурою встановлено, що у провадженні СВ Бердичівського РВП ГУНП в Житомирській області перебувало кримінальне провадження №12018060050000441 від 30.03.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, за фактом незаконної порубки лісу на території користування лісокористувача, а саме акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" в особі виробничого підрозділу Жмеринської дистанції захисних лісонасаджень на території Гришковецької територіальної громади Бердичівського району Житомирської області.

Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру досудових розслідування були внесені за заявою майстра лісу Жмеринської дистанції захисних лісонасаджень Регіональної філії "Південно-західна залізниця" AT "Українська Залізниця" щодо незаконної порубки 64 сироростучих дерев дуба та 1 дерева породи ясен в захисних лісонасадженнях виробничого підрозділу Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" по напрямку Житомир- Бердичів, перегону Кодня-Рея (прив`язка до залізничної колії: ліва сторона колії від км. 113-730 м. до км. 114-200 м., квартал № 3, виділ №75).

На підставі державних актів на право постійного користування землею серії ЖТ ЯЯ №075724 та ЯЯ №075722 від 21.07.2006 земельна ділянка під лісосмугою, яка розташована поблизу Старосолотвинської та Гальчинською сільськими радами, надана у постійне користування Державному територіально-галузевому об`єднанню "Південно-західна залізниця".

Прокурор зазначає, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" у відповідності до ст. 17 Кодексу є постійним лісокористувачем, на якого чинним законодавством покладено обов`язок забезпечити охорону захисних насаджень на підвідомчій Філії території.

Згідно з довідкою-розрахунком сума заподіяної шкоди становить 742 091,93 грн, яка розрахована відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу".

Під час розслідування кримінального провадження №12018060050000441 від 30.03.2018 осіб, які вчинили незаконну порубку дерев, не встановлено, внаслідок чого слідчим СВ Бердичівського ВП ГУНП в Житомирській області 30.07.2022 винесено постанову про закриття вказаного кримінального провадження на підставі абз. 14 ч. 1 ст. 284 КПК України.

У зв`язку з цим прокурором пред`явлено даний позов про стягнення з АТ "Укрзалізниця" шкоди, заподіяної лісу внаслідок порушення норм лісового та природоохоронного законодавства, у розмірі 742 091,93 грн.

Згідно із частинами першою-третьою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За загальними положеннями статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).

Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: порушення зобов`язання; збитки; причинний зв`язок між порушенням зобов`язання та збитками; вина.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2 ст.1166 Цивільного кодексу України).

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі елементи: 1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; 2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо); 3. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; 4. Вина особи, що завдала шкоду.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Частиною другою статті 19 Лісового кодексу України визначено, що обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.

Положеннями статті 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до ст. 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

За змістом пункту 5 частини другої статті 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Згідно з ст. 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

За висновками Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними в постанові від 09.08.2018 у справі №909/976/17, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, на думку Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 09.08.2018 у справі №909/976/17 вказала, що обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Згідно зі ст. 1 Лісового кодексу України лісом є тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Частиною 1 статті 55 Земельного кодексу України передбачено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Натомість згідно статті 68 Земельного кодексу України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

З наведених положень законодавства вбачається, що за змістом ст. 55 Земельного кодексу України, Лісового кодексу України лісові посадки вздовж залізничних колій віднесені до земель лісогосподарського призначення, а за змістом ст. 68 Земельного кодексу України та ст. 23 Закону України "Про транспорт" є землями залізничного транспорту, до яких віднесено захисні та укріплюючі насадження.

Частиною 3 статті 1 Лісового кодексу України встановлено, що усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно із загальнодоступною інформацією, розміщеною в мережі Інтернет, загальна довжина залізничних шляхів загального користування України становить 22,3 тис. км.

Суд звертає увагу на те, що правопорушення - це протиправне, винне, таке, що завдає шкоди особі, суспільству або державі, діяння деліктоздатної особи, за яке передбачена юридична відповідальність.

Однією із ознак правопорушення є протиправність. Правопорушення суперечить конкретному правовому припису і є невиконанням обов`язку або порушенням заборони.

Відтак, для висновку про протиправність необхідно встановити невиконання обов`язку або порушення заборони.

Прокурор вказує, що відповідач порушив обов`язок, який визначений у статтях 63, 86 Лісового кодексу України та полягає в протиправній бездіяльності (порушенні зобов`язання) у організації охорони і захисту лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

За змістом статті 63 Лісового кодексу України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Суд відзначає, що саме по собі формулювання "здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок" носить загальний характер, як і відсутня конкретизація обов`язку охорони у статтях 19, 63, 64, 86 Лісового кодексу України.

Водночас суд відзначає відсутність у позовній заяві обґрунтувань того, в чому саме полягала протиправна поведінка відповідача, які саме вимоги закону чи інших нормативно-правових актів були порушені чи не виконані Залізницею.

Під час розгляду даної справи судом встановлені такі фактичні обставини: постійний лісокористувач (відповідач) самостійно виявив порубку, про що та повідомив правоохоронні органи; кримінальне провадження було закрито у зв`язку з не встановленням винних осіб; незаконна рубка здійснена в технологічній смузі залізниці і відновлення таких захисних лісів здійснює такий лісокористувач з метою безперебійної роботи та безпеки руху на залізничному транспорті.

З урахуванням не встановлення прокурором та позивачами конкретних обов`язків, які були порушені Акціонерним товариством "Українська залізниця", суд звертає увагу на те, що з наявних матеріалів, навпаки, вбачається правомірна поведінка відповідача, який виявив незаконну порубку дерев, повідомив про це правоохоронні органи у встановленому законом порядку та розрахував шкоду.

У рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. На них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків. Дії або рішення суб`єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб`єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються). Правомірне очікування виникає в особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб`єкта владних повноважень в особи наявне розумне сподівання, що стосовно неї суб`єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше.

Отже, принцип "належного урядування" покладає обов`язок на орган діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Таким чином, будь який закон (нормативно-правовий акт) має бути чітким, виконуваним та передбачуваним.

Частиною 1 статті 86 Лісового кодексу України унормовано, що організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

У той же час, пошкодження лісів від настання тих загроз, яким має своїм комплексом заходів охороняти лісокористувач, не є абсолютним, і саме по собі заподіяння шкоди лісу внаслідок настання обставин, що перелічені в частині 1 статті 86 Лісового кодексу України (однією з яких є незаконна порубка), саме по собі не є достатнім свідченням про протиправну бездіяльність лісокористувача, яка зумовлює підстави для стягнення з нього шкоди.

Відповідно до частини 2 статті 86 Лісового кодексу України власники лісів і постійні лісокористувачі зобов`язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс протипожежних та інших заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік протипожежних та інших заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Крім обов`язку власників лісів і постійних лісокористувачів розробити та проводити комплекс протипожежних та інших заходів, Лісовий кодекс України покладає на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування обов`язок щодо визначення переліку таких заходів.

Тобто центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування мають визначити перелік заходів на базі яких, власники лісів та постійні лісокористувачі розробляють і проводять власні комплекси заходів.

У той же час центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, є Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України.

Проте прокурор не надав до матеріалів справи доказів затвердження таким органом переліку заходів в порядку ч. 2 ст. 86 Лісового кодексу України, та не встановив, які саме з таких заходів не були здійснені відповідачем.

Доказів розроблення таких заходів будь-якою іншою особою, зокрема, позивачами, матеріали справи також не містять.

Для розмежування правомірної поведінки постійного лісокористувача в умовах правової невизначеності (за відсутності затвердженого державним органом перелік протипожежних та інших заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів) від його бездіяльності в аспекті порушення обов`язку із збереження лісів, особа, яка звертається із позовом про стягнення шкоди має довести, які заходи повинен був зробити постійний лісокористувач, та у чому полягає нездійснення цих заходів.

Обов`язковою умовою для стягнення шкоди є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між протиправною бездіяльністю та наслідками, які наступили. Іншими словами, для даної справи, суду необхідно надати відповідь, які ж такі заходи не вжив відповідач, які б за умови їх вчинення, унеможливили б порубку 21 спірного дерева.

Порушення конкретних реальних зобов`язань із охорони лісу, які повинен був вчинити лісокористувач, має знаходитися у причинно-наслідковому зв`язку із незаконною порубкою, а саме, належне виконання останнім таких заходів унеможливлює незаконну порубку дерев, і позивач має довести, які саме дії повинні були вжиті лісокористувачем і в чому полягає їх невжиття.

Крім того, відповідач у відзиві зазначає, що АТ "Українська залізниця" фактично є потерпілою особою та збитки завдано саме їй.

Стаття 6 Закону України "Про залізничний транспорт" відносить до земель залізничного транспорту смугу відведення залізниць під захисними та укріплювальними насадженнями.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про залізничний транспорт" збитки, що виникли у разі порушення безперебійної роботи та безпеки руху на залізничному транспорті загального користування внаслідок блокування його комунікацій та інших навмисних незаконних дій, збитки за пошкодження та знищення лісонасаджень, інженерних споруд, земляного полотна та колій відшкодовуються винними юридичними та фізичними особами в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Такий закон є спеціальним по відношенню до загального Лісового кодексу України, адже обов`язок по утриманню таких лісових насаджень лежить на монополістові залізничних перевезень та утриманні залізничної інфраструктури.

Зміст статті 25 Закону України "Про залізничний транспорт" прирівнює відшкодування збитків за знищення захисних лісових насаджень на землях залізничного транспорту до порядку відшкодування іншої залізничної інфраструктури, відповідно суб`єктом, якому заподіюється шкода від незаконної вирубки лісів вздовж залізничних колій, є АТ "Українська залізниця".

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що саме АТ "Українська залізниця" є суб`єктом, якому спричинені збитки (шкода), внаслідок незаконної порубки дерев, а відтак позов прокурора про стягнення цих коштів із особи, якій спричинені збитки, не може бути задоволений незалежно від того, чи було вжито відповідачем комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27.09.2001).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а відтак не можуть бути задоволені судом.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до положень статті 129 ГПК України покладаються на прокурора.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя Т.М. Ващенко