Постанова

від 18.07.2024 по справі 376/1845/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2024 року

м. Київ

справа № 376/1845/21

провадження № 61-1471св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Київській області,

третя особа- Сквирська міська рада Київської області,

розглянув у попередньому судовому засідання у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бєлов Андрій Георгійович, на постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року в складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області, третя особа - Сквирська міська рада Київської області, про скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, передачу земельних ділянок у постійне користування,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області), третя особа - Сквирська міська рада Київської області, про скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, передачу земельних ділянок у постійне користування.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що рішенням 2 сесії 22 скликання Сквирської районної ради народних депутатів Сквирського району Київської області від 06 вересня 1994 року його батько ОСОБА_3 отримав у постійне користування земельну ділянку, площею 50,0 га, розташовану на території Шаліївської сільської ради Сквирського району Київської області для створення фермерського господарства. Право постійного користування підтверджено державним актом на право постійного користування землею серії КВ № 12-02-22.

На підставі зазначеного рішення і державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3224087800:04:014:0002.

Для ведення фермерського господарства було засноване та зареєстроване Селянське (Фермерське) господарство «Фіволта» (далі - СФГ «Фіволта»), засновником (учасником) якого є позивач.

СФГ «Фіволта» не реорганізоване, не ліквідоване, продовжує здійснювати свою діяльність. Будь-які акти органів державної влади щодо припинення права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3224087800:04:014:0002 відсутні.

Позивач зазначав, що після смерті батька він звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на право користування спірною земельною ділянкою, але отримав відмову нотаріуса, яка рекомендувала йому звернутися до суду, оскільки спірна земельна ділянка належить померлому на праві постійного користування, а не на праві власності.

У подальшому, позивач звернувся до Сквирського районного суду Київської області з позовом про визнання права постійного користування землею у порядку спадкування.

Рішенням від 29 вересня 2016 року Сквирський районний суд Київської області в справі № 376/1680/16 позовну заяву ОСОБА_1 до Шаліївської сільської ради Сквирського району Київської області про визнання права постійного користування землею в порядку спадкування задовольнив.

Ухвалою від 30 січня 2017 року Сквирський районний суд Київської області виправив описку, допущенну в зазначеному рішенні суду, а саме щодо площі спірної земельної ділянки, вказавши правильну її площу 47,7232 га.

Постановою від 27 червня 2019 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Київській області задовольнив, рішення Сквирського районного суду Київської області від 29 вересня 2016 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, за результатом розгляду якої Верховний Суд постановою від 03 лютого 2021 року касаційну скаргу задовольнив, ухвали Київського апеляційного суду від 08 травня 2019 року, від 16 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2019 року скасував, справу направив до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

22 лютого 2021 року Київський апеляційний суд постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ Держгеокадастру у Київській області на рішення Сквирського районного суду Київської області від 29 вересня 2016 року в справі № 376/1680/16.

Таким чином, станом на 22 лютого 2021 року рішення Сквирського районного суду Київської області в справі № 376/1680/16, яким визнано за позивачем право постійного користування спірною земельною ділянкою, площею 47,7232 га, для ведення селянського (фермерського) господарства, в порядку спадкування за законом після смерті батька набрало законної сили.

Водночас, ГУ Держгеокадастру у Київській області протиправно скасувало державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, площею 47,7232 га, кадастровий номер 3224087800:04:014:0002, яка належала СФГ «Фіволта» на праві постійного користування, та в подальшому поділило її на земельні ділянки із кадастровими номерами: 3224087800:04:014:0008, 3224087800:04:014:0022, 3224087800:04:014:0006, 3224087800:04:014:0004, 3224087800:04:014:0003, 3224087800:04:014:0013, 3224087800:04:014:0014, 3224087800:04:014:0017, 3224087800:04:014:0018, 3224087800:04:014:0010, 3224087800:04:014:0023, 3224087800:04:014:0024, 3224087800:04:014:0009, 3224087800:04:014:0011, 3224087800:04:014:0005, 3224087800:04:014:0012, 3224087800:04:014:0015, 3224087800:04:014:0016, 3224087800:04:014:0020, 3224087800:04:014:0025, 3224087800:04:014:0026, 3224087800:04:014:0007, 3224087800:04:014:0021, та видало дозволи на розробку документації із землеустрою фізичним особам.

У подальшому позивачу стало відомо, що зазначені земельні ділянки були відчужені ОСОБА_2 .

Позивач зазначав, що спірна земельна ділянка надавалася його батькові на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

У свою чергу, ГУ Держгеокадастру у Київській області з порушенням норм статей 92, 141, 149 ЗК України, без погодження з позивачем прийняло накази про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність для громадян України, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Шаліївської сільської ради Сквирського району Київської області, площею по 2 га кожному за рахунок земельної ділянки площею 47,7232 га.

У зв`язку із зазначеним, ОСОБА_1 просив суд:

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3224087800:04:014:0008, 3224087800:04:014:0022, 3224087800:04:014:0006, 3224087800:04:014:0004, 3224087800:04:014:0003, 3224087800:04:014:0013, 3224087800:04:014:0014, 3224087800:04:014:0017, 3224087800:04:014:0018, 3224087800:04:014:0010, 3224087800:04:014:0023, 3224087800:04:014:0024, 3224087800:04:014:0009, 3224087800:04:014:0011, 3224087800:04:014:0005, 3224087800:04:014:0012, 3224087800:04:014:0015, 3224087800:04:014:0016, 3224087800:04:014:0020, 3224087800:04:014:0025, 3224087800:04:014:0026, 3224087800:04:014:0007, 3224087800:04:014:0021;

- зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Київській області скасувати державну реєстрацію права власності в Державному земельному кадастрі на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3224087800:04:014:0008, 3224087800:04:014:0022, 3224087800:04:014:0006, 3224087800:04:014:0004, 3224087800:04:014:0003, 3224087800:04:014:0013, 3224087800:04:014:0014, 3224087800:04:014:0017, 3224087800:04:014:0018, 3224087800:04:014:0010, 3224087800:04:014:0023, 3224087800:04:014:0024, 3224087800:04:014:0009, 3224087800:04:014:0011, 3224087800:04:014:0005, 3224087800:04:014:0012, 3224087800:04:014:0015, 3224087800:04:014:0016, 3224087800:04:014:0020, 3224087800:04:014:0025, 3224087800:04:014:0026, 3224087800:04:014:0007, 3224087800:04:014:0021;

- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь позивача земельну ділянку площею 47,7232 га, що розташована на території Шаліївської сільської ради Сквирського району Київської області;

- зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Київській області передати в постійне користування ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами: 3224087800:04:014:0008, 3224087800:04:014:0022, 3224087800:04:014:0006, 3224087800:04:014:0004, 3224087800:04:014:0003, 3224087800:04:014:0013, 3224087800:04:014:0014, 3224087800:04:014:0017, 3224087800:04:014:0018, 3224087800:04:014:0010, 3224087800:04:014:0023, 3224087800:04:014:0024, 3224087800:04:014:0009, 3224087800:04:014:0011, 3224087800:04:014:0005, 3224087800:04:014:0012, 3224087800:04:014:0015, 3224087800:04:014:0016, 3224087800:04:014:0020, 3224087800:04:014:0025, 3224087800:04:014:0026, 3224087800:04:014:0007, 3224087800:04:014:0021.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 05 вересня 2022 року Сквирський районний суд Київської області, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 07 серпня 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 вересня 2019 року, індексний номер 48897407, номер запису про право власності 33426946, та припинив право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087800:04:014:0008, площею 2 га.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 вересня 2019 року, індексний номер 48901068, номер запису про право власності 33423592, та припинив право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087800:04:014:0022, площею 2 га.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 вересня 2019 року, індексний номер 48900474, номер запису про право власності 33425426, та припинив право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087800:04:014:0006, площею 2 га.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 вересня 2019 року, індексний номер 48899546, номер запису про право власності 33426315, та припинив право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087800:04:014:0004, площею 2 га.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 вересня 2019 року, індексний номер 48894097, номер запису про право власності 33420569, та припинив право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087800:04:014:0003, площею 2 га.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 вересня 2019 року, індексний номер 48910793, номер запису про право власності 33435886, та припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087800:04:014:0013, площею 2 га.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 вересня 2019 року, індексний номер 48908348, номер запису про право власності 33433689, та припинив право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087800:04:014:0014, площею 2 га.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 вересня 2019 року, індексний номер 48906438, номер запису про право власності 33431936, та припинив право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087800:04:014:0017, площею 2 га.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 вересня 2019 року, індексний номер 48910847, номер запису про право власності 33435934, та припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087800:04:014:0018, площею 2 га.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 вересня 2019 року, індексний номер 48895507, номер запису про право власності 33421956, та припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087800:04:014:0010, площею 2 га.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 вересня 2019 року, індексний номер 48909202, номер запису про право власності 33434448, та припинив право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087800:04:014:0023, площею 2 га.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 вересня 2019 року, індексний номер 48910050, номер запису про право власності 33435216, та припинив право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087800:04:014:0024, площею 2 га.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 вересня 2019 року, індексний номер 48896667, номер запису про право власності 33422768, та припинив право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087800:04:014:0009, площею 2 га.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 вересня 2019 року, індексний номер 48910280, номер запису про право власності 33435503, та припинив право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087800:04:014:0011, площею 2 га.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 вересня 2019 року, індексний номер 48910683, номер запису про право власності 33435792, та припинив право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087800:04:014:0005, площею 2 га.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 жовтня 2019 року, індексний номер 49139204, номер запису про право власності 33647099, та припинив право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087800:04:014:0012, площею 2 га.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 вересня 2019 року, індексний номер 48892005, номер запису про право власності 33419068 та припинив право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087800:04:014:0015, площею 2 га.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 жовтня 2019 року, індексний номер 49120578, номер запису про право власності 33629774, та припинив право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087800:04:014:0016, площею 2 га.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 жовтня 2019 року, індексний номер 49120806, номер запису про право власності 33629987, та припинив право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087800:04:014:0020, площею 2 га.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 вересня 2019 року, індексний номер 48909770, номер запису про право власності 33434947, та припинив право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087800:04:014:0025, площею 2 га.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 жовтня 2019 року, індексний номер 49138170, номер запису про право власності 33646085, та припинив право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087800:04:014:0026, площею 2 га.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 вересня 2019 року, індексний номер 48910565, номер запису про право власності 33435710, та припинив право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087800:04:014:0007, площею 2 га.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 вересня 2019 року, індексний номер 48909482, номер запису про право власності 33434693, та припинив право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224087800:04:014:0021, площею 2 га.

Зобов`язав ГУ Держгеокадастру у Київській області скасувати державну реєстрацію права власності в Державному земельному кадастрі на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3224087800:04:014:0008, 3224087800:04:014:0022, 3224087800:04:014:0006, 3224087800:04:014:0004, 3224087800:04:014:0003, 3224087800:04:014:0013, 3224087800:04:014:0014, 3224087800:04:014:0017, 3224087800:04:014:0018, 3224087800:04:014:0010, 3224087800:04:014:0023, 3224087800:04:014:0024, 3224087800:04:014:0009, 3224087800:04:014:0011, 3224087800:04:014:0005, 3224087800:04:014:0012, 3224087800:04:014:0015, 3224087800:04:014:0016, 3224087800:04:014:0020, 3224087800:04:014:0025, 3224087800:04:014:0026, 3224087800:04:014:0007, 3224087800:04:014:0021.

Зобов`язав ГУ Держгеокадастру у Київській області передати у постійне користування ОСОБА_1 зазначені земельні ділянки.

Додатковим рішенням від 07 серпня 2023 року Сквирський районний суд Київської області витребував із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 47,7232 га, яка розташована на території Шаліївської сільської ради Сквирського району Київської області (нині - територія Сквирської міської ради Київської області).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що у разі смерті засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана йому для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку, а дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. При цьому суд вважав, що заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на поданих ним доказах, що додані до матеріалів справи.

Окрім того, оскільки при ухвалені вказаного рішення суд не вирішив питання про витребування спірної земельної ділянки, площею 47,7232 га із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , суд ухвалив додаткове рішення про задоволення цієї позовної вимоги.

Витребуючи спірну земельну ділянку, суд керувався тим, що спірне майно вибуло з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції від 05 вересня 2022 року, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

Також апеляційну скаргу подало Товариство з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» (далі - ТДВ «Шамраївський цукровий завод») як особа, яка не брала участі у справі, однак вважало, що судовим рішенням вирішено про його права, оскільки товариство є орендарем спірних земельних ділянок на підставі укладених у квітні 2021 року з ОСОБА_2 договорів оренди землі.

Постановою від 11 грудня 2023 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Постельгою О. А., задовольнив.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 05 вересня 2022 року та додаткове рішення Сквирського районного суду Київської області від 07 серпня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 362,00 грн.

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі в справі, - ТДВ «Шамраївський цукровий завод», закрив.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, заявляючи вимоги про скасування рішень та записів про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки, позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки належним є витребування спірного майна (23 земельних ділянок) від особи, яка є його володільцем. Однак, вимог про витребування на користь позивача із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 спірних земельних ділянок позивач не заявляв. Крім того, суд вважав, що задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у частині належності права власності на спірне майно.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки площею 47,7232 га, з чужого незаконного володіння та передачі у користування позивача 23 спірних земельних ділянок, апеляційний суд керувався тим, що позивач, заявляючи вимогу про витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на свою користь земельної ділянки площею 47,7232 га, що розташована на території Шаліївської сільської ради Сквирського району Київської області, не врахував, що ОСОБА_2 є власником 23 спірних земельних ділянок, а не земельної ділянки площею 47,7232 га. Доказів набуття відповідачем ОСОБА_2 спірної земельної ділянки площею 47,7232 га, що розташована на території Шаліївської сільської ради Сквирського району Київської області, матеріали справи не містять.

Також суд врахував те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що земельні ділянки, які на праві власності належать відповідачу були створені саме за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3224087800:04:014:0002, право на яку доведено позивачем у судовому порядку. При цьому, суд врахував лист Міністерства юстиції України, який свідчить про те, що державна реєстрація права власності на спірні 23 земельні ділянки була проведена в процедурі приватизації земельних ділянок, які не створювались шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3224087800:04:014:0002.

Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТДВ «Шамраївський цукровий завод», апеляційний суд керувався тим, що при ухвалені судових рішень суд першої інстанції не вирішував питання про права та обов`язки товариства, а тому цими судовими рішеннями права товариства не порушуються.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

26 січня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бєлов А. Г., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 травня 2020 року в справі № 204/4514/17, від 27 січня 2020 року в справі № 465/249/15-а, від 19 червня 2019 року в справі № 643/17966/14, від 28 квітня 2022 року в справі № 480/2365/16, від 15 лютого 2023 року в справі № 461/3526/22, від 29 листопада 2023 року в справі № 185/9722/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що право постійного користування земельною ділянкою, площею 47,7232 га, кадастровий номер 3224087800:04:014:0002, позивач набув на підставі рішення Сквирського районного суду Київської області від 29 вересня 2016 року в справі № 376/1680/16, яке набрало законної сили.

Однак державна реєстрація права постійного користування зазначеною земельною ділянкою за позивачем була скасована рішенням державного реєстратора від 17 липня 2019 року, індексний номер 47798389, на підставі листа ГУ Держгеокадастру у Київській області до якого було додано постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2019 року в справі № 376/1680/16, яка скасована Верховним Судом.

Позивач зазначає, що не має можливості відновити своє право користування спірною земельною ділянкою, у зв`язку з тим, що ГУ Держгеокадастру у Київській області скасував у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки, площею 47,7232 га, кадастровий номер 3224087800:04:014:0002, яку в подальшому поділив на 23 земельні ділянки та передав їх у приватну власність у порядку безоплатної приватизації, які були відчужені надалі ОСОБА_2 .

У зв`язку з чим, позивач вважає, що відновлення його права користування на спірну земельну ділянку є не можливим поки у Державному земельному кадастрі не буде скасована державна реєстрація спірних земельних ділянок і відновлена державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 3224087800:04:014:0002. У зв`язку з чим, заявник вважає, що висновки апеляційного суду про обрання позивачем неналежного способу захисту як скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок є помилковими.

Крім того, зазначає, що наявний у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3224087800:04:014:0002 за позивачем не має самостійного правового значення у зв`язку зі скасуванням судового рішення, що стало підставою для його внесення. Тому відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації такого права не можуть братися до уваги як офіційні та достовірні.

Також заявник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивач не довів того, що спірні земельні ділянки були сформовані за рахунок ділянки, яка перебуває у його постійному користуванні, вказуючи на те, що сукупна площа спірних земельних ділянок (46 га) разом з польовими дорогами загалом становлять 47,7232 га, що співпадає з площею його земельної ділянки.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними та не впливають на правильність вирішення спору судом апеляційної інстанції, висновки якого вважає законними та обґрунтованими, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

У квітні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду заяву про закриття касаційного оскарження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою від 26 лютого 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Сквирського районного суду Київської області.

У березні 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

Рішенням 2 сесії 22 скликання Сквирської районної ради народних депутатів Сквирського району Київської області від 06 вересня 1994 року батько позивача ОСОБА_3 отримав у постійне користування земельну ділянку, площею 50,0 га, на території Шаліївської сільської ради Сквирського району Київської області для створення фермерського господарства. Право постійного користування підтверджено державним актом на право постійного користування землею серії КВ, № 12-02-22, виданим на підставі зазначеного рішення.

На підставі зазначеного рішення і державного акта на право постійного користування земельною ділянкою земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 3224087800:04:014:0002.

Для ведення фермерського господарства було засноване та зареєстроване СФГ «Фіволта» (код ЄДРПОУ 20599660). Державна реєстрація юридичної особи проведена 07 березня 1995 року.

Засновником (учасником) СФГ «Фіволта» є ОСОБА_1 (позивач у справі).

Діяльність СФГ «Фіволта» не припинена. Будь-які акти органів державної влади щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 3224087800:04:014:0002, відсутні.

Після смерті батька, 05 квітня 2013 року, позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на право користування земельною ділянкою, кадастровий номер 3224087800:04:014:0002, але отримав відмову нотаріуса, що підтверджується листом від 10 вересня 2016 року № 1017/01-16, у якому рекомендовано звернутися до суду, оскільки вказана земельна ділянка належить померлому на праві постійного користування, а не на праві власності.

У подальшому, позивач звернувся до суду з позовом до Шаліївської сільської ради Сквирського району Київської області про визнання права постійного користування землею в порядку спадкування.

Рішенням від 29 вересня 2016 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 30 січня 2017 року, в справі № 376/1680/16, Сквирський районний суд Київської області позовну заяву ОСОБА_1 задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою, площею 47,7232 га, розташованою на території Шаліївської сільської ради Сквирського району Київської області, в порядку спадкування за законом для ведення селянського (фермерського) господарства після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і мав державний акт, серії КВ, на право постійного користування землею, виданий Сквирською районною радою народних депутатів 21 листопада 1994 року (т. 1, а. с. 11-16).

Постановою від 27 червня 2019 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Київській області задовольнив, рішення Сквирського районного суду Київської області від 29 вересня 2016 року скасував, ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Листом від 16 липня 2019 року № 8-10-0.61-9276/2-19 ГУ Держгеокадастру звернулось до державного реєстратора Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Тютюна Д. С. про скасування державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, площею 47,7232 га, кадастровий номер 3224087800:04:014:0002, для ведення фермерського господарства. 16 липня 2019 року державний реєстратор скасував державну реєстрацію вказаної земельної ділянки.

ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, за результатом розгляду якої, постановою від 03 лютого 2021 року Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив, ухвали Київського апеляційного суду від 08 травня 2019 року, від 16 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2019 року скасував та передав справу № 376/1680/16 до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Київський апеляційний суд ухвалою від 22 лютого 2021 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ Держгеокадастру у Київській області на рішення Сквирського районного суду Київської області від 29 вересня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Шаліївської сільської ради про визнання права постійного користування землею у порядку спадкування (т. 1, а. с. 17-19).

Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 10 червня 2021 року № 25024/М-13427/19.2.1 державна реєстрація права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3224087800:04:014:0008, 3224087800:04:014:0022, 3224087800:04:014:0006, 3224087800:04:014:0004, 3224087800:04:014:0003, 3224087800:04:014:0013, 3224087800:04:014:0014, 3224087800:04:014:0017, 3224087800:04:014:0018, 3224087800:04:014:0010, 3224087800:04:014:0023, 3224087800:04:014:0024, 3224087800:04:014:0009, 3224087800:04:014:0011, 3224087800:04:014:0005, 3224087800:04:014:0012, 3224087800:04:014:0015, 3224087800:04:014:0016, 3224087800:04:014:0020, 3224087800:04:14:0025, 3224087800:04:014:0026, 3224087800:04:014:0007, 3224087800:04:014:0021 проведена в процедурі приватизації земельних ділянок, які не створювались шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3224087800:04:014:0002 (т. 1, а. с. 36-38).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом цих норми, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що спірна земельна ділянка, площею 47,7232 га, кадастровий номер 3224087800:04:014:0002, належить йому на праві постійного користування на підставі судового рішення. Однак, ГУ Держгеокадастру у Київській області було протиправно скасовано його державну реєстрацію права постійного користування зазначеною земельною ділянкою та в подальшому поділено її на 23 земельні ділянки і передано у власність фізичним особам, які в свою чергу відчужили їх відповідачу ОСОБА_2 .

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи спірна земельна ділянка площею 47,7232 га, кадастровий номер 3224087800:04:014:0002, була надана рішенням 2 сесії 22 скликання Сквирської районної ради народних депутатів Сквирського району Київської області від 06 вересня 1994 року ОСОБА_3 (батьку позивача) у постійне користування для створення фермерського господарства.

На час надання засновнику фермерського господарства права постійного користування спірною земельною ділянкою був чинним Земельний кодекс України від 18 грудня 1990 року (далі - ЗК України 1990 року), який у відповідній редакції передбачав певне регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою.

Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7 зазначеного кодексу (тут і далі - у редакції, чинній на час надання спірної земельної ділянки засновникові)). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК України 1990 року).

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50 вказаного кодексу). Землю у постійне користування надавали Ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п`ятої статті 7 ЗК України 1990 року).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляли про їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливими були також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки (частини перша та друга статті 51 ЗК України 1990 року).

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, на момент створення СФГ «Фіволта»; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство») після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК України 1990 року).

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_3 , земельні ділянки на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 22 постанови від 23 червня 2020 року в справі № 179/1043/16 (провадження № 14-63цс20) зазначила, що передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство (як самостійна юридична особа), а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство (цей висновок не стосується права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства; оскільки таке право є успадковуваним, тобто передається у спадщину, то воно залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства, про що Велика Палата Верховного Суду зазначила у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17).

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у пункті 23 постанови від 23 червня 2020 року в справі № 179/1043/16 (провадження № 14-63цс20) дійшла висновку, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства відбувається фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього переходять до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

У пункті 7.27. постанови від 05 листопада 2019 року в справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 ЗК України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

З вищевказаного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, діяльність СФГ «Фіволта» не припинена, у зв`язку з чим не може бути і припинено право користування спірною земельною ділянкою за цим СФГ.

Колегія суддів враховує те, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23 червня 2020 року в справі № 179/1043/16, після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

За таких обставин право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, після проведення державної реєстрації такого господарства не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Однак, у справі, що переглядається, суди встановили, що рішенням від 29 вересня 2016 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 30 січня 2017 року, в справі № 376/1680/16, Сквирський районний суд Київської області позовну заяву ОСОБА_1 задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою, площею 47,7232 га, розташованою на території Шаліївської сільської ради Сквирського району Київської області, в порядку спадкування за законом для ведення селянського (фермерського) господарства після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і мав державний акт, серії КВ, на право постійного користування землею, виданий Сквирською районною радою народних депутатів 21 листопада 1994 року (т. 1, а. с. 11-16). Зазначене рішення суду набрало законної сили.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 , вважаючи своє право порушене, просив суд скасувати державну реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки, витребувати їх із чужого незаконного володіння, передати їх у його постійне користування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності позивачем позовних вимог, а також обрання ОСОБА_1 неналежного способу захисту.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Щодо скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У підпунктах 11.82-11.85 постанови від 09 лютого 2022 року в справі № 910/6939/20 та підпунктах 8.43-8.46 постанови від 16 листопада 2022 року в справі № 911/3135/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16 та від 16 листопада 2022 року в справі № 911/3135/20.

Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15, від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, від 16 листопада 2022 року в справі № 911/3135/20, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року в справі № 143/591/20 (підпункт 8.46), від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (підпункт 6.21), від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16 (пункт 155).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов).

Позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Суд звертає увагу на те, що у пункті 104 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) наголошено на тому, що Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16.

Вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14).

Тобто якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна (земельних ділянок), оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Виходячи з зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що вимоги позивача про скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки не підлягають задоволенню, у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту.

Щодо позовних вимог про витребування земельної ділянки площею 47,7232 га з чужого незаконного володіння та передачі у користування 23 спірних земельних ділянок

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що спірна земельна ділянка, площею 47,7232 га, кадастровий номер 3224087800:04:014:0002, була поділена на 23 земельні ділянки, які в подальшому передані у власність фізичним особам, та надалі відчужені ОСОБА_2 .

Однак, на підтверджені вказаних обставин позивач не надав належних та допустимих доказів.

Однак, відповідно до листа Міністерства юстиції України від 10 червня 2021 року № 25024/М-13427/19.2.1, який надано позивачем (т. 1, а. с. 36-38), державна реєстрація права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3224087800:04:014:0008, 3224087800:04:014:0022, 3224087800:04:014:0006, 3224087800:04:014:0004, 3224087800:04:014:0003, 3224087800:04:014:0013, 3224087800:04:014:0014, 3224087800:04:014:0017, 3224087800:04:014:0018, 3224087800:04:014:0010, 3224087800:04:014:0023, 3224087800:04:014:0024, 3224087800:04:014:0009, 3224087800:04:014:0011, 3224087800:04:014:0005, 3224087800:04:014:0012, 3224087800:04:014:0015, 3224087800:04:014:0016, 3224087800:04:014:0020, 3224087800:04:14:0025, 3224087800:04:014:0026, 3224087800:04:014:0007, 3224087800:04:014:0021 була проведена в процедурі приватизації земельних ділянок, які не створювались шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3224087800:04:014:0002.

Доказів на спростування зазначено матеріали справи не містять. Позивач, звертаючись до суду з касаційною скаргою, також не спростував зазначеного.

Отже, враховуючи зазначене, а також відсутність будь-яких доказів, які б підтверджували той факт, що спірні земельні ділянки, що на праві власності належать відповідачу були створені саме за рахунок земельної ділянки, кадастровий номер 3224087800:04:014:0002, право на яку доведено позивачем у судовому порядку, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки, площею 47,7232 га, кадастровий номер 3224087800:04:014:0002, з чужого незаконного володіння та передачі у користування 23 спірних земельних ділянок.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Посилання в касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 травня 2020 року в справі № 204/4514/17, від 27 січня 2020 року в справі № 465/249/15-а, від 19 червня 2019 року в справі № 643/17966/14, від 28 квітня 2022 року в справі № 480/2365/16, від 15 лютого 2023 року в справі № 461/3526/22, від 29 листопада 2023 року в справі № 185/9722/21, колегія суддів відхиляє, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини у цій та зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності у фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього спору.

Так у справах № 204/4514/17, № 643/17966/14, № 185/9722/21 предметом розгляду були вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, та викладено висновки, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. Однак, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) конкретизовані аналогічні висновки Верховного Суду України. Означена конкретизація полягала, зокрема, у тому, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінились чи припинились на підставі відповідного рішення.

Так, у справі № 465/249/15-а предметом розгляду були вимоги про скасування розпорядження районної адміністрації про демонтаж самочинно встановлених дерев`яних павільйонів та літніх майданчиків у паркових зонах, а правовим питанням даного спору - компетенція органу місцевого самоврядування приймати розпорядження про демонтаж в примусовому порядку встановленого самочинного об`єкта.

У справі № 480/2365/16 предметом розгляду були вимоги про визнання договорів припиненими, покладення обов`язку вчинити певні дії та стягнення грошових коштів.

У справі № 461/3526/22 предметом розгляду є вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Отже, викладені правові висновки у вказаних постановах не є подібними, а доводи касаційної скарги не свідчать про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування таких правових висновків.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо клопотання ОСОБА_2 про закриття касаційного оскарження

У квітні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду заяву про закриття касаційного оскарження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені в частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У частині першій статті 394 ЦПК України передбачено, що, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до абзацу другого пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно з частиною восьмою статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення заявник вказав, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України 18 травня 2020 року в справі № 204/4514/17, від 27 січня 2020 року в справі № 465/249/15-а, від 19 червня 2019 року в справі № 643/17966/14, від 28 квітня 2022 року в справі № 480/2365/16, від 15 лютого 2023 року в справі № 461/3526/22, від 29 листопада 2023 року в справі № 185/9722/21. Отже, касаційна скарга містить обґрунтування застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду. Таким чином, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 була подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, містила підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то Верховний Суд дійшов обґрунтованого висновку про відкриття касаційного провадження. Касаційна скарга ОСОБА_1 містить посилання як на постанови Верховного Суду, в яких викладені правові висновки, що стосуються правовідносин, які не є подібними, так і на правові висновки, що стосуються подібних правовідносин, однак доводи касаційної скарги не свідчать про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування таких правових висновків.

Отже, доводи касаційної скарги не охоплюються у повному обсязі передбаченою пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України підставою закриття касаційного провадження, а тому у задоволенні відповідного клопотання ОСОБА_2 необхідно відмовити.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бєловим Андрієм Георгійовичем, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко