Рішення

від 19.07.2024 по справі 380/9065/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/9065/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2024 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього грошового забезпечення, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 13.07.2021 року по 12.01.2022 року (включно);

- стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 13.07.2021 року по 12.01.2022 (включно) в розмірі 129973,92 грн.

Посилається на те, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.07.2021 року №139 позивача, звільненого наказом начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 02.06.2021 року №62 з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списів частини та всіх видів забезпечення з 12.07.2021 року. Вказав, що під час проходження військової служби та звільнення із неї відповідач не виплатив позивачу у повному обсязі грошове забезпечення. Лише 23.04.2024 року, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 року у справі №380/14891/22, було здійснено зарахування на банківський рахунок позивача в сумі 111951,60 грн. Отже, станом на дату виключення із списків особового складу 12.07.2021 року відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена 23.04.2024 року, тобто поза межами строку, встановленого ст.116 Кодексу законів про працю України та п.242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 року. Тому період з 13.07.2021 року по 12.01.2022 року (у межах шести місяців) вважає періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом. Просить позов задовольнити повністю.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що пунктом 1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.07.2021 року №139 позивача було виключено зі списків Військової частини НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення, у тому числі грошового, а також проведено розрахунок за усі належні виплати. Вказаний наказ позивачем не оскаржувався, тобто останній погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків. Крім того, вказав, що вирішуючи питання щодо розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні слід застосовувати принцип співмірності, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 18.07.2018 року у справі №825/325/16 та від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19. За таких обставин, вважає, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Просить відмовити у задоволенні позову повністю. Крім того, посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, а також те, що між сторонами уже існує аналогічний спір про той самий предмет і з тих самих підстав.

Ухвалою судді від 01.05.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.07.2021 року №139 позивача, звільненого наказом начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 02.06.2021 року №62 з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списів частини та всіх видів забезпечення з 12.07.2021 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на час звільнення позивача з військової служби відповідачем не виплачено у повному обсязі грошове забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 року у справі №380/14891/22 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 29.01.2020 року та з 01.01.2021 року грошового забезпечення, одноразову грошову допомогу при звільненні, допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як особі, що має статус учасника бойових дій нарахованих і виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року та 01.01.2021 року відповідно.

23.04.2024 року було здійснено зарахування на банківський рахунок позивача в сумі 111951,60 грн, підтвердженням чого є наявний у матеріалах справи скріншот з карткового рахунку (призначення платежу «виплати доплати згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду (справа №380/11489/22 від 19.05.2023 року)»).

Вказані обставини не заперечуються сторонами по справі.

Позивач вважає, що оскільки у день звільнення з військової служби відповідачем не виплачено позивачу всіх належних сум, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку з 13.07.2021 року по 12.01.2022 року (в межах шести місяців), у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

Зазначені обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 року у справі №200/4185/20-а, від 31.03.2021 року у справі №340/970/20, від 24.06.2021 року у справі №480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме, встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ положення ст.117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція ст.117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022 року.

Суд ураховує, що ст.116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а ст.117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

У постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

При цьому, жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що, в свою чергу, в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (правова позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 15.02.2024 року у справі №420/11416/23).

Відтак, враховуючи, що не проведення з вини роботодавця розрахунку з працівником у відповідні строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд приходить висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати за період з 29.01.2020 року та з 01.01.2021 року грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як особі, що має статус учасника бойових дій, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року та 01.01.2021 року відповідно.

Як видно з матеріалів справи та й не заперечується відповідачем, остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні, здійснений відповідачем лише 23.04.2024 року на виконання рішення суду у справі №380/14891/22, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 13.07.2021 року (з дня, наступного за датою звільнення) по 22.04.2024 року.

Вказаний спірний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності 19.07.2022 року Законом №2352-ІХ і після цього.

Період 13.07.2021 року по 18.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату.

Проте період з 19.07.2022 року по 22.04.2024 року регулюється вже нині чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями, але вже без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 року у справі №460/42448/22 та від 14.03.2024 року у справі №560/6960/23.

Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд бере до уваги наведені вище правові висновки Верховного Суду та зазначає таке.

Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).

Згідно з абз.1 п.2 розділу ІІ Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 п.2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».

Згідно з п.7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки від 06.05.2024 року №171 про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 , виданої Військовою частиною НОМЕР_1 , розмір грошового забезпечення позивача за травень-червень 2021 року склав 32785,34 грн.

Кількість календарних днів за травень-червень 2021 року становить 61 день.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 537,46 грн (32785,34 грн (розмір грошового забезпечення за травень-червень 2021 року) / 61 (кількість календарних днів).

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 13.07.2021 року по 18.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), який регулюється редакцією ст.117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, становить 371 календарний день. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 199397,66 грн (537,46 грн х 371 календарний день).

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 року (з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ) по 22.04.2024 року (але не більш як за шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ) становить 184 календарних дні. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 98892,64 грн (537,46 грн х 184 календарних дні).

Водночас, надаючи правову оцінку розміру середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.07.2021 року по 18.07.2022 року, суд звертає увагу на таке.

У порівнянні із розміром присудженої позивачу суми грошового забезпечення (111951,60 грн) визначену судом у цій справі суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з період з 13.07.2021 року по 18.07.2022 року (199397,66 грн) не можна вважати співмірною, оскільки вона у 1,5 рази її перевищує.

Отож, суд дійшов переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив відповідач, і сумою середнього грошового забезпечення за час затримки цієї виплати, а тому вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити таку виплату.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п.71 постанови від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке (п.91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 року у справі №805/3167/18-а та від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18.

У контексті викладеного суд відзначає, що сума виплаченого позивачеві 23.04.2024 року грошового забезпечення (111951,60 грн) є у 1,5 рази меншою, ніж визначена судом сума середнього грошового забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.07.2021 року по 18.07.2022 року (199397,66 грн).

З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.07.2021 року по 18.07.2022 року зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд уважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 99698,33 грн, зважаючи на такий розрахунок.

Зокрема, істотність частки складових грошового забезпечення із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.07.2021 року по 18.07.2022 року становить: 111951,60 грн (сума виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення суду) / 199397,66 грн (середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку) = 0,5.

Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,5, становить 99698,33 грн: 537,46 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 0,5 х 371 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 13.07.2021 року по 18.07.2022 року).

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні за період з 13.07.2021 року по 18.07.2022 року, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Визначена судом сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за період з 19.07.2022 року по 22.04.2024 року (у межах шести місяців), становить 98892,64 грн.

Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення, на яку має право позивач відповідно до ст.117 КЗпП України в редакціях до набрання чинності 19.07.2022 року Законом №2352-ІХ і після цього, становить 198590,97 грн (99698,33 грн + 98892,64 грн).

Водночас суд звертає увагу на те, що визначена судом сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (198590,97 грн) є більшою, ніж та, яку позивач просить стягнути на свою користь з відповідача (129973,92 грн).

Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

З урахуванням меж заявлених позовних вимог, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі, який просить позивач, а саме 129973,92 грн.

Крім того, суд враховує, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 Податкового кодексу України.

В підп.164.1.1 п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як видно зі змісту підп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд враховує таке.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами ч.5 ст.122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою ч.5 ст.122 КАС України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів).

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 року у справі №240/532/20 та від 07.07.2021 у справі №500/2253/20.

Суд також зауважує, що питання встановлення початку перебігу строку звернення до суду неодноразово було предметом дослідження Верховним Судом, зокрема і у постановах від 25.02.2021 року у справі №240/5092/20, від 11.03.2021 року у справі №560/3338/19, від 15.07.2021 року у справі №300/2782/20, від 07.02.2023 року у справі №480/2878/22, від 18.05.2023 року у справі №420/9651/22 та багатьох інших, який дійшов висновку, що початок перебігу строку звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має обчислюватися з дня проведення остаточного розрахунку з працівником.

Суд зазначає, що оскільки остаточний розрахунок з позивачем відбувся 23.04.2024 року, відтак кінцевим строком звернення до суду з вимогою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні було 22.05.2024 року.

Як видно з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом 25.04.2024 року, тобто ним не пропущено місячного строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.

Щодо доводів відповідача про наявність аналогічного спору.

Згідно п.4 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі: якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Таким спором відповідно до наведеної норми визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстави, тобто коли позови повністю тотожні за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, якими обґрунтовується звернення до суду. Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі постанови чи ували суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності постанови суду в тотожній справі, що набрала законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.

З даних комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» суд встановив, що ОСОБА_1 уже звертався із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (справа №380/27418/23).

Так, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 року у справі №380/27418/23 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Зокрема, стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 13.07.2021 року по 13.01.2022 року у розмірі 45782,51 грн.

Водночас суд враховує, що спір у цій справі стосувався несвоєчасно виплаченої заборгованості з індексації грошового забезпечення за період з 18.02.2017 року по 28.02.2018 року з урахуванням січня 2008 року як базового місяця. При цьому, така була виплачена на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.12.2021 року у справі №380/17857/21.

Тобто у справі №380/27418/23 та у справі, що розглядається, різний предмет та підстави спору.

З огляду на викладене, суд вважає, що доводи відповідача в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо судового збору, то такий позивачем не сплачувався, оскільки відповідно до п.13 ст.5 Закону України «Про судовий збір» останній звільнений від його сплати.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 129973 (сто двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят три) гривні 92 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.