Рішення

від 02.07.2024 по справі 910/2214/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.07.2024Справа № 910/2214/24Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Нерон і Партнери"

до ОСОБА_1

про відшкодування збитків, завданих господарському товариству його посадовою особою в розмірі 82 681,60 грн.

При секретарі судового засідання: Габорак О.М.

Представники учасників справи:

від позивача: Сологуб Вадим Леонідович - представник за ордером №1167580 від 02.11.2023;

відповідач: ОСОБА_1 .

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерон і Партнери" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, завданих господарському товариству його посадовою особою в розмірі 82 681,60 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

08.03.2024 до канцелярії суду позивач подав позовну заяву про усунення недоліків з доданими документами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 02.04.2024.

02.04.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив.

02.04.2024 судом оголошено про відкладення підготовчого засідання на 14.05.2024.

15.04.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли заперечення на долучення відзиву, додаткові пояснення у справі, клопотання про відсутність підстав для відмови відповідача у виконанні процесуального обов`язку та додаткові пояснення.

14.05.2024 судом протокольною ухвалою оголошено про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 28.05.2024.

17.05.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив, клопотання про вирішення питання, передбаченого ч. 1 ст. 90 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та заява про застосування до відповідача заходу процесуального примусу.

28.05.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про забезпечення витрат на професійну правничу допомогу, клопотання про долучення доказів та заперечення на відповідь на відзив.

У підготовче засідання 28.05.2024 не з`явився відповідач, хоча про місце, дату та час засідання повідомлений належним чином.

В судовому засіданні суд ухвалив відмовити у задоволенні клопотання позивача про зобов`язання відповідача надати відповіді на поставлені запитання та клопотання про накладення штрафу у зв`язку з невиконанням процесуальних обов`язків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про забезпечення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження на 18.06.2024.

01.07.2024 до канцелярії суду (через систему "Електронний суд") від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

02.07.2024 до канцелярії суду (через систему "Електронний суд") від відповідача надійшло клопотання про доручення доказів.

В судовому засіданні 02.07.2024 позивачем заявлено про подання доказів витрат на професійну правничу допомогу після прийняття рішення. Просив суд позов задовольнити.

Відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Позивачем зазначено, що 02.10.2017 року між фізичною особою ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Нерон і партнери» (найменування на момент вчинення відповідної дії «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» в особі керівника виконавчого органу директора ОСОБА_1, який діяв на підставі Статуту, укладено строковий трудовий договір на 1 рік.

Після закінчення строку дії вищевказаного трудового договору позивач, в особі ОСОБА_1 , не звільнив ОСОБА_2 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, що мало наслідком продовження дії трудового договору від 02.10.2017 року на невизначений строк.

Упродовж періоду часу з жовтня 2019 року по липень 2020 року позивач, в особі директора ОСОБА_1 , не виконував належним чином трудові обов`язки відносно ОСОБА_2 , зокрема мали місце: системна та без попереджень затримка виплати заробітної плати, безпідставна не сплата єдиного соціального внеску, невиплата відпускних.

У зв`язку з систематичним порушенням трудового законодавства 10.07.2020 року ОСОБА_2 подано заяву про звільнення з позивача з 10.07.2020 року на підставі ст. 39 КЗпП України.

Фактично сторони перебували у трудових відносинах з 02.10.2017 року по 10.07.2020 року, однак 12.07.2020 року позивачем, в особі керівника виконавчого органу директора ОСОБА_1 , подано до податкового органу звіт корегування, згідно якого ОСОБА_2 нібито звільнено з позивача ще 02.10.2018 року.

У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся з позовною заявою до позивача у якій просив:

- визнати незаконним звільнення ОСОБА_2 з товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "Гапоненко Роман і партнери" з 02.10.2018 року на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України та, як наслідок, визнати недійсними записи у трудовій книжці ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 під № 10 «Анулювання запису № 9» та під № 11 «Звільнити з посади молодшого юриста у зв`язку із закінченням трудового договору згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України»;

- встановити факт перебування у трудових відносинах ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "Гапоненко Роман і партнери" у період часу з 03.10.2018 року по 10.07.2020 року, та зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "Гапоненко Роман і партнери", в особі Президента ОСОБА_1 , внести до трудової книжки ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 запис про звільнення з 10.07.2020 року на підставі п. 3 ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України;

- стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "Гапоненко Роман і партнери" на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 69 536,72 грн. - суми непроведеного розрахунку при звільненні, а також середній заробіток за період з 13.07.2020 року по час ухвалення рішення за непроведений розрахунок при звільненні з розрахунку 600,00 грн. за один робочий день.

Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 29.11.2021 у справі №699/788/20 позов ОСОБА_2 до ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» про визнання звільнення незаконним, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості із заробітної плати - задоволено частково. Визнано недiйсними записи у трудовій книжці ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 під № 10 від 02.10.2018 «Анулювати запис № 9» та під № 11 від 02.10.2018 «Звільнити з посади молодшого юриста у зв`язку з закінченням трудового договору згідно ст п. 2 ст. 36 КЗпП України». Встановлено факт перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Мiжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» у період часу з 03.10.2018 по 10.07 2020. Зобов`язано уповноважену особу товариства з обмеженою відповідальністю «Мiжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» внести до трудової книжки ОСОБА_2 cepiї НОМЕР_2 запис про звільнення з посади юриста з 10.07 2020 на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 69536,72 (шістдесят дев`ять тисяч п`ятсот тридцять шість грн. 72 коп) гривень, яка складається з заборгованості з виплати заробітної плати за період грудень 2019 - червень 2020 у розмірі 19334,00 грн.; заборгованості з заробітної плати за використану щорічну оплачувану відпуску строком 18 календарних днів у розмірі 7101,36 грн; компенсації за невикористані 18 днів щорічної оплачуваної відпустки у розмірі 7101,36 грн., вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у розмірі 36000,00 грн. Товариство з обмеженою відповідальністю «Мiжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» додатково до суми, що стягується на користь ОСОБА_2 , має нарахувати як податковий агент податки й інші обов`язкові платежі та збори, а також здійснити їх перерахування до відповідних бюджетних та позабюджетних фондів. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» на користь ОСОБА_2 судові втрати у виді сплаченого судового збору в розмірі 1681,60 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна грн. 60 коп) гривень. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» на користь державного бюджету судові втрати у виді судового збору в розмірі 1681,60 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна грн. 60 коп) гривень. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» на користь ОСОБА_2 судові втрати витрат на правничу правову допомогу в розмірі 45000,00 (сорок п`ять тисяч грн. 00 коп) гривень. У задоволенні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за період з 13.07.2020 по час ухвалення рішення за непроведений розрахунок при звільненні з розрахунку 600,00 грн. за один робочий день відмовити через передчасність заявлених вимог.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 30.05.2023 у справі №699/788/20 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» - залишено без задоволення. Рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 29 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» про визнання звільнення незаконним, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості із заробітної плати - залишено без змін.

У вищезазначеному рішенні судом встановлено наступне:

«60.Наказом ТОВ «МЮК Гапоненко Роман і партнери» від 23.06.2018 № 40-П ОСОБА_2 переведено на посаду «молодшого юриста» (том 1, а.с. 19).

61.Наказом від 01.08.2019 № 44-П ОСОБА_2 переведено на посаду «юриста» (том 1, а.с. 24). Указане також підтверджується записами в трудовій книжці ОСОБА_2 під №№ 7, 8, 9 (том 1, а.с. 18).

62.Запис під № 9 у трудовій книжці позивача «переведення на посаду юриста», датований 01.08.2019, та підставою його внесення вказано наказ № 44-П від 01.08.2019.

63.Запис під № 10 у трудовій книжці Позивача «анулювання запису № 9», датований 02.10.2018.

64.Запис під № 11 у трудовій книжці ОСОБА_2 «звільнити з посади молодшого юриста у зв`язку із закінченням трудового договору» також датовано 02.10.2018.

65.Відповідачем видавалися накази про надання позивачу оплачуваних відпусток: від 26.12.2019 № 562-В (том 1, а.с. 25), від 31.01.2020 № 570-В, від 13.02.2020 № 573-В, від 25.05.2020 № 589-В, від 16.06.2020 № 593-В(том 1, а.с. 53-56).

74. З наданою позивачем виписки з його рахунку в АТ «ОТП Банк» вбачається, що він отримував виплати, які мають характер заробітної плати, від ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери». Позивач під час судового розгляду вказав, що ці виплати є заробітною платою, хоча оформлені як поворотна фінансова допомога. Відповідач цих обставин не заперечив (том 1, а.с. 63-69).

75.Дослідивши відомості про дати проведення на користь позивача виплат, слід дійти висновку, що ці виплати носили регулярний характер, однак здійснювалися не в конкретно визначені дати. З наведених відомостей вбачається, що відповідач систематично порушував строки виплати заробітної плати (том 1, а.с. 63-71).

81.Позивач ОСОБА_2 10.07.2020 звернувся до ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери» з заявою про звільнення (том 1, а.с. 61). Указану заяву зареєстровано в журналі вхідної кореспонденції ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери» 10.07.2020 за № 365.

82.Позивач ОСОБА_2 13.07.2020 звернувся до ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери» з заявою про видачу трудової книжки та копії наказу про звільнення, а також просив провести розрахунок при звільненні (том 1, а.с. 62). Указану заяву зареєстровано в журналі вхідної кореспонденції ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери» 13.07.2020 за № 366.

83.Відповідачем долучено до матеріалів справи копію адресованого ОСОБА_2 повідомлення ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери» від 04.06.2019 про необхідність з`явитися в офіс компанії за адресою: вул. Шота Руставелі, 27, оф. 17, м. Київ , для отримання трудової книжки (том 1, а.с. 114). На підтвердження направлення указаного листа відповідач надає копію опису цінного листа, що направлявся рекомендованим повідомлення № 0100182065247, а також фіскальний чек від 12.07.2020 та інформацію з сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження вручення указаного поштового відправлення (том 1, а. с. 115, 116). Надані докази свідчать про те, що повідомлення, датоване 04.06.2019, фактично було направлено відповідачем на адресу позивача більше ніж через рік, а саме 12.07.2020, тобто після подання позивачем 10.07.2020 заяви на звільнення.

89. Керівником відповідача ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери» та керівником АО «Гапоненко Роман і партнери» була на той час і є на момент ухвалення рішення одна і та сама особа - представник відповідача ОСОБА_1 .

90.Оскільки трудова книжка позивача станом на 04.06.2019 не зберігалася в АО «Гапоненко Роман і партнери», слід дійти висновку, що це адвокатське об`єднання не було місцем основної роботи позивача. Також слід дійти висновку, що президенту ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери» ОСОБА_1 ця інформація була добре відомою.

91.У разі, якби позивач був звільнений з ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери» з 02.10.2018, то його трудова книжка мала б з 20.03.2019 зберігатися в АО «Гапоненко Роман і партнери». Однак єдиний керівник цих двох установ - ОСОБА_1 - фактично це заперечив, надавши суду вищезазначене повідомлення ОСОБА_2 від 04.06.2019 про необхідність отримання трудової книжки.

92.З огляду на викладене слід дійти висновку, що представник відповідача ОСОБА_1 свідомо надавав суду недостовірні відомості як щодо факту звільнення позивача 02.10.2018, так і щодо факту направлення позивачу 04.06.2019 повідомлення про необхідність отримання трудової книжки.

94.При цьому суд звертає увагу, що представник відповідача ОСОБА_1 підтвердив факт перебування свідка ОСОБА_3 в трудових відносинах з відповідачем у вказаний свідком період. Однак ОСОБА_1 категорично заперечував проти допиту свідка ОСОБА_3 в межах цієї судової справи, оскільки остання під час приймання її на роботу до ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери» підписувала письмове зобов`язання про нерозголошення адвокатської таємниці. Представник відповідача ОСОБА_1 намагався залякати свідка можливими негативними наслідками у разі надання відомостей свідком під час допиту.

101.Ураховуючи викладене в пунктах 97-100 цього рішення, слід дійти висновку, що відповідач без поважних причин не надав витребуваних доказів.

104.Ураховуючи встановлені судом обставини, беручи до уваги запитання позивача (п. 31 рішення) та попередній пункт рішення, суд вважає доведеним, що: 1) ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» у період часу з 03.10.2018 до 10.07.2020; 2) записи під № 10 «Анулювання запису № 9» та під № 11 «Звільнити з посади молодшого юриста у зв`язку із закінченням трудового договору згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України» були внесені до трудової книжки позивача невідомою особою після 10.07.2020 безпідставно; 3) президент ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» ОСОБА_1 підписував накази відносно ОСОБА_2 у період часу з 03.10.2018 до 10.07.2020, зокрема: про переведення на посаду «юриста», про надання відпусток, про відрядження, про призначення його в.о. Президента ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери», а також підписував довідки про місце роботи та характеристику; 4) трудова книжка ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 зберігалася на ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» після 02.10.2018 оскільки позивач продовжував працювати до 10.07.2020; 5) наказ про звільнення ОСОБА_2 з ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» з 02.10.2018 не видавався; 6) ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» не провело повний розрахунок з ОСОБА_2 у день його звільнення, при цьому 02.10.2018 не є днем звільнення; 7) від імені ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» упродовж липня 2020 року надходив до податкового органу звіт корегування, за відомостями якого ОСОБА_2 звільнено з ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» з 02.10.2018; 8) востаннє ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» здійснило обчислення і сплату єдиного соціального внеску за ОСОБА_2 в грудні 2019 року; 9) останній раз ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» перерахувало грошові кошти на зарплатну картку ОСОБА_2 в червні 2020 року.

130.Наведене вище дозволяє дійти висновку, що відповідач допускав систематичні порушення законодавства про працю щодо позивача як під час перебування сторін у трудових відносинах, так і під час процедури звільнення.

191.Слід звернути увагу, що при направленні трудової книжки позивачу поштовим відправленням від 12.07.2020 відповідач свідомо зазначив відомості, якi унеможливлювали отримання позивачем такого поштового відправлення. Так, з наданої відповідачем поштової накладноп вiд 12.07.2020 № 0100182065247 вбачається, що відповідач при заповненнi контактних даних отримувача (позивача) умисно зазначив контактний номер телефону НОМЕР_3 , який є номером телефону офісу ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери», що позбавило позивача права бути поінформованим про направлення йому поштового відправлення (том 1, а. с. 115, звор).

192.Доказом умисного зазначення представником відповідача у вищевказаному поштовому відправлені неправильних відомостей про номер телефону позивача є те, що 13.07.2020 від імені Адвокатського об`єднання «Гапоненко Роман і партнери», керівником якого також є ОСОБА_1 , на ім`я позивача надіслано поштове відправлення (накладна № 0101909573557) з правильним номером телефону позивача (том 1, а.с. 186).

194.Також слід звернути увагу, що сторона відповідача ставила під сумнів надані позивачем докази, представник ОСОБА_1 вважав ці докази (документи) підробленими, з приводу чого направляв заяву в поліцію про вчинення кримінального правопорушення. Разом з тим, під час розгляду цієї справи відповідач не заявляв клопотання про призначення будь-якої експертизи щодо підтвердження факту можливої підробки позивачем доказів.

195.У той же час, достовірність письмових доказів, відповідність наданих копій оригіналам, підтвердила свідок ОСОБА_3 , яка є колишнім працівником відповідача. Також цей свідок підтвердила, що саме її підпис міститься на наданих доказах, а документи відповідають тій шаблонній формі, яка використовувалась відповідачем (п.п. 93, 94 рішення).».

Відповідно до ч.4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як стверджує позивач відразу після набрання законної сили рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 29.11.2021 року у справі №699/788/20 відповідач, з метою уникнення відповідальності за вчинювані ним порушення, а також з метою уникнення відповідальності за невиплату заробітної плати на підставі статті 175 Кримінального кодексу України, звільнився у позивача.

12.07.2023 відкрито виконавче провадження № 72247713 за фактом виконання рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 29.11.2021 у справі №699/788/20.

23.02.2024 позивачем на виконання рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 29.11.2021 у справі №699/788/20 сплачено на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 82 681,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями №0.0.3491399449.1, №0.0.3491411379.1 від 23.02.2024.

Позивачем зазначено, що саме умисні дії колишнього керівника позивача ОСОБА_1 у вигляді порушення трудового законодавства та спотворення трудових відносин з ОСОБА_2 , які останній був змушений відновлювати у судовому порядку, призвели до понесення позивачем судових витрат (компенсація ОСОБА_2 сплати судового збору та витрат на правничу допомогу), а також сплата штрафу на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, у зв`язку з чим звернувся в суд з вимогою про стягнення з відповідача як посадової особи позивача грошових коштів у розмірі 82 681,60 грн.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, у тому числі, спори у справах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.

Як встановлено пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту порушеного права є відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ст. 1166 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною (ст. 225 Господарського кодексу України).

Статтею 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення). Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.

Відповідно до статті 40 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" члени наглядової ради товариства та члени виконавчого органу товариства повинні діяти добросовісно і розумно в інтересах товариства. Члени наглядової ради товариства та члени виконавчого органу товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, заподіяні товариству їхніми винними діями або бездіяльністю.

Частиною 3 статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до статті 89 Господарського кодексу України (в редакції чинній на дату виникнення правовідносин (заяву про звільнення 10.07.2020)) управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства. Посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.

Згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

Аналогічні висновки зроблені і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 26.11.2019 у справі №910/20261/16, від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 та постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18.

Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до збитків підприємству й зобов`язання їх відшкодувати.

Таким чином, при застосуванні статті 92 Цивільного кодексу України слід оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже, навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.

Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином.

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно з частиною другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

ЦК України не містить визначення поняття "вина". Втім, у окремих статтях цього Кодексу, згадується про умисел та необережність. Таким чином, в цивільному праві традиційно розрізняють умисну та необережну форми вини.

У частині першій статті 614 ЦК України зазначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Застосовуючи за аналогією статтю 614 ЦК України до деліктних відносин, виною є невжиття особою всіх належних від неї заходів для запобігання заподіянню шкоди («поведінкова концепція вини»).

Умисел як форма вини включає елемент усвідомлення та наміру. Діяння особи вважаються такими, що вчинені з умислом, якщо вона усвідомлювала протиправність своєї поведінки та бажала або свідомо допускала настання шкоди (збитків).

Вина у формі необережності має місце за відсутності у особи наміру завдати шкоди. При необережності особа не передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча могла та повинна була їх передбачити або легковажно (безпідставно) сподівалася на їх відвернення.

Аналогічні висновки зроблені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 24.01.2021 у справі №904/982/19.

Таким чином, судом встановлено, що у діях відповідача наявні усі елементи господарського правопорушення:

- протиправна поведінка відповідача, яка полягала у звільненні ОСОБА_2 "заднім числом", що є порушенням трудових прав останнього, а також спотворення відомостей про звільнення останнього (свідомого надання суду недостовірних відомостей як щодо факту звільнення ОСОБА_2 так і факту направлення повідомлення про необхідність отримання трудової книжки);

- наявні прямі збитки в розмірі 82 681 грн. 60 коп. за рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 29.11.2021 року у справі №699/788/20;

- причинного зв`язок між протиправними діями відповідача і шкодою зумовлений тим, що внаслідок невиконання трудового законодавства, невиплати заробітної плати та несплати податків саме щодо одного працівника ОСОБА_2 , а також надання податковому органу неправдивих відомостей щодо періоду трудових відносин з ОСОБА_2 , останній у судовому порядку відновив свої порушені трудові права;

- вина відповідача як посадової особи позивача, що виражена у стійкій бездіяльності щодо порушення трудових прав працівника ОСОБА_2 , що призвело до судового процесу, за результатами якого позивач поніс збитки та був змушений заплатити вихідну допомогу ОСОБА_2 за порушення трудових прав останнього.

Отже, суд дійшов висновку, що судовим рішенням та матеріалами справи підтверджується вчинення відповідачем протиправних дій під час перебування на посаді директора товариства з обмеженою відповідальністю «Нерон і партнери» (найменування на момент вчинення відповідної дії ТОВ «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери»).

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача збитків в розмірі 82 681,60 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1 Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Нерон і Партнери" (04053, м. Київ, вул.. Січових Стрільців, будинок 21, офіс 501, код ЄДРПОУ 36351411) грошові кошти в розмірі 82 681 (вісімдесят дві тисячі шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата підписання рішення: 22.07.2024 року.

Суддя С.М. Мудрий