Постанова

від 19.07.2024 по справі 440/13617/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2024 р. Справа № 440/13617/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.01.2024 (суддя: Л.М. Петрова, м. Полтава) по справі № 440/13617/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі по тексту відповідач-1, ГУПФУ в Полтавській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі по тексту відповідач-2, ГУПФУ в Тернопільській області), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 164850010114 від 04.07.2023 про відмову у призначенні пільгової пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати позивачу загальний пільговий стаж роботи телефоністкою міжміського телефонного зв`язку 07 років 08 місяців 17 днів до стажу роботи, що дає право на пільгову пенсію за віком та призначити пенсію з 20 квітня 2023 року;

- зобов`язати відповідача подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позову вказує на незгоду з вищезазначеним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, оскільки позивач в Лубенському районному вузлу зв`язку, згідно з записами у трудовій книжці, працювала з 14.07.1989 по 17.10.1989 ученицею телефоністки міжміської телефонної станції, з 17.10.1989 - телефоністкою міжміської телефонної станції, а після реорганізації в Лубенський райвузол електрозв`язку «Лубнителеком» - телефоністкою міжміської телефонної станції з 01.01.1995 по 31.03.1997. Тобто, загальний пільговий стаж роботи позивача телефоністкою міжміського телефонного зв`язку складає 07 років 08 місяців 17 днів. Вказує, що правонаступник Лубенського вузлу зв`язку - Полтавська філія Акціонерного товариства «Укртелеком», 06.06.2023 за вихідним номером №02/23-153 надала позивачу довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії про загальний пільговий стаж на підставі наказів про прийом, звільнення та атестацію робочих місць, 07 років 05 місяців 14 днів роботи телефоністом міжміського телефонного зв`язку, що постійно працює з мікротелефонною гарнітурою (пристроєм) на міжміських, замовних, довідкових комутаторах і на переговорних пунктах з цілодобовою дією, що передбачено списком 2 розділом XXIX «Зв`язок» код 23100000 - 19093 постанови КМУ №162 від 11.03.1994. Позивач вважає, що запису в трудовій книжці про те, що позивач працювала телефоністом міжміського телефонного зв`язку з 14.07.1989 по 31.03.1997 та відповідної підтверджуючої довідки про пільговий стаж цілком достатньо, згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, для призначення пенсії з зарахуванням пільгового стажу.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.01.2024 по справі № 440/13617/23 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (майдан Волі, буд. 3,м. Тернопіль, Тернопільська область, 46001, код ЄДРПОУ 14035769), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, буд. 34, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 164850010114 від 04.07.2023 про відмову у призначенні пільгової пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до загальний пільговий стаж роботи телефоністкою міжміського телефонного зв`язку 07 років 08 місяців 17 днів до стажу роботи, що дає право на пільгову пенсію за віком та призначити пенсію з 20 квітня 2023 року.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073,60 грн..

Відповідач-2, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.01.2024 по справі № 440/13617/23 скасувати та та винести постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, з викладених підстав, вказує, що до пільгового стажу не враховано періоди роботи позивача з 22.08.1992 по 31.03.1997, згідно з пільговою довідкою від 06.06.2023 №02-23-153, виданою Полтавською філією Акціонерного товариства «Укртелеком», оскільки в наказі №4-А від 06.01.1994 зазначена посада «телефоністи» не відповідає посаді, що передбачена постановою КМУ №162 від 11.03.1994 - «телефоністи міжміського телефонного зв`язку».

У зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу, право на призначення пенсії за списком № 2, згідно зі статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на даний час відсутнє, а тому спірне рішення є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що у резолютивній частині рішення суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити пенсію позивачу, однак суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, зокрема функції щодо призначення пенсії, та зобов`язувати відповідача прийняти те чи інше рішення.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.06.2023 ОСОБА_1 , досягнувши 57 років, звернулась до ГУ ПФ України в Полтавській області із заявою про призначення/перерахунок пенсії з додатками.

В силу абзацу тринадцятого пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Так, за результатами розгляду такого звернення рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії № 164850010114 від 04.07.2023 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, за списком №2 згідно статті 114 Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

У рішенні зазначено, що пільговий стаж становить 02 роки 10 місяців 06 днів, страховий стаж особи - 38 років 05 місяців 05 днів. Разом з тим, до пільгового стажу не враховано періоди роботи з 22.08.1992 по 31.03.1997 згідно пільгової довідки від 06.06.2023 № 02/23-153, виданої Полтавською філією Акціонерного товариства Укртелеком, оскільки в наказі № 4-А від 06.01.1994 зазначена посада "телефоністи не відповідає посаді, що передбачена КМУ №162 від 11.03.1994 «телефоністи міжміського телефонного зв`язку».

Вважаючи свої порушеними оскаржуваним рішеннями, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 164850010114 від 04.07.2023 про відмову у призначенні пільгової пенсії за віком.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в частині задоволення адміністративного позову), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (далі по тексту Закон № 1058-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.

Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону № 1058-IV).

Частиною 1 статті 44 Закону № 1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846.

Перелік документів, що додаються до заяви про призначення, перерахунку та поновлення пенсії визначений Розділом 2 цього Порядку.

Підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі по тексту - Порядок).

Згідно з пунктом 4.1 Порядку, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку).

Пунктом 4.2 цього Порядку передбачено право органу, що призначає пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Пунктом 4.7 Порядку передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (Закон № 1788-XII), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі по тексту Порядок №637), також закріплено положення, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 вказаного Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 грудня 2019 року у справі № 569/9411/14-a.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, до пільгового стажу позивача не враховано періоди роботи з 22.08.1992 по 31.03.1997, згідно з пільговою довідкою від 06.06.2023 № 02/23-153, виданою Полтавською філією Акціонерного товариства Укртелеком, оскільки в наказі № 4-А від 06.01.1994 зазначена посада "телефоністи не відповідає посаді, що передбачена постановою КМУ №162 від 11.03.1994 «телефоністи міжміського телефонного зв`язку».

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 затверджено Порядок застосування Списків 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посаді показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі по тексту - Порядок № 383).

Пунктом 3 Порядку № 383 встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173 затверджено списки виробництв, цехів, професій, робота в яких надає право на державну пенсію на пільгових умовах та в пільгових розмірах.

Вказаною постановою визначено, що до Списку №2 віднесено професію: телефоністи міжміських телефонних станцій, переговорних пунктів с цілодобовою дією і міських телефонних станцій з кількістю від 300 номерів і більше.

Постановою Кабінету Міністрів СРСР № 10 від 26.01.1991 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад та показників, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення» визначено, що професію телефоністів міжміського зв`язку, що постійно працюють з мікротелефонною гарнітурою (пристроєм) на міжміських, замовних, довідкових комутаторах і на переговорних пунктах з цілодобовою дією віднесено до Списку № 2 (розділ ХХІХ «Зв`язок», код професії 23100000-19093).

Постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 11.03.1994 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад та показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» визначено, що професію телефоністів міжміського телефонного зв`язку, що постійно працюють з мікротелефонною гарнітурою (пристроєм) на міжміських, замовних, довідкових комутаторах і на переговорних пунктах з цілодобовою дією віднесено до Списку № 2 (розділ ХХІХ «Зв`язок», код професії 23100000-19093).

Колегія суддів зазначає, що з довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 02/23-153 від 06.06.2023, що видана Полтавською філією АТ "Укртелеком", судом встановлено, що позивач працювала повний робочий день на (в) Лубенському міському вузлі зв`язку і за період з 17.10.1989 по 31.03.1997 виконувала: постійно працювала з мікротелефонною трубкою-гарнітурою (пристроєм) на міжміських замовних, довідкових комутаторах з цілодобовою дією і чергуванням з повним робочим днем. До інших робіт не залучалась. За професією, посадою: телефоніст міжміського телефонного зв`язку, що постійно працює з мікротелефонною гарнітурою (пристроєм) на міжміських, замовних, довідкових комутаторах і на переговорних пунктах з цілодобовою дією, що передбачена Списком 2 розділ ХХІХ Зв`язок позиція код КП 23100000-19093 підстава Постанова КМУ № 162 від 11.03.1994 за період: 17.10.1989 по 31.03.1997.

Дана довідка складена за формою, передбаченою Порядком №637, має всі необхідні дані та підтверджує пільговий стаж роботи позивача в спірний період.

Судом першої інстанції обґрунтовано відхилені доводи відповідача щодо зауважень до змісту та оформлення наказу №4-А від 06.01.1994, оскільки зазначення роботодавцем в своїх внутрішніх документах щодо атестації робочих місць скорочених назв професій, зокрема "телефоніст", жодним чином не може спростувати тієї інформації, яка вказана в довідці про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 02/23-153 від 06.06.2023, що видана Полтавською філією АТ "Укртелеком", зокрема, що позивач постійно працювала з мікротелефонною трубкою-гарнітурою (пристроєм) на міжміських замовних, довідкових комутаторах з цілодобовою дією і чергуванням з повним робочим днем, за професією, посадою: телефоніст міжміського телефонного зв`язку, що постійно працює з мікротелефонною гарнітурою (пристроєм) на міжміських, замовних, довідкових комутаторах і на переговорних пунктах з цілодобовою дією і яка видана на підставі атестації робочих місць згідно з тим же наказом №4-А від 06.01.1994, в якому роботодавцем зазначено професію "телефоніст".

Колегія суддів вказує, що такі твердження відповідача не спростовують наявності у позивача стажу на виробництві та роботах, що віднесені до списку № 2, та наявності у неї права для призначення пенсії на пільгових умовах. Записи в трудовій книжці та в уточнюючій довідці в повній мірі підтверджують трудовий стаж позивача на виробництві та роботах, що віднесені до Списку № 2.

Суд зазначає, що право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які ведуть облік трудового стажу своїх працівників і відповідно зберігають всю інформацію щодо проходження їх трудової служби на підприємстві, установі чи організації, видають необхідні довідки, відповідно до положень Порядку № 637.

Відповідно, є безпідставними твердження відповідача про незарахування позивачу періодів роботи до пільгового стажу через зауваження відповідача до змісту та оформлення Наказу №4-А від 06.01.1994 року.

Отже, відмова відповідача в призначенні пенсії має виключно формальний характер.

Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а вказав на те, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Колегія суддів звертає увагу, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Позивач як громадянка України, стаж якої підтверджений трудовою книжкою, що є основним документом, який підтверджує трудовий стаж, має право на відповідний соціальний захист з боку держави. При цьому, держава в особі своїх органів не може відмовляти у виконанні своїх позитивних зобов`язань, в даному випадку у наданні соціального захисту, з формальних підстав.

Згідно з пп. 2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.0.12015 за № 40/26485, Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.

Крім того, згідно з частиною 3статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Таким чином законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов`язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії.

Отже у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини.

Такі висновки узгоджуються з правою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, відповідно до якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Суд апеляційної інстанції, оцінюючи допустимість трудової книжки та уточнюючої довідки позивача, як доказу на підтвердження її страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства, а також не надав жодного логічного пояснення яким чином зазначення роботодавцем в своїх внутрішніх документах щодо атестації робочих місць скорочених назв професій, зокрема "телефоніст" зумовлює невідповідність довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 02/23-153 від 06.06.2023, що видана Полтавською філією АТ "Укртелеком", чинному законодавству.

Колегія суддів ще раз звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки/уточнюючих довідок/внутрішніх документів підприємства.

Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не врахувало, що не всі недоліки записів у документах, що підтверджують страховий стаж можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у документах.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а.

При цьому, колегія суддів ще раз акцентує увагу, що претензій до заповнення трудової книжки у відповідача не має, наявні в ній записи належним чином підтверджують пільговий характер роботи позивача, а, відтак, вказівка на недоліки в зазначенні роботодавцем в своїх внутрішніх документах щодо атестації робочих місць скорочених назв професій, зокрема "телефоніст" свідчить про перевищення повноважень посадових осіб органів Пенсійного фонду.

Натомість, відповідачем покладено тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав виключно на позивача.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність незарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області до пільгового стажу позивача за Списком № 2 спірного періоду роботи.

Щодо дискреційних повноважень відповідача-2, колегія суддів зазначає наступне.

Дискреція - це не обов`язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.

Дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб`єктів.

Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.

У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v.Bulgaria» № 30985/96).

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої 11.03.1980, державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою дискреції, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Проте, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988), встановлено, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.

Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї, та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Гавенда проти Польщі» від 14.03.2002).

У даному випадку у відповідача-2 немає альтернативи вибору зараховувати позивачу пільговий стаж роботи телефоністкою міжміського телефонного зв`язку 07 років 08 місяців 17 днів до стажу роботи, що дає право на пільгову пенсію за віком, оскільки наявними у справі доказами доведено, що такий стаж підлягає обов`язковому зарахуванню для призначення пільгової пенсії. За таких обставин, у відповідача відсутня дискреція, щодо вирішення даного питання.

За наведених підстав та вказаних правових норм, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду позивачем не оскаржується, тому колегія суддів не перевіряє обґрунтованість рішення в цій частині.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.01.2024 по справі № 440/13617/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова Т.С. Перцова