Ухвала

від 09.07.2024 по справі 922/36/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/36/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Мегабанк»

на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі

за позовом Акціонерного товариства «Мегабанк»

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЯ»,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЛЬБАО КОМПАНІ»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

про застосування наслідків нікчемності правочинів.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Зінчук Я. В., Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЯ» - Черкасов І. Р., Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЯ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЛЬБАО КОМПАНІ» - Лащенко О. М., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Кустова Т. В.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 року Акціонерне товариство «Мегабанк» (далі - АТ «Мегабанк», Банк та/або позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЯ» (далі - ТОВ «ТЕЯ» та/або відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЛЬБАО КОМПАНІ» (далі - ТОВ «БІЛЬБАО КОМПАНІ» та/або відповідач-2), в якій просило суд:

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 62424230 від 20.12.2021 прийняте приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С. Ю., з одночасним припиненням державної реєстрації права власності за ТОВ «БІЛЬБАО КОМПАНІ» та ТОВ «ТЕЯ» і проведенням державної реєстрації набутого права власності за АТ «Мегабанк» на нерухоме майно - нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 1а. 16. їв. 1г, 2. 2а, 26, 2в. З, За. 36, Зв, 4. 4а. 46. 6, 6а, 7. 7а, 76, загальною площею 1 158,30 кв. м, що розташовані за адресою; м. Харків, вул. Донця - Захаржевського, 6/ 8;

- стягнути з ТОВ «БІЛЬБАО КОМПАНІ» та ТОВ «ТЕЯ» на користь АТ «Мегабанк» суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами перевірки уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вчинених позивачем правочинів, було встановлено, що укладені між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ТЕЯ», ТОВ «БІЛЬБАО КОМПАНІ» правочини, а саме: кредитний договір від 20.12.2021 № 20-61/2021/ГД-07/2021; договір купівлі - продажу нежитлових приміщень від 28.01.2021 № 308; договір від 05.02.2021 № 1 про внесення змін до договору купівлі - продажу нежитлових приміщень від 28.01.2021 № 431; договір від 20.12.2021 № 2 про внесення змін до договору купівлі - продажу нежитлових приміщень від 28.01.2021 № 6524 є нікчемними на підставі пунктів 3, 6 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Зокрема позивач звертав увагу на таке:

- сторони іпотечного договору за домовленістю погодили вартість майна вартістю 109 014 100,00 грн, яка ґрунтується на висновку про його оцінку від 20.12.2021, проте, відповідно до наданої Банком оцінки вказаного вище майна, проведеної на рік раніше - 11.12.2020 вартість приміщення 1-го поверху № 1. 1а. 1б.1в, 1г, 2, 2а, 2б. 2в. 3. За, 3б. Зв, 4.4а. 46. 6.6а. 7. 7а. 7б. загальною площею 1 158,30 кв. м складала 55 220 000,00 грн. Отже, за твердженням позивача, Банк прийняв як забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 20-61/2021/ГД-07/2021 майно, за необґрунтованою та завищеною ціною, яка не забезпечує в повному обсязі зобов`язання Позичальника перед Банком. Це свідчить про «коригування» вартості об`єкта нерухомості, переданого в іпотеку, шляхом виготовлення оцінки з завищенням його вартості в два рази в порівнянні з оцінкою, яка була проведена тим же оцінювачем, що і роком раніше. Додатково позивач звернув увагу, що жодних економічних чи інших чинників не було щоб вартість даної нерухомості так суттєво збільшилась. Таким чином, проаналізувавши наведені правочини та проведені операції позивачем було зроблено висновок, що продаж власного ліквідного нерухомого майна шляхом кредитування покупця було здійснено з явним наданням переваг окремій особі - ТОВ «БІЛЬБАО КОМПАНІ» та здійснено на шкоду інтересам Банку;

- існуючі ознаки та обставини вчинення договорів вказують на те, що за результами їх укладення фактично відбувалась не ринкова угода, а проведено нерівноцінний продаж ліквідного активу Банку за кошти Банку, які були надані в кредит на значний період часу (5 років), що може свідчити про надання особі, яка проводила таку купівлю, нічим не обумовлених переваг та здійснення Банком реалізації власних майнових активів з метою отримання сумнівних доходів у довгостроковій перспективі Тому, реалізація Банком власного ліквідного майна з виданим Покупцю кредитом на купівлю на строк 5 років є не лише ринковою операцією, а і змусило Банк формувати резерви під даний кредит.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.02.2023, зокрема, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - третя особа та/або Фонд).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 у справі № 922/36/23 (суддя Присяжнюк О. О.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 (Терещенко О. І. - головуючий, судді: Тихий П. В., Плахов О. В.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Судові рішення аргументовані тим, що:

АТ «Мегабанк» не доведено належними та допустимими доказами в розумінні статей 77- 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) фактів, які би свідчили про нікчемність кредитного договору, договору купівлі-продажу нерухомого майна та іпотечного договору з підстав, передбачених пунктами 3, 6 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;

скасування рішень про державну реєстрацію є самостійним способом захисту права та є відмінним від заявленої позивачем вимоги про застосування наслідків нікчемності правочинів, відмінним є і правове регулювання таких спорів, а тому вимога про застосування наслідків нікчемності правочинів шляхом скасування рішень про державну реєстрацію не відповідає положенням статті 216 ЦК України (враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 911/1232/21).

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі № 922/36/23, АТ «Мегабанк» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення та постанову, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі; стягнути з ТОВ «БІЛЬБАО КОМПАНІ» та ТОВ «ТЕЯ» на користь АТ «Мегабанк» суму сплаченого судового збору за подання касаційної скарги.

Скаржник наголошує, що підставами касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції по суті спору є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України), а саме неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.12.2019 у справі № 826/8273/16, від 21.11.2018 у справі № 577/5321/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/16-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 16.09.2020 у справі № 352/1021/19, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 17.08.2022 у справі № 450/441/19.

Фонд у відзиві просить касаційну скаргу задовольнити у повному обсязі.

ТОВ «БІЛЬБАО КОМПАНІ» у відзиві на касаційну скаргу просить закрити касаційне провадження з підстав, визначених пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України та/або касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову - без змін.

ТОВ «ТЕЯ» у письмових поясненнях зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального чи процесуального права.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 28.01.2021 між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ТЕЯ» укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С. Ю., реєстровий № 308, відповідно до умов якого АТ «Мегабанк» передало ТОВ «ТЕЯ» у власність нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 1а, 1б, 1в, 1г, 2, 2а, 2б, 2в, 3, 3а, 3б, 3в, 4, 4а, 4б, 6, 6а, 7, 7а, 7б, загальною площею 1 158,30 кв. м, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Донця - Захаржевського, 6/8 за ціною 55 220 000,00 грн. з розстрочкою платежів та кінцевим строком оплати до 30.06.2021, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 62424230 від 20.12.2021, запис про право власності № 45783707 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 02.09.2022 № 308873981.

05.02.2021 між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ТЕЯ» укладено договір № 1 про внесення змін до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.01.2021 реєстровий № 308, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С. Ю., реєстровий № 491, відповідно до умов якого було змінено кінцевий строк оплати до 30.06.2023.

20.12.2021 між АТ «Мегабанк», ТОВ «ТЕЯ» та ТОВ «БІЛЬБАО КОМПАНІ» укладено договір № 2 про внесення змін до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.01.2021, реєстровий № 308, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С. Ю., реєстровий № 6524, відповідно до умов якого було здійснено заміну сторони покупця з ТОВ «ТЕЯ» на ТОВ «БІЛЬБАО КОМПАНІ».

20.12.2021 між AT «Мегабанк» та ТОВ «БІЛЬБАО КОМПАНІ» укладено кредитний договір № 20-61/2021 /ГД-07/2021 (далі - кредитний договір).

Згідно пункту 1.1 кредитного договору банк надає позичальнику грошові кошти (відкриває ненідновлювальну кредитну лінію) в розмірі 100 000 000.00 гривень на поточні виробничі потреби, погашення кредиторської заборгованості, придбання основних засобів (в т.ч. придбання нежитлових приміщень), та інші витрати поточної діяльності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити 14 % річних, на умовах та в порядку передбаченому умовами договору.

Відповідно до розділу 5 кредитного договору сплата процентів здійснюється щомісячно, не пізніше 15-го числа місяця наступного за звітним, а також в день повернення кредиту - на рахунок кредитодавця.

Згідно графіку повернення кредиту (додаток № 1 до кредитного договору) погашення заборгованості за тілом кредиту розпочинається з 31.01.2023.

У якості забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 20.12.2021 між ТОВ «БІЛЬБАО КОМПАНІ» та AT «Мегабанк» укладено іпотечний договір № 20-61/2021/ГД-07/2021-з, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С. Ю., реєстровий № 6528, відповідно до умов якого ТОВ «БІЛЬБАО КОМПАНІ» передало AT «Мегабанк» в якості забезпечення нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення 1-го поверху № 1. 1а 16. І в. 1г, 2. 2а. 26.2в, 3, За 36. Зв. 4.4а 46. 6, 6а 7, 7а, 76. загальною площею 1 158,30 кв. м, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Донця - Захаржевського, 6/8.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що відповідно до наказу уповноваженої особи Фонду від 13 06.2022 № 51-та проводилась перевірка ознак нікчемності правочинів.

Комісією з перевірки правочинів, вчинених (укладених) банком протягом одного року, та правочинів, вчинених (укладених) банком з пов`язаними особами та/або в інтересах пов`язаних осіб, та/або на їх користь, - протягом трьох років до запровадження тимчасової адміністрації було складено акт від 11.07.2022 № 9, відповідно до якого укладені AT «Мегабанк» з ТОВ «ТЕЯ» та ТОВ «БІЛЬБАО КОМПАНІ» правочини, а саме: кредитний договір від 20.12.2021 № 20-61/2021/ГД-07/2021, договір купівлі - продажу нежитлових приміщень від 28.01.2021, реєстровий № 308, договір від 05.02.2021 № 1 про внесення змін до договору купівлі - продажу нежитлових приміщень від 28.01.2021, реєстровий № 431, договір від 20.12.2021 № 2 про внесення змін до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.01.2021, реєстровий № 6524, мають ознаки нікчемності передбачені пунктами 3, 6 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; сторони іпотечного договору за домовленістю погодили вартість майна вартістю 109 014 100,00 грн, яка ґрунтується на висновку про його оцінку від 20.12.2021.

Відповідно до наданої банком оцінки вказаного вище майна, проведеної на рік раніше 11.12.2020, вартість приміщення 1-го поверху № 1. 1а. 1б.1в, 1г, 2, 2а, 2б, 2в, 3, За, 3б, Зв, 4, 4а, 46, 6, 6а, 7, 7а, 7б, загальною площею 1 158.30 кв. м складала 55 220 000,00 грн.

ТОВ «БІЛЬБАО КОМПАНІ» створено 06.12.2021 - за 14 днів до підписання договору № 2 про заміну покупця, кредитного договору № 20-61/2021/ГД-07/2021 та договору іпотеки.

Банк прийняв в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №20-61/2021/ГД-07/2021 майно, за необґрунтованою та завищеною ціною, яка не забезпечує в повному обсязі зобов`язання позичальника перед банком, що свідчить про «коригування» вартості об`єкта нерухомості який передається в іпотеку шляхом виготовлення оцінки з завищенням його вартості в два рази в порівнянні з оцінкою, яка була проведена тим же оцінювачем, що і на рік раніше.

Продаж власного ліквідного нерухомого майна шляхом кредитування покупця було здійснено з явним наданням переваг окремій особі - ТОВ «БІЛЬБАО КОМПАНІ» та здійснено на шкоду інтересам банку.

Існуючі ознаки та обставини вчинення договорів вказують на те, що в результаті їх укладення фактично відбувалась не ринкова угода, а проведено нерівноцінний продаж ліквідного активу банку за кошти банку, які були надані в кредит на значний період часу (5 років), що може свідчити про надання особі, яка проводила таку купівлю, нічим не обумовлених переваг та здійснення банком реалізації власних майнових активів з метою отримання сумнівних доходів в довгостроковій перспективі

Кредитний договір, договори купівлі-продажу нерухомого майна, договір купівлі-продажу рухомого майна, іпотечний договір є нікчемними, оскільки мають ознаки нікчемності, визначені у частині третій статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема: пункті 3 частини третьої статті 38 цього Закону - Банк уклав угоди щодо відчуження чи передачі у користування або придбання чи отримання у користування майна, оплати результатів робіт та/або надання послуг на умовах, які не є поточними ринковими у мовами, або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов угоди; пункті 6 частини третьої статті 38 Закону - Банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

18.07.2022 позивач направив на адресу відповідачів повідомлення про нікчемність правочинів № 465 -ТА, № 465-ТЛ-01.

03.06.2022 розпочато процедуру виведення АТ «Мегабанк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації, а з 22.07.2022 «Мегабанк» знаходиться у стані ліквідації та, як стало відомо, уповноважена особа Фонду вважає, що правочини укладені між «Мегабанк» та ТОВ «ТЕЯ», мають ознаки нікчемності передбачені пунктами 3, 6 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до Господарського суду Харківської області.

Як вже зазначалося, АТ «Мегабанк», оскаржуючи рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі № 922/36/23 з підстави, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилалося на неврахування судами висновків Верховного Суду викладених, зокрема, у постановах від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.12.2019 у справі № 826/8273/16, від 21.11.2018 у справі № 577/5321/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/16-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 16.09.2020 у справі № 352/1021/19, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 17.08.2022 у справі № 450/441/19.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів також зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Так, у справі № 910/24198/16 розглядався спір за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУ ДЖЕСТ 2014» про визнання недійсним наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» Кононця Вадима Валерійовича від 25.07.2016 № 178/1-ОД «Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів, операцій) за вкладними операціями», яким визнано нікчемними низку правочинів з переказу коштів.

Велика Палата Верховного Суду скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у постанові від 16.05.2018 у справі №910/24198/16, виснувала про те, що судові рішення попередніх інстанцій є помилковими з огляду на те, що вимога позивача про визнання недійсним оспорюваного наказу не є правильно обраним способом захисту своїх інтересів.

Так, Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові виклала висновок про те, що оскільки наказ банку є його внутрішнім документом, який не створює жодних обов`язків для контрагентів банку, не можна вважати порушеними права контрагентів внаслідок прийняття такого наказу. Права позивача не можуть бути порушені внаслідок видання внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи. У такій ситуації сторона правочину може вважати відповідні правочини чинними і не виконувати жодних дій з повернення майна чи грошових коштів банку. Повідомлення банку про виявлення ним нікчемних правочинів не підлягає примусовому виконанню. Якщо особа добровільно не погоджується з тим, що правочини є нікчемними, і не повертає активи, банк має право звернутися до суду з вимогою застосування наслідків нікчемності правочинів.

У справі № 819/353/16 також розглядався спір, зокрема, про визнання протиправним та скасування наказу уповноваженої особи Фонду від 16.09.2015 № 813 у частині визнання правочину за договором банківського вкладу (депозиту) від 25.02.2015 № 023-19553-250215, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 , нікчемним правочином.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 819/353/16 зазначила, що встановлена правова природа наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу уповноваженої особи Фонду від 16.09.2015 № 813, не можуть бути розглянуті у судовому порядку (в тому числі в господарських судах). За таких обставин Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України в зазначеній частині.

У справі № 826/23064/15 Верховний Суд закриваючи провадження в адміністративній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Івано-Франківський м`ясокомбінат» до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіної Марини Анатоліївни, третя особа Приватне сільськогосподарське підприємство «Чернишевське», про визнання протиправними дій та рішення, скасування рішення, зазначив, що оскільки наказ (рішення) про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому внаслідок прийняття цього рішення не можуть порушуватися будь-які права таких осіб. Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа спірного рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його протиправним, а тому вимога про скасування рішення уповноваженої особи Фонду у формі повідомлення в частині визнання нікчемними договорів про внесення змін до кредитного договору від 02.07.2012 № 258-2012, не може бути розглянута у порядку адміністративного судочинства (в тому числі господарських судах).

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про визнання протиправним та скасування рішення у формі повідомлення уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемними договорів про внесення змін до кредитного договору від 02.07.2012 № 258-2012 не є публічно-правовим та не може бути розглянутий в судовому порядку, а тому провадження у цій адміністративній справі підлягає закриттю.

У справі № 826/8273/16 закриваючи провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Плеяда» до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський», ОСОБА_3 , про визнання протиправними дій, скасування наказу та розпорядження, Верховний Суд також вказав, що права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа згаданого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його протиправним, а тому вимога про визнання протиправними дій та скасування рішення Уповноваженої особи щодо встановлення нікчемності договору факторингу, укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «ФК «Плеяда», не може бути розглянута у судах (у тому числі господарських).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що вимоги позивача про поновлення відображення обліку у балансі ПАТ «Банк Михайлівський» кредитних договорів, права вимоги за якими були відступлені Банком на користь ТОВ «ФК «Плеяда» на підставі договору факторингу та скасування наказу Уповноваженої особи від 30.05.2016 № 37 «Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними» і розпорядження від 01.06.2016 № 9 «Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку», є похідними від вимог про скасування рішення Уповноваженої особи щодо встановлення нікчемності договору факторингу, а тому також не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Водночас позивач як контрагент банку має інтерес у досягненні правової визначеності у питанні щодо того, кому саме належать вимоги до боржників - позивачу чи банку. Повідомлення банку означає, що банк оспорює права вимоги позивача до боржників, визначених у реєстрах права вимоги, і вважає їх належними банку. Належним способом захисту інтересу позивача у цьому разі є звернення до суду з вимогою про визнання його права вимоги до боржників.

Отже, у наведених постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15 та від 27.12.2019 у справі № 826/8273/16 викладено висновки щодо юрисдикції спорів про визнання противоправними та скасування наказів (рішень) Фонду про нікчемність правочинів, а також щодо належного способу захисту. Разом з тим оскаржувані судові рішення у справі № 922/36/23, як і доводи касаційної скарги, не містять посилань та/або висновків про те, що такі судові рішення ухвалено з порушенням правил предметної та/або суб`єктної юрисдикції господарських судів, або щодо способу захисту.

Окремо суд касаційної інстанції відмічає, що цитування у касаційній скарзі висновків із постанов Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 577/5321/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/16-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 та від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц взагалі не є обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, адже з урахуванням положень статті 290 ГПК України саме скаржник (у скарзі) зобов`язаний повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми, а Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та вважати будь-які посилання скаржника на постанови Верховного Суду підставою для відкриття провадження у справі, якщо скаржник прямо не вказав на них як на таку підставу. Крім цього, скаржник не врахував, що наведені постанови касаційного суду прийнято за різних встановлених фактичних обставин, з різним предметом спору та у відмінних правовідносинах.

Верховний Суд також не бере до уваги посилання скаржника на правові позиції, викладені у постанові Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.2013 № 11 та постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9, оскільки за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанова Пленуму Верховного Суду України та постанова Пленуму Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.

Крім цього, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц та постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 352/1021/19, від 17.08.2022 у справі № 450/441/19, на які посилається скаржник у тексті касаційної скарги, сформовано висновки щодо ефективних та належних способів захисту стосовно вимог про скасування державної реєстрації прав.

Колегія суддів зазначає, що у цій справі № 922/36/23 суди в основу своїх судових рішень поклали висновки про необґрунтованість по суті заявлених позовних вимог і саме з цих підстав відмовили у позові. Тобто правовідносини у наведених справах та у справі, що переглядається, не є подібними за змістовним критерієм. При цьому, суд апеляційної інстанції в оскарженій у касаційному порядку постанові щодо застосування положень статті 216 ЦК України зазначив, що аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.09.2022 у справі № 911/1232/21. Проте, АТ «Мегабанк» оскаржило судові рішення у справі, що переглядається у касаційному порядку, за виключним випадком, передбаченим лише пунктом 1 частини другої стаття 287 ГПК України, що згідно із положеннями статті 300 та частини другої статті 287 ГПК України не дають суду касаційної інстанції правових підстав для перегляду у касаційному порядку судових рішень з інших підстав касаційного оскарження, не заявлених скаржником у тексті касаційної скарги. Так, касаційна скарга не містить посилань на підставу касаційного оскарження, передбачену у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, а саме щодо необхідності відступлення від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 28.09.2022 у справі № 911/1232/21. Отже, Верховний Суд переглядав судові рішення у цій справі в межах доводів та вимог касаційної скарги АТ "Мегабанк", які стали підставою для відкриття касаційного оскарження.

Подібний підхід застосовано Верховним Судом в ухвалі від 05.06.2024 у справі № 922/1627/22, ухваленої у подібних правовідносинах, зокрема, за участю позивача - АТ «Мегабанк».

Отже, після відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у наведених скаржником постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними.

Суд зазначає, що саме лише прагнення скаржника здійснити нову переоцінку наявних у матеріалах справи доказів та перевірку обставин цієї справи з урахуванням його власних висновків щодо поданих доказів, не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми права на момент вчинення дії.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічно й частина перша статті 17 ГПК України регламентує, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Ґарсія Манібардо проти Іспанії» («Garcia Manibardo v.» від 15.02.2000, № 38695/97) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див. також рішення у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom» від 02.03.1987, № 9562/81, серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення у справі «Helmers v. Sweden» від 29.10.1996, серія A, № 212-A, с. 15, п. 31).

Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваним для учасників судового процесу, виходячи із наведених вище норм ГПК України.

За вказаних обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою АТ «Мегабанк», згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Мегабанк» на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі № 922/36/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ