Рішення

від 16.07.2024 по справі 910/3758/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.07.2024Справа № 910/3758/24За позовом Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі

1) Київської обласної військової адміністрації (Київської обласної адміністрації),

2) Департамента цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ДОЛИНА МРІЙ»

про стягнення 3 244 504, 01 грн

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

від прокуратури: Маліцька Ю.С.;

від позивача-1: не з`явився;

від позивача-2: Петришина А.М.;

від відповідача: ОСОБА_1 ;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі 1) Київської обласної військової адміністрації (Київської обласної адміністрації) (надалі - позивач-1), 2) Департаменту цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) (надалі - позивач-2) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ДОЛИНА МРІЙ» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 3 244 504, 01 грн, з яких: 1 382 332,51 грн пеня та 1 862 171,50 грн штраф.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.19, 131-1 Конституції України, ст.1, 23 Закону України «Про прокуратуру», ст.509, 525, 526, 530, 610, 611, 615 Цивільного кодексу України, ст.193, 216, 230, 231 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором поставки № 01-11 від 01.11.2022, в частині повної та своєчасної поставки товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено прокурору строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

05.04.2024 від прокуратури надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/3758/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання в справі на 01.05.2024.

24.04.2024 від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній заперечує проти задоволення позову, зокрема, з посиланням на дію форс-мажорних обставин. Крім того, в разі задоволення позову просить суд зменшити розмір штрафних санкцій.

У підготовче засідання 01.05.2024 з`явилась прокурор та представник відповідача, позивачі 1-2 в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 відкладено підготовче засідання на 05.06.2024.

02.05.2024 від прокурора надійшла відповідь на відзив.

22.05.2024 від представника позивача-2 надійшла відповідь на відзив, разом із клопотанням про поновлення пропущеного строку на її подання.

05.06.2024 від представника позивача-2 надійшла заява про зміну найменування позивача-2 на Департамент цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації.

У підготовче засідання 05.06.2024 з`явилась прокурор, представник позивача-2 та представник відповідача, позивач-1 у засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд протокольною ухвалою, з урахуванням думки представників учасників справи, задовольнив клопотання позивача-2, поновив строк для подання відповіді на відзив та долучив подану 22.05.2024 відповідь на відзив до матеріалів справи. Також суд протокольною ухвалою, з урахуванням думки представників учасників справи, задовольнив клопотання позивача-2 про зміну найменування останнього та змінив найменування позивача-2 на Департамент цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації.

Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, представниками учасників справи було заявлено про надання суду всіх наявних у них доказів і пояснень по справі, ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 16.07.2024.

У судовому засіданні 16.07.2024 прокурор і представник позивача-2 підтримали позовні вимоги та позов просили задовольнити, представник відповідача заперечував проти позову в повному обсязі. Позивач-1 у засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд дійшов висновку, що неявка позивача-1 в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

Крім того, після виступу в судових дебатах представник відповідача заявив клопотання про відкладення судового засідання до вирішення іншої справи предметом якої є вимоги про визнання недійсним договору поставки за яким виникло грошове зобов`язання з оплати штрафних санкцій в даній справі, що розглядається суддею Карабань Я.А. Проти задоволення даного клопотання прокурор та представник позивача-2 заперечували. Протокольною ухвалою суд, з урахуванням думки сторін, відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання, з огляду на його необґрунтованість.

У судовому засіданні 16.07.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.11.2022 між позивачем-2 (покупець) та відповідачем (постачальник) укладено договір поставки № 01-11 (надалі - договір), згідно п.1.1. якого на виконання п.3.5. Переліку завдань і заходів Програми організації територіальної оборони у Київській області на 2021-2023 роки, затвердженої рішенням Київської обласної ради від 10.06.2021 № 066-04-VIII (зі змінами), постачальник зобов`язується поставити покупцю товар, зазначений в специфікації - додаток № 1 (далі - товар), а покупець -прийняти і оплатити товар.

Згідно із п.1.2. договору найменування товару за кодом ДК 021-2015:18110000-3 формений одяг.

Відповідно до п.1.3. договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання накладної або акту прийому-передачі.

У пункті 1.4. договору зазначено, що він укладений на підставі підпункту 6 пункту 13 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, без застосування процедур закупівель.

Ціна договору становить 37 999 900,00 грн, в тому числі ПДВ 6 333 316,67 грн (п.3.1. договору).

Відповідно до п. 4.3. договору попередня оплата замовником проводиться у межах 30% від суми зареєстрованих бюджетних зобов`язань за договором, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 «Деякі питання про здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти».

Згідно із п.5.1. договору термін поставки товару впродовж 30 календарних днів з дня укладення договору, але не пізніше 10 грудня 2022 року.

Датою поставки товару вважається дата його отримання замовником та оформлення видаткової накладної (акту прийому-передачі) на товар (п.5.4. договору).

Згідно із п.7.1. та 7.2. договору у разі невиконання або неналежного-виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством та цим договором. У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товару, постачальник несе відповідальність, що передбачена чинним законодавством України.

Відповідно до п.10.1. договору він набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним.

Згідно з п.10.2. договору, у випадку невиконання однією зі сторін взятих на себе зобов`язань за цим договором, інша сторона має право вимагати розірвання даного договору.

Відповідно до п. 10.3. договору він може бути достроково розірваний замовником в односторонньому порядку відповідно до п. 6.2.3. договору.

Пунктом 10.4. договору передбачено, що письмове повідомлення про намір розірвання договору має бути направлене на поштову адресу іншої сторони поштою, рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення не пізніше ніж 20 днів до розірвання договору.

Згідно з п.10.5. договору моментом розірвання договору, в односторонньому порядку є наступний день після закінчення двадцяти денного строку після отримання постачальником повідомлення про розірвання договору, або день коли покупець отримав відповідь на своє повідомлення із погодженням розірвати договір.

Так, на виконання умов договору, постачальником здійснено поставку товару на загальну суму 11 397 450, 00 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: №2763 від 19.11.2022 на суму 1 380 000, 00 грн, №3179 від 28.12.2022 на суму 2 554 650, 00 грн, №3202 від 30.12.2022 на суму 1 370 250, 00 грн, №3200 від 30.12.2022 на суму 3 217 550, 00 грн, №2916 від 30.12.2022 на суму 2 875 000, 00 грн.

26.12.2022 за вих.№01.1-25/1836 позивачем-2 направлено відповідачу претензію, в якій, зокрема, повідомив про розірвання договору та вимагав протягом 5 днів сплатити штрафні санкції.

Відповідачем 05.01.2023 за вих.№1/05 надано відповідь на претензію, в якій зокрема, зазначено, що відповідач не зміг виконати в повному обсязі зобов`язання щодо повної та своєчасної поставки товару через дію форс-мажорних обставин.

Предметом даного позову є вимоги позивачів до відповідача про стягнення 1 382 332,51 грн пені та 1 862 171,50 грн штрафу.

Підставами позову є порушення відповідачем договору, в частині повної та своєчасної поставки товару.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Частинами 1, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з ч. 4 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Отже, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зазначила, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Так, відповідно до Указу Президента України № 68/2022 від 24.02.2022 на виконання Закону України «Про правовий режим воєнного стану» для здійснення керівництва у сфері забезпечення охорони, громадської безпеки і порядку утворено Київську обласну військову адміністрацію.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про критичну інфраструктуру», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Пунктами 2, 5, 22 ч. 2 ст. 15 цього Закону визначено, що військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із забезпечення ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів; складання та затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, забезпечення виконання відповідного бюджету; сприяння організації виробництва і поставок у війська підприємствами та організаціями, що перебувають у комунальній власності, замовленої продукції, послуг, енергоресурсів.

Згідно з положенням про Департамент цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації, затвердженим розпорядженням Київської обласної державної адміністрації № 359 від 30.07.2020 (надалі - Положення) Департамент цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) є структурним підрозділом облдержадміністрації, що утворюється головою облдержадміністрації, входить до її складу, підпорядкований голові облдержадміністрації, а також підзвітний та підконтрольний Державній службі України з надзвичайних ситуацій та в межах області забезпечує виконання завдань, покладених на облдержадміністрацію у сфері цивільного захисту, оборони та забезпечення законності і правопорядку, прав і свобод громадян.

Відповідно до п. 4.2. Положення основними завданнями Департаменту з питань оборони: 1) забезпечення реалізації державної політики у сфері територіальної оборони в Київській області; 2) організація і проведення заходів з питань територіальної оборони Київської області; 3) здійснення виконання визначених для облдержадміністрації повноважень щодо керівництва підготовкою території області до оборони; 4) організація та проведення в межах компетенції заходів щодо надання шефської допомоги військовим частинам Збройних Сил України, Національної гвардії України та Державної прикордонної служби України.

Як зазначає прокурор, неналежне виконання зобов`язань за договорами, укладеними з Київською обласною військовою адміністрацією (Київською обласною державною адміністрацією) в особі структурного підрозділу - Департаменту цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації), впливає на рівень матеріально-технічного забезпечення територіального оборони, внаслідок чого порушуються інтереси держави щодо забезпечення конституційних основ України. Крім того, ненадходження коштів до державного бюджету перешкоджає державі в здійсненні покладених на неї зобов`язань.

Прокурор вказує, що відповідачем фактично зірвано реалізацію замовлення для потреб оборони, в результаті чого до підрозділів Київської обласної військової адміністрації (Київської обласної державної адміністрації) не надійшов замовлений товар у період дії правового режиму воєнного стану.

Отже, в даному випадку наявний державний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави в особі органів уповноважених здійснювати захист у даних правовідносинах (Київської обласної військової адміністрації, Департаменту цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) (на даний час найменування змінено на Департамент цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації)).

У позові прокурор вказує, що звернення прокуратури з даною позовною заявою обумовлене тим, що з моменту несвоєчасної поставки відповідачем товару та направлення 26.12.2022 Департаментом на адресу останнього претензії, Київська обласна військова адміністрація та Департамент до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій не звернулись.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону листом за № 16/849вих-24 від 13.02.2024 поінформувала Департамент цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) та Київську обласну військову адміністрацію про порушення вимог законодавства та про намір звернутися до суду з відповідною позовною заявою, однак, на час пред`явлення даного позову останні так і не звернулися до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій.

Згідно з листом Департаменту цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) №283/27.01/7.04.02/2024 від 14.03.2024 останній повідомив прокуратуру, що не має можливості звернутися з позовом до суду, в зв`язку з відсутністю фінансування.

Листом від 21.03.2024 №1725ВИХ-24 прокуратура повідомила позивачів про пред`явлення даного позову до суду.

З огляду на відсутність встановлення обставин щодо звернення позивачів, з відповідним позовом у інтересах держави, зважаючи на спеціальний строк позовної даності щодо стягнення штрафних санкцій, суд вважає, що зазначені вище обставини, враховуючи наведені норми законодавства підтверджують наявність підстав для звернення Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Київської обласної військової адміністрації (Київської обласної адміністрації) та Департаменту цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації з даним позовом у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Спір у цій справі виник, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором.

Договір укладений між позивачем-2 та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалося судом вище сторонами погоджено термін поставки товару впродовж 30 календарних днів з дня укладення договору, але не пізніше 10 грудня 2022 року (пункт п.5.1. договору).

Ціна договору становить 37 999 900,00 грн, в тому числі ПДВ 6 333 316,67 грн (п.3.1. договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору відповідач поставив товар частково, а саме на суму 11 397 450, 00 грн, що підтверджується актами приймання-передачі, видатковими накладними та товарно транспортними накладними наявними в матеріалах справи (т.1, а.с.21-25).

Тобто товар на суму 26 602 450, 00 грн (37 999 900,00 грн -11 397 450, 00 грн) відповідачем взагалі поставлено не було, а товар за видатковими накладними №3179 від 28.12.2022 на суму 2 554 650, 00 грн, №3202 від 30.12.2022 на суму 1 370 250, 00 грн, №3200 від 30.12.2022 на суму 3 217 550, 00 грн, №2916 від 30.12.2022 на суму 2 875 000, 00 грн, було поставлено поза межами погодженого сторонами строку.

Факт порушення термінів поставки товару відповідачем не заперечувався.

Разом з тим, відповідач заперечуючи щодо позову зазначає, що він помилився щодо істотних умов договору та не мав змоги виконати договір у повному обсязі.

Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Розкриваючи зміст засад свободи договору у статтях 6 і 627 Цивільного кодексу України, положення вказаних статей визначають, що свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів і погодженні умов договору.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, де зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 15.11.2023 у справі №185/7362/22 презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Суд наголошує, що відповідачем не надано доказів визнання недійсним договору, а тому такий договір є правомірним та всі права, набуті сторонами за ним, можуть здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання за договором у частині своєчасної поставки товару прокурором заявлено до стягнення 1 862 171, 50 грн штрафу та 1 382 332,51 грн пені за загальний період з 11.12.2022 по 24.01.2023 (по дату розірвання договору).

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із п.7.1. та 7.2. договору у разі невиконання або неналежного-виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством та цим договором. У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товару, постачальник несе відповідальність, що передбачена чинним законодавством України.

Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

У даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Перевіривши розрахунки штрафу в сумі 1 862 171, 50 грн (26 602 450, 00 грн (вартість непоставленого товару) х7%) та пені в сумі 1 382 332,51 грн за загальний період з 11.12.2022 по 24.01.2023, судом встановлено, що вони є арифметично вірними, відповідають положенню чинного законодавства та умовам договору.

З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку щодо поставки товару не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, яке фінансується за рахунок Державного бюджету України, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 1 382 332,51 грн та штрафу в розмірі 1 862 171, 50 грн є обґрунтованими.

Що стосується посилань відповідача на те, що він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору, через дію форс-мажорних обставин, суд зазначає таке.

Згідно із статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.08.2022 у справі № 922/854/21.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

У пункті 8.1. договору сторони за договором домовились, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дія непереборної сили, яка не залежить від волі сторін), а саме: військових дій, блокади, землетрусів, повені та інших природних аномалій, сторони звільняються від відповідальності за повне чи часткове невиконання своїх зобов`язань по даному договору на час дії вказаних обставин

Відповідно до п.8.2. договору сторони зобов`язані негайно повідомити телефоном чи іншим способом про початок та закінчення дії форс-мажору, що заважає виконанню договору. Достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-Промисловою палатою.

У випадку, коли дія вказаних обставин продовжується більше 30 днів, кожна із сторін має право на розірвання договору. При цьому, ні одна із сторін не має права вимагати від іншої сторони відшкодування можливих збитків, за виключенням сплати грошових коштів за отриманий товар (п.8.3. договору).

Судом встановлено, що відповідач направив позивачу-2 лише у відповідь на претензію про сплату штрафних санкцій та розірвання договору листа в яких зазначив про дію форс-мажорних обставин з посиланням на лист Торгово-промислової палати України №2024/02-0.7.1. від 28.02.2022. Разом з тим, доказів звернення до Торгово-промислової палати України для посвідчення форс-мажорних обставин у межах договору поставки № 01-11 від 01.11.2022, як і доказів негайного повідомлення позивача-2 про настання форс-мажорних обставин у порядку передбаченому пунктом 8.2. договору, відповідачем суду не надано.

Судом також враховано, що відповідач не надав доказів на підтвердження наявності такого причинно-наслідкового зв`язку, зокрема, не підтверджено неможливості виконувати свої зобов`язання за договором у передбачені ним строки саме внаслідок дії воєнного стану, неможливості здійснювати господарську, підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, тощо.

Суд звертає увагу на те, що договір між позивачем та відповідачем укладений 01.11.2022, тобто під час дії воєнного стану в Україні, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, на який посилається відповідач у відзиві, був опублікований за 8 місяців до укладення договору між сторонами, а тому посилання на нього є необґрунтованими та безпідставними.

З огляду на викладене, посилання відповідача на те, що він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору, через військову агресію Російської Федерації на території Україні, що є форс-мажорною обставиною є необґрунтованими.

Разом з тим, розглянувши клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, суд зазначає таке.

Згідно із ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

У даному випадку суд враховує, що порушення виконання зобов`язань за договором не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (зворотного матеріали справи не містять).

Приймаючи до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, ціну договору, поведінку відповідача щодо виконання зобов`язання за договором, його майновий стан, враховуючи, що розмір штрафних санкцій майже в 4 рази перевищує розмір чистого прибутку відповідача від реалізації товарів за 2022 та 2023 роки, суд, враховуючи принцип справедливості, балансу інтересів сторін, дійшов висновку про зменшення розміру пені та штрафу на 30%.

Враховуючи викладене, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача в розмірі 1 303 520,05 грн штрафу та 967 632,76 грн пені.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення прокурором і позивачами своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача-2 1 303 520,05 грн штрафу та 967 632,76 грн пені.

Частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, зокрема, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, судовий збір у розмірі 48 667,56 грн покладається на відповідача, з огляду те, що спір у даній справі виник у зв`язку з неправильними його діями, а часткове задоволення позовних вимог обумовлене реалізацією судом свого права на зменшення штрафних санкцій.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ДОЛИНА МРІЙ» (01014, місто Київ, вулиця Звіринецька, будинок 63, ідентифікаційний код 42055557) на користь Департаменту цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації (04074, місто Київ, вулиця Вишгородська, будинок 21, ідентифікаційний код 14372952) 967 632 (дев`ятсот шістдесят сім тисяч шістсот тридцять дві) грн 76 коп. пені та 1 303 520 (один мільйон триста три тисячі п`ятсот двадцять) грн 05 коп. штрафу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ДОЛИНА МРІЙ» (01014, місто Київ, вулиця Звіринецька, будинок 63, ідентифікаційний код 42055557) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (01014, місто Київ, вулиця Петра Болчана, будинок 8, ідентифікаційний код 38347014) 48 667 (сорок вісім тисяч шістсот шістдесят сім) грн 56 коп. судового збору.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 22.07.2024.

Суддя Я.А.Карабань