Постанова

від 18.07.2024 по справі 372/714/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2024 року м. Київ

Унікальний номер справи № 372/714/24

Апеляційне провадження № 22-ц/824/10158/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 15 березня 2024 року, постановлену під головуванням судді Проць Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання членом сім`ї військовослужбовця, -

в с т а н о в и в :

В лютому 2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просила визнати ОСОБА_1 членом сім`ї військовослужбовця ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 при захисті Батьківщини (а.с. 1-5).

На обґрунтування позову позивачка зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в родині ОСОБА_3 та ОСОБА_4 народився син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась донька - ОСОБА_5

Вказувала, що 01 жовтня 1983 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та отримала його прізвище - ОСОБА_7 . Позивач зі своєю родиною та братом ОСОБА_2 постійно, з листопада 1983 року, проживали в приватному будинку батьків за адресою: АДРЕСА_1 . Брат не був одруженим та не мав дітей.

Зазначала, що 24 лютого 2022 року її брат ОСОБА_2 був призваний по мобілізації у відповідності до Указу Президента «Про введення воєнного стану» та на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 . З 24 лютого 2022 року ОСОБА_2 був зарахований до списків особового складу частини на всі види забезпечення старшим стрільцем стрілецького відділення. Того ж дня між братом та військовою частиною був укладений контракт на проходження військової частини. З 24 лютого 2022 року її брат постійно перебував в даній частині.

Вказувала, що 08 липня 2022 року внаслідок мінно-вибухового поранення та попадання осколку в голову поблизу населеного пункту Спірне Донецької обл., ОСОБА_2 , загинув. Його похованням займалась позивач.

В середині листопада 2022 року позивачка звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю брата, проте їй було відмовлено з тих підстав, що позивачка не є членом його родини, а тому не має права на отримання такої допомоги, тим самим відповідач поставив під сумнів спільне проживання з братом та її права на отримання допомоги.

Позивач стверджувала, що ОСОБА_8 проживав з нею більше сорока років, вів з нею спільне господарство. Крім того, в контракті вказав адресу їх спільного проживання, а також зазначив позивачку, як особу, якій повідомити про загибель (а.с. 1-5).

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 15 березня 2024 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання членом сім`ї військовослужбовця - закрито (а.с. 27-28).

Не погодившись з ухвалою районного суду, 27 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с. 31-34, 49-52).

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що ухвала суду про закриття провадження у справі є незаконною і необґрунтованою, постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом першої інстанції не було з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки встановлені судом не відповідають обставинам справи.

Звертала увагу, що з аналізу ст.ст. 293, 315 ЦПК України вбачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи немайнових прав громадян. Чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки для заявника, зокрема, одержання компенсації. При визначення кола заінтересованих осіб у встановленні факту слід враховувати їх юридичний інтерес, а саме: тоді, коли факти, що підлягають встановленню, можуть вплинути на їх права та обов`язки; якщо це організації та установи, в яких заявник буде реалізовувати рішення про встановлення факту, що судом першої інстанції було проігноровано. Крім того, суд звернув увагу на постанову Об`єднаної палати Верховного Суду, яка взагалі немає відношення до даної справи, що свідчить про незаконність оскаржуваної ухвали (а.с. 31-34, 49-52).

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Кулініченко Г.В. підтримав скаргу і просив її задовольнити.

Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначену ними адресу та телефонограмами із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази. ОСОБА_1 була сповіщена на зазначену нею адресу та повідомленням її представника - адвоката Кулініченко Г.В., цих обставин представник в суді не заперечував, про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. ІНФОРМАЦІЯ_5 був повідомлений 19 червня 2024 року про розгляд справи апеляційним судом 18 липня 2024 року, тобто завчасно, про що є відмітка працівників пошти про вручення адресату поштового повідомлення суду (а.с. 60-74).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06).

Зважаючи на вимоги ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, у лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання її членом сім`ї військовослужбовця ОСОБА_2 , який ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув внаслідок поранення.

Позивач вказувала, що визнання її членом сім`ї військовослужбовця ОСОБА_2 , їй необхідно для отримання грошової допомоги, яка надається у разі загибелі військовослужбовця.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, посилаючись на постанову Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами позивачки з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів не погодилась з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Частиною 2 статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.

У той же час перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України.

Такий правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що є неефективним підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вона відступає не від постанов у конкретних справах, а від висновку щодо застосування норм права при визначенні предметної юрисдикції спорів. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 521/21255/13-ц).

Відповідний правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 694/2318/23 (провадження 61-2911св24).

Відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, дійшов помилкового висновку про те, що позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання членом сім`ї військовослужбовця ОСОБА_2 , який 08 липня 2022 року загинув внаслідок поранення, не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважив, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року у справі № 320/26714/24 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 про визнання членом сім`ї військовослужбовця (а.с. 71-73).

Відповідно ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, оскільки судом першої інстанції постановлено ухвалу з порушенням норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, ухвала Обухівського районного суду Київської області від 15 березня 2024 року підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 379, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 15 березня 2024 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 18 липня 2024 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М.Ратнікова