Постанова

від 11.11.2024 по справі 910/3758/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2024 р. Справа№ 910/3758/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Алданової С.О.

за участю:

секретаря судового засідання: Звершховської І.А.,

від прокуратури: Маліцька Ю.С. (в залі суду),

від КОВА: не з`явились,

від Департаменту: Марченко М.М. (в залі суду),

від ТОВ «Компанія «Долина мрій»: Грилюк І.С. (директор) (в залі суду),

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Долина мрій»

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 (повний текст складено 22.07.2024)

у справі № 910/3758/24 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі:

1) Київської обласної військової адміністрації (Київської обласної адміністрації),

2) Департамента цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Долина мрій»

про стягнення 3 244 504, 01 грн,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі 1) Київської обласної військової адміністрації (далі - КОВА), 2) Департаменту цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) (далі - Департамент) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Долина мрій» (далі - ТОВ «Компанія «Долина мрій», Товариство) 3 244 504, 01 грн, з яких 1 382 332,51 грн пені та 1 862 171,50 грн штрафу.

На обґрунтування заявлених вимог прокуратура посилається на ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 615 ЦК України, ст. 193, 216, 230, 231 ГК України та зазначає про неналежне виконання Товариством зобов`язання за договором поставки №01-11 від 01.11.2022 в частині повної та своєчасної поставки товару.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Компанія «Долина мрій» на користь Департаменту цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації 967 632,76 грн пені та 1 303 520,05 грн штрафу. Стягнуто з ТОВ «Компанія «Долина мрій» на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону 48 667,56 грн судового збору.

Оскільки Товариство у встановлений строк свого обов`язку щодо поставки товару не виконало, допустивши прострочення виконання зобов`язання, яке фінансується за рахунок Державного бюджету України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 382 332,51 грн пені та 1 862 171,50 грн штрафу є обґрунтованими.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2024, ТОВ «Компанія «Долина мрій» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати, судові витрати покласти на Київську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Центрального регіону.

Скаржник вважає, що суд не з`ясував повно і всебічно обставини, на які посилалось Товариство, не дослідив повно та всебічно надані відповідачем письмові докази, в результаті чого надав помилкову оцінку аргументам Товариства.

Апелянт вважає, що договір є недійсним, тому що суперечить закону, оскільки сторони не дійшли згоди щодо істотних умов договору.

На переконання скаржника, повний, всебічний і неупереджений аналіз тексту договору №01-11 від 01.11.2022 міг би дати суду змогу зробити висновок щодо дійсності чи недійсності цього договору, але суд просто відмовився розглядати договір №01-11 від 01.11.2022 в якості письмового доказу недійсності правочину.

Товариство зазначає, що суд виніс незаконне рішення, яке не відповідає нормам матеріального права (ст. 266 ГК України, ч.1 ст. 203, ст. 240, ч.1, ч. 3 ст. 215, ч. 1 ст. 229, ч. 1, ст. 638 ЦК України, ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі») і було прийняте без дотримання норм процесуального права (п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України), що призвело до порушення ч. 2 ст. 236 ГПК України, згідно з якою «законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права».

Скаржник вважає, що суд не звернув увагу на те, що предмет договору не відповідає вимогам ст. 266 ГК України, та залишив без уваги те, що покупець і продавець не дійшли згоди щодо такої істотної умови договору як предмет договору.

Відповідач зазначив, що у поданому відзиві на позовну заяву і в судовому засіданні проінформував суд, що подав до Господарського суду міста Києва позов про визнання договору №01-11 від 01.11.2022 недійсним і за цим позовом відкрито провадження у справі №910/7440/24. Суд не зупинив провадження у справі, що розглядається, в той час як у разі зупинення провадження у справі №910/3758/24 і задоволення позову у справі №910/7440/24 Товариство отримало би змогу надати суду як доказ визнання договору недійсним відповідне судове рішення.

На думку скаржника, без зупинення провадження у справі №910/3758/24 і попереднього з`ясування дійсності чи недійсності договору №01-11 від 01.11.2024 об`єктивно неможливо було розглянути справу №910/3758/24 і ухвалити законне рішення відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Відповідач також не погоджується з розміром неустойки (штрафу та пені).

Скаржник зазначає, що після зменшення судом першої інстанції розміру пені та штрафу на 30% розмір штрафних санкцій все одно суттєво перевищує розмір чистого прибутку Товариства від реалізації товарів за 2022 та 2023 роки - майже в 2,8 рази.

На думку апелянта, таке рішення суду означає, що Товариство повинне майже три роки працювати лише на сплату вище зазначених штрафних санкцій; Товариство не зможе сплачувати орендну плату, заробітну плату своїм працівникам, податки - весь прибуток доведеться направляти на сплату неустойки. Апелянт зазначає, що фактично виконання оскаржуваного рішення призведе до повної зупинки роботи Товариства.

Товариство також зазначає, що суд у своєму рішенні не взяв до уваги зміст пп. 3.2 договору №01-11 від 01.11.2022, а тому оскаржуване рішення не узгоджується з ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що давала Товариству право зменшити об`єм закупівлі без застосування штрафних санкцій.

Крім того, апелянт вважає, що суд безпідставно послався на ч. 9 ст. 129 ГПК України та поклав судовий збір у розмірі 48 667,56 грн, сплачений прокуратурою, на Товариство. Апелянт зазначає, що неможливо вчинити неправильні дії з виконання договору, який, по-перше, прямо визнаний законом недійсним, і, по-друге, мав бути визнаний недійсним судом через помилку покупця щодо істотних умов договору. За таких обсьавин суд повинен був керуватися п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України і покласти судовий збір в розмірі 48 667,56 гривень на прокуратуру.

Позиції учасників справи.

Прокуратура надала відзив на апеляційну скаргу, у якому проти викладених у ній обставин заперечує та просить апеляційну скаргу Товариства залишити без задоволення. Прокуратура вважає, що суд прийняв оскаржуване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Департамент надав відзив на апеляційну скаргу, у якому проти її доводів та вимог заперечує, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.

Товариство надало відповідь на відзив Департаменту на апеляційну скаргу, у якому з доводами відзиву не погоджується та просить скасувати оскаржуване рішення.

Прокуратура надала пояснення щодо поданої Товариством апеляційної скарги, у яких проти доводів апеляційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2024 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.08.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3758/24 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою ТОВ «Компанія «Долина мрій» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 до надходження матеріалів справи №910/3758/24.

29.08.2024 матеріали справи №910/3758/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Компанія «Долина мрій» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 у справі №910/3758/24. Розгляд справи призначено на 14.10.2024. Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз`яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом десяти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.

14.10.2024 у судовому засіданні було оголошено перерву у розгляді справи до 11.11.2024 на підставі ст. 216 ГПК України.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

01.11.2022 Департамент (покупець) уклав з ТОВ «Компанія «Долина мрій» (постачальник) договір поставки № 01-11 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого на виконання п. 3.5 Переліку завдань і заходів Програми організації територіальної оборони у Київській області на 2021-2023 роки, затвердженої рішенням Київської обласної ради від 10.06.2021 № 066-04-VIII (зі змінами), постачальник зобов`язується поставити покупцю товар, зазначений в специфікації - додаток №1 (далі - товар), а покупець - прийняти і оплатити товар.

Згідно з п. 1.2. договору найменування товару за кодом ДК 021-2015:18110000-3 формений одяг.

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання накладної або акту прийому-передачі (п. 1.3 договору).

Договір укладений на підставі підп. 6 п. 13 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, без застосування процедур закупівель (п. 1.4. договору).

Відповідно до п. 3.1 ціна договору становить 37 999 900,00 грн, в т.ч. ПДВ 6 333 316,67 грн.

Попередня оплата замовником проводиться у межах 30% від суми зареєстрованих бюджетних зобов`язань за договором, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1070 «Деякі питання про здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» (п. 4.3 договору).

Згідно з п. 5.1 договору термін поставки товару впродовж 30 календарних днів з дня укладення договору, але не пізніше 10.12.2022.

Датою поставки товару вважається дата його отримання замовником та оформлення видаткової накладної (акту прийому-передачі) на товар (п. 5.4 договору).

За умовами п. 7.1 та 7.2 договору у разі невиконання або неналежного-виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством та цим договором. У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товару, постачальник несе відповідальність, що передбачена чинним законодавством України.

Договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку о повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним (п. 10.1 договору).

Відповідно до п. 10.2 договору у випадку невиконання однією зі сторін взятих на себе зобов`язань за цим договором інша сторона має право вимагати розірвання даного договору.

Договір може бути достроково розірваний замовником в односторонньому порядку відповідно до п. 6.2.3 договору (п. 10.3 договору).

Згідно з п. 10.4 договору письмове повідомлення про намір розірвати договір має бути направлене на поштову адресу іншої сторони поштою, рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення, не пізніше ніж за 20 днів до розірвання договору.

Моментом розірвання договору в односторонньому порядку є наступний день після закінчення двадцяти денного строку після отримання постачальником повідомлення про розірвання договору або день, коли покупець отримав відповідь на своє повідомлення із погодженням розірвати договір (п. 10.5 договору).

На виконання умов договору постачальник здійснив поставку товару на загальну суму 11 397 450, 00 грн за видатковими накладними:

№2763 від 19.11.2022 на суму 1 380 000,00 грн,

№3179 від 28.12.2022 на суму 2 554 650,00 грн,

№3202 від 30.12.2022 на суму 1 370 250,00 грн,

№3200 від 30.12.2022 на суму 3 217 550,00 грн,

№2916 від 30.12.2022 на суму 2 875 000,00 грн.

26.12.2022 Департамент направив Товариству претензію (вих. №01.1-25/1836), в якій, зокрема, повідомив про розірвання договору та вимагав протягом 5 днів сплатити штрафні санкції.

05.01.2023 Товариство листом (вих. №1/05) надало відповідь на претензію, в якій зокрема зазначило, що не змогло виконати у повному обсязі зобов`язання щодо повної та своєчасної поставки товару через дію форс-мажорних обставин.

З моменту несвоєчасної поставки Товариством товару та направлення 26.12.2022 Департаментом зазначеної вище претензії КОВА та Департамент до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій не звернулись.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону листом (вих. №16/849вих-24) від 13.02.2024 поінформувала Департамент та КОВА про порушення вимог законодавства та про намір звернутися до суду з відповідною позовною заявою, однак, станом на дату пред`явлення позову у справі, що розглядається, останні до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій не звернулися.

Згідно з листом Департаменту №283/27.01/7.04.02/2024 від 14.03.2024 останній повідомив прокуратуру, що не має можливості звернутися з позовом до суду у зв`язку з відсутністю фінансування.

Листом (вих. №1725ВИХ-24) від 21.03.2024 прокуратура повідомила позивачів про пред`явлення даного позову до суду.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України).

Частиною 1 ст. 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За визначенням ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 231 ГК України у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 1 ст. 546, ст. 547 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України. А тому одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Суд встановив, що сторони уклали договір поставки, умовами якого визначили термін поставки товару впродовж 30 календарних днів з дня укладення договору, але не пізніше 10.12.2022 та загальну ціну договору - 37 999 900,00 грн (в т.ч. ПДВ 6 333 316,67 грн) (п. 3.1, 5.1 договору).

На виконання умов договору Товариство поставив товар частково - на суму 11 397 450,00 грн.

Товар за видатковими накладними №3179 від 28.12.2022 на суму 2 554 650,00 грн, №3202 від 30.12.2022 на суму 1 370 250,00 грн, №3200 від 30.12.2022 на суму 3 217 550,00 грн, №2916 від 30.12.2022 на суму 2 875 000,00 грн Товариство поставило поза межами погодженого сторонами строку. Факт порушення термінів поставки товару відповідач не заперечував.

Товар на суму 26 602 450,00 грн (37 999 900,00 грн - 11 397 450,00 грн) Товариство не поставило Департаменту взагалі.

У зв`язку з неналежним виконанням Товариством зобов`язання за договором у частині своєчасної поставки товару прокурор заявив до стягнення 1 862 171,50 грн штрафу та 1 382 332,51 грн пені за загальний період з 11.12.2022 по 24.01.2023 (по дату розірвання договору).

Перевіривши надані з позовною заявою та здійснені судом першої інстанції розрахунки штрафу в сумі 1 862 171,50 грн (26 602 450,00 грн (вартість непоставленого товару) х 7%) та пені в сумі 1 382 332,51 грн за загальний період з 11.12.2022 по 24.01.2023, апеляційний суд дійшов висновку, що ці розрахунки є арифметично вірними, відповідають положенням чинного законодавства та умовам договору.

Враховуючи встановлені у справі обставини (в т.ч. те, що Товариство у встановлений строк свого обов`язку щодо поставки товару не виконало, допустивши прострочення виконання зобов`язання, яке фінансується за рахунок Державного бюджету України) та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з Товариства 1 382 332,51 грн пені та 1 862 171,50 грн штрафу є обґрунтованими.

Щодо доводів Товариства в апеляційній скарзі про те, що договір поставки є недійсним, а також про те, що суд першої інстанції мав зупинити провадження у справі, що розглядається, до вирішення спору у справі №910/7440/24 про визнання договору поставки недійсним, колегія суддів зазначає таке.

Зважаючи на предмет позову у цій справі, предметом дослідження у ній є встановлення обставин і підстав для стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій за порушення зобов`язання за договором поставки. Отже, встановленню підлягають саме обставини невиконання (неналежного виконання) відповідачем зобов`язань щодо поставки Товариством на виконання цього договору товару, які суд встановлює на підставі наявних у справі доказів, оскільки він наділений повноваженнями щодо оцінки доказів у справі та встановлення відповідних обставин/фактів, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін. При цьому, зважаючи на презумпцію правомірності правочину, визначену приписами ст. 204 ЦК України, посилання Товариства на існування спору про визнання недійним договору поставки (справа №910/7440/24) не свідчать про неможливість розгляду даної справи.

На переконання колегії суддів, наявність спору щодо визнання недійсним договору не свідчить про об`єктивну неможливість здійснення розгляду цієї справи судом першої інстанції, відповідно, не може бути підставою для зупинення провадження у цій справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК, який, зокрема, містить виключення щодо обов`язку суду зупиняти провадження у справі, у зв`язку з об`єктивною неможливістю розгляду справи, а саме у випадку коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Апеляційний суд також акцентує увагу на тому, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Необґрунтоване зупинення провадження у справі призвело би до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що є порушенням положень ч. 1 ст. 6 Конвенції, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Щодо доводів скаржника про те, що суд в оскаржуваному рішенні не взяв до уваги зміст пп. 3.2 договору №01-11 від 01.11.2022, а тому оскаржуване рішення не узгоджується з ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що давала Товариству право зменшити об`єм закупівлі без застосування штрафних санкцій, колегія суддів зазначає, що таке право на внесення змін до договору не є обов`язком та не звільняє сторони від виконання зобов`язання за договором на вже погоджених умовах.

Щодо зменшення розміру пені та штрафу колегія суддів зазначає таке.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені ст. ст. 549-552 ЦК України.

Так, ст. 549 ЦК України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Водночас неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

У тій же постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною ж 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд відзначає, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №923/587/20, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, від 02.12.2020 у справі №913/698/19, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 19.01.2021 у справі №920/705/19, від 27.01.2021 у справі №910/16181/18, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 11.03.2020 у справі №910/16386/18, від 09.07.2020 у справі №916/39/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 у справі №914/833/19, від 22.06.2021 у справі №920/456/17) і відповідно до неї у визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто у вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236-238 ГПК України). Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20.

Так, ст. 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що відповідно до ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з п. п. 1.1 Договору постачальник зобов`язувався поставити покупцю товар, зазначений в специфікації - Додаток №1 (далі - «Товар»). Відповідноі до пп. 1.2 договору найменування товару за кодом ДК 021-2015: 18110000-3 Формений одяг.

Згідно зі специфікацією (додаток №1 до договору від 01.11.2022) постачальник мав поставити такий товар:

1. Костюм ВВЗ зимовий (куртка вітро-волого захисна зимова, куртка утеплена польова, штани вітро-волого захисні зимові).

2. Черевики з високими берцями: зимові, захисного кольору, шкіряні з підошвою із гуми та петлями для шнурків.

3. Рукавиці зимові п`ятипалі.

4. Білизна для холодної погоди (термобілизна): сорочка, кальсони.

Інших додатків та специфікацій до договору підписано не було. Родові ознаки зазначених вище товарів, як-то колір, розмір, кількість виробів певного розміру, матеріал, дизайн тощо також не визначені.

Водночас згідно з класифікатором «Єдиний закупівельний словник ДК 021:2015», затвердженому наказом Мінекономрозвитку України від 23.12.2015 №1749, товар 18110000-3 Формений одяг є загальною категорією без індивідуально визначених ознак, які мають істотне значення і визначають властивості та якості майна, що зумовлюють можливість його використання за цільовим призначенням.

Зокрема, не визначено такі ознаки як колір речей, матеріал, розміри готових виробів та їх дизайн.

Апеляційний суд вважає цілком слушними зауваження апелянта про те, що за специфікацією покупець вимагав поставити товар, який не може бути віднесений до категорії товарів за кодом ДК 021-2015: 18110000-3 Формений одяг. Так, черевики з високими берцями: зимові, захисного кольору, шкіряні з підошвою із гуми та петлями для шнурків не є форменим одягом і належать до товарів з кодом ДК 18800000-7 - Взуття; рукавиці зимові п`ятипалі теж не є форменим одягом і належать до товарів з кодом ДК 18424400-1 - Рукавиці; білизна для холодної погоди (термобілизна) (2 од. в комплекті): сорочка; кальсони не є форменим одягом і належить до товарів з кодом ДК 18310000-5 - Спідня білизна; нарешті, костюм ВВЗ зимовий (4 од. в комплекті): куртка вітро-вологозахисна зимова. Куртка утеплена польова. Штани вітро-вологозахисні зимові скоріше належить до товарів з кодом ДК 35811300-5 - Військова уніформа, код ДК 35812200-1 - Бойові костюми або ДК 35810000-5 - Індивідуальне обмундирування.

Отже, предмет договору не повною мірою відповідав вимогам ст. 266 ГК України.

З урахуванням наведеного, а також факту часткової поставки товару, вбачається, що умови договору опосередковано передбачали, що визначення остаточних ознак товару для постачання, таких як колір речей, матеріал, розміри готових виробів (з визначенням кількості штук відповідного розміру) мали додатково узгоджуватись сторонами за вільною (не встановленою договором) процедурою, що має наслідком додаткові труднощі для постачальника у виготовленні (закупівлі) більш конкретно визначених речей, крім того, що таке узгодження потребує додаткового часу.

Сторони вказаних недоліків договору та специфікації протягом дій договору не усунули.

А отже, суд вбачає обопільну вину сторін у частковому невиконанні та несвоєчасному виконання договору.

За таких обставин, з урахуванням принципів справедливості, балансу інтересів сторін, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір пені та штрафу на 50%, до стягнення з Товариства на користь Департаменту підлягають 691 166,26 грн пені та 931 085,75 грн штрафу.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд безпідставно послався на ч. 9 ст. 129 ГПК України та поклав судовий збір у розмірі 48667,56 гривень, сплачений прокуратурою, на Товариство, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У справі, що розглядається, спір виник внаслідок порушення Товариством зобов`язання за договором поставки і вимоги позову суд визнав обґрунтованими повністю, зменшуючи розмір штрафних санкцій суд використав власні дискреційні повноваження, а тому правомірно застосував при вирішенні питання щодо розподілу судового збору ч. 9 ст. 129 ГПК України.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

За ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні; рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру присуджених до стягнення пені та штрафу, в частині присудженого до стягнення судового збору оскаржуване рішення має бути залишено без змін.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Долина мрій» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 у справі №910/3758/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 у справі №910/3758/24 змінити, виклавши його в такій редакції.

« 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ДОЛИНА МРІЙ» (01014, місто Київ, вулиця Звіринецька, будинок 63, ідентифікаційний код 42055557) на користь Департаменту цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації (04074, місто Київ, вулиця Вишгородська, будинок 21, ідентифікаційний код 14372952) 691 166,26 грн пені та 931 085,75 грн штрафу.»

3. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 у справі №910/3758/24 залишити без змін.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

5. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

6. Справу №910/3758/24 повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.11.2024.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

С.О. Алданова