Рішення
від 17.07.2024 по справі 918/395/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/395/24

Господарський суд Рівненської області у складі головуючої судді Бережнюк В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Керівника Рівненської окружної прокуратури (33001, м. Рівне, вул. Гарна, 29, код ЄДРПОУ 02910077) в інтересах держави в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області (35361, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Дядьковичі, вул. Млинівська, 33а, код ЄДРПОУ 04387208)

до відповідача 1) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача 2) Фермерського господарства "Валентина" (35336, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Кривичі, вул. Рибацька, 14а, код ЄДРПОУ 21085978)

про витребування земельної ділянки

Секретар судового засідання Коваль С.М.

Представники присутні у засіданні:

від прокуратури Гарбарук В.А.

від відповідача-1 Мельничук С.В.

від відповідача-2 Янчук В.В.

Суть спору:

Керівник Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_1 та до Фермерського господарства "Валентина", в якій просить:

- витребувати з володіння ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Валентина" у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради земельну ділянку площею 4,3564 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0007 (реєстраційний номер: 592248956246) ;

- витребувати з володіння ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Валентина" у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради земельну ділянку площею 3,0481 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1269 (реєстраційний номер: 592416356246).

Стислий виклад позиції позивача, заперечень відповідачів.

У позовній заяві орган прокуратури вказує, що згідно Державного акту на право користування землею серії Б №050063, виданого на підставі рішення Верхівської сільської Ради народних депутатів від 02.02.1993 № 58 ОСОБА_2 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського фермерського господарства загальною площею 25,7 га на території Верхівської сільської ради. ОСОБА_2 створено ФГ "Валентина". Розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації від 28.02.1997 № 122 "Про відведення земельних ділянок в постійне користування громадянину ОСОБА_2 для розширення селянського (фермерського) господарства" останньому надано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 24,9 га для розширення селянського (фермерського) господарства.

19.12.2008 голова ФГ "Валентина" звернувся до Рівненської районної державної адміністрації із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою по виготовленню державних актів на право власності на землю в розмірі земельної ділянки (паю) шодо відведення земельних ділянок у власність за рахунок земель ФГ "Валентина" членам зазначеного фермерського господарства, у тому числі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Безпосередньо від ОСОБА_1 та від ОСОБА_3 подана заява про виділення в натурі на місцевості земельної ділянки до Рівненської районної державної адміністрації. Розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації від 13.01.2009 №13 (із змінами внесеними розпорядження Рівненської РДА від 13.09.2011 № 690) надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки за рахунок земель ФГ "Валентина" у розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства на території Верхівської сільської ради громадянам: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Наказом ГУ Держземагенства у Рівненській області від 17.02.2015 № 17-153/16-15-СГ передано у власність земельні ділянки загальною площею 33,8584 га для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як членам фермерського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 , розташовані на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області згідно з додатком.

За ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5624682700:01:012:0007 площею 4,3564 га. Отже, ОСОБА_3 будучи членом ФГ "Валентина", яка не є засновником ФГ "Валентина" та не передавала земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримала у власність земельну ділянку площею 4,3564 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0007, яка перебувала у користуванні фермерського господарства.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.11.2018 №937 право власності на земельну ділянку площею 4,3564 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0007 зареєстровано за ОСОБА_1 (син ОСОБА_3 ). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 10.03.2015 за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5624682700:01:001:1269 площею 3,0481 га. У подальшому, ОСОБА_1 земельні ділянки площею 4,3564 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0007 та 3,0481 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1269, за Договорами оренди землі від 14.11.2022 та 11.11.2022 відповідно, передав в оренду ФГ "Валентина" строком на 10 років.

Орган прокуратури наполягає, що ОСОБА_1 будучи членом ФГ "Валентина", який не є засновником ФГ "Валентина" та не передавав земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримав у власність земельну ділянку площею 3,0481 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1269, яка перебувала у користуванні фермерського господарства.

Спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 5624682700:01:012:0007 та 5624682700:01:001:1269 знаходяться в межах Дядьковицької об`єднаної територіальної громади. Таким чином, суб`єктом владних повноважень уповноваженим представляти інтереси держави у даних спірних правовідносинах є Дядьковицька територіальна громада в особі Дядьковицької сільської радиРівненського району. Орган місцевого самоврядування (лист від 22.02.2024 № 140/01-10) заходи претензійно-позовного характеру щодо витребування спірної земельної ділянки не вживав.

Прокурор вважає, що метою отримання спірних земельних ділянок було не створення та ведення фермерського господарства відповідачем та його матір`ю ОСОБА_3 одноосібно або з членами родини, а отримання її безкоштовно, поза конкурсом, без проведення земельних торгів.

Тому спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 5624682700:01:012:0007 площею 4,3564 га та 5624682700:01:001:1269 площею 3,0481, га які незаконно вибули з власності держави, підлягають витребуванню у комунальну власність Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради.

14 травня 2024 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на позов. Серед іншого вказує, що його мамою, ОСОБА_3 як членом фермерського господарства "Валентина", і в подальшому ним як спадкоємцем, як громадянином України що має бажання займатися фермерським господарством (вирощувати сільськогосподарську продукцію для реалізації її населенню), не використавши свого разового права на приватизацію під фермерське господарство, реалізовано своє право гарантоване Конституцією України з дотриманням вимог передбачених Законом, і отримано у приватну власність (приватизував) земельну ділянку площею 4,3564 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0007 для ведення фермерського господарства на підставі Наказу ГУ Держземагенства у Рівненській області від 17.02.2015 № 17-153/16-15-СГ, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які перебували у постійному користуванні ФГ "Валентина". При цьому, жодна норма законодавства не передбачає конкурсу на приватизацію земльної ділянки (як стверджує прокурор), жодна норма Закону не передбачає земельних торгів для земель сільськогосподарського призначення держдавної або комунальної власності, та продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної і комунальної власності забороняється і по даний час (ч.7 ст.130 ЗК України), що спростовує припущення прокурора щодо передачі земельної ділянки комунальної власності з грубим порушенням вимог чинного законодавства, і щодо проведення конкурсу і торгів земель сільськогосподарського призначення. Законодавець не вимагає створення окремо фермерського господарства для кожної земельної ділянки отриманої у власність чи користування для ведення фермерського господарства, така діяльність здійснюється ним у складі фермерського господарства "Валентина", що також не заборонено Законом.

Прокурором не надано жодних доказів використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Також ОСОБА_1 зауважує, що Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави (пункти 43, 45 зазначеної постанови). Саме до компетенції органів Держгеокадастру, які здійснювали свою діяльність на час звернення прокурора до суду, віднесені відповідні повноваження у сфері спірних правовідносин, до яких попередньо, до звернення із цим позовом до суду в порядку, передбаченому частинами третьою та четвертою статті 23 Закону № 1697-УІІ, прокурор не звернувся.

На переконання відповідача ОСОБА_1 у цій справі відсутні підстави для представництва прокурором інтересів у суді.

Відповідачі належним чином реалізували права щодо розпаювання земель фермерського господарства та отримання у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч.3 ст.41 Конституції України, ч.1 ст.321 ЦК України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Враховуючи наведене, прокурором не доведено підстав, за яких може бути виправдано втручання у право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, наданої для ведення фермерського господарства, оскільки таке втручання є непропорційним тому заходу, якого вимагає прокурор та несумісним із вказаними гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Також відповідач вважає, що орган прокуратури пропустив строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Тому ОСОБА_1 просить суд або залишити позов без розгляду, або відмовити у його задоволенні.

15 травня 2024 року від Фермерського господарства "Валентина" надійшов відзив на позов. Серед іншого вказує, що Закон України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII від 20 грудня 1991 року визначав економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні. Зазначений Закон гарантував право громадян України на добровільне створення цих господарств, самостійність їх господарювання, рівність з іншими формами господарювання в агропромисловому комплексі, а працюючих у селянських (фермерських) господарствах - із зайнятими в інших сферах народного господарства. Вказаний Закон спрямований на створення умов для розвитку селянських (фермерських) господарств, виробництва в них товарної сільськогосподарської продукції, забезпечення раціонального використання і збереження переданих і наданих їм земель, соціального та правового захисту цих господарств. З аналізу вимог статей 2, 4, 5, 8 Закону № 2009-XII (у редакції, чинній на час вирішення питання про передачу земельної ділянки в постійне користування ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства вбачається, що селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не є особи, в тому числі й родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею або приватної власності. Земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду. Право приватної власності на земельну ділянку селянським (фермерським) господарством може набуватись після шести років володіння нею. Надання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених у порядку, визначеному у пункті 1 статті 7 цього Закону. У тимчасове користування земельні ділянки надаються із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів. Після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування.

Згідно чинного законодавства членам фермерського господарства надано право на приватизацію земельної ділянки, яка передана в користування фермерському господарству. Такими, що надані фермерському господарству, вважають і земельні ділянки, які передали голові фермерського господарства для його створення. Член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність частину земельної ділянки, що перебуває в користуванні фермерського господарства. Тобто, не лише особа, якій раніше була надана в користування земельна ділянка для ведення фермерського господарства, має право на отримання у власність частини чи цілої земельної ділянки, оскільки така земельна ділянка була їй відведена саме з метою створення фермерського господарства, але і інші члени фермерського господарства.

Тому висновок Керівника Рівненської окружної прокуратури про неможливість приватизації земельної ділянки, переданої у користування фермерському господарству, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Довільне обмежене тлумачення цих норм законодавства, на думку ФГ Валентина зумовлює порушення прав членів фермерського господарства і його голови та унеможливлює отримання земельної ділянки у власність осіб, які господарюють на цій землі, що не може переслідувати легітимну мету та не забезпечує дотримання прав особи.

Зауважує, що вказаним правовим механізмом, який держава дозволила, закріпивши наведені норми, як в Земельному кодексі України, так і в Законі України Про фермерське господарство, скористалось тисячі членів фермерських господарств по всій країні, а тому у випадку пред`явленні аналогічних позовів органами прокуратури, суди отримають тисячі справи відносно членів фермерських господарств щодо так званої незаконної приватизації земельних ділянок, які невиключно в майбутньому стануть предметом розгляду Європейського суду з правлюдини, де вчергове буде констатовано порушення прав і свобод людини та громадянина.

Крім того, ФГ Валентина вважає, що прокурором пропущений строк позовної давності для витребування земельної ділянки без поважних причин, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

24 травня 2024 року від Рівненської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив ОСОБА_1 . Пояснює, що відповідно до ст. ст. 80, 83 ЗК України, ст. ст. 2, 170, 326, 374 ЦК України, право власності на землі державної та комунальної власності належать державі Україна, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади. Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно п. 5 ст. 16 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Обов`язок діяти в інтересах територіальної громади є запорукою державного регулювання на певній території. Так, спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 5624682700:01:012:0007 та 5624682700:01:001:1269 знаходяться в межах Дядьковицької територіальної громади. При цьому, метою вказаного позову є забезпечення введення власника (Дядьковицької територіальної громади) у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. В той же час, Головне управління Дерожгеокадастру у Рівненській області не є ні власником, ні розпорядником спірних земельних ділянок.

27.05.2021 набув чинності Закон України від 28.04.2021 № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», яким ряд змін внесено до ЗК України.

Зокрема, розділ X «Перехідні положення» доповнено п. 24 наступного змісту: з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно- заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Таким чином, суб`єктом владних повноважень уповноваженим представляти інтереси держави у даних спірних правовідносинах є Дядьковицька територіальна громада в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району.

Крім того, у своєму відзиві ОСОБА_1 вказує, що метою отримання земельної ділянки 5624682700:01:012:0007 було бажання займатися фермерським господарством.Проте встановлено, що відповідно до статуту ФГ "Валентина" від 09.12.2008 членами фермерського господарства були: ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_17 . Змінами до Статуту від 15.03.2011 передбачено, що членами господарства є: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Змінами до Статуту від 22.12.2015 визначено, що членами господарства є: ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 . Надалі, затвердженим Статутом у новій редакції від 25.10.2019 членами господарства визначено лише: ОСОБА_22 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 . Відтак, ОСОБА_1 не являється членом ФГ "Валентина" з 22.12.2015. Крім того, ОСОБА_1 . фермерську діяльність взагалі не здійснював, земельні ділянки площею 4,3564 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0007 та 3,0481 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1269, за договорами оренди землі передав в оренду ФГ "Валентина".

З аналізу чинного законодавства можна дійти висновку, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство", фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства. Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному статтями 116, 118 ЗК України. Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.

ГУ Держземагенства у Рівненській області, передаючи ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у власність для ведення фермерського господарства земельні ділянки площею 4,3564 га з кадастровим номером 5624682700:01:012:0007 та площею 3,0481 га з кадастровим номером 5624682700:01:001:1269 без проведення земельних торгів, не пересвідчилося в їх спроможності та дійсності намірів вести фермерське господарство - самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, та чи не є така заява штучним використанням процедури отримання земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства поза передбаченим законом обов`язковим проведенням земельних торгів, зокрема для використання цієї ділянки іншими суб`єктами господарювання. Таким чином, передача спірних земельних ділянок у власність із подальшою реєстрацією за ним права приватної власності є незаконними.

Також прокурор переконаний, що позовна давність прокурором та позивачем не пропущена, оскільки про факт порушення інтересів держави він дізнався лише після вивчення матеріалів ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, а уповноважений у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування - лише з листа Рівненської окружної прокуратури в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" від 21.02.2024, яким повідомлено про виявлені порушення при передачі земельної ділянки у приватну власність. (Вказане угоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 07.11.2018 у справі № 488/6111/14-ц).

28 травня 2024 року від ОСОБА_1 надійшли пояснення по справі.

05 червня 2024 року від Рівненської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив ФГ "Валентина". Зауважує, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство", фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства. Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному статтями 116, 118 ЗК України. Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 виснувала про те, що член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.

Як було встановлено прокурором, наказом ГУ Держземагенства у Рівненській області від 17.02.2015 № 17-153/16-15-СГ передано у власність земельні ділянки загальною площею 33,8584 га для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як членам фермерського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 , розташовані на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області, в тому числі ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 5624682700:01:012:0007 площею 4,3564 га та ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 5624682700:01:001:1269 площею 3,0481 га. Як вже було зазначено, член фермерського господарства, який не отримував земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства, може отримати таку земельну ділянку у власність виключно на загальних підставах.

Також прокурор переконаний, що позовна давність прокурором та позивачем не пропущена.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 19.04.2024 відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на "15" травня 2024 р. на 10:00 год.

Ухвалою від 15.05.2024 підготовче засідання відкладено на 28 травня 2024 р. на 09:30 год.

Ухвалою від 28.05.2024 закрито підготовче провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті на 18 червня 2024 р. на 11:00 год.

Ухвалою від 18.06.2024 розгляд справи відкладено на 17 липня 2024 р. на 11:40 год.

17.07.2024 розпочато слухання справи по суті. Представник Рівненської окружної прокуратури виклав пояснення та доводи щодо предмету спору. Просив задоволити позов та покласти на відповідачів судові витрати.

Представник ОСОБА_1 у свою чергу позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Представник Фермерського господарства "Валентина" позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Суд дослідив письмові докази, що містяться у справі.

Заслухано представників сторін у судових дебатах.

Після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Згідно Державного акту на право користування землею серії Б №050063, виданого на підставі рішення Верхівської сільської Ради народних депутатів від 02.02.1993 № 58 ОСОБА_2 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського фермерського господарства загальною площею 25,7 га на території Верхівської сільської ради - Рівненського району (на даний час Дядьковицької територіальної громади). Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 240. (арк.с. 59-65).

ОСОБА_2 створено ФГ "Валентина", яке зареєстроване як юридична особа 02.02.1993 та внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за № 160212000000000445. (арк.с. 44-45).

З моменту державної реєстрації ФГ "Валентина" є фактичним користувачем земельної ділянки, отриманої ОСОБА_2 в постійне користування для ведення фермерського господарства.

В подальшому, розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації від 28.02.1997 № 122 "Про відведення земельних ділянок в постійне користування громадянину ОСОБА_2 для розширення селянського (фермерського) господарства" останньому надано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 24,9 га для розширення селянського (фермерського) господарства. (арк.с. 66).

Згідно п. 1.4 Статуту Фермерського господарства "Валентина" (нова редакція), затвердженого головою ФГ "Валентина" Вограліком В.О. 09.12.2009 зі змінами від 15.03.2011), членами господарства є: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . (арк.с. 28-43).

Пунктом 5.1 вказаного Статуту передбачено, що до земель господарства залежать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства у власність, постійне користування та надані господарству в оренду.

Безпосередньо від ОСОБА_1 та від ОСОБА_3 заява про виділення в натурі на місцевості земельної ділянки до Рівненської районної державної адміністрації подана 15.12.2008. (арк.с. 68-69).

На підстави вказаних заяв, розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації від 13.01.2009 №13 (із змінами внесеними розпорядження Рівненської РДА від 13.09.2011 № 690) надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки за рахунок земель ФГ "Валентина" у розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства на території Верхівської сільської ради громадянам: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . (арк.с. 72-73).

Відповідно до спільної заяви від 21.01.2015 від членів ФГ "Валентина", в тому числі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до ГУ Держземагенства у Рівненській області, останні просили затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі членам ФГ "Валентина" та надати їх у власність. (арк.с. 70-71).

Наказом ГУ Держземагенства у Рівненській області від 17.02.2015 № 17-153/16-15-СГ передано у власність земельні ділянки загальною площею 33,8584 га для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як членам фермерського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 , розташовані на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області згідно з додатком. (арк.с. 75-76).

Згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 10.03.2015 за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5624682700:01:012:0007 площею 4,3564 га (реєстраційний номер: 592248956246). ОСОБА_3 отримала у власність земельну ділянку площею 4,3564 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0007, яка перебувала у користуванні фермерського господарства. (арк.с. 24-25).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.11.2018 №937 (арк.с. 77), 26.11.2018 право власності на земельну ділянку площею 4,3564 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0007 зареєстровано за ОСОБА_1 (син ОСОБА_3 ) - рішення про державну реєстрацію права індексний номер: 44251676 від 26.11.2018. (арк.с. 23).

Крім того, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 10.03.2015 за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5624682700:01:001:1269 площею 3,0481 га (реєстраційний номер: 592416356246). (арк.с. 26-27).

У подальшому, ОСОБА_1 земельні ділянки площею 4,3564 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0007 та 3,0481 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1269, за Договорами оренди землі від 14.11.2022 та 11.11.2022 відповідно, передав в оренду ФГ "Валентина" строком на 10 років (номери записів про речове право: 48463419 від 14.11.2022 та 48448995 від 11.11.2022). (арк.с. 78-90).

Як вказує орган прокуратури у позові, ОСОБА_1 будучи членом ФГ "Валентина", який також не є засновником ФГ "Валентина" та не передавав земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримав у власність земельну ділянку площею 3,0481 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1269, яка перебувала у користуванні фермерського господарства.

Згідно даних Публічної кадастрової карти (map.land.gov.ua), які відображають відомості про межі територіальних громад, що визначаються по зовнішніх межах юрисдикції рад територіальних громад, які об`єдналися відповідно до Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад", спірні земельні ділянки з кадастровиминомерами 5624682700:01:012:0007 та 5624682700:01:001:1269 знаходяться в межах Дядьковицької об`єднаної територіальної громади. Таким чином, суб`єктом владних повноважень уповноваженим представляти інтереси держави у даних спірних правовідносинах є Дядьковицька територіальна громада в особі Дядьковицької сільської радиРівненського району. Проте Дядьковицька сільська рада будь-яких заходів на усунення порушень не вжила, а тому наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Рівненською окружною прокуратурою на адресу Дядьковицької сільської радискеровано лист від 21.02.2024 №50-56-1468вих-24 про наявні підстави для вжиття заходів цивільно-правового характеру щодо витребування у комунальну власність спірної земельної ділянки. З відповіді на лист окружної прокуратури встановлено, що орган місцевого самоврядування (лист від 22.02.2024 № 140/01-10) заходи претензійно-позовного характеру щодо витребування спірної земельної ділянки не вживатиме.

На переконання органу прокуратури, наказ Головного управління Держземагенства у Рівненській області від 17.02.2015 № 17-153/15-15-СГ "Про передачу земельних ділянок у власність" є таким, що прийнятий всупереч положенням ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство", а спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 5624682700:01:012:0007 площею 4,3564 га та 5624682700:01:001:1269 площею 3,0481, га які незаконно вибули з власності держави, підлягають витребуванню у комунальну власність Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд, з урахуванням позиції, викладеної, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, установив, що прокурором дотримано вимоги ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому наявні підстави для представництва інтересів держави прокуратурою в суді.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.

Відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюютьсяКонституцією України, ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

За вимогами ч. 1 ст. 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту (ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про фермерське господарство").

При цьому згідно зі ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації (подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 26.06.2019 у справі № 628/778/18, від 02.10.2019 у справі № 922/538/19).

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 927/79/19 вказано, що укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Крім того, у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц та від 30.06.2020 у справі № 927/79/19).

Частина 1 ст. 32 ЗК України (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачає, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

За правилами ч. 1, 3 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Приписами ч. 1, 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

З аналізу наведених норм матеріального права слід дійти висновку, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство", фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства.

Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному ст. 116, 118 ЗК України.

Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.

Отже, член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).

Зважаючи на наведене, ОСОБА_3 мала право на отримання спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5624682700:01:012:0007 площею 4,3564 га у загальному порядку після припинення права постійного користування на неї фермерським господарством.

Натомість ОСОБА_3 отримала у власність земельну ділянку площею 4,3564 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0007, яка перебувала у користуванні фермерського господарства.

У подальшому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.11.2018 №937, 26.11.2018 право власності на земельну ділянку площею 4,3564 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0007 зареєстровано за ОСОБА_1 (син ОСОБА_3 ) - рішення про державну реєстрацію права індексний номер: 44251676 від 26.11.2018.

Відповідач ОСОБА_1 мав право на отримання спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5624682700:01:001:1269 площею 3,0481 га у загальному порядку після припинення права постійного користування на неї фермерським господарством.

Як встановлено судом із фактичних обставин справи, метою отримання спірних земельних ділянок було не створення фермерського господарства та здійснення відповідної підприємницької діяльності відповідачем-1 одноосібно або з членами родини, а їх отримання безкоштовно, за пільговою процедурою в обхід загальному порядку. Тобто засновник фермерського господарства та члени його родини вирішили не повертати земельні ділянки, надані для ведення фермерського господарства, а залишити у родини безоплатно, про що свідчить включення членів родини засновника до членів фермерського господарства напередодні прийняття рішення про розпаювання належної йому земельної ділянки між такими членами.

Відповідач ОСОБА_1 , заперечуючи проти задоволення позову, доказів того, що мав реальний намір та спроможний вести фермерське господарство, самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, суду не надав. Навпаки, за матеріалами справи відповідач-1, отримавши у власність земельну ділянку площею 3,0481 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1269, передав її в оренду ФГ "Валентина" за Договором оренди землі від 11.11.2022, строком на 10 років (номер запису про речове право: 48448995 від 11.11.2022).

Відтак поведінка як засновника фермерського господарства, так і членів його родини не є добросовісною, а спрямована на штучне використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання у власність земель державної (комунальної) власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою.

У силу вимог ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Ознаками вказаного способу захисту є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ знаходиться у чужому володінні незаконно.

Володіння нерухомим майном може бути підтверджене фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності) (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Як встановлено судом із фактичних обставин справи, наказом ГУ Держземагенства у Рівненській області від 17.02.2015 № 17-153/16-15-СГ спірні земельні ділянки передано у власність відповідачу ОСОБА_1 , та його матері ОСОБА_3 (після смерті якої відповідна земельна ділянка за правом спадкування перейшла у власність відповідача-1), права власності зареєстровані 10.03.2015 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Окрім того, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено записи про право оренди земельної ділянки кадастровий номер 5624682700:01:012:0007 , також кадастровий номер 5624682700:01:001:1269, за Договорами оренди землі від 14.11.2022 та 11.11.2022 відповідно, за ФГ "Валентина" строком на 10 років (номери записів про речове право: 48463419 від 14.11.2022 та 48448995 від 11.11.2022).

Заразом процедура передачі земельної ділянки у власність відповідача-1 та його матері дотримана не була.

У свою чергу, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч. 1 ст. 761 ЦК України).

Ураховуючи, що суд дійшов висновку про неправомірність набуття відповідачем-1 у власність земельної ділянки кадастровий номер 5624682700:01:001:1269, відтак передача її у користування відповідачу-2 є також незаконною.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора щодо витребування земельної ділянки кадастровий номер 5624682700:01:001:1269 у відповідачів є обґрунтованими та таким, що підлягають до задоволення.

При цьому суд зазначає, що згідно з усталеною практикою господарських судів власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації (такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).

Щодо заперечень відповідачів про непропорційне втручання у право власності, то суд зазначає, що втручання держави в право особи на мирне володіння майном у цій справі є виправданим, оскільки воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Легітимною метою втручання у цій справі є публічні інтереси у контролі за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом. З огляду на недобросовісність поведінки у спірних правовідносинах відповідачів втручання у право відповідача-1 на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи встановлені обставини справи, не становитимуть для відповідача-1 надмірного тягаря.

Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України", "Ruiz Torija v. Spain" тощо).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство", ст. 42 ГК України фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Тобто земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи: 1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства; 2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, як зазначалося, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.

Отже, спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).

Щодо позовної вимоги у частині витребування у відповідачів земельної ділянки площею 4,3564 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0007, суд зазначає наступне.

Як вказано вище по тексту, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.11.2018 №937, 26.11.2018 право власності на земельну ділянку площею 4,3564 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0007 зареєстровано за ОСОБА_1 (син ОСОБА_3 ) - рішення про державну реєстрацію права індексний номер: 44251676 від 26.11.2018.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій; звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним; рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може, бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

За правилами п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У постанові від 08.05.2018 у справі №910/1873/17 Касаційний господарський суд у складі Верховного суду вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , діяв добросовісно набувши спірну земельну ділянку площею 4,3564 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0007 у власність через спадкування від матері ОСОБА_3 , вчинивши законом передбачувані дії, а дії, на які вказує прокурор щодо неправомірного набуття саме цієї земельної ділянки, відповідачем-1 не вчинялися.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" (Sporrong et Lonnroth c. Suede) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі "Серков проти України" (пункти 42-44) ЄСПЛ зазначив, що національне законодавство має відповідати вимозі "якості" закону, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні.

У рішенні від 26 вересня 2005 року у справі "Салов проти України" ЄСПЛ зауважив, що однією з вимог, яка постає з вислову "передбачений законом", є передбачуваність відповідних заходів. Та чи інша норма не може вважатися "законом", якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість (за необхідності й належної правової допомоги) передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія.

Відповідно до підпункту 5.4 пункту 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками з конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності та недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакового застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці та неминуче призводить до сваволі.

Отже, ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку площею 4,3564 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0007 на законних підставах у зв`язку з успадкуванням відповідно до вимог чинного законодавства, прокуратурою в свою чергу не доведено факту порушення прав та інтересів держави саме відповідачем-1 у цій частині, відповідно позбавлення ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку є непропорційним втручанням у мирне володіння майном, в розумінні статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки тягне позбавлення особи власності та можливості вести діяльність, яка б забезпечила потреби і його, і членів сім`ї.

За наведеного позов у частині витребування у відповідачів земельної ділянки площею 4,3564 га, кадастровий номер 5624682700:01:012:0007 задоволенню не підлягає.

Відносно застосування позовної давності, про яку заявляє відповідач, суд зазначає наступне.

Як установлено судом, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, а прокурором обґрунтування поважності причин її пропуску.

За змістом ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Як зазначає відповідач-2, прокурор міг дізнатися про порушення прав та інтересів держави як на підставі наказу ГУ Держземагенства у Рівненській області від 17.02.2015 № 17-153/16-15-СГ, згідно з яким передано у власність земельні ділянки загальною площею 33,8584 га для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) членам фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебували у постійному користуванні громадянина В. Вограліка, розташовані на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області, так із дня державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки за відповідачем-1 та його матірю (10.03.2015).

Суд погоджується із вказаним твердженням, оскільки завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є передання (надання) земельної ділянки у власність, що оформлюється рішенням уповноваженого органу про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у цій справі - наказ ГУ Держземагенства у Рівненській області від 17.02.2015 № 17-153/16-15-СГ.

Отже, саме від вказаної дати слід обраховувати початок перебігу позовної давності, оскільки саме з нею пов`язується незаконне набуття у власність відповідачем-1 спірних земельних ділянок та момент, коли довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний визначений прокурором позивач (подібна правова позиція викладена у постанові Верховний Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).

Отже, перебіг позовної давності розпочався 18.02.2015 (11.03.2015) і, відповідно, закінчився 18.02.2018 (11.03.2018).

У свою чергу, прокурор звернувся до суду з відповідним позовом 17.04.2024, тобто через дев`ять років після набуття права власності на спірну земельну ділянку кадастровий номер 5624682700:01:001:1269 та через шість років після спливу позовної давності.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія " Юкос" проти Росії") .

Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин (відповідну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 910/2974/18, від 15.01.2019 у справі № 910/296918, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 07.02.2019 у справі № 910/2966/18, від 26.02.2019 у справі № 910/2967/18 та від 21.05.2019 у справі № 910/15457/17, від 11.11.2019 у справі № 904/1038/19 тощо).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Відтак застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 17.03.2021 у справі №922/1017/20, від 30.06.2021 у справі №922/3274/19, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 05.07.2018 у справі №915/826/16, від 23.10.2019 у справі №359/6456/15, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 19.04.2017 у справі №405/4999/15-ц).

У застосуванні наведених положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).

Так прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).

Як установлено судом, в обґрунтування поважності причин пропуску позовної давності прокурор послався на те, що порушення інтересів держави прокурор дізнався лише після вивчення матеріалів ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, а уповноважений у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування - лише з листа Рівненської окружної прокуратури в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". При цьому представник прокуратури не зміг пояснити, чому вивчення вказаних матеріалів не могло відбутися у 2015-2018 роках, тобто у межах позовної давності.

Приписами ст. 1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції Закону, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

За п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладається, зокрема функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Тобто прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у цьому випадку ГУ Держгеокадастру у Рівненській області) необхідну для подання позову інформацію. Будь-яких доказів ухилення останнього від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять. Водночас прокурором не наведено жодного мотивування щодо того, які об`єктивні обставини перешкоджали направити відповідний запит раніше та раніше звернутися до суду з відповідними позовними вимогами, зважаючи, що інформація про реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки є загальнодоступною та внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 10.03.2015.

Відтак у органів прокуратури, починаючи з березня 2015 року були усі правові підстави та можливості з`ясувати обставини та звернутися з відповідним позовом в межах позовної давності, чого прокурором зроблено не було (подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 922/3589/21, від 17.01.2024 у справі № 918/195/23 тощо).

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" Суд зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).

Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 зазначив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав, унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Водночас, до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

У свою чергу, прокурором належними та допустимими доказами не доведено існування об`єктивних підстав, що унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

Приписами ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 26.11.2019 у справі №914/3224/16, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 07.08.2019 у справі № 2004/1979/12, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є такими, що задоволенню не підлягають, у частині вимог що стосуються земельної ділянки кадастровий номер 5624682700:01:001:1269 - з огляду на звернення до суду з пропуском позовної давності та без належного обґрунтування поважності причин її пропуску, у частині вимог що стосуються земельної ділянки кадастровий номер 5624682700:01:012:0007 - за безпідставністю та недоведеністю.

Висновки суду.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судовий збір сплачений за подання цього позову покладається на прокуратуру.

Керуючись ст. ст. 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 19 липня 2024 року.

Суддя Бережнюк В.В.


Суд	Господарський суд Рівненської області
Дата ухвалення рішення	17.07.2024
Оприлюднено	22.07.2024
Номер документу	120485024
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про припинення права власності на земельну ділянку

Бережнюк В.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 17.07.2024 по справі 918/395/24ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —918/395/24

Рішення від 17.07.2024

Рішення
від 17.07.2024 по справі 918/395/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ