Рішення

від 20.05.2024 по справі 757/7331/22-ц

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/7331/22-ц

Провадження № 2/752/906/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20 травня 2024 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Плахотнюк К.Г.,

за участі секретаря судового засідання Ахмеяна Б.А.,

у місті Києві, в приміщенні суду, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Печерського районного суду м. Києва, Офісу Генерального прокурора, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди,

встановив:

11.02.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом про відшкодування моральної шкоди до Держави Україна в особі Печерського районного суду м. Києва, Офісу Генерального прокурора, третя особа Державна казначейська служба України.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що відповідно до вироку Апеляційного суду Полтавської області від 09.06.2005 року його засуджено до довічного позбавлення волі. 28.01.2020 року він звернувся до Офісу Генерального прокурора з заявою (повідомленням) щодо можливих протиправних дій працівниками МВС України в Полтавській області. Листом Офісу Генерального прокурора від 20.02.2020 року йому відмовлено у внесенні відомостей за зазначеною вище заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань та повідомлено про направлення його заяви за належністю до прокуратури Полтавської області. 11.02.2021 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва йому відмовлено у задоволенні скарги на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора України, що полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 28.01.2020 року. 10.12.2021 року ухвалою Київського апеляційного суду задоволено його апеляційну скаргу, скасовано ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 11.02.2021 року та задоволено його скаргу на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора України, що полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 28.01.2020 року.

На його думку, такими діями відповідачів йому було завдано моральної шкоди, оскільки більше року останні ігнорували його заяву про вчинення злочину, він був позбавлений можливості довести ті обставини, які не були відомі ні йому, ні суду на час судового розгляду та ухвалення вироку відносно нього ж та які доводять незаконність вироку. Не відбулася перевірка, викладених ним у заяві про вчинення злочину обставин подій, що стосуються кримінальної справи № 04580007, не було проведено розшукових (слідчих) дій.

Зазначені обставини унеможливлюють встановлення його непричетності до інкримінованих йому злочинів, викликають у нього дискомфорт та почуття несправедливості, як громадянина України, він змушений в судовому порядку захищати свої права, що відбирає у нього багато часу, завдає шкоди його здоров`ю, порушує життєві ритми і зв`язки, для поновлення яких йому необхідний додатковий час та зусилля, він постійно перебуває в напруженому психологічному стані, з`явилося відчуття постійної тривоги, хвилювання, нервові розлади, безсоння і, внаслідок, незаконного його утримання стався розлад у його ж сім`ї.

Просив стягнути на його користь з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 200 000, 00 грн.

15.02.2022 року суддею Печерського районного суду м. Києва Литвиноовю І.В., постановлено ухвалу про передачу справи до Київського апеляційного суду для визначення підсудності.

23.06.2022 року Київським апеляційним судом постановлено ухвалу про визначення Голосіївського районного суду м. Києва для забезпечення розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Печерського районного суду м. Києва, Офісу Генерального прокурора, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди.

29.11.2022 року суддею Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г. постановлено ухвалу про звільнення позивача від сплати судового збору та відкриття провадження за правилами загального позовного провадження, призначеного підготовче засідання.

04.01.2023 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи Державна казначейська служба України, відповідно до змісту яких останні просили відмовити у задоволенні позову, з огляду на його безпідставність.

13.01.2023 року до суду надійшов відзив на позов від відповідача Офісу Генерального прокурора, відповідно до змісту яких останні не визнали заявлених до них позовних вимог, просили відмовити у задоволенні позову.

17.05.2023 року до суду надійшла відповідь на відзив.

10.08.2023 року Голосіївським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача просив позов задовольнити з зазначених у позовній заяві підстав.

Представник відповідача Офісу Генерального прокурора заперечувала проти позову, просила відмовити у його задоволенні.

Відповідач Печерський районний суд м. Києва просили вирішити позов відповідно до вимог чинного законодавства.

Третя особа Державна казначейська служба України, явку свого представника у судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Врахувавши думку позивача, його представника, відповідачів, третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до вироку Апеляційного суду Полтавської області від 09.06.2005 року ОСОБА_1 засуджено до довічного позбавлення волі.

28.01.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Офісу Генерального прокурора з заявою (повідомленням) щодо можливих протиправних дій працівниками МВС України в Полтавській області.

Листом Офісу Генерального прокурора від 20.02.2020 року ОСОБА_1 відмовлено у внесенні відомостей за зазначеною вище заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань та повідомлено про направлення його заяви за належністю до прокуратури Полтавської області.

11.02.2021 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні скарги на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора України, що полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 28.01.2020 року.

10.12.2021 року ухвалою Київського апеляційного суду задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 11.02.2021 року та задоволено його ж скаргу на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора України, що полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 28.01.2020 року.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначає, що на його ж думку, такими діями відповідачів йому було завдано моральної шкоди, оскільки більше року останні ігнорували його заяву про вчинення злочину, він був позбавлений можливості довести ті обставини, які не були відомі ні йому, ні суду на час судового розгляду та ухвалення вироку відносно нього ж та які доводять незаконність вироку. Не відбулася перевірка, викладених ним у заяві про вчинення злочину обставин подій, що стосуються кримінальної справи № 04580007, не було проведено розшукових (слідчих) дій. Зазначені обставини унеможливлюють встановлення його непричетності до інкримінованих йому злочинів, викликають у нього дискомфорт та почуття несправедливості, як громадянина України, він змушений в судовому порядку захищати свої права, що відбирає у нього багато часу, завдає шкоди його здоров`ю, порушує життєві ритми і зв`язки, для поновлення яких йому необхідний додатковий час та зусилля, він постійно перебуває в напруженому психологічному стані, з`явилося відчуття постійної тривоги, хвилювання, нервові розлади, безсоння і, внаслідок, незаконного його утримання стався розлад у його ж сім`ї.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Загальною підставою відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди. Протиправна поведінка може виявлятися у прийнятті особою неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Тобто, відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє особу від відповідальності.

У той же час, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст. ст. 1173, 1174 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1174 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, зазначені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому, з урахуванням положень п. 10 ч. 2 ст. 16, ст. ст. 21, 1173, 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу; наявність шкоди; причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України.

Викладене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.09.2019 року у справі № 916/1423/17 виклала висновок про те, що … [застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування].

Постанова Верховного Суду від 25.05.2022 року у справі № 487/6970/20 містить висновки, що … [зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини].

У постанові від 30.11.2021 року у справі № 296/9400/20 Верховний Суд виклав висновок про те, що … [сам по собі факт того, що судовим рішенням визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у користування земельної ділянки, не свідчить про наявність заподіяння шкоди позивачу].

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб органу державної влади.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно з ч. ч. 1, 11 ст. 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) встановив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12 березня 2009 року у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine)).

Крім того, законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Аналогічну позицію висловлено у п. 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ.

У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З аналізу зазначених положень, вбачається, що учасники справи мають передбачені процесуальним законом права та обов`язки, а обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Саме на позивача покладено обов`язок довести, якими саме діями йому завдано моральну шкоду, в чому вона полягає та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір.

Гарантоване статтею 55 Конституції України і конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з його недоведеністю.

Також слід зазначити, що саме по собі скасування судом апеляційної інстанції судового рішення суду першої інстанції у справі № 757/15413/20-к, не свідчить про завдання ОСОБА_1 моральної шкоди з боку держави Україна.

Тобто, позивач реалізував своє право на оскарження судового рішення суду першої інстанції.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постановах від 28.02.2023 року у справі № 454/2468/21 (провадження № 61-12225св22), від 28.02.2024 року у справі № 454/2857/22 (провадження № 61-7142св23).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18.07.2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

З огляду на вище викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Печерського районного суду м. Києва, Офісу Генерального прокурора, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди, не підлягають задоволенню.

За правилами ст. 141 ЦПК України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись, ЦК України, ст. ст. 4, 5, 6, 12, 13, 141, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Печерського районного суду м. Києва, Офісу Генерального прокурора, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди, залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя К.Г. Плахотнюк