Рішення

від 09.07.2024 по справі 638/16147/20

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/16147/20

Провадження № 2/638/2960/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.07.2024 Дзержинський районний суд міста Харкова

у складі головуючого судді: Хайкіна В.М.,

за участю секретаря: Черкашиної Д.А.,

з участю позивача: ОСОБА_1 ,

з участю представника відповідача: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання об`єктом спільної сумісної власності доходу та поділ доходу у рівних частках,-

ВСТАНОВИВ:

24.11.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_3 , треті особи на стороні позивача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання об`єктом спільної сумісної власності доходу та поділ доходу у рівних частках, та згідно прохальної частини позову просить суд: 1) доходи в розмірі 1174150 грн., одержані відповідачем ОСОБА_3 за період з грудня 2018 року по листопад 2020 року від здачі в оренду нежитлових приміщень, розташованих по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , визнати об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; 2) стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 587075, 00 грн. як одну другу частину доходу в розмірі 1174150, 00 грн. одноосібно одержаного ОСОБА_3 за період з грудня 2018 року по листопад 2020 року від здачі в оренду нежитлових приміщень, розташованих по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.05.2019 року було розірвано, про що 16.10.2019 року Харківським міським відділом ДРАЦС в актовому записі №1153 від 10.08.2013 про реєстрацію шлюбу внесений запис про його розірвання.

Фактично шлюбні та сімейні відносини між сторонами у справі припинені у грудні 2017 року.

В період знаходження у шлюбі на підставі договору дарування від 10.10.2013 року нежитлових приміщень першого поверху №18-:-26 загальною площею 136,3 кв. метрів, які розташовані у житловому будинку літ. «А-5» за адресою: АДРЕСА_1 ; договору дарування від 29.11.2013 року нежитлових приміщень першого поверху №І, 1-11а, 1-11б, 1-13а, 1-14б, 1-14в, 1-14г, 1-14д, 1-14е, 1-14ж загальною площею 122,5 кв. метрів, які розташовані в житловому будинку літ. «А-4» з адресою: АДРЕСА_2 , укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 без наміру створення жодних правових наслідків, які обумовлювалися правочинами, ОСОБА_3 набула право власності на вказані вище нежитлові приміщення. Протягом трьох років, з 2013 по 2016 роки, позивач разом із родиною, а також спільно з родиною ОСОБА_4 за рахунок як власних коштів, так і запозичуваних коштів, здійснювали капітальні ремонти вище перелічених нежитлових приміщень.

З 2016 року та на час подання позову до суду, відповідачем ОСОБА_3 здається в оренду: нежитлові приміщення, розташовані по АДРЕСА_2 , згідно договорів оренди, укладених і пролонгованих між ФОП ОСОБА_3 та ФОН ОСОБА_6 , з орендною платою 30000,00 грн. за місяць оренди; нежитлові приміщення, розташовані по АДРЕСА_1 , згідно договорів оренди, укладених і пролонгованих між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «ЕКСІСТ АВТОМОТІВ», з орендною платою 21050,00 грн. за місяць оренди.

До вересня 2018 року прибутки від здачі в оренду вказаного нерухомого майна розподілялись між колишнім подружжям у рівних частках по кожному в сумі 25252,00 грн. в місяць.

З вересня 2018 року відповідач наполовину скоротила виплату позивачу його частини прибутків від здачі в оренду нерухомого майна, а з грудня 2018 року повністю припинила такі виплати.

Одностороння відмова відповідача від виконання усної домовленості між сторонами щодо розподілу у рівних частках доходу, одержаного від здачі в оренду вказаного нерухомого майна, і припинення відповідачем від грудня 2018 року виплати частки доходу позивача у розмірі 25525 грн. на місяць є порушенням майнових прав позивача, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

01 листопада 2020 року позивачем на адресу відповідача цінним листом з описом вкладення, кур`єрською доставкою та повідомленням про вручення була надіслана письмова пропозиція про досудове врегулювання спору і добровільну сплату половини отриманої відповідачем орендної плати, відповіді на яку не надано, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16.12.2020 року відкрито провадження по справі, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження (головуючий суддя Семіряд І. В., справа №638/16147/20).

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 27.01.2021 року відведено суддю ОСОБА_7 від розгляду справи №638/16147/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання об`єктом спільної сумісної власності доходу та поділ доходу у рівних частках, справу №638/16147/20 передано для визначення складу суду, відповідно до вимог статті 14 ЦПК України.

Згідно розпорядження №02-06/21 від 03.02.2021 року проведено повторний автоматизований розподіл справи та визначено нового головуючого суддю для розгляду вказаної справи суддю Хайкіна В. М., що підтверджує протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2021 року.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 08.02.2021 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи на стороні позивача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання об`єктом спільної сумісної власності доходу та поділ доходу у рівних частках прийнято до провадження судді Хайкіна В.М.

10.02.2021 року від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Лазарєвої М.Д. до суду надано відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволення позовних вимог. Відзив обґрунтовано тим, що об`єкти нерухомості, які зазначені в позовній заяві, які відповідач здає в оренду, були набуті у власність на підставі договорів дарування, а тому вони є особистою приватною власністю відповідача. Власником доходу, отриманого від здачі в оренду особистої приватної власності є виключно відповідач. До позовної заяви не додано доказів того, що позивач своїми особистими коштами брав участь в утриманні майна, чи здійснював заходи, пов`язані з його управлінням. Також позивачем не надано доказів, які б свідчили про істотне збільшення вартості нежитлових приміщень. Дохід відповідача, половину якого просить стягнути позивач, отримано вже після припинення сімейних відносин, тому він є особистою приватною власністю відповідача і поділу, як спільне сумісне майно подружжя, не підлягає, що свідчить про відсутність порушеного права позивача і є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Розрахунок позивача щодо одержаного прибутку є невірним, оскільки ним не було враховано небезперервність здачі нерухомого майна в оренду, а також зменшення відповідачем розміру місячної орендної плати в період карантину. При цьому, дохід відповідача, одержаний від здачі в оренду об`єктів нерухомості, половину якого позивач просить стягнути на свою користь, є чистим прибутком і не враховує здійснених відповідачем видатків.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 04.10.2021 року клопотання представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Сінькевич К.Б. про зупинення провадження у справі задоволено. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи на стороні позивача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання об`єктом спільної сумісної власності доходу та поділ доходу у рівних частках зупинити до набрання законної сили судовим рішенням у справі №646/2031/21 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , про повернення безпідставно набутого майна в натурі, відшкодування його вартості і всіх доходів, які отримані від безпідставно набутого майна.

Постановою Харківського апеляційного суду від 06.12.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 04.10.2021 року скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.09.2023 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів та постановлено витребувати з Центральної об`єднаної ДПІ м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області щорічні податкові декларації ФОП ОСОБА_3 та витребувати з Акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» інформацію щодо виписок по рахункам ОСОБА_3

08.11.2023 року до суду від Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» надано запитувану інформацію.

08.11.2023 року від Головного управління ДПС у Харківській області надано затребувану інформацію.

20.12.2023року відпозивача ОСОБА_1 до судунадано заявупро збільшенняпозовних вимогта зміну(доповнення)предмету іпідставі позову,згідно прохальноїчастини якоїпросить суд: визнати об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 доход в розмірі 2102536 гривень 00 коп., отриманий ОСОБА_3 за 2018, 2019 та 2020 роки за надання в оренду нежитлових приміщень , розташованих по АДРЕСА_3 ; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частку доходу, отриманого ОСОБА_3 за 2018, 2019 та 2020 роки за надання в оренду нежитлових приміщень в розмірі 1051268 гривень 00 коп., інфляційні втрати за 2018, 2019 та 2020 роки в розмірі 375939 гривень 79 коп. та 3% річних за користування протягом 2018, 2019 та 2020 років грошовими коштами в розмірі 94193 гривні 00 коп, а всього стягнути 1521400 гривень 79 коп.

Збільшення позовних вимог позивач обґрунтовує тим, що ухвалою суду від

21 вересня 2023 року задоволено його клопотання про витребування з Центральної об`єднаної ДПІ м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області щорічних податкових декларацій відповідача ОСОБА_3 за 2018, 2019 та 2020 роки.

30 жовтня 2023 року Головним управлінням ДПС у Харківській області листом № 21618/5/20-40-73-03-12 до суду направлені копії щорічних податкових декларацій (форма F0103306) фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (податковий номер НОМЕР_1 ) за 2018, 2019 та 2020 роки, згідно яких відповідач ОСОБА_3 від надання в оренду власного нерухомого майна (КВЕД 68.20) отримала доход в розмірі 2102536, 00 (два мільйона сто дві тисячі п`ятсот тридцять шість) гривень 00 коп.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.01.2024 року прийнято до розгляду заяву позивача ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог та зміни (доповнення) предмету та підстав позову у вказаній справі та постановлено розгляд справи здійснювати з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та зміни (доповнення) предмету та підстав позову.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.04.2024 року закрито підготовче провадження у вказаній цивільній справі та призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі з урахуванням своєї заяви про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Блохін А.В. позовні вимоги

не визнав, просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, посилаючись на те,

що ремонти у нежитлових приміщеннях відповідач ОСОБА_3 проводила за свій рахунок, ремонтні роботи виконував чоловік на ім`я ОСОБА_8 , документів про оплату виконаних робіт і будь-яких інших документів на підтвердження своєї позиції надати суду не може за їх відсутністю.

Треті особи в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про дату і час розгляду справи, в матеріалах справи містяться заяви про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять суд їх задовольнити.

Суд, заслухавши доводи сторі н, дослідивши матеріали справи, визначивши правовідносини сторін, які випливають із встановлених судом обставин, оцінивши кожен доказ окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів

у їх сукупності, дійшов до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За приписом частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 2 статті 13 та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Під час судового розгляду та матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 в період з 10 серпня 2013 року по 24 травня 2019 року перебував з відповідачем ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 24 травня 2019 у справі № 638/13593/18 був розірваний, про що 16 жовтня 2019 року Харківським міським відділом ДРАЦС в актовому записі № 1153 від 10 серпня 2013 року про реєстрацію шлюбу внесений запис про його розірвання.

В період знаходження колишнього подружжя у зареєстрованому шлюбі відповідач ОСОБА_3 набула право власності на об`єкти нерухомого майна,

а саме:

- на підставі договору дарування від 10 жовтня 2013 року, реєстраційний номер 1263, на нежитлові приміщення першого поверху № 18 -:- 26 загальною площею

136, 3 кв.м., розташовані у житловому будинку літ. «А-5» по

АДРЕСА_1 , ринкова вартість яких на час набуття відповідачем ОСОБА_3 права власності згідно звіту про оцінку нерухомого майна від 08 жовтня 2013 року, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ФО-П ОСОБА_9 , складала 206843 (двісті шість тисяч вісімсот сорок три) гривні 00 коп.;

- на підставі договору дарування від 29 листопада 2013 року, реєстраційний номер 1527, на нежитлові приміщення першого поверху № І, 1-11а, 1-11б, 1-13а,

1-14б, 1-14в, 1-14г, 1-14д, 1-14е, 1-14ж загальною площею 122, 5 кв. м., розташовані

у житловому будинку літ. «А-4» по АДРЕСА_2 , ринкова вартість яких на час набуття відповідачем ОСОБА_3 права власності згідно звіту про оцінку нерухомого майна від 30 жовтня 2013 року, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ФО-П ОСОБА_9 , складала 119455 (сто дев`ятнадцять тисяч чотириста п`ятд есят п`ять) гривень 00 коп.

01.02.2017 року ФОП ОСОБА_3 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ексіст Автомотів» уклала договір №01/02/ХАРКІВ оренди нежитлового приміщення, згідно якого орендодавець надає орендарю у тимчасове платне користування вбудовані нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

01.12.2017 року ФОП ОСОБА_3 з ФОП ОСОБА_6 уклала договір №03/17 оренди нежитлового приміщення, згідно якого орендодавець надає орендарю у тимчасове платне користування нежитлове приміщення першого поверху №№І, 1-11а, 1-11б, 1-13а, 1-14б, 1-14в, 1-14г, 1-14д, 1-14е, 1-14ж загальною площею 122,5 кв.м., розташоване у житловому будинку літ. «А-4» за адресою: АДРЕСА_2 .

Від оренди вище перелічених нежитлових приміщень, відповідач ОСОБА_3 отримувала дохід.

Норми Сімейного кодексу України у статтях 57 та 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку.

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частина майна дружини та чоловіка є рівними.

Згідно частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Крім того, відповідно до вимог частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України . Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Відповідач ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 2480000 0000 189186, що підтверджується відповідною випискою.

З наданих до суду затребуваних документів від Головного управлінням ДПС у Харківській області № 21618/5/20-40-73-03-12 з копій щорічних податкових декларацій (форма F0103306) фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (податковий номер НОМЕР_1 ) вбачається, що за 2018, 2019 та 2020 роки, згідно відповідач ОСОБА_3 від надання в оренду власного нерухомого майна (КВЕД 68.20) отримала доход в розмірі 2102536, 00 (два мільйона сто дві тисячі п`ятсот тридцять шість) гривень 00 коп.

Сторонами у справі, а саме відповідачем не заперечувався той факт, що остання здавала в оренду нежитлові приміщення, які зазначені у позовній заяві.

Окрім цього, згідно виписки по картковому рахунку позивача ОСОБА_1 вбачається, що відповідач здійснила безготівковий переказ позивачу, зокрема 29.09.2018 року у сумі 29651,00 грн. з коментарем «аренда Молочна, 20».

Вказаний факт дає підстави вважати, що відповідач тим самим визнала, що грошові кошти, отримані нею від оренди нежитлових приміщень є спільною власністю подружжя.

Згідно частини 2 статті 62 Сімейного кодексу України, якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденти), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

На час набуття відповідачем ОСОБА_3 права власності вказані нежитлові приміщення були в незадовільному стані, не могли використовуватися за цільовим призначенням і потребували капітального ремонту.

Для приведення нерухомості у стан, придатний для їх цільового використання, можливості здавання приміщень в оренду і отримання відповідного доходу, позивачем 05 лютого 2014 року з ТОВ «Будівельний Альянс «Моноліт» (код ЭДРПОУ 37190924) були укладені:

- договір підряду № 05/14/1р на проведення капітального ремонту нежитлових приміщень по АДРЕСА_2 на загальну суму 660430 гривень 80 коп. (початок робіт ? жовтень 2014 року, кінець ? березень 2016 року);

- договір підряду № 05/14/2р на проведення капітального ремонту нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 на загальну суму 529128 гривень 00 коп. (початок робіт ? квітень 2014 року, кінець ? лютий 2016 року).

Оплата виконаних робіт та будівельних матеріалів, використаних при проведенні капітальних ремонтів нежитлових приміщень здійснювалася в тому числі і позивачем.

Внаслідок проведеного за рахунок позивача капітального ремонту нежитлових приміщень по АДРЕСА_2 вартість нежитлових приміщень істотно збільшилася, що підтверджується долученими до позовної заяви копіями

і дослідженими судом під час розгляду справи по суті оригіналами: договору підряду № 05/14/1р від 05 лютого 2014 року; прибуткових касових ордерів № 174 від 07 жовтня 2014 року на суму 330000 гривень 00 коп. і № 119 від 31 травня 2016 року на суму 330430 гривень 80 коп.; протоколу визначення договірної ціни ремонтно-будівельних робіт до договору підряду № 05/14/1р від 05 лютого 2014 року; відомостей ресурсів від 30 березня 2016 року; акту № 1 приймання виконаних будівельних робіт

від 30 березня 2016 року; локального кошторису на будівельні роботи № 02-01-01; довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 30 березня 2016 року.

Суд погоджується з наведеним позивачем у заяві про збільшення позовних вимог розрахунком: 119455 + 660 430 = 779 885 : 119455 = 6,52, згідно якого вартість нежитлових приміщень по АДРЕСА_2 зі 119455 гривень 00 коп. до проведення в них капітального ремонту істотно збільшилася на 660430 гривень 00 коп. після проведення капітального ремонту, тобто в 6,5 разів.

Внаслідок проведеного за рахунок позивача капітального ремонту нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 вартість нежитлових приміщень істотно збільшилася, що підтверджується долученими до позовної заяви копіями

і дослідженими судом під час розгляду справи по суті оригіналами: договору підряду № 05/14/2р від 05 лютого 2014 року; прибуткових касових ордерів № 127 від 04 квітня 2014 року на суму 260000 гривень 00 коп. і № 210 від 30 вересня 2016 року на суму 269128 гривень 00 коп.; протоколу визначення договірної ціни ремонтно-будівельних робіт до договору підряду № 05/14/2р від 05 лютого 2014 року; відомостей ресурсів від 15 лютого 2016 року; акту №1 приймання виконаних будівельних робіт

від 15 лютого 2016 року; локального кошторису на будівельні роботи № 02-01-01; довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат від 15 лютого 2016 року.

Суд погоджується з наведеним позивачем у заяві про збільшення позовних вимог розрахунком: 206 843 + 529 128 = 735 971 : 206 843 = 3,55, згідно якого вартість нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 з 206843 гривень 00 коп. до проведення в них капітального ремонту збільшилася на 529128 гривень 00 коп. після проведення в них капітального ремонту, тобто у 3,5 рази.

Досліджені судом документи щодо обсягів виконаних внутрішніх ремонтно-будівельних робіт, витрачених будівельних матеріалів, встановленого технічного обладнання, сплачених позивачем значних коштів для проведення у нежитлових приміщеннях капітальних ремонтів на загальну суму 1189558 гривень 80 коп. (660430,80 + 529128,00 = 1189558,80), порівняння вартості майна до та після невід`ємних поліпшень, які відбулися внаслідок проведених ремонтів, дають суду підстави визнати доведеним належними письмовими доказами істотне збільшення вартості нежитлових приміщень за рахунок грошових затрат позивача, як другого з колишнього подружжя.

Наведені обставини частково визнаються відповідачем. У відзиві від 03 лютого 2021 представником відповідача ОСОБА_3 адвокатом Лазарєвою М.Д. підтверджується,

що ремонтіроботи унежитлових приміщенняхздійснювалися протягом2014 2016років завласні коштивідповідача таспільні зчоловіком кошти.

У заяві свідка від 27 січня 2021 року при наданні на поставлені позивачем

у позовній заяві запитання 5 ? 7 письмових відповідей відповідач також визнає,

що ремонти у нежитлових приміщеннях, розташованих по

АДРЕСА_3 були здійснені за її (відповідача) особисті кошти та частково за спільні сімейні з її чоловіком ОСОБА_1 кошти.

У цій же заяві свідка відповідач категорично стверджує, що вона особисто одержувала оренду плату і визначала порядок її використання. Виплат своєму чоловіку ОСОБА_1 половини отриманого від надання в оренду нерухомого майна відповідач ОСОБА_3 не здійснювала ніколи.

Саме цими обставинами позивач і обґрунтовує свої вимоги про визнання об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя доходу, одноосібно отриманого відповідачем за 2018, 2019 та 2020 роки від надання в оренду нежитлових приміщень і стягнення з відповідача рівної частки цього доходу.

Застосовуючи до спірних правовідносин приписи статті 62 СК України, суд виходить з того, що у разі істотного збільшення за час шлюбу вартості майна,

яке належить на праві власності одному з подружжя внаслідок спільних трудових

чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Визнання такого права є засобом забезпечення інтересів іншого, не власника,

з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з них.

Зі змістустатті 62 СК Українивбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності

у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами

або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих коштів одного з подружжя

на покращення чи збільшення майна, власником якого є другий з подружжя

і визначаються шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя . За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання об`єкта нерухомості, що істотно збільшує вартість майна.

Із системного аналізу норм статей 57,60,62, 63,70 СК Українивбачається,

що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.

Позивачем доведено, що збільшення вартості майна є істотним, у таке збільшення були вкладені його власні кошти від особистої трудової діяльності, а також запозичені кошти, а його внесок у проведення капітального ремонту нежитлових приміщень у розумінні частини першоїстатті 62 СК Україниє співмірними з вимогами про визнання доходу від надання в оренду цих приміщень об`єктом спільної сумісної власності подружжя та поділ цього доходу між колишнім подружжям у рівних частках.

Відповідно достатті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зістаттею 63 СК Українидружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина першастатті 70 СК України).

Конструкція нормистатті 60 СК Українисвідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя, але у такому випадку тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється

на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини,

що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Вказані процесуальні норми передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Для підтвердження позовних вимог позивачем надані належні, достатні і допустимі докази, дослідженням яких (у тому числі в оригіналах) судом встановлено, що істотне збільшення вартості нерухомого майна відбулося внаслідок проведених позивачем капітальних ремонтів за його власні кошти і його вимоги про визнання доходу від надання в оренду цих приміщень об`єктом спільної сумісної власності подружжя

та поділ цього доходу у рівних частках є правомірними.

Проте, відповідачем доказів, які б об`єктивно підтверджували заперечення проти позовних вимог та доводили проведення капітальних ремонтів нежитлових приміщень внаслідок праці відповідача або вкладення її особистих коштів суду не надано, а навпаки, визнано факт проведення ремонтних робіт також був здійснений за спільні кошти з позивачем ОСОБА_1 .

Суд, на підставі встановлених обставин і фактів, визначивши правовідносини сторін, які випливають із встановлених судом обставин, дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 62 СК

України, згідно якої якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном

чи догляді за ним, то дохід, одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя,

що узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду в однотипних правовідносинах, викладеними, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20), від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20); постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 24 березня 2021 року

у справі № 161/17237/19 (провадження № 61-15св21), від 11 вересня 2019 року

у справі № 426/6877/15-ц (провадження № 61-27746св18).

Надаючи оцінку запереченням представника відповідача з приводу неправильного обчислення позивачем періоду, за який нараховані дохід від надання відповідачем нежитлових приміщень в оренду, інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми заборгованості, суд виходить з наступного.

Згідно витребуваних судом з Головного управління ДПС у Харківській області щорічних податкових декларацій (форма F0103306) фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (податковий номер НОМЕР_1 ) за 2018, 2019 та 2020 роки від надання в оренду власного нерухомого майна (КВЕД 68.20) відповідач отримала доход на загальну суму 2102536 гривень 00 коп., рівна частка якого складає

1521400 гривень 79 коп.

Позивачем у заяві про збільшення позовних вимог окремо за 2018, 2019 та 2020 роки наведений автоматизований розрахунок інфляційних втрат згідно діючих

у кожному році індексів інфляції та 3% річних за користування відповідачем протягом 2018, 2019 та 2020 років грошовими коштами, починаючи з 01 січня 2019 року (місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений перший платіж) в межах трирічного строку позовної давності.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу

з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також

3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стягнення інфляційних втрат та 3% річних відповідає приписам частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки є заходом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов`язання, який застосовується в разі прострочення грошового зобов`язання.

У пункті 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз`яснюється, що за змістом частини 2 статті 625 ЦК Українитри відсотка річних від простроченої суми полягає в отриманні компенсації (плати)

від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Ці кошти нараховуються незалежно від сплати інших санкцій (неустойки або пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Суд погоджується з наданим позивачем розрахунками, згідно яких: частина доходу, отриманого відповідачем ОСОБА_3 за 2018, 2019

та 2020 роки за надання в оренду нежитлових приміщень по

АДРЕСА_3 складає1051268гривень 00коп.;інфляційні втратиза 2018,2019та 2020роки складають375939,79гривень 00коп.; 3% річних за користування протягом 2018, 2019 та 2020 років грошовими коштами складають 94193, 00 гривні 00 коп. Загальна сума складає 1521400, 79 гривень 79 коп.

На підставі встановлених судом обставин і фактів, визначених правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, оцінивши кожен доказ окремо,

а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і задовольняє їх у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі на суму 6711,55 грн., а тому вказані витрати підлягають стягнення з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 15, 16, ЦК України, статтями 57,60,62, 63,70, 72 СК України, статями 3, 4, 11-13, 81, 82, 141, 209, 265, 268, 280, 282 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання об`єктом спільної сумісної власності доходу та поділ доходу у рівних частках задовольнити.

Визнати об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , доходи в розмірі 2102536 (два мільйони сто дві тисячі п`ятсот тридцять шість) грн. 00 коп., отримані ОСОБА_3 за 2018, 2019 та 2020 роки за надання в оренду нежитлових приміщень, розташованих по АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , частку доходу, отриманого ОСОБА_3 за 2018, 2019 та 2020 роки за надання в оренду нежитлових приміщень, розташованих по АДРЕСА_3 , в розмірі 1051268 (один мільйон п`ятдесят одна тисяча двісті шістдесят вісім) грн. 00 коп., інфляційні витрати за 2018, 2019 та 2020 року в розмірі 375939 (триста сімдесят п`ять тисяч дев`ятсот тридцять дев`ять) грн. 79 коп. та 3% річних за користування протягом 2018, 2019 та 2020 років грошовими коштами в розмірі 94193 (дев`яносто чотири тисячі сто дев`яносто три) грн. 00 коп., а всього стягнути 1521400 (один мільйон п`ятсот двадцять одна тисяча чотириста) грн. 79 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 суму сплаченого судового збору у розмірі 6711 (шість тисяч сімсот одинадцять) грн. 55 коп.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

На підставі частини 1 статті 354 ЦПК України, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19.07.2024 року.

Головуючий: