Постанова

від 19.07.2024 по справі 761/26399/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/26399/21

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/10987/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи «Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України» на ухвалу судді Шевченківського районного суду міста Києва від 4 квітня 2024 року (суддя Макаренко І.О.) про передачу за підсудністю цивільної справи за позовом Державної установи «Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України» до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

встановив:

у липні 2021 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом про стягнення з ОСОБА_1 29 858,90грн та судові витрати по справі.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що наказом директора ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України» № 27-а від 8 жовтня 2020 року за наслідками вступних іспитів відповідача було зараховано до аспірантури інституту, як здобувача наукового ступеня третього науково-освітнього рівня (доктор філософії) за спеціальністю 032 «Історія та археологія» та призначено йому наукового керівника проф. Чекаленка Л.Д. 1 листопада 2020 року між інститутом та відповідачем було укладено договір № 43, в якому визначено права та обов`язки сторін. 29 грудня 2020 року на засіданні вченої ради інституту затверджено тему дисертації відповідача та його індивідуальний план, яким було передбачено упродовж першого і другого семестрів навчання здача іспитів з чотирьох дисциплін, обов`язкове відвідування занять, написання статей і тез, участь у наукових конференціях.

Позивач посилався на те, що наказом директора ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України» № 06-37/к від 11 червня 2021 року, винесеного на виконання рішення вченої ради інституту від 10 червня 2021 року та у відповідності до ст. 15 Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 261, ОСОБА_1 було відраховано з числа аспірантів інституту без права на поновлення на навчання в аспірантурі за державним замовленням за грубі порушення правил навчання в аспірантурі, невиконання індивідуального плану, пропуски навчальних занять без поважних причин та втрату зв`язку з відділом аспірантури.

Позивач стверджував, що на підготовку відповідача в аспірантурі інститутом витрачені бюджетні кошти в розмірі 29 858,90грн, тому інституту відповідачем завдано майнової шкоди у вигляді вартості навчання за рахунок державного бюджету.

Звернення з даним позовом саме до Шевченківського районного суду міста Києва позивач мотивував тим, що зі змісту договору, укладеного між інститутом та відповідачем 1 листопада 2020 року, випливає, що його виконання обома сторонами і, зокрема, відповідачем (відвідування аудиторних занять, складання іспитів, звітування про хід виконання індивідуального навчального плану на засіданнях відділу та вченої ради інституту) можливе лише за місцем перебування позивача - інституту, який знаходиться у Шевченківському районі міста Києва, а відтак, на підставі п. 8 ст. 28 ЦПК України за правилами альтернативної підсудності позов було подано до Шевченківського районного суду міста Києва.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва від 4 квітня 2024 року справу передано за підсудністю до Корольовського районного суду міста Житомира.

У поданій апеляційній скарзі представник ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України» - Метельова Т.О. просить ухвалу судді скасувати та направити справу до Шевченківського районного суду міста Києва для продовження розгляду, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Представник позивача зазначає, що позовні вимоги обґрунтовані невиконанням ОСОБА_1 умов договору від 1 листопада 2020 року, місцем виконання якого є юридична і фактична адреса позивача: АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Шевченківського району міста Києва.

Представник позивача стверджує, що вказаний договір міг бути виконаний лише за місцезнаходженням ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України», відтак подавши позов до Шевченківського районного суду міста Києва, позивач скористався своїм правом альтернативної підсудності, передбаченим ч. 8 ст. 28 ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а ухвалу судді без змін, посилаючись на те, що із специфіки спірних правовідносин не вбачається їх особливість, яка б у розумінні ч. 8 ст. 28 ЦК України, унеможливлювала виконання умов договору, укладеного 1 листопада 2020 року між ним та ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України», поза межами місцезнаходження останнього.

Також відповідач зазначає, що з огляду на запроваджені карантинні обмеження та заборони, надання освітніх послуг, які становлять предмет вказаного договору, у період його навчання у аспірантурі (листопад 2020 року - червень 2021 року) здійснювалось у дистанційному режимі, поза межами інституту та не потребувало його особистої присутності за місцезнаходженням позивача.

Крім цього, відповідач вважає, що сам спір не пов`язаний із виконанням умов договору від 1 листопада 2020 року, оскільки предметом заявленого позову є матеріально-правова вимога про стягнення грошових коштів (понесених позивачем витрат на його підготовку та навчання в аспірантурі), а не примусове виконання обов`язку в натурі, чи інший спосіб захисту порушеного права позивача, у розумінні ст. 16 ЦК України, що унеможливлює його виконання поза межами інституту.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про передачу справи на розгляд до іншого суду розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Передаючи справу на розгляд до Корольовського районного суду міста Житомиру, суддя виходив з того, що відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , тому відповідно до положень статті 27 ЦПК України, справа не підсудна Шевченківському районному суду міста Києва.

За загальним правилом, визначеним ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Винятки із вказаного правила становить альтернативна підсудність (ст. 28 ЦПК України) та виключна підсудність (ст. 30 ЦПК України).

Згідно з ч. 8 ст. 28 ЦПК України, позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Відповідно до положень наведеної правової норми за місцем виконання договору можуть пред`являтися позови за наявності однієї з таких умов: у договорі зазначене місце виконання; вимоги, заявлені на підставі договору, який можна виконувати тільки в певному місці.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд має дослідити питання належності спору до юрисдикції суду, в тому числі й щодо територіальної юрисдикції (підсудності).

Подібні висновки викладені в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №127/30671/18.

Відповідно до ст. 532 ЦК України, місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

З наданих суду документів вбачається, що 1 листопада 2020 року між ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України» та ОСОБА_1 був підписаний договір про підготовку аспіранта за державним замовленням № 43, згідно умов якого інститут здійснює підготовку останнього в аспірантурі за очною формою навчання за рахунок коштів державного бюджету (за державним замовленням) з метою здобуття ступеня вищої освіти доктора філософії (с.с.15-17).

Відповідно до п. 2.2 цього договору здобувач зобов`язаний: виконувати всі обов`язки здобувача вищої освіти, визначені Законом України «Про вищу освіту»; дотримуватись морально-етичних норм і стандартів поведінки дослідників у галузі гуманітарних наук; виконувати індивідуальних план наукової роботи та систематично звітувати про хід його виконання; відвідувати аудиторні заняття і проходити всі форми і підсумкового контролю, передбачені індивідуальним начальним планом та освітньо-науковою програмою; своєчасно подавати відділу аспірантури інституту індивідуальний план наукової роботи, результати атестації та інші необхідні документи; дотримуватися умов та вимог Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у вищих навчальних закладах (наукових установах), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 261 та Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України», затвердженого вченою радою інституту (протокол № 6 від 7 липня 2016 року); захистити у нормативний строк свої наукові досягнення.

Таким чином, зі змісту договору про підготовку аспірантів за державним замовленням № 43 від 1 листопада 2020 року не вбачається наявності чіткого визначення місця виконання цього договору.

Отже, посилання позивача на положення ч. 8 ст. 28 ЦПК України, з метою визначення підсудності спору Шевченківському районному суду м. Києва є безпідставними, оскільки договір про підготовку аспіранта за державним замовленням не є договором, в якому зазначається місце його виконання або виконувати який через його особливість можна тільки в певному місці.

Таким чином, колегія суддів вважає, що у даній справі відсутні підстави для застосування положень ч. 8 ст. 28 ЦПК України, щодо альтернативної підсудності, оскільки сторони в договорі не визначали безпосереднє місце виконання договору та відсутні підстави для висновку, що даний договір можна виконувати тільки за місцем розташування позивача.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки при постановленні ухвали про направлення справи по підсудності суддя не допустив порушення норм процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

апеляційну скаргу Державної установи «Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України» залишити без задоволення, ухвалу судді Шевченківського районного суду міста Києва від 4 квітня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук