Постанова

від 22.07.2024 по справі 910/17838/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2024 р. Справа№ 910/17838/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Яковлєва М.Л.

Сибіги О.М.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 по справі №910/17838/23 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

про стягнення 84 676,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - позивач, ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - відповідач, ДП "Ліси України", скаржник), в якому просить стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" суму виплаченого страхового відшкодування у порядку регресу в розмірі 84 676,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.03.2020 між позивачем та Державним підприємством "Зарічненський лісгосп", правонаступником якого є відповідач, було укладено два договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, посвідчених полісами АР/4118030 та АР/4118035, відповідно до яких була застрахована цивільно-правова відповідальність Державного підприємства "Зарічненський лісгосп" під час експлуатації транспортних засобів: автомобіля УРАЛ 3110, д.р.н. НОМЕР_1 (поліс АР/4118030) та причепу ТМЗ 802, д.р.н. НОМЕР_2 (поліс АР/4118035).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/17838/23 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси Українина користь Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" страхове відшкодування у розмірі 84 676 (вісімдесят чотири тисячі шістсот сімдесят шість) грн 00 коп., судовий збір у розмірі 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500 (десять тисяч п`ятсот) грн 00 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок настання вказаної дорожньо-транспортної пригоди Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" 26.10.2022 було виплачено страхове відшкодування на користь ОСОБА_1 у розмірі 84 676,00 грн, а тому відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 1172, 1187 Цивільного кодексу України позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України №623 від 04.10.2021 визначено, що Державне підприємство "Висоцьке лісове господарство" є правонаступником прав й обов`язків Державного підприємства "Заріченське лісове господарство", а наказом Державного агентства лісових ресурсів України №958 від 04.11.2021 визначено, що Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" є правонаступником Державного підприємства "Висоцьке лісове господарство", суд приходить до висновку, що відбувся перехід прав та обов`язків у спірних матеріальних правовідносинах від Державного підприємства "Заріченське лісове господарство" до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Отже, враховуючи зазначене, шкода, яка завдана джерелом підвищеної небезпеки, а саме транспортного засобу марки "Урал", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом "ТМЗ", д.р.н. НОМЕР_2 2, підлягає стягненню саме з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Водночас, беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд першої інстанції зазначив, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають стягненню з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500 грн 00 коп. відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 року у справі №910/17838/23 про стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно - страхова компанія" страхового відшкодування у розмірі 84 676,00 грн, судового збору у розмірі 2 147,20 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500,00 грн. скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволені позову Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно - страхова компанія" про стягнення страхового відшкодування у розмірі 84 676,00 грн, судового збору у розмірі 2 147,20 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500,00 грн. відмовити.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до такого:

- судом першої інстанції зазаначено, що відповідач у вставновлений строк не подав до суду відзив на позов , відповідач обгрунтував пропущений строк на подання відзиву тим , що відповідальний працівник перебував у відпустці;

- суд першої інстанції не взяв до уваги того, що для настання процесуального правонаступництва безпосередньо повязане із переходом матеріальних прав посередника;

- станом на 07.01.2023 ПрАТ «УПСК» не було заявлено регресивної вимоги, щодо сплати страхового відшкодування внаслідок смерті ОСОБА_2 у розмірі 84 676,00грн ;

- державне спеціалізоване пілприємтво «Ліси України» не може вважатись відповідачем, оскільки не є стороною договору.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

02.05.2024 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Узагальнені доводи зводяться до такого:

ПрАТ «УПСК» вважає, що апеляційному суду слід критично віднестися до позиції апелянта (відповідача) щодо нібито поважності причин ненадання відзиву на позовну заяву;

- наведені скаржником причини засвідчують лише факт того, що відповідачем (апелянтом) на неналежному рівні організована судово-позовна робота на підприємстві, вину за яку, відповідач (апелянт) чомусь намагається перекласти на Господарський суд міста Києва;

- дивує також і позиція апелянта, що ДП «Ліси України» не може вважатися відповідачем, оскільки не є стороною договору.

07.05.2024 2024 від Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» надійшля заява про долучення доказів понесених витрат на правничу допомогу та стягнення їх з відповідача.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.03.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Сибіга О.М.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №910/17838/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 01.04.2024 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 по справі №910/17838/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №910/17838/23 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

04.04.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/12295/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 по справі №910/17838/23 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

29.04.2024 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 по справі №910/17838/23, розгляд апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 по справі №910/17838/23 здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 21.02.2020 між Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - страховик) та Державним підприємством "Заріченське лісове господарство" (далі - страхувальник) укладено поліс обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/4118030 зі строком дії з 27.03.2020 по 26.03.2021, страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю - 260 000,00 грн, за шкоду, заподіяну майну - 130 000,00 грн, франшиза - 2 600 грн, забезпечений транспортний засіб "Урал", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

21.02.2020 між Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" (страховик) та Державним підприємством "Заріченське лісове господарство" (страхувальник) укладено поліс обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/4118035 зі строком дії з 26.03.2020 по 25.03.2021, страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю - 260 000,00 грн, за шкоду, заподіяну майну - 130 000,00 грн, франшиза - 2 600 грн, забезпечений транспортний засіб ТМЗ 802, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

У подальшому, 12.06.2020 у с. Нова Річиця відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Урал", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . з причепом "ТМЗ", д.р.н. НОМЕР_2 , що належить Державному підприємству "Заріченське лісове господарство", під керуванням ОСОБА_3 .

Відповідно до страхового акту №ОЦ/175/000/20/0192 від 26.10.2022, позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 84 676 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №153753737 від 27.10.2022 із зазначенням призначення платежу: "виплата страхового відшкодування згідно страхового акту №ОЦ/175/000/20/0192 від 26.10.2022".

Претензіями №2677/17 від 21.11.2022, №0209/03 від 30.01.2023, №2661/03 від 05.09.2023 позивач вимагав від відповідача сплатити суму страхового відшкодування у розмірі 84 676 грн 00 коп., що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення 25.11.2022. У відповідь на які відповідач листом №100 від 17.02.2023 зазначив про сплив строку заявлення кредиторами своїх вимог під час припинення ДП "Висоцьке лісове господарство".

Вироком Заріченського районного суду Рівненської області від 30.03.2022 по справі №561/149/21 визнано ОСОБА_4 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 287 Кримінального кодексу України та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 51 000 (п`ятдесят одна тисяча) грн без позбавлення права обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан транспортних засобів.

У вказаному вироку зазначено, що 12.06.2020 близько 08 год. ОСОБА_4 , перебуваючи на посаді начальника автотранспортного цеху ДП "Зарічненське лісове господарство", будучи особою відповідальною по контролю за технічним станом транспортних засобів перед випуском на лінію, знаходячись на території вказаного підприємства, що розташоване по вул. Центральна,78 в смт. Зарічне Рівненської області, в порушення абз. 4 ч. 2 ст. 12 Закону України "Про дорожній рух", відповідно до якого посадові особи, які відповідають за експлуатацію і технічний стан транспортних засобів, зобов`язані не випускати на лінію транспортні засоби, технічний стан яких не відповідає нормативам з безпеки дорожнього руху та вимогам правил дорожнього руху, випустив у експлуатацію завідомо технічно несправний спеціалізований вантажний лісовоз "УРАЛ 4320", реєстраційний номер НОМЕР_1 (з несправністю робочої гальмівної системи у вигляді відсутності на конструктивних місцях кріплення елементів гальмівного приводу та несправністю ходової частини у вигляді зношення шин передніх коліс, які він міг виявити перед виїздом) та випустив у експлуатацію технічно несправний причеп-розпуск ТМЗ-802, реєстраційний номер НОМЕР_2 (з несправністю гальмівної системи у вигляді відсутності на конструктивних місцях кріплення елементів гальмівного приводу та неправильно змонтованими елементами кріплення шини на диску колеса та деформованим і зміщеним бортовим кільцем на правому передньому колесі причепа-розпуска ТМЗ-802, реєстраційний номер НОМЕР_2 , які він міг виявити перед виїздом), з такими технічними несправностями, з якими відповідно до пункту 31.4 Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 та ДСТУ 3649:2010 "Колісні транспортні засоби. Вимоги щодо безпечності технічного стану транспортного засобу", заборонена експлуатація транспортних засобів.

Цього ж дня близько 12 год. 25 хв. водій ДП "Зарічненське лісове господарство" ОСОБА_3 , керуючи технічно несправним спеціалізованим вантажним лісовозом УРАЛ 4320, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з технічно несправним причепом-розпуском ТМЗ-802, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався по вул. Центральній, поблизу будинку № 38 в с. Новорічиця, Зарічненського району, Рівненської області в напрямку смт. Зарічне, Рівненської області.

Під час руху вищевказаного транспортного засобу відбулося від`єднання бортового кільця переднього правого колеса причепа-розпуска ТМЗ-802, реєстраційний номер НОМЕР_3 з подальшою розгерметизацією колеса. Після від`єднання бортове кільце відлетіло та контактувало з малолітньою ОСОБА_2 , яка знаходилася поблизу магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що по АДРЕСА_1 . У результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження від яких померла по дорозі до лікувального закладу.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 23.08.2022 вирок Зарічненського районного суду Рівненської області від 30.03.2022 у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12020180000000137 від 12.06.2020, відносно ОСОБА_4 за ст. 287 Кримінального кодексу України скасовано.

На підставі ст. 47 Кримінального кодексу України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звільнено від кримінальної відповідальності за ст. 287 Кримінального кодексу України та передано його на поруки трудового колективу ДП "Висоцьке лісове господарство".

Кримінальне провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12020180000000137 від 12.06.2020, відносно ОСОБА_4 , за ст. 287 Кримінального кодексу України, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України закрито, у зв`язку зі звільненням останнього від кримінальної відповідальності.

21.02.2020 між Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - страховик) та Державним підприємством "Заріченське лісове господарство" (далі - страхувальник) укладено поліс обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/4118030 зі строком дії з 27.03.2020 по 26.03.2021, страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю - 260 000,00 грн, за шкоду, заподіяну майну - 130 000,00 грн, франшиза - 2 600 грн, забезпечений транспортний засіб "Урал", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

21.02.2020 між Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" (страховик) та Державним підприємством "Заріченське лісове господарство" (страхувальник) укладено поліс обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/4118035 зі строком дії з 26.03.2020 по 25.03.2021, страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю - 260 000,00 грн, за шкоду, заподіяну майну - 130 000,00 грн, франшиза - 2 600 грн, забезпечений транспортний засіб ТМЗ 802, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Відповідно до страхового акту №ОЦ/175/000/20/0192 від 26.10.2022 позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 84 676 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №153753737 від 27.10.2022 із зазначенням призначення платежу: "виплата страхового відшкодування згідно страхового акту №ОЦ/175/000/20/0192 від 26.10.2022".

При зверненні до суду з вказаним позовом позивач просив суд стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 84 676 грн 00 коп.

Володільцем джерела підвищеної небезпеки, а саме транспортного засобу марки "Урал", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом "ТМЗ", д.р.н. НОМЕР_2 , який був предметом заподіяння тілесних ушкоджень та настання смерті, було Державне підприємство "Заріченське лісове господарство", що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , НОМЕР_5 .

Крім цього, ОСОБА_3 на час події перебував в трудових відносинах з Державним підприємством "Заріченське лісове господарство", що підтверджується наказом № 8 від 01.02.2018 про переведення ОСОБА_3 на роботу з 01.02.2018, наказом №34 від 14.02.2020 про закріплення автотранспортних засобів за водіями.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що обов`язок з відшкодування шкоди покладається на відповідача. Таким чином, у межах ліміту відшкодування на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю внаслідок настання смерті потерпілої особи, просить суд стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" страхове відшкодування у розмірі 84 676 грн 00 коп.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Відносини у сфері страхування регулюються Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування" (далі - Закон), який спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

Відповідно до статті 1 Закону, страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно з положеннями статті 8 вказаного Закону, страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до частини 1 статті 984 Цивільного кодексу України, страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Вимоги, яким повинні відповідати страховики, порядок ліцензування їх діяльності та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю, встановлюються законом.

Страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, є: фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства", з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності; зареєстровані Уповноваженим органом відповідно до цього Закону та законодавства України постійні представництва у формі філій іноземних страхових компаній, які також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Слова "страховик", "страхова компанія", "страхова організація" та похідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності (стаття 1 Закону).

Так, ст. 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

За приписами статті 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно з підпунктом 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до страхового акту №ОЦ/175/000/20/0192 від 26.10.2022 позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 84 676 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №153753737 від 27.10.2022 із зазначенням призначення платежу: "виплата страхового відшкодування згідно страхового акту №ОЦ/175/000/20/0192 від 26.10.2022".

Положеннями статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту), укладеного із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець (вказана позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 р. у справі № 426/16825/16-ц).

Володільцем джерела підвищеної небезпеки, а саме транспортного засобу марки "Урал", причепом "ТМЗ", д.р.н. НОМЕР_2 , який був предметом заподіяння тілесних ушкоджень та настання смерті, було Державне підприємство "Заріченське лісове господарство", що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , НОМЕР_5 .

Крім цього, як зазначалось колегією суддів вище, ОСОБА_3. на час події перебував у трудових відносинах з Державним підприємством "Заріченське лісове господарство", що підтверджується наказом № 8 від 01.02.2018 про переведення ОСОБА_3 на роботу з 01.02.2018, наказом №34 від 14.02.2020 про закріплення автотранспортних засобів за водіями.

Відповідач у апеляцій скарзі, заперечував щодо правонаступництва, посилаючись на наступне.

Станом на 07.01.2023 Приватне акціонерне товариство «УПСК» не було заявлено регресивної вимоги, щодо сплати страхового відшкодування внаслідок смерті ОСОБА_2 у розмірі 84 676, 00 грн. Відповідно до переданного акту сума не включалась.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відхилення доводів відповідача з огляду на наступне.

Згідно з ст. 52 Господарського процесуального кодексу України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до приписів зазначених статей, процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане із переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника.

Для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва господарському суду необхідно досліджувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Підставою для процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному правовідношенні, яке настало після відкриття провадження у справі. Відтак особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав й обов`язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

У свою чергу у відзиві на апеляційну скаргу, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань ДП «Ліси України» (Ідентифікаційний код юридичної особи 447680034), є правонаступником Державного підприємства «Висоцьке лісове господарство» (Ідентифікаційний код юридичної особи 00992740) (надалі - ДП «Висоцький лісгосп), запис про припинення якого внесений до реєстру 13.10.2023 р., номер запису 1005941120027000054.

У свою чергу ДП «Висоцький лісгосп» був правонаступником Державного підприємства «Зарічненське лісове господарство» (Ідентифікаційний код юридичної особи 00992823) (надалі - ДП «Зарічненський лігосп»), запис про припинення якого внесений до реєстру 18.11.2022, номер запису 1005951120034000041.

З копії наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 04.10.2021 №623 «Про припинення Державного підприємства «Зарічненське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення» вбачається, що Державне підприємство «Зарічненське лісове господарство», код згідно з ЄДРПОУ 00992823 припинено шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державногопідприємства «Висоцьке лісове господарство», код згідно з ЄДРПОУ 00992740 (п. 1).

Як уже було зазначено, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про припинення Державного підприємства «Зарічненське лісове господарство» внесено до реєстру 18.11.2022, номер запису 1005951120034000041.

З копії наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 04.11.2022 №958 «Про припинення Державного підприємства «Висоцьке лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення» вбачається, що Державне підприємство «Висоцьке лісове господарство», код згідно з ЄДРПОУ 00992740 припинено шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», код згідно з ЄДРПОУ 44768034 (п. 1).

При відповідній реорганізації (приєднання) не має значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків, адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі №922/347/21, від 16.03.2023 у справі №922/3979/21, від 08.06.2023 у справі №911/343/22, від 18.08.2023 року у справі №922/4650/21.

Отже, лише при припиненні суб`єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при таких видах реорганізації неможливий. Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/5953/17.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що шкода, яка завдана джерелом підвищеної небезпеки, а саме транспортного засобу марки "Урал", державний реєстраційний номер НОМЕР_6 причепом "ТМЗ", д.р.н. НОМЕР_1 , підлягає стягненню саме з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції.

Згідно зі статтею 228 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Згідно з пп. г п. 38.1.1 ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджуєтсья із висновком суду першої інстанції про правомірність та обгрунтованість позовних вимог.

Позивачем також заявлено про стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 500 грн 00 коп.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність ". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Як вбачається з матеріалів справи, 21.05.2019 між Адвокатським бюро "Юхименко та партери" та Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" було укладено Договір про надання правової допомоги №1/05.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано платіжну інструкцію №162224718 від 16.11.2023 на суму 10 500,00 грн, акт про надання правової допомоги №209 від 16.11.2023, за яким загальна вартість послуг за цим актом складає 10 500,00 грн, загальна кількість часу, витраченого на надання правових послуг - 8 годин, що складається з: збір та правовий аналіз доказів по справі - 1 год., опрацювання законодавчої бази, формування та узгодження правової позиції з клієнтом - 2 год., написання, підготовка позовної заяви - 5 год.

Судом встановлено, що Юхименко С.Ю. є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю РН №1396 від 25.05.2018, інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної Асоціації Адвокатів України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 по справі №922/1964/21 зазначено, що відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Крім того, Суд враховує, що наданий акт прийому передачі виконаних робіт не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони. Суд виходить з того, що розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Враховуючи викладене, а також відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають стягненню з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500 грн 00 коп. відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/17838/23 за наведених скаржником доводів апеляційної скарги

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємтва «Ліси України» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/17838/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/17838/23 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/17838/23 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді М.Л. Яковлєв

О.М. Сибіга