Рішення

від 15.07.2024 по справі 918/404/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" липня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/404/24

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Войтюка В.Р., при секретарі судового засідання Мамчур А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області

до відповідача - 1 ОСОБА_1

до відповідача - 2 Фермерського господарства "Валентина"

про витребування земельної ділянки.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: ОСОБА_2 (в залі суду);

Від прокуратури: Ковальчук Інна Леонідівна (в залі суду) (в залі суду);

Від відповідача: ОСОБА_3 (в залі суду);

Від відповідача: ОСОБА_4 (в залі суду).

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

18 квітня 2024 року керівник Рівненської окружної прокуратури (далі - прокуратура) в інтересах держави в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача - 1 ОСОБА_1 (далі - відповідач - 1) до відповідача - 2 Фермерського господарства "Валентина" (далі - відповідач - 2) про витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог, прокуратура зазначає, що відповідач - 1, будучи членом ФГ "Валентина", який не є засновником ФГ "Валентина" та не передавав земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримав у власність земельну ділянку площею 3,327 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1270, яка перебувала у користуванні фермерського господарства. При цьому надання такої ділянки для ведення фермерського господарства відбувалося на загальних підставах, проте із земель, що вже перебували у користуванні фермерського господарства. У подальшому відповідач - 1 фермерську діяльність не здійснював, земельну ділянку передав в оренду ФГ "Валентина" за договором оренди землі від 20 грудня 2022 року строком на 10 років. Отже, метою отримання спірної земельної ділянки було не створення та ведення фермерського господарства відповідачем - 1 одноосібно або з членами родини, а отримання її безкоштовно, поза конкурсом, без проведення земельних торгів, а відтак прокурор просить суд витребувати з володіння відповідачів у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради земельну ділянку площею 3,327 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1270.

Непогоджуючись із позовними вимоги прокуратури, від відповідача - 1 надійшов відзив, згідно з яким підтверджуючих документів щодо належності земельної ділянки до державної власності нема, тому і підставі представляти інтереси держави прокурором також відсутні, тому що законодавець не наділив повноваженнями прокуратуру представництвом інтересів органів місцевого самоврядування. Жодна норма закону не передбачає конкурсу на приватизацію земельної ділянки через земельні торги, продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності заборонено і по теперішній час, що спростовує припущення прокурора щодо передачі земельної ділянки комунальної власності з грубим порушенням вимог чинного законодавства і щодо необхідності проведення конкурсу і торгів земель сільськогосподарського призначення. Доказів щодо звернення прокурора до інших органів, окрім позивача, які наділені повноваженнями у сфері земельних правовідносин, прокурором до позовної заяви на надано. У свою чергу, до повноважень Держгеокадастру віднесено здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства і використанням земель усіх категорій і форм власності. Органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі використанням земельних ділянок відповідно до цільового призначення. Отже, саме до компетенції органів Держгеокадастру, які здійснювали свою діяльність на час звернення прокурора до суду, віднесені відповідні повноваження у сфері спірних правовідносин, до яких попередньо, до звернення із цим позовом до суду, прокурор не звернувся, а відтак позовна вимога прокурора підлягає залишенню без розгляду. Відповідач - 1 також просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності.

Відповідач - 2 у свою чергу позовні вимоги не визнає та подав до суду відзив, згідно з яким останній заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю). Тобто членам фермерського господарства надано право на приватизацію земельної ділянки, яка передана в користуванні фермерського господарства. Такими, що надані фермерському господарству, вважають і земельні ділянки, які передали голові фермерського господарства для його створення. Член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність частину земельної ділянки, що перебуває в користуванні фермерського господарства. Тобто не лише особа, якій раніше була надана в користування земельна ділянка для ведення фермерського господарства, має право на отримання у власність частини чи цілої земельної ділянки, оскільки така земельна ділянка була їй відведена саме з метою створення фермерського господарства, але і інші члени фермерського господарства. Тому висновок керівника Рівненської окружної прокуратури про неможливість приватизації земельної ділянки, переданої у користування фермерському господарству, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Встановлення державними органами будь-яких непередбачених земельним законодавством додаткових кваліфікуючих вимог до фермера або його заяви для отримання ним земельної ділянки для ведення фермерського господарства є дискримінацією за ознакою майнового стану. Окрім того, відповідач-1 набув право власності на земельну ділянку на законних підставах відповідно до вимог земельного законодавства, натомість прокурор не довів факту порушення прав та інтересів держави, а позбавлення відповідача - 1 права на земельну ділянку є явно непропорційним, оскільки тягне позбавлення особи власності та можливості вести діяльність, яка б забезпечила потреби і її та членів її сім`ї, тому вважає, що позов прокурора задоволенню не підлягає. Крім того, просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності. Завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є передання земельної ділянки у власність, що оформлюється рішенням уповноваженого органу про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у цій справі це наказ ГУ Держземагенства у Рівненській області від 17 лютого 2015 року № 17-153/16-15-СГ. Саме з цієї дати прокурор міг дізнатися про порушення прав та інтересів держави. Перебіг позовної давності розпочався 17 лютого 2015 року і, відповідно, мав закінчитися 17 лютого 2018 року, а прокурор звернувся до суду із позовом у квітні 2024 року, тобто із пропуском позовної давності.

Зважаючи на вказані заперечення відповідачів, прокуратурою подано до суду відповідь на відзив відповідач - 1.

Прокуратура зазначає, що за якою спірна земельна ділянка знаходиться в межах Дядьковицької територіальної громади. Отже, суб`єктом владних повноважень, уповноваженим представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, є Дядьковицька територіальна громада в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району. При цьому метою вказаного позову є забезпечення введення власника (Дядьковицької територіальної громади) у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У той же час ГУ Держгеокадастру у Рівненській області не є ні власником, ні розпорядником спірної земельної ділянки. Також прокурор зазначає, що для реалізації права на приватизацію землі фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства. Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку. Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства - лише після припинення прав останнього на таку ділянку. Відповідач - 1, не створивши фермерське господарство, відповідно до договору оренди землі передав в оренду відповідачу - 2, у постійному користуванні якого раніше перебувала спірна земельна ділянка, що свідчить про недобросовісність поведінки відповідача-1 щодо спірної земельної ділянки. Окрім того, прокурор зазначає, що позовна давність не пропущена, оскільки факт порушення інтересів держави прокурор дізнався лише після вивчення матеріалів ГУ Держгеокадастр у Рівненській області, а уповноважений у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування - лише з листа Рівненської окружної прокуратури в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Щодо правової позиції відповідача - 2, прокуратура зазначає, що відповідно до якої член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства. У той же час, відповідно до договору оренди землі передав спірну земельну ділянку в оренду відповідачу - 2, у постійному користуванні якого раніше перебувала вказана земельна ділянка, що свідчить про недобросовісність поведінки відповідача - 1 щодо спірної земельної ділянки. ГУ Держземагенства у Рівненській області, передаючи відповідачу - 1 у власність для ведення фермерського господарства земельну ділянку на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, не пересвідчилося в дійсності його спроможності та намірах вести фермерське господарство: самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, відповідно до задекларованої у заяві мети, та чи не є така заява штучним використанням процедури отримання земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства поза передбаченим законом обов`язковим проведенням земельних торгів, зокрема для використання цієї ділянки іншими суб`єктами господарювання. Окрім того, прокурор зазначає, що втручання у право відповідача-1 на мирне володіння спірною земельною ділянкою ґрунтується на законі. Легітимною метою такого втручання є публічні інтереси у контролі за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом. Прокурору стало відомо про порушення інтересів держави лише в лютому 2024 року, після ознайомлення з проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність членам ФГ "Валентина", адже вказаний проект містив документи, що стали підставою для приватизації, у тому числі спірної земельної ділянки, та без опрацювання яких неможливо було б встановити законність набуття її у власність відповідачем.

В судовому засіданні 15 липня 2024 року представник органу прокуратури підтримав позов. Представники відповідачів позовні вимоги заперечили.

Заяви та клопотання у справі.

06 травня 2024 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача - 2 надійшов відзив на позовну заяву відповідно до ст. 165 ГПК України, в якому останній позовні вимоги заперечує.

10 травня 2024 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від прокуратури в порядку ст. 166 ГПК України надійшла відповідь на відзив відповідача - 2, в якій останній спростовує твердження відповідача викладені у відзиві.

20 травня 2024 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від прокуратури в порядку ст. 166 ГПК України надійшла відповідь на відзив, в якій остання спростовує аргументи відповідача викладені у відзиві.

03 червня 2024 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача - 1 надійшли письмові пояснення.

10 червня 2024 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від прокуратури надійшли додаткові пояснення.

01 липня 2024 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи технічної документації із землеустрою.

04 липня 2024 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від прокуратури надійшли заперечення на клопотання про приєднання доказів.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 19 квітня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 918/404/24 за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області до відповідача - 1 ОСОБА_1 до відповідача - 2 Фермерського господарства "Валентина" про витребування земельної ділянки, розгляд справи визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження у змішаній (паперовій та електронній) формі, підготовче судове засідання призначено на 13 травня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 13 травня 2024 року відкласти підготовче засідання на 27 травня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 27 травня 2024 року відкладено підготовче засідання на 03 червня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 03 червня 2024 року відкладено підготовче засідання на 12 червня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 12 червня 2024 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 01 липня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 01 липня 2024 року відкладено підготовче засідання на 08 липня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 08 липня 2024 року закрито підготовче провадження по розгляду позовної заяви у справі № 918/404/24 за позовом за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області до відповідача - 1 ОСОБА_1 до відповідача - 2 Фермерського господарства "Валентина" про витребування земельної ділянки та призначено розгляд справи № 918/404/24 до судового розгляду по суті на 15 липня 2024 року.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським суд встановив наступне.

Згідно з Державним актом на право користування землею серії Б № 050063, виданого на підставі рішення Верхівської сільської Ради народних депутатів від 02 лютого 1993 року за № 58, ОСОБА_5 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського фермерського господарства загальною площею 25,7 га на території Верхівської сільської ради Рівненського району (на цей час - Дядьковицької територіальної громади). Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 240.

ОСОБА_6 створено ФГ "Валентина", яке зареєстроване як юридичну особу 02.02.1993, та внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців за № 16021200000000445.

Розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації від 28 лютого 1997 року № 122 "Про відведення земельних ділянок в постійне користування В.Вограліку для розширення селянського (фермерського) господарства" останньому надано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 24,9 га.

Згідно з п. 1.4 статуту ФГ "Валентина" (нова редакція), затвердженого головою ФГ "Валентина" 09 грудня 2009 року (зі змінами від 15 березня 2011 року), окрім засновника (В.Вограліка), членами господарства є: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

Пунктом 5.1 статуту передбачено, що до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства у власність, постійне користування та надані господарству в оренду.

19 грудня 2008 року голова ФГ "Валентина" звернувся до Рівненської районної державної адміністрації із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою по виготовленню державних актів на право власності на землю в розмірі земельної ділянки (паю) щодо відведення земельних ділянок у власність за рахунок земель ФГ "Валентина" членам ФГ, у тому числі відповідачу - 1, які не передавали вказані земельні ділянки до цього господарства як його учасники.

15 грудня 2008 року відповідач-1 звернувся до Рівненської районної державної адміністрації із заявою про виділення в натурі на місцевості земельної ділянки.

Розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації від 13 січня 2009 року № 13 (із змінами, внесеними розпорядження Рівненської РДА від 13 вересня 2011 року № 690) надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки за рахунок земель ФГ "Валентина" у розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства на території Верхівської сільської ради: ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

21 січня 2015 року членами ФГ Валентина подано спільну заяву до ГУ Держземагенства у Рівненській області про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі членам ФГ "Валентина" та про надання їх у власність.

Наказом ГУ Держземагенства у Рівненській області від 17 лютого 2015 року № 17-153/16-15-СГ передано у власність земельні ділянки загальною площею 33,8584 га для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) членам фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина В. Вограліка, розташовані на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 10 березня 2015 року за відповідачем - 1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5624682700:01:001:1270 площею 3,327 га (реєстраційний номер: 592136156246).

Отже, відповідач - 1, будучи членом ФГ "Валентина", який не є засновником ФГ "Валентина" та не передавав земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримав у власність земельну ділянку площею 3,327 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1270, яка перебувала у користуванні фермерського господарства.

20 грудня 2022 року між відповідачем - 1 (орендодавець) та ФГ "Валентина" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надав орендарю земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 3,327 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1270, строком на 10 років, яка знаходиться на території Дядьковицької ОТГ Рівненського району.

Право оренди 20 грудня 2022 року зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право: 48814732.

Як стверджує прокурор, метою отримання спірної земельної ділянки було не створення та введення фермерського господарства відповідачем-1 одноосібно або з членами родини, а отримання її безкоштовно, поза конкурсом, без проведення земельних торгів, за рахунок земель, що були в користуванні ФГ "Валентина" .

Доказів створення відповідачем - 1 фермерського господарства в матеріалах справи немає, так само як відсутні докази припинення за фермерським господарством станом на дату набуття відповідачем-1 спірної земельної ділянки права постійного користування на землю.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли спірні земельні правовідносини, пов`язані із приватизацією земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства за рахунок земельної ділянки, що перебувала на праві постійного користування у фермерського господарства, з подальшим переданням земельної ділянки в оренду такому фермерському господарству, регулювання яких здійснюється ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" тощо.

Мотивована оцінка аргументів сторін, підстави їх відхилення, джерела права й акти їх застосування та висновок суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги в даній справі підлягають до задоволення з наступних підстав.

Щодо представництва прокурором інтересів держави суді.

Рівненською окружною прокуратурою на адресу Дядьковицької сільської ради скеровано лист від 21 лютого 2024 року № 50-56-1468вих-24 про наявні підстави для вжиття заходів цивільно-правового характеру щодо витребування у комунальну власність спірної земельної ділянки.

У відповідь на лист окружної прокуратури орган місцевого самоврядування листом від 22 лютого 2024 року № вих-140/01-10 повідомив, що заходи претензійно-позовного характеру щодо витребування спірної земельної ділянки не будуть вживатись.

Отже, уповноваженим органом жодних заходів, спрямованих на усунення виявлених порушень земельного законодавства, не вжито, що є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави в особі Дядьковицької сільської ради у зв`язку з бездіяльністю останньої.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд, з урахуванням позиції, викладеної, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, установив, що прокурором дотримано вимоги ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому наявні підстави для представництва інтересів держави прокуратурою в суді.

Щодо позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичною особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію,

займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

За вимогами ч. 1 ст. 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту (ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про фермерське господарство").

При цьому згідно зі ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське

господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації (подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 628/778/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 922/538/19).

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19 вказано, що укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18).

Крім того, у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц та від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19).

Частина 1 ст. 32 ЗК України (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачає, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

За правилами ч. 1, 3 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Приписами ч. 1, 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначений ст. 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

З аналізу наведених норм матеріального права слід дійти висновку, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство", фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства.

Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному ст. 116, 118 ЗК України.

Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.

Отже, член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18).

Ураховуючи викладене, відповідач-1 мав право на отримання спірної земельної ділянки у загальному порядку після припинення права постійного користування на неї фермерським господарством.

Заразом, як установлено судом із фактичних обставин справи, метою отримання спірної земельної ділянки було не створення фермерського господарства та здійснення відповідної підприємницької діяльності відповідачем - 1 одноосібно або з членами родини, а її отримання безкоштовно, за пільговою процедурою в обхід загальному порядку. Тобто засновник фермерського господарства та члени його родини вирішили не повертати земельну ділянку, надану для ведення фермерського господарства, або викуповувати її, а залишити, так би мовити, "в сім`ї" безоплатно, про що свідчить включення членів родини засновника до членів фермерського господарства напередодні прийняття рішення про розпаювання належної йому земельної ділянки між такими членами.

Відповідач - 1, заперечуючи проти задоволення позову, доказів того, що мав реальний намір та спроможний вести фермерське господарство, самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, суду не надав. Навпаки, за матеріалами справи відповідач - 1, отримавши земельну у власність, передав її в оренду ФГ "Валентина".

Відтак поведінка як засновника фермерського господарства, так і членів його родини не є добросовісною, а спрямована на штучне використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання у власність земель державної (комунальної) власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою.

У силу вимог ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Ознаками вказаного способу захисту є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ знаходиться у чужому володінні незаконно.

Володіння нерухомим майном може бути підтверджене фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності) (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Як установлено судом із фактичних обставин справи, наказом ГУ Держземагенства у Рівненській області від 17 лютого 2015 року № 17-153/16-15-СГ спірну земельну ділянку передано у власність відповідачу - 1, право власності зареєстроване 10 березня 2015 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Окрім того, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 грудня 2022 року внесено запис про право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 20 грудня 2022 року, укладеного між відповідачами.

Заразом процедура передачі земельної ділянки у власність відповідача - 1 дотримана не була, відтак останній здійснює правомочності власника щодо неї незаконно.

У свою чергу, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч. 1 ст. 761 ЦК України).

Ураховуючи, що суд дійшов висновку про неправомірність набуття відпорвідчаем - 1 у власність спірної земельної ділянки, відтак передача її у користування відповідачу - 2 є також незаконною.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора щодо витребування спірної земельної ділянки у відповідачів є обґрунтованими та таким, що підлягають до задоволення.

При цьому суд зазначає, що згідно з усталеною практикою господарських судів власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації (такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19).

Щодо заперечень відповідачів про непропорційне втручання у право власності, то суд зазначає, що втручання держави в право особи на мирне володіння майном у цій справі є виправданим, оскільки воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Легітимною метою втручання у цій справі є публічні інтереси у контролі за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом. З огляду на недобросовісність поведінки у спірних правовідносинах відповідачів втручання у право відповідача-1 на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи встановлені обставини справи, не становитимуть для відповідача-1 надмірного тягаря.

Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України", "Ruiz Torija v. Spain" тощо).

Стосовно підсудності вказаного спору, то суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство", ст. 42 ГК України фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Тобто земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи: 1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства; 2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, як зазначалося, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.

Отже, спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19).

Щодо застосування позовної давності, то суд зазначає таке.

Як установлено судом, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, а прокурором обґрунтування поважності причин її пропуску.

За змістом ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Як зазначає відповідач - 2, прокурор міг дізнатися про порушення прав та інтересів держави як на підставі наказу ГУ Держземагенства у Рівненській області від 17 лютого 2015 року № 17-153/16-15-СГ, згідно з яким передано у власність земельні ділянки загальною площею 33,8584 га для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) членам фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебували у постійному користуванні громадянина В. Вограліка, розташовані на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області, так із дня державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем - 1.

Суд погоджується із вказаним твердження, оскільки завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є передання (надання) земельної ділянки у власність, що оформлюється рішенням уповноваженого органу про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у цій справі - наказ ГУ Держземагенства у Рівненській області від 17 лютого 2015 року № 17-153/16-15-СГ.

Отже, саме від вказаної дати слід обраховувати початок перебігу позовної давності, оскільки саме з нею пов`язується незаконне набуття у власність відповідачем-1 спірної земельної ділянки та момент, коли довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний визначений прокурором позивач (подібна правова позиція викладена у постанові Верховний Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17).

Отже, перебіг позовної давності розпочався 18 лютого 2015 року і, відповідно, закінчився 18 лютого 2018 року.

У свою чергу, прокурор звернувся до суду з відповідним позовом 18 квітня 2024 року, тобто через понад дев`ять років після набуття права власності на спірну земельну ділянку та через понад шість років після спливу позовної давності.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія " Юкос" проти Росії") .

Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин (відповідну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 910/2974/18, від 15 січня 2019 року у справі № 910/296918, від 15 січня 2019 року у справі № 910/2972/18, від 07 лютого 2019 року у справі № 910/2966/18, від 26 лютого 2019 року у справі № 910/2967/18 та від 21 травня 2019 року у справі № 910/15457/17, від 11 листопада 2019 року у справі № 904/1038/19 тощо).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення від 20 грудня 2007 року у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Відтак застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, від 17 березня 2021 року у справі № 922/1017/20, від 30 червня 2021 року у справі № 922/3274/19, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 05 липня 2018 року у справі № 915/826/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 359/6456/15, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15, від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13-ц, від 19 квітня 2017 року у справі № 405/4999/15-ц).

У застосуванні наведених положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16).

Так прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц).

Як установлено судом, в обґрунтування поважності причин пропуску позовної давності прокурор послався на те, що порушення інтересів держави прокурор дізнався лише після вивчення матеріалів ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, а уповноважений у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування - лише з листа Рівненської окружної прокуратури в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". При цьому представник прокуратури не зміг пояснити, чому вивчення вказаних матеріалів не могло відбутися у 2015-2018 роках, тобто у межах позовної давності.

Приписами ст. 1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції Закону, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

За п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладається, зокрема функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Тобто прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у цьому випадку ГУ Держгеокадастру у Рівненській області) необхідну для подання позову інформацію. Будь-яких доказів ухилення останнього від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять. Водночас прокурором не наведено жодного мотивування щодо того, які об`єктивні обставини перешкоджали направити відповідний запит раніше та раніше звернутися до суду з відповідними позовними вимогами, зважаючи, що інформація про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку є загальнодоступною та внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 10 березня 2015 року.

Відтак у органів прокуратури, починаючи з березня 2015 року були усі правові підстави та можливості з`ясувати обставини та звернутися з відповідним позовом в межах позовної давності, чого прокурором зроблено не було (подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 922/3589/21, від 17 січня 2024 року у справі № 918/195/23 тощо).

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" Суд зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16 грудня 1992 року).

Верховний Суд у постанові від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19 зазначив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав, унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Водночас, до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

У свою чергу, прокурором належними та допустимими доказами не доведено існування об`єктивних підстав, що унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

Приписами ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є такими, що задоволенню не підлягають з огляду на звернення до суду з пропуском позовної давності та без належного обґрунтування поважності причин її пропуску.

Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України", "Ruiz Torija v. Spain" тощо).

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві прокурором зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 6 056 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, відтак судовий збір у розмірі 6 056 грн. 00 коп. покладається на прокуратуру.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області до відповідача - 1 ОСОБА_1 до відповідача - 2 Фермерського господарства "Валентина" про витребування земельної ділянки, відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22 липня 2024 року.

Суддя Войтюк В.Р.