Постанова

від 19.07.2024 по справі 480/11263/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2024 р. Справа № 480/11263/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,

Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 року, головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька, м. Суми, повний текст складено 16.01.24 року по справі № 480/11263/23

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

третя особа - ОСОБА_2 ,

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - ОСОБА_2 , в якому просив суд визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , скасувати відмову, викладену в листі № 3380 від 19.09.2023 та зобов`язати командування Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 в запас з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю сімейних обставин, а саме, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка визнана недієздатною за висновком ЛКК та відсутні інші особи, які можуть здійснити такий догляд.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.09.2023 року позивач втретє звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення його з військової служби зважаючи на сімейні обставини, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», до якого долучались документи, якими підтверджуються зазначені сімейні обставини. Проте 19.09.2023 листом №3380 ОСОБА_1 втретє було відмовлено у задоволенні рапорту у зв`язку з тим, що ним не було надано відповідного медичного висновку МСЕК, який підтверджує необхідність здійснення постійного стороннього догляду для осіб віком понад 18 років, а також не надано достатніх доказів про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 . Вказані обставини зумовили необхідність звернутись до суду з даним позовом.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 у справі № 480/11263/23 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 у справі № 480/11263/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що ним разом з рапортом про звільнення його з військової служби подано повний перелік документів для його звільнення на підставі підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу у зв`язку з наявністю сімейних обставин, а саме: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка визнана недієздатною за висновком лікарсько-консультативної комісії та відсутні інші особи, які можуть здійснити такий догляд.

Позивач вважає, що довідка лікарсько-консультативної комісії КНП «ЦПМСД» Роменської районної ради Андріяшівської та Хмелівської сільських рад Роменського району Сумської області № 71 від 17.05.2023 року, за висновком якої ОСОБА_2 , 1928 року народження, за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду, є достатньою підставою для висновку, що його бабуся дійсно потребує постійного догляду у розумінні абзацу 8 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Зазначає, що потребу у постійному сторонньому догляді визначають лікарсько-консультативні комісії на підставі первинної облікової документації, що ведеться лікарем загальної практики сімейної медицини, а тому військові частини не мають ставити під сумнів достовірність таких висновків, у тому числі з питань належності суб`єкта, до повноважень якого віднесена видача відповідної медичної документації. Окрім того, ОСОБА_1 вкотре наголошує, що ОСОБА_2 , яка є його бабусею та невиліковно хворою людиною, яка через вищевказані дії посадових осіб залишилася зовсім одна, не може самостійно задовольняти свої побутові потреби та самообслуговуватися. Раніше за нею доглядав, забезпечував та вів господарство тільки її онук, тобто позивач. У зв`язку із її віком понад 80 років та прогресуючою хворобою, надмірними хвилюваннями та душевними переживаннями, бабусі стає все тяжче перебувати у таких умовах. Відмовляючи у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, відповідно порушує не тільки права позивача, а й конституційні права особи, якій необхідна постійна стороння допомога.

Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено доводи щодо безпідставності вимог апеляційної скарги.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, щоу зв`язку із оголошенням Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 загальної мобілізації, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 був призваний та направлений 24.06.2022 до військової частини НОМЕР_1 .

Так, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.06.2022 № 109 ОСОБА_1 призначено до військової частини НОМЕР_1 стрільцем 2 відділення 1 взводу охорони 2 роти охорони 3 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 (а.с.74).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.04.2023 №113 ОСОБА_1 увільнено від займаної посади і призначено стрільцем-номером обслуги 2 відділення 1 взводу охорони 2 роти охорони З батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 (а.с.75).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.09.2023 №260 ОСОБА_1 увільнено від займаної посади і призначено сапером розмінування 2 відділення розмінування 1 взводу розмінування 3 роти розмінування батальйону розмінування військової частини НОМЕР_1 (а.с.76).

05.09.2023 позивачем було подано рапорт (вхід. № 8/6543 від 11.09.2023) (а.с.77-78) про звільнення з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

До вищезазначеного рапорту позивачем було додано нотаріально завірені копії наступних документів (а.с.79-97): паспорта серії НОМЕР_2 , картки фізичної особи - платників податків від 04.06.2007, паспорта серії НОМЕР_3 , картки фізичної особи - платника податків від 05.02.2007, довідки від 28.06.2023 № 100, довідки від 28.06.2023 № 89, довідки від 17.05.2023 № 71, акту № 13/1 встановлення факту здійснення догляду від 03.07.2023 № 87/1, свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 виданого 18.07.2006, свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 виданого 04.07.2006, свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 виданого 19.07.2006 та витягу з ЛКК від 29.08.2023 № 172.

За результатами розгляду рапорту, військова частина НОМЕР_1 , листом від 19.09.2023 №3380, повідомила позивача, що до рапорту не додано відповідний медичний висновок медико-соціальної експертної комісії, який підтверджує необхідність здійснення постійного стороннього догляду для осіб віком понад 18 років, а також не надано достатніх доказів про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.98).

Позивач, не погоджуючись із відмовою відповідача, звернувся до суду із даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності законних підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі поданого рапорту, оскільки довідка лікарсько-консультативної комісії, яка надана позивачем до рапорту, не може бути визнана документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби, оскільки висновок, виданий такою комісією, може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин).

У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Частиною 5 статті 1 Закону № 2232-XII зазначено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-XII.

За змістом підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: 2) під час воєнного стану: г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):

- у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;

- у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;

- у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я;

- у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

- у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;

- у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;

- у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

- військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю;

- військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

- один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

- військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;

- перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;

- якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Частиною 7 статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція).

Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України №413 від 12.06.2013 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років) (пункт 5 Додатку 19 до Інструкції).

Колегія суддів зазначає, що що спір у цій справі виник у зв`язку з відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.

Підставою для такої відмови стало те, що рішення ЛКК не є належним підтверджуючим документом для звільнення з військової служби, оскільки відносно повнолітньої особи таким документом є довідка МСЕК.

З огляду на вказане спірним у цій справі є питання допустимості медичних документів ЛКК на підтвердження необхідності здійснення позивачем постійного догляду за хворою бабусею та його звільнення із військової служби за сімейними обставинами.

У аспекті цього колегія суддів зазначає, що питання про те, який саме орган видає медичний документ щодо необхідності здійснення постійного догляду дослідив Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 120/1909/23 та дійшов таких висновків, що визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.

У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу.

Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я.

Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.

В свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317).

Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).

Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.

Так, Положенням №1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:

- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;

- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;

- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;

- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого;

- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.

При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. В свою чергу, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.

В свою чергу, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).

За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:

- форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;

- висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».

Згідно з пунктом 2 цієї Інструкції висновок призначений для реєстрації когнітивних порушень які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00-F09), розумова відсталість (F70-F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація, інвалідність І групи тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі наступних розладів психіки (F10-F19), шизофренія (F20), первазивні розлади розвитку (F84), нейродегенеративні захворювання (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинні захворювання головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекція, наслідки черепно-мозкової травми, новоутворення, метаболічні порушення та інтоксикації, аутоімунні захворювання, генетичні захворювання тощо.

Пунктом 5 цієї Інструкції визначено, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859.

У пункті 4 висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 8 Інструкції).

Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання», в якій зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.

Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», колегія суддів зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.

Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що така визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то колегія суддів приходить до висновку, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.

Крім того, колегія суддів зазначає, що абзац 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою або висновок медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеного у постановах від 11 квітня 2024 року у справі № 420/16689/23 та від 13 червня 2024 року у справі №520/21316/23.

Відповідно до ч. 5ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи встановлено, що 05.09.2023 позивачем було подано рапорт (вхід. № 8/6543 від 11.09.2023) (а.с.77-78) про звільнення з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Разом з рапортом позивачем було додано нотаріально завірені копії наступних документів (а.с.79-97): паспорта серії НОМЕР_2 , картки фізичної особи - платників податків від 04.06.2007, паспорта серії НОМЕР_3 , картки фізичної особи - платника податків від 05.02.2007, довідки від 28.06.2023 № 100, довідки від 28.06.2023 № 89, довідки від 17.05.2023 № 71, акту № 13/1 встановлення факту здійснення догляду від 03.07.2023 № 87/1, свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 виданого 18.07.2006, свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 виданого 04.07.2006, свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 виданого 19.07.2006 та витягу з ЛКК від 29.08.2023 № 172.

В підтвердження необхідність постійного догляду за ОСОБА_2 , та здійснення такого догляду саме позивачем, до рапорту були надані вищезазначені довідки. Довідка від 28.06.2023 року №100, яка свідчить про те, що ОСОБА_2 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 і має такий склад сім`ї: онук, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Довідка лікарсько-консультативної комісії при КНП «ЦПМСД» Роменської районної ради Андріяшівської та Хмелівської сільських рад Роменського району Сумської області №54 від 18.11.2022 року про наявність порушення функції організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Довідка №89 від 28.06.2023 року, яка свідчить про те, що ОСОБА_2 дійсно потребує постійного догляду, але особа, яка здійснювала б такий догляд відсутня. Довідка ЛКК № 71 від 17.05.2023 р., за висновком якої ОСОБА_2 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду, як особа яка досягла 80 р. віку та нездатна до самообслуговування. Акт №13/1 встановлення факту здійснення догляду від 03.07.2023 року, згідно з яким ОСОБА_1 здійснює догляд за ОСОБА_2 на постійній основі. Витяг з протоколу ЛКК №172 від 29.08.2023 р., який свідчить про те, що дочка ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за станом здоров`я не може надавати соціальні послуги постійно, не може здійснювати догляд за іншими особами.

Оцінюючи фактичні обставини цієї справи та наведені норми права та висновки Верховного Суду, викладені у згаданих вище постановах, щодо допустимості рішення ЛКК на підтвердження необхідності здійснення постійного догляду та звільнення із військової служби за сімейними обставинами, колегія суддів вважає, що надана позивачем довідка лікарсько-консультативної комісії КНП «ЦПМСД» Роменської районної ради Андріяшівської та Хмелівської сільських рад Роменського району Сумської області № 71 від 17.05.2023 року, за висновком якої ОСОБА_2 , 1928 року народження, за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду, є достатньою підставою для висновку, що медична документація щодо підтвердження необхідності здійснення постійного стороннього догляду за особою, видана уповноваженим на те органом.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що висновок ЛКК не може бути визнаний як документ для звільнення позивача зі служби, з огляду на те, що згідно положень постанови Кабінету Міністрів України №413 від 12.06.2013 підтвердженням необхідності постійного стороннього догляду для осіб понад 18 років є висновок МСЕК, а не ЛКК, та зазначає наступне.

Постанова №413 визначає Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу. Вона прийнята відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» 12.06.2013, тобто тоді, коли стаття 26 Закону № 2232-XII не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову Кабінету Міністрів України.

Натомість, під час дії воєнного стану пункт 2 частини 4 статті 26 «Про військовий обов`язок і військову службу» доповнений підпунктом «г» згідно із Законом №2122-ІХ від 15.03.2022, в редакції Закону №2169-ІХ від 01.04.2022.

Безпосередньо Законом №2169-ІХ від 01.04.2022 підпункт «г» викладений в новій редакції, що визначає перелік сімейних обставин або інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби, під час дії воєнного стану.

Станом на момент виникнення спірних відносин норми ст. 26 Закону №2232-XII уже містили виключений перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця зі служби.

При цьому пунктом 2 розділу II Прикінцеві положення Закону 2169-ІХ зобов`язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Проте Кабінет Міністрів України не виконав свого обов`язку щодо приведення положень Постанови №413 у відповідність з новою редакцією статті 26 Закону №2232-XII, а відтак керуючись принципом, визначеним частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні даного спору застосуванню підлягають норми статті 26 Закону №2232-XII, а не положення Постанови №413.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зробив помилкові висновки, що довідка лікарсько-консультативної комісії, яка надана позивачем до рапорту, не може бути визнана документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання командування Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 в запас з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до частини 1статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначенимистаттею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Колегія суддів встановило, що за приписами Положення № 1153/2008 уповноваженою особою на прийняття та оголошення наказів про звільнення, а також розгляд рапортів, є командир (начальник) військової частини.

У даній справі відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, за наслідками розгляду заявленого позивачем рапорту від 07.07.2023, надано відповідь командира Військової частини НОМЕР_1 від 22.07.2023 № 2522, якою повідомлено про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4ст. 26 Закону № 2232-XII.

Положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Беручи до уваги, що під час апеляційного перегляду справи підтвердилось допущення Військової частини НОМЕР_1 протиправної бездіяльності щодо незвільнення позивача з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту порушеного права є зобов`язання командування Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути заяву про звільнення ОСОБА_1 в запас з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю сімейних обставин, а саме, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка визнана недієздатною за висновком ЛКК та відсутні інші особи, які можуть здійснити такий догляд, з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, викладених у цій постанові.

У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 у справі № 480/11263/23, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 по справі № 480/11263/23 скасувати.

Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 в запас з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», викладену в листі № 3380 від 19.09.2023.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву про звільнення ОСОБА_1 в запас з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю сімейних обставин, а саме, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка визнана недієздатною за висновком ЛКК та відсутні інші особи, які можуть здійснити такий догляд, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський