Постанова

від 18.07.2024 по справі 120/6246/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/6246/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дмитришена Р.М.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

18 липня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом фермерського господарства "НЕОФІТ" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

в травні 2023 року позивач, - ФГ "НЕОФІТ", звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області про застосування фінансових санкцій від 13.01.2023 №599/02-32-09-04/37936730.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04.03.2024 позовну заяву задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ФГ "НЕОФІТ" зареєстроване 21.12.2011 за №11611020000000382 Оратівською районною державною адміністрацією Вінницької області, код за ЄДРПОУ 37936730, на податковий облік взято 22.12.2011 за №6400. Основним видом діяльності згідно з Статутом є Вирощування зерняткових і кісточкових фруктів (КВЕД - 01.24).

На підставі направлень від 28.11.2022 № 4546, № 4547, № 4348 та № 4549, виданих Головним управлінням ДПС у Вінницькій області, заступником начальника відділу контролю за обігом марки акцизного податку управління контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС у Вінницькій області ОСОБА_1 та головним державним інспектором відділу контролю за виробництвом та обігом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального, обслуговування акцизних складів та податкових постів управління контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС у Вінницькій області Гріциною І.Ю. на підставі п.п.75.1.3 п.75.1 ст.75, п.п. 80.2.5 п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України та відповідно до наказу Головного управління ДПС у Вінницькій області від 28.11.2022 року № 3763к, проведена фактична перевірка ФГ "НЕОФІТ" (код ЄДРПОУ 37936730) за адресою місця реєстрації: Вінницька область, Оратівський район, смт. Оратів, вул. Ватутіна, 5/1 та адресою місця отримання пального: Вінницька область, Оратівський район, с. Богданівка, вул. Садова, 19-А, з питань обігу пального за період з 01.01.2020 по 08.12.2022.

За результатами проведеної фактичної перевірки складений Акт від 09.12.2022 №11201/02-32-09-04/37936730 про результати фактичної перевірки ФГ "НЕОФІТ" (код ЄДРПОУ 37936730) з питань обігу пального за період з 01.01.2020 року по 08.12.2022 року (а.с. 13-19).

У вказаному акті зазначено про порушення вимог:

- п. 63.3 ст. 63 Податкового кодексу України, а саме ФГ "НЕОФІТ" використовує у господарській діяльності техніку і транспортні засоби в кількості три одиниці без взяття на облік у контролюючому органі за місцем знаходженням юридичної особи як об`єкти оподаткування, через які здійснюється господарська діяльність;

- статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР, а саме ФГ "НЕОФІТ" у період з 01.04.2020 року по 01.12.2022 року здійснювало господарську діяльність із зберігання пального без відповідних дозвільних документів, а саме ліцензії на право зберігання пального.

28.12.2022 Господарство звернулося до відповідача із запереченнями на вказаний акт.

Відповідач листом від 11.01.2023 № 732/6/02-32-09-04-19 повідомив, що заперечення від 28.12.2022 на акт залишено без задоволення, а висновки акту фактичної перевірки без змін (а.с. 20-25).

На підставі зазначеного акту перевірки відповідач прийняв рішення від 13.01.2023 №599/02-32-09-04/37936730 про застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу в розмірі 500000,00 грн за здійснення господарської діяльності із зберігання пального без ліцензії (а.с. 26).

Не погоджуючись із вказаними рішенням, позивач 30.03.2023 подав до Державної податкової служби України скаргу на рішення про застосування фінансових санкцій.

Рішенням Державної податкової служби України від 31.03.2023 № 8041/6/99-00-06-03-02-06 про результати розгляду скарги було вирішено залишити без змін рішення від 13.01.2023 № 599/02-32-09-04/37936730, а скаргу без задоволення (а.с. 27-30).

Позивач вважає спірне рішення протиправним, тому з метою його скасування, звернувся до суду з вказаним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції вийшов з того, що спірним рішенням на підприємство накладено фінансову санкцію за здійснення господарської діяльності за зберігання пального без відповідної ліцензії (а.с. 26).

Закон №481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію.

Відповідно до Акту перевірки відповідач вказав, що перевіркою встановлено та у відповідності до наданих до перевірки інвентарних карток основних засобів та бухгалтерської довідки №2912 від 29.11.2022 наявність резервуару, ФГ "Неофіт" у господарській діяльності для отримання, зберігання та використання пального (дизельне пальне), використовує на правах власності резервуар в кількості одна одиниця.

Перевіркою операцій отриманого пального, згідно із Єдиного реєстру акцизних накладних та наданих до перевірки бухгалтерської довідки №2913 від 29.11.2022 встановлено, що ФГ "НЕОФІТ" в період з січня 2020 по листопад 2022 року придбавало у ПП "ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ" та ПП "ОККО-БІЗНЕС ПАРТНЕР" пальне через пересувні акцизні склади в загальній кількості 28196,00 л, яке використовується виключно для власних потреб.

Таким чином у Акті перевірки зроблений висновок, що ФГ "НЕОФІТ" у період з 01.04.2020 по 01.12.2022 здійснювало господарську діяльність із зберігання пального без відповідних дозвільних документів, а саме ліцензії на право зберігання пального.

Підприємство/господарство здійснює свою господарську діяльність для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

В спірному випадку основним видом діяльності позивача згідно з Статутом є Вирощування зерняткових і кісточкових фруктів (КВЕД - 01.24), що підтверджується матеріалами справи. Відтак, ФГ "НЕОФІТ" не здійснює господарську діяльність із зберігання пального з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності, тому у нього не виникає обов`язку отримувати ліцензію на зберігання пального, що відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 31.05.2022 у справі №540/4291/20.

Щодо доводів відповідача, що господарська діяльність позивача не підпадає під жоден з винятків, передбачених ст. 15 Закону №481/95-ВР, за яких ліцензія на право зберігання пального не отримується, то суд першої інстанції їх відхиляє, оскільки в силу п. 56.21 ст. 56 ПК, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Суд першої інстанції зазначає, що для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Сам по собі факт наявності "на балансі" у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до Акту перевірки позивач в період з січня 2020 по листопад 2022 року придбавав пальне, в загальній кількості 28196,00 л., у ПП "ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ" та ПП "ОККО-БІЗНЕС ПАРТНЕР" через пересувні акцизні склади, яке використовується виключно для власних потреб. За результатами проведення перевірки, встановлено фактичну наявність дизельного пального в кількості 2480,00л. (відомості про результати перевірки фактичних залишків пального від 29.11.2022). На момент перевірки, вказано у Акті, зазначене дизельне паливо зберігається в горизонтальному сталевому резервуарі (РГС-6), який є стаціонарним та розташований на окремій ділянці господарської території ФГ "НЕОФІТ" на підготовленому майданчику з твердою основою. Для заправки техніки дизельним паливом із зазначеного резервуару ФГ "НЕОФІТ" використовує паливороздавальну колонку, яка з`єднана з резервуаром трубопроводом. Одночасно в Акті зазначено, що фактів реалізації пального та надання послуг по зберіганню пального у перевіряємому періоді, порушень не встановлено.

Відповідно до матеріалів справи, висновок перевіряючих щодо зберігання позивачем пального здійснений на підставі наданих до перевірки бухгалтерської довідки №2913 від 29.11.2022.

За змістом цієї довідки вказано, що господарство станом на 29.11.2022 має у власності горизонтальний стальний резервуар типу РГС-6 номінальною ємністю 6000л., який використовується для зберігання дизельного пального. Відповідно до обліку основних засобів, ємність перебуває на балансі фермерського господарства з 2012 за інвентарним №00011. Також за довідкою від 29.11.2022 за вих №2911 господарство використовує у господарській діяльності як власну та орендовану техніку та транспортні засоби, зокрема, трактор колісний 2 шт., екскаватор 1 шт.

Отже, матеріали справи не містять доказів використання Господарством стаціонарного сталевого резервуару, який розташований на окремій ділянці господарської території ФГ "НЕОФІТ" на підготовленому майданчику з твердою основою.

Натомість, матеріали справи підтверджують, що позивач використовує трактор колісний з приєднаним причепом, на якому встановлений пересувний резервуар типу РГС-6 номінальною ємністю 6000л.

Враховуючи вказане, суд першої інстанції погоджується з доводами позивача, що такі місця зберігання пального відповідають ознакам, які ПК встановлює як винятки з понять "акцизний склад" та/або "акцизний склад пересувний": транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки.

Щодо висновків перевірки, що позивач для заправки техніки дизельним паливом із резервуару використовує паливороздавальну колонку, то такі не підтверджені належними доказами. Під визначенням паливороздавальної колонки є комплекс пристроїв, управління якими веде оператор. Повірка та пломбування таких колонок є обов`язковою. Згідно з методикою повірки колонок, встановлюється наявність експлуатаційних документів на колонку, дозвільної документації, документів про попередні результати повірок/модернізацію тощо, проводиться зовнішній огляд колонки для визначення її відповідності вимогам технічних умов, перевіряється працездатність колонки, герметичність гідросистеми, функціонування відлікових пристроїв палива, об`єму, лічильника сумарного обліку. Результати повірки оформлюють протоколом повірки колонки за затвердженою формою.

В матеріалах справи відсутні протоколи повірок колонки, як не зазначено про наявність експлуатаційних документів на колонку, дозвільної документації, що спростовує доводи перевіряючих про використання Господарством паливороздавальної колонки.

За таких обставин, підстави вважати, що діяльність ФГ "НЕОФІТ" підпадає під визначення "зберігання пального", що відповідає вимогам ліцензування у розумінні Закону №481, немає, тому висновок про допущене позивачем правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії є необґрунтованим.

З огляду на це, спірне рішення від 13.01.2023 №599/02-32-09-04/37936730 про застосування до ФГ "НЕОФІТ" фінансових санкцій у вигляді штрафу в розмірі 500000,00 грн. за здійснення господарської діяльності із зберігання пального без ліцензії є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України.

Згідно з пп. 19-1.1.16 пункту 19-1.1 статті 19-1, контролюючі органи здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального.

В свою чергу, основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ратифікованим виноградним, спиртом етиловим ратифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначає Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19 грудня 1995 року № 481/95-BP (далі - Закон № 481/95-BP).

Статтею 1 Закону № 481/95-BP визначено поняття:

ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку;

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування;

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Згідно з ст.15 Закону №481 встановлено річну плату за ліцензії на право зберігання пального у розмірі 780 гривень.

Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років.

Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Ліцензія видається за поданою нарочно, поштою або в електронному вигляді заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію (крім ліцензії на оптову торгівлю пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, роздрібну торгівлю пальним, зберігання пального з метою подальшої його реалізації іншим споживачам).

Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності, як виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами і пальним, зберігання пального, яка ліцензується відповідно до Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального .

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 17 Закону № 481/95-BP, за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

До суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі, зокрема, оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень.

Відповідно до пункту 2 та 3 Порядку застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2003 №790 (далі - Порядок №790), фінансові санкції застосовуються за порушення, передбачені статтею 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

До суб`єктів підприємницької діяльності, винних у вчиненні порушень, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, передбачених Законом.

Згідно з п. 5 Порядку №790, підставою для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій є зокрема, матеріали правоохоронних, податкових та інших органів виконавчої влади щодо недотримання суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального.

З матеріалів справи встановлено, що за результатами проведеної фактичної перевірки складений Акт від 09.12.2022 №11201/02-32-09-04/37936730 про результати фактичної перевірки ФГ "НЕОФІТ" (код ЄДРПОУ 37936730) з питань обігу пального за період з 01.01.2020 по 08.12.2022.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідач прийняв рішення від 13.01.2023 №599/02-32-09-04/37936730 про застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу в розмірі 500000,00 грн за здійснення господарської діяльності із зберігання пального без ліцензії.

Також, перевіркою встановлено, що ФГ "НЕОФІТ" в період з січня 2020 по листопад 2022 року придбавало у ПП "ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ" та ПП "ОККО-БІЗНЕС ПАРТНЕР" пальне через пересувні акцизні склади в загальній кількості 28196,00 л, яке використовується виключно для власних потреб.

У періоді, що перевірявся ФГ "НЕОФІТ" зберігало дизельне пальне в стаціонарному резервуарі (РГС-6) в кількості одна одиниця.

Крім того, під час проведення фактичної перевірки ФГ "НЕОФІТ" головному бухгалтеру господарства ОСОБА_2 вручено письмовий запит від 29.11.2022 про надання копій документів та вимогу щодо забезпечення зняття залишків пального. Згідно з наданим запитом від 29.11.2022 та вимогою про проведення зняття залишків пального, відповідно до п.п.20.1.9 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України здійснено перевірку фактичних залишків пального за адресою місця отримання та зберігання пального: Вінницька область, Оратівський район, с. Богданівка, вул. Садова, 19-А. За результатами проведення перевірки встановлено фактичну наявність дизельного пального в кількості 2480,00 л. (відомість про результати перевірки фактичних залишків пального від 29.11.2022 року в додатку до акта). Таким чином, фактичною перевіркою ФГ "НЕОФІТ" встановлено факт зберігання дизельного пального без відповідних дозвільних документів, а саме ліцензії на право зберігання пального.

Також, відповідач зазначає, що під час проведення перевірки зазначене дизельне паливо зберігалося в горизонтальному сталевому резервуарі, який є стаціонарним та розташований на окремій ділянці господарської території ФГ "НЕОФІТ" (Вінницька область, Оратівський район, с. Богданівка, вул. Садова, 19-А), на підготовленому майданчику з твердою основою. Для заправки техніки дизельним паливом із зазначеного резервуару ФГ "НЕОФІТ" використовує паливороздавальну колонку, яка з`єднана з резервуаром трубопроводом.

В свою чергу, згідно з пп.14.1.6 п. 14.1 ст.14 ПК України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом, зокрема:

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Відповідно до пп.14.1.6-1 п.14.1 ст.14 ПК України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:

а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України);

б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;

в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

Не є акцизним складом пересувним: транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки; паливний бак транспортного засобу.

При цьому, колегія суддів враховує, що статтею 1 Закону України №481/95-ВР надано визначення поняттям, зокрема:

зберігання пального діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

місце зберігання пального місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Проте, Закон України №481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв.

Тому, застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі України №481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

Тобто, Закон України №481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію.

Поряд з цим, Верховний Суд у постановах від 31.05.2022 у справі №540/4291/20, від 29.06.2022 у справі №200/11016/20-а, від 21.09.2022 у справі № 140/16490/20, від 12.01.2023 у справі № 420/11102/21 застосував норми статей 15, 17 Закону №481/95-ВР у подібних правовідносинах у системному зв`язку із нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України і дійшов до висновку, що зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального має ознаки, які згідно з нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлені як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі №440/3538/21, згідно якої «Системний аналіз наведених норм ПК України та Закону № 481/95-ВР у їх взаємозв`язку дають підстави для формулювання такого правового висновку. Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємкостей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Отже, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.»

В свою чергу, як встановлено з матеріалів справи, позивач зазначає, що резервуар РГС-6 за інвентарним номером 00011 є пересувним резервуаром, а відповідач зазначає, що даний резервуар є стаціонарним та розташований на окремій ділянці господарської території на підготовленому майданчику з твердою основою.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, позивач звертає увагу суду на те, що безпосереднього та фактичного огляду пересувного резервуару для зберігання пального на території ФГ "НЕОФІТ" за вказаною вище адресою перевіряючі не здійснювали.

Дану обставину відповідач ніяким чином не заперечує та доказів які свідчать про інше не надає.

Також, матеріали справи не містять доказів використання ФГ "НЕОФІТ" стаціонарного сталевого резервуару, який розташований на окремій ділянці господарської території ФГ "НЕОФІТ" на підготовленому майданчику з твердою основою та паливороздавальною колонкою.

В свою чергу, позивач підтверджує, що використовує трактор колісний з приєднаним причепом, на якому встановлений пересувний резервуар типу РГС-6 номінальною ємністю 6000л.

Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, ПК України встановлює винятки з понять "акцизний склад" та/або "акцизний склад пересувний".

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що податковий орган не встановив до якого типу необхідно віднести даний резервуар типу РГС-6 з урахуванням обставин справи та факту знаходження даного резервуару в причепі (транспортному засобі). Крім того, не було встановлено обставини віднесення даного резервуару чи спростувань щодо віднесення даного резервуару (з урахуванням знаходження даного резервуару в причепі) до виключень з понять акцизного складу або акцизного складу пересувного, які дають підстави щодо відсутності обов`язку суб`єкта отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Тобто, податковий орган під час перевірки фактично не встановив чи діяльність ФГ "НЕОФІТ" підпадає або не підпадає під визначення "зберігання пального", що відповідає вимогам ліцензування у розумінні Закону України №481/95-ВР, тому висновок про допущене позивачем правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії є необґрунтованим.

При цьому, інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, встановлених під час розгляду справи.

Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.